Наукові підходи до основних проблем сільськогосподарської галузі в УСРР наприкінці 1920-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України

Наукові підходи до основних проблем сільськогосподарської галузі в УСРР наприкінці 1920-х рр.

Щебетюк Н. Б.,

кандидат історичних наук, докторант

На основі історико--наукового аналізу представлено низку головних проблем сільськогосподарської галузі України наприкінці 1920-х рр., що потребували швидкого вирішення на державному рівні. У зв'язку із побудовою першого п'ятирічного плану народного господарства в контексті нової державної політики, особлива увага приділялася організаційним питанням соціалістичної реконструкції сільського господарства та пошуку оптимальних форм його наукового обслуговування. Насамперед потребували вирішення питання підвищення рівня врожайності сільськогосподарських культур, розвитку тваринництва, будівництва Дніпровської ГЕС, сільськогосподарського районування, усуспільнення сільськогосподарського виробництва та ін. При вирішенні комплексу невідкладних проблем галузі провідна роль належала Науково-консультаційній раді НКЗС УСРР, до роботи якої було залучено багато відомих на той час учених і різних спеціалістів.

Ключові слова: сільське господарство, завдання, проблеми, дослідження, заходи, урожайність, впровадження.

У другій половині 1920-х рр. пошук нової стратегії розвитку в умовах наближення науки до вирішення конкретних завдань народного господарства здійснювався здебільшого емпірично, шляхом почергових реорганізацій. Економічна політика радянського уряду полягала у реконструкції народного господарства на основі соціалістичної індустріалізації і колективізації. Враховуючи обставини розробки й прийняття першого п'ятирічного плану, Колегія Народного комісаріату земельних справ 7 квітня 1929 р. винесла на розгляд актуальне питання про перебудову науково-дослідної справи на нових організаційних і методологічних основах, про зміну характеру і форм роботи [1, арк. 16]. Відбувався пошук раціональної форми взаємодії управлінських, науково-дослідних та господарських інституцій у контексті викликів соціально-економічної дійсності.

Метою даного дослідження є висвітлення процесу орієнтування науково-дослідної роботи на розробку першочергових проблем, пов'язаних із перебудовою сільського господарства для отримання своєчасних науково-обґрунтованих відповідей на поставлені питання та створення пріоритетних проектів і заходів в різних галузях народного господарства країни.

До основних проблем сільського господарства УСРР наприкінці 1920-х рр. належали питання: підвищення врожайності сільськогосподарських культур і збереження посівів (посуха, вимерзання); розвитку тваринництва; сільськогосподарського районування; організаційно- виробничих напрямів господарювання та ін. сільськогосподарський соціалістичний реконструкція

З метою вивчення питання й опрацювання заходів щодо можливостей підвищення врожайності сільськогосподарських культур за дорученням Колегії НКЗС у квітні 1928 р. було сформовано спеціальну комісію у складі членів Бюро Науково-консультаційної ради (НКР) НКЗС Б. Рожественського, П. Попова та представника Земплану НКЗС С. Соловейчика [2, арк. 1-3]. При розгляді основних факторів, що впливали на врожайність сільськогосподарських культур і загалом на рентабельність господарства, виділено наступні: сорт, угноєння,

мінеральні добрива, чисті й зайняті пари, обробіток ґрунту, період оранки й сівби, попередники і сівозміни, захист рослин від шкідників та хвороб, землевпорядкування. Головними заходами вважали виведення нових сортів і поширення мінеральних добрив, тому що вони не вимагали організаційних змін у господарстві й були доступні всім господарським групам. У червні 1928 р. НКР провела нараду в присутності Голови Раднаркому В. Я. Чубаря та інших членів уряду, де було заслухано керівників (Філіповськог О., Рожественського Б., Сазанова В., Сапєгіна А., Семиренка В., Душечкіна О. та ін.) крайових сільськогосподарських дослідних станцій про попередні результати опрацювання проблеми врожайності по окремих краях, районах і культурах [3, арк. 6]. Йшлося про незадовільний стан застосовування здобутків сільськогосподарської науки на практиці. Враховуючи показники підвищення врожайності на полях дослідних станцій, було прийнято за належне організувати впровадження наукових розробок у селянських господарствах конкретних районів із залученням до цієї роботи крім 25 науково-дослідних станцій ще і 230 сільськогосподарських освітніх закладів. Основні напрями науково-дослідної роботи щодо підвищення врожайності сільськогосподарських культур передбачали: 1) «виведення на базі довгочасного вивчення й випробовування врожайних сортів з низкою цінних властивостей (посуховитривалість. зимостійкість, стійкість проти шкідників), що робили б цю врожайність стабільною, більш-менш незалежною від впливу зовнішніх умов;

