Віктор Петров та його діяльність в інституті історії матеріальної культури ВУАН (1930-ті рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Віктор Петров та його діяльність в інституті історії матеріальної культури ВУАН (1930-ТІ РР.)

Андреев В. М. доктор історичних наук, професор,

завідувач кафедри всесвітньої історії та історіографії

Херсонського державного університету (Україна, Херсон)

Висвітлено маловідомі сторінки інтелектуальної біографії визначного українського вченого-гуманітарія та письменника Віктора Петрова (В. Домонтовича). У статті висвітлено внесок науковця в теорію та практику вітчизняної археології -- вивчення трипільської, зарубинецької та черняхівської археологічних культур, питання історії первісності й середньовіччя тощо. Доведено, що В. Петров прийшов в археологію внаслідок реорганізаційних процесів, які охопили радянську науку наприкінці 1920-х -- першій половині 1930-х рр., а не в пошуках безпечнішої сфери діяльності, як вважає більшість його біографів. В. Петров зробив суттєвий внесок у вивчення пам 'яток трипільської археологічної культури. Науковець першим звернув увагу на трипільські протоміста, виділив й інтерпретував пізньотрипільські пам'ятники, так званого “городського тип”у тощо. Науковець як керівник сектору слов 'яно-руської археології Інституту археології АН УРСР уперше в історії вітчизняної археології став автором ідеї та ініціатором проекту створення колективу дослідників для вивчення зарубинецької та черняхівської культур.

Ключові слова: В. Петров, інтелектуальна біографія, археологічні дослідження, марксизм, “яфетична теорія”, Інститут історії матеріальної культури ВУАН. петров домонтович археологія трипільський

Віктор Платонович Петров (псевдоніми - В. Бер, В. Домонтович, В. Плят та ін.; 1894-1969) був одним із найяскравіших українських інтелектуалів свого часу - визначний учений енциклопедичної ерудиції (історик, етнограф, археолог, літературознавець, філолог, фольклорист, філософ), організатор науки, громадський діяч та письменник із кола неокласиків. В. Петров був одним із перших науковців, що закладали підвалини радянської археології в 1930-ті. Утім його тогочасна діяльність залишається практично недослідженою й по сьогодні.

З 1933 р. він працював науковим співробітником, а з 1939 р. завідувачем сектору дофеодальної і феодальної археології Інституту історії матеріальної культури АН УСРР (з 1938 р. - Інститут археології АН УрСр). У штаті Спілки інституцій історії матеріальної культури (з 1934 р. Інститут історії матеріальної культури) науковець опинився не з власної волі, а внаслідок ідейних та структурних перетворень, які охопили радянську науку в другій половині 1920-х, а особливо в першій половині 1930-х рр.

В археологію В. Петров прийшов у складні для української науки часи. З середини 1920-х, в радянську археологію прийшло нове покоління вчених, яке принесло методологічну перебудову науки. Марксистська концепція історії суспільства вперше була прийнята на озброєння саме археологами. Лідерами тут були московські дослідники-новатори, учні видатного російського археолога В. Городцова - А. Арциховський, О. Брюсов, С. Кисельов, А. Смирнов. Згодом лідерство в перетворенні науки перебрали на себе ленінградські вчені - нове покоління співробітників Державної академії історії матеріальної культури (ДАІМК). Нові лідери згуртувалися навколо визначного вченого-лінгвіста, сходознавця та археолога академіка М. Маррай почали перебудовувати археологію [8, с. 20].

