Українське сокільство в Чехословаччині: організаційні засади, вплив на консолідацію української молоді (1918–1928 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

УКРАЇНСЬКЕ СОКІЛЬСТВО В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ, ВПЛИВ НА КОНСОЛІДАЦІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ (1918-1928 РР.)

Котов С. М.,

здобувач Центру дослідження

українсько- польських відносин,

Інститут українознавства

ім. І. Крип'якевича

НАН України (Україна, Львів)

Проаналізовано національно-патріотичну працю сокільських організацій у Чехословацькій республіці у 1920-х рр., охарактеризовано ідейні витоки сокільського руху, визначено особливості становлення українських парамілітарних організацій за кордоном. Розкрито масштаби поширення сокільського руху за кордоном, розглянуто співпрацю соколів з українськими та зарубіжними національно-культурними організаціями, політичними партіями, досліджено вплив періодичних видань на формування світогляду українців. Визначено особливості участі українців у VIII Всесокільському здвизі, Раді Союзу сокільських організацій. Доведено, що фактично діяльність Союзу базувалось на двох гніздах у Празі та Подебрадах.

Ключові слова: сокільство, В. Прихода, Чехословаччина, Рада Союзу сокільських організацій.

сокільський чехословацький патріотичний український

Після Першої світової війни, української революції десятки тисяч найактивніших українських громадян, передусім, вояків українських армій опинилися в еміграції. Значна частина їх перебувала в Чехословаччині, де здобувала вищу освіту в українських та чехословацьких вищих навчальних закладах. Українське студентство, передусім Української Господарської Академії в Подєбрадах, поряд з навчальним процесом розгорнуло активну культурно-освітню громадську діяльність, створюючи товариства, організації, гуртки, зокрема “Український Сокіл” [2, арк. 23].

Розвиток сокільського руху в Чехословаччині у міжвоєнний період ХХ ст. до сьогодні перебуває у “тіні” наукових зацікавлень сучасної української історіографії, яка не поспішає заповнювати тематичні ніші досліджуваної проблеми. Основу джерельної бази розвідки становлять матеріали періодичної преси, архівні документи, спогади соколів.

Українське сокільство, користуючись вільними умовами для сокольської праці та всебічною допомогою чехословацьких побратимів, продовжувало українську національну традицію, яку протягом тридцяти років витворив в Галичині “Сокіл-Батько” [2, арк. 24]. Організаційно український сокільський рух за кордоном веде свою історію від 6 вересня 1922 р., коли до чехословацького руханкового товариства “Сокіл” в Подєбрадах на пробний шестимісячний термін записались 30 українців (27 мужчин і 3 жінки). До кінця 1922 р. зголосилися ще 17 мужчин, в 1924 р. - 53. На жаль, з різних причин не всі вони виявили належну сокільську витривалість. Лише 31 побратим був прийнятий в дійсні члени вищеназваного “Соколу”, які після руханкової академії 13 грудня 1924 р. дали урочисту присягу дотримуватись у своїй діяльності сокольської ідеології та дисципліни. Після цього українці утворили при “Соколі” тимчасову Раду, діяльність якої почала поширюватися поза Подєбрадами. Її зусиллями нав'язано зв'язки з “Соколом-Батьком” та соколами-українцями в Прийбрамі [2, арк. 24].

У 1925 до “Сокола” вступили 32 українці, з яких дійсними членами стало 16 побратимів. Поступове кількісне зростання соколів-українців спричинило утворення окремої сокільської організації. У Подєбрадах 7 лютого 1926 р. відбулись Установчі збори, на яких ухвалено заснування руханкового товариства “Український Сокіл” (у першій половині 1920-х рр. соколи-українці в Подєбрадах були переважно членами Українського Академічного Спортового Клубу в “сокільській секції”). До творення організації спричинився М. Єреміїв - єдиний з професорського складу Академії, який працював як сокіл і сприяв організації сокільського життя за кордоном. Проте ідеологічно-сокільському вихованню українські соколи в Подєбрадах завдячували, передусім вихователю Тиршової сокільської округи Й. Тругляржові [2, арк. 15].

Подібні процеси, як в Подєбрадах, відбувалися в інших містах Чехословаччини, де перебувала українська студентська молодь. У Брно українські студенти також почали вступати до чехословацького “Сокола”. В 1922 р. “Сокіл” Брно І об'єднував 4 українців, в 1923 до них прилучилися ще 8; в 1924 - 3; в 1925 - 1. 16 соколів вирішили 4 квітня 1925 р. створити гурток “Український Сокіл”, який став філією чехословацького “Сокола” Брно І [2, арк. 14].

