Ліквідація куркульства в Україні як класу: причини та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рішення радянської влади провести колективізацію, що потягнуло за собою розкуркулення селянина та ліквідацію куркульства як класу залишило в історії України темну пляму. Мільйони загублених життів, спустошені села та обіднілий люд - наслідки такого рішення. І не дивлячись на те, що пройшло вже багато років з тих страшних часів, факт ліквідації куркульства в України , на мою власну думку, залишається актуальним і до нині.

Причини та наслідки ліквідації куркульства як класу досліджувалися та продовжують досліджуватися багатьма вченими та істориками. Даній проблематиці - розкуркуленню селянства в Україні - присвятили свої праці відомі українські науковці. Серед них С.В. Кульчицький, який у науковому виданні “Голод 1931-1933 років в Україні: причини та наслідки” відтворив штучне розпалювання більшовиками класової боротьби в українському селі, цілеспрямованість підриву продуктивних сил сільського господарства в країні.

Науковці В.Ю. Васильєв та Л. Віола у книзі “Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.)” одні з перших науковців, які детально проаналізували перебіг селянського опору політиці розкуркулення одноосібних господарств в Україні, зокрема на Поділлі, констатували його масштабність та різноманітність за формами, вказали на механізми руйнації українського села в 1929-1930 рр.

Важливе значення на сьогодні має науково-документальне видання Служби Безпеки України - “Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД”. У вказаній праці представлені документи радянських органів державної безпеки - Державного політичного управління та Народного комісаріату внутрішніх справ. Документи розповідають про здійснення органами держбезпеки масових політичних репресій в Україні, в тому числі в ході розкуркулення селянства. Йдеться і про масштабність “операції” з розкуркулення і опір селянства підрозділам ГПУ.

На регіональному рівні заслуговує передусім на увагу книга І.В. Рибака та А.Ю. Матвєєва “Трагічний перелом. Колективізація і розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині”. У науковій праці подільські дослідники дійшли висновку, що саме колективізація та розкуркулення призвели до руйнації традиційної селянської громади, інших інституцій сільської автономії, а на їхнє місце прийшла примусова структура аграрного виробництва - колгоспна визискувальна система. Автори видання акцентують увагу й на тому, що масовий державний терор проти селянства сталінщина розв'язала не за активний спротив, а за переконання, за відмову скоритися тоталітарному режиму.

Історія нашої країни містить багато ганебних факторів, які мали колосальний негативний вплив на українського селянина. Одним із таких факторів було розкуркулення - іншими словами, ще один вид політичної репресії, що використовувала радянська влада проти селянина в 1917-1930 роках минулого століття.

Розпочалася масова акція “ліквідація куркуля як класу” в січні 1930 р., згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня “Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”: більшовицька тоталітарна держава, прийнявши дану постанову, перейшла від політики обмеження куркуля до політики його фізичного знищення.

Причини такої жорсткої політики влади дуже прості. Сільське господарство у всі часи було джерелом продовольства для країни. Крім такої важливої функції, воно могло допомогти у фінансуванні процесу індустріалізації. Складніше впоратися з величезною кількістю дрібних незалежних сільськогосподарських підприємств. Набагато простіше керувати кількома великими. Тому в країні почалася колективізація. Заявлена мета цього заходу - провести соціалістичні перетворення в селі. Для її успішного впровадження були встановлені навіть конкретні терміни. Максимальний термін її проведення - 5 років (для незернових районів). Проте вона не могла б відбутися без розкуркулення. Саме вона забезпечила базу для створення колгоспів і радгоспів. Розкуркулення - це ліквідація понад 350 000 селянських господарств, розорених до середини 1930 року. При нормі 5-7% від загального числа індивідуальних сільськогосподарських підприємств реальна цифра становила 15-20%.

Колективізація була сприйнята жителями села по-різному. Багато хто не розуміли, до чого вона може привести, і не усвідомлювали реально, що таке розкуркулення. Коли до селян доходило, що це насильство і свавілля, вони організовували акції протесту. Деякі зневірені люди знищували самі своє господарство і вбивали активістів, що представляють Радянську владу. Для придушення непокірних притягувалася Червона Армія. Сталін, усвідомивши, що процес може завдати шкоди його репутації і перетворитися на політичну катастрофу, написав статтю в “Правді”. У ній він категорично засуджував насильство і звинуватив у всьому місцевих виконавців. На жаль, стаття була спрямована не на ліквідацію безправ'я, а написана для власної реабілітації. Вже до 1934 році, незважаючи на опору селян у колгоспи перетворили 75% індивідуальних господарств.

