Тоталітарний терор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тоталітарний терор

Форсування соціалістичної індустріалізації та насильницька колективізація, формування режиму одноосібної влади Сталіна і посилення адміністративно-командних методів керівництва не лише загострювали соціальну напруженість у суспільстві, а й викликали збройні виступи селян, масові демонстрації робітників, виступи інтелігенції. Проте більшовицький режим мав досвід боротьби проти будь-якого інакомислення ще з часів громадянської війни.

В умовах "розгорнутого наступу соціалізму по всьому фронту", що був проголошений на XVI з'їзді партії у 1930 р., Сталін висунув положення про неминучість загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму.

Після жорстоких репресій періоду колективізації у верхах партії поступово посилились настрої на користь пом'якшення політичного курсу. Проте вбивство у Ленінграді 1 грудня 1934 р. Сергія Кірова поклало кінець "потеплінню". Через кілька годин після смерті Кірова Сталін власноручно підписав постанову ЦВК СРСР, що одержала назву "Закон 1 грудня". Він передбачав закінчувати слідство у справах про терористичні організації й акти в десятиденний термін, розглядати їх у суді без участі захисника, не допускати оскарження, а вироки про розстріл здійснювати відразу після їх проголошення. колективізація сталін соціалістичний репресивний

Після запровадження "правового механізму" для швидкої розправи з "ворогами" були відразу "знайдені" вбивці Кірова - зінов'євці: 16 грудня були заарештовані Каменєв і Зінов'єв, а 28- 29 грудня смертний вирок було винесено 14 "безпосереднім" убивцям Кірова. Це був перший акт нової кампанії політичного терору.

Хвиля терору охопила Москву і Ленінград. Скрізь викривалися різноманітні "контрреволюційні", "терористичні" заколоти, розпочалася кампанія перевірки партійних документів, що супроводжувалася масовими чистками й арештами (було виключено з партії близько 300 тис). За неповними даними, на 1 грудня 1935 р. заарештували 15 218 осіб і викрили понад 100 "ворожих" організацій і груп.

Одним з методів забезпечення масової підтримки репресій стала активна пропаганда ідей абсолютного пріоритету інтересів держави над нормами людської моралі, сімейного чи товариського обов'язку. Людей закликали до революційної пильності, співробітництво з органами в боротьбі з ворогами народу розглядалось як справа патріотична і благородна, навіть якщо "ворогами" були батьки, дружина, син, брат, сестра.

Влітку 1936 р. у Москві відбувся судовий процес у справі так званого антирадянського об'єднаного троцькістсько-зінов'євсь-кого центру. 16 підсудних, зокрема Зінов'єва і Каменева, засудили до страти за нібито шпигунську і терористичну діяльність, причетність до вбивства Кірова і підготовку ліквідації інших керівників країни. Цей процес став сигналом до тотального знищення опозиціонерів, у розряд "ворогів народу" міг потрапити кожний, у чиїй біографії була хоча б маленька "пляма".

Репресіями Сталін, по-перше, зміцнював свої політичні позиції як одноосібного вождя і диктатора, а по-друге, вирішував ті проблеми, що в демократичному суспільстві розв'язуються застосуванням політичних, економічних і лише в крайньому разі адміністративно-репресивних заходів. Сталінське керівництво широко використовувало нехитрий, але досить ефективний спосіб маніпуляції суспільною думкою: все хороше - від партії та уряду, все погане - від ворогів і шкідників. Ще одна обставина стимулювала репресивну політику: можливість використання "дешевої" робочої сили ув'язнених в економіці.

Сталін діяв свідомо й обачливо. Перед ним була мета - остаточно підкорити суспільство, створити могутню військову промисловість і стати одноосібним диктатором величезної світової державної машини. До цієї мети він ішов, не думаючи про методи, не рахуючи жертв. Проте в 1937-1938 рр. за офіційною статистикою було розстріляно лише 680 осіб. В умовах масового терору зростала кількість самогубств як спосіб уникнути знущань на слідстві. Тільки в Червоній армії в 1937 р. було зареєстровано 782 випадки самогубств.

Країна жила немов у двох вимірах: в одному залишалися нічні арешти, розстріли, тюрми і табори, в іншому - встановлювалися рубінові зірки на Кремлівських вежах, знижувалися ціни, висаджувалися експедиції на Північний полюс, зустрічали Чкалова, що здійснив перший у світі безпосадочний переліт Москва - Північний полюс - США.

