Історіографічна традиція вивчення історії Голокосту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Голокост був систематичним переслідуванням і вбивством шести мільйонів євреїв. Голокост проводився нацистським режимом на чолі з Адольфом Гітлером і його прибічниками. Геноцид був проведений в різних концтаборах, таких як: Освенцим, Белжець і Берген - Бельзен. Крім того, тисячі померли від хвороб і голоду в нацистських "гетто", в Варшавському гетто, яке було найбільшим, померлих налічувалося більш ніж 400 000 євреїв

Актуальність: В даній курсовій роботі я наважилася дослідити і провести паралелі між двома позиціями провідних істориків світу - «інтенціоналістами» та «функціоналістами», вирішити питання стосовно об'єктивності цих точок зору та зробити висновки щодо того, яка з теорій є вірнішою, на мою суб'єктивну думку. В україномовному середовищі ця тема є малодослідженою через мовний бар'єр. Я обирала здебільшого західноєвропейську літературу через те, що західноєвропейська традиція подає більше джерел, котрі менш упереджені і дуже інформативні.

Об'єкт: Історіографічна традиція вивчення історії Голокосту.

Предмет: Дослідження інтенціоналістичної та функціоналістичної шкіл.

Мета: Комплексний аналіз наукової традиції вивчення Голокосту, систематизація первинних і вторинних джерел. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

Систематизувати знання різних шкіл («інтенціоналістичної» та «функціалістичної») у вивченні Голокосту та виділити основні групи історіографічних джерел.

Виділити і описати особливості та ключові дослідження.

Хронологічні межі роботи: Охоплює період з 1920 - по 1945 рр.

Територіальні межі роботи: Центральна і Західна Європа.

Джерельна основа роботи: Були використані й досліджені наступні групи джерел:

Офіційні документи.

Статистичні дані.

Мемуари, щоденники очевидців подій.

Методологічна основа роботи: Аналіз первинних і вторинних історичних джерел.

Структура роботи: Робота складається зі Вступу, Основної частини, де представлена історіографія та аналіз первинних і вторинних джерел стосовно їх надійності та об'єктивності, Висновку, Бібліографії.

Розділ 1. Історіографія

Гітлерівське і нациське бажання було чітким і незмінним (оригінал - 'Hitler and the Nazi's eliminationist desire was clear and constant') - Деніел Голдхаген.

На думку вчених, Голокост - одна з найбільш досліджених подій у світовій історії. Ярослав Грицак, український історик, науковець, публіцист, доктор історичних наук, писав:

«Після війни тільки США реквізували з німецьких архівів стільки документів про Голокост, що якщо б їх викласти в одну лінію, то вона б протягнулася на декілька десятків тисяч метрів. Якщо додати до цього інші архівні збірники, спогади жертв та свідків, документи судових розслідувань, кіно- й фото-матеріали, то сміливо можна стверджувати, що жодна інша подія у світовій історії настільки гарно не задокументована, як історія знищення євреїв. До того ж вона й найкраще всього досліджена: 20 років тому назад кількість наукових монографій про Голокост складала 200 тисяч, а про один тільки концтабір Освенцим було видано більше 100 тисяч праць…»[1].

Починаючи з 1970 року чітко вирізняється дві основні групи істориків: «функціоналісти» та «інтенціоналісти».

В загальному розумінні «інтенціоналіст» типово визначається як персона, що конструює твердження навколо вирішального значення історичної персони чи події. Інтенціоналістам притаманне зосередження на діях Гітлера та різних антисемітів в рядах Націонал-Соціалістів. Вони відомі слідуванням «Гітлероцентричної» теорії.

В їх сприйнятті у Гітлера були довготривалі плани по очищенню Європи від євреїв, котрі він мав починаючи 1919 р. Радикальні інтенціоналісти дійшли до того, що звинувачують весь німецький народ в антисемітизмі і в бажанні винищити євреїв, а саме тому вони є невід'ємними учасниками в Голокості. Головні представники й добре відомі інтенціоналісти - це історики Люсі Давидович, котра написала книгу «Війна проти євреїв», Деніел Голдхаген та Річард Брайтман. Фактично, Люсі Давидович переслідує ціль звести історію нацизму та весь Голокост до знищення євреїв, а причиною цього називає антисемітизм.

Функціоналісти зосереджені на функціях держави (економічних, політичних, соціальних) і ролі змінення умов цих функцій та їх вплив на історичні події. Наприклад, націоналізація єврейських банків за Нюрнбергськими законами 1936 р. без компенсації була зумовлена необхідністю фінансування капітальних витрат задля підняття німецької економіки.

Функціоналістичне твердження полягає у небажанні Гітлера здійснювати геноцид і те, що дії однієї людини не можуть впливати на весь рух і дії партії. Це твердження полягає у тому, що відбувалося змагання серед чиновників низького рангу Націал-Соціалістичної держави, де вони використовували Голокост як можливість кар'єрного зросту через враження високих чиновників завдяки сильному антисемітизму. Наприклад, вищі й більш впливові чиновники роздавали майно євреїв чиновникам низького ранку, котрі підтримували геноцид.