“Революція в археології" відбувалася протягом першої половини 1930-х. З початку дослідники- марксисти намагалися просто застосовувати загальні принципи марксизму в інтерпретації археологічних матеріалів, але згодом сутність марксистського перетворення археології стала уявлятися ширше. Після запеклих дискусій радянські науковці декларували продуктивність застосування до “історії матеріальної культури”, у якості її марксистського обґрунтування, “яфетичного вчення про мову” М. Марра або “теорії стадіальності” [8, с. 21; 10, с. 427]. Нова комплексна наука отримала назву “яфетидологія”[10, с. 362].Згодом терміну “археологія” було протиставлено- “історія матеріальної культури”. Стверджувалося, що археологія та етнографія це не самостійні науки, а лише допоміжні історичні дисципліни. У зв'язку з цим дослідження соціального ладу, господарства, побуту давньої людини - завдання нової науки - історії матеріальної культури. Таким чином 1932 р. у Ленінграді на Всеросійській археолого-етнографічній нараді було прийнято рішення про “скасування” археології та етнографії [9, с. 56-57].

Згодом корінні зміни в науці торкнулися й України. 1933 р. було створено Спілку інституцій історії матеріальної культури при Всеукраїнській академії наук (ВУАН) яка об'єднала ліквідовані академічні установи: Всеукраїнський археологічний комітет, Етнографічна комісія, Кабінет антропології та етнології, Музей археології, Культурно-історичну комісію та кафедру передісторії. 1934 р. Спілку було реорганізовано в Інститут історії матеріальної культури (ІІМК) ВУАН (з 1938 р. знов Інститут археології АН УРСР).

В. Петров як співробітник колишньої Етнографічної комісії увійшов до складу новоствореної установи. Репресії 1929-1934 рр. фактично винищили

кваліфіковані кадри й призвели до розгрому української археології. Тому твердження ряду біографів В. Петрова, що він прийшов в археологію адже вона була безпечнішою за інші види наукової діяльності є безпідставними.

У 1930-ті, працюючи в ІІМК, В. Петров, як і багато інших дослідників, був прихильником глотогонічної теорії. Науковець, слідом за академіком, наполягав на вирішенні питань етногенезу будь-якого народу за допомогою комплексного підходу використовуючи дані лінгвістики, археології, історії та етнографії. “Історія матеріальної культури” та марксизм відкрили для В. Петрова нові обрії, зацікавлення, перспективи дослідницької діяльності. Він почав вивчати проблеми соціально-економічної історії в цілому, України та Східної Європи зокрема. Рівень підготовки одразу дозволив В. Петрову ввійти в русло досліджень нової проблематики й стати “конкурентоспроможним” дослідником [5, с. 95].

Свої перші археологічні дослідження В. Петров розпочав у 1930-і рр. Так, 1934 р. він брав участь у розкопках на Житомирщині поблизу села Райки [2]. Невелике слов'янське місто ХІ-ХІІІ ст. (Райковецьке городище) було майже повністю розкопане археологом Т. Мовчанівським. Матеріали здобуті під час розкопок дали можливість реконструювати повсякденне життя воєнно-феодального замку, зробити цікаві спостереження щодо його господарства та соціальної структури населення, наочно побачити картину загибелі захисників та мешканців міста під час Батиєвої навали.

В. Петров безпосередньо вивчав цю пам'ятку, вів щоденник [3; 4], а згодом намагався осмислити все побачене та втілити свої думки в неопублікованих нотатках кінця 1930-х рр. [12]. Оригінальний археологічний матеріал став основою для побудови В. Петровим цікавих теорій ранньосередньовічної історії Східної Європи. Дослідник вважав Райковецьке городище феодальною садибою, місцем перебування феодала, його дружини, челяді, ремісників, подібним до кам'яних замків західноєвропейських баронів. Доказом феодальної природи цього міста він вважав наявність знахідок залізних наральників, що свідчило про поширення орного землеробства. Відповідно авторської схеми підсіка є характерною для родового ладу з його язичницькими віруваннями, а орне землеробство свідчить про те, що основним виробником стає дрібний селянин - об'єкт феодальної експлуатації. Становлення феодалізму, в його баченні, не є спрощеним. Згідно ленінської тези про “зигзагоподібність” історичного процесу В. Петров робить висновок: “У Придніпров'ї ІХ-Х ст. родовий лад розкладався не раз і не раз відроджувався” [12, арк. 34-35]. Процес феодалізації довгий час зумовлювався природним фактором - послаблення контролю феодала над населенням було тісно пов'язано зі збереженням у віддалених лісових районах великих родів, які практикували підсіку [12, арк. 36, 177-188].

