Юліан Бачинський як політичний діяч

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Біографічні дані Юліана Бачинського

1.1 Біографія ЮліанаБачинського

1.2 Юліан Бачинський та його теоретична спадщина

Розділ 2. Політичні ідеї Юліана Бачинського

2.1 Незвичний марксизм українця-самостійника

2.2 Політична діяльність Юліана Бачинського

Розділ 3. Юліан Бачинський та його політичний погляд на Україну

3.1 Започаткування руху за політичну незалежність України

3.2 Юліан Бачинський - видатний дослідник української еміграції

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Юліан Бачинський, безперечно, належить до найпомітніших постатей в історії України кінця XIX - початку XX ст. Його активна громадсько-політична і публіцистична діяльність припадає на період, який безпосередньо передував Українській революції 1917 -1920 рр., відновленню української державності й великою мірою підготував ці процеси ідейно, політично та організаційно. Далеко не остання роль у цьому належала як особисто Ю.Бачинському, так і Українській соціал-демократичній партії Галичини і Буковини (УСДП), одним із засновників і лідерів якої він був.

Неоднозначність сприйняття фігури Бачинського, від повного замовчування до стереотипного його сприйняття як духовного вождя української незалежності, викликана як недооцінкою впливу на український національний рух соціалістичних і соціал-демократичних ідей, так і спробою приватизації національної ідеї з боку ряду представників правих політичних сил.

Актуальність даної теми випливає з того що Постать Юліана Бачинського, члена Української Національної Ради й керівника Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки у США, одного з активних діячів і засновників спочатку Російсько-української радикальної партії, а потім й Української соціал-демократичної партії, мало відома як історикам, так і політологам. І це при тому, що Ю. Бачинський був першим із політичних мислителів, хто зробив спробу теоретично обгрунтувати необхідність державної незалежності України.

Мета дослідження. На основі об'єктивного аналізу зробити обґрунтовані висновки про основну суть ідей Юліана Бачинського, а також дослідити його політичну діяльність. Відповідно до мети виділяються наступні завдання:

Дати характеристику Юліана Бачинського як історичної особистості.

Дослідити політичні твори.

Розкрити політичні ідеї Юліана Бачинського

Визначити вплив його діяльності щодо Українського питання.

Об'єктом дослідження курсової роботи є Юліан Бачинський, як історична особистість. Його політичні ідеї є предметом даного дослідження.

Структура роботи визначена завданням, характером та метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.



Розділ І. Біографічні дані Юліана Бачинського

1.1 Біографія Юліана Бачинського

Народився в сім'ї ректора Львівської греко-католицької духовної семінарії (сім'я була шляхетського походження і носила герб Сас). У становленні його особистості помітну роль зіграло безпосереднє знайомство з Іваном Франком і Михайлом Драгомановим, а також участь у таємному учнівському гуртку ще під час навчання в Львівській класичній гімназії.

Вищу освіту здобув на юридичних студіях Львівського і в Берлінському університетах. Захопившись соціалістичними ідеями, став одним з учасників установчого з'їзду та лідерів «молодіжного», соціал-демократичного, крила (Євген Левицький, В'ячеслав Будзиновський, Микола Ганкевич) Російсько-української радикальної партії - першої політичної партії на території України [5, c. 148].

У 1895 році Юліан Бачинський опублікував книгу «Ukraina Irredenta» («Україна уярмлена»), в якій на підставі марксистського аналізу зародження і розвитку капіталістичних відносин в Україні, а також процесів пролетаризації та еміграції галицьких селян, перші обгрунтував необхідність створення Української соборної держави під девізом: «Вільна, велика, політично самостійна Україна, єдина, неподільна від Сяну по Кавказ». При цьому автор підкреслював, що використовує термін «Україна» не в національному, але в територіальному значенні, і боротьба за її незалежність стосується всіх населяють її, «без оглядки на те, це автохтон» або «великорос, поляк, єврей чи німець».

Бачинський, чия книга відкривалася епіграфом з Миколи Чернишевського про постійну зміну форм і витісненні старого новим, вважав, що формування української політичної нації є противагою віджилим своє монархіям (Російської та Австро-Угорської імперії) і сприятиме соціально-економічному і культурному розвитку, наближаючи момент соціалістичної революції і перебудови світу на інтернаціоналістичних засадах [8, c. 108-109].

