Гендерний аналіз лідера "М.М. Сперанський"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ ЛІДЕРА «М.М. СПЕРАНСЬКИЙ»

Виконала:

студентка Зубко Наталія

Тернопіль

2016



Зміст

Вступ

1. Михайло Сперанський

1.1 Біографія М. М. Сперанського

2. Характеристики суспільної діяльності лідера

2.1 Політично - правові погляди М. М. Сперанського

2.2 Реформаторська діяльність

2.3 «Звід законів Російської імперії» - воля нового імператора

2.4 Проведення кодифікаційної роботи та її значення

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У вітчизняній психологічній літературі вже був опублікований ряд оглядів з лідерства, проте зміни в зарубіжній психології вимагають нового аналізу цієї проблеми.

Перші дослідження в гендерній психології лідерства було проведено в США ще Уайтом (1945), Харвелом (1953) та іншими, ця область активно формується за кордоном (у США, Західній Європі, Австралії та інших регіонах), починаючи з середини 70 х рр. XX ст., Під впливом феміністської психології, представники якої домоглися того, що гендерний підхід став невід'ємною частиною психологічного дослідження [30].

Поява великої кількості жінок на менеджерських посадах в організаціях, стрімке збільшення їх частки за короткий час (з 16% всього управлінського персоналу США в 70-х до 40% в 90-х рр. ) привернуло увагу дослідників. Все більше стала поширюватися думка, що жінки теж можуть виконувати роль лідера. Однак вони як і раніше становлять меншість, особливо на середньому і вищому рівнях управління навіть в країнах Скандинавії - регіоні з відносно великою гендерною рівністю. Цей факт дає підставу деяким авторам сумніватися в тому, що жінка здатна так само ефективно виконувати роль лідера, як і чоловік.

Все ж більшість робіт, присвячених гендерним проблемам лідерства, можна розділити на дві категорії: вони проводяться в групах

а) з діловими (завданнями)

б) з інтимними стосунками.

За способом отримання даних дослідження можна розділити на три групи. Перші проводяться в лабораторних умовах (в так званих групах без лідера або зі стихійним лідером). Другі - в польових умовах: або в організаціях (з призначеним лідером, або менеджером), або в реальних сім'ях або парах закоханих. Результати, одержані в обох групах робіт, часто суперечать один одному. Тому особливе місце серед цих досліджень займає третя група, де застосовується метааналіз, що дозволяє узагальнити суперечливі дані. сперанський біографія лідер

При цьому найбільш часто вивчаються наступні шість проблем зв'язку лідерства та статі:

1) частота появи чоловіків і жінок в ролі лідерів;

2) лідерський стиль поведінки;

3) ефективність виконання лідерської ролі;

4) лідерство і статева структура групи;

5) прагнення до лідерства і гендерна ідентичність лідерів.

Були отримані три типи емпіричних даних:

лідери жінки не відрізнялися від лідерів-чоловіків ні по лідерськомму стилю, ні по ефективності своєї діяльності, ні по вербальному стилю поведінки;

відмінності лідерів різної статі були відображенням загальних гендерних відмінностей, тобто лідери мали більше схожості з рядовими учасниками своєї статі, ніж з лідерами протилежної статі;

лідери жінки відрізнялися від чоловіків, але в сторону, протилежну очікуваним гендерних відмінностей; так, по мотивації досягнення і прагненню до лідерства жінки не тільки не поступалися чоловікам, але навіть перевершували їх.

Пошук причин гендерної диспропорції лідерства, відмінностей (або доказів їх відсутності) між лідерами - чоловіками і жінками - по ведеться п'ятьма напрямками.

До першого належать традиційні теоретичні підходи, що склалися в психології: когнітивізм, біхевіоризм, фрейдизм. Другий напрямок пов'язаний з загальними відмінностями між чоловіками і жінками. Третій напрям складають класичні лідерські концепції, котрі включили в свій арсенал фактор статі. До четвертого напрямку можна віднести власне гендерні теорії лідерства. І, нарешті, п'ятий напрямок складають роботи, які не мають чіткої теоретичної основи і вбачають причини гендерної диспропорції лідерства в статевій дискримінації.