вивчення впливу різних видів угноєння; 3) вивчення сівобігів (особливого значіння набуває просапний клин): 4) обробіток відіграє велике значіння (колосального значіння набирає чистий пар, зяблева оранка лущіння, іригація, осушення боліт); 5) розширення садівництва і городництва; 6) заведення культур технічних рослин; 7) боротьба зі шкідниками, хворобами сільськогосподарських рослин та бур'янами (але слід прагнути до виведення здорових шкідниковитривалих рослин)» [4]. Провівши відповідні розрахунки щодо окремих факторів урожайності, Комісія встановила можливий рівень її підвищення (22%) на найближчі 5 років, що і увійшло в основу складення перспективного плану.

Однією з гострих проблем сільського господарства була загибель озимих посівів в Україні взимку в 1927-1928 рр., що викликало загальну стурбованість і занепокоєння Народного комісаріату земельних справ України, практиків сільського господарства та наукових працівників. Тоді загинуло 3933195 га посівів озимої пшениці, що становило 74,8 відсотків від усієї засіяної площі (5254856 га) і 1193559 га озимого жита, що становило 26,6 відсотків усього житнього клину (4481365 га) [5, с. 29]. З метою з'ясування причин загибелі озимих культур Наркомзем України, Сільськогосподарська секція Всесоюзного Держплану та Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур 23 липня 1928 р. у Харкові провели Всесоюзну нараду, учасники якої обговорили загальне становище і висловили думки щодо суперечливих питань впливу селекційних та місцевих сортів у загальному комплексі чинників загибелі озимих. Директор Всесоюзного інституту прикладної ботаніки і нових культур академік М. Вавилов на XVI Всесоюзній конференції ВКП (б) зауважував про складність в питанні захисту озимини від загибелі, відсутність знань щодо попередження цього явища [6, с. 46]. Повторність аномальних природних явищ стала однією з головних причин пошкодження та загибелі озимих культур, що своїми розмірами завдавали величезної шкоди сільському господарству.

