Ліквідація кріпацтва в Росії
Селянська реформа 1861 року про відміну кріпацтва, її наслідки. Причини та передумови скасування кріпацтва в Росії та Україні. Виступи селян проти кріпосного права. Економічна відсталість, поразка Росії в Кримській війні. Основна суть проведення реформи.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.06.2016 |
| Размер файла | 45,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Причини та передумови реформи 1861 р.
- Проведення реформи 1861 р. та її основна суть
- Наслідки реформи 1861 р. для України
- Висновки
- Список використаних джерел та літератури
Вступ
Довгий період час український народ був під владою Російської імперії. Становище народу було досить складне, так як в Росії були розвинена стара феодальна аграрна політика. Через це Росія істотно відставала у розвитку від провідних Європейських держав, а селянство потерпало від поміщицького гніту.
Не можна переоцінити ту роль, яку відіграла реформа 1861р. для всієї Росії, а особливо для України. Отже, метою мого реферату є дослідити причини, які стимулювали проведення реформи, її основний зміст та подальший вплив на розвиток суспільства.
Однією з центральних проблем соціальної історії України в складі Російської імперії була проблема зміни економічного і правового статусу селянства, пов'язаного із скасуванням кріпацтва. Протягом тривалого часу в українській історіографії домінувала радянська точка зору щодо оцінки селянської реформи 1861 р. та її соціальних наслідків. У рамках офіційної радянської історіографії в Україні реформа 1861 р. оцінювалася як "непослідовна", "половинчата". З одного боку, вона звільняла селян від кріпосної залежності і давала їм "можливість вільно розпоряджатися своєю робочою силою". З іншого боку, розмежування поміщиками селянських земель, позбавлення селян луків, випасів, лісу, викупні платежі - усе це означало пограбування селян у результаті реформи [1; c.217].
Загалом, радянські історики оцінювали селянську реформу та її наслідки крізь призму формаційної теорії, згідно з якою реформа стала "рубежем на зламі двох соціально-економічних формацій - відживаючої феодальної і зростаючої капіталістичної". Представники старшого покоління істориків в українській діаспорі Д. Дорошенко, Н. Полонська-Василенко досить стримано оцінювали наслідки реформ 1860-1870-х рр., зокрема селянської. На їхню думку селянська реформа мала досить обмежений характер і не задовольняла селянство, зокрема українське, про що свідчать численні заворушення в різних частинах України. Представники ж сучасного покоління діаспорних істориків, зокрема О. Субтельний, пропонують більш зважену та аргументовану оцінку соціальних наслідків реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. в тому числі і селянській.
О. Субтельний визнає, що реформи мали "серйозні недоліки", але без них була неможлива "подальша соціально-економічна модернізація імперії" [6; c.524]. Хоча ці реформи не революціонізували умов життя українців, вони спричинили суттєві зміни і основу їм поклала селянська реформа 1861р.
кріпацтво скасування реформа росія
Причини та передумови реформи 1861 р.
Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні визрівали впродовж тривалого часу. Кріпосницькі відносини в Росії існували значно довше, ніж в інших країнах Європи. Вони несли в собі надзвичайно жорстокі і потворні риси рабського примусу і насилля. Питання про відміну кріпосного права в Росії піднімалося російськими просвітителями М. Новиковим і О. Радищевим іще у XVIII ст. Декабристи, а також члени Кирило-Мефодіївського товариства в своїх програмних документах підкреслювали необхідність відміни кріпосного права. Але лише в середині XIX ст. постала проблема щодо впорядкування відносин між селянами і поміщиками.
В першу чергу ліквідація кріпацтва була необхідно для зміни аграрних відносин, які свідчили про кризу панщинної системи господарювання. У першій половині XIX ст. посилюється занепад поміщицьких господарств. Праця селян-кріпаків ставала малопродуктивною. Хліборобство велося традиційними методами, екстенсивним шляхом. Разом з тим промислова революція та початок індустріалізації в країнах Західної Європи та в Росії вимагали збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, зерна насамперед. Кріпосництво було основним гальмом у розвитку сільського господарства, промисловості. Це добре розуміли панівні кола Росії.
Проти кріпосного права виступили селяни - найважливіша і найчисельніша суспільно-політична сила імперії. Упродовж чотирьох років (1848-1851) у Київській, Подільській і Волинській губерніях селянські бунти ставали все частішими. Під час заворушень вбито 24 поміщики і 7 управителів панських маєтків [4; c.215].
