Видатні жінки Київської Русі

Розповідаючи про взаємини Франції та Росії в ХІ ст., Бурнан не стільки аналізує життя та діяльність руської принцеси, скільки описує велич Русі та наголошує на важливості союзу з нею для своєї країни. [5]

Не оминув політичних сентиментів і Ке де Сент-Емур у своїй розвідці. Аналізуючи деталі шлюбу Анни та Генріха, він підкреслює: «Цей мар'яж є на сьогодні єдиним зв'язком такого роду, який існував між Францією та Росією, принаймні, це перший випадок, коли наші національні аннали мають згадку про наше союзництво» [17].

Оскільки Сент-Емур писав дещо раніше за правління Миколи ІІ, то й люб'язна похвала дісталася його попереднику: «Ми можемо прославляти, отже, як свою, з повним правом, цю принцесу, яка за стільки століть перед Петром Великим скористалася нашою гостинністю та створила перший зв'язок між Францією та Росією. Й ми щасливі, що дружній візит шляхетного царя Олександра ІІІ надав нам можливість вшанувати пам'ять королеви Анни, дочки його далекого попередника ЯрославаІ Великого»

Однак, варто відзначити, що Сент-Емур створив перший докладний життєпис королеви Анни на підставі опублікованих матеріалів. Він також спростував, посилаючись на відкриття Менестріє, досить популярну до ХІХ ст. тезу авторитетного історика Мезере про те, що королева на схилі літ повернулася на свою батьківщину. [14]Протягом ХХ ст. постать цієї жінки стала не лише об'єктом прискіпливої уваги істориків, але й, як згадувалося вище, центральним персонажем багатьох творів мистецтва.

Важливо відмітити, що в історіографії ХХ ст. термін «Anne de Russie» («Анна з Русі»=«Анна з Росії») поступово витісняється терміном «Anne de Kiev» («Анна з Києва»). Така заміна є більш коректною, зважаючи на плутанину понять «Русь» і «Росія» у французькій мові. Тим більше, слід врахувати, що Київ - це столиця України, яка не раз опинялася в центрі уваги європейської громадськості протягом новітнього періоду історії. Хоча обізнаність французів з Україною залишається досить слабкою, багато хто з них традиційно визначає Анну Ярославну як «росіянку» («la Russe»).

Врешті-решт така заміна назв, після набуття Україною незалежності, відбулася й у написі на пам'ятнику королеві в Санлісі. Тепер на п'єдесталі міститься напис «Анна Київська». [3]

Наукові розвідки, присвячені Анні, продовжують виходити у Франції і надалі. Досить цікавою в цьому відношенні є стаття Жана Распейля «Анна з Києва, жінка-вікінг на троні Франції», в якій на противагу традиційному французькому русофільству у зображенні королеви акцентується увага саме на її скандинавських коріннях, прояв яких можна побачити у гарячій вдачі цієї володарки.

Велику роль у поширенні в свідомості французів ототожнення королеви Анни саме з Україною, а не з Росією, відіграли українські діаспорні історики у Франції. Майже кожен новітній франкомовний нарис про минуле України згадує про шлюб київської князівни з французьким королем. Серед авторів таких праць можна згадати Аркадія Жуковського , Володимира Косика тощо. [12]

Коротку інформацію про Анну подав у другому томі своєї «Истории государства Российского» Микола Карамзін. [11] Восхваляючи самодержавну імперію, він занотував: «…Анна сочеталась браком с Генриком I, Королем Французским… Франция, еще бедная и слабая, могла гордиться союзом с Россиею, возвеличенною завоеваниями Олега и Великих его преемников». Хоча серед обставин, що спонукали французького короля шукати собі наречену у такій далекій країні, історик відмітив і релігійний мотив, який забороняв брати собі дружину-родичку до сьомого коліна. Джерелами для російського історика стали праці французьких колег, насамперед, Мезере. Також Карамзін піддав сумніву тезу того про те, що після смерті другого чоловіка, жінка повернулася на Русь: «Один Французский Летописец говорит, что она, потеряв второго, любезного ей супруга, возвратилась в Россию: но сие обстоятельство кажется сомнительным. Сын ее, Филипп, царствовал во Франции, имея столь великое уважение к матери, что на всех бумагах государственных Анна вместе с ним подписывала имя свое до самого 1075 года. Честолюбие, узы семейственные, привычка и Вера Католическая, ею принятая, удерживали сию Королеву во Франции»

