Зовнішня та внутрішня політика князя Олега

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Князь Олег прийшов до влади в 882 році, але першою згадкою про нього є запис у «Повісті минулих літ» під датою 878 року. Цю дату слід вважати умовною, як і майже всі дати до ХІ століття, коли почалося літописання. "Помер Рюрик і, передавши княжіння своє Олегові, своєму родичеві, віддав йому на руки сина Ігоря, бо був той ще дуже малий" - ось як повідомляє Нестор про початок Олегового княжіння. Про походження князя існує декілька гіпотез.

Перший руський літопис (найдавніший) зазначає, що Олег не належав до родини варязького князя, а був лише воєводою, приставленим Рюриком у ролі опікуна до малолітнього сина.

Якимівський літопис оголосив Олега "норманським князем" і шурином Рюрика, за Розкольницьким літописом Олег є дядьком Ігоря з материного боку, а ще одна пам'ятка вважає Олега племінником Рюрика. Як було насправді - невідомо. Був Олег правителем-регентом, Ігор ріс, але князем він став аж після смерті Олега (а прокнязював останній 30 - 40 років).

Більшість істориків притримуються думки, що Олег не був родичем Рюрика, а захопив владу у Києві спираючись на віддану йому військову дружину, скориставшись як прикриттям ім'ям законного претендента на престол княжича Ігоря. Маючи реальну силу, Олег не зважав на законність прав Ігоря. Він довго і щасливо правив у Києві, що підтверджується і літописами, і східними джерелами.

Літопис також оповідає про подальше зміцнення держави зусиллями Олега, і одночасно, про посилення її впливу на відносини з сусідами. Михайло Грушевський навіть допускав, що Олег міг правити у Києві до часів Аскольда, тобто до 860. За версією Генрика Ловмянського Олег був смоленським князем, а його зв'язок з Рюриком -- пізніша комбінація. Є версія і тмутараканського походження Олега. А також припущення, що родичем Рюрика міг бути представник місцевої шляхти.

У цьому і криється суть великої плутанини літописних даних і легенд навколо особи князя Олега. Та як би там не було, але князь Олег був історичною особою, княжив у Києві і був великим флотоводцем древньокиївської держави, примножив морську славу русичів.

1. Внутрішня політика

Отже у 879 році Олег став новгородським князем, а у 882 році (за Несторовим літописом) він вирушив походом на Київ. З ним пішло багато воїнів із слов'янських та неслов'янських племен давньоруської Півночі: варяги, чудь, словени, меря, весь, кривичі. По дорозі на південь Олег захопив Смоленськ і Любеч та поставив у містах своїх намісників. Нестор вказує, що у Києві тоді правили князі Аскольд і Дір. Олег хитрощами виманив обох з міста і вбив. Сталося це на схилах Угорської гори (на ній зараз розташований парк "Аскольдова могила"). За Нестором, Олег сховав воїнів у ладдях, а сам підійшов до Київських гір, несучи княжича Ігоря на руках. "Ми купці, йдемо до греків від Олега і княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх..." Коли ж Аскольд і Дір прийшли, всі сховані воїни вискочили і вбили їх. І став Олег князем Київським, і мовив: "Хай буде Київ матір'ю городам руським".

Під тим самим 882 роком, відразу ж після розповіді про здобуття Олегом Києва, Нестор повідомляє, що Олег пішов походом проти незалежних від південного державного осередку племен Північного Заходу. Він почав "ставити міста" у землях словенів і кривичів, та обклав даниною ці племена. Заснування і розбудова опорних пунктів князівської влади у землях кривичів та словенів, а також запровадження данини означало активну колонізацію північно-східних європейських земель і приєднання до Русі північних слов'ян.

Наступними кроками князювання Олега були заходи спрямовані на розширення державної території Київської Русі. Спочатку він розпочав війну з древлянами, яких переміг і обклав важкою даниною ("брав з них по чорній куниці"). Потім Олег підкорив сіверян, обклав їх даниною та заборонив платити данину хозарам: "Я ворог їм і платити вам не потрібно". Далі, Нестор оповідає про стрімке підкорення князем, ще одного союзу племен: "Послав Олег до радимичів, питаючи: "Кому даєте данину?" Ті відповіли: "Хозарам". І сказав Олег: "Не давайте хозарам, а платіть мені". Підкорення племінних союзів древлян, сіверян і радимичів, за Нестором, князь здійснив за три роки (883-885 рр.), та це малоймовірно. Вірогідно підкорення цих племінних союзів тривало значно довше, а Нестор, як і інші літописці, що майже не мали під рукою писемних джерел, а користувались фольклорними пам'ятками, напевне, для зручності викладу звели цю боротьбу до трьох років. Наступні 22 роки (885-907) правління Олега у Києві літописці неначе забули.