Ганс Моммзен і Брозат, відомі історики-функціоналісти, вважали, що Адольф Гітлер був слабким диктатором, котрий приймав рішення в процесі розвитку подій, а не планував їх завчасно. Моммзен притримувався думки, що неспроможність Гітлера встановити в Германії жорстку структуру правління призвела до широкої дезорганізації в ешелонах влади, коли найбільш успішні чиновники схиляли фюрера кожний на свою сторону. Ганс Моммзен і Брозат стверджували, що нацистська Німеччина не була повноцінною тоталітарною державою, а політика Голокосту та масового геноциду була «процесом наростаючої радикалізації». Моммзен писав, що « Гітлер не приймав якогось конкретного рішення стосовно долі німецьких євреїв, а дозволяв підлеглим вислуговуватися у рамках загального антисемітського курсу - можливо, в силу внутрішнього бажання витіснити цю ідею з власної свідомості »[4].

Багато років продовжуються наукові суперечки між «функціоналістами» та «інтенціолістами»: чи був Голокост результатом першочергових намірів Гітлера знищити євреїв, чи він розвивався поступово від антисемітської пропаганди через окремі акції до масового, але спочатку не запланованого знищення. Єдине, з чим погоджуються і «функціоналісти», і «інтенціолісти» те, що не спростовують сам факт Голокосту.

На історіографічній арені посідає місце й теорія, котра взагалі спростовує існування Голокосту у нашому минулому. Багато істориків не беруть її до уваги і вважають ненауковою. Більше того, у більшості країн Європи заява про спростування Голокосту карається законом. Тим не менш, є представники наукової еліти, котрі висувають аргументи на підтвердження цієї теорії, а в США, де Конституція гарантує свободу слова, заперечення Голокосту і антисемітські гасла не вважаються незаконними.

Витоки мали місце ще під час Другої Світової війни. У 1942-1944 роках німецький уряд ухвалив так звану «Операцію 1005». Сутність полягала у знищенні решток євреїв на окупованих німцями територіях Польщі, Радянського Союзу(Бабин Яр, наприклад), у концтаборах, задля приховання масових вбивств. Протягом війни,а саме у 1943 р., Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер закликав генералів тримати масові вбивства євреїв у тайні. Він наголошував, що це мають бути таємні операції, котрі не повинні бути письмово задокументовані. Багато документів було знищено наприкінці війни. А ті, що вцілили мали на собі штамп "Geheime Reichssache" (цілковито таємно).

Багато дослідників намагаються довести те, що кількість втрат значно перебільшена. Американський священник Джеральд Сміт висунув теорію, що 6 млн євреїв не були вбиті під час Голокосту, вони лише емігрували до США під час Другої світової війни. Підтвердження міфічності Голокосту можна знайти у книгах «Міф о шести мільйонах», «Брехня о шести мільйонах: шантаж німецького народу шокуючим числом сфальсифікованих трупів» професора англійської літератури університету ЛаСалль у Філадельфії Остіна Дж. Еппа. Через те, що у Америці заперечення Голокосту не забороняється законом, то і наукових праць тут найбільше. Хоча це не слугує показником їхньої об'єктивності.

Лідер французької партії Жан-Марі Ле Пен також стояв на позиції применшення жахливої ролі Голокосту, але це не завадило йому на виборах президента у 90-х рр. ХХ століття увійти в четвірку лідерів.

Відомим противником визнання Голокосту на сьогодення є колишній президент Ірану - Махмуд Ахмадінежад. Він неодноразово виступав у телевізійних ефірах, на радіо, в засобах масової інформації з заявами про «міфічність» Голокосту.

Починаючи з 2007 року у Європі посилюється контроль за подібними заявами. ООН приймає і затверджує резолюцію, котра засуджує невизнання Голокосту і тим самим прирівнює прихильників цієї думки до тих, хто схвалює будь-яких геноцид. Європейський союз заходить далі й ухвалює закон, за котрим заперечення Голокосту карається строком у в'язниці[9].

Окрім применшення чисельності жертв Голокосту, висувається ще декілька аргументів. По-перше, смерть в концтаборах могла наступати не внаслідок політики, а внаслідок хвороб та виснаження. По-друге, теорія про те, що величезну кількість жертв Голокосту вигадали самі євреї, задля здобуття ряду привілеїв у майбутньому і це є складовою світової змови, котра просуває інтереси євреїв. По-третє, щоденник Анни Франк є підробкою.

голокост брайтман національне співчуття

Розділ 2. «Інтенціалістичний» та «Функціалістичний» підходи. Огляд та аналіз джерельної бази

За словами Люсі Давидович, історика єврейського походження:

«Це моє бачення, зараз широкорозповсюджене, що гітлерівська ненависть до євреїв була центральним і найбільш магнітичним віруванням, котре домінувало в його думках і діях протягом всього життя.

Ця одержимість з ранніх років життя призвела до зацикленості на божевільній ідеї, що єврейська проблема може бути вирішена тільки радикальними методами. Де-факто, «знищення», що є вбивством євреїв.