Спеціальну експедицію з метою обстеження посівів було організовано лише у липні, на яку НКЗС виділив 4,5 тис крб. Експедицію очолив професор Українського інституту прикладної ботаніки С. Воробйов, до складу увійшли досвідчені агрономи С. Кравченко, О. Литовченко, Г. Неїченко, П. Струнцев, В. Черкасов [6, с. 3]. Отримані Українським інститутом прикладної ботаніки анкетні дані являли собою безперечну цінність, враховуючи, що «більшість з них надані досвідченими і кваліфікованими працівниками» [7, с. 195]. Надані учасниками експедиції звітні матеріали відповідно обстежених зон - Степу, Лісостепу і Полісся, що містили загальні висновки та пропозиції щодо заходів попередження загибелі озимої пшениці, являли синтезуючі матеріали записів членів експедиції, даних анкетувань, опитувань та результатів безпосередніх досліджень (рельєфу, експозиції, ґрунту, техніки обробітку). Вдалося з'ясувати такі фактори: погодні умови ранньої і тривалої, надзвичайно холодної зими 1927-1928 рр. супроводжувались різкими перепадами тепла і холоду, що спричинило накопичення води на поверхні ґрунту, яка утворила льодяну кірку на величезній площі озимих посівів. Сильні завірюхи навесні 1928 р. змінили чорні бурі, які знищили залишки вцілілих посівів [8]. Найбільш гостро метеорологічні чинники вразили Степ - озимина загинула майже на 100%, наполовину знищеними були посіви у Лісостепу і найменше постраждали на Поліссі [6, с. 2]. За результатами обстежень було встановлено основні чинники загибелі озимих культур, зокрема на Поліссі - випрівання, коливання температури, вимокання й льодяна кірка; у Лісостепу - коливання температури, випрівання й льодяна кірка; у Північному і Південному Степу - коливання температури та льодяна кірка [6, с. 32]. Стало очевидним, що відповідні агротехнічні заходи, зокрема снігозатримання може стати дієвим запобіганням загибелі сортів з невисоким рівнем зимостійкості. Науково-обґрунтовані рекомендації містили перелік головних способів затримання снігу (лісозахисні смуги, кукурудзяні та соняшникові пари, підсів до озимини високостеблевих рослин, облаштування огорож та ін.) та насичення ґрунту водою. Остаточні підсумки з питання вивчення причин загибелі озимих культур та розробці заходів їх збереження у період зимівлі було підведено 21 жовтня 1930 р. на пленумі Наукової Ради НКЗС УСРР, який прийняв постанову №234 «Про проблему загибелі озимини та озимового клину», де зазначалося, що «різко виявлена континентальність клімату степової, а почасти й лісостепової України та повторність аномальних явищ в погоді зимою, була раніше і є в останні роки за одну з головніших причин пошкодження та загибелі озимини» [9, арк. 2-4]. З метою зменшення негативного впливу вищезазначених чинників на зимівлю озимих посівів пленум Наукової Ради НКЗС УСРР (1930 р.) прийняв комплекс запобіжних заходів за окремими напрямами.

Ще однією складною проблемою сільського господарства степової смуги України залишалася посуха. Опрацювання системи заходів включало вирішення питань сухого землеробства, зміни водного режиму ґрунтів, розробки сівозмін, економічного обґрунтування виробництва та ін. [10, арк. 45-47зв]. Всебічного наукового вивчення потребувало питання спорудження та використання Дніпровської ГЕС, що стала наприкінці 20-х рр. ХХ ст. одним із новітніх проектів народного господарства колишньої УСРР. Проект будівництва був затверджений ВРНГ 1920 р. Постанову про невідкладну потребу розпочати будівництво Дніпровської ГЕС прийнято на об'єднаному засіданні Президії ВУЦВК та РНК УСРР 29 жовтня 1926 р. у м. Харкові [11].

Будівництво розпочалося навесні 1927 р. і тривало до 1939 р. Частина поставлених завдань, що стосувалися досліджень сільськогосподарських питань, покладалася на Спеціальну комісію по Дніпрельстану, створену 1926 р. при СГНК України. Заходами Спеціальної комісії та відповідних Секцій СГНКУ було проведено «всебічне комплексне вивчення долини р. Самари та інших робот, а в останній час досягнено згоди про те, що всі с.-г наукові дослідження з обслідування Дніпрельстану будуть вестися науковими силами НКЗС (С.-Г.Н.К.У)» [12, арк. 61-73]. Проблему спорудження й використання Дніпровської ГЕС у сільському господарстві України було включено до плану діяльності СГНКУ на 1927 рік та ухвалено НКЗС і Держпланом. З ліквідацією у 1927 р. СГНКУ роботу продовжила Комісія з питань Дніпробуду (голова комісії -

П. Попов), Д. Віленський, А. Плавинський, Н. Петренко (члени комісії)) при Науково-Консультаційній Раді НКЗС України. У 1928 р. з утворенням Українського інституту економіки і організації сільського го сподарства (нині - ННЦ Інститут економіки НААН) уся науково-дослідна робота з питань сільського господарства щодо використання Дніпровської ГЕС перейшла до його компетенції. Як засвідчують протоколи спеціального засідання Комісії у липні 1928 р., комплекс питань сільського господарства включав: «а) топографо-геодезичні роботи, б) геологічні роботи, в) грунтово-ботанічні роботи, г) метеорологічні спостереження, д) дослідні роботи по вивченню старих і нових культур в умовах зрошування півдня України, е) агроекономічні обстеження районів передбачуваного зрошування» [13, арк. 69-70].

