Історична ретроспектива розвитку промислового рибальства на початку XX століття

Размещено на http://allbest.ru

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН

Історична ретроспектива розвитку промислового рибальства на початку XX століття

Шульга В. П.,

кандидат географічних наук,

старший науковий співробітник,

Україна, Київ

За відомостями Колегії Рахункової палати України, Державна цільова економічна програма розвитку рибного господарства на 2012-2016 рр. не виконується, а рибна галузь, яка в недалекому минулому відігравала значну роль в економіці країни та її продовольчій безпеці, на сьогодні втратила свої позиції як ніколи потребує зваженої державної політики щодо її розвитку: «Україна має значний ресурсний потенціал (фонд рибогосподарських водних об'єктів складає 15,6 млн. га), однак добування водних біоресурсів постійно скорочується: 1991 р. - 905 тис. тонн, 2001 р. - 334 тис. тонн, 2013 р. - 226 тис. тонн, 2014 р. - лише 93,8 тис. тонн (без врахування даних щодо добування водних біоресурсів по АР Крим).

При цьому імпорт водних біоресурсів збільшується, у 2013 р. порівняно з 2005 р. його обсяги зросли у 3,9 рази, а з 2010 - в 1,5 рази» [1]. Тобто галузь не розвивається, а її конкурентоздатність знижується. Серед причин такого стану значаться: неналежне матеріально-технічне забезпечення, відсутність обігових коштів, зростання вартості енергоносіїв, неналежне відтворення водних біоресурсів, низька конкурентоздатність вітчизняної продукції галузі порівняно з відповідною імпортною. Можливо, що для пошуку шляхів розв'язання виниклої ситуації слід звернутися до досвіду минулого.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю комплексних історичних розвідок, в яких би висвітлювалися питання розвитку галузі рибництва. Хоча, певною мірою деякі дослідники торкалися у своїх наукових працях різних аспектів зі становлення рибного господарства, зокрема на Полтавщині [2-3] і в країнах східної Європи [4].

Метою дослідження є проведення історико-наукового аналізу розвитку промислового рибальства в акваторії УСРР на початку ХХ століття.

Відповідно до Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», промислове рибальство (промисел) є «... видом спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України» [5].

Наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. рибний промисел у Російській імперії почав суттєво йти на спад і обсяги рибальства значно скоротилися. Якщо у 90-х рр. позаминулого століття вітчизняне рибництво щороку давало 3 млн. пуд. риби, то станом на 1915 р. воно вже становило лише 50%. У цей час Азовське море було цілком обезриблене. На це безпосередньо впливала відсутність регламентуючих документів щодо проведення рибальства та надмірно інтенсивною експлуатацією, головним чином тих водойм, де відбувався нерест риби, а також вилов ікряної риби на шляхах просування її до місць тертя (випадання ікри). Протягом 1915-1922 рр. рибне добування становило лише 650 тис. пуд. Хоча, варто наголосити, що причини, які передували цьому, були вже зовсім іншими, ніж ще чверть століття тому. Наслідки воєн та революційних подій, що відбувалися у державі за цей час, скоротили майже на 30% чисельність населення, яке займалося рибальством. Крім того, у рази скоротилася кількість рибальських знарядь. Однак ще більшого клопоту завдавали питання транспортування та збуту. Відтак, склалася майже абсурдна ситуація, коли нікому і нічим було рибалити. За цих обставин спостерігалося сильне розмноження риби у морі.

Питання державного регулювання рибальства Україні неодноразово ставали предметом дискусій. Однак слід зауважити, що небагато було зроблено ані у революційні часи, ані з приходом радянської влади. До революції 1917 р. деякі закони та постанови влади спеціально торкалися гирла та лиманів Дніпрянсько-Бузького, Дністрянського та північного узбережжя Чорного й Азовського морів. За час революції, після декрету Ради Наркомів від 15 серпня 1921 р., все рибальство й рибальська промисловість перейшли у відання «Головриби» - головного органу Народного комісаріату продовольства УСРР [6, с. 257]. Згодом, 7 березня 1923 р., світ побачив новий Декрет ВУЦВК. Цим найважливішим законодавчим актом визначалася приналежність усіх вод до держави, незважаючи на будь-які категорії. Усі промислові води розподілялися на дві категорії: 1) води загальнодержавного значення та 2) місцевого. Зауважувався порядок завідування та використання риболовних акваторій як першої, так і другої групи.