Це стало його ідеєю фікс, до котрої він залишився непохитним до кінця свого життя. Спочатку ідея вбити євреїв була лише незавершеним фантомом у його розумі. Але після того, як він прийшов до влади і почав здійснювати план для Німеччини, нариси якого він окреслив у Mein Kampf, що почалися розвиватися синхронізвано з його іншою ідеєю - для відновлення расової чистоти Німецького народу. Ці документи посилюються виправдати мій висновок, що Гітлер планував вбивство євреїв координуючи його з плану до розгортання війни. Звичайна завойовницька війна мала проводитися паралельно, і використовувалася як маскування ідеологічної війни проти євреїв.» [5].

Люсі Давидович у своїй книзі «Війна проти євреїв» притримується сильних інтенціоналістичних поглядів. Вона пише, що ненавидь до євреїв була для Гітлера «центральним і найбільш чітким переконанням» [5].

Джерело описує наскільки євреї були ненависні Гітлеру, «центральне і найбільш чаруюче вірування», відсутність згадування Націонал-Соціалістичної ненависті до єврейства розголошує важливість інтенціалістичного погляду на Гітлероцентричну теорію, що всі дії партії були надхнені Гітлером і його ненавистю до всього єврейства. Автор продовжує наполягати на Гітлерівській маніакальній ідеї, яка надихнула вірити, що єдине рішення було " винищенням" єврейської проблеми. Давидович каже, що ідея винищення єврейства була лише "незавершений образ, що паразитував розум Гітлера" [5], яка ще більш посилює Гітлоцентричну теорію, що лише він і ніхто інший розділяв ці погляди.

На додаток, вона надає значення, що описи стосовно Німеччини викладенні Гітлером в Майн Кампф, що підтверджують ідею, що Гітлер мав довгострокові плани по винищенню єврейства, так як Майн Кампф був створений ним у Ландсберґ-на-Леху у 1923 році - за 10 років до канцлерства. Більше того, ідея що Холокост був спланований заздалегідь до приходу до влади оповіяла всю книгу. Безкомпромісна ідея джерела може бути зрозуміла, через той факт що вона була написана у 1979 році, коли ідея інтенціаналізму була на піці популярності, без сумніву вона намагалася створити сильний ажіотаж навколо її книги, розповсюдити та заявити про свої інтенціалістичні погляди. З іншого боку, будучи світською єврейкою, що уникла Холокосту через повернення до Нью-Йорка.

Її колега Калманович загинув під час Голокосту, і цей трагічний кінець мав вплив на її сильні погляди. Після Другої світової війни, вивчивши іврит, Давидович повернулася до Європи де допомагала в DPP таборах, де брала інтерв'ю у постраждалих, які пережили Холокост. Вважається, що саме там її інтенціоналістичний погляд почав формуватися під час доступу до первинно-вторинних джерел Голокосту. Не зважаючи на упередженні погляди Давидович, джерело надзвичайно корисне так як надає міцний інтенціоналістичний погляд і пропонує розглянути Mein Kampf Гітлера більш ніж автобіографічний рукопис, а як план по знищенню єврейства. Більше того, книга отримала критичну статтю від "Нью Йорк Таймс", що назвала її там " роботою високої школи, що з гординею імпортує мораль", що підвищує цінність роботи. Давидович натхнула розглянути Майн Кампф більш ретельно, звертаючи увагу що ненавистю до єврейства була просякнута вся книга, і що Гітлер вірив від початку, що єдине рішення "єврейського питання" може бути досягнуте радикальними мірами. Однак для повного розуміння Гітлера до жидівства вона повинна була розглядати ранніші роки Гітлера у Націонал-Соціалістичній Робітничій Партії Німеччини. У його промові до однопартійців в Зальсбургу, де у 1920 розкривається його первинне сталення до єврейства: "Для нас це проблема, чи зможе наша нація коли-небудь відновити своє здоров'я, чи жидівський дух може дійсно бути викорінений. Не будьте введені в оману, думаючи, що ви зможете здолати недуг без знищення носія, без знищення бацили. Не думайте, що ви можете боротися з расовим туберкульозом без подбання про знищення нації, що несе в собі расовий туберкульоз. Це жидівське забрудення не буде слабшати, ця отрута нації не закінчиться, до поки її носії жидівства, не будуть вигнані з нашого середовища!"[12].

Для інтенціоналістів ця промова є чітким доказом того, що Гітлер хотів здихатися єврейства з Німеччини та цілковито знищити його представників. Гітлер звертається до єврейства як до "носія расового туберкульозу" і що єдиний вихід, щоб позбутися від недугу Німеччини, - знищення носія. Під час цієї доповіді Гітлер в перший раз публічно висловив свої погляди щодо відвертого знищення єврейства як єдиного легітимного методу очищення Німеччини.

