Видатні особистості Української козацької держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Богдан-Зиновій Хмельницький (1595-1657 pp.)

Народився в Чигирині (орієнтовно), освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Львові. Володів латинською, польською, турецькою, татарською мовами. За його правління фінанси підпорядковувались гетьману і не були відділені від його приватних володінь. Юридичною основою збирання податків були універсали, які видавались стосовно будь-яких питань оподаткування. Так, відомі універсали: від 22 грудня 1648 р. про "послушенство" селян сіл Вишеньки та Великі й Малі Дмитровичі Флорівському монастирю"; від 28 грудня 1648 р. про "послушенство" селян села Підгорень Печерському дівочому монастирю; від 26 серпня 1649 р. ніжинському купцеві Гнату Івановичу на вільну безмитну торгівлю; від 23 вересня 1650 р. польному гетьману Мартину Калиновському про збір данини; від 3 червня 1653 р. про заборону вимагати будь-яку данину від київських міщан; від 17 січня 1654 р. про заборону виробляти і продавати горілку в Києві, оскільки це шкодить міщанам та військовій скарбниці; 28 травня 1654 р. Остафію Стаматаєнку на збирання податків з іноземних купців.

Доходи державного скарбу становили до 100 тис. злотих. Частина доходів надходила від земельних володінь - колишніх королівщин, маєтків магнатів, шляхти, католицького духовенства. Значна частина - від винокурень, шинків, млинів. Важливою статтею доходів була торгівля. Великі міста всі кошти залишали собі, а малі, які були в підпорядкуванні старшини, - сплачували певну частину до державного скарбу.

Головним джерелом надходжень були податки з населення. Розмір податків коливався від 1 до 12 злотих. Інколи їх збирали зерном. Отже, за Б. Хмельницького постійного оподаткування не було. Кошти державного скарбу витрачали переважно на утримання послів і на військові потреби. Рядових козаків за їхню службу забезпечували земельними ділянками. Вища військова старшина отримувала платню грішми:

генеральний писар - 1000 злотих;

генеральний обозний, військові судді - по 300;

судовий писар - 100;

гетьманський бунчужний, гарматні, полкові, сотенні хорунжі - 50.

Така платня була затверджена "Березневими статтями" від 1654 р.

Б. Хмельницький намагався гнучко керувати фіскальними процесами. Так, він протидіяв процесу покозачення селян. Гетьманський універсал від 1648 р. забороняв записуватись у козаки монастирським селянам. За роки правління Хмельницького чіткого розмежування між козаками і некозаками проведено не було. Селяни вважали землю своєю з повним правом розпоряджатися і передавати у спадок, купувати, продавати. Вони самовільно користувалися полями, лісами, сіножатями тощо. Монастирі вперше змусили селян "роботизну" віддавати.

Гетьман також намагався проводити гнучку соціальну політику і не доводити справу до загострення суперечностей. У своїх універсалах він не вимагав обов'язкового виконання панщини, не визначав характеру і тривалості робіт. Відробіткова рента могла бути замінена грошовим чиншем.

Б. Хмельницькому належить заслуга створення основ держави - території, адміністративного, трудового та законотворчого устрою, у тому числі скарбових (бюджетних) процесів, що досить аргументовано відзначає один із кращих дослідників доби Хмельницького О. Оглоблін: "Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти - Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату".

Дем'ян Многогрішний

Син посполитого з міста Коропа на Чернігівщині. Козацьку службу почав за гетьмана Богдана Хмельницького. У 1649-1650 pp. був в уряді генеральним осавулом. З 1665 р. - чернігівський полковник. Був обраний гетьманом у Глухові 3 березня 1669 р. Згідно з Глухівськими статтями, які в основному відновлювали статті Б. Хмельницького, була обмежена влада гетьмана. Так, затверджувати нового гетьмана в разі смерті Многогрішного повинен був російський цар, гетьману заборонялися зносини з іншими державами. Козацький реєстр мав налічувати 30 тис. осіб і утримуватися з військових маєтностей (крім монастирських і церковних). Гетьман мав право комплектувати "охоче" кінне військо до 1 тис. осіб. Утримувати компанійців мали жителі тих місцевостей, де вони зупинялись на постій.