Ліквідація куркульства в Україні розпочалася з 22 січня 1930 р. секретар ЦК КПУ, коли С. Косіор надіслав у всі округи України телеграми - директиви з категоричною вимогою до виконання (враховуючи важливість даного документа - подається повністю): “Блискавка. Харків. 2026, 300, 24/1, 11, 56. Вінниця, окрпарткому. Повідомляється постанова ЦК від 22 січня 1930 р., по-перше, негайно розпочати заходи проти куркулів з таким розрахунком, щоб до 15 березня їх в основному завершити; по-друге, заходи провести передусім у прикордонних округах і районах суцільної колективізації; по-третє, підготовку в селах розпочати з 1 лютого, протягом 2-3 тижнів підготувати бідняцько-середняцьку масу, а потім приступити до проведення заходів; по-четверте, розкуркуленню повинно бути піддано біля 150 тисяч господарств по всій Україні, з них біля 60 тисяч підлягають виселенню за межі України, інші, після конфіскації майна, розселені у районах свого проживання; по-п'яте, проведення заходів у районах суцільної колективізації повинно відбуватись у такий спосіб: а) представники районних трійок, за участю сільських працівників, складають особові списки куркулів, яких необхідно розкуркулити, а також - до виселення; б) у селах питання про заходи проти куркульства і персональні питання виносять спочатку на обговорення організованої і неорганізованої бідноти, потім проводиться робота серед середняків, поетапно й тільки після підготовки питання виноситься на загальні збори колгоспу; в) рішення колгоспів затверджуються сільськими радами і райвиконкомами, у тих місцевостях, де сільські ради не сприяють проведенню заходів проти куркульства, такі сільські ради переобираються; г) у селах, де ще немає колгоспів, робота проводиться у такий же спосіб для того, щоб у процесі цієї роботи створити колгосп; по-шосте, в округи і райони суцільної колективізації негайно відправляються витримані, надійні люди, спроможні забезпечити через бідняцько-середняцькі маси розкуркулення; по-сьоме,

Нарком'юст дає вказівки, на основі яких законів можна проводити такий захід, до видання спеціального закону з цього питання; по-восьме, з ЦК в округи надсилаються примірні контрольні цифри про куркулів взагалі і яких потрібно вислати, за основу цих цифр беруться дані Наркомфіну і Наркомторгу; по-дев'яте, розпочати негайно в центральній і місцевій пресі політичну підготовчу кампанію проти куркуля за проведення розкуркулення; по-десяте, по відношенню до районів нацмен (німців, болгар та ін.), розробити особі директиви. Секретар ЦК КП(б)У Косіо р. НР 042286/9”.

Як засвідчує поданий вище документ, розкуркуленню в Україні підлягали 150 тис. селянських господарств, депортації - 60 тис. селянських родин і це тільки на початку 1930 р. На реалізацію цього злочину більшовицька влада відвела виконавцям обмежений час, до 15 березня 1930 р.

Саме тому поспішність проведення акції з “ліквідації куркуля” в Україні, зокрема на Поділлі, набирала все більших обертів. Так уже 25 січня 1930 р. керівники всіх 13 районів Вінницької округи отримали “Інструкцію для проведення роботи з розкуркулення та виселення куркулів”.

Організатори колективізації прагнули представити справу таким чином, що розкуркулення є процесом, який нав'язується владі всім ходом масового колгоспного руху. Куркуль був зайвим в районах суцільної колективізації і нібито тільки тому підлягав розкуркуленню. Насправді ж розкуркулення було важелем колективізації, і саме з нього вимагалося починати “соціалістичні перетворення” в сільському господарстві. Розгортаючи цю терористичну операцію, місцева влада повинна була все зробити, щоб скористатися її наслідками й загнати селян у колгоспи. Якщо це не виходило, то виникала небажана ситуація: частину селян розкуркулили, але відсоток колективізації піднявся незначною мірою. У таких випадках компартійно-радянські центри в Москві та Харкові робили вигляд, що місцева влада поспішає з розкуркуленням.