Всі теорії зазначених напрямків можна розділити на три види.

Перші вважають головним гендерний чинник, другі віддають перевагу лідерської позиції, а треті розглядають обидва чинники як рівноцінні.

Головним об'єктом даного дослідження виступає М. М. Сперанський та його громадська та політична діяльність.

Актуальність та значення досліджуваної роботи в тому, що результати досліду будуть використовуватися в процесі подальшого навчання та вдосконалення знань з погляду на гендерні відносини у XIX ст. [5, c. 159].

Метою роботи є: дослідження характеристики діяльності М. М. Сперанського; виявлення ролі Спернського у державотворчому процесі.

За допомогою вирішення багатьох питань плану дослідження, відбудеться досягнення основної поставленої мети - а саме, провести гендерний аналіз лідера).

Одним з розглянутих питань постає висвітлення політично-правових поглядів Сперанського як реформатора Російської імперії; інше, це зображення його реформаторської діяльності; та останнє, що потрібно буде дослідити - це введення Сперанського у губернаторську діяльність і процес кодифікування.

Під час виконання роботи було використано кілька методів, а саме: ретроспективний, дослідження джерел, порівняльно-історичний, метод систематизації знань, умінь та навичок, метод аналізу та ін.

Джерельною базою даного дослідження виступають: законодавчі акти XIX століття цього періоду, проекти і записки М. М. Сперанського, мемуари сучасників тощо та їх погляди щодо гендерних проявів у XIX cт.

На сьогоднішньому етапі розвитку гендерних досліджень цього періоду, відзначають роботи М. Я. Геллера "История Российской империи", в яких передається вся суть діяльності уряду Російської імперії XIX ст. та роль чоловіків і жінок у державотворчому процесі.

Проте не варто забувати роботи В. А. Томсінова, в яких було представлено опис діяльності молодого реформатора та його історичний портрет [9, с.115-140], дослідження С. А. Чібіряєва, були присвячені діяльності та політичним поглядам Сперанського [10, с. 187].



1. Михайло Сперанський

1.1 Біографія М. М. Сперанського

Одним з найвідоміших державотворців Росії XIX століття був Михайло Михайлович Сперанський [Додаток А]. Він народився у 1772р. в сім'ї священика в селі Черкутіно Володимирської губернії. З семирічного віку навчався в Володимирській семінарії, а з 1790 р. - в головній семінарії при Олександро-Невському монастирі у Петербурзі.

Незвичайні здібності виділяли його з середовища учнів, і після закінчення курсу він залишився учителем математики, фізики, красномовства і філософії у цьому ж закладі.

Вивчивши самостійно політичну та філософську літературу, німецького типу, французького й англійського, він придбав дуже широкі знання , познайомився з поглядами Вольтера і французьких енциклопедистів. Пізніше став домашнім секретарем князя О.Б. Куракіна , відомого дипломати й державного діяча [1, c. 375].

У 1797 р. Сперанський поступив на службу до канцелярії Куракіна, який посів місце генерал-прокурора після вступу Павла на престол.

При воцарінні Олександра Сперанський одержав звання статс-секретаря й у 1802 року перейшов на службу Міністерства внутрішніх справ. На нього скоро звернули увагу, і наступного року міністр В.Кочубей доручив йому скласти план судових й урядових місць у імперії.

У 1806 році відбулося особисте знайомство Сперанського з Олександром - під час своїх хвороб, Кочубей почав посилати молодого дипломата з доповідями імператору, який оцінив видатні здібності чиновника і наблизив його себе.

Олександр зацікавився цією людиною, що саме собою було вже явищем. У 1808 року відправившись в Ерфрут на зустріч з Наполеоном Олександр взяв з собою Сперанського, який знав французьку мову та пильно вивчав французьку адміністративну систему [2, с. 143].

Ставши основним радником імператора, Сперанський отримав завдання підготувати загальний проект державних змін у Росії.



2. Характеристики суспільної діяльності лідера

2.1 Політично - правові погляди М. М. Сперанського

Згідно проектів Михайла Сперанського на чолі держави має стояти монарх, наділений всією повнотою влади. Також була Державна рада, яка являє собою дорадчий орган призначуваних монархом сановників.

