Виникнення держави в Індії та її розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виникнення держави в Індії та її розвиток

Поява приватної власності, наявність полонених рабів, початок соціального розшарування вільних общинників в Індії починається в середині ІІІ тисячоліття до н. е., в долині Інду виникає і розвивається культура Хараппи - самобутня цивілізація. Однак у середині ІІ тисячоліття до н.е. ця культура зникає, і в ХІІІ - ХІІ століття до н.е. починається новий етап в історії Індії, який був пов'язаний з проникненням на її територію племенів аріїв. Процеси класового розшарування, що відбувалися в цей час у аріїв, обумовили виникнення в середині І тисячоліття до н.е. ряду невеликих держав у долині Гангу.

Процес соціальної стратифікації спостерігається в Індії усе більш виразно. Швидко розповсюджується рабство, неухильно зростає приватна власність. Усе це вносить у життя людей значні зміни. Важливим моментом у переході від родового суспільства до класового був розвиток на останньому, етапі первіснообщинного ладу особливої організації управління, яка дістала назву військової демократії. Її основні елементи у вигляді народних зборів чоловіків-воїнів. Верховна влада належала народним зборам. З посиленням суспільної нерівності військовий вождь племені (раджа), що раніше вибирався зборами і міг зміщатися ними, стає все більш незалежним, підкоряючи собі органи племінного управління. Мав право "карати тих, хто заслуговує кари, і підтримувати тих, хто заслуговує підтримки". З часом ця посада стає спадковою. Органи племінної адміністрації поступово перетворюються в держ. органи. Виші посади в держ. адміністрації займають представники рабовласницької знаті. Племінна дружина поступово перетворювалась в постійне військо. Населення обкладається податками, які стають обов'язковими і збираються спеціальними чиновниками.

Особливості суспільного ладу. Соціальна диференціація. Процес економічного розвитку супроводжувався зростанням соціальних суперечностей, що знаходило свій вияв як у поглибленні розколу суспільства на вільних та рабів, так і в усе більшому відособленні різних соціальних груп серед вільного населення.

Соціальна верхівка, що вийшла з маси рядових общинників, перетворюється на панівний клас. Зосередивши у своїх руках значну кількість рабів, ставши власниками землі, худоби та іншого майна,захопивши найважливіші посади в держ. апараті, що формувався, рабовласницька знать стає економічно і політичне панівною силою. Правляча верхівка була представлена правителем, спадковою аристократією, воєначальниками. Дуже впливовою групою стає жрецтво, яке мало величезні багатства і було монополістом знань.

На протилежному полюсі суспільства знаходилась уся маса рабів. Джерела рабства були різноманітними. Найрозповсюдженішим стає військовий полон. У давньоіндійських правових збірниках сказано, що раби могли мати якесь добро і розпоряджатися ним -- складати угоди стосовно цього майна, продавати, здавати в оренду, позичати тощо.

Кастовий лад. В Стародавній Індії був кастовий лад, де все вільне населення розділялося на 4 замкнені групи -- варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Поділ на варни було оголошено споконвічно існуючим, і він був освяченим релігією. Утворилася ієрархія варн. Кожна попередня за народженням варна розглядалася вищою за наступну. Першу варну складали жерці-брахмани, їм приписували божественне походження, вони користувались особливими пільгами та привілеями. Були монополістами знань і освіти, часто займали в державному апараті впливові посади різного роду радників, їх обов'язком було постійно вивчати священні книги -- Веди і навчати інших, приносити жертви за себе і за інших, дарувати і приймати подарунки.

Привілейованою варіюю були і кшатрії-воїни. Цій варні ставили в обов'язок управляти країною, захищати її, охороняти підданих, здійснювати жертвопринесення, вивчати Веди, пильнувати, щоб усі люди дотримували законів і релігійних обрядів та ритуалів. Кшатрії становили світську знать, яка була наділена державною, політичноюі військовою владою. З варни кшатрієв, як правило, походили правителі Індії -- раджі.