Старостою сокільського гуртка обрано М. Дарагана, а начальником - гімназійного професора І. Калічака. Основними завданнями “Українського Сокола” в Брно стали: “1) докладне пізнання засад і методів

сокільського тіло виховання та всебічне плекання його для піднесення тілесної краси й сили серед українців; 2) підтримка зв'язку з нашими українськими сокільськими організаціями, передовсім в Чехословаччині”. Такі завдання постали внаслідок загальноприйнятого серед українського громадянства погляду на сокільські товариства як на звичайні спортивні організації. І. Калічак пройшов двотижневу школу руханки Чехословацької Сокільської громади в Празі [1, арк. 6].

У Пшібрамі - центрі вищої гірничої школи студенти-українці з 1922 р. також почали вступати в ряди чехословацького “Сокола”. Навесні 1924 р. їх було 21, але потім кількість їх починала зменшуватись. Через два роки весною 1926 р. залишилось лише 7 соколів на чолі з Володимиром Хилецьким. На відміну від українців-соколів з Подєбрадів, Брно, українські студенти в Пшібрамі не створили самостійної сокільської організації, а лише утворили сокільську секцію Українського Спортового Клубу в Пшібрамі. Їх метою була “планомірна праця в галузі фізичного виховання для користи не лише індивідуальної, але й для добра нашого народу”, поширення української ідеї. За словами В. Проходи, “своєю кількалітньою працею українські соколи в Пшібрамі добились того, що спочатку якесь упередження, чи точніше цілком байдуже ставлення чехів до українських національних святощів змінилось і українців почали шанувати як борців за свої національні ідеали” [1, арк. 8].

Значно меншу організаційну діяльність виявляли українські соколи в Празі на початку 1920-х рр., хоча кількість українців у столиці Чехословаччини була найбільша у порівнянні з іншими містами. Багато ідеологів сокільського руху пов'язували цей факт з діяльністю в Празі численних осередків політичної еміграції різних орієнтацій.

Лише весною 1924 р. празька українська студентська молодь вперше помітно зацікавилась сокільською ідеєю. 20 квітня 1924 р. 10 студентів у Празі на чолі з М. Бучинським подали прохання про прийняття їх в члени чехословацького Сокола в Празі ІІ, а також - визначення руханкового вбрання.

“Празький Сокіл” прийняв їх у свої ряди, дозволивши їм 12 червня 1924 р створити український сокільський гурток в межах свого товариства. Проте молоді соколи в 1924 р. не змогли визначити мету і завдання своєї діяльності, звідти - певна організаційна невизначеність. Якщо до кінця 1924 р. вони себе називали “Український гурток “Сокіл” в Празі, то пізніше усталилась назва Українське руханкове товариство “Січ” в Празі [1, арк. 8]. Проте весною 1925 р. гурток соколів-січовиків у Празі припинив своє існування, хоча ще в лютому 1925 р. мав 15 членів та планувалось створення жіночого відділу, до якого зголосились 7 жінок [1, арк. 12].

Все ж весною наступного 1926 р. у “Пражському Соколі” взялись до сокільської праці студентки- українки у кількості 10 сестер на чолі з О. Сірополківною. Хоча вони участі у VIII Всесокільському здвизі в 1928 р. не взяли, бо не набули ще членських прав, але виявили більшу витривалість, ніж соколи-побратими перед тим. На думку В. Проходи, багато було соколів-українців і в інших чехословацьких сокільських товариствах по цілій ЧСР, в деяких з них бувало понад 10 в одному місці (наприклад, у Високому Миті), але інформації про них немає [3, арк. 34].

Одним з важливих напрямів діяльності українського сокільства в Чехословацькій республіці була підготовка та участь у VIII Всесокільському здвизі в Празі. Енергійну підготовку до нього вів “Український Сокіл” в Подєбрадах. Передусім необхідно було з'ясувати правовий статус українського сокільства в названому здвизі та об'єднати всіх українців-соколів у ЧСР. 18 квітня 1926 р. створено “Комітет заступництва Українського Сокільства за кордоном”, до якого увійшли: “Управа “Українського Сокола” в Подєбрадах та по одному представникові всіх соколів-українців з Брно, Пшібраме й Праш-Нусле. Отримавши повноваження від “Сокола-Батька” представляти його на VIII Всесокільському здвизі, Комітет енергійно взявся до підготовчої праці. Передусім, необхідно було здобути матеріальні засоби. У відозві до українського громадянства констатовано: “Ми, українці, мусимо стати як рівні в ряд сокільських представників народів Європи. Мусимо піти в похід в українських одностроях під українським сокільським прапором. Мусимо стати до вправ і довести, що в біді та недолі ще не вмерли славні традиції козацької нації...” [3, арк. 34].