У раді обговорюються всі великі державні заходи; але до імператора надходять доповіді про всі справи від нижчестоящих органів, і таким чином здійснюється єдність всієї діяльності уряду.

Сперанський також і пропонував принцип виборності при створенні судової влади. На його думку, волосні, окружні та губернські суди мали бути зацікавленими у виборних [10, c. 274]. Проте вища судова інстанція - судовий Сенат (який одночасно залишався адміністративною установою) має призначатися государем довічно із представників, обраних в губернських думах [5, c. 172].

Виборча система Сперанського мала у своїй основі не становий (феодальний) принцип, а майновий ценз (володіння рухомим і нерухомим майном), що свідчило про збереження нерівності станів. Усе населення Росії поділялося на три категорії: дворянство, люди «середнього стану» (купці, міщани, державні селяни), «народ робочий» - поміщицькі селяни, слуги, робітники і домашні, які мають ніяких прав. Виборчим правом могли користуватися тільки представники з перших двох категорій. Отже, основні політичні права отримували лише два стани [1, c. 390].

Для третього стану - «народу робочого» - проект реформатора надавав деякі цивільні права за збереження кріпосного ладу. Сперанський вважав, що кріпосне право буде скасовано поступово, через розвиток промисловості, торгівлі, і освіти, оскільки «немає у історії прикладу, щоб народ освічений та комерційний міг довго в рабстві залишатися». Зберігаючи існування станів, проект Сперанського послабляв станові перегородки, передбачаючи ширшу можливість переходу із «середнього стану» в дворяни шляхом вислуги, та з «народу робочого» - в «середній стан» шляхом набуття власності [10, c. 280]. Об'єктивно плани реформатора були спрямовані на деяке обмеження самодержавства шляхом розширення прав дворян і буржуазії. У той самий час план був абстрактним, «але, ні государ, ні міністр не могли підігнати його до рівня здійснюваних справ» - писав В. О. Ключевський.

Самого Олександра цілком влаштовували лише часткові перетворення кріпосницької Росії, присмачені ліберальними обіцянками.

Тільзитський мир 1807 р. дозволив Олександру I повернутися до перерваного війнами з Наполеоном, процесу реформ. На цей раз найближчим радником був обраний Михайло Сперанський (1772-1839), син попа, вихованець духовної семінарії, абсолютно не схожий своїм походженням на друзів імператора з негласного комітету, що не поступався їм освітою, перевершував талантами державного діяча. На посаді керівника департаменту міністерства внутрішніх справ, яким керував граф Кочубей, Сперанський підготував найважливіші закони перших років царювання Олександра. Тому вже в 1808 р. Вирушаючи в Ерфурт на зустріч з Наполеоном, Олександр взяв з собою Сперанського, який знав французьку мову та пильно вивчав французьку адміністративну систему [2, с. 143].

Після повернення з Ерфурта, Михайло Сперанський призначений міністром юстиції, він приступив при повній підтримці імператора до складання проекту державних перетворень, який, за словами історика-марксиста Міліци Нєчкіної, був «планом буржуазного перетворення державного ладу Росії і йшов назустріч промислово-капіталістичного розвитку». Плани і роздуми Михайла Сперанського придбали несподівану актуальність в останнє десятиліття XX ст., Коли Росія знову усвідомила необхідність реформи державних структур, вирішення старих питань, які, як несподівано з'ясувалося, все ще чекали відповідей [2, с. 150].

Два окремі укази, мали внутрішню зв'язку з заготовками реформ, і вказували, які люди потрібні для нових урядових установ. Указ від 03 квітня 1809 року про придворне звання визначав, що звання є відзнакою і не дає права на чин. Придворні позбавлялися звання, а то й перебування на державній службі. Інший указ, від 06 серпня цього ж року, встановлював правила піднесення у чини по громадянській службі [9, c. 164]. Тепер щоб одержати відповідний чин вимагалося пройти всю ієрархію служби: чиновнику, починаючи з VIII класу і вище, був потрібен університетський диплом, за відсутності якого, потрібно було складати іспит з програми, відповідної спеціальності. Обидва укази викликали невдоволення, і переполох в придворному світі, оскільки готувалися таємно і були видані несподівано.