Причину незгоди Карамзіна з твердженням Мезере тут зрозуміти складно. Можливо, як апологет і захисник православ'я, російський історик свідомо не міг прийняти думку, що покатоличена князівна могла повернутися до Києва. [11]

Особливо посилився інтерес російських істориків до постаті королеви Анни наприкінці ХІХ ст. Така зацікавленість цієї особою частково пояснюється зростанням франкознавчих розвідок на фоні двостороннього зближення Росії та Франції й зміцнення їхнього військово-політичного та економічного альянсу. Відповідні статті з'явилися в газетах і журналах імперії. Те ж відбувалося й на іншому кінці Європи.

До цього часу належать і перші згадки про Анну Ярославну в українській національній історіографії, яка щойно народжувалася. Загальні відомості про обставини шлюбу між Анною та Генріхом І подано в «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. [6]

Серед доволі великого числа оглядових життєписів королеви Анни у сучасній українській історіографії найбільш серйозна розвідка про неї належить перу відомого історика Сергія Висоцького, де подано не лише виклад біографії цієї жінки, але й наведено переклади оригінальних документів, що висвітлюють її роль і місце у Франції ХІ ст. Проте невеликий обсяг цього твору та його науково-популярний характер не дозволили автору детальніше зупинитися на постатті цієї видатної особистості. [4]

Однією з найсуттєвіших новітніх праць про Анну Ярославну в російській історіографії можна вважати дослідження Олександра Назаренка, сучасного продовжувача джерелознавчих традицій Володимира Пашута. Завдяки Назаренку була перекладена російською з латини глосса з «Псалтирі Одальрика», де йшлося про посольство від Генріха І до Ярослава Мудрого у середині ХІ ст.

Проте, в українській та російській історіографіях наявний брак монографічних досліджень стосовно Анни Ярославни. Частково ця обставина пояснюється майже повною відсутністю джерельних згадок про цю жінку. Відомі нам літописи про неї не згадують. [10]

Певну інформацію можна отримати при вивченні фресок Софійського собору, на одній з яких бачимо родину Ярослава Мудрого з дочками. Однак стверджувати щось напевно досить проблематично.

Цікавими є наукові пошуки сучасних українських дослідників -антрополога Сергія Горбенка та музеєзнавця Вячеслава Корнієнка . Зокрема, останній стверджує, що віднайшов на стінах святої Софії графіті, які, на його думку, є автографом Анни Ярославни, принаймні, спосіб написання літер імені у соборі дуже схожий з відомим кириличним підписом королеви Анни, але, звичайно, довести щось напевно неможливо. [14]

Великий інтерес представляє і праця відомих польських дослідників історії Русі Данути та Анджея Поппе, присвячена палеографіці кириличного підпису Анни . [2]

Таким чином, можна зробити висновок, що, зважаючи на винятковість постаті Анни Ярославни у вітчизняній історії та історії Франції і не дивлячись на скупість джерельної бази щодо цієї жінки, можна очікувати нових праць про неї як українських та російських істориків, так і їх французьких колег.

3. Євпраксія Мстиславівна -- перша жінка-лікар в історії Русі-України

Під час раннього періоду існування Київській Русі медицина не була виділена в окремий фах. У містах серед представників різних професій були особи, які займалися лікуванням. Для більшості з них така діяльність приносила не основний, а до датковий заробіток. У ранніх збірниках законів ("Руська правда", XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування.

Лише зі збільшенням чисельності населення міст (за часів найбільшого розквіту населення стародавнього Києва сягало 100 тисяч) з'явився по- пит на медичну допомогу. Це сприяло виокремленню значної кількості людей, для яких лікувальна справа стала основною професією. Частіше медичні знання передавалися з покоління в покоління. Основою знань цих лікарів-ремісників був віковий досвід народної емпіричної медици- ни з елементами містичного характеру. Вже у ці часи окремі з них "спеціа- лізувалися" на лікуванні ран, пере- ломів, пусканні крові (рудомети), інші -- на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, родопомочі тощо. [15]

При окремих княжих дворах і у великих містах поруч із лікарями-ре- місниками -- вихідцями з корінного населення, практикували й приїжджі лікарі-чужинці з країн Заходу і Сходу. Вони знайомили наших лікарів з лі- кувальними методами своїх країн і в свою чергу запозичали наші терапев- тичні засоби, зокрема застосування лікарських рослин.