Уже починаючи від 1923 р., обсяги вилову риби в УСРР у водах загальнодержавного значення почали поступово підвищуватися. Проте у той же час рибацьке середовище якісно зменшилося. Теж відбувалося і з устаткуванням. Якщо взяти до уваги, що чинники, які визначають розміри промислового рибальства, є кількість рибалок та їх оснащення (неводи, сітки, ловецькі човни тощо) і прийняти для 1914 р. ці фактори за 100%, то на початок 1923 р. залишилося: рибалок - 51%, неводів - 47,0%, сітей - 20% і ловецьких човнів - 17,5%. При цьому станом на 1914 р. продукції видобували 1 млн. 600 тис. пуд., а у 1923 р. вона зменшилася на 650 тис. пуд. [7, с. 66].

За новим Декретом загальнодержавного значення здобували «.води Чорного й Азовського морів на протязі територіальних меж України; ріка Дністер по всій своїй поточині в межах Республіки, ріка Буг від гирла до села Гур'ївки, і ріка Дніпро від гирла його першого порога коло міста Запоріжжя (йдучи про течії) з усіма перетоками, озерами, плавнями і взагалі його складною водяною системою на зазначеному протязі.» [7, с. 66]. У свою чергу, вони були поділені на чотири рибальські райони - два у Чорному морі та два в Азовському.

Пізніше були прийняті й інші урядові розпорядження та регламентуючі документи уже Народним комісаріатом земельних справ УСРР, на яке покладалося завідування рибними господарствами та опрацювання правил рибальства. Для завідування водами загальнодержавного значення та їх використанням це відомство створило спеціальні органи на місцях у вигляді «інспектур рибних промислів», що безпосередньо здійснювали рибопромисловий нагляд. Правила риболовлі, насамперед, передбачали забезпечення якомога більшого приросту рибної фауни. Це досягалося встановленням заборони на риболовлю, коли риба перебувала у стадії нересту; створенням сприятливих умов для росту молодняку; визначенням промислового розміру риб, допущених для вилову; зазначенням допустимих засобів та знарядь для риболовлі.

Слід зазначити, що у 1925 р. було засновано Всеукраїнську кооперативно-виробничу спілку трудових рибалок, що зосереджувала свою діяльність у водах загальнодержавного значення. Варто наголосити, що на той час було відсутнє системне просування морепродуктів до місць збуту і безпосередньо до споживача. Рибалки були змушені продавати вилови за досить низькими цінами просто на березі. Отримані кошти зовсім не покривали витрат навіть на амортизацію технічного оснащення. Створена спілка мала на меті покращити умови праці рибалок і запропонувати населенню якісну продукцію за доступними цінами безпосередньо від виробника. Кооперативне рибальство користувалося кредитною допомогою. Це, передусім, стосувалося рибальського оснащення та збуту виловленої продукції. Уже за перший рік діяльності можна було помітити певні зміни, які відчули рибалки: налагодження постачання засобів рибальства, навіть іноземного виробництва; зменшення митного податку; звільнення від оплати акцизу солі, призначеної для рибної промисловості та ін.

Внутрішньо-територіальні води відносилися до вод місцевого значення. Вони також регламентувалися Декретом ВУЦВК від 7 березня 1923 р. Води місцевого значення перебували у віданні відповідних окружних виконавчих комітетів та здебільшого координувалися земельними відділами на місцях. Оскільки не всі води, що перебували на території округи, були промислового значення, на окрземвідділи покладалося завдання зробити поділ акваторій місцевого значення на дві групи: промислові і непромислові. До першої відносилися прибуткові одиниці відповідних округ і передавалися в оренду відповідно до регламентуючої документації. Непромислові води переходили у вільне користування громаді для вилову риби з метою власного споживання та засобами, дозволеними для цього. Так, І. Фаліїв зазначав, що ще донедавна «...риба, даючи здоровий харчовий припас, через дешеву на неї ціну, правила за головну страву незаможної людності, була їй доступною, ніж м'ясо, а подекуди навіть дешевша од житнього хліба» [6, с. 256-257]. Однак уже все суттєво змінилося у першій половині 20-х рр. минулого століття. Ціни на рибну продукцію зросли у декілька разів і значно перевищили вартість на інші продукти харчування.

Такі народногосподарські та економічні обставини вимагали уваги держави та громадськості до потреб населення, а відтак і до розвитку галузі рибництва. На думку провідних фахівців, поліпшення рибальської справи повинно було відбуватися у двох напрямах: «1) необхідно вдосконалити та врегулювати рибальство; 2) треба подбати про рибальство, щоб збільшити кількість і вартість рибних запасів по внутрішніх водозборах» [6, с. 257].

Зауважимо, що риболовля у водах загальнодержавного та місцевого значення провадилася із дотриманням встановлених правил. Відповідно до місцевих умов розроблялися додаткові положення й затверджувалися Наркомземом УСРР На жаль, змушені констатувати, що у переважній більшості округ не було опрацьовано додаткових правил. Це сталося через те, що окрземвідділи, на які покладалося регулювання та нагляд за дотриманням рибного законодавства, не долучилися ще до своїх обов'язків або ставилися до них несерйозно.