2. Зовнішня політика

князь варяг київський русь візантія

Основні напрями зовнішньої політики князя Олега були також обумовлені особистими міркуваннями князя, з приводу прогресуючої ролі Київської Русі.

Морським сусідом Русі в той час була багата і впливова країна Візантія. Розуміючи небезпеку і в той же час привабливість подібного ворога, Олег вирішує почати війну з цією державою. Перший похід трапився в 907 році. Згідно переказами, він був одним з наймасовіших і великих. Тоді був повністю зруйнований міф про непереможність і всесильність Візантії. Коли Великий князь Новгородський і Київський прибив свій щит до воріт Константинополя, це ознаменувало початок нової ери. Що стосується політики, то для Київської Русі перемога над Візантією стала справжнім проривом. Згідно з угодою, укладеною Олегом в 907 році, багатий сусід слов`янської держави зобов`язувався платити йому данину. Більш того, була встановлена безмитна торгівля для обох сторін. З того моменту Візантія не переставала боятися і поважати Київську Русь.

У 911 році князь відправляє вже не військо, а послів для продовження світу і укладення нового договору. У ньому було ще більше позитивних моментів для давньоруських торговців і Російської держави в цілому.

Морські походи

У 907 році Олег зібрав величезне військо й пішов походом на Царгород - столицю наймогутнішої на той час держави - Візантії. З незрозумілих причин цей похід не відображений у візантійських джерелах, але у "Повісті временних літ" він змальовується досить детально. Нестор зазначає, що Олег пішов у похід суходолом та морем. Морська частина війська складалась з 2 тисяч кораблів, на кожному з яких сиділо по 40 чоловік. Відповідно до літопису армія Олега налічувала понад 80 тисяч воїнів. Цифра ця є нереальною для початку ІХ століття. Навряд чи Олегове військо могло сягати десятої частки від описаного Нестором. Але на користь того, що похід в 907 році дійсно відбувся свідчать не лише давньоруські літописи, а й тексти двох угод Олега з греками (візантійцями), котрі збереглися до наших днів.

Достеменно невідомо причин нападу Русі на Візантію, яка мала найкращу в тогочасному світі армію. Сучасні історики гадають, що візантійська сторона викликала напад на Константинополь, порушивши умови договору з Аскольдом, насамперед про сплату імперією Русі щорічної данини й надання пільг руським купцям у Константинополі й інших містах. Мабуть, візантійці вирішили скористатись з серйозного, як вони гадали, послаблення Київської держави внаслідок тривалої і виснажливої діяльності по об'єднанню союзів племен. Угорська хроніка Аноніма (ХІІІ ст.) свідчить, що в кінці ІХ століття Русь змушена була сплатити одноразову данину уграм, чиї незліченні племена пройшли повз Київ. Але візантійці прорахувались - Русь виявилась міцнішою ніж вони гадали. Візантійська імперія переживала тоді не кращі часи: посилився тиск арабів на її малоазіатські володіння, а всередині країни вибухнув заколот під керівництвом Андроніка Дуки. Олег, через вивідувачів, знав про ситуацію у Константинополі. Він уклав союз проти імперії з Болгарським царством. Цар Сімеон, тогочасний болгарський правитель, пообіцяв пропустити через свої володіння суходільну частину руського війська.

Назбиравши велику армію та добре підготувавшись, Олег вирушив у похід. Його суходільна армія наблизилась до мурів Константинополя в той час як флот підійшов до входу у бухту Золотий Ріг, що була морськими воротами міста. На протилежних берегах бухти, у найвужчому місці стояли дві башти, поміж якими у разі небезпеки натягувався залізний ланцюг, що перекривав вхід до неї. Загорода ця була дуже міцною - розбити її було практично неможливо. Греки, перед флотом Олега, відразу ж зачинили бухту, але уявіть собі їхнє здивування, коли вони побачили ворожі кораблі практично у місті, за ланцюгом. Це сталося завдяки хитрощам Олега. Ось як пише Нестор: "Звелів Олег своїм воїнам зробити колеса і поставити на них кораблі. І з попутним вітром здійняли вони вітрила і пішли з боку поля до міста".