Також однією з причин того, що посилилось невдоволення серед народу, було те, що Росія програла Кримську війну (1853-1856 pp.). І всі економічні та демографічні збитки боляче ударили по народу, з якого ще сильніше почали тягти ресурси.
В Україні кріпацтво було важчим, ніж в інших регіонах Російської імперії, бо 95% панів-землевласників були чужинцями, які ставилися до українців з презирством, а то й ненавистю. Масові селянські рухи 1855-1856 рр. справили великий вплив на панівну верству і значною мірою визначили політику царського уряду щодо кріпосного права. Не випадково цар Олександр II саме весною 1856 р. вперше офіційно заявив про необхідність його ліквідації. Він висловив думку про те, що кріпацтво слід скасовувати поступово, але це слід зробити негайно, бо краще його скасувати зверху, ніж очікувати того небезпечного дня, коли воно почне ліквідовуватись знизу [7; c.450].
Причини реформ, як і кожний переломний момент в історії, стали об'єктом гострих наукових суперечок. Більшість західних вчених стверджує, що вирішальним мотивом у проведенні реформ були економічні чинники, оскільки відкриття чорноморських портів, участь російських землевласників у світовій торгівлі зробили ще очевиднішими недоліки кріпацької праці. Ще одним з аргументів зарубіжних вчених є той, що реформу спричинено насамперед прагненням модернізації царської армії, подолання відставання Росії від Заходу. Дехто у здійсненні реформи вбачає важливу роль інтелігенції, котра в своїх працях піддавала кріпацтво нищівній критиці. Радянські історики наполягали на тому, що масові селянські заворушення створили "революційну ситуацію" і, побоюючись її, цар та дворяни змушені були піти на поступки.
З метою вивчення настрою на місцях в усіх губерніях Російської імперії у 1857 р. були засновані дворянські комітети. Документи, що були підготовлені до 1860 р., були результатом компромісу між різними групами дворян і уряду. Вони враховували об'єктивні вимоги економічного і політичного розвитку країни [1; c.315].
Отже, підводячи підсумки, можна зазначити, що були такі основні причини, що підштовхнули до проведення реформи, як:
· Економічна відсталість Росії.
· Поразка Росії в Кримській війні (1853-1856).
· Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· Селянські виступи (1855 р. - "Київська Козаччина"; 1856 р. - "Рух в Таврію за волею")
Проведення реформи 1861 р. та її основна суть
Після ряду повстань стала зрозумілою вся хиткість ситуації, і цар наказав дослідити це питання. Тому, у 1857 р. почали створюватися особливі губернаторські комітети для розроблення програми селянської реформи. У наступному році цар створив Головний комітет, при якому діяла Редакційна комісія, що займалася зведенням усіх пропонованих проектів. У комісію входили і брали активну участь у її роботі українські поміщики з Чернігівщини Василь Тарновський та Григорій Ґалаґан. Проект аграрної реформи прийнято Державною радою Росії.
19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та "Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право Власності на землю. "Положення" включало в себе 17 законодавчих актів і отримувало силу закону. В той же день цар підписав Маніфест про звільнення селян. У відповідності з Маніфестом всі кріпосні селяни отримували особисту свободу і громадянські права [8; c.316].
Проти кріпосного права виступила ліберальне настроєна інтелігенція, яка вважала його анахронізмом, антигуманним явищем. Промисловці та фабриканти також були проти кріпосництва, яке перешкоджало вільному розвитку торгівлі і промисловості. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка були суцільним звинуваченням проти кріпацької неволі.
Весь процес звільнення селян включав в себе наступні процедури. Згідно з законом за поміщиками визнавалося право власності на всю землю в їх маєтках, в тому числі і на селянську, яку останні обробляли як свої наділи. Селяни отримували наділи не у власність, а в користування, взамін на відробіток повинностей, до повного викупу землі у поміщика. Селяни не мали права відмовлятися від наділу, але викуп землі міг здійснюватись тільки "за згодою сторін", тобто за бажанням поміщика.
Вся територія Європейської частини Росії була поділена на три природно-економічні зони - нечорноземну, чорноземну і степову, В чорноземній і нечорноземній зонах були встановлені "вища" і "нижча" норми: на чорноземах - від 3 до 4,5 десятин, в нечорноземах - від 3,25 до 8, в степовій зоні - від 6,5 до 12 десятин на ревізьку душу (1 десятина = 1,096 га) [2; c.78].