У другій половині 1938 р. сталінський режим робить черговий зигзаг. Раднарком і ЦК ВКП(б) видали спеціальну постанову, в якій у репресіях звинувачувався НКВС. Із таборів були звільнені 327,4 тис. ув'язнених.

Послаблення репресій, чистка НКВС, зміцнення становища номенклатурних працівників - усе це мало свої причини. За період з 1934 до 1939 р. на керівні посади було висунуто 500 тис. нових працівників. Влада з рук "старої партійної гвардії" перейшла до рук молоді.

Ліквідувавши навіть потенційну загрозу з боку старих партій-ців, знищивши більшу частину ЦК, обраного в 1934 р., і остаточно залякавши інших своїх соратників, Сталін досят нарешті своєї мрії - став єдиновладним диктатором.

На кінець 30-х років система ГУЛАГу включала 50 таборів, понад 420 виправних колоній" 60 колоній для неповнолітніх. За офіційними даними того часу, лише наприкінці 1937р. ув'язнених було близько 996 тис. Одним із показників масштабів масових репресій є і демографічні дані цього періоду. З 1 січня 1929р. до 1 січня 1933р. кількість жителів збільшилася на 1 млн осіб, а за наступні чотири роки зменшилася майже на 2 млн осіб.

Міжнародні відносини в 1930-1945 рр.

У роки економічної кризи 1929-1933 рр. різко зросла напруженість у відносинах між країнами - переможницями в Першій світовій війні та переможеними країнами. Японія раніше за інші країни стала на шлях насильницької ліквідації Версальсько-Вашингтонської системи. Ігноруючи інтереси США і Великої Британії в Китаї, Японія у вересні 1931 р. розпочала анексію Північ-но-Східного Китаю - Маньчжурії. Ліга Націй виявилася неспроможною зупинити агресора. Японія в березні 1933 р. оголосила про вихід із Ліги Націй і взяла курс на зближення з Німеччиною, де у 1933 р. до влади прийшли націонал-соціалісти на чолі з А. Гітлером. Зрозумівши, що Ліга Націй не володіє реальними важелями щодо припинення агресії, диктатор Італії Б. Муссоліні у квітні 1935 р. розпочав війну проти Абіссінії (Ефіопії). Натрапивши на рішучий опір місцевих племен, італійська армія лише ціною великих втрат спромоглася в 1936 р. здобути Аддис-Абебу. У березні 1936 р. Німеччина окупувала демілітаризовану Рейнську зону, порушивши умови Версальського договору.

Наступною жертвою Німеччини стала Чехословацька Республіка (ЧСР). Гітлер поставив перед чехословацьким президентом Е. Бенешем та союзними з ЧСР Великою Британією та Францією категоричну вимогу передати Німеччині Судетську область. 29-30 вересня 1938 р. в Мюнхені відбулася конференція за участю керівників Англії, Франції, Німеччини та Італії: Н. Чемберлена, Е. Даладьє, А. Гітлера і Б. Муссоліні. Тут вирішувалась доля Чехословаччини. Учасники Мюнхенського зговору розчленували ЧСР, передавши її важливі райони Німеччині. Тут була підписана авгло-німецька декларація про взаємний ненапад. У грудні 1938 р. аналогічну декларацію підписали Франція і Німеччина. Мюнхенська угода стала важливим етапом політики "умиротворення", зговору з гітлерівською Німеччиною. Вже в березні 1939 р. Німеччина окупувала залишки Чехословаччини. Тоді ж Гітлер змусив Литву передати Німеччині Мемель (Клайпеду) з прилеглим районом.

Падіння Чехословаччини спонукало Лондон і Париж до протидії нацистській агресії. Н. Чемберлен (вчорашній "миротворець") від імені британського уряду надав односторонні гарантії безпеки потенційним жертвам Гітлера: Польщі, Румунії, Греції та Туреччині. До цих гарантій приєдналася Франція. Надії Лондона і Парижа на примирення з Гітлером були знищені.

З травня до початку серпня 1939 р. між СРСР, Англією та Францією велися політичні переговори щодо створення системи колективної безпеки. Переговори завершилися безрезультатно, оскільки СРСР вимагав надати йому одностороннє право на поширення радянських "гарантій" на країни Балтії в разі непрямої "агресії" проти них. Переговори військових делегацій трьох держав були припинені 23 серпня 1939 р. з ініціативи СРСР, який цього дня підписав з Німеччиною пакт про ненапад. Пакт і таємний протокол до нього, які підписали В. Молотов і Й. Ріббентроп, передбачали поділ Польщі, передачу під контроль СРСР Фінляндії, Латвії, Естонії, Литви. Радянсько-німецькі угоди відкрили шлях до Другої світової війни. Після того як СРСР і Німеччина спільними зусиллями розгромили Польщу, 28 вересня 1939 р. вони підписали ще один ганебний документ - Договір про дружбу і кордон.