1 січня 1810 року оголошено маніфест Олександра про скасування Неодмінної ради і установ Державної ради. До останньої входило 35 вищих сановників, призначених государем. Державна рада мала обговорювати всі подробиці державного будівництва, вимагати нових законів, і свої міркування представляти на розсуд імператору [5, c. 196].

Знаходячись у великому наближенні до государя, Сперанський зосередив в руках усі поточні справи управління: він займався, і фінансами, що у великому розладі, і дипломатичними справами, у яких його координував сам государ, і держ-пристроєм Фінляндії, що тоді завойована російськими військами.

У 1811 р. з ініціативи Сперанського було реорганізовано міністерства. Скасовувалось Міністерство комерції, справи якого розподілялися між міністерствами фінансів України й внутрішніх справ. Аби вирішити справи внутрішньої безпеки було створене Міністерство поліції. Засновані нові особливі відомства - здійснення державного контролю, духовних справ іноземних віросповідань і шляхів - стали існувати безліч міністерств. Було визначено склад парламенту та їхнє діловодство, межі влади міністрів, їхню відповідальність.



2.2 Реформаторська діяльність

У Росії є система цивільних законів, але вона нічим не забезпечена, бо, як виражається Сперанський, скрижалі цих законів можуть щодня розбитися об камінь абсолютної влади [8, c. 157]. Мета пропонованих реформ - створення в Росії монархічного правління, що означало для Сперанського - конституційної монархії.

Реформа Сперанського, полягала в змінах, які повинні були дозволити створити регулярну монархічну систему, монархію, обмежену конституцією, для чого необхідно було звільнити кріпаків. Реалізація проекту зустрічала труднощі. Звільнення селян було умовою здійснення реформ [2, с. 251].

Судова гілка влади в проекті реформ була представлена обласними, повітовими і губернськими судами, що складаються з виборних суддів і діють з участю присяжних. Вищу судову інстанцію становив Сенат, члени якого обиралися довічно Державною Думою і затверджувалися особисто імператором [10, c. 324].

У доповідній записці Олександру I Сперанський покладає надії на те, що «якщо Бог благословить всі починання, то до 1811-го року ... Росія сприйме нове буття і абсолютно в усіх частинах перетвориться» [8, c. 472].

Розуміючи, що успіхи планованих перетворень у Російській імперії багато в чому будуть пов'язані з бюрократичною машиною, М. М. Сперанський розробив проекти її вдосконалення. Щодня стикаючись з десятками, якщо не сотнями, ділових паперів, він мав можливість визначити рівень підготовки російських чиновників. Будучи одним з них, він чудово розумів значення «чиновницької армії» для майбутніх реформ і тому прагнув зробити її високоорганізованою і працездатною.

1 січня 1810 р. був оголошений маніфест про створення Державної ради [9, c. 98]. М. М. Сперанський отримав в цьому органі посаду державного секретаря. У його віданні опинилася вся документація: він спочатку передбачав у своєму плані реформувати Державну Раду як установу, яка не повинна особливо займатися підготовкою та розробкою законопроектів. Тому що, як вже зазначалося, ця роль призначалася ним для Державної думи. Але оскільки створення Державної ради розглядалося в якості першого етапу перетворень і саме вона повинна була заснувати плани подальших реформ, то з початку цьому органу були додані широкі повноваження. Однак, було встановлено, що рішення Ради входять в силу лише після їх затвердження государем. Разом з тим, якщо за планом реформ Державна рада мала координувати діяльність усіх інших органів влади, то тепер вона отримувала і законодорадчі функції, тому як бажаної системи органів влади просто ще не було і її тільки належало створити [2, c. 259].

Відтепер всі законопроекти повинні були проходити через Державну Раду і обговорюватися на її загальних зборах. Загальні збори складалося з міністрів і з членів чотирьох департаментів: 1) законодавчого, 2) військових справ, 3) справ цивільних і духовних, 4) державної економіки.

