Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

Українська академія банківської справи

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

Реферат з історії України

на тему:

«Конституція П. Орлика 1710р.- історична пам'ятка України початку ХVIII століття»

Підготувала студентка

І курсу групи МЕ-31

Барвінок В.Ю.

Перевірила: Зякун А.І.

м. Суми

2013 рік

Зміст

Вступ

Наукові підходи щодо вивчення

Пилип Орлик як автор першої української Конституції

Українська конституція П. Орлика 1710 року

Структура конституції

Значення Конституції

Висновок

Список літератури

Вступ

Конституція - це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а основний закон країни: закон законів. Конституція оформляє національну систему права, об'єднує діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні. Жодна країна не може бути без конституції.

Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середовище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.

Конституція - явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється. Тому і її сутність не може розглядатись як щось застигле та незмінне. Саме тому варто розглянути попередні конституції, які передували сучасній українській конституції 1996 року. Яскравішим «предком» цього правового документу являється перша Конституція П.Орлика 1710 р. Вона заключалась як договір між гетьманом та козацтвом. Містила в собі деякі концепції, що на сьогодні є в конституції України. Дана документація П.Орлика стала першою Конституцією не тільки в Україні, а також і в Європі.

На жаль, дана конституція діяла лише в рамках чотирьох років - з 1710 року по 1714 рік на Правобережжі, але зробила значний внесок в історію України, як першої конституції українського народу.

Мета моєї реферату полягає у зверненні до витоків сучасної конституції, тобто до першої конституції, яка була на території України і забезпечувала нормативно-правові аспекти держави України у XVIII ст.

Завдання:

ь розповісти про історію конституції П.Орлика 1710 року і про особистість її автора - П.Орлика;

ь розглянути конституцію П.Орлика як першої законодавчої бази українського народу і її основні положення і про суть кожного із 16 параграфів, які закріплював за собою якісь норми і повинності;

ь визначити значення цієї конституції як початок державотворення в Україні.

Актуальність даної теми полягає у особливостях даного правового документу, тобто застосування деяких пунктів у сучасній право закріплюючій документації. Наприклад, поділення державного управління на три основні гілки влади - законодавчу, виконавчу та судову (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники усіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького"; виконавча - Гетьману, а судова - Генеральному Суду).

Наукові підходи щодо вивчення

Дана тема цікавила багатьох істориків тому вони звертались неодноразово до неї. Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного застосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писав наступне:

«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710--1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма» »[1].

Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних вагань заявляють, що «Пакти й Конституції» і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.»[2].

Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старишни як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом … До цього можна додати, що поява її негайно після Полатвської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме пляни великого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всі середовища схилятися перед нею Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.[3]»

«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся ніколи, -- але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що зв'язали свою долю з визволенням України. В постановах було багато нового, що могло б бути важним кроком наперед», - зауважує М. С. Грушевський[4]

Отже, як ми бачимо, погляди більш авторитетних вчених схиляються до того, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей, котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стільки часу з'явилися перші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні обставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс би українському народові реальну користь.

Незважаючи на це, сучасна сторична наука України намагається розглядати твір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії, яка на той час не мала аналогій в світі.

Пилип Орлик як автор першої української Конституції

конституція орлик український державотворення

Пилип Орлик (21 жовтня 1672 - 24 травня 1742) -- один із найвизначніших в історії борців за волю України. Гетьман України (у вигнанні) в 1710 - 1742 роках.

Народився 21 (можливо 11) жовтня 1672 року в м. Косут Ошмянського повіту на Віленщині в сім'ї родовитої литовсько-чеської сім'ї. Батько Степан Орлик був військовим, який служив на боці польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Матір - Ірина Орлик (з українського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).

Пилип Орлик навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюсі), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янсько, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.

У 1698-1700 рр. Орлик служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової канцелярії війська Запорізького. З 1702 (за іншими джерелами - з 1706) року -- генеральний писар, і, як вважається, став найближчим помічником І. Мазепи. У 1708 році взяв участь у повстанні І. Мазепи проти Московії і перейшов на бік Карла XII, 27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османські володіння.

За І. Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І. Мазепи) П. Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля.

10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав формальний диплом “Diploma assecuratium pro Duce et Exercitu Zaporovienski”, яким він затвердив П.Орлика гетьманом України.