Належну увагу лікарській справі приділяла княгиня Ольга. Вона заснувала в Києві лікарні, а догляд за хворими доручила жінкам. Князь Володимир Великий у 996 р. та Ярослав Мудрий у 1096 р. закріпили право лікувати за монастирями. [25]

За грецькими зразками при монастирях і великих церквах, передусім при Києво-Печерському монастирі, влаштовуються притулки для хворих та інвалідів. Серед монахів виділяються особи, які спеціально присвячують себе піклуванню про хворих і їх лікуванню. Звичайно, найпершими ліками священнослужителі вважали молитви, але вдавалися й до засобів народної медицини. "Києво-Печерський патерик" доніс до нас відомості про монаха Агапіта, що в XI ст. лікував у Києво-Печерській лаврі.

Першим визначним лікарем-жін-кою і першим вченим-медиком в істо- рії Русі-України була дочка київського великого князя Мстислава Володи- мировича та онука Володимира Мономаха, праправнучка Ярослава Мудрого Добродія Євпраксія Зоя [Дивись додаток Г]. (1108- 1172). Ще на початкових етапах нашої державності вона зайняла видатне місце у світовій медичній науці, чим далеко перевершила всі відомі жіночі постаті свого часу. [24]

Княгиня Добродія-Ірина Мстиславівна народилася у 1108 р. дев'я- тою дитиною у сім'ї майбутнього великого князя київського Мстислава Володимировича і шведської принцеси Христини, дочки короля Інге І Ста- рого. Євпраксія виховувалася при княжому дворі і здобула енциклопе- дичну освіту. Невідомо, як звалася княжна після хрещення, адже всі імена (Добродія, Євпраксія, Зоя) надано їй пізніше. До речі, з грецької її ім'я Євпраксія перекладається як та, що добре діє (Добродія). За деякими да- ними першим ім'ям князівни було Ірина, хоча в літописах її інколи нази-вали просто -- Мстиславна. [25]

Сталося так, що за звичаями того часу 15-літня княжна була посватана за візантійського царевича, очевидно -- у відповідь на мирну угоду між Руссю і Візантією. Так Євпраксія потрапила до Цареграду (Константинополь), де в 1122 р. вона вийшла заміж за царевича Олексія (Alexios Komnenos) -- старшого сина імператора Іоанна II Комніна та племінника ві- зантійського імператора Олексія I Комніна. Після приїзду до Візантії Ірина-Добродія іменувалася Євпрак- сією, а після одруження отримала ім'я Зоя. Добре володіючи грецькою мовою, вона проводила час в товаристві дочки імператора Ганни Комніни, відомої візантійської письмен- ниці. У 1129 р. Добродія Євпраксія Зоя народила дочку, очевидно це була Марія -- дочка Олексія, про що згадується в літописах. [17]

Ще з дитячих років Євпраксія цікавилася народною медициною і від своїх виховательок і няньок докладно познайомилась із різними цілющими рослинами, що були широко розповсюджені від давніх часів. У ранньому віці вона вивчала народну медицину, збирала цілющі трави, готувала настої та лікувала ними хворих. Княжна була доброю і чуйною. З однаковим старанням та успіхом Євпраксія Мстиславівна лікувала і знатних людей, і простих селян з навколишніх сіл, і хворих з усього Києва. За це народ полюбив Мстиславну і прозвав її почесним іменем Добродією. Необхідно згадати, що захоплення медици- ною викликало навіть підозри хроніс- тів в її причетності до чаклунства і знахарства. [16]

Приїзд до Візантії дав можливість Євпраксії далі поширювати та удос- коналювати свої знання в галузі медицини та продовжувати медичну освіту. Адже у Візантійській імперії медична наука була дуже розвинена, вже були написані численні праці з медицини, закладені перші лікарні при монастирях і запроваджена сис- тематична наука медицини в школах.

На підставі власної лікарської практики й аналізу досліджень того- часних медиків Євпраксія в 30-х ро- ках ХІІ ст. написала науковий трактат грецькою мовою "Алімма" (Мазі), який став досить популярним у серед- ньовіччі. Це була перша відома авторська медична праця, написана представницею Київської Русі. В даний час примірник "Алімми" зберіга- ється у флорентійській бібліотеці Ло- ренцо Медичі.