Після виходу книги у світ і виступи Бачинського на ІV з'їзді РУРП постулат політичної незалежності України був включений в програму партії. Однак керівництво партії відмовлялося трансформувати її в складову Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, і Юліан Бачинський з однодумцями покинув її, провівши 17 вересня 1899 в Робочому будинку у Львові установчу конференцію УСДП. Конференція прийняла Гайнфельдскую програму австрійської соціал-демократії і обрала керівний орган партії у складі І. Возняка, Н. Ганкевича і Ю. Бачинського.

Протягом 1905-1906 років перебував у США і Канаді. Автор дослідження «Українська імміграція в Сполучених Державах Америки» (1914) [2, c. 208].

В умовах, близьких до розколу партії, викликаному протиріччями щодо взаємодії з польськими соціал-демократами, Бачинський безуспішно виставляв від УСДП свою кандидатуру на виборах до австрійського парламенту в 1911 році. Розкол оформився на з'їзді в грудні 1911, на якому з невеликою перевагою в голосах була внесена поправка із засудженням брошури Бачинського, і був подоланий тільки на об'єднавчому з'їзді в березні 1914 року. У 1915 році Бачинський був мобілізований для служби в одній з тилових частин австрійської армії в угорському місті Мішкольці, де він перебував до кінця війни.

З 1918 року був членом Української національної ради ЗУНР-ЗОУНР в Галичині. Активний учасник української революції 1917-1920 років, Бачинський разом з тим протягом майже всіх подій революції та громадянської війни перебував за кордоном, так як був призначений головою дипломатичної місії УНР у Вашингтоні (серпень 1919-травень 1921 років).

Не став повертатися в Галичину, що увійшла до складу Польщі, з 1921 по 1923 роки жив у Відні, потім - у Німеччині, в Берліні. Підтримував зв'язок з західноукраїнської соціал-демократичної і націоналістичної еміграцією. Як організатор соціал-демократичної партії і марксист, з симпатією ставився до СРСР і сподівався на можливість співпраці з російськими більшовиками, що знайшло своє відображення у книзі «Більшовицька революція і Українці.

Приїхавши до Львова в 1931 році, був заарештований польською поліцією і засуджений за зберігання 21 примірника цієї книги до року тюремного ув'язнення [3, c. 608].

Відбувши покарання, Бачинський повернувся в Берлін, потім якийсь час в 1933 році видавав і редагував журнал «Вільна трибуна» в Празі. На сторінках журналу в статті «На роздоріжжях західноукраїнської інтелігенції» вітав національно-культурне відродження в Радянській Україні. Одночасно активно шукав можливість переїхати в СРСР, щоб брати участь у будівництві соціалізму.

У листопаді 1933 року Бачинський отримав дозвіл на в'їзд в Радянський Союз і разом з дочкою Оленою прибув до Харкова. У «свідоцтві на перебування іноземця» за № 500556, виданої польському громадянину Бачинському 19 травня 1934, у графі «Мета приїзду» записано - «працювати».

Проживаючи в Харкові, Бачинський влаштувався на роботу у видавництво «Українська Радянська Енциклопедія», де мав намір брати участь у підготовці її видання в 20 томах. Крім того, він підписав угоду з видавництвом «Український робітник» про підготовку книги «16 років Радянської України», для написання якої почав робити виписки і збирати різні матеріали. Однак сталінське керівництво вже звертало курс на українізацію і починало масові репресії [6, c. 475].

У листопада 1934 року Бачинський був заарештований у своїй харківської квартирі, звинувачений в участі в міфічному «Всеукраїнському центрі контрреволюційної, націоналістичної організації ОУН-УВО, що ставила своєю метою повалення радянської влади на Україні» (причому абревіатура ОУН означала не "Організацію українських націоналістів», а якесь «Об'єднання українських націоналістів») і доставлений до Києва під спецконвоєм.

У лютого 1935 Бачинському пред'явлено обвинувальний висновок слідства, але він протягом усього слідства відмовлявся визнавати себе винним. 28 березня 1935, в день 65-річчя Юліана Бачинського, виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР засудила його і А. Крушельницького до 10 років позбавлення волі кожного з конфіскацією майна [14, c. 368].

Перебував у виправно-трудових таборах ГУЛАГ в в Ленінградській області, де й помер 6 червня 1940. Реабілітований посмертно в період хрущовської «відлиги» в жовтні 1957 року.