Поряд з матеріальними проблемами українське сокільство, на жаль, внаслідок неправдивого розуміння сокільської ідеї витримало ще й протестаційну акцію з боку росіян та поляків. Їх вороже ставлення до організації українського сокільства стало причиною того, що “Сокіл-Батько” не був вчасно запрошений на VIII Всесокільський здвиг. Лише в останні дні перед головними здвиговими днями 2-6 липня передано офіційне запрошення через представника “Сокола- Батька”, але його “Сокіл-Батько” прийняв як образу, бо здвиг розпочався 6 червня [3, арк. 15].

В. Прохода зауважив, що проти участі українського сокільства за кордоном “особливо протестували не так росіяни - великороси, бо їх, по правді сказати, в Російському Сокільському Союзі, майже нема, як свої таки землячки “малороси”, що ніяк не могли погодитися з самостійним виступом українців, бо мовляв, се якась “недержавна нація”. Такий аргумент в сокільській справі був показником незрілості й фальшивого розуміння сокільської ідеї. Попри дані “протести”, питання самостійної участі українських соколів у здвизі було вирішено позитивно у Президії Всесокільського здвигового комітету, завдяки зусиллям заступника старости Чехословацької сокільської громади Ф. Машка та Й. Тругляржові [3, арк. 18].

Участь українців у VIII Всесокільському здвизі була кількісно невеликою: всього було 53 українські соколи (30 - з Подебрадів, 17 - з Брно та 6 - з Пшібрама), з них - 14 було в сокільських одностроях з 1 прапором, а решта - в цивільному одязі. “Правда, - зазначив В. Прохода, - не багато там було українських соколів у порівнянні з сотнею тисяч Чехословацького сокільства. Але кількости сприять обставини, а якість поодиноких самосвідомих працівників на тлі загальної руїни є ознакою внутрішньої сили нації, що після загоєння тяжких ран виявляється й назовні” [3, арк. 18].

На VIII Всесокільському здвизі не було жодного українського сокола з Праги, де українська еміграція в ЧСР найчисленніша. Однак цей здвиг покликав до життя нову українську сокільську організацію в Празі при чехословацькому руханковому товаристві “Нуслі”, до якого почали вступати українці в жовтні 1926 р. На установчих зборах вирішено створити руханковий гурток “Сокіл” як філію “Сокола-Батька” у Львові. Гурток у кількості 20 руховиків очолив Олекса Яблонський. На перших порах діяльність в Празі- Нуслях була активною. Підтримуючи зв'язок з “Соколом-Батьком”, він подав Комітетові заступництва українського сокільства за кордоном думку про створення Союзу українських сокільських організацій в ЧСР [3, арк. 18].

13 березня 1927 р. відбулося в Подебрадах пленарне засідання Комітету заступництва українського сокільства за кордоном. У ньому взяли участь представники українських сокільських організацій ЧСР. Зокрема Брно представляв М. Дараган, Пмібраум - М. Андрейків, Прагу - З. Равич-Маланюкова, С. Нижанківський, П. Сайкевич, Подебради - М. Єреміїв (голова комітету), Ф. Мороз (секретар), І. Гузимів (заступник голови), Й. Шкеда (начальник комітету). Г. Довженко (скарбник), Т. Йорж (референт), О. Март'янів, П. Петренка. Порядок денний засідання передбачав доповіді делегатів сокільських організацій, звіт Комітету заступництва українського сокільства за кордоном, ухвалення статуту, плану діяльності тощо [2, арк. 1].

Доповіді делегатів сокільських організацій звелися о коротких звітів про стан товариств. Зокрема, М. Андрейків (Пшібраум) прозвітував коротко: “В Пшібрамі на сучасний мент не існує окремої самостійної української сокільської організації, а українські соколи перебувають у складі Українського спортового клюбу в Пшібрамі - яко сокільська секція. На тепер членів сокільська секція нараховує 10 побратимів” [2, арк. 1].