Джерело демонструє старомодні погляди на ідеї Гітлера та його поплічників, що є ключовою ідеєю інтенціоналізму, де Гітлер та його і його довготривалі антисемістські погляди зіграли ключову роль у знищенні єврейства. Хоча, з іншого боку, це може бути розцінено, що Гітлер задав радикальний тон своїх промов через те, що його пропагандистські методи у звинуваченні єврейства були підтриманні не лише серед однопартійників, але і серед широких мас населення, що надавало більше і більше підтримки в заповнених залах "Бюргербройкеллер». Через те можна стверджувати, що промова була пропагандиською і не була дійсним планом майбутнього геноциду і що Націонал-Соціалістина пропаганда була спрямована на підняття популярності серед широких мас громадськості, щоб вони підтримували державну політику.

На додаток, Гітлер розділяє ці погляди на публіці протягом 1920-х 1930-х. «Промова пророцтва» 1939 була яскравим прикладом, де він гарантував, що війна принесе «знищення жидівської раси в Європі» [14]. Це є повною протилежністю ідеї Давидоч, яка стверджує, що війна була прикриттям для справжнього геноциду єврейства. Це джерело є неоціненно корисним і надійним, так як є прямою мовою Гітлера. Однак, вона могла використовуватися лише задля партійної лінії. Нациська пропаганда зіграла велику роль в Німеччині в 1930-х. Завдяки їй Націонал-Соціалісти отримували підтримку серед суспільства. Так як Давидович глибоко вивчала Націонал-Соціалістичну пропаганду задля того, щоб довести, що антисемітизм є показником раньозаплонованого геноциду.

Давидович, однак, могла стикатися з антисемітичною газетою " Der Sturmer" і могла зустрічатися з карикатурою опублікованою в Березні 1935 " Не допусти цього" [8]. Газета була заснована Юліосом Штрайхером, котрий казав, що євреї винні в депрессії, безробітті та інфляції в Німеччині. Ця газета мала тираж в 800.000 примірників, що вказує на її популярінсть. Ця карикатура показує кулак, що зжимає змію з єврейською головою і напис " Не послабляй хватку! Ця отруйна змія не зможе вислизнути! Задуши її, щоб наші страждання не почалися знов!"

Карикатура показує єврейство у вигляді змії, що у міфології є символом зла там асоціюється з отрутою. Це виставляє єврейство у повністю негативному світлі зла та не може бути надійним джерелом дослідження. Суть карикатури полягає у тому, що вбивство євреїв принесе користь. Факт, що пропаганда створила ідею про добру користь винищення євреїв була підхопена радикальними інтенціоналістами, як ідея спільної провини суспільства. Однак, не можна не оминути той факт, що " Der Stumer" була більш радикальною, ніж NSDAP, так як Гьорінг фон Ширах заборонив її розповсюдення серед Гітлерюгента. Однак, факт того, що газета не буда популярна серед Націонал-Соціалістів, але досягла такого тиражу і розповсюдження за підтримки самого Гітлера доводить вплив і силу Гітлера серед однопартійців. Це є противагою Давидович, яка є прихильницею Гітлероцентричної теорії. 

24 жовтня 1940 «Чи буде це закрите гетто ? Були ознаки в обох напрямках, і ми сподіваємося на чудо - яке не завжди відбувається під час потреби. Замкнуте Гетто означає поступову смерть, відкрите Гетто лише наполовину катастрофа» [13].

16 червня 1942 «Катастрофа кине нас в руках нацистів, і вони сіятимуть поки їх помста буде направлена на нас. Процес фізичного знищення польського єврейства вже почався. Не минає і дня, без вбивства нацистів. Чутки про те, що потрапили до нас з провінційних міст гірше за звістки Іова.» [9].

10 липня 1942 «Було прийнято рішення і постанову у нацистських правлячих колах, щоб провести систематичне фізичне знищення на євреїв, що проживають на території Генерал Губернаторства. Вбивство тисяч людей перетворилося в бізнес, який працевлаштовує тисяці людей. Після того, як душі відходять, вони роздягають трупи. Їх одяг, сорочки, і взуття не були витрачені даремно, це збирається в купи і перевозиться для подальшої дезінфекції, лагодження та ремонту. Сотні євреїв зайняті у вирішенні цих завдань» [9].

22 липня 1942 «У мене немає сил, щоб тримати ручку в руці. Я зламаний, зруйнований. Ціле співтовариство. 400000 людей приречені на вигнання» [13].

30 липня 1942 «Сьомий день вигнання. Постійні похорони проходять перед вікнами моєї квартири - велика рогата худоба, вантажівки або вугільні вагони, повні кандидатів для висилки і заслання, що несуть невеликі пучки у руках» [13].