1.2 Бачинський та його теоретична спадщина

Усе своє свідоме життя Ю. Бачинський був Українцем, завжди і всюди безкомпромісно захищав інтереси української нації, завзято боровся за відродження соборної Української держави. Відданість державницькій та соціал-демократичним ідеям, які посіли центральне місце в системі політичного світобачення Ю. Бачинського ще в юнацькі роки, він зберіг упродовж усього життя. Вагомий вплив на формування його світогляду наприкінці 80-х - у першій половині 90-х років ХХ ст. мали ідеї західноєвропейського соціалізму, передусім марксизму, а також погляду М. Драгоманова, І. Франка, яких він досить швидко випередив у висуненні  постулатів українського державотворення [10, c. 304].

Уже перша книга Ю. Бачинського «Україна irredenta» (1895) увічнила його ім'я в історії української політичної думки і стала, без перебільшення, етапним явищем у розвитку ідеї державної самостійності України. Її поява не була випадковістю, так само, як і обґрунтування ідеї державної самостійності на нових теоретичних засадах не є виключно заслугою Юліана Бачинського. Це значною мірою результат розвитку українського суспільства, тих головних ідей, які були визначальними в другій половині ХІХ століття. Однак фундатором національно-державницького напряму в українській політичній науці судилося стати саме Ю. Бачинському.

Чимало слушних думок та ідей міститься і в інших працях та виступах Ю. Бачинського. Зокрема, у ґрунтовному рефераті «Поділ Галичини» (1897), в якому він, розвиваючи ідеї «України irredent-и», усебічно розглянув й обґрунтував необхідність поділу Галичини на Східну (українську) і Західну (польську) частини, об'єднання першої з Буковиною в один автономний український округ як важливий чинник у боротьбі за національні та політичні права, як одну з передумов відтворення соборної Української держави, охоплення національно-визвольним рухом не лише підавстрійської, а й підросійської України. Цікаві думки щодо суверенізації другої викладено у праці "Автономія України" (1906) [12, c. 589].

У статті «Пару слів в відповідь "Дьлу" і "Галичанинови"» (1896) викладено популярне тлумачення поняття і відміни між науковим і утопічним соціалізмом. У статтях «Слово правди о наших політичних партіях» (під псевдонімом Юродивий) і «Гльосси» (1904) Ю. Бачинський чи не вперше в тогочасній українській політичній літературі розглядає початки партійної і соціальної структуризації галицького суспільства, процес виникнення, суть і завдання політичних партій у Галичині [13, c. 280].

Про необхідність виокремлення Української соціал-демократичної партії з польської, замасковану небезпеку для неї з боку польського і австрійського соціал-демократичного великодержавництва йдеться в його працях «Взаїмні відносини соціал-демократичних партій, української і польської, в Східній Галичині» (1910) і «Зразок публіцистичної несовісности: відповідь О. Бауерови» (1912).

Проти польської денаціоналізації українських дітей у сфері освіти він виступив у статті «Народна школа й українська соціялдемократія» (1911).

1914 року Ю. Бачинський видав фундаментальне наукове дослідження «Українська імміграція в З'єдинених Державах Америки», основні матеріали для якого зібрав у США ще в 1905-1906 рр. Тоді ж у друці вже була його праця про українців у Канаді, що зникла з початком Першої світової війни. Однак віднайдені в архівах відповідні рукописи породжують надію на можливу її реконструкцію. Ю.Бачинський  є по праву піонером наукового дослідження української еміграції.

З творчого доробку Ю. Бачинського у воєнний час нам відома його стаття «Мої спомини про Драгоманова» (1915), написана до 20-річчя його смерті на замовлення редакції «Вістника Союза визволення України», з яким він співпрацював.

У великій англомовній статті «Єврейські погроми в Україні та Українській Народній Республіці», опублікованій 1919 року як лист до редакторів американських часописів, дипломат і політик Ю. Бачинський категоричо й аргуметовано відкидає будь-які звинувачення уряду УНР у причетності до таких погромів у Проскурові (теперішній Хмельницький), розкриває ретроспективу українсько-єврейських відносин, підґрунтя їх охолодження і потепління на певних етапах історії.

У написаних у міжвоєнний період книжці-збірці статей «Большевицька революція і Українці» (1925-1928), статтях «Росія і Україна» (1919), «На роздоріжю західньо-української інтелігенції» (1933), «Третя Німеччина» (1933) він виклав своє ставлення до Радянського Союзу (Росії), Польщі і Німеччини, своє бачення шляхів вирішення українського питання на ідеологічних засадах комунізму, більшовизму, націоналізму.

Звичайно, чимало у працях Ю. Бачинського застаріло, але багато що зберегло свою історичну і політичну цінність і тепер Ю. Бачинського треба не тільки вивчати - у нього варто й учитись [15, c. 11-13].