Науковий трактат "Мазі", не зважаючи на свою скромну назву, є своєрідною енциклопедією медичних знань ХІІ ст., яка ґрунтувалась не ли- ше на сучасній та старій медичній літературі, а й на власному досвіді і глибокому критичному аналізі. Текст трактату дійшов до нас в неповному вигляді. Він складається з 29 розділів та структурно поділений на п'ять час- тин. [16-17]

У першій частині розглядаються загальні правила особистої гігієни і питання догляду за дитиною, ліку- вання дитячих недуг, містяться дані про темпераменти людини -- сангві- нічний, холеричний, флегматичний і меланхолічний. У другій -- описується гігієна шлюбних стосунків, періоду вагітності і періоду статевого дозрі- вання. У третій частині, присвяченій гігієні харчування, характеризують- ся "холодні" і "теплі" властивості про- дуктів (до "холодних" продуктів відне- сено масло мирта, до "теплих" -- мед, вино, м'ясо тощо). Тут же викладені основні принципи і рецепти дієтичного харчування. Четверта частина трактату -- про зовнішні хвороби -- містить рекомендації щодо застосування мазей при лікуванні захворювань шкіри, а також зубного болю в розділі "про хвороби рота і як зуби білими зробити". П'ята частина присвячена лікувальному масажу, у тому числі його застосуванню при серцевих і шлункових хворобах. Посилання на прийоми і підходи лікування вказують на знайомство автора тексту з працями Ібн-Сіни і Гіппократа. [24]

У лікарському пораднику багато рецептів з народної медицини рідної Русі. Окремими розділами виділено користь чистого повітря і руху для здоров'я, догляд за новонародженими, правильне харчування і лікуван- ня хвороб, значення руху і спокою, описано сон і пробудження, вплив на людину пір року і різних кліматичних умов. В основу трактату Євпраксії Мстиславівни покладено дані тогочасних наукових рукописів і власні спостереження. Багато сторінок лікарського порадника присвячено до- триманню чистоти, без якої "не бути здоров'ю", описана користь руської лазні, що "дуже оберігає здоров'я і укріплює тіло". У трактаті немає реко- мендацій, пов'язаних з поширеними в медичній практиці ХІІ ст. марновір- ствами і забобонами. [16]

Рукопис засвідчує широкі знання автора у різних розділах медицини та гігієни, ясність і простоту викладених своїми словами думок, раціональ- ність порад, вдумливий аналіз попередніх медичних трактатів і вдале порівняння з власними дослідження- ми. Трактат зберіг багато практичних порад, без перебільшення, актуальних і в сучасному житті Невелике число скептично налаштованих учених заперечує приналежність трактату перу староруської княжни. Вони вважають, що текст трактату "Алімма" був написаний невідомою лікаркою лише за замовленням імператриці Зої Костянтинівни, дружини Романа III Аргіра (1028- 1034), що жила за століття до Добродії-Зої. Перебуваючи в Константинополі, Євпраксія, незважаючи на свій ти- тул, зі ще більшим старанням займа- лася лікуванням. Зоя-Євпраксія вив- чила грецьку мову та із захопленням читала книги Гіппократа, Галена і Ас- клепіада. Її найкращими друзями і найбажанішими людьми при дворі були візантійські учені, медики. Видатні грецькі медичні світила того часу рахувалися з думкою Євпраксії-Добродії, радилися з нею та використо- вували в практиці її трактат[24]

Чоловік Євпраксії царевич Олексій Комнін незабаром помер, і вдова покинула візантійський двір, але за- лишилася жити в Константинополі. Про подальшу долю руської князівни з літописів нічого певного сказати не можна. Відомо тільки що померла Євпраксія-Зоя в 1172 році. [21]

Висновок

Отже, діяльність княгині Ольги залишила значну сторінку в історії внутрішнього зміцнення та утвердження на міжнародній арені Київської держави, яке відбувалося хоч і мирним шляхом, але в напруженій боротьбі з контрдіями найбільших світових держав. Київська Русь виробляла свою політичну лінію для утвердження в світовій історії. Княгиня Ольга - перша державна правителька Русі - воістину стояла біля колиски могутньої першої східнослов'янської держави.

Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.

Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років.

Її урочисто поховали, як християнку, яка зуміла виховати у християнському дусі онука, майбутнього князя Володимира, заклала підмурівок християнської Київської Русі, успішно інтегрувала країну в політичну систему християнського світу. [1]

Величну справу, розпочату святою рівноапостольною княгинею Ольгою, завершив її онук, свято-рівноапостольний князь Володимир - хрещенням Київської Русі 988 року.

Вона здолала язичництво у власному серці, серцях християн-нащадків, які сповідують служіння Богові й Вітчизні упродовж тисячоліття й на віки вічні.

Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх переховали, але місце нікому не відоме. [7]

Ольга померла 11 липня 6467 р. (від створення світу), тобто - 969 р., проживши у християнстві 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Але знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги - справжній витвір середньовічного мистецтва - зберігається нині у Софійському соборі.

Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам'яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне. [14]

Культ святої Ольги і празнування дня її смерті існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда діялися, бо її ім'я було поміщено у список святих приблизно XII ст. Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської області, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: «Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння». [6]

Вона була п'ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печорського, Микити Новгородського) святою. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з'являються у Візантії й Київській Русі. Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі. Іларіон порівнює Ольгу та Володимира з Константином Великим та його матір'ю Оленою, за яких у Візантії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Іаков Мніх описує Ольгу напрочуд розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Безцінні мініатюри хроніки Іоанна Скилиці, а також Радзівілівського літопису XV ст. зображують її як державного діяча.

У Київі їй встановлено монумент [Дивись Додаток Д]. , а в Україні запроваджено Орден княгині Ольги 1,2,3 ступеня - державна нагорода для відзначення жінок за визначні заслуги в державній. Виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей. [3]

Дослідивши тему я вважаю, що княгиня Ольга була великою правителькою, яка дбала про свою державу та її мешканців. Перша запровадила реформи. Одна з 5 жінок в історії християнства, які були канонізовани. Вона розпочала велику справу, яку продовжив згодом її онук Володимир - хрещення Русі. Перша з правителів Русі намагалася вирішувати міжнародні питання мирним шляхом. Все її життя овіяне чисельними легендами та є однією з найцікавіших загадок середньовічної історії.

Відомо, що родинне життя Анни було не солодким. У 1053 році вона народила сина Філіппа, пізніше Робера та Гуго. Робер у підлітковому віці помер. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Певно, чутки про шляхетну королеву дійшли до апостольського Рима, і Папа Римський Миколай II шле до неї листа «Раб із рабів Господніх славній королеві шле привітання і апостольське благословення. Вознесемо гідну подяку всемогутньому Богові, подателю благовоління, бо, як ми чули,у жіночих грудях міститься чоловіча сила доблестей. До наших вухтакож дійшло, преславна дочко, що твоя світлість пребагато вили-ває благочестивої щедрості на недостойних, щиро старається у благоговійних молитвах. Ти застосовуєш силу суворості до злісно упертих, а у добрих справах, як це від тебе вимагається, виявляєш почуття обов'язку і королівської гідності». [5]

Рядки з цього напівлегендарного листа якнайкраще характеризують королеву Анну, гідну свого високого роду. Про авторитет Анни у французькому суспільстві свідчить хоча б те, що вона ставила свій підпис на документах великої державної ваги поряд з хрестами неписьменних королівських придворних та й самого короля. Вона знала латинь, офіційну мову того часу, але підписувалася рідною мовою, не забуваючи свою батьківщину. Саме королева Анна, за свідченням самих французів, принесла на галльську землю книжки, любов до знань. Після неї ще багато століть королі Франції присягалися на Реймському Євангелії, навіть не підозрюючи про його київське походження.

Наприкінці ХVII століття на території Вільєрського абатства поблизу міста Етамп, на старому кладовищі було виявлено загадкову могилу із зображенням на камінному надгробку жінки у короні.Латинський напис повідомляє, що там упокоїлася Агнес, дружинакороля. Легенда говорить, що це могила Анни Ярославни, бо саме Агнес у дворі Генріха I звали його королеву. Існує й інша версія, більш достовірна, за якою королева Анна знайшла останній спочинок у заснованому нею монастирі в містечку Санлісі, де їй стоїть мармуровий пам'ятник. [23]

Отож наша землячка Зоя-Євпраксія -- перша у світі відома жінка-лікар та жінка-науковець. Більше того, її перу належить перша велика збірка про лікування травами -- перша відо- ма на Київській Русі медична праця. Не треба забувати, що великі і цінні наукові трактати з медицини Арнольда, Салічето, Ланфранка, Везалія, Паре з'явились на декілька століть пізніше.