Наступний блок теоретичних проблем формується В. Петровим навколо дискусій про особливості історичного шляху Східної Європи в порівнянні з Західною, яка супроводжувала в тогочасній історіографії утвердження формаційної теорії. Вчений постає прихильником думки, що виникнення феодалізму на Заході та Сході має однакові закономірності, які полягають у поєднанні варварського та античного світів. Для формування доказової бази він закликав “прорвати” “пітьму” руських та візантійських джерел і орієнтуватися на античні джерела, археологічні та лінгвістичні дані, зважити на аналогічні обставини для Східної Європи [13, арк. 85]. Великого значення науковець надав речовим знахідкам із виразними рисами римської доби, що було винайдено безпосередньо під шаром феодальної доби Райковецького городища. Більш того, ознайомившись з доробком Ф. Енгельса з історії давніх германців [14], В. Петров стверджував, що археологічний матеріал Східної Європи підводить до тотожних висновків класика - “замість “франк” ми можемо взяти “слов'янин”” [12, арк. 42]. Таким чином, В. Петров у другій половині 1930-их рр. формує власний погляд на закономірності історичного розвитку Східної Європи в руслі марксистсько-ленінської методології.

Крім того, зацікавлення вченого були також пов'язані з трипільською культурою. У 1936 р. В. Петров досліджував трипільське поселення Городськ на Житомирщині [15]. В результаті вчений виділив й інтерпретував пізньотрипільські пам'ятники, так званого городського типу. Також дослідник звернув увагу на широке коло зв'язків жителів поселення з віддаленими регіонами території розселення носіїв трипільської культури. Так, на думку В. Петрова, отримана під час розкопок інформація уточнює “трипільські” зв'язки “енеолітичного” Червоногорського поселення, фіксує наявність пізньотрипільської культури по р. Тетерів, а також указує на взаємини між Причорномор'ям і притоками північної смуги середнього Дніпра [16]. Згодом це поселення досліджувалося ленінградцем Є. Кричевським (1937) та киянином М. Макаревичем (1939-1940) [7, с. 127].

У 1937-1939 рр. В. Петров працював у Трипільській експедиції ІІМК на поселенні Коломийщина І, де керував окремими розкопками [17-19]. Ця археологічна пам'ятка розташовувалася біля с. Халеп'я на Київщині й була відкрита та досліджувалася ще В. Хвойкою. У 1932 р. київські археологи С. Магура та К. Коршак розпочали широкомасштабні розкопки цього поселення. У 1934 р. в експедицію були запрошені співробітники Державної академії історії матеріальної культури Т. Пассек та Є. Кричевський. Також у розкопках брали участь українські археологи Н. Кордиш, М. Макаревич та М. Сугак. Поселення було досліджено повністю. Тут вперше було застосовано методику розкопок великими площами, які мали на меті повне дослідження поселення [6].

В. Петров одним з перших звернув увагу на наявність у трипільської культури поселень-гігантів. Він, розмірковуючи про великі розміри поселення Володимирівка, був абсолютно впевнений в тому, що в даному випадку село почало переростати в місто. Згодом учений вивчав й релігійні уявлення трипільців [16]. Так, досліджуючи скіфську релігію і міфологію він визначив у антропоморфній пластиці раннього етапу трипільської культури зображення змієногої Богині з скіфської генеалогічної легенди. Крім того, В. Петров вважав, що трипільці не можуть бути безпосередніми предками українців.Однак, на його думку, вони залишили багату спадщину в економічному і духовному житті місцевого населення [1, с. 101].