Одне слово, ім'я Юліана Олександровича Бачинського належить до тієї категорії людей, які були «особистостями в історії» і суттєво вплинули на формування світогляду цілого покоління українців, ставши історично і суспільно зумовленим явищем українського політичного утвердження.



Розділ ІІ. Політичні ідеї Юліана Бачинського

2.1 Незвичний марксизм українця-самостійника

бачинський еміграція незалежність український

Для людини, яка живе в пострадянській державі, може здатися досить дивним, що на полицях будь-якої великої книгарні в Нью-Йорку можна знайти дуже багато літератури, присвяченої марксизму. Причому це не книжки, спрямовані на розкриття помилковості вчення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, не література з антимарксистської пропаганди. Крім праць класиків марксизму, там можна відшукати багато серйозних теоретичних досліджень, написаних останніми роками. На жаль, наша теоретична думка поки не може похвалитися такими досягненнями. А шкода. Добра стара традиція, згідно з якою кожна нова ідеологія прагне віддати забуттю свою попередницю і все з нею пов'язане, продовжує панувати в нашому суспільстві. Тому приємним винятком виявився вихід у серії «Спадщина» соціал-демократичного видавництва «Основні цінності» книжки Юліана Бачинського «Україна irredenta», написаній наприкінці ХIХ ст., в якій уперше в історії українського національного руху було обгрунтовано, причому на основі історичного матеріалізму, необхідність незалежності України.

Постать Юліана Бачинського, члена Української Національної Ради й керівника Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки у США, одного з активних діячів і засновників спочатку Російсько-української радикальної партії, а потім й Української соціал-демократичної партії, мало відома як історикам, так і політологам. І це при тому, що Ю. Бачинський був першим із політичних мислителів, хто зробив спробу теоретично обгрунтувати необхідність державної незалежності України.

Неоднозначність сприйняття фігури Бачинського, від повного замовчування до стереотипного його сприйняття як духовного вождя української незалежності, викликана як недооцінкою впливу на український національний рух соціалістичних і соціал-демократичних ідей, так і спробою приватизації національної ідеї з боку ряду представників правих політичних сил. Тут буде дуже доречним пригадати думку німецької дослідниці творчості Ю. Бачинського Керстін Йобст (Гамбурзький університет бундесверу) про те, що сьогодні багато політичних рухів несоціалістичного спрямування створили в суспільстві враження, що лише вони є «відважними борцями за незалежність української держави і здатні вирішити цю проблему як теоретично, так і практично». Подібна приватизація історії, що переростає в її міфологізацію й ідеалізування, однією з цілей яких є зробити цей «продукт» придатним для того, щоб стати основою для узаконення дій цих політичних сил, перетворює історію розвитку українського національного руху на історію ідей, що часто балансують на межі радикального етнонаціоналізму, а часом погано завуальованого нацизму. Іншу традицію представляє «Україна irredenta» Ю. Бачинського [19, c. 259].

Уже в самій назві його книжки («Україна irredenta»), що нагадує швидше політичне гасло, представлена оцінка Юліаном Бачинським тієї соціально-політичної й економічної ситуації, в якій була тоді Україна. Слово «irredenta» можна перекласти і як незвільнений, і як невоз'єднаний, причому обидва переклади слушні в нашому випадку, на що, швидше за все, і розраховував автор. В історії відомий італійський суспільно-політичний рух кінця ХХ - початку ХХ ст. - «ірредентизм» (від італ. irredento -- незвільнений) - за приєднання до Італії тих прикордонних земель Австро- Угорської імперії, в яких проживало італійське населення.

Уперше «Україну irredenta» було видано 1895 року (потім її перевидавали 1900 і 1924 р.), тобто коли її автору було не більше 25 років. Епіграфом до неї стали рядки Миколи Чернишевського, в яких звеличується вічна зміна форм, відкидання усього скороминущого, віджилого. Цей мотив має відлуння і в особистому житті Бачинського. Адже, будучи сином священика, він у своїй книжці займає жорстку антиклерикальну позицію і стверджує скороминущий характер релігії. Цим самим він, як і багато його соратників, без будь-якого жалю, цілком у дусі Чернишевського, відкидає все те, що, на їхню думку, віджило свій час. Цей революційний романтизм і юнацький атеїстичний максималізм, хорошим підживленням яких стали праці революційних демократів, часто проривається і в тексті самої «України irredenta».