Список використаних джерел і літератури

1. Богданов А. Княгиня Ольга //Вопросы истории. - 2005. - № 2. - C. 57-73

2. Борщак Iлько. Анна Ярославна, королева Франції // Стара Україна. -- Львів. - 1925. - Т.6. - С.99-104.

3. Висоцький С.О. Княгиня Ольга і Анна Ярославна - славні жінки Київської Русі.-К.: Наук.думка, 1991.- 100 с

4. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і понят! тях. ! Луцьк: Вежа, 2000

5. Голубовский П.В. Новые исследования о жизни французской королевы Анны Ярославны // Киевская старина. - К., 1886. - Т.54. - С.12-16.

6. Грушевський М. С. Історія України - Руси: У 10 т., 13 кн. -- К., 1993.

7. Данилевська О. Премудра княгиня Ольга: [Урок історії] // Початкова освіта. - 2001. - №11. - С4-5

8. День рівноапостольної Ольги - княгині київської (р.н. невід. - 969) //Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2004. - ІІІ квартал. - C. 28-34

9. Доньки України: (княгиня Ольга, Анна Ярославна, Роксолана) //Дивосвіт - 2003. - вип. 9-11.

10. Дроваха О. З Вишгорода - у королеви Франції. Що ми знаємо про Анну Ярославну. (Факти з біографії Анни Ярославни) //Україна молода. -2005. - 22 червня (№13). - С.6.

11. Карамзін Н.М. "Історії Держави Російського".- М.: АСТ: Астрель, 2009. - С.43-46.

12. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. - К.: Изд-во при Киевском гос. университете, 1989. - С.210.

13. Котляр М.Ф. Історія України в особах: Давньоруська держава. - К.: Україна, 1996. -240 с.

14. Княгиня Ольга //Нове покоління України. - 2004. - № 3. - C. 30-31

15. Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; відп. ред. О.В. Мишанич. ! К.: Дніпро, 1989. ! 591 с.

16. Плющ В. Нариси з історії української медичної науки та освіти. ! Мюнхен: Сicero, 1970. ! 342 с.

17. Пушкарева Н.Л. Женщины Древней Руси. ! М., 1989.

18. Рад. енциклопедія історії України. ! К., 1970. ! т.2.

19. Ричка В. М. Княгиня Ольга.- К.: Альтернативи, 2004.- 336 с.

20. Сахаров А.Н. 'Дипломатия Святослава' - Москва: Международные отношения, 1982 - с.240

21. Сага про Ярославових доньок. Юрій Хорунжий, Юрій Якимів.- К.: Видавництво «Бібліотека українця»,2004.

22. Сліпушко О. „Моя княгиня Ольга” //Українська культура. - 2003. - №3-4.

23. Филипчак Іван. Анна Ярославна - королева Франції. -- Дрогобич: Відродження, 1995. -- 176 с.

24. Хорунжий Ю.М. Шляхетні українки: есеї-парсунки //Юрій Хорунжий. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2004. - 206 с.

25. Шегедин М.Б. Медсестринство у світі. - Львів, 1998. - 288 с.

Додаток А

Святая равноапостальная княгиня Ольга

Взято: [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:

http://www.you-woman.com/bio/olga_princess/olga_princess.htm

Додаток Б

Хрещення Ольги

Взято: [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:

http://ukrmap.su/uk-uh7/971.html

Додаток В

« Княгиня Ольга встречает тело князя игоря» Эскиз В. И. Сурикова, 1915

Взято: [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:

http://www.you-woman.com/bio/olga_princess/olga_princess.htm

Додаток Г

Єфросинія Мстиславна

Королева Угорщини, давньоруська князівна

1130--1175

Взято: [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:

Додаток Д

Монумент единственной женщине-главе украинского государства -- княгине Ольге. Установлен в 1911 году.

Взято: [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:

http://travelloon.com/ru/ukraine/kiev/pamyatnik-knyagine-olge

Размещено на Allbest.ru