Головував на ньому сам государ або окреме обличчя, ним призначене. При цьому обумовлюється, що цар міг стверджувати думку лише більшості загальних зборів. Про це свідчить і той факт, що в «Журнал» Державної Ради вписувалося лише думку більшості, а думка меншості і будь-які інші висловлювання виступали в ролі додатків.

У відповідності з наміченим вже в перші місяці 1810 року відбулося обговорення проблеми регулювання державних фінансів. М. М. Сперанський склав «План фінансів», який ліг в основу царського маніфесту від 2 лютого [2, c. 260]. Основна мета цього документа полягала в ліквідації бюджетного дефіциту. Згідно з його змістом припинявся випуск паперових грошей - асигнацій, які вели до знецінення рубля; скорочувався обсяг фінансових коштів, що надходили в розпорядження міністерств; фінансова діяльність міністрів ставилася під контроль [1, c. 405]. Одночасно передбачалося збільшення розміру мита і податків. З метою поповнення державної скарбниці подушний податок з 1 рубля було підвищено до 3-х, також вводився новий податок - «прибутковий прогресивний» оподатковуються доходи поміщиків з їх земель. Нижчий податок стягувався з 500 рублів доходу і становив 1% останнього; вищий податок падав на маєтки, які давали більше 18 тис. рублів доходу і становили 10% останнього. Заходи ці дали позитивний результат і, як зазначив надалі сам М. М. Сперанський: «Перемінивши систему фінансів ... ми врятували державу від банкрутства» [8, c. 476]. Дефіцит бюджету скоротився, а доходи скарбниці зросли за два роки на 175 мільйонів рублів [6, c. 458].

2.3 «Звід законів Російської імперії» - воля нового імператора

У державній раді з 21 листопада 1821 р. по 21 грудня 1822 р. знову відновилися суперечки по наданим комісією проектам. З 1343 статей, запропонованих Сперанським і розглянутим на 49 засіданнях Ради, ніхто не вніс зміни до 622 статей. Бурхливі дискусії викликали статті, регулюючі договірні, шлюбно-сімейні і спадкові відносини [2, c. 149].

1 грудня 1825 р. в Таганрозі, в будинку Папкова, від гарячки та з запаленням мозку у віці 47 років, помер Олександр I. Олександр Пушкін написав епітафію: «Всю жизнь свою провёл в дороге, простыл и умер в Таганроге» [3, c. 305].

На трон вступив його наступник Микола I (1825 - 1855рр.) У 1826 р. М. М. Сперанський направив імператору Миколі I кілька записок з пропозицією продовжити кодифікаційну роботу. Докази Сперанського було визнано досить вагомими і вони послужили створенню другого відділення його величності власної канцелярії [5, c. 237].

Першою стадією громіздкої систематизації за задумом Сперанського повинно бути «Повне зібрання законів». Юридична техніка упорядкування «Зводу» виходила з наступної методики:

статті «Зводу», що засновані на одному діючому указі, слід викладати тими ж словами, які містяться у тексті та без змін;

статті, засновані на декількох указах, слід викладати словами головного указу з доповненнями і поясненнями з інших указів;

під кожною статтею посилатися на укази, що в неї ввійшли;

з текстів законів, що суперечать один одному обирати кращий або більш пізній [7, c. 205].

У результаті, до початку 1830 р. було створено 45 великих томів, що містять близько 42 тисяч статей. «Звід законів Російської імперії» мав складатися з таких розділів:

1. «Основні державні закони»;

2. «Загальні губернські установи», «Особливі губернські установи»;

3. «Статут про державну службу»;

4. «Статут про повинності»;

5. «Статут про податі і мита»;

6. «Статут митний»;

7. «Статут монетний, гірський і про добування солі»;

8. «Статути лісові, оброчних статей і статут державних населених маєтків в Західних та Прибалтійських губерніях», «Статути лічильні»;

9. «Закони про стани»;

10. «Закони цивільні», «Закони про судочинство і стягнення цивільних», «Закони межові»;

11. «Статути духовних справ іноземних сповідань», «Статути Кредитний, Торговий, про Промисловість Фабричну і Заводську, і Статут Ремісничий»;

12. «Статути шляхів сполучення, поштові, телеграфічні, будівельні, і пожежні», «Статути про міське і сільське господарство, про благоустрій в казенних і козацьких селищах, і про колонії Іноземців в імперії»;

13. «Статути про народне продовольство, про громадське піклування, лікарське»;

14. «Статути про паспорт, про попередження і припинення злочинів, цензуру, про тих хто є під вартою, про засланців»;

15. «Закони кримінальні» [7, c. 245].