Ключовим чином на погляди Бачинського вплинули праці Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, австромарксистів. Історичний матеріалізм став не просто теоретичною основою, на якій розвивав свої ідеї Бачинський. Автор сприймає його не догматично, а передусім як методологію наукового дослідження суспільних процесів. І саме це дозволяє йому стверджувати, що він займає об'єктивну, незацікавлену позицію дослідника, який лише просто фіксує «природний» хід суспільних змін, і, з іншого боку, говорити про здобуття Україною незалежності як про природний історичний етап [4, c. 396].

На початку своєї книжки Бачинський досліджує процес зародження капіталістичних відносин, виникнення підприємництва і перетворення селян на пролетаріат на галицьких землях наприкінці. ХIХ ст., а також причини еміграції українських селян. Він стверджує, що держава - це форма панування певного класу, і що вона покликана забезпечувати інтереси цього класу. Більше того, державна справедливість, за Бачинським, - «то справедливість, що відповідає інтересам лише певних класів, а не якась «абсолютна» справедливість». Тому будь-яку політичну боротьбу він розглядає як вираження економічного протистояння. Ці принципи стали основою для обгрунтування Бачинським своєї ідеї про необхідність незалежності України.

Автор «Україні irredenta» стверджує, що національна ідея - це, за своєю суттю, ідея буржуазна. Вона виникає тоді, коли старий феодальний спосіб господарювання поступається місцем капіталістичним відносинам, тобто, тільки тоді, коли, власне, і формується буржуазія. У новій ситуації сама логіка економічних відносин вимагає створення національних держав, на противагу абсолютистським монархіям минулого. В основі єдності нації, за Бачинським, лежить спільність походження, але не кровноспоріднені зв'язки між її членами. Автор «України irredenta» вже наприкінці ХІХ ст. стверджує, що українська нація має бути не стільки етнічним утворенням, а передусім політичним. Він спеціально наголошує, що боротьба за політичну самостійність України не стосується виключно українців за етнічним походженням, а всіх, хто населяє Україну, «без огляду на те, чи се автохтон» або «великорос, поляк, єврей чи німець» [23].

Бачинський констатує, що Україна розділена між двома імперіями: Австро-Угорською та Російською. При цьому необхідний розпад як однієї з них, так і іншої (цю необхідність розпаду великих імперій у новій економічній ситуації він обгрунтовує на основі низки історичних прикладів) має привести, внаслідок внутрішньої боротьби між українською, російською та польською буржуазіями, до утворення національної української держави. Щодо Російської імперії в «Україна irredenta» стверджується, що в ній відсутня економічна цілісність, а отже, й політична. Російська імперія, за Бачинським, економічно розділена на три території - польську, українську й російську, які в майбутньому стануть основами незалежних держав (причому, на думку Бачинського, найвигідніше це Україні як економічно найвідсталішій, а найменше вигідно - економічно розвиненій Польщі). А поштовх до цього розпаду надасть запровадження конституції в імперії, перетворення її на федерацію [21].

Таким чином, згідно «Україні irredenta», прагнення незалежності -- це прагнення насамперед економічне, вигідне для підприємницьких кіл. Причому ту боротьбу за незалежність, яка в майбутньому очікує на Україну, автор описує так: «Буде се страшний час - час страшної муки і терпіння, але і найкращий час життя української буржуазії». Однак буржуазні верстви привласнюють продукти суспільної праці, змушуючи таким чином найманих працівників виступити на боротьбу за свої права, за встановлення суспільства без класових привілеїв. Тому формування незалежної України як політичне закріплення її економічної самостійності не є найвищою метою розвитку. Капіталістичні відносини логічно розвиваються від єдності національної до, як пише Бачинський, «єдності вищого ряду» - інтернаціональної, глобальної, міжнародної. І це цілком відповідає загальній логіці розвитку марксистської думки, оскільки як із розділення суспільства на класи виникла держава, так із занепадом класів відбувається і занепад держави. Відповідаючи на запитання М. Драгоманова про те, що робитиме Україна після досягнення своєї незалежності, Бачинський недвозначно заявляє, що це аж ніяк не кінцевий етап розвитку. Загальноісторичною метою виявляється не створення національної держави, але благо окремого індивіда, заради якого, власне, ця держава і створюється. Держави, за Бачинським, домагаються своєї самостійності не для того, щоб ізолюватися від решти світу, але щоб краще розвинутися культурно й економічно, завдяки чому надалі зможуть посісти гідне місце в майбутній «всесвітній людській родині».