Після нападу 1 вересня 1939 р. Німеччини на Польщу Велика Британія та Франція 3 вересня 1939 р. оголосили війну Німеччині, хоч вони й уникали рішучих дій. У квітні - травні гітлерівські війська окупували Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, а в червні - Францію.

З нападом Німеччини та її європейських союзників на СРСР розпочався новий етап у міжнародних відносинах періоду Другої світової війни. У радянсько-німецькому збройному протистоянні насамперед вбачала свій порятунок Велика Британія. її прем'єр-міністр У. Черчілль того самого дня, коли почалися воєнні дії між Німеччиною і Радянським Союзом, висловив готовність надати СРСР усю можливу допомогу до повної й беззастережної капітуляції Німеччини. 12 липня 1941 р. у Москві між двома країнами було підписано угоду про спільні дії. До перших кроків на шляху створення антинімецької коаліції слід віднести відновлення дипломатичних відносин між СРСР та Чехословаччиною (18 липня 1941 р.), польським емігрантським урядом (30 липня 1941 р.), переговори з голлістською "Вільною Францією", англо-радянські угоди про введення військ до Ірану (1941 та 1942 рр.).

Найважливішими кроками в напрямі консолідації сил Об'єднаних Націй у боротьбі проти агресорів стали підписання Ф. Рузвельтом та У. Черчіллем Атлантичної хартії (14 серпня 1941 р.) і приєднання до неї СРСР (24 вересня 1941 р.). Під час московських переговорів (29 вересня - 1 жовтня 1941 р.) сторонам вдалося досягти домовленостей про англо-радянсько-американське співробітництво, що набуло подальшого розвитку у поширенні на СРСР (6 листопада 1941 р.) дії закону про "ленд-ліз".

Прийнята у січні 1942 р. Декларація 26 держав про спільні зусилля Об'єднаних Націй стала етапним явищем на шляху згуртування сил коаліції, а також утворення в подальшому Організації Об'єднаних Націй (ООН). Англо-радянська (26 травня 1942 р.) та американо-радянська (11 червня 1942 р.) угоди про взаємну допомогу і співпрацю у веденні війни проти агресії завершили процес утворення коаліції держав антинімецького блоку.

Важливе місце у міжсоюзницьких відносинах посідала проблема другого фронту, що перебувала у центрі уваги Вашингтонської конференції (22 грудня 1941 - 14 січня 1942 рр.), переговорів В. Молотова у столиці США (червень 1942 р.), а також конференцій у Касабланці (січень 1943 р.) та Квебеку (серпень 1943 р.). Остаточне рішення про відкриття другого фронту на півночі Франції не пізніше травня 1944 р. виробила Тегеранська конференція лідерів трьох держав Ф. Рузвельта, Й. Сталіна та У. Черчілля (листопад - грудень 1943 р.).

Упродовж війни однією з найскладніших проблем міжсоюзницьких відносин залишалося врегулювання польсько-радянського кордону. СРСР наполягав на збереженні статус-кво станом на 22 червня 1941 р., тоді як польська сторона вимагала повернення до кордонів станом на 1 вересня 1939 р. Лише у підсумку Потсдамської (Берлінської) конференції (17 липня - 2 серпня 1945 р.) було досягнуто взаємних домовленостей про делімітацію західних і східних кордонів повоєнної Польщі.

На завершальному етапі війни почався розпад агресивного блоку держав. Послідовно з нього вийшли Італія (липень 1943 р.), Румунія, Фінляндія, Болгарія (вересень 1944 р.), а спроби Угорщини стати на шлях переговорів із країнами антигітлерівської коаліції було припинено підтриманим німцями державним переворотом.

Ялтинська (Кримська) конференція глав трьох держав (4- 11 лютого 1945 р.) виробила принципи повоєнного, врегулювання у Європі, за якими СРСР діставав значні переваги у вирішенні долі країн Центральної й Південно-Східної Європи (Румунії, Польщі, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини) в обмін на зобов'язання після завершення воєнних дій у Німеччині розпочати бойові операції проти Квантунської армії на Далекому Сході.

Размещено на Allbest.ru