За вченням брахманів, між ними і кшатріями повинна існувати тісна співпраця і взаємодопомога. "Кшатрії не благоденствують без брахманів, -- сказано в Законах Ману, -- брахмани не благоденствують без кшатріїв." Найчисленнішою була варна вайшіїв. Вона була вже непривілейованим станом. До неї входили селяни-общинники і торговці. Засобом існування вайшіїв були землеробство, скотарство, торгівля. Люди цієї варни були зобов'язані вправно і добросовісно працювати, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно приносити жертви, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки. Для варни шудр був визначений лише один обов'язок -- вірно служити трьом вищим варнам. Шудри були особисто вільними, вони не були рабами, мали право володіти майном, вільно ним розпоряджатися. Вони мали свої сім'ї, свої права і обов'язки. Однак шудра не мав права брати участь у релігійних обрядах, на нього дивились як на нечистого. Брахман не повинен був давати шудрі ні поради, ні залишати своєї їжі, не повинен був навчати шудру священному закону. Показово, що в законах було сказано: "Шудра не повинен нагромаджувати багатства, навіть маючи можливість (зробити це), бо шудра, набуваючи багатство, утискує брахманів".

Але були в Індії і такі, які опинилися за межами чотирьох варн -- чандали та ін. Здебільшого це були представники відсталих племен, їх вважали "нечистими". Вони виконували брудну роботу, працювали на цвинтарях, їм було заборонено входити вдень у селища, користуватися громадськими колодязями та купальнями.

Належність до тієї чи іншої варни визначалася тільки народженням. Перехід із однієї варни до іншої був неможливим. Індійцю всіляко прищеплювали переконання в необхідності найсуворішого додержання всіх правил, що стосувалися його варни.

Поділ на варни пронизував усе життя древнього індійця. Від варни залежали тяжкість покарання, розмір одержаної спадщини, відсоток задоговором позики. Правове становище людини, її заняття або професія, ім'я, одяг - все це визначалося варною.

Державний лад. Вершиною усього державного механізму в Індії був раджа. У його руках була зосереджена вся влада, йому належали всі вищі держ. повноваження, очолював держю апарат, він був верховним воєначальником, найвищим суддею. Вважався втіленням восьми божеств -- охоронців світу: Місяця, Вогню, Сонця і т.д.. У розпорядженні правителя знаходився розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців різних рангів і правового статусу. Як говорить "Архашастра" - давньоіндійського політико-економічного трактату ІУ-ІІІ століть до н.е., "управління царством здійснюється з помічниками, одне колесо не крутиться".

Для побудови і діяльності такого державного апарату характерна двірцева система управління, центром якої був палац правителя. Був дворецький, який очолював всю масу слуг і керував життям палацу, ставав вищою посадовою особою в цьому державному апараті - головний мантрин. Це був, як правило, найближчий родич правителя, вірна йому людина. В руках дворецького зосереджувалися всі важелі управління державою, він займався найрізноманітнішими питаннями, які потрапляли в поле зору правителя. Безпосереднє управління виконувалося вищими посадовими особами. Так, в Індії чиновники центрального управління підрозділялися на декілька розрядів: радник -- мантрин, вищий сановник -- махаматра, сановник -- аматья, наглядач -- адх'якша. Тільки наглядачів було більше тридцяти. Важливим державним органом були збори царських сановників -- мантрипаришад. Він займався перевіркою всієї системи управління, давав поради правителю з важливих питань державної політики. Мантрипаришад мав певний вплив на рішення різноманітних питань і якоюсь мірою обмежував владу раджі. Дуже впливовою особою був в Індії хатній жрець -- пурохіта. Були також посадові особи, які керували будівництвом і ремонтом зрошувальних споруд. Незважаючи на велику кількість всіляких чиновників та посадових осіб і різнобічний характер їх діяльності, можна знайти в цьому апараті певну систему -- наявність трьох головних галузей, трьох головних відомств управління.