Слід наголосити, що погляди Бачинського не були на той момент несподіваними. Український радикалізм - рух, створений Драгомановим, Франком і Павликом, починає свою історію з прагнення до формування у соціально знедолених верств почуття власної гідності, для чого, на думку радикалів, необхідно було розширювати освіту в середовищі селян за допомогою видання книжок їхньою власною, себто українською, мовою, зі спроб соціал-демократичної організації найманих верств для боротьби за його звільнення, на необхідності чого наполягав Бачинський [13, c. 280].

Книжка «Україна irredenta» не вкладається у звичні уявлення як про марксизм, так і про націоналізм. Для марксизму вона незручна обгрунтуванням ідеї необхідності національної незалежності, для націоналізму - твердженням про те, що історичний розвиток конкретного народу не має своєю абсолютною метою проголошення його політичної незалежності. Тому праця Ю. Бачинського багато в чому деконструює ту міфологію національно-визвольної боротьби українського народу, яку сьогодні деякі політичні сили наївно прагнуть перетворити на державну ідеологію.

2.2 Політична діяльність Юліана Бачинського

Ю. Бачинському належить особлива заслуга у справі виокремлення української соціал-демократичної партії з польської. Маніфестом і програмою партійної діяльності в цьому напрямі стала його праця «Взаїмні відносини соціал-демократичних партій, української і польської, в Східній Галичині», яка була опублікована в другому числі теоретичного органу українських соціал-демократів «Наш голос» за грудень 1910 р., того ж року вона вийшла окремою книжкою. У ній Ю. Бачинський продовжив аналіз українсько-польських відносин, але вже на міжпартійному рівні крізь призму боротьби за робітництво. На конкретних прикладах авторові вдалося переконливо довести, що українська соціал-демократична партія «мусить раз скінчити з тою дволичністю, якою ознаменувало себе через партійний гермафродитизм її офіційних представників, т. Ганкевича і т. С. Вітика, скинути з себе те знам'я рабства супроти польської партії... працювати для українського робітника... в українській партії і через українську партію». Книга та її автор стали об'єктами пильної уваги не лише соціал-демократів Галичини й Буковини, а й усієї Австрії, у під російській Україні, а також інших партій і політичних діячів. Зміст цієї роботи Ю. Бачинського, без перебільшення, став основною темою двох партійних форумів українських соціал-демократів впродовж одного 1911 року - Конференції (29 січня) і ІV Конгресу (3-4 грудня) у Львові.

У Конференції, яка відбулася з порядком денним «Взаїмні відносини соціал-демократичних партій, української та польської, в Східній Галичині», брало участь 62 делегати від організацій Східної Галичини, два - Буковини і два - УСДРП (Росія). Дуже широка і жвава дискусія на тригодинну доповідь В. Левинського тривала від 9.30 ранку до 4-ї години після опівночі, з двома малими перервами. У ній брали участь найвідоміші і найавторитетніші члени партії, серед яких останнім, по суті, підсумкове слово мав Ю. Бачинський. Це і не дивно - адже порядок денний слово в слово повторив назву виданої ним за рік до конференції брошури. На Конференції її ідеї одержали практично одноголосне схвалення і стали стрижнем її резолюції, яка констатувала, що «відносини між українською та польською соціал-демократичними партіями в Східній Галичині є ненормальні та що причини такого стану випливають не тільки з соціал-демократичної ідеології ППСД[1] з її історичними пересудами, але й із її стримлінь бути представницею всього робітничого руху по містах Східної Галичини». Але на ІV Конгресі цю тезу відкинула велика група делегатів, що фактично спричинило до поділу УСДП на «націоналістів» та «інтернаціоналістів».

Така, майже полярна, зміна ставлення багатьох однопартійців Ю. Бачинського до його книжки значною мірою пояснюється результатами виборів послів до Державної Ради Австро-Угорщини у червні 1911 року. На них галицькі і буковинські соціал-демократи вибороли один мандат (С. Вітик) проти двох на виборах 1907 р. (С. Вітик, Я. Остапчук). Кількість голосів виборців за них зменшилася більш ніж на третину (28 тис. - у 1907 р., 17.600 - у 1911 р.). серед восьми соціал-демократів до Державної Ради 1911 р. кандидував і Ю. Бачинський (59-й сільський округ - Станіслав. повіт, Галич, Богородчани, Тисмениця, Товмачів, Золотий Потік, Обертин). На виборах 19 червня із 43.760 виборців за нього проголосувало найменше - тільки 1550 чоловік. Навіть москвофіл Алексевич отримав удвічі більше голосів - 3 310. Перемогу в 59-му окрузі здобули український радикал Л. Бачинський і український націонал-демократ Є.Левицький (відповідно - 19.637 і 15.375 голосів) [7, c. 118].