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика -- так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні.

Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою і 8 листопада 1810 року Туреччина, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Росії.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. В поході взяли участь Туреччина, Кримське Ханство, Швеція та частина польського війська, яка підтримувала Лещинського. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського імператора. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П. Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ. У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви у якій перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, тому що гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед українського населення. У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Б. Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, а по дорозі брати великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис. з якими гетьман відійшов до Бендер.

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. У 1714 році перебував у Молдавії, потім (1715) разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі (за іншими даними - до Німеччини, а згодом до Франції), де промешкав два роки, з 1722 року П. Орлик переїхав на територію Османської (Оттоманської) імперії, де його фактично було інтерновано - на вимогу турецького уряду до 1738 року він оселився в Салоніках (Греція).

Надалі П. Орлик жив у Хотині, Серезі, по тому -- в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року.

Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема Соловйов, Ключевський та Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів. Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави [5].

Українська конституція П.Орлика 1710 року

Після поразки в Полтавській битві Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. 21 вересня 1709 р. І. Мазепа помер. Після смерті, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром I, вибір упав на П.Орлика, якого обрали гетьманом 5 квітня 1710 року. У день виборів було прийнято державну Конституцію 5(16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва -- Бендери, нині це територія Молдови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією. Гарантував дотримання документа сюзерен Карл XII. «Пакти» підтверджені підписом Короля Швеції. Звернемо увагу на повний титул цієї вінценосної особи: «Ми, Карл ХП, з ласки Божої король шведів, готів і вандалів, великий князь Фінляндії, князь Сканії, Естонії, Лівонії, Карелії, Бремена, Вердена, Щеціна, Померанії, Кашубії та Вандалії, володар Ругії, пан Інгрії та Вісмарії, а також пфальцграф Рейну, Баварії, Юліака, Клівії, Князь Гїр і т.д., і т.д.». Цей титул ще раз засвідчує, що Швеція справді належала до наймогут-ніших європейських держав.

Конституцію України одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей східного патримоніалізму. Основу " Пактів і конституцій ..." становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу , про взаємні права і обов'язки. Це і відрізняло прийнятий документ від традиційних гетьманських статей , що базувалися на угодах між гетьманом і монархом - протектором. Вперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко вказуючи умови , згідно з якими він отримував владу. Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значни впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління. Повна назва документа - " Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною , полковниками , а також названим Військом Запорозьким , що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою ». Сучасне поширена назва походить від скороченої латинської назви - Pacta ін Constitutiones Legum libertatumque exercitus zaporoviensis ( Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького). Завдяки латинській назві -- Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis -- цю угоду йменують Конституцією. А засвідчила вона демократичні традиції в Україні ще тоді, коли на решті континенту панувала сваволя феодалів [6].

Оригінал даного документу, який був написаний на латинській мові зберігається в Національному архіві Швеції на даний момент.

Конституція 1710 р. була не лише емігрантським твором, а й загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: ''Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїзджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому''. Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона й була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними.

Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу -- Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілу повноважень виконавчої і судової влад. Разом із тим, Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися П. Орлик для повернення в Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер. Конституція значно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини.

«Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Головна ідея її -- повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично -- вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов'язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом.

Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради -- своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків -- від кожного по одній заслуженій особі [7].

Ключовими моментами цього важливого правового акта: «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування»; «Гетьманське самодержавство» мало бути обмежене Генеральною радою, з якою гетьман мусив радитися «о всяких ділах публичних»; установлення суворого розмежування між державним скарбом і сумами, які перебували в особистому розпорядженні гетьмана; здійснення ревізії захоплених старшиною земельних маєтків і скасування всіх тягарів, покладених на селянство; скасування ненависних народові державних монополій, оренди й відкупів, ярмаркових податків й інших тягарів. Гетьман чітко визначив кордони держави. І він хотів повернути все те, що входило до складу Гетьманщини в найкращі її часи, до 50-х років ХVІІ століття. Столицею був визначений Київ. Гетьман завжди окремо його виділяв. Є навіть документи, де Орлик окремо доводить, що з самого початку Київ був державою української нації і він не може підпорядковуватись Москві.