Чимало вітчизняних науковців активно долучалися до наукового обґрунтування певних аспектів щодо Дніпровської ГЕС. Так, економічні особливості іригаційних споруджень та основні принципи економічного обстеження сільського господарства з метою встановлення районів зрошення досліджував професор М. Кажанов, значення електрифікації сільського господарства як чинника його реконструкції вивчав професор М. Варфоломіїв, основні принципи організації й реконструкції сільського господарства в районах зрошування опрацьовували професори О. Плавинський та М. Володько. Певний внесок у складання проектів зрошення та вивчення проблем зрошуваного землеробства зробили професори В. Ротмістров, Є. Опоків, М. Бушуєв. Програму робіт в агрономічній частині розробляли професори С. Воробйов, Ю. Тушкан та ін. Професори О. Соколовський, Г. Махов, ґрунтознавець А. Левештам, ботаніки Є. Лавренко, А. Порецький проводили дослідження ґрунтів південного степу України тощо.

Професор В. Ротмістров як один із засновників науки про сухе землеробство вважав, що спорудження Дніпровської ГЕС змінить багато співвідношень в соціальній та економічній структурі країни. Вчений провів розрахунки і порівняв кількість праці, яка витрачалася на виробництво продуктів промисловості та продуктів сільськогосподарського виробництва. Отримані статистичні дані свідчили, що із понад 28 млн. осіб усього населення країни частка сільського населення становила більше 24 млн. У промисловій галузі працювало 9,8 млн. осіб, із них у важкій промисловості було задіяно лише 323,792 тис. [14, с. 16]. Цифри чітко свідчили про пріоритетну роль сільського господарства України. Завдяки проведенню багаторічних досліджень, професор В. Ротмістров довів перспективу вирощування на півдні країни таких цінних культур як бавовник, рай-дерево, кенаф, соя, цукрове сорго, люцерна, земляний горіх та ін.

Відповідно до системи заходів інтенсифікації сільського господарства, проблему розвитку тваринництва в Україні було розглянуто 1928 р. на першій сесії Науково- консультаційної ради НКЗС УСРР, де з доповідями виступали провідні вчені, зокрема професор А. Йофе («Постановка проблеми у зв'язку з перспективним планом розвитку сільського господарства»); О. Філіповський («Економіка скотарства в Україні»); П. Лавренюк («Індустріалізація скотарства»); М. Іванов («Поліпшення сільськогосподарських тварин»); А. Скороходько («Захист тварин, ветеринарія») та ін. Обговорювалися недоліки і перешкоди на шляху розвитку тваринництва, до яких віднесли незначне використання зовнішніх ринків збуту, недостатнє виробництво кормів у селянському господарстві та неорганізованість у постачанні кормовими засобами з інших джерел, зокрема йшлося про відходи промисловості. У цьому зв'язку планувалося вжити реорганізаційних заходів у рослинництві відповідно до потреб тваринництва. З метою вивчення кормових ресурсів в Україні НКР висунула пропозицію щодо створення постійної Міжвідомчої комісії з представників Наркомзему і Наркомосвіти, а також про створення Науково-дослідного інституту зоотехнії в Україні [15]. Розвивати тваринницьку галузь передбачалося в розрізі запланованої реконструкції усього сільськогосподарського виробництва (усуспільнення) з визначеними пріоритетними напрямами - молочнопромислове скотарство, свинарство та птахівництво.

