Соціальна історія

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Соціальна історія

Становлення громадянського суспільства в Україні, а також прискорення процесів інтеграції нашої держави у європейське та світове співтовариство зумовлюють пріоритети історичних досліджень. Ними стають соціально-економічні, суспільно-політичні, культурно-духовні, психологічні та інтелектуальні аспекти розвитку людства. В середовищі істориків зріс інтерес до життя як кожного індивіда, так і соціальних та професійних груп, прошарків і суспільства загалом. У цьому контексті особливо цінним стає з'ясування особливостей, проявів, перебігу та результатів соціальних трансформацій у соціумі в різні історичні періоди.

Історія соціумів, соціальних і професійних груп, мешканців певних населених пунктів та історія приватного життя окремих індивідів поступово витісняє тематику політичної та воєнної історії країн і континентів. Соціальна історія, яка вивчає соціальні групи і верстви з погляду їхнього повсякдення, займає поважне місце в сучасних історичних студіях, оскільки пропонує аналіз соціальної сфери, виявляє позитивні і негативні сторони життя населення. У центрі уваги істориків постає людина з її повсякденними вимогами, потребами, запитами, інтересами, взаємостосунками і становищем у суспільстві.

Значні досягнення в розробці тематики соціальної історії здійснили зарубіжні вчені, проте їхні праці носять переважно теоретичний характер і українських реалій, зрозуміло, не розкривають. Наукове дослідження соціальної історії України ХХ ст. потребує аналізу і застосування нових методологічних підходів, оскільки попри напрацювання українських вчених, все ще залишаються прогалини у дослідженні процесів і тенденцій розвитку українського суспільства. Це зауваження повною мірою стосується повоєнного двадцятиліття.

Наявність широкого спектру малодосліджених проблем дає можливість виділити кілька тематичних напрямів, результати дослідження яких дають загальну картину соціального життя населення України в період другої половини 1940-х -- першої половини 1960-х рр. Серед них:

соціальна спрямованість національної політики радянської держави, зміни етнодемографічної структури і етнічної стратифікації українського суспільства, вплив міжреспубліканських міграцій на соціальний склад населення України, динаміка міжнаціональних стосунків, спроби реформування національних відносин у СРСР, динаміка змін етнічної структури українського суспільства, соціокультурне становище етнічного українства, асиміляційні процеси в середовищі національних меншин та етнічних груп;

соціальна поведінка населення, соціальні чинники формування політичної культури, реформи М. Хрущова як чинник лібералізації політичного режиму, становлення громадських рухів за національне відродження, реабілітаційний процес, його перебіг та наслідки, проблеми ресо- ціалізації амністованих та реабілітованих громадян, реструктуризація схеми соціальної стратифікації у зв'язку з реалізацією політики лібералізації;

суспільно-політичні настрої населення України, їх подібності та відмінності у період пізнього сталінізму та хрущовський час, соціальні реакції громадян на значущі події внутрішньополітичного та міжнародного життя, роль цих подій в накопиченні трансформаційного та революційного потенціалу в суспільстві, особливості суспільно-політичних настроїв серед різних соціальних груп;

релігійність населення України, повсякденні прояви і трансформації релігійної свідомості віруючих УРСР, соціокультурні впливи, яких вона зазнавала, уявлення віруючих про причини їхньої релігійності, релігійні почуття, настрої, переживання, існування язичницьких світоглядних елементів у віруваннях і традиціях українського народу, функціонування елементів радянської ідеології як квазірелігійних;

соціальні відхилення як чинник структурних змін українського соціуму, система законодавчо-директивного тиску і девіантність в умовах голодомору 1946-1947 рр. в Україні, типи та форми девіацій в українському суспільстві хрущовської доби, суспільно-політичні трансформації як фактор активізації девіантних проявів, державні заходи щодо мінімізації девіаційних процесів, правове урегулювання проблем соціально незахищених в Україні, особливості девіантних проявів у період хрущовської «відлиги»;

соціально-побутова сфера як показник рівня життя громадян, житлові проблеми в Україні, соціальні проблеми українського суспільства в добу М. Хрущова, реформи в соціальній сфері та їх наслідки, особливості пенсійної реформи, загальні зміни в ставленні до умов життя, соціальні проблеми робітників індустрії, підсумки «відлиги» -- зміна якості життя населення радянської України;