Як пересвідчуємося, ці державницькі тривоги, сумніви та вболівання розробників і укладачів Конституції співзвучні нинішнім суспільно-політичним реаліям. І в цьому певною мірою можна стверджувати, що правова традиція, закладена в Конституції Пилипа Орлика, справляє певний вплив на конституційні реалії сьогодення. Однак цей вплив своєрідний: його непросто збагнути і пояснити. Про безпосередню пряму дію не йдеться, що й зрозуміло: різні епохи, різні соціальні стани суспільства, різні сприйняття навколишнього світу та ін. І все-таки цей вплив простежується - вочевидь, на тонкому, ментальному рівні. Він привносить у суспільство живий козацький дух, який збуджує думку, налаштовує проти притуленості та безправ'я більшості й злочинного свавілля меншості й спрямовує до пошуку виходу із цього жалюгідного становища.

Якщо розглянути дві Конституції - Пилипа Орлика та сучасної незалежної України, зауважимо чимало моментів і колізій, однаково притаманних таким віддаленим у часі історичним документам. Це, наприклад, слабкий контроль за надходженнями та видатками скарбниці (бюджету), свавілля старшинських земельних магнатів (нинішніх олігархів), все проникаюча корупція і т. п. Правникам все це може стати матеріалом для інтелектуальних роздумів, аналізу, узагальнень, що сприятиме напрацюванню належної юридичної бази, необхідної для утвердження демократичних засад у нашому суспільстві,

Однак звернемо увагу на ще одне важливе питання. Воно стосується правосвідомості населення. Глибше ознайомлення з Конституцією Пилипа Орлика свідчить, що тоді правосвідомість населення, передусім середньої верстви (рядових козаків, селян-продуцентів, міщан-ремісників) була значно вищою, ніж сучасних українців, котрі ще не оговталися від перебування під пресом московського тоталітарного режиму. Це пояснюється високим рівнем, як на той час, освіченістю українців і давніми (ще від княжої Руси-України) демократичними традиціями. Таке умовне порівняння дає підставу вважати, наскільки ще залишається низьким відповідно до сучасних потреб рівень правосвідомості наших громадян. За роки незалежності в Україні, на жаль, ще надто мало зроблено і робиться для правового виховання населення, формування його правосвідомості й «правового почуття».

Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин (природного права, поділу влади тощо). Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники усіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького"; виконавча - Гетьману, а судова - Генеральному Суду). На жаль положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 р.

У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік -- в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову).

На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину. Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини (стаття 6). У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження.

Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

Незначним недоліком конституції було те, що не зазначалось параграфу про державні символи. Однак козаки, безумовно, надавали цим символам великого значення. Приміром, у Війська запорозького була печатка. Нею, власне, і закріплювалася конституція. На папір покладено рожевий віск, а на ньому відтиснута печатка Війська, а поруч з нею - власноручний підпис Пилипа Орлика. Щодо прапорів і гербів, тоді кожен гетьман мав свій родовий стяг. Це питання розглядалося вже пізніше, у середині ХVІІІ століття. У нас серед документів архіву є герб, розроблений Іваном Куляпкою. До нього вже додається опис, якого кольору та розміру має бути стяг й який вигляд має герб [8].

Структура конституції

5 квітня 1710 року під Бендерами на загальній Раді в присутності всієї старшини, запорожців, реєстрового козацтва Пилипа Орлика одноголосно було обрано Гетьманом.

Тоді ж між Гетьманом, старшиною і запорожцями було укладено угоду “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”, яка регламентувала державне життя гетьманщини. Згодом цей документ дістав назви: “Конституція Пилипа Орлика”, “Бендерська Конституція”, “Конституція прав і свобод Війська Запорізького”. В її написанні брали участь: П.Орлик, Г.Герцик, А.Войнаровський, К.Гордієнко [11].

Основні положення

* Проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої.

* Обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством.

* Територія України визначалася умовами Зборівського трактату 1649 р.

* Запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою.

* Ліквідовувалися фортеці, побудовані І. Мазепою.

* При гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збиралася тричі на рік -- на Різдво, Покрову та Великдень.

* Справи про кривду гетьманську та провини старшини мав розглядати генеральний суд, до діяльності якого гетьман не мав права втручатися.

* Державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі.

* Встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом.

* Спеціальна комісія мала здійснити ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення.

* Скасовувалися оренди та податки на утримання гетьманської гвардії.

* Гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам [12].

Цей документ складається зі вступу та 16 пунктів, або параграфів. Текст був складений латинською і тогочасною книжною українською мовами.

У преамбулі Конституції була схематично викладена історія українського народу та Війська Запорізького. Тут стверджувалось, “народ козацький” був засновником Київської держави. Однак, згодом, у боротьбі з Польським Королівством, Україна втратила свою незалежність, яку відновлено було лише за гетьмана Б.Хмельницького. Далі йшлося про те, що Московське царство, порушивши взяті на себе зобов'язання щодо України, намагалося ліквідувати права і привілеї Війська Запорізького, перетворити козаків на регулярне військо і відібрати у них владу та “накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї”. За цих умов Військо Запорізьке змушене було відстоювати права українського народу збройним шляхом.

У преамбулі вказувалося на визначну роль гетьмана І.Мазепи у захисті інтересів України і Війська Запорізького. Перед новообраним гетьманом П.Орликом ставилося завдання вибороти незалежність України за підтримки Швеції. Шведський король Карл ХІІ як “покровитель і протектор” України, затвердивши умови й акти обрання гетьмана, став гарантом незалежної України та недоторканості її кордонів.

В основному тексті Конституції проголошено принципи побудови Української держави - Гетьманщини. У 16 статтях Конституції визначено державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами. “Пакти й Конституція” П.Орлика визначили національно-державний суверенітет України.

У статтях зазначалося:

- Україна з обох частин Дніпра має були звільнена від чужоземного панування;

- Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі;

- Українські кордони вічні і недоторкані;

- Україна перебуває під протекторатом Швеції;

- Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством.

У першому параграфі розглядалося питання про віру, заявлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії. Православ'я було проголошено державною релігією. Документ передбачав незалежність української церкви при формальному її підпорядкуванні константинопольському патріархові. Стаття вимагала від гетьмана, щоб він, звільнивши від шведів Україну, викорінив у ній всяке іновірство, крім “віри святої православного східного сповідання”, тобто заборонялися католицька, греко-католицька, протестантська, іслам, іудаїзм. З сучасної точки зору тут немає релігійної толерантності і віротерпимості. Але тоді були інші часи, коли православна віра і українська церква перебували у важкому становищі і потребували державного захисту і підтримки.

Другий параграф затверджував незмінність кордонів Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборівського Мирного договору, підписаного в 1649 році між Б.Хмельницьким та урядом Речі Посполитої. Таким чином, Гетьманщина складалася з трьох воєводств (Київського, Брацлавського та Чернігівського), а її кордон мав проходити по річці Случ, тобто Західна Україна залишалася в складі Польщі. Стаття друга також визнавала протекторат Швеції над Україною та зобов'язувала гетьмана просити шведського короля, щоб він після закінчення війни з Росією добився від останньої повернення полонених українців і компенсації збитків.

Параграф третій передбачає укладання військового та політичного союзу з Кримським ханством, з яким у момент складання Конституції були пов'язані дуже важливі для України сподівання. Гетьман повинен дбати про відновлення давнього братерства з Кримським ханством для збройного об'єднання і скріплення вічної дружби, щоб сусідні землі не зважувалися нападати на Україну, а самі побоювалися нападу.

Четвертий і п'ятий параграфи затверджували автономні права запорожців. Перш за все, Дніпро і землі Війська Запорізького мали бути звільнені від московських укріплень, фортець і повернуті війську. Після визволення України гетьман зобов'язувався повернути Війську Запорізькому міста Терехомирів, Переволочну, Кемберду, прилеглі землі, Козацьку фортецю. Не дозволялося “нікому з влади духовної й світської займатися там промислами, полюванням і рибальством”.

У шостому параграфі докладно розписуються права гетьмана, генеральної старшини і нижчої козацької адміністрації. Тут говориться про те, що вища влада в Україні має належати виключно гетьманові й козацькій Генеральній Раді у складі генеральної старшини. Генеральна рада має право давати поради гетьману, а також його наступникам “про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи”. Далі в документі застерігається, що без попереднього рішення і згоди ради “на власний розсуд гетьмана нічого не повинно ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися”. Всі члени за наказом гетьмана мусять збиратися тричі на рік - на Різдво, Великдень і Покрову в резиденції гетьмана для слухання і обговорення справ. Нікому не дозволялося ухилятися від активної участі в раді, від призначеного часу. Поточні питання державного управління гетьман міг вирішувати особисто, періодично радячись із генеральною старшиною.