Такими трьома провідними напрямками в роботі державного механізму були: фінансове відомство, військове відомство, і відомство громадських або публічних робіт.

Військова організація. У Стародавній Індії армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішньої функції держави, але і для придушення опору рабів. Вважалося, що тільки військо зможе забезпечити належний догляд за підданими.

Основою збройних сил у були добірні частини, які охороняли правителя. У разі необхідності військо поповнювалося за рахунок ополчення вільного населення. Військова повинність селян-общинників була дуже тяжкою, їм доводилося давати не тільки людей, але й поставляти коней, вози, працювати на будівництві фортець і укріплень.

Військовій справі приділялася особлива увага. Для управління військами створювався спеціальний апарат. Верховним воєначальником вважався сам правитель. Були також звичайні воєначальники. Дуже детально подібні питання були розглянуті і в давньоіндійському політико-економічному трактаті "Артхашастра", де поданий докладний аналіз бойових порядків, які використовувалися в індійській армії.

Судова організація. У Стародавній Індії суд не був відокремленим від адміністрації, хоч і існували суто судові посади. Верховним суддею був - раджа, який вирішував справи разом з брахманами і радниками. Замість себе раджа міг призначити вченого брахмана, якому допомагали розглядати справи три судді. У разі судового органу виступала також раджа-сабха. Певні судові функції належали наглядачам і дхар-мамахамаграм.

Право в Стародавній Індії. Своєрідно відбувався правовий розвиток Індії. Звичаєве право заступили тут не державні закони, як це було в інших країнах Стародавнього Сходу, а релігійно-правові збірки, які складалися різними брахманськими школами, у вигляді наказів благочестивій людині. Тому тут норми права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними настановами. Зразком таких релігійно-правових збірок, санкціонованих державною владою, можуть бути Закони Брихаспаті (ПІ-ІУ ст. н.е.), а найвідомішими серед таких збірок-дхармашастр є Закони Ману (II ст. до н.е. -- II ст. н.е.). У надзвичайно цікавому пам'ятнику права "Артхаш'астрі" ("Наука політики") містяться дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми. Вважають, що ці настанови по управлінню державою розробив для царя головний радник Чандрагупти брахман Кауталья.

Право власності. Передусім приватна власність виникає на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної власності на землю. У країнах Стародавній Індії протягом тривалого часу переважала общинна земельна власність. Індивідуальне володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність. "Артхашастра" дозволяла торговельні операції з землею, до розряду нерухомості включала поле, сад, зрошувальні споруди.

В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки. Особлива увага приділялась у цих законах власності на раба.

Право зобов'язань. В Стародавній Індії були відомі різні види договорів. Дуже поширеним, наприклад, був договір купівлі-продажу. Продавались різноманітні товари, в тому числі земля і раби. Але під час продажу землі необхідно було дотримувати особливі формальності. При продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і лише після них можливість купити землю отримували всі бажаючі. Ціну землі визначали 40 сусідів. Якщо внаслідок "змагання" покупців була запропонована більш висока ціна, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни. Добре відомі були договори дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання. Практикувалося спільне користування житлом, зерносховищем тощо.

Своєрідністю визначався договір позики в Індії. Розмір відсотків залежав від варни боржника: для брахмана він становив два відсотки на місяць, для кшатрія -- три, для вайшії -- чотири, для шудри -- п'ять. Кредитору дозволялося в будь-який спосіб змусити боржника сплатити борг: хитрістю, насильством і т.д. Якщо боржник не мов змоги вчасно сплатити борг, наслідки залежали також від його варни. Боржник рівної або нижчої варни ніж кредитор повинен був відробити борг. Боржник вищої варни мав право сплачувати борг поступово.

На кінець рабовласницького періоду набирає поширення договір особистого найму. Наймані робітники починають використовуватися в землеробстві, ремісництві, торгівлі. Поширеним у Індії стає договір земельної оренди.