місце номенклатури в соціальній структурі населення України, освітньо-культурний рівень номенклатури, соціальний портрет номенклатури, становище радянсько-партійного керівництва, спроба скорочення адміністративного апарату СРСР 1954 р.: задум і наслідки, «хрущовський стиль» управління в оцінках сучасників, повсякденне життя представників влади, їхня асоціальна поведінка, образ влади в оцінці громадян, звернення громадян як інструмент впливу на владу;

правові аспекти тендерної політики в УРСР, гендерна ситуація в суспільстві, влада і гендерно обумовлені ролі в соціумі, гендерні сфери активності в радянському соціумі в повоєнне двадцятиліття, чоловічі та жіночі стратегії та практики поведінки;

динаміка кількісно-якісних показників гуманітарної інтелігенції, вплив контрольованого лібералізму на життя інтелігенції, повсякдення гуманітарної інтелігенції України: трансформації життя і світогляду, науково- педагогічна інтелігенція в структурі інтелігенції радянської України.

Ще десятиліття тому дослідження у розрізі соціальної історії були відносно новим напрямом у вітчизняній історіографії. Перехід до них був зумовлений вимогами реформування гуманітарної науки. Нині ж розробка методології соціальної історії, апробація усної історії, мікроісторії, гендерних досліджень тощо сприяє подоланню відставання української історичної науки від світової.

З'ясування низки проблем українського радянського суспільства середини 1940-х -- першої половини 1960-х рр. дає підстави для здійснення комплексного аналізу соціальних процесів пізнього сталінізму та хрущов- ської «відлиги» -- доби переходу від традиційної сталінської моделі влади до певної модернізації як владних інституцій, так і організаційних форм соціально-економічного та культурного життя.

Метою даної монографії є з'ясувати, як українське суспільство розвивалося в період традиційної «сталінської моделі» соціалізму і які зміни відбувалися в його середовищі в умовах лібералізації суспільно-політичного життя. Якщо брати до уваги розвиток українського суспільства в період пізнього сталінізму, то його можна розглядати як «традиційний» стосовно перших десятиліть радянської держави, оскільки цей період в історії України характеризується -- у порівнянні з наступними - відсутністю глибинних змін у різних сферах економічного, суспільного, політичного та культурного життя. Традиційне суспільство вимагає від своїх членів повністю підкоряти особисту, інтелектуальну і соціальну ініціативу авторитету і традиції.

Між становленням та утвердженням у 1920-1930-х роках сталінської моделі розвитку й періодом пізнього сталінізму стояла Друга світова війна, перемога в якій теоретично давала шанс змінити систему й піти іншим, нетрадиційним шляхом розвитку. Однак таким шансом не скористалися. Саме в період 1945-1953 років найяскравіше проявилося чимало характерних рис режиму, основи яких були закладені у 1930-х рр.: суцільна ідеологізація, свавілля влади, домінування органів державної безпеки у всіх сферах життя, амбівалентність суспільної свідомості, втручання партії-держави у сферу приватного життя, загострення міжнаціональних стосунків тощо. Після війни відбувалося відновлення тотального контролю партії у суспільстві, частково втраченого в роки війни. соціальний історія радянський комунізм

Реанімація курсу на «побудову комунізму в СРСР» передбачала зміцнення колгоспної системи і сільського господарства, піднесення важкої промисловості, нарощування обороноздатності та ін. За всіма цими процесами стояла людина, чиї повсякденні інтереси і потреби не стали пріоритетними завданнями влади.

Новий поштовх отримала ідея стирання різниці між містом і селом, між розумовою і фізичною працею, передумови для реалізації якої нібито вже були створені. Соціальна уніфікація передбачала не лише формальну «зрівнялівку» матеріального становища, але й вирівнювання духовних потреб і запитів індивідів. Специфічними засобами й методами продовжувалась боротьба з антисоціальними явищами (алкоголізмом, наркоманією, проституцією, жебрацтвом тощо), які не пасували до картини благополучного життя при комунізмі. Спричинена катастрофічним станом фронту потреба відновити діяльність Церкви обумовила сплеск релігійності в повоєнний період. Соціум став полем експериментів щодо формування нової історичної спільноти, тому нових стимулів було надано процесам національної нівеляції.

Соціальні зміни відбувалися в нових геополітичних умовах, зокрема, початку «холодної війни» та формування ворожих військово-політичних блоків. На фоні «деградуючого» капіталістичного устрою соціальні процеси в Україні зазнавали серйозних деформаційних впливів. Власне, в історичній ретроспективі повоєнний сталінський режим можна назвати «традиційним» для СРСР.