Поряд із встановленням правил про норми земельних наділів, які відкривали поміщикам безліч лазівок для скорочення селянського землеволодіння, зберігався невизначений строк феодальної експлуатації. На весь період тимчасово зобов'язаного стану закріплювалось виконання селянами панщини і оброку. На Півдні України і в частині повітів Харківської та Чернігівської губерній сума оброку за вищий наділ становила 9 крб., на Лівобережній і Правобережній Україні за десятину садибної землі - 5,1 крб., польового наділу - від 1,4 до 2,8 крб. За кожну десятину польового наділу селянин мусив щороку відробляти від 12 до 29 днів панщини.
На Правобережній Україні у зв'язку з польським повстанням 1863 р. селяни були переведені на обов'язковий викуп, земельні наділи збільшено, а викупна плата зменшена на 20%.
Характерною особливістю реформ у Російській імперії було виділення двох головних форм землеволодіння: приватної та общинної. На відміну від Росії, де понад 95% селян перебувало в общині, в Україні общинні володіння були рідкістю. Понад 80% селян Правобережжя й близько 70% Лівобережжя вели одноосібне господарство. Внаслідок цього більшість українських селянських сімей отримувала індивідуальне право на землю й несла особисту відповідальність за сплату за неї боргу. Це сприяло зміцненню прив'язаності селянства до приватної власності, що й відрізняло українських селян від російських [7; c.452].
В ході аграрної реформи територія України ділилась на регіони за специфікою проведення:
1) общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю);
2) подвірне землекористування (Лівобережна Україна);
Безумовно, реформа не могла не торкнутися селян удільних і державних селян. Законом 1863 р. удільні переводилися до розряду селян-власників, отримавши право на викуп землі. До них були застосовані ті ж принципи влаштування, що й до кріпосних. Таких в Україні налічувалось понад 40% від усього селянства і поділялися вони щонайбільше на 30 різних груп. Реформа 1861 р., і зокрема закон 1866 р. звільнили державних селян швидше й на більш вигідних умовах, ніж кріпаків. Разом із свободою в більшості українських губерній державні селяни одержали наділи майже вдвоє більші від середнього, а платежі визначалися для них порівняно менші. Розподіл наділів був нерівномірний. Наприклад, на Харківщині він коливався в межах від 0,5 до 5 десятин, у Херсонській губернії - від 2,2 до 24,3 десятини. Частина державних селян була обезземелена.
Реформою було збережене велике поміщицьке землеволодіння. Селяни отримали економічні права (купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики). Однак, селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.
Внаслідок земельної реформи селяни на півдні і сході втратили 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20%, з метою привернути селян на свою сторону, і послабити польську шляхту.
Незважаючи на окремі винятки, документи реформи 1861 р. в цілому відбивали інтереси перш за все поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землеволодіння. Разом з тим, селянською реформою були створені соціально-економічні умови для формування нових класів - буржуазії та пролетаріату, закладено основу для зміни правового статусу колишніх класів - станів феодального суспільства у напрямі пристосування їх до умов капіталізму. Важливу роль у цьому процесі відіграли і наступні реформи 60-70-х pp.
Тобто як підсумок можна сказати, що основна суть реформи полягала в:
ь Було запроваджено загальноросійську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості.
ь Кругова порука.
ь Загальна відповідальність за сплату податків.
Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх "дарчими ділянками". Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл [10]. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.
Наслідки реформи 1861 р. для України
Внаслідок реформи 1861 р. селянство України втратило понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували у їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму. Земельні наділи селяни повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків згідно з встановленими реформою цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли викупні платежі припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн. крб., в той час, як її ринкова вартість становила 138 млн. крб. Таким чином, селяни фактично викуповували не тільки землю, але й свою волю [9].
Земельна реформа надала поміщику право упродовж двох років самому визначати і оформити у т. зв. уставних грамотах розміри земельних наділів селян. У цей час селяни перебували у становищі "тимчасово зобов'язаних", змушені були, як і раніше, відбувати панщину або платити оброк. В багатьох місцевостях таке становище продовжувалося багато років. Дворові селяни взагалі землі не отримали.
В Україні існувала численна група (майже 50%) державних селян, долю яких вирішено спеціальним законом про поземельний устрій від 1866 р. Згідно з ним, селяни мали право викупити свій наділ, а до того часу вони повинні були сплачувати щорічний державний податок.
Разом з тим, реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації господарської діяльності, перетворила селян-кріпаків у вільних людей. Селяни могли вільно пересуватися, купувати і продавати рухоме і нерухоме майно, займатися підприємництвом, торгівлею. Реформа сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і здійсненню індустріалізації [4; c.245].
У цілому селяни були невдоволені реформою і способом її проведення. Обурення селянства викликало те, що основні масиви землі залишилися в руках поміщиків, а колишні кріпаки були змушені ще два роки після оголошення Маніфесту виконувати феодальні повинності й платити великий викуп за наділи.