2.4 Проведення кодифікаційної роботи та її значення

Кодифікаційна робота проводилася в такий спосіб:

з державних сенатських, колезьких архівів були зібрані реєстри всіх узаконень, на їх основі був складений єдиний реєстр, а вже після цього відбулося звернулися до першоджерел [2, c. 270].

було прорецензовано близько 3000 книг, що містять сенатські протоколи, найважливіші постанови яких звірялися з оригіналами.

М. Сперанський виконав грандіозну роботу, створивши цінне джерело, але народу Росії його кодифікаційний подвиг нічого не дав [1, c. 415]. За ширмою зовнішньої законності в усіх ланках державного апарату зберігалися проблеми, викликані феодально-кріпосницькою системою:

- розростався чиновницький бюрократизм - по відомству юстиції в 1831 р. налічувалось 2 млн. 800 тис. нерозібраних справ, через 17 років - 3 млн. 300 тис.

- у судах процвітало хабарництво. Освітній рівень суддів був низький. Звичайним явищем стала тяганина, деякі справи розглядалися роками і навіть десятиліттями. Так, в 1844 році в повітовому суді було розпочато справу про крадіжку дрібної монети на суму 115 тис. руб., А закінчено воно було лише в 1865 році після судової реформи [8, c. 287].

- розширювалися зловживання, крадіжки, хабарництво, казнокрадство.

1 січня 1839, в день 67-річчя, М. М. Сперанському, височайшим повелінням було подаровано графський титул. Але прожити Михайлові Михайловичу з графським титулом судилося було всього 41 день. 11 лютого 1839 він помер від застуди: «Світило Російської адміністрації згасло» [4, c. 223].

У цілому, кодифікація законів при Миколі I зіграла величезну роль в упорядкуванні російського законодавства і в забезпеченні більш твердої і чіткої юридично-правової основи російського абсолютизму. Однак вона не змінювала ні політичної, ні соціальної структури самодержавно-кріпосницької Росії, ні самої системи управління. Не усувала вона свавілля, корупції чиновників, які в миколаївське царювання досягли розквіту. Уряд бачив вади бюрократії, але викоренити їх в умовах абсолютистського режиму не зміг [2, c. 285].



Висновки

Згідно концепції гендерного потоку, домінуючим фактором статі вважається: більш потужний, в числі лідерів, як би "заливаючи", подібно до потоку, все навколо. Відповідно до цієї концепції, сприйняття лідера залежить насамперед від його статі. Справді, в деяких дослідженнях було встановлено, що жінки сприймалися як менш компетентні лідери, особливо якщо експерти-підлеглі були прихильниками традиційних, а не егалітарних поглядів на лідерство.

М. М. Сперанський сам побудував свій шлях до державної влади, з огляду на біографію реформатора, замітно, що йому важко було у молоді роки, але характер та мужність допомогли зібратися та подолати усі труднощі. У XIX ст. гендерне питання стояло явно закрито, адже жінку поряд з іншими державо творцями цього часу не прийнято було бачити на засіданнях. Чи при вирішені важливих державних питань. З цього випливає одна думка: Гендерна рівність того часу не проявлялася, пріоритетом було те, що лиш чоловіки могли займати вищі чини. Так як Михайло Сперанський молодий та перспективний і у ньому навіть імператор замітив розум та знання, то тут можна говорити як і про гендерний фактор так і про удачливість реформатора.