Пропрацювавши в DPP таборах після війни, Давидович мала можливість слухати свідків, що вижили і дуже ймовірно, почула свідчення тих, хто вижив у Варшавському гетто. В своїх подальших дослідженнях, вона, можливо, читала щоденник Хаїма Каплана. Це був особистий щоденник Хаїма Каплана, єврея, який зобразив свій досвід в Варшавському гетто, перш ніж загинути в Требінці. Його щоденник був опублікований англійською мовою в 1965 році, в якому він записав свої спостереження. З 24 жовтня 1940 року, Каплан написав:" Чи буде це закрите гетто ? Були ознаки в обох напрямках, і ми сподіваємося на чудо - яке не завжди відбувається під час потреби. Замкнуте Гетто означає поступову смерть, відкрите Гетто лише наполовину катастрофа" [13]. Той факт, що євреї,в даний час оточені, і поміщені в закритому гетто,що буде означати поступову смерть показує, що в жовтні 1940 року нацисти перейшли до наступного етапу для євреїв - знищенні. Це є підтвердженням поглядів Давидович про чіткі заплановані етапи та наступні стадії. Той факт, що це "округлення" відбулося до Ванзейської конференції також підпирає iнтенціоналістську думку, що кожен етап було сплановано заздалегідь. Крім того, Каплан описує, що "процес фізичного знищення польського єврейства вже почався" [13], і це було в червні 1942 року, що доводить що наступний етап плану було винищення. Каплан описує,що він занадто слабкий, щоб тримати ручку в липні 1942 року і це підтримує iнтенціоналістську думку, що масове винищення через недоїдання відбувалося до таборів смерті і це був лише етап в винищенні.

Це джерело є надійним, так як це первинне джерело прямо з Варшавського гетто, що було найбільшим у Європі гетто. Крім того, в результаті того, що це є щоденник, автор не має ніякого приводу до перебільшення будь-якої деталі або пропаганди у написанні, що деталізують його переживання. Однак, факт того, що Варшава була найбільшим гетто має підстави для стверджування, що умови для існування там були набагато гірші порівняно у іншими гетто: більше зкупчення людей форсувало розповсюдження хвороб і нерівномірне розподілення харчів. Більше того, щоденник був написаний на ідіші і тому деякі терміни і фрази могли мати інше значення, що впливає на надійнсіть джерела.

В якості альтернативи до теорії Давидович, яка вважає, що бажання Гітлера про геноцид євреїв були викладені ще в 1923 році в Mein Kampf, більш помірний інтенціоналіст Річард Брайтман вважає, що Гітлер вирішив питання стосовно Голокосту десь між 1933-1941. Брайтман розділяє й помірну теорію Гітлоцентризму. Він вірить в те, що Гітлер, будучи рейхканцлером, несе відповідальність за той сильний антисемітизм, що він показував до війни. Брайтман стверджує, що СС і, що більш важливо, Гіммлер наполегливо працювали в перетворенні фантазії Гітлера в реальність, а тому й несуть подібну відповідальність у розвитку Голокосту. Брайтман вважає, що Гіммлер є «архітектором», а Гейдріх є «майстер-будівельник» для фантазії Гітлера. У своєму есе «Архітектор геноциду» Брайтман пояснює, як Гітлер «Висунув ідею удушення євреїв газом в Mein Kampf» [6].

Брайтман досі вважає, що це була ідея і план Гітлера, але наділяє Гіммлера великою відповідальністю, в більшій мірі, ніж навіть «людину з залізним серцем» [6]. Гейдріха, так як вважається, що він був «архітектором» [6], як він обирав все: від машини смерті, до того, де вона буде проводитися. Брайтман може мати менш радикальний погляд, ніж Давидович, так як на 32 роки молодший за неї, не маючи того же досвіду, як Давидович відчуваючи антисемітизм або втратити друзів і колег через Голокост.

Різниця в точках зору Люсі Давидович та Річарда Брайтмана також можна пояснити тенденції історіографії, так як під час видання праць Давидович, функціоналізм був на піці популярності і можна вважати, що крайні ідеї Давидович були нові і отримали рекламу. Це контрастує погляду Брайтмана, який опублікував «Архітектор геноциду» в 1991 році, який був часом гнучкого інтенціаналізму і в той час, коли більш поміркований тон був найпопулярнішим, що пояснює його точку зору. Брайтман є визнаним істориком, що має різні нагороди, включаючи премію Френкеля «Новітня історія» за свою книгу «Архітектор геноциду». Це свідчить про його авторитетність, таким чином, надійність джерела. Крім того, Брайтман займав пост директора історичного дослідницького центру для міжвідомчої групи пошуку засуджених нацистів і мав широкий доступ до маси джерел, які підвищують обґрунтованість його фактів.

Це джерело є дуже корисним, так як воно забезпечує альтернативну точку зору інтенціоналізму і завдає жорстокого удару в спину доказами і реальними датами, що підтримує теорію, що Голокост був запланований в кінці 1930-х років. Хоча під іншим кутом зору, він як і інші згоден з теорією, але більше звинувачує решту «нацистів».