Після реформи 1861 р. помітним явищем стала соціальна диференціація селянства. І це цілком закономірно, оскільки ставлення до праці не могло бути в усіх однаковим. Попри загальне несприятливе становище селян, деякі з них, як правило, господарювали краще, інші - гірше, а частина з певних причин зовсім не бажала працювати на землі. В цілому людей можна поділити на три групи: вищу, середню та нижчу, що по суті збігається з соціально-економічною структурою українського села. Українське селянство поступово стало складатись з відносно заможніших, яких називали куркулями; господарів середнього достатку; бідних селян, тобто бідняків.
Завдяки поєднанню землеробського хисту, сумлінної праці, ініціативності, підприємливості з використанням найманої праці односельців, близько 15-20 % селян вдалося збільшити розміри наділів і завести деякий реманент та худобу. У групі заможного селянства в 90-х роках XIX ст. на один двір припадало майже 22 десятини землі, кілька коней, овець, одна-дві корови та незначна сільськогосподарська техніка. Господар разом зі своєю, як правило багатодітною, родиною обробляв землю, збирав врожай. Проте в напружені дні, особливо під час весняно-посівних робіт і зокрема в жнива, селянська сім'я не встигала власними силами вчасно впоратися з комплексом сільськогосподарських робіт і наймала бідніших селян на допомогу [6; c.567].
Середня група селян була трохи більшою і в 90-х роках XIX ст. становила 25-30% сільського населення. Середнякові належало 7-10 десятин землі [9]. Цього вистачало на те, щоб прогодувати свою родину. В його господарстві були пара коней, кілька голів великої рогатої худоби, свині, кури тощо. Примітивний реманент, в основному виготовлений власними руками, був основним знаряддям праці, оскільки сільськогосподарської техніки у середняка майже не було. На відміну від селянина-заможника, середняк не користувався найманою працею, а сам працював у своєму господарстві за допомогою всієї родини.
Найчисленнішою групою виявилися селяни-бідняки, які у 90-х роках XIX ст. становили близько половини селянства України. Це були в основному малоземельні селяни, на один двір яких припадало близько чотирьох десятин землі. Поряд з ними іcнували і безземельні селяни, які наймалися до поміщиків, а також на сезонні роботи до селян-заможників. Причини виникнення і наявності цієї категорії селян різні: нещастя в сім'ї - втрата годувальника, хвороба, природні лиха, недбале господарювання і досить часто лінощі та пияцтво, що призводило родину до катастрофи.
З позицій сьогодення слід відзначити, що вітчизняна історіографія спотворювала причини поділу селянства на групи, погляди на їх місце та роль у суспільстві. Так, виникнення бідняків як соціальної категорії вона тлумачила відсутністю у них землі, але не розкривала причини продажу та передачі в оренду цими селянами своїх наділів. Водночас появу заможних селян пояснювала тим, що вони експлуатували чужу працю і на цьому збагачувались. Соціальні корені розшарування селянства, і особливо появу безземельних селян, слід вбачати у ставленні їх до праці на землі, вміння господарювати. Інша справа з малоземельними селянами, котрі через матеріальні труднощі мали менші наділи, ніж середняки і заможні. Проте більшість малоземельних селян не продавала і не здавала в оренду свої наділи, а навпаки, прагнула розширити їх [1; c.520].
Реформа 1861 р. означала, що епоха феодалізму закінчилася, але його пережитки ще довгі роки були реаліями господарського життя країни. Це виявилось не лише в тому, що поміщики зберегли велике землеволодіння, але й у тому, що селянство довгий час залишалось в лещатах відробітків і викупних платежів поміщикам і уряду.
Висновки
Однією з центральних проблем соціальної історії України в складі Російської імперії була проблема зміни економічного і правового статусу селянства, пов'язаного із скасуванням кріпацтва. Протягом тривалого часу в українській історіографії домінувала радянська точка зору щодо оцінки селянської реформи 1861 р. та її соціальних наслідків.
Основні причини реформи полягали в:
· Економічна відсталість Росії.
· Поразка Росії в Кримській війні (1853-1856).
· Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· Селянські виступи (1855 р. - "Київська Козаччина"; 1856 р. - "Рух в Таврію за волею")
19 лютого 1861 були оприлюднені "Маніфест" про скасування кріпосного права та "Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності", згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий "садибний притулок" та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними "уставними грамотами". Община залишалась, як і раніше, недоторканою.