Передвиборча ейфорія, що панувала у стані соціал-демократів, змінилася депресивним розчаруванням і пошуком причини поразки. Серед головних на ІV Конгресі партії було названо книжку Ю. Бачинського «Взаїмні відносини соціал-демократичних партій...». Так, у промові на конгресі Т. Мелень стверджував, що в ній «автор в нечуваний спосіб атакує ППСД, а також наших товаришів Миколу Ганкевича і Вітика. Цю брошуру з великою радістю підхопили українські націоналістичні партії, національно демократичні часописи передрукували її, а під час послідовної виборчої кампанії використовували в поборюванню наших партійних кандидатів. Отже, ся брошура принесла шкоду цілій нашій партії». У зв'язку з цим на розгляд делегатів винесено два проекти резолюцій.

У першому Т. Мелень запропонував визнати брошуру Юліана Бачинського шкідливою для партії. У другому проекті В. Левинський та І. Сіяк пропонували не погоджуватись з особистими випадами Ю. Бачинського, зробленими ним в його брошурі, на адресу М. Ганкевича і С. Вітика. Під час поіменного голосування за перший проект резолюції проголосувало 40 делегатів, повноваження тридцяти з яких легітимаційна комісія визнала недійсними, а за другий - 38 делегатів, 32 з них, у тому числі й Ю. Бачинський, 7 грудня 1911 року прийняли з цієї нагоди спеціальну відозву «До українських робітників». У ній ішлося про те, що в УСДП віддавна змагаються між собою дві течії. Перша, представниками якої є група 32-х, стоїть на тому, «щоби кожна національна соціялдемокритична партія мала повну свою національну самостійність, але щоби всі разом творили міжнародну єдність і одно цінність. Другі знову дивлять ся на справи українського соціялізму і українського соціялістичного руху через шкла польської партії соціялдемократичної, серед котрої вони працюють і ділають».

Курс на усамостійнення діяльності УСДП знайшов  широку підтримку в низових партійних організаціях. Наприклад, в одній із найбільших з них - Львівській - уже 24 грудня 1911 року відбулися партійні збори, які обрали новий місцевий комітет у складі 12 чоловік, серед яких був Ю.Б ачинський. Як зазначає П. Феденко, «за «сепаратистами» - В. В. Левинським, Л. Ганкевичем, Ю. Бачинським, А. Чернецьким стояла маса українського свідомого пролетаріату - з культурно-просвітницькими організаціями «Воля», місцевими партійними комітетами та органами партійної преси». Така лінія була схвально сприйнята іншими українськими партіями і політиками національного спрямування. Так, радикал М. Павлик високо оцінив «д. Юліана Бачинського і його теперішніх молодих товаришів, українських соціальних демократів, коло здвигнення українського елементу по містах України, через організацію українських робітників, окрему від існуючих соціально-демократичних організацій - польських, російських і т.д.». З позицією Ю. Бачинського солідаризувалися і чеські соціал-демократи, опублікувавши його зреферовані «Взаїмні відносини соціал-демократичних партій у п'ятому номері свого журналу «Akademie» за 1911 р. З розумінням до неї поставилася і частина соціал-демократів підросійської України. Зокрема, один із найвідоміших їх теоретиків Л. Юркевич під псевдонімами Л. Рибалка, Люч опублікував у журналі «Наш голос» низку статей на підтримку наддністрянських товаришів.

Книжку Ю. Бачинського, дії його однодумців УСДП підтримала і українська громадськість в еміграції. Так, україномовна газета «Свобода» в США вже на початку січня 1912 року писала: «Поважній части українських соціал демократів не стало вже терпцю і в імени тої групи д-р Юліан Бачинський, написав брошуру, в якій піддав острій, але оправданій критиці поведенє польських соціалістів супроти Українців» [18, c. 25].