Шлюбно-сімейне право. В Стародавній Індії оформлюється велика патріархальна сім'я з владою її глави над усіма членами сім'ї. Шлюбний договір в Індії укладали батьки молодих. В деяких випадках наречений сплачував за дівчину гроші або давав її батькам бика та корову. Своєрідною рисою сімейних відносин було багатоженство. В Індії старшинство дружини визначалось порядком варн. Жінка підкорялася чоловікові. У Законах Ману відверто сказано про панування чоловіка над жінкою. Вважалося, що ні дівчина, ні літня жінка не мають права щось робити з власної волі навіть у своєму домі. У дитинстві жінка повинна підкорятися батькові, в молодості -- своєму чоловікові, після смерті чоловіка -- своїм синам. Дуже обмеженими були майнові права жінки. Розірвання шлюбу, як правило, міг вимагати лише чоловік. Вважалося, що ні продана, ні покинута дружина не звільнялася від свого чоловіка. Однак, "якщо дружина не родить дітей, -- стверджували Закони Ману, -- можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими -- на десятому, якщо народжує (тільки) дівчат -- на одинадцятому, але якщо говорить грубо -- негайно".

Питання спадкування. В Індії сини успадковували після смерті батька. Але тут вирішального значення набувала належність матері до певної варни. Наприклад, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки одержував чотири частки, син кшатрійки -- три частки і т.д.

Злочини і покарання. Розділи, присвячені злочинам і покаранням, були досить опрацьованими в правових збірниках Стародавньої Індії. Починало складатися саме поняття злочину.

В індійському праві розрізнялися злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання. Були відомі поняття крайньої необхідності, необхідної оборони. Перелік злочинів і провин, які заслуговували покарання, був величезним.

Передусім можна виділити злочини державного характеру: змова, заколот, видача державної таємниці. Особливу групу складали злочини чиновників: лихварство і торгівля за рахунок царської скарбниці, крадіжка товару, який належав царю. В Індії були злочини, спрямовані проти самої системи варн. Жорстокого покарання зазнавав шудра, який видавав себе за брахман - людина нижчої варни, яка насмілювалася зайняти місце поряд з представником вищої варни. Покаранню надавалось особливого значення. Розглядалось як основний засіб управління. Тільки покаранням, сказано в Законах Ману, увесь світ віддається властивим йому заняттям. Якби цар не карав тих, кого слід покарати, всі касти були б зруйновані, всі закони були б порушені, і не стало б ні в кого власності.

Для покарань була характерною жорстокість, їх основною метою ставало залякування. Широко застосовувалася, кара на смерть. Практикувалося таврування злочинців. В Індії на лоб убивці розпеченим залізом ставили тавро у вигляді безголового тіла, тому, хто вчинив крадіжку, -- у вигляді собаки. Покаранням також було обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, виключення з варни. Поширеним видом покарання були грошові штрафи. В Індії кшатрій, вайшія і шудра, які не мали можливості відразу сплатити увесь накладений судом штраф, повинні були його відробити. Брахман мав право виплачувати штраф поступово.І водночас у всіх правових збірниках виразно помітний класовий характер покарання, тобто залежало від варни. За недозволені відносини з брахманкою кшатрій, наприклад, карався штрафом, вайшія -- конфіскацією майна, а шудру чекала смерть. диференціація суспільство індія злочин

Судовий процес. У всіх країнах Стародавнього Сходу застосовувався обвинувально-змагальний процес. В Індії, оцінюючи показання свідків, суддя повинен був стежити за їх голосом, рухами, жестами. Крім цього враховувалась і належність свідків до певної варни.

Згодом з'являються елементи розшукового процесу. Держава починає відігравати все активнішу роль у виявленні та затриманні злочинців, використовуючи з цією метою спеціальних агентів, систему кругової поруки тощо. Основним доказом стає визнання обвинуваченого, а для цього застосовуються тортури.

Размещено на Allbest.ru