З України було депортовано менше половини розкуркулених господарств. Першість у депортаціях, безсумнівно, належала Північнокавказькому краю, звідси висилали майже всіх. Навпаки, у центральній промисловій зоні частка депортованих була невеликою, а в Московській області розкуркулених взагалі залишали на місці. Високою виявилася кількість розкуркулених там, де народився уральсько-сибірський метод хлібозаготівель і колективізації - в Сибіру і на Уралі.

Після масової кампанії розкуркулення у 1930 р. селянські господарства продовжували зникати через різні причини. Одноосібники ліквідували свої господарства після того, як держава обкладала їх (як раніше непманів) непосильними податками. Вони частіше за все йшли у міста й на новобудови.

Нормальний процес зростання селянських господарств, який тривав в Україні навіть у тяжкі роки світової та громадянської війн, після 1927 р. припинився. Від початку 1928 р. до кінця 1931 р. кількість селянських господарств скоротилася на 352 тис. 141. Це не означає, що тільки така кількість господарств зникла під тиском держави. В усі роки до 1931 включно під впливом природного приросту сільського населення відбувалося зростання кількості господарств, яке певною мірою компенсувало втрати. Отже, дійсне число розорених господарств перевищує цифру, засвідчену статистикою, - 352 тис.

Розкуркулення - це процес, який покалічив долі мільйонів людей. Очевидці згадують, як вирушали у вислання величезні сім'ї, які жили разом цілими поколіннями. Іноді вони нараховували до 40 чоловік і об'єднували синів, дочок, онуків і правнуків. Всі члени сім'ї важко працювали для розвитку свого господарства. А прийшла влада відбирала все без залишку. Населення країни скоротилося за 11 років на 10 мільйонів чоловік. Це пов'язано з кількома причинами. У 1932-1933 роках голодували майже 30 мільйонів осіб. Райони, в яких виростала пшениця (Кубань, Україна), стали головними постраждалими. Голод забрав, за різними оцінками п'ять-сім мільйонів життів. Багато вмирали в посиланні від важкої роботи, недоїдання і холоду.

В економічному плані цей процес не став поштовхом для розвитку сільського господарства. Навпаки, підсумки розкуркулення були плачевними. Відбулося різке зменшення поголів'я великої рогатої худоби на 30%, кількість свиней і овець скоротилося в 2 рази. Виробництво зерна, традиційно важливою статті експорту Росії, впало на 10%. Колгоспники ставилися до громадського майна, як до “нічийного”. Нові працівники працювали абияк, процвітали крадіжки і безгосподарність. На сьогоднішній день всі постраждалі від розкуркулення визнані жертвами політичних репресій.

Аналіз теми засвідчив, що вона до цих пір ще не стала предметом детального вивчення.

Дії правлячої партії стосовно до так званого українського “куркуля” наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. у цілому зводилися до його повного політичного, економічного і морального гноблення. Особливістю проведення політики суцільної колективізації та “ліквідації куркульства як класу” було застосування позасудового розкуркулення.

Наприкінці 1920-х рр. поняття “куркуль” остаточно трансформується у карикатурно-ідеологічний образ запеклої боротьби більшовицького режиму із селянством. До нього відносилися селяни, незадоволені політикою міцніючого тоталітарного режиму. Фактом свого відносно незалежного від радянської влади існування селянин-власник кидав виклик тоталітарному політичному режиму. розкуркулення репресія радянський сільський

Освічені, працездатні селяни були розкуркулені, а їхні господарства знищені. Замість них з'явилися радгоспи і колгоспи. Джерелом формування виробничої бази колгоспів і радгоспів стала експропріація заможних селянських господарств. У заможних господарств відбиралося все і передавалось у фонд колгоспів. Це допомогло викачуванню ресурсу із села у бюджет держави і реконструкції промисловості також призвело до дезорганізації сільського господарства.

Внаслідок репресій під час проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу були спричинені кількісні та якісні зміни у структурі українського селянства. Упродовж 1930-1932 рр. зникло 282 тис. селянських господарств, в яких мешкало приблизно 1,2 - 1,4 млн. селян. Водночас з України до Сибіру, на Урал і Далекий Схід було депортовано 63720 селянських родин.

Размещено на Allbest.ru