Висунута альтернативна теорія теорії Голдхагена є функціолістичним сприйняттям, котре зосереджене на функціїі держави і вважає, що Гітлер не міг в цілому вплинути на дії всього Націонал-Соціалістичного руху та партії, та дії, що ними слідували. Джерело походить з інтерв'ю між німецьким істориком професором Гансом Моммзеном і Яд Вашем. В грудні 1997 року в інтерв'ю, Моммзен усупереч зору Голдахагена стверджував, що бажання до вищенння "Гітлера і нацистів було ясним і постійним", описуючи мотивацію злочинців, роль антисемітизму і йдучи в глибину по відношенню до ідеї «кумулятивної радикалізації». Моммзен описує Рейх як державу, «що стикається з нескінченним суперництвом між нацистськими вождями, в той час як система скріплюється навколо культу Фюрера» [4]. Моммзен, по суті, описує рейх як більш каламутну організацію, ніж передбачалося раніше, і багато, в цьому хаосі, намагалися виграти вплив на Гітлера. Це говорить про те що кількість в нацистській партії тих, що підтримали антисемітську політику, з тим, щоб отримати схвалення Гітлера і отримати свій особистий прогрес в партійній лініїї, а не інтентенціоналістичний образ партії сильних антисемітів, які планують знищення юдейства. Крім того, той факт, що Моммзен передбачає дезорганізацію в структурі нацистської партії суперечить ідеї, що тому партія може мати чітке і постійне бажання у своїй політиці, «Так звані накази Фюрера, які мали тенденцію заміняти звичайне законодавство далеко не скоординовані, і, як правило, вожді, що змагалися за владу, узаконювали їх, посилаючись на зміни наказу Гітлером» [4]. Моммзен також стверджує, що «Незаперечно, існував консенсус щодо позбавлення від євреїв. Але питання було в тому, щоб вбити їх або змусити їх покинути країну. Насправді, по відношенню до цього питання нацистський режим перейшов в глухий кут,тому що вимушена еміграція була неможлива без розширення області німецької влади. У них не існувало ніякого поняття чіткого до 1941» [4]. Це повністю суперечить з тим, що багато iнтенціоналістів вважали, що геноцид був намічений і планувалося ще в 1923 році в Mein Kampf замість цього він підтримує ідею про те, що, хоча нацисти планували позбутися від євреїв, вони не мали ніякого плану, щодо їх знищення до 1941 року. Професор Моммзен продовжує розширювати свою ідею про "кумулятивну радикалізацію", припускаючи, що вона виникла з процесу прийняття рішень на надзвичайні ситуації, як бої на східному фронті, особливо після невдалого для Рейху битви під Москвою в Грудні 1941. «Процес кумулятивної радикалізації антиєврейських заходів виник у процесі самоіндуцірованних аварійних ситуацій» [4]. Крім того, в інтерв'ю Моммзен виказує свої претензії, що Голдхаген вважає, що «Гітлер був результатом німецького антисемітизму» [3], який походить від Середньовічного німецького антисемітизму. Замість цього він говорить нам, що захоплення Гітлером влади відбулося не через його антисемітську пропаганду на той час. Очевидно, що антисемітизм не зробив вирішальну роль у виборчій кампанії в період з вересня 1930 по листопад 1932 року. Голдхаген просто ігнорує цей важливий феномен: Це ще раз спростовує чіткий і зрозумілий підхід, який сходить до 1920-их років, а також знищує ідею національної співучасті, що Гітлер використовував антисемітизм, щоб отримати владу. Ця риса глибших і детальних досліджень поширена серед функціоналістських істориків. Крім того, Моммзен твердо вірить, що Гітлер був слабким диктатором і це пропонується в статті, як він вводить уявлення про необдумані рішення партії.

Це джерело є надзвичайно корисним, так як спростовує ідею Деніела Голдхагена про національне співчуття. Крім того, це доводиться Яд Вашем, мабуть, одним з найбільш надійних джерел Голокосту і дослідженним Хансом Моммзеном, який був одним з ключових фігур в функціоналізмі і дуже добре шанований в суспільстві істориків. Моммзен, можливо створив свою ідею проти національного співчуття, так як він народився в 1930 Німеччині і в результаті виріс і здобув освіту в Націонал-Соціалістичній Німеччині і ствердження, що нація винна у Голокості, що дуже прикро. Моммзен був також ключовим прихильником старого та центрального крила Соціал Демократичний партії Німеччини, це призвело до критики з боку істориків, таких як Ієгуда Бауер, хто критикував Моммзена,за підкреслювання занадто багато спільних цінностей і рис між традиційною Німецькою державною бюрократією і бюрократизм нацистської партії, приділяючи при цьому недостатню увагу відмінності. Так можна пропустити, що, можливо, його увагу було зосереджено не на таких значних відмінностях і так можна пропустити деякі ключові події, що могли змінити його погляду. Проте, Моммзен вельми заслуговує на довіру істориків, описується The Independent як "один з провідних авторитетів про Націонал-Соціалістичну Німеччину і Голокост". Моммзен описав, як багато нацистських діячів намагалися виграти свою прихильність через антисемітизм, а також як "ніколи не закінчувалося націонал-соціалістичне суперництво" [4]. Одне з джерел, яке, без сумніву, Моммзен мав вивчати цю тезу з Секретної доповіді від Верховного суду Рейху щодо подій про Кришталеву ніч, який був направлений до Германа Герінга 13 лютого 1939 від Головного судді партії Вальтера Буха.