Як наслідок, виникало чимало порушень щодо дотримання законодавства, вилову риби, застосування тих чи інших рибацьких засобів тощо. У свою чергу, Наркомзем УСРР на підставі наукових досліджень і разом з кооперованим рибальством зобов'язувалися виробляти раціональні методи риболовлі. Рибальство, будучи безпосереднім учасником розроблених проектів, зобов'язувалося дотримуватися нововведень і законодавчих актів. І лише за цих умов можна було досягти достойного рівня вітчизняної галузі рибництва та розумно використовувати біоресурси. На думку провідних вітчизняних фахівців рибництва, ця галузь мала на меті отримувати певну кількість продовольчих високопоживних ресурсів, які могли б деякою мірою послабити забій великої рогатої худоби. Безперечно, це питання заслуговувало на увагу влади та громадськості і вимагало запровадження якнайшвидших дієвих заходів із покращення ситуації, що спостерігалася на початку минулого століття.

Розвиток промислового рибальства на початку 20-х рр. минулого століття потребував законодавчої ініціативи, обґрунтованих відомостей про біологію риби, її вимоги до культурних умов і техніки облаштування спеціальних акваторій. Крім того, особливої уваги потребувало поширення серед населення знань про рибальство і рибництво, переважно у тих районах, де цій галузі надавалося більшого значення. Великі надії покладали на Бюро рибальства Сільськогосподарського наукового комітету України щодо проведення науково-експериментальних дослідів рибного господарства. Упродовж 1918-1827 рр. це відомство здійснювало координування галузевим дослідництвом та аграрною наукою в країні. Крім того, на нього також покладалася організація короткострокових курсів для підготовки висококваліфікованих фахівців рибного господарства. Значної уваги держава приділяла плановому регулювання рибного ринку, поширенню рибних розплідників, створенню нерестилищ для одержання мальків тощо. Тільки завдяки застосуванню системного комплексного підходу щодо розвитку галузі можливо досягти її розвитку, аби вона знову посіла провідне місце у національному господарстві, до якого по праву належить уже багать століть поспіль. рибний всеукраїнський промисел

Список використаних джерел

1. Ресурсному потенціалу рибної галузі - зважену державну політику. Прес-служба Рахункової палати [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://a7d.com.ua/novini/19918-resursnomu-potencalu-ribnoyi-galuz-zvazhenu-derzhavnu-poltiku.html

2. Бондаренко О. М. З історії розвитку рибництва в Полтавській губернії // О. М. Бондаренко, В. Є. Усачова // Вісник Полтавської державної аграрної академії. - 2010. - №1. - С.76-79.

3. Усачова В. Є. Сучасний стан рибництва, історія та розвиток галузі на Полтавщині / В. Є. Усачова // Вісник Полтавської державної аграрної академії. - 2015. - №1-2. - С.74-79.

4. Колос О. М. Історичні аспекти становлення рибництва в країнах східної Європи / О. М. Колос // Історія науки та біографістика [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://inb. dnsgb.com.ua/2008-1/08komkse.pdf

5. Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - №17. - Ст.155.

6. Фаліїв І. Рибоводство й рибальство у внутрішніх водозбірах України / І. Фаліїв // Вісник сільськогосподарської науки. - 1923. - Ч.8-12 (серпень - грудень). - С.256-259.

7. Завойко С. Рибні промисли України / С. Завойко // Вісник Народного комісаріату земельних справ. - 1925. - №2122 (листоп.). - С.65-70.

Анотація

Історична ретроспектива розвитку промислового рибальства на початку XX століття. Шульга В. П., кандидат географічних наук, старший науковий співробітник, Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН (Україна, Київ)

Проведено комплексне історичне дослідження розвитку промислового рибальства на території України на початку минулого століття. Розкрито стан галузі під час революційних подій 1917 р. та у першій половині 20-х рр. ХХ століття. Охарактеризовано важливість цього сегменту у національному господарстві країни. Зауважено про державне регулювання питань розвитку рибальства на теренах України. Увагу автора було зосереджено на питанні кооперації промислового рибальства, зокрема щодо діяльності Всеукраїнської кооперативно-виробничої спілки трудових рибалок. Окреслено основні групи акваторії УСРР та їх роль у забезпеченні достойного розвитку промислового рибальства.

Ключові слова: рибництво, рибне господарство, промислове рибальство, Народний комісаріат земельних справ УСРР, біоресурси.

Размещено на Allbest.ru