Реформа на місцях визначалася чотирма "Місцевими положеннями". Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях - за інвентарними правилами 1847-1848, і повинності тут були менші.
Якщо коротко, то суть реформи полягала в:
ь Було запроваджено загальноросійську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості.
ь Кругова порука.
ь Загальна відповідальність за сплату податків.
Отже, можна сказати, що після проведення реформи відбулися такі зміни:
1. Соціальна диференціація селян.
2. Збереження поміщицького землеволодіння.
3. Тимчасово зобов'язаний стан.
4. Викупна операція
5. Зниження купівельної спроможності селян.
6. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.
Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів - від 1 до З десятин на душу.
Список використаних джерел та літератури
1. О.Д. Бойко Історія України Посібник - К. "Академія", 2002 - 686с.
2. Британ В.Т., Висоцький О.Ю. Історія України з давнини до початку XXI століття. Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2007 - 170 с.
3. Білоцерківський В.Я. Історія України: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 536 c.
4. Захарова Л.Г. Самодержавие и отмена крепостного права в России, 1856-1861. М., 1984. - 348с.
5. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. Історія України: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. - К: МАУП, 2002. - 328 с.
6. Субтельний О. Україна: Історія - К.: Либідь, 1993. - 720с.
7. Троицкий Н.А. Россия в XIX веке. Курс лекций. М.: 1997 - 506с.
8. Уривалкін О.М. Хрестоматія з історії України - К.: КНТ, 2007 - 516с.
9. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2326562.html
10. http://ru. wikipedia.org/wiki
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Передумови проведення реформи 1861 року, її правова база, основний зміст, політичні й соціально-економічні наслідки. Селянський рух на Україні в дореформений період, юридичні акти та умови звільнення селян і наділення їх землею, ліквідація кріпацтва.
курсовая работа [41,4 K], добавлен 24.11.2010Поразка Росії у Кримській війні. Реформа 1861 року. Скасування кріпосного права. Особливості аграрної реформи. Міська реформа 1870 року. Судова реформа 1864 року. Зміни у складі населення. Формування національної інтелігенції. Інтерес до марксизму.
презентация [3,4 M], добавлен 19.04.2015Маніфест про скасування кріпацтва 1861 року, зміни в суспільному ладі після реформи. Створення умов для подальшого розвитку промисловості. Основна умова розвитку капіталізму - вільний ринок найманої праці. Комерціалізація сільського господарства.
реферат [21,9 K], добавлен 27.10.2010Визрівання передумов скасування кріпацтва. Розкладання кріпосництва й формування капіталістичних відносин наприкінці ХVIII–початку ХIХ ст. Внутрішня політика царату. Вплив Вітчизняної війни 1812 р. на антикріпосницькі настрої. Сільська реформа 1861 р.
контрольная работа [33,4 K], добавлен 09.12.2010Характеристика причин проведення реформ: поразки Росії в Кримській війні, дефіциту державного бюджету. Аналіз ліквідації кріпосного права, принципів селянської реформи. Дослідження змін у судовій системі і судочинстві, в організації та побудові армії.
реферат [26,8 K], добавлен 01.05.2011Формування соціально-політичних передумов для буржуазних реформ у Росії у першій половині XIX ст. Прояв кризової ситуації в збільшенні кількості селянських повстань і революційного руху. Земська і міська реформи. Проведення реформи судової системи.
контрольная работа [19,4 K], добавлен 23.06.2011Заходи російської влади для цілковитого знищення місцевого військового, адміністративного і судового апарату в Україні. Передумови зруйнування Запорізької Січі, причини ліквідації. Наслідки зрууйнування Запорізької Січі, початок кріпацтва на України.
реферат [23,8 K], добавлен 29.11.2009Причини та основні етапи проведення земської та міської реформи. Сутність і положення земської, міської реформ. Особливості реалізації реформ в Україні. Значення реформ. Кримська війна, економічна і політична відсталість Росії. Піднесення народного руху.
контрольная работа [18,2 K], добавлен 05.10.2008Етапи революції 1905-1907 років в Росії. Кирило-Мефодіївське братство. Виступи проти влади в Австрійській та Російської імперії. Міська реформа 1870 року. Причини польського повстання 1863 м. Ставлення українських організацій до Першої світової війні.
реферат [38,0 K], добавлен 21.12.2008Суть та причини проведення реформ 1863-1874 рр. в Росії, зокрема реформ місцевого самоврядування. Діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. Гуртки М. Станкевича та П. Чаадаєва. Дані історичного портрету М. Новікова (1744-1818).
контрольная работа [46,2 K], добавлен 03.06.2010