"Секретна доповідь Верховного суду НСДАП стосовно антисемітських бунтів ввечорі 9 листопада 1938. Голова відділення пропаганди Райху і член партії д-р Геббельс стверджує, що лідери партії зібралися в вечір в старій ратуші в Мюнхені, що в районах від Куршенні і Магдебург-Ангальт, де відбулися жидівські погроми, в ході яких жидівські магазини були зруйновані і синагоги були підпалені. Фюрер за порадою Геббельса прийняв рішення, що такі демонстрації не повинні були бути підготовлені або організовані партією, але і вони не будуть впадати у відчай, якщо вони виникли спонтанно... Словесні інструкції агітаційної голови Райху, ймовірно, були зрозумілими всіма членами партії, що партія не повинна з'явитися на людях, як ініціатор заворушень, але що насправді вона повинна організувати їх і здійснити. Інструкції в цьому розумінні негайно були надіслані в бюргерам своїх найбільших районів... Перший відомий випадок вбивства єврея, що був громадянином Польщі, було повідомлено д-р Геббельс від 10 листопада 1938 року біля 2 годин, і з цим було висловлено думку про те, щоб запобігти перетворення цих дій в небезпечний оберт. Згідно із заявою депутата Гауляйтер Мюнхена, депутата Верхньої Баварії, член партії д-р Геббельс відповів, що інформатор не повинен хвилюватися з приводу одного мертвого єврея, і що в найближчі дні тисячі євреїв побачать точку відліку. У той час, більшість вбивств ще можна було б запобігти додатковим наказом. Оскільки цього не сталося, то треба враховувати факт, а також зауважити, що кінцевий результат був визначений або, принаймні, був можливий інший вихід. В таких випадках розуміння підлеглого могло визначати долю тисяч". [13].

У доповіді рішення Гітлера, за порадою Геббельса, описане, що «такі заворушення не були сплановані або організовані партією. Але це не повинно применшувати їх значення, якщо вони організовані спонтанно» [9].

Це надає підставу думати, що Гітлер надавав укази верхівці партії не підготовлювати заворушення, але і не припиняти їх, якщо вони з'являтися спонтанно. Це змушує стверджувати, що Кришталева ніч була спонтанною, а не спланованою акцією, яка сприймається як ключовий акт агресії проти єврейства перед остаточним вирішенням єврейського питання, що спростовує теорію інтенціоналістів.

Це джерело є частиною секретного звіту, що показує його надійність і дискредитує ідею, що цей документ був створений для зменшення вини партії за Кришталеву ніч. Більше того, той факт, що інструкції були оральні, надає підставу думати, що члени партії могли інтерпретувати його кожен по різному. Це можна інтерпретувати, що Геббельс використовував Кришталеву ніч, як можливість покращити відносини з Гітлером, після того, як було опубліковано Справу про Гебельса. Більше того, Герінг мав гарні відносини з Вальтером Бугом, який почав цькувати Штрайхера, після публікації в журналі «Штурмовик». Як наслідок, створення теорії, що Герінг можливо намагався використати Справу Гебельса як важель, що підтримує теорію Моммсена про «змагання, що ніколи не закінчуються». Це теж корисно в розумінні спонтанності дій нацистів, це дискредитує теорію чіткого і послідовного плану про винищення євреїв.

Функціоналісти, як Моммсен, вірять, що оригінальний план остаточного вирішення єврейського питання включав в себе депортацію єврейського населення замість систематичного знищення. План «Мадагаскар», створений 3 липня 1940 р. життєво цінний документ, котрий підтверджує цю теорію.

«… Міністерство Закордонних Справ Рейху через Департамент Німеччини (зовнішніх справ) було інструктовано, був наданий наказ почати підготовчі роботи без відтермінування…

Секція D, розділ 3 пропонує, як вирішення єврейського питання: в якості мирної угоди з Францією повинна надати острову Мадагаскар у якості території для вирішення єврейського питання, переселити (з компенсацією) 25 тис французьких підданих звідти. Цей острів стане мандатом Німеччини. Затока Дієго Суарес і порт Антсіран, що стратегічно важливі, стають німецькими військовими базами… На додачу від цього, у євреїв будуть їхня власна влада на території: поліція, пошта, залізна дорога и т.д. Так як Мадагаскар буде мати лише мандат, євреї, що проживають там, не будуть громадянинами Німеччини. Вони стануть резидентами мандату Мадагаскар… Це показує німецьку щедрість через надання культурної, адміністративної, економічної незалежності.

Підписано Радемахером. Берлін. 3 липня 1940 року» [10].

Первинно, план «Мадагаскар» був запропонований у 1938 році офіцером СС Адольфом Ейхманом, що був відповідальний за міграцію євреїв. Але після падіння Франції, 22 червня 1940 року, за проект взявся Франц Радемахер. Було заплановано переправити 4 млн євреїв за 4 роки. Факт того, що план включав в себе депортацію євреїв конфліктує з інтенціоналістською теорією про плановане знищення євреїв. Це дає підстави думати, що німці бачили євреїв як розмінну монету стосовно американських євреїв. Нацисти також могли використовувати план у якості пропаганди «показати німецьку щедрість через надання культурної, адміністративної, економічної незалежності» [10].