Хрущовський період в історії України сприймається як початок важливих змін у житті держави і суспільства, і такі оцінки мають під собою підстави. Справді, М. Хрущов здійснив низку заходів, які суттєво змінили життя громадян. Заходи стосовно поліпшення правового, соціального, побутового становища населення і до сьогодні згадуються сучасниками. Водночас реформи М. Хрущова -- це початок системної кризи радянського суспільного ладу, радянської практики міжнаціональних стосунків.

Досліджуючи хрущовський період, ми користуємося концептом «модернізація», розглядаючи її як динамічне і якісне покращення в соціально-економічній та політичній сферах. Це поняття відмінне від модернізації «класичної» як переходу від аграрного суспільства до індустріального. У нашому дослідженні модернізація означає оновлення та виявлення ознак сучасності у різних сферах життя соціуму. Вживаючи термін «модернізація», ми аналізуємо різноманітні соціальні процеси, які в кінцевому підсумку сприяли розвитку: перетворення науки і техніки на важливий чинник соціальних змін; масове переселення із села в місто; утворення промислової інфраструктури; секуляризація релігії; становлення масової освіти; поліпшення загального добробуту населення; збільшення кількості вільного часу тощо.

Відмова від репресій як засобу державного управління, спроби структурних реформ економіки, запровадження нових форм соціального забезпечення, покращення матеріально-побутової сфери, поширення телебачення тощо -- далеко не повний перелік новацій суспільно-політичного і повсякденного життя громадян у період хрущовської «відлиги».

В Україні позитивні наслідки означали зниження рівня втручання держави у сферу приватного життя, лібералізацію, хоча й контрольовану, суспільно-політичної сфери, збільшення уваги до потреб села, покращення соціального захисту селян, зменшення диспропорції між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. Лібералізація суспільно-політичного життя, спроби реформування народного господарства, певні зрушення у соціальній політиці, розвиток промисловості та покращення матеріально-технічної бази освіти і культури, припинення масових репресій тощо -- все це вносило корективи у повсякденне життя населення, сприяло формуванню громадської активності, розширенню світоглядних орієнтирів.

Завдання нашого дослідження полягає у порівнянні особливостей розвитку українського суспільства протягом першого і другого повоєнних десятиліть. Зокрема, дослідники намагалися з'ясувати становище різних соціальних груп в умовах різнопланових проявів державного регулювання радянської системи: від традиційної політики посилення ідеологічного диктату, підпорядкування всіх сфер життєдіяльності політико- економічним пріоритетам (у період пізнього сталінізму) до спроб запровадити соціально-орієнтовану модель розвитку з урахуванням інтересів громадян (у добу хрущовської «відлиги»).

Цікавили авторів також зміни суспільної свідомості окремих соціальних і професійних груп, динаміка суспільно-політичних настроїв, новації повсякденного життя, соціальні наслідки урбанізації, декларації і реальність тендерної політики держави, зміни поколінь номенклатури, інтелігенції, основні параметри внутрішньої політики, міжнаціональні стосунки, - і загалом суспільні зміни у контексті боротьби й співіснування «сталінської традиції» і «хрущовської модернізації» в УРСР.

Запропонована постановка дослідження у формі порівняльної характеристики «традиційних» порядків Й. Сталіна та успіхів і труднощів «модернізаційних» заходів М. Хрущова дозволяє ввести в науковий обіг більш детальніші відомості про динаміку змін, що спостерігалася у різних прошарках українського суспільства, дослідити маловідомі аспекти розвитку соціуму; узагальнити позитивні і негативні тенденції від проваджуваної радянським урядом політики стосовно своїх громадян; з'ясувати, як ці заходи впливали на повсякдення через призму сприйняття державної влади різними суспільними верствами; переглянути усталені оцінки в радянській історіографії та сприяти розширенню тематичної палітри досліджень історії України як 1940-1960-х рр., так і радянської доби загалом.

Досвід перетворень другої половини 1940-х -- середини 1960-х рр. важливий з огляду на сьогоднішні трансформації суспільно-економічного розвитку нашої держави. Тим більше, що коріння низки суспільно- економічних та соціокультурних проблем сучасної України (наприклад, гендерні стереотипи, формування регіональних управлінських груп, політика денаціоналізації, зросійщення культурної сфери тощо) сягає також пізньосталінських та хрущовських часів, а отже дослідження цих явищ допоможе сформулювати стратегії їх подолання, прискорити деколонізацію свідомості та соціальних практик.

Размещено на Allbest.ru