В. Петрову належить пріоритет й у вивченні відкритої видатним українським археологом В. Хвойкою культури “полів поховань”, пізніше відомої під назвою зарубинецької (III ст. до н. е. - II ст. н. е.) та черняхівської (III-V ст. н. е.). В. Хвойка запропонував першу археологічну та історичну інтерпретацію цих культур з позицій автохтонізму та пов'язав їх із слов'янами. В. Петров продовжив “лінію” В. Хвойки щодо інтерпретації цих культур.

Загалом інтерес до вивчення культури полів поховань в радянській науці дещо зменшився та був перенесений в ідеологічну площину після того як у німецькій археології на початку ХХ ст. отримала визнання теорія міграціонізму. Згідно міграціоністських концепції німецьких учених, поява нових культур пояснювалась переселеннями окремих колективів людей, які переносили матеріальну культуру на нові місця у готовому вигляді. Так, П. Райнеке, розглянувши матеріали з могильника поблизу с. Зарубинці, встановив близькість елементів його матеріальної культури з аналогічними речами могильників у пониззі Вісли. На основі цих даних дослідник зробив висновок, що наприкінці І тис. до н. е. - початку І тис. н. е. з території Нижньої Вісли до Північного Причорномор'я просувалося східногерманське населення [26]. Подібну позицію відстоював Г. Коссіна, посилаючись на нові археологічні знахідки 1920-1930-х рр. на Десні та Східній Галичині. Носіями цієї матеріальної культури він вважав бастарнів [25]. Позицію Г. Коссіниподіляв й Р. Штампфус [27]. К. Такенберг дотримувався точки зору, що могильник біля с. Зарубинці належить скирам, вихідцям з району Середнього Одеру [28]. Згодом він відмовився від такого погляду на зарубинецьку культуру [29].

Подібним чином німецькі науковці вирішували й питання етнічної ідентифікації черняхівської культури. Так, П. Райнеке вважав, що її творцями та носіями були германські племена, в першу чергу - готи [26]. Е. Блюме [23], Г. Коссіна та інші припускали, що придніпровські могильники належать гепідам [24]. В. Петров, вступаючи у полеміку із німецькими дослідниками, й, незважаючи на їх авторитетні заперечення слов'янства культури полів поховань, продовжував працювати [20].

В середині 1930-х проблема вивчення культури полів поховань раптово отримала політичну актуальність в СРСР. Постала необхідність протиставити концепціям німецьких археологів нові підходи, які б змогли спростувати “расову теорію” опонентів і довести “слов'янськість” цих культур. Для цього треба було поставити дослідження вітчизняних археологів на ґрунтовну джерелознавчу основу, як колись це було зроблено в галузі фольклористики та етнографії.

Наприкінці 1930-х рр. В. Петров, який очолював сектор слов'яно-руської археології ІА АН УРСР став ініціатором створення колективу дослідників для вивчення культури полів поховань, на його думку, безпосередньо пов'язаних з проблемою етногенезу слов'ян. Перш за все, вважав В. Петров, було необхідно опрацювати та видати велику кількість матеріалів, що зберігалися в музеях України, створити фундаментальну базу для подальших археологічних досліджень культур І тис. до н. е. - І тис. н. е. Також одним з найважливіших завдань стало створення археологічної карти культури полів поховань та проведення польових досліджень.

За задумом В. Петрова до друку готувалася серія томів корпусу археологічних матеріалів, що охопив би всю сукупність пам'яток на території України. Редактором серії був В. Петров. Для виконання проекту було створено кілька робочих груп у Києві, Харкові та Львові. До війни В. Петров опрацьовував матеріали з колекції Київського державного історичного музею. Над цим проектом, окрім В. Петрова, працювали українські археологи С. Коршенко, І. Самойловський, Козловська, Є. Махно. Перший том корпусу “Пам'ятники культури “полівпоховань” на території УРСР” був готовий до початку війни. На черзі були археологічні матеріали Житомирського,

Білоцерківського, Черкаського і Дніпропетровського музеїв, які уже почали опрацьовувати [11, с. 370]. У 1940-1941 рр. львівським ученим М. Смішком на основі музейних колекцій Львова та власних розкопок активно готувався другий том [21, с. 64; 22, с. 259].