Старшини у своїх полках зобов'язані стежити за громадським порядком і рішуче виступати проти спроб скривдити чи утискувати простий люд. Старшина зобов'язується дотримуватися відповідного права і виявляти шанобливість до особи гетьмана і вірно йому служити. Гетьману ж належить повертати старшин і мати їх за бойових соратників.

У сьомому і восьмому параграфах йдеться про відповідальність старшин і рядових козаків при вчиненні правопорушень. Всі важливі судові справи, серед них і про образу гідності гетьмана, повинні передаватися на розгляд до Генерального військового суду. Суд повинен винести рішення не “поблажливе” чи лицемірне, а таке, якого вимагає закон.

Таким чином, за Конституцією в Україні утворилися три гілки влади: законодавча - Генеральна Рада, виконавча - гетьман і Генеральна старшина і судова - Генеральний суд.

Згідно з дев'ятим параграфом був повністю відсторонений від розпорядження військовим скарбом. Зазначалося, що Скарбницю повинен очолювати Генеральний скарбник, який би розпоряджався прибутками, узгоджуючи свої дії з гетьманом.

У кожному полку мають бути обрані по два присяжних скарбники. Полкові скарбники мусили “знати і прибутки від приватних осіб, і публічні податки, слідкувати за видатками, щорічно складаючи звіти”. Полкові скарбники підпорядковувались Генеральному скарбникові. Полковники були відсторонені від розпорядження полковим скарбом. Далі говориться, що майно та скарби державні повинні бути відокремлені від власного майна гетьмана. Згідно з дев'ятим пунктом на утримання гетьмана виділялися маєтки в Шептаківському повіті й частина земель Війська Запорізького.

Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усіма атрибутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами і корупцією.

За десятим та одинадцятим параграфами гетьман повинен:

- здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів;

- затверджувати вибір найвищих урядовців і полковників;

- не допускати зловживань козацької старшини, боронити від кривд козаків і посполитих;

- звільняти від податків і повинностей козацьких вдів, сиріт і деякі інші категорії населення.

У дванадцятому параграфі говорилося про необхідність ревізії земельної власності й укладання справи з повинностями, які несли посполиті: “нехай буде призначена і через спеціально встановлених комісарів здійснена ревізія усіх видів публічних і приватних володінь і за високим рішенням Генеральної ради у присутності Гетьмана нехай буде ухвалено урочисто й непорушно: кому належить згідно з законом, а кому не належить користуватися правом володіння, і які саме належить виконувати повинності підданим”.

Згідно з цим параграфом захоплені старшиною земельні володіння міст мали бути повернені їм. Це збільшило б прибутки міст та полегшило б становище міського люду.

В окремому тринадцятому параграфі вимагається, щоб столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими всі свої справедливо отримані закони та привілеї. Мова йде про Магдебурзьке право.

В чотирнадцятому параграфі забезпечувалися права українських міщан, купців, селян. Враховуючи нарікання посполитого люду на зловживання гетьманських урядовців під час переїздів і їх вимагання від містечок і сіл надавати їм подарунки, харчі, підводи, супровід і т. інше, гетьман має встановити такий порядок, щоб у кожному місті був присяжний скарбник, який би відповідав за всі громадські прибутки і видатки і контролювати розрахункові книги. Гетьман має подбати про стягнення публічної підводної повинності на користь офіційних осіб, але встановлювати її такою, щоб вона не була обтяжливою для народу, враховуючи досвід зарубіжних країн.

За прикладом зарубіжних країн буде заведена пошта - в полках будуть заведені державні гінці за казенний кошт.

У п'ятнадцятому параграфі скасовувалися податки на річну платню найманому війську, так як посполитий люд ніс великі збитки на утримання різних військових формувань.

