Австрія та Угорщина за часи революції 1848-1849 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Австрія

Для епохи правління канцлера К. Меттерніха в Австрії характерним було збереження феодально-монархічного правління, придушення національно-визвольних рухів численних народів імперії, нехтування будь-якими соціально-економічними реформами. Водночас "передберезневий період" (два десятиліття напередодні революції) увійшов в історію Австрії як період кризи феодально-абсолютистської системи, пробудження духовного життя австрійського суспільства, усвідомлення необхідності демократичних перетворень і продовження процесів національного відродження імперії. Саме останній чинник і визначив особливість революції, в Австрійській імперії, де поряд із завданнями демократизації та проведення соціальних реформ величезну роль відігравала національно-визвольна боротьба поневолених народів імперії (угорців, чехів, словаків, румунів, південних слов'ян та українців).

Як і в більшості країн Європи, каталізатором революції у Відні стали лютневі події 1848 р. в Парижі, тривала економічна криза, неврожайні роки і значне зниження життєвого рівня народу. 13 березня, після перших звісток про початок революції в Парижі, в столиці Австрійської імперії почалися стихійні демонстрації міської бідноти, студентів, ремісників, робітників та міщан. Демонстранти вимагали звільнення ненависного канцлера К. Меттерніха, забезпечення реального права на працю, скорочення робочого дня до 10 годин, підвищення заробітної плати, скликання загальноавстрійського парламенту, скасування цензури та проведення широких демократичних соціально-економічних перетворень.

Для наведення порядку в столицю були введені регулярні війська і відбулися збройні сутички з революціонерами, які спорудили барикади у різних частинах Відня. Окремі армійські підрозділи відмовилися стріляти у співвітчизників і виявили непокору уряду. Оскільки більша частина австрійської армії перебувала в Італії, імператор змушений був звільнити К. Меттерніха, погодитися на реорганізацію уряду і створення Національної гвардії.

До складу уряду ввійшли представники ліберальної буржуазії, які вважали, що революція виконала своє завдання, і бажали встановлення законності та порядку. Спільно з імператором було розроблено конституцію, яка проголошувала основні буржуазні свободи, передбачала створення двопалатного парламенту (рейхстагу) та зберігала за імператором значні повноваження, зокрема право вето на парламентські законопроекти.

Конституція була опублікована у квітні 1848 р. і викликала шалену критику радикалів, які звинуватили уряд у спробі реставрації монархії. Політичний комітет Національної гвардії - орган віденських революціонерів - закликав народ до непокори. Імператор утік зі столиці. Влада перейшла до тимчасового органу - Комітету громадської безпеки. В липні почав роботу австрійський рейхстаг, переважну більшість серед депутатів якого становили помірковані ліберали, що виражали інтереси буржуазії та селян, традиційно відданих монархії. Значним був також депутатський корпус, що представляв інтереси слов'янських народів імперії. Такий склад парламенту обумовив його рішення та гострі зіткнення на ґрунті національного питання. Рейхстаг ліквідував кріпацтво, частину феодальних повинностей, прийняв рішення про відправку австрійської армії для придушення революції в Італії та Угорщині. Шалений опір депутатів від національних областей викликала ідея створення Великої Німеччини-об'єднання всіх німецьких та ненімецьких земель в єдину державу під егідою Австрії. На противагу депутати-слов'яни на чолі з чехом Ф. Палацьким висунули ідею австрославізму, яка пропонувала підтримувати австрійську монархію від зазіхань німців та угорців.

Франтішек Палацький (1798-1876) - чеський історик, засновник чеської історіографії, філософ, громадський і політичний діяч, представник ліберального націоналізму, автор програми "будителів", організатор Матиці чеської. У1827р. був редактором наукового журналу Богемського музею в Празі, де друкував статті з естетики та чеської мови. 31832р. працював над історією чехів у Богемії та Моравії до 1526р. Підсумки досліджень було опубліковано в працях: "Історія Богемії" (1836-1867) у 5 томах німецькою мовою та "Діяння чеського народу" (1848-1876) чеською мовою. Б них викладена концепція історії Полоцького як постійного контакту і конфлікту між слов'янами. Римською церквою та німцями. Центральним у чеській історії став період гуситських війн як утілення національної та релігійної боротьби. У роки революції 1848-1849 рр. розвивав програму австрославізму, був головою Слов'янського з'їзду в Празі (1848). Після поразки революції відмовився від активної політики аж до 1861 р" коли став депутатом рейхстагу. Справив величезний вплив на чеську історіографію та політичну думку.

Діяльність рейхстагу засвідчила поляризацію сил австрійського суспільства та великі промонархічні настрої значної частини населення. Успіхи австрійської армії в Італії стимулювали зростання контрреволюційних настроїв у Відні. Наприкінці серпня загони Національної гвардії розстріляли робітничу демонстрацію в столиці, що стало початком контрреволюційного перевороту. Імператор повернувся у свою резиденцію, однак революціонери не збиралися складати зброю. У жовтні вони організували нове повстання у столиці. Робітники, міщани, студенти штурмом захопили найважливіші пункти Відня, спорудили барикади і стратили військового міністра. Імператор знову був змушений тікати у провінцію. Наприкінці жовтня Відень оточили урядові війська. 1 листопада після кривавого штурму столицю було взято і революцію в Австрії остаточно придушено.