Таким чином, це був перший досвід створення фундаментального зводу археологічних джерел, який виконувався на вищому рівні тогочасних знань. Підготовлені матеріали перешкодила видати війна. Але досягнення цієї групи дослідників стали основою випущених у повоєнні роки декількох томів із серії “Матеріали і дослідження з археології СРСР” [22, с. 4].

Список використаних джерел

1. Андреев В.М. Віктор Петров: Нариси інтелектуальної біографії вченого: монографія / В.М. Андреев. Дніпропетровськ: Герда, 2012. 476 с.

2. Археологічні дослідження городища ХІ-ХІІІ ст. в с. Райках в 1934 р. Довідка, видана Петрову В. П. в тому, що він являється учасником Райковецької експедиції з 27.УІІІ по 3. Х. 1934 р. // Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України (м. Київ) (НА іА НАНУ). Ф. ІІМК / Археологічні дослідження с. Райки (1932-1934 рр.). Спр. 48. Арк. 3.

3. Археологічні роботи по дослідженню городища в с. Райках, діл. 8. ^. Дитинець. Петров В.П. Картковий щоденник. Райки. 22.ІХ-26.ІХ. 1934. Автограф укр. мовою, олівцем (1-4 картки) // НА ІА НАНУ. Ф. ІІМК / Археологічні дослідження с. Райки (1932-1934 рр.). Спр. 29. Арк. 1-4.

4. Археологічні роботи по дослідженню слов'янського городища ХІ-ХІІІ ст. в с. Райках в 1934 р. Петров В. П. Щоденник розкопів, с. Райки. 24.ІХ-30.ІХ. 1934 р. (1 зошит) // НА ІА НаНУ. Ф. ІІМК / Археологічні дослідження с. Райки (1932-1934 рр.). Спр. 37. Арк. 88-112.

5. Брайчевський М. Ю. В. П. Петров - учений-універсал / М.Ю. Брайчевський // Археологія. 1990. № 3. С. 95-100.

6. Відейко М.Ю. Коломийщина І / М.Ю. Відейко // Енциклопедія трипільської цивілізації: [у 2 т.] / голова редкол. Л.М. Новохатько ; голов. ред. М.Ю. Відейко. К., 2004. Т. 2. 237-240.

7. Відейко М.Ю. Городськ / М.Ю. Відейко // Енциклопедія трипільської цивілізації: [у 2 т.] / голова редкол. Л.М. Новохатько ; голов. ред. М.Ю. Відейко. К., 2004. Т. 2. С. 127-128.

8. Клейн Л.С. Феномен советской археологии / Л. С. Клейн. СПб.: Фарн, 1993. 128 с.

9. Клейн Л.С. Трудно быть Клейном: Автобиография в монологах и діалогах / Л.С. Клейн. СПб.: Нестор-История, 2010. 722 с.

10. Лебедев Г.С. История отечественной археологии. 17001917 гг. / Г.С. Лебедев. СПб.: Изд-тво Санкт-Петербург. ун-та, 1992. 464 с.

11. Махно Є. Подвижник науки. Зі спогадів про Віктора Платоновича Петрова / Є. Махно // Українська біографістика: зб. наук. пр. / НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т біогр. дослідж. ; редкол.: В.І. Попик (відп. ред.) [та ін.]. К., 2008. Вип. 4. С. 366-371.

12. Петров В. П. Методи визначення могил сарматського періоду (нотатки, замітки та ін.), б/д. Автограф // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтв України (м. Київ) (ЦДАМЛМУ). Ф. 243. Оп. 1. Спр. 123. 200 арк.