У доповіді Комітету заступництва українського сокільства за кордоном, яку виголосив голова М. Єреміїв, схарактеризовано засади і причини заснування комітету: “Такими були - бажання “Сокола-Батька” мати за кордоном, зокрема в ЧСР заступництво українського сокільства, на що він й вислав уповноваження побр.[атимові] Єреміїву Михайлові” [2, арк. 3]. По-друге, виникла потреба організації українських сокільських сил для одностайного репрезентативного виступу на VIII Всесокільському здвизі в Празі [2, арк. 3]. Тоді ж ухвалено проект його статуту та скликати 31 березня 1927 р. в Празі установчий з'їзд Союзу. На пленарному засіданні комітету ухвалено план діяльності. Серед основних завдань визначено: 1) інформувати в пресі різними статтями та звітами про українське сокільство, його діяльність; 2) співпрацювати з Сокільськими союзами інших народів; 3) створення кадрового складу інструкторів для сокільської праці шляхом організації відповідних курсів, співпрацюючи з ЧСГ; 4) об'єднання сокільських жіночих гуртків в одну організацію на зразок чеської [2, арк. 4].

Вибори Ради Союзу сокільських організацій вирішили не проводити, а залишити чинним діючий комітет до 31 березня 1927 р. До цього терміну на місцях мали провести вибори кандидатів Ради Союзу та Наглядової Ради Союзу, а 31 березня 1927 р. обрати новий склад Ради Союзу. Водночас, для спрощення виборів Ради Союзу ухвалено наступний формат: від Празьких українських сокільських організацій повинні обрати голову Союзу, заступника голови, секретаря; від Подебрад - начальника Союзу та скарбника. До Наглядової ради мали увійти по одному представнику від Подебрад, Пшібрауму та Брно [2, арк. 4].

31 березня 1927 р. відбулися установчі збори Союзу українських сокільських організацій в ЧСР, які відбулися в Празі. Ф. Мороз зачитав вітальний лист Єреміїва М. до майбутньої Ради і запропонував затвердити наступний порядок денний: 1) перевірка мандатів; 2) затвердження протоколу пленарного засідання від 13 березня 1927; 3) ухвалення Статуту українських сокільських організацій в ЧСР; 4) вибори Ради Союзу; 5) біжучі питання. Через малочисельність зборів вирішили встановити “правосильність мандатів”, надавши Й. Шкеді і Ф. Савчуку - 2 голоси.

Після обговорення і ухвалення Статуту, обрано Раду Союзу. Проте завдання даного Союзу виявилися нереалізованими в повному масштабі. У жовтні 1927 р. голова Союзу О. Байдуник через незадовільний стан здоров' я та брак часу передав свої обов' язки заступникові О. Сірополковій. У грудні 1927 р.

обов'язки голови виконував начальник Йосиф Шкеда, а на секретаря кооптовано Ярослава Благітку. Але вже в серпні 1928 р. Я. Благітка залишився сам в Союзі, а з сокільських організацій, які належали до Союзу, діяв лише Український Сокіл в Подебрадах, якому передано справи та архів Союзу [4, арк. 5].

Після утворення Союзу почала завмирати діяльність сокільських гнізд у Пшібрамі та Брно. У Пшібрамі залишилось лише 7 соколів-студентів, які після закінчення навчання залишили місто. У Брно сокільське життя виявилося тривалішим в часі. Фактично діяльність Союзу базувалось на двох гніздах у Празі та Подебрадах [5, арк. 1].

Аналізуючи дану ситуацію, В. Прохода акцентував на необхідності постійного проводу в умовах зміни складу сокільських організацій. “По закінченні студій, - підкреслював В. Прохода, - наші соколи вилітали зі своїх гнізд шукати своєї долі в широкому світі. А вона нам, українцям, не усміхається. В боротьбі за шматок хліба при сучасних надзвичайно тяжких умовах життя не кожний може находити ще бодай якусь можливість працювати для загального добра своєї Батьківщини. Тому в кожному доброму ділі находились одиниці, які, поскільки то було можливо, щиро працювали, коли ж сеї можливости не було - відходили, наступників не находилось і розпочате добре діло завмирало, щоб через деякий час знову ожити” [5, арк. 1].

Таким чином, у 1920-х рр. нові сокільські осередки виникають у декількох країнах Європи, серед яких - Чехословаччина. Підсумком консолідаційних зусиль українських іммігрантів стало утворення Союзу українських сокільських організацій в ЧСР, що, однак, не привело до пожвавлення руху соколів у цій країні.

Список використаних джерел

1. ЦДАГО України. - Ф.269. - Оп.1. - Спр.269.

2. Там само. - Спр.1004.

3. Там само. - Спр.1009.

4. Там само. - Спр.1012.

5. Там само. - Спр.1016.

Размещено на Allbest.ru