Розореним містам надавались пільги щодо сплати податків терміном на 10 років. Козакам і міщанам заборонялося торгувати тютюном і горілкою в російських містах. Суттєві пільги отримували козацькі старшини: "А у которых полковников її у начальных людей маетности есть, її на те их маетности жалованные Великого Государя грамоты даны, її тех подданых полковникам її всяким начальным людем, за которыми маетности, судить их им її приносы вольные у них принимать її сена її дрова готовить; а поборы с них на жалованье козакам собирати...". З цього приводу відомий український історик В. Липинський відзначав: козацька старшина Лівобережної Гетьманщини зуміла забезпечити (в переговорах з царем і Боярською думою) "матеріальну підставу своєї економічної незалежності, потрафила закріпити за собою свою землю у повне приватне володіння. Завдяки цьому супроти уряду царського вона могла виступити вже як організована сила, як окрема сторона, з якою цей уряд мусив домовлятись, і їй багато де в чім уступати...".

У своїй діяльності щодо поповнення скарбу Многогрішний не рахувався з козацькою старшиною. Так, він не питав поради старшинської ради, сам вів переговори з московськими послами, роздавав і відбирав "уряди", без суду карав полковників, увів тяжкі податки не лише з міщан і посполитих, а й на козаків і духовенство. Все це обурило старшину і вона шляхом змови налаштувала проти Многогрішного московський уряд. У ніч з 7 на 8 березня 1672 р. відбулась таємна зустріч російських послів Танеева і Неєлова зі старшинами: колишніми полковниками Забілою, Росічею, військовими суддями Домонтовичем і Самойловичем. Були висунуті звинувачення і прийнято рішення заарештувати гетьмана і передати московським властям, що й було виконано. У ніч на 13 березня 1672 р. Многогрішний з сім'єю був ув'язнений і вивезений до Москви, де був засуджений до страти, яку потім замінили довічним ув'язненням у Сибіру, де в страшних злиднях довгі роки прожив цей перший політичний засланець з України. Помер Многогрішний на початку XVIII ст.

Іван Мазепа-Колединсъкий (1639-1709 pp.)

Народився в Мазепинцях недалеко від Білої Церкви. Навчався в школі Київського братства, потім у Києво-Могилянському колегіумі та в Полоцьку у єзуїтів. Вивчав артилерію в Голландії. Володів кількома мовами - польською, німецькою, італійською, французькою, був генеральним осавулом. На час призначення І. Мазепи гетьманом його авторитет і в Україні, і в Москві був такий значний, що військова рада на р. Коломаку 25 липня 1687 р. майже одноголосно обрала його гетьманом. Взаємини Гетьманщини з Росією визначались договором - Коломацькими статтями.

Договір складався з 22 статей і передбачав збереження 30-тисячного реєстру козацького війська; підтверджувались права козацької старшини, а також було доповнено, що гетьман не мав права змінювати її на "урядах" без царського наказу; гетьман мав дотримуватись вічного миру і союзу з Польщею, що, власне, стало визнанням польського панування на Правобережжі; гетьман зобов'язаний був посилати козацькі війська проти Криму і Туреччини; у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі, як і раніше, мали перебувати російські воєводи; у Батурині розташовувався московський стрілецький полк - для контролю над гетьманом.

Отже, Коломацькі статті були дальшим кроком на шляху обмеження державних прав України Москвою, вони вперше офіційно заперечували державний характер гетьманської влади. Проте, як відзначає О. Оглоблін: "Коломацька угода... була беззаперечним успіхом Москви в її історичному наступі на Україну... і лише державний геній і глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишились нечинними".

Досить значну увагу приділяв Мазепа професіоналізму чиновників, особисто перевіряв здібності кандидатів на посади старост, урядників, входив при потребі в найменші деталі справи. За Мазепи економічний стан значно поліпшився і, незважаючи на внутрішні труднощі та політичні утиски з боку Росії, особливо за царювання Петра І, українська промисловість продовжувала розгортатись - засновуються нові підприємства, збільшують обсяги виробництва старі. Найбільшого розмаху досягли гутництво та рудництво, а також паперова промисловість. Основні податки сплачувалися незаможними верствами - селянами та міщанами, козаки і монастирі податків не платили.