австрія революція конституція угорщина

Угорщина

У провінціях Австрійської імперії революція 1848-1849 рр. швидко переросла з ліберально-демократичної в національну. Яскравим прикладом була Угорщина, в якій національне відродження дореволюційних років мало вагомий вплив на угорських аристократів. Вони перетворилися на націоналістів з чітким усвідомленням необхідності збереження власних традицій та політичного домінування в угорських землях. Національна буржуазія розробила програму демократичних реформ, серед яких головне місце належало ліквідації кріпосного права, розвитку національної промисловості та фінансів. Лідером руху за реформи став адвокат Л. Кошут.

Лайош Кошут (1802-1894) - угорський політичний діяч, реформатор, активний борець за незалежність Угорщини. Здобув юридичну освіту, працював повіреним, помічником депутата національного парламенту в Братиславі. Займався політичною журналістикою, зазнав переслідувань з боку австрійського уряду. Під час революції 1848-1849 рр. в Угорщині був керівником Комітету захисту батьківщини, верховним правителем (диктатором) Угорщини (травень - серпень 1849 р.). Ініціатор створення угорської армії, автор Декларації незалежності (квітень 1849р.), що проголошувала повалення в Угорщині влади Габсбургів. Після поразки революції перебував в еміграції - в Туреччині, США, Англії, Італії. Займався публіцистичною діяльністю, закликав до визволення Угорщини від влади Австрії. Підтримував тісні стосунки з італійським революціонером Дж. Мадзіні, вів переговори з національними емігрантськими колами про створення федерації у складі Угорщини, Сербії, Хорватії та Румунії. У1859 р., коли загострилися відносини між Францією і Австрією, на пропозицію французького імператора Наполеона III почав готувати антиавстрійське повстання в Угорщині. Однак ці плани не реалізувалися, оскільки в липні між обома країнами було підписано перемир'я. В еміграції в Італії критикував угорських діячів, що підписали Аусгляйх 1867р. про створення двоєдиної монархії - Австро-Угорщини. Останні роки життя важко хворів, жив у бідноті та самотності.

Реформаторам удалося перетворити Державну раду Угорщини на легальний орган боротьби за широку національну автономію Угорщини у складі Австрійської імперії. Важливим заходом стало утвердження угорської мови в ранзі офіційної. Водночас це спровокувало конфлікти між неугорським населенням, яке становило майже 60 % населення Угорщини.

30-ті - 40-ві роки XIX ст. були важливим періодом національного відродження слов'янських народів Австрійської імперії. Його головною ознакою стало пробудження інтересу до національного життя, розвитку і поширення національних мов, літератур та інших галузей культури. У цьому процесі провідну роль відігравали просвітителі - "будителі" (Й. Добровський, Й. Юнгманн, Я. Коллар, Л. Штура та ін.), які започаткували наукову роботу з мовознавства, історії, етнографії, писали літературні твори національними мовами, видавали національну періодику тощо.

Вже 15 березня 1848 р. жителі Пешта (Буда і Пешт лише у 1873 р. об'єдналися в одне місто - Будапешт) під керівництвом радикала Ш. Петефі захопили найважливіші пункти столиці, друкарню й поширили серед міщан програмний документ революції - відозву "12 пунктів". До звичних вимог введення демократичних свобод, ліквідації панщини та ін. додалися заклики до виведення австрійських військ, створення власного уряду та об'єднання з Угорщиною Трансільванії. 17 березня було створено уряд Угорщини, де провідну позицію займав Л. Кошут. Першими декретами уряд ліквідував панщину, значну частину податків, передав у руки безземельним селянам третину оброблюваних ними земель тощо.

Під натиском демократів Державні збори висунули перед австрійським імператором вимогу надати Угорщині широку автономію, визнати здійснені соціальні перетворення і не чинити опору введенню демократичної конституції. Імператор змушений був погодитися і угорські демократи під керівництвом Кошута розробили конституцію, відому під назвою "Квітневі закони". Конституція передбачала створення демократично обраного парламенту, запровадження загальних демократичних свобод, скасування цензури, наділення всіх жителів громадянськими правами, свободу віросповідань. Однак конституція мала проугорський характер і не враховувала інтересів численного неугорського населення. Це позбавило революційний уряд підтримки національних рухів, керівництво якими перейшло до правих сил, що стали союзниками габсбурзької монархії.

Серпневий контрреволюційний переворот у Відні дав змогу імператорові посилити тиск на революційну Угорщину. Напередодні він домовився про спільні дії з губернатором Хорватії Й. Єлачичем, відомим своєю відданістю монархії та ненавистю до "кліки адвокатів" у Пешті. Єлачич відмовився підтримувати відносини з угорським урядом, дискредитував угорських революціонерів в очах південних слов'ян, сподіваючись, що вони залишаться вірними монархії і, нарешті, домовився з лідерами сербів про спільні дії для придушення революції в Угорщині.

Багатомісячна кровопролитна війна угорців з австрійцями та хорватами почалася у вересні. З метою мобілізації сил для боротьби з ворогом угорці створили Комітет захисту батьківщини на чолі з Л. Кошутом. Швидкими темпами формувалася національна армія, до лав якої вступали представники різних верств угорського суспільства. 14 квітня 1849 р. була прийнята декларація, яка проголосила незалежність Угорщини. Війна проходила з перемінним успіхом. Навесні 1849 р. угорці завдали низки поразок ворогу і наблизилися до австрійських кордонів. Австрійська імперія опинилася на межі катастрофи, що змусило імператора звернутися за допомогою до росіян. Російський імператор Микола І наказав 200-тисячній російській армії перейти кордони Угорщини і 13 серпня 1849 р. угорська армія капітулювала.

Размещено на Allbest.ru