Згідно теорії гендерного відбору лідерів, виходить припущення, що люди взагалі і в організаціях зокрема пред'являють різні вимоги по відношенню до лідерів різної статі; по відношенню до жінок ці вимоги вище: щоб отримати ту ж менеджерську посаду, що і чоловік, жінка повинна продемонструвати набагато більш високу в порівнянні з ним компетентність, щоб зняти вплив упереджень проти неї. Ці упередження не дозволяють частині жінок зайняти лідерську позицію, що породжує гендерну диспропорцію серед лідерів в організаціях. Жінка могла б зайняти вищу посаду, але для цього потрібно масштабні сили, якщо провести паралелі з Англією радніших століть, то Єлизавета I, доказала усім, що може та зробить свою державу могутньою та красивою.

Щодо М. М. Сперанського, то запропоновані ним проекти реформ, мали на меті перетворити країну, створити конституцію, поділ влади, систему виборних органів влади та судів, досконалу законодавчу систему, впорядковані фінанси. Імператор, який виступав як головне знаряддя здійснення перетворень, без кінця коливався у здійсненні їх на практиці. Реформатор не врахував того, що государ може успішно виконувати призначену йому роль тільки лише випробовуючи постійний відповідний тиск знизу, хоча б зі свого сановного оточення.

Невдоволення діями системи управління в Росії було в суспільстві широко поширене. Необхідно було лише перетворити їх у чинник, що постійно штовхає верховну владу в напрямку реформ. М. М. Сперанський жодних зусиль для цього не зробив, за що деякі дослідники прозвали його «канцелярським реформатором».

Але не тільки від нього залежала успішність впровадження реформ, сама обстановка загальної відсталості, групові інтереси вищої аристократії, верхівки армії, чиновництва, пасивність і політична апатія суспільства стали потужною перешкодою на шляху реформ. Тим не менш, не варто забувати, що частково проекти реформатора були реалізовані. Зокрема, було створено Державну раду, що на кілька десятиліть визначала структуру управління країни.

Суперечливо постає перед істориками і кодифікаційна діяльність М. М. Сперанського. Створивши унікальний пам'ятник російського права, виконавши неймовірну за своєю грандіозністю працю, реформатор не зміг вирішити проблем, що накопичилися у сфері управління країною - бюрократизму, свавілля і корумпованості чиновників. Верховенство закону в кріпосницькій самодержавній імперії досягти було неможливо, але сам факт кодифікації законодавства мав величезне історичне значення, хоча був позбавлений практичного сенсу.

Список використаних джерел

1. Богданович, В. В. Три самодержця. Щоденники генеральші Богданович / В. В. Богданович. - М.: Вече, 2008. - 496 с.

2. Геллер М. Я. "История Российской империи". В трех томах. М.: Издательство "МИК", 1997. -- Том II. - 320с.

3. Дубровін, М. Листи найголовніших діячів за царювання імператора Олександра I (1807 - 1829) / Н. Дубровін. - М.: ГПІБ, 2006. - 540 с.

4. Карамзін, М. М. Історія держави Російського / Н. М. Карамзін. - М.: ЕКСМО, 2002. - 832 с.

5. Морозов, В. І. Державно-правові погляди М. М. Сперанського / В. І. Морозов. - СПБ. : Справа, 1999. - 287 с.

6. Російський архів: історія Вітчизни у свідченнях і документах XVIII - XX ст. - М.: Рос. Архів, 1996. - Вип. 7. - 656 с.

7. Російське законодавство Х - ХХ ст. У 9-ти тт. - М.: Юр. лит, 1988. - Т. 6. - 432 с.

8. Сперанський, М. М. Проекти і записки / М. М. Сперанський. - М.: Наука, 1961. - 272 с.

9. Томсинов, В. А. Світило російської бюрократії / В. А. Томсинов. - М.: Молода гвардія, 1991. - 329 с.

10. Чібіряєв, С. А. Великий російський реформатор. Життя, діяльність, політичні погляди М. М. Сперанського / С. А. Чібіряев. - М.: Молода гвардія, 1989. - 403 с.



Додаток А

Михайло Михайлович Сперанський - (1 січня 1772 -- 11 лютого 1839)

Размещено на Allbest.ru