Для зменшення соціальних суперечностей Мазепа намагався втримати дії старшин-землевласників щодо підлеглих селян у межах права і законності. У 1691 р; він видав універсал, за яким старшинам-землевласникам і монастирям заборонялось обтяжувати селян повинностями і поборами, наказувалося щоб державці, володіючи маєтностями, владу свою "виражали мирно як слідує по-малоросійському обикновенію, не чиня подданим розних вимислов і тяжестей"1. Селянам було дозволено подавати скарги на панів до суду. Також заборонялось примушувати козаків переходити в посполиті, забирати у простих козаків землю, яку ті колись "шаблею і кровію своєю завоювали". Універсалом 1692 р. передбачалось, щоб старшини-державці нічого зайвого не збирали з селян, володіли "в міру, нічого нового і више міри не налагаючи, но ізвиклими дачами і роботами (посполитих) довольствуючись". У старшин, що дозволили собі вольності, понад міру обтяжували селян, гетьман, як це було в Полтавському полку, забирав маєтності. Веркіївського сотника (Ніжинський полк), що чинив селянам "незносні обиди і в панщині непрестанно вимисли" віддав під суд. За розпорядженнями гетьмана права старшин на військові землі перевірялись, і у тих, хто не виконував служби, - відбирались.

Універсалом від 1701 р. Мазепа перевів у посполиті "підсусідків" - тих селян, що попродали землю й уникали селянських повинностей, збільшивши у такий спосіб чисельність платників податків. Щоб не занадто обтяжувати населення податками, універсалом від 1693 р. за порадою старшин було скасовано "оренду" як "річ іздавна ненависную", терміном на один рік, і замість цього податку введено нові - на ґуральні й шинки. Але скарб втратив значну частину надходжень і цей вид податку знову було відновлено. Відносно ж горілки передбачалося, щоб рядовим козакам і посполитим не чинилось "досади" (здирства) при купівлі горілки і дозволено було виготовляти її на хрестини та весілля.

Дбав Мазепа і про інтереси українських купців і добився в 1700 р. від польського уряду спеціального указу, щоб купцям з Гетьманщини, які приїздили до Польщі, ніхто не чинив ніяких кривд. У "Коломацьких статтях" були пункти, за якими заборонялося продавати горілку на території Росії. Можна було лише здавати її за певну плату на кухневі двори, що були збудовані в Лівобережних містах царським урядом. Проте дрібні торговці торгували нею в російських містах. Старшина, багаті купці вивозили і продавали горілку в центральних районах Росії, де вона коштувала дорожче, ніж на Лівобережжі. Козацька старшина і козаки монополізували продаж у Росію селітри, і в 1700 р. її було продано 30 тис. пудів.

За правління Мазепи приватний і державний скарб було об'єднано. Сам Мазепа був досить багатою людиною - завдяки лояльній політиці Москви накопичив у своєму володінні близько 20 тис. маєтків на Лівобережжі, а в російських губерніях мав 20 тис. кріпосних селян.

Значну увагу приділяв Мазепа соціальному розвитку Гетьманщини. За рахунок власних коштів він побудував великі храми в Києві, Чернігові, Переяславі. Був відбудований Батурин, що став справжньою гетьманською столицею із фортецею, палацом, урядовими будівлями тощо. Мазепа наділяв монастирі землями й маєтностями, і вони виконували роль шкіл і друкарень. Особливу увагу приділяв вищій освіті. За часів Мазепи в Києво-Могилянській академії навчалось 2 тис. учнів, викладали визначні професори - Стефан Яворський, Йоасаф Кроковський, Теофан Прокопович. Саме Мазепа сприяв перетворенню Київського колегіуму на академію (1701 p.), обдарував її маєтностями, надав кошти на зведення нової будівлі академії. У 1700 р. був відкритий Чернігівський колегіум.

За часів Мазепи високо підноситься архітектура, розвиток живопису і граверного мистецтва. Звідси стиль будівель його доби має назву "мазепинське бароко". хмельницький мазепа многогрішний гетьман

Якщо бюджетна політика Мазепи студентами, духовенством, козацькою старшиною сприймалася позитивно, то з боку селян і рядових козаків було незадоволення, що призвело в 1692 р. до заколоту. Петро Іваненко-Петрик, який мав широкі політичні зв'язки, втікши на Січ намагався підняти повстання, яке, проте, не мало успіху.

За зв'язки з королем Швеції Карлом XII Мазепа потрапив у немилість до Петра І, втік із Карлом XII до Молдавії, що тоді належала Туреччині і 21 вересня 1709 р. у віці 70 років помер.

Це була цікава і вольова людина, яка вбачала успіх держави в сильній гетьманській владі. Ось як про це пише Крип'якевич: "Своїм політичним хистом і культурою Мазепа скоро підніс авторитет гетьманської влади. Він був переконаний, що сила держави нерозривно в'яжеться з силою володаря: "Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака", - говорив він, немов перефразовуючи Макіавеллі".

Размещено на Allbest.ru