В останньому шістнадцятому параграфі йдеться про організацію торгівлі та унормування податкової системи. Тут містяться законодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема, ярмаркових справ. Мова йшла про те, щоб повинність брати з тих, з кого належить, а не з убогих людей. Встановлюється єдине правило: митники повинні стягати на користь державної скарбниці платню за введення і виведення в обсязі, вказаному в універсалах, не стягуючи нічого зайвого. Ринкові комісари повинні збирати податок лише від тих, хто тому підлягає, тобто з торгових людей. Про це має дбати гетьман, до обов'язків якого, як зазначається в Конституції, - належить “великодушно направляти і поліпшувати усі права в країні стосовно надійного дотримування непорушних громадських вольностей”.

У висновку цієї глави мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документу, особливо ті, що висвітлюють проблеми простого люду і несуть в собі вирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично не мали у світі аналогів серед офіційно затверджених, але не слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом так ніколи і не вступив в дію.

Можна довго сперечатися з приводу того, що було б, якщо Україна почала жити за законами Орлика. Але, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Того, чого не трапилось, на мою особисту думку, бути не могло - такий закон часу ,- а, з того що було можна і треба робити висновки. На жаль у 18-му сторіччі Україна не перетворилася ні на Англію, ні на Францію, ні на США, та це ще зовсім не означає що ми щось незворотньо втратили.

Відтак Конституція Пилипа Орлика відображає не лише спробу правової організації державної та правової традиції українського народу, а й зміни владних відносин.

Саме в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. - юридичні витоки багатьох явищ, зокрема сучасного суверенітету українського народу, розподілу влад, парламентаризму тощо. Тому звернення до історичного досвіду цього документа - це звернення до державних і правових ідей, які становлять історико-правову основу для загальнонаціональної ідеї політичного характеру, ідеї, що виражає саму суть духу українського народу [11].

Значення Конституції

Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала вищим ступенем тодішньої політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі, оскільки жодна з країн на той час не мала подібних документів.

Конституція значно обмежувала права гетьмана , передбачала створення представницького органу - Генеральної ради. У ній були закладені основи принципу поділу влади на виконавчу і судову гілки, вводилася виборність посад. Такі особливості документа далекоглядно передбачали майбутні напрямки розвитку демократичних держав.

Значення конституції Орлика полягає в її змістовій унікальності як документа на зламі середньовічної та нової форм конституційної творчості. Вона увібрала в себе надбання європейської політично-правової думки та українські демократичні правові традиції.

Історико-правова цінність Конституції Пилипа Орлика полягає не лише в тому, що вона стала «першим конституційним актом в Україні». Конституція реалізувала потребу правової фіксації на найвищому рівні як мінімум трьох основних традицій - «народоправства», договірних відносин влади і народу, встановила тісніший зв'язок із ментальністю та традиціями європейських народів, європейськими й християнськими цінностями, постулатами. Відтак дослідження інтелектуального, прогностичного потенціалу, потенціалу державної та правової традиції Конституції Пилипа Орлика має на меті відтворення наскрізних історико-правових цінностей українського народу, усвідомленого прагнення до поглиблення взаємопорозуміння між людьми і пов'язаної з ним демократизації.

Не менш важливе значення цього унікального документа полягає в тому, що ще 303 роки тому в ньому юридично точно й переконливо було сформульоване невід'ємне історичне право українського народу на власну незалежну державу. Адже преамбула й три перших параграфи Конституції Орлика -- це, по суті, маніфест «мазепинців», борців за українську державну незалежність на початку ХVIII ст.

Зокрема, вони стверджували, що українська нація, яка споконвічно не була залежною від Москви (її історія розглядається крізь призму таких основних постулатів: природне та постійне прагнення до створення власної державності; православна віра як державна релігія; вічність і недоторканність установлених кордонів; необхідність установлення дружніх і союзних відносин зі Швецією й Кримським ханством), була, є й буде складовою частиною європейської християнської цивілізації.

Унікальність Конституції Пилипа Орлика, насамперед, - у її формальному відображенні історико-правового процесу в Україні поч. ХVІІІ ст. Український народ в умовах комплексної дії економічних, соціальних, культурних, геополітичних чинників підійшов до потреби переходу від традиційного українського суспільства, яке ґрунтувалося на ототожненні владних відносин і відносин власності, корпоративності й заздалегідь визначеного статусу членів суспільства, до прогресивнішої демократичної системи.

Значення Конституції Пилипа Орлика полягає в її змістовій унікальності як документа на зламі середньовічної та нової форм конституційної творчості. Вона увібрала в себе надбання європейської політико-правової думки та українські демократичні правові традиції.