13. Петров В. П. Ловецькі грища у гіляків (нотатки, замітки, роздуми та ін.), б/д. Автограф // ЦДАМЛМУ. Ф. 243. Оп. 1. Спр. 122. 142 арк.

14. Петров В. П. Фр. Енгельс про родовий лад у давніх германців. Монографічне дослідження / В.П. Петров // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. К., 1935. Кн. 3/4. С. 19-73.

15. Петров В.П. Щоденник розкопок у с. Городську на Коростишівщині // НА ІА НАНУ. Ф. ІІМК / Поліська експедиція 193б р. Спр. 2. 38 арк.

16. Петров В. П. Поселення в Городську (Розвідкові розкопки 1936 р.) / В.П. Петров// Трипольская культура. К., 1940. Т. 1. С. 339-379.

17. Петров В.П. Щоденники розкопів “трипільської культури” в с. Халеп'є Київської області - 2 зош. олівцем, укр. мов, 1937 р., 174 арк. Кресленники на меліметровці різного розміру // НА ІА НАНУ. Ф. ІІМК / Трипільська експедиція (1934-1936 рр.). Спр. 172. 7 арк.

18. Петров В.П. Щоденник розкопів с. Халеп'є, Обухівського р-ну 9.VII-24.VII-1939 р. Автограф укр. мовою олівц., 1939 // НА ІА НАНУ. Ф. ІА / Трипільська експедиція. Спр. 23. Арк. 125. 16,5 x 20,5.

19. Петров В.П. Щоденник розкопів в с. Халеп'є. Уч. Коломийщина. Ділянка №17. 1938 р. Рукоп. олівцем. укр. мов., 1938, 66 арк. Кресленники на міліметр // НА ІА НАНУ. Ф. ІА / Трипільська експедиція. Спр. 354а. 3 арк.

20. Петров В. Расова теорія на послугах германського фашизму / В. Петров// Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. К.: ВуАН, 1934. Кн. 2. С. 49-71.

21. Петров В. Готи на Україні та культура полів поховань / В. Петров // Український засів. Х., 1942. Чис. 1. С. 61-65.

22. Толочко П.П. Віктор Петров - дослідник українського етногенезу / П. П. Толочко // Петров В. Походження українського народу. К.: МП “Фенікс”, 1992. С. 3-8.

23. Blume E. Diegermanischen Stдmmeunddie Kulturenzwischen Oderund Passargezurrцmischen Kaizerzeit / E. Blume. Wьrzburg, 1912. 213 c.

24. Kossinna G.Das Weichssellend, ein uralter Heimat boden der Germanen / G. Kossinna. Danzig, 1919. 155 s.

25. Kossinna G.Germanische Kultur im Jahrtausend nach Chr.Geburt / G. Kossinna // Mannus Bibliothek. 1932. S. 40-54.

26. Reinecke P.Aus der russischen Literatur Graberfelder vomEnde der La Tene Zeit und aus der jungeren romischtnKeiserzeit im Gouvennement Kiev / P. Reinecke // Meinzer Zeitschrift. 1906. № 1. S. 42-50.

27. Stampfus R. Germanen in der Ukraine // Germanen-Erbe. Monatschriftfur Deutsche Vorgeschichte / R. Stampfus. Posen. 1942. Heft 9/10. S. 130-140.

28. Tackenberg K. Bastarnen / K. Tackenberg // Volk und Rasse. 1929. № 4. S. 232-244.

29. Tackenberg K.Zu den Funden von Lukaschewka im Bezirk Kischenew Moldau-Republik / K. Tackenberg // Alt-Thuringen Jahreschrift des Museums fur Ur- Frьhgeschichte Thuringens. 1962/1963. Bd. 6. S. 423-424.

Размещено на Allbest.ru