Елементарні знання з механіки дають змогу зрозуміти неможливість руху суходолом навіть легких кораблів використовуючи лише вітрила. Тільки для того, щоб зрушити їх з місця довелося б впрягати у кожне судно кілька пар волів чи коней або велику кількість людей. Так і чинили слов'яни, коли тягли волоком на котках свої ладді суходолом між річками або в обхід порогів. Саме так ратники Олега і перемістили флот в обхід ланцюга.

Поява кораблів Олега в Золотому Розі означала повну облогу: руське військо оточило Константинополь і з суші, і з моря. Греки змушені були вдатись до мирних переговорів. Прислані імператором посли сказали: "Не губи міста, дамо тобі данини скільки забажаєш". За тим же літописом Олег "наказав" імператору Леону (Леву VI) та його брату-співправителю Олександру дати по 12 гривень срібла на кожну ладдю. Таким чином, Олегове військо отримало викуп у розмірі 24 тисячі гривень - величезну для того часу суму.

Вміло проведена військова кампанія принесла Русі важливу перемогу й вигідні умови союзної угоди. Візантія зобов'язалася платити Києву данину. За це Олег і його наступники мали надавати імперії постійну військову допомогу. Спочатку, в тому ж 907 році, була укладена коротка русько-візантійська угода, а згодом, 911 року, - підписано докладний союзний договір. Саме після походу на Константинополь прозвав народ Олега віщим. Люди вірили, що Олег мав незвичайні здібності та надлюдську силу.

Висновок

Як історична особа, князь Олег зробив великий вклад в розвиток Київської Русі. Неоднозначним є його походження, оскільки інує безліч гіпотез та теорій. Насамперед, князь Олег, прийшовши до влади, приєднав північні, західні та східні племена до Київського князівства. Також він увів фразу «Київ - мать городов руських». Вів активну зовнішню політику з Візантією, про яку свідчать два договори 907 та 911 років. Був хорошим воєначальником, про що свідчать вдалі два походи на Візантію.

Зміст договору 911 року:

Договір встановлював дружні відносини Візантії та Київської Русі, визначав порядок викупу полонених, покарання за кримінальні злочини, вчинені грецькими і руськими купцями у Візантії, правила ведення судового процесу і спадкування, створював сприятливі умови торгівлі для русичів і греків, змінював берегове право. Відтепер замість захоплення викинутого на берег судна та його майна, власники берега зобов'язувалися надавати допомогу в порятунку.

Також за умовами договору руські купці отримали право жити в Константинополі терміном на півроку, імперія зобов'язувалася утримувати їх протягом цього часу за рахунок скарбниці. Їм було надано право безмитної торгівлі у Візантії. І ще допускалася можливість найму русичів на військову службу у Візантії.

Обставини загибелі Олега залишаються неясними. Нестор наводить романтичну фольклорну легенду про смерть князя від власного коня. Новгородський літопис коротко і сухо повідомляє, що Олег помер «за морем». Але за яким? Більшість істориків гадають, що за Чорним. Мовляв, Олег здійснив ще один, цього разу невдалий, похід проти Візантії й був забитий. На можливість такого походу глухо натякає Новгородський літопис під 920 р. Однак хозарські й арабські джерела свідчать, що 912-го чи 913 р. князь зробив похід до Каспійського моря, до кордонів Персидського царства. За аль Масуді, руси на 500 кораблях піднялися Доном, перетягли волоком лодії до Волги, спустилися далі до її гирла й попливли вздовж західного берега Каспію. Арабські письменники зазначають, що тоді руси зазнали поразки й були майже всі перебиті. Мабуть, там, за Каспійським морем, склав свою голову й Олег Віщий.

Список використаної літератури

1. Велика історія України від найдавніших часів [Текст] Т. 1 / зі вступ. І. Крипякевича; зладив М. Голубець. -- К.: Глобус, 1993. -- 352 с.

2. Грушевський, М. Ілюстрована історія України [Текст]: з дод. та допов. / М. Грушевський. -- Донецьк: БАО, 2006. -- 734 с.: ілюстр.

3. Історія України в особах: IX--XVIII ст. К.: Видавництво «Україна», 1993, 396 с.

Размещено на Allbest.ru