Величезне значення для розуміння історичного розвитку української державності мала спроба встановлення в Україні конституційного устрою. Вона була логічним завершенням тривалої еволюції політико-правової думки в тогочасному русько-українському суспільстві. Конституція 1710 р. - визначний український народно-політичний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як ідея української держави - Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Вона відображала не лише спробу правової організації державної та правової традиції українського народу, а й зміни владних відносин. Звісно, були недоліки, але загальна концепція справляла враження про конституцію як документу, який міг утвердити могутню державу [13].

Висновок

Дана конституція мала вагоме місце в історії, яке полягало в тому, щоб довести, що Україна може існувати як окрема суверенна і незалежна держава, яка уже матиме свій політичний, економічний, суспільний устрій, затверджений у основних положеннях правових документів. На той час вона також стала значним кроком, адже обмежувала владу гетьмана, що було на той час не притаманними владі XVIII ст. і сприяло демократизації в Україні. Її начальною точкою була теза про незалежність України обох боків Дніпра від чужого панування. На чолі тої незалежної, української держави, мав стати гетьман, залежнений від Генеральної Ради, зложеної з генеральної старшини, полковників і військових депутатів. Тричі в рік мав радити сейм, зложений з полкової й сотенної старшини а послів і представників запорізького війська. Позатим Орликова конституція передбачала цілу низу реформ у ділянці верховної й виконавчої влади та в межах громадського устрою, прав та обов'язків козацької, міщанської та селянської суспільності. Взагалі вся конституція була пройнята широким демократизмом, що відбивав дуже різко на тлі політично-громадських умов життя тогочасної, східної Європи. На жаль, як і гетьманство Орлика, була його конституція паперова, теоретична. Війти в життя не довелося їй так само, які Орликові не вдалося справді засісти на гетьманському столі. Її вартість для історії чисто моральної натури - вона є тільки не реалізованим етапом розвитку української політичної думки. Можна сказати, що документ узагальнив увесь попередній історичний досвід функціонування української державності та намітив шляхи гармонізації інтересів різних соціальних верств тогочасної козацької України, маючи на меті консолідувати їх задля досягнення величних завдань звільнення Вітчизни віл іноземною поневолення та розбудови міцної держави.

Однак, конституція ж Пилипа Орлика стало першою у світі писаної конституцією, яка на 77 років випередила конституцію США і на 81 рік конституцію Франції. Набагато пізніше з'явилися конституції у Польщі та Іспанії.

У 1991 році доля знов дала українській нації ще один шанс стати на ноги і 28 червня 1996 року була затверджена конституція, яка діє й донині. І так само як і конституція Орлика 1710 року, так і конституція 1996 року сприятиме подальшим подіям, які у майбутньому, сподіваюсь, будуть на благо молодої держава Україна.

Список літератури

1. Баглай М. В. История конституционного права. - М.,1996. - С.62.

2. Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. - К., 2002.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України у 2-х т.- К.: Глобус, 1991 т.2

4. Історія держави і права. Курс лекцій / За ред. Скорика І.М. - Харків, 2000.

5. Орлик Пилип Степанович. Біографії Українських діячів. [Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://ukrainehistory.com.ua/biografy/getmani_ukraine/pilip_orlik.htm

6. Конституція Пилипа Орлика. Історія України. [Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://kampot.org.ua/ukraine/history_ukraine/lustu/76-konstituciya-pilipa-orlika.html

7. Конституція як основний фактор державотворення. Marganetsjust.[Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://marganetsjust.at.ua/index/konstitucija_p_orlika/0-24

8. Конституція П. Орлика - вталення процесу державотворення. Otherreferats. [Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru/political/00083768_0.html

9. Конституція Пилипа Орлика - перша українська конституція. Історичний екскурс. [Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://excurs.km.ua/29

10. Найперша Конституція. 24 травня 280 років тому Пилип Орлик завершив свій тернистий життєвий шлях. Онлайн-зустрічі. [Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://meest-online.com/?p=10449

11. Зміст конституції Пилипа Орлика. Marganetsjust. [Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://marganetsjust.at.ua/index/konstitucija_p_orlika/0-25

12. Україна в першій половині XVIII ст. Subject. [Електронний ресурс] --- Режим доступу: http://subject.com.ua/dovidnik/history/32.html

Размещено на Allbest.ru