В той же час, джерело підтримує функціоналістичну теорію, що Голокост був спонтанним рішенням, так як число депортованих до Мадагаскару і число жертв співпадають. Це можна пояснити чередою невдач на війні. Це джерело є надзвичайно надійним, так як це офіційний документ СС. Хоча важливість документу суперечила, так як план не був приведений в дію. Документ повністю дискредитує ідею систематичного винищення євреїв, запропонованого в Mein Kampf.

В січні 1942 року відбулася Ванзейська конференція. Там зустрілися найвищі націонал соціалістичні офіційні представники, у тому числі Обергрупенфюрер СС Рейнгард Гейдріх. Щоб досягти консенсусу стосовно остаточного рішення єврейського питання, де дійшли до висновку висилки всіх євреїв до Польщі задля повного винищення.

Висновок

Починаючи з 1970 року чітко вирізняється дві основні групи істориків: "функціоналісти" та "інтенціоналісти". Обидві школи цінуються у світі рівноцінно. Опанувавши багато першоджерел в мене сформувалася думка, що Гітлер і нацисти не мали бажання знищувати єврейство заздалегідь. Я визнаю те, що СС керувало Голокостом, але такі події як план «Мадагаскар» та ідея стерилізації євреїв вказують на відсутність довготривалих планів, що є непослідовним підходом. Німецький історик Ганс Моммзен стверджував, що «Незаперечно, існував консенсус щодо позбавлення від євреїв. Але питання було в тому, щоб вбити їх або змусити їх покинути країну. Насправді, по відношенню до цього питання нацистський режим перейшов в глухий кут, тому що вимушена еміграція була неможлива без розширення області німецької влади. У них не існувало ніякого поняття чіткого до 1941» [4].

На мою думку, це повністю суперечить позиції iнтенціоналістів, які вважали, що геноцид був намічений і планувалося ще в 1923 році в Mein Kampf. Звісно нацисти планували позбутися від євреїв, але ключовим є те, що вони не мали ніякого плану щодо їх знищення до 1941 року.

Я підтримую теорію Моммсена, що Гітлер дійсно був слабким диктатором і у партії мало місце змагання серед нацистських керівників, що ніколи не закінчувалися, а такі фігури як Гейдріх, Гіммлер і Геббельс грали на антисемітських почуттях Гітлера задля власної користі. Певно Гітлер був більш зосереджений на власній персоналії, пропаганді і зовнішніх справах та в дійсності приймав малу, незначну участь в плануванні та виконанні геноциду єврейського народу. Отже, я не погоджуюся з інтенціоналістами та з Гітлероцентричною теорією.

Здавалось би на противагу є теорія Деніела Голдхагена, яка стверджувала, що Гітлер і нацистська партія були сильними антисемітами і показували це на публіці 1920-го року. Доказом слугує промова Гітлера у Зальцбурзі, де він назвав євреїв «носіями расового туберкульозу» і що єдиний вихід позбуття «туберкульозу» - знищення носія. Безумовно, у Гітлера були думки стосовно знищення євреїв навіть до 1920 року, але це не повинно сприйматися як ранній план до дій.

І на останок, не варто перекладати всю відповідальність на одного фюрера, як стверджував Брайтман. Адже члени партії керували Голокостом, що й дає підстави називати Гіммлера «архітектором геноциду» а Гейдріха - «майстром-будівельником».

Список використаної літератури

1. Люлечник В. «І знову про Голокост» // Каскад. -- 11 июня 2009.

2. Documents of destruction: Germany and Jewry, 1933--1945/ Hilberg, Raul (ed.). Chicago: Quadrangle Books, 1971.

3. Hitler's Willing Executioners: Ordinary Germans and The Holocaust, Alfred A. Knopf, New York: 1996.

4. The Third Reich Between Vision And Reality: New perspectives on German history, 1918-1945, ed. by Hans Mommsen, 2001.

5. The War Against The Jews, 1933-1945, New York: Holt, Rinehart and Winston: 1975.;

6. Richard Breitman. The Architect of Genocide: Himmler and the Final Solution (The Tauber Institute Series for the Study of European Jewry) /Brandeis: 15th September, 1992.

7. https://www.ushmm.org/ United States Holocaust Memorial Museum Washington DC.

8. http://der-stuermer.org/inden.htm.

9. http://www-r.openu.ac.il/.

10. https://www.jewishvirtuallibrary.org/jsource/Holocaust/Madagascar.html

11. Scroll of Agony: The Warsaw Diary of Chaim A. Kaplan

12. http://ibistro.cardiff.gov.uk/uhtbin/cgisirsi/?ps=EwVfbYwywM/CENTRAL/257360223/9

13. http://ibistro.cardiff.gov.uk/uhtbin/cgisirsi/?ps=MudKJf1avk/CENTRAL/283940221/9

14. http://ibistro.cardiff.gov.uk/uhtbin/cgisirsi/?ps=jy1HtRTDHl/CENTRAL/221020224/9

Додаток

Мал. 1

Размещено на Allbest.ru