Натомість упереджено оцінили книжку Ю. Бачинського й курс на «українізацію» УСДП соціал-демократи панівних націй Австро-Угорської імперії - польської й австрійської. Зокрема, друкований орган ППСД «Naprzуd» безцеремонно резюмував, що «на з'їзді українському предметом конфлікту став пасквіль Юліана Бачинського, якій більшість з'їзду засудила» [18]. О. Бауер у статті «Інтернаціонал націоналістів», надрукованій у журналі австрійських соціал-демократів «Der Kampf» за березень 1911 р., охарактеризував книжку Ю. Бачинського як таку, що містить в собі ґвалтовні напади не лише проти польських товаришів, але й проти керованої Ганкевичем і Вітиком тієї частини української партії, що прагне утримати український пролетаріат в тіснім союзі з польськими робітниками. У такому ж дусі О. Бауер написав і статтю «Galiziche Partaitage», опубліковану в січні 1912 р. в цьому ж місячнику. Прикметно, що ту частину статті, де О. Бауер пише про українську соціал-демократію, дуже швидко передрукували краківський «Naprzуd» і львівський «Glos». У ній, поміж іншим, він із задоволенням констатував, що більшість засудила брошуру Бачинського як шкідливу для партії. По-перше, ця більшість становила лише два голоси. По-друге, саме прихильники об'єднання українських і польських соціал-демократів (М. Ганкевич, Т. Мелень, С. Вітик) на І партійному конгресі УСДП з допомогою, як вважав Ю. Бачинський, найманих і підкуплених робітників, незаконно визнаних делегатами, було засуджено «сепаратистів» і його брошуру «Взаїмні відносини соціял-демократичних партій...»

На це Ю. Бачинський відповів брошурою «Зразок публіцистичної несовісности: відповідь О. Бауерови» (1912), у якій знову проявив послідовність і принциповість в обстоюванні і захисті українських інтересів в європейському соціал-демократичному русі.



Розділ ІІІ. Юліан Бачинський та його політичний погляд на Україну

3.1 Започаткування руху за політичну незалежність україни

Наприкінці XIX ст. у Західній Україні під впливом радикалізації суспільно-політичного життя активізується політична думка. Член Русько-української радикальної партії Ю. Бачинський у 1895 р. видав знамениту книжку під назвою "Ukraina irredenta" ("Україна уярмлена"). В ній автор першим у вітчизняній суспільно-політичній думці порушив питання про політичну незалежність українського народу в єдиній соборній державі.

Бачинський Юліан Олександрович (1870--1940) - український громадський і політичний діяч, публіцист. Здобув освіту в Львівському і Берлінському університетах. Протягом 1905--1906 pp. перебував у США та Канаді. В 1918 р. -- член Української національної Ради в Галичині. 1919 -1921 pp. -- голова дипломатичної місії УНРу Вашингтоні. 31921 р. - в еміграції. В 1933 р. приїхав до УРСР, працював науковим співробітником Української Радянської Енциклопедії. У1934 р. заарештований та засуджений до 10-річного ув'язнення у таборах ГУЛАГу, де 6 червня 1940 р. помер.

Політична самостійність України, вважав Ю. Бачинський, є необхідною умовою її економічного і культурного розвитку. Це була смілива спроба обґрунтувати функції майбутньої держави, яка повинна мати свої фінанси, армію, торгівлю, промисел, здійснювати внутрішню і зовнішню політику.

Ю. Бачинський не вважав створення держави самоціллю, а бачив у ній лише найважливіший засіб для забезпечення можливості вільного культурного розвитку народу. В далекому майбутньому, на його думку, відпаде необхідність в її існуванні. Відповідно асимілюються нації, злившись в один антропологічно-культурний тип. У цьому питанні Ю. Бачинський перебував під впливом класичної схеми марксизму [17, c. 35-38].

Він стверджував, що самостійність України не стосується лише українського народу, а є справою всіх націй, які населяють її етнічну територію, наголошував, що спільний інтерес змусить їх усіх стати українськими патріотами.

Ідеї Ю. Бачинського справили помітний вплив на всіх національно свідомих українців. У 1895 р. під впливом молодих радикалів (Ю. Бачинського, М. Ганкевича, О. Колесси, Є. Левицького, В. Охрімовича) змінила свою програму Русько-українська радикальна партія. Висунуту нею раніше вимогу перебудови Австро-Угорщини на федеративних засадах було доповнено положенням про державну самостійність України. Проте політичну самостійність українського народу ця партія розглядала як стратегічну мету.

Самостійницьку позицію зайняла і створена у 1899 р. Українська соціал-демократична партія (УСДП). її основною метою було досягнення українським народом національного визволення і політичної самостійності, створення вільної держави українського люду, української республіки.

Незалежність України визнавала й Українська національно-демократична партія, створена в тому ж 1899 р. Програма цієї партії передбачала завоювання українсько-руським народом культурної, економічної та політичної самостійності, злиття його в монолітний національний організм.

Проблеми державності у програмах українських партій наприкінці XIX ст. певною мірою були навіяні політичним романтизмом. Проте загалом вони адекