Спроба державного перевороту в СРСР

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Спроба державного перевороту в СРСР

путч співдружність соціалістичний

Ідея національного суверенітету охопила широкі верстви населення. Намагаючись запобігти розпадові радянської імперії, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М. Горбачова вирішили взяти владу у свої руки.

19 серпня 1991 р., коли М. Горбачов перебував на своїй дачі у Криму (мис Форос), із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість подальшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід повноважень глави держави до віце-президента Г. Янаєва.

Було заявлено про створення Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (російською мовою - ГКЧП). До його складу крім Г. Янаєва увійшли також прем'єр-міністр СРСР В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, перший заступник голови Ради оборони СРСР О. Бакланов, міністр внутрішніх справ Б. Пуго, голова Селянської спілки СРСР В. Стародубцев, президент Асоціації державних підприємств та об'єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку О. Тізяков.

Основні події, пов'язані з путчем, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р.

Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив путч заколотом, а його організаторів - державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист "Білого дому" (будинку російського парламенту).

Після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня захопити московський "Білий дім", коли група "Альфа" (спецпідрозділ КДБ) відмовилася штурмувати "Білий дім", де перебували Б. Єльцин та його прибічники, а окремі військові підрозділи перейшли на бік захисників "Білого дому", стало зрозуміло, що путч провалився.

21 серпня 1991 р. відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради РРФСР. З делегацією парламенту РРФСР М. Горбачов повернувся до Москви.

22 серпня 1991 р. він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС із посад, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано, а В. Пуго застрелився.

Події 19-21 серпня 1991 р. - це закінчення процесу перебудови в СРСР.

2. Розпад СРСР

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь) зібралися лідери Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) і України (Л. Кравчук). Результатом їхніх переговорів стало підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Основні положення цієї угоди з урахуванням застережень, прийнятих Верховною Радою України, такі:

1) три держави, які підписали Союзний договір 1922 р., заявляють, що СРСР як держава припиняє своє існування;

2) кожна з них забезпечує своїм громадянам рівні права і свободи, визнає і поважає територіальну цілісність інших членів Співдружності, недоторканність наявних кордонів, гарантує їхню відкритість, свободу пересування і передачі інформації;

3) високі Договірні Сторони формують на базі угруповань Збройних сил колишнього СРСР власні збройні сили, зберігаючи спільний воєнно-стратегічний простір та єдиний контроль за ядерною зброєю;

4) до сфери їхнього співробітництва належать консультації в галузі зовнішньої політики, розвиток спільного економічного простору, митна політика, власні системи транспорту і зв'язку, екологічна безпека, міграційна політика, боротьба з організованою злочинністю, ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи;

5) угода відкрита для приєднання всіх держав.

Місце перебування координаційних органів Співдружності - Мінськ.

Діяльність органів колишнього СРСР на територіях членів Співдружності припиняється.

Розпаду СРСР сприяли такі фактори. Міжнародні фактори:

1) поразка соціалістичного табору в "холодній війні", розпад соціалістичної системи;

2) активізація регіональних конфліктів. Увага керівництва більшості країн Заходу була зосереджена на двох гарячих точках - кризі у Перській затоці та наростанні воєнного конфлікту в колишній Югославії, Внутрішні фактори:

1) погіршувалася соціально-економічна та політична ситуація в СРСР;

2) центр фактично втратив контроль за подіями на місцях;

3) посилилися відцентрові тенденції в союзних республіках;

4) поразка заколоту, тимчасова розгубленість консервативних сил;

5) намагання Росії зберегти головну роль після заколоту 19- 21 серпня 1991 р., керівництво якої бажало забезпечити собі роль лідера в новому союзі.

Національні факторні

1) існування в республіках системи формально легітимних (законних) органів державного управління;

2) бажання місцевої номенклатури звільнитися з-під опіки Москви;

3) активізація національно-демократичного крила політичних сил республік;

4) посилення відцентрових настроїв у громадській думці після поразки заколоту;

6) дотримання політичного нейтралітету армією;

6) небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народів за створення власних самостійних держав.

3. Угоди про створення співдружності незалежних держав

Розпад СРСР не можна пов'язати ні з реформаторською політикою Горбачова, ні з наслідками наради трьох президентів у Білорусі. Він став результатом сукупного впливу суб'єктивних і об'єктивних факторів. Звичайно, політичний вибір трьох президентів значно прискорив розпад Союзу. Очевидно і те, що Горбачов не мав продуманої і вивіреної національної політики, він кидався із однієї сторони в іншу, не знав "скільки" суверенітету треба дати республікам, щоб зберегти Союз. Але все одно поставало запитання: як довго триматиметься радянська імперія?

Світовий досвід переконує, що всі імперії трималися тільки в умовах тоталітарних деспотичних режимів. Істина полягає в тому, що імперії та широкі політичні свободи несумісні і це - головне, що лежало в основі розпаду СРСР. Поряд з проголошенням на нараді в Білорусі про об'єктивний процес виходу республік зі складу СРСР у заяві трьох керівників говорилося про створення Співдружності Незалежних Держав у складі Білорусі, Росії й України. Ця співдружність проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав - членів Союзу PCP, а також для інших держав, які поділяють її цілі і принципи.

Казахстан і центральноазіатські республіки через кілька днів виявили готовність приєднатися до Співдружності. Горбачов, хоча і був незадоволений процесом розпаду СРСР, заявив про участь у процесі формування нового міжнародного альянсу. Проте на наступну зустріч одинадцяти керівників республік Радянського Союзу в Алмати (21 грудня) його навіть не запросили. Фактично він був уже президентом без країни. Тепер уже одинадцять незалежних держав проголосили про створення Співдружності переважно з координаційними функціями без будь-яких виконавчих, законодавчих чи судових інституцій та повноважень. Алматинська декларація проголошувала про принципи існування СНД. Під декларацією не було підписів Грузії, Литви, Латвії та Естонії, які вважали взагалі незаконними своє включення до Союзу і не бажали брати участь у будь-яких альянсах. За цих умов Горбачов змушений був добровільно скласти повноваження Президента СРСР. Учасники алматинської зустрічі, які поставили свої підписи під декларацією, доводили, що розпуск Союзу і створення альянсу незалежних держав стали єдино можливим виходом із політичного глухого кута.

На перших порах центральне місце у взаємовідносинах учасників СНД займали питання, пов'язані з поділом майна СРСР, визначенням кордонів між країнами, які вводили власні валюти. Встановлювались умови транспортування вантажів територіями держав - учасниць СНД. Міжнародні відносини Росії та нових незалежних держав складалися зі значним тертям і конфліктами. У Росії, в тому числі у вищих ешелонах влади, є й активно діють імперські сили. Прихильники відновлення СРСР у тій чи іншій формі діють і в незалежних державах. Гострі дискусії велись між Україною і Росією у зв'язку з поділом Чорноморського флоту і володінням Кримським півостровом. Гострі конфлікти були наявні між Росією й урядами прибалтійських держав внаслідок невирішеності територіальних питань. Гостро стоїть питання про статус і становище російськомовного населення поза межами Росії, яке остання нерідко бере під захист, порушуючи суверенітет нових незалежних держав. Економічні і стратегічні інтереси Росії в Таджикистані та Молдові стали причинами її участі в збройних конфліктах у цих регіонах.

Разом з тим російський уряд насамперед постійно намагався зберегти тісні зв'язки з колишніми республіками в межах СНД і створити певні наддержавні органи. За його ініціативою з центром у Москві був створений Міждержавний комітет СНД. Шість держав (Росія, Білорусь, Казахстан та ін.) підписали договір про колективну безпеку. Розроблений і затверджений статут Співдружності. Проте ці організації та документи не змогли забезпечити дієвість СНД, яка не є єдиною оформленою організацією.

Більшість нових незалежних держав виступають за плідні двосторонні відносини, хоча розпад СРСР значно зруйнував традиційні економічні зв'язки на його території. Найбільш показові зв'язки мають Росія і Білорусь, а президент останньої - О. Лукашенко прагне об'єднання двох країн. Така політика має противників і прихильників як з однієї, так і з другої сторони. Процес становлення взаємовідносин між новими незалежними державами, особливо між ними і Росією, є непростим. Жодні формально створені наддержавні інституції не зможуть вирішити складних питань цих взаємовідносин. В останні роки швидкими темпами відбувається політична й економічна інтеграція Росії та Білорусі, яка привела до створення союзу двох держав. Політики цих держав сподіваються на приєднання до союзу України і Казахстану.

Размещено на Allbest.ru