Одним із основних завдань Наркомзему УСРР було впровадження сільськогосподарського районування на основі вивчення продуктивних сил з метою виробити генеральний план реконструкції сільського господарства з метою побудови комплексної обласної структури сільського господарства на основі диференціації завдань між окремими сільськогосподарськими районами з урахуванням сільськогосподарських, економічних та природно-історичних чинників. Враховуючи наявний накопичений матеріал і попередні напрацювання науково-дослідних станцій НКЗС, СГНКУ й окремих дослідників було виділено низку підтем: 1) ґрунтове і гідрологічне районування України; 2) кліматичне;

геоботанічне (включаючи культурні рослини);

зоогеографічне (включаючи сільськогосподарських тварин); 5) економічне; 6) сільськогосподарське районування. Питання визначення організаційно- виробничих типів сільськогосподарських підприємств України потребувало комплексного вирішення разом із проблемами сільськогосподарського районування та підвищення врожайності сільськогосподарських культур. НКР розглядала цю роботу в такій послідовності: розробка питань загальнотеоретичного порядку (визначення мети, завдань, методів та ін.); визначення сільськогосподарських макрорайонів України.

Таким чином, відповідно до кожної з актуальних комплексних проблем сільського господарства з метою теоретичного опрацювання і науково-практичного вирішення, створювалися Комісії при НКР НКЗС УСРР (у справі розробки проблеми індустріалізації та механізації сільського господарства, у справі усуспільнення сільського господарства на новій технічній базі, у справі розроблення проблеми сільськогосподарського районування України, з питань Дніпрельстану, з вивчення проблем підвищення врожайності, з питань підвищення продуктивності скотарства, з питань землевпорядження, у справі тютюнництва). Напрацювання цих Комісій згодом передали новоствореним науково-дослідним інститутам, зокрема,Українському інституту економіки й організації сільського господарства при НКЗС. У цей період було створено й інші науково-дослідні інститути з головних галузей сільського господарства - ґрунтознавства, удобрень, прикладної ботаніки, селекції та генетики та ін. У період на рубежі 20-30-х рр. ХХ ст. відбувався активний процес інститутизації сільськогосподарської дослідної справи в Україні, яка сприяла координації й методичному спрямуванню галузевого дослідництва для потреб суспільного сільськогосподарського виробництва.

Список використаних джерел

Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі - ЦДАВО України). - Ф.27. - Оп.10. - Спр.80.

Там само. - Оп.9. - Спр.502.

Там само. - Спр.509.

Тушкин Ю. Наукові з'їзди та наради до питання про підвищення врожайності / Ю. Тушкин // Вісн. с.-г. науки та дослідної справи. - 1928. - №5. - С.130-135.

Воробйов С. Катастрофічна загибель озимих засівів на Україні зимою 1927-28 року / С. Воробйов // Спеціаліст сільського господарства України. - 1930. - №3-4. - С.29-36.

Воробйов С. Катастрофічна загибель озимини на Україні взимку 1927-28 р. / С. Воробйов // Матеріали до вивчення загибелі озимини на Україні; за ред. С. Воробйова / УСРР, НКЗС, Укр. ін-т прикладної ботаніки. - Х.: Укрголовліт, 1930. - С.1-77.

Неїченко Г Наслідки анкетного обслідування загибелі

озимини на Україні року 1927-28 р. / Г. Неїченко // Матеріали до вивчення загибелі озимини на Україні: за матеріалами

експедиційного дослідження 1927-28 року та анкетних обслідувань 1927-28 і 1928-29 рр.; за ред. С. Воробйова / УСРР, НКЗС, Укр. ін-т прикладної ботаніки. - Х.: Укрголовліт, 1930. - С.195-244.

Чорні бурі на Україні // Степовий дослідник. - 1928. - №5-6. - С.43.

ЦДАВО України. - Ф.27. - Оп.11. - Спр.191.

Там само. - Оп.9. - Спр.506.

Викторов Б. Днепрострой / Б. Викторов. - Х.: Изд-е Госплана УССР, 1926. - С.32-36.

ЦДАВО України. - Ф.166. - Оп.6. - Спр.1270.

Там само. - Ф.27. - Оп.9. - Спр.513.

Ротмістров В. Дніпрельстан і сільське господарство України / В. Ротмістров // Вісник аграрної науки. - 1927. - №2-3. - С.14-21.

Сесія Науково-Консультаційної Ради при НКЗС // Український агроном. - 1928. - №4. - С.69-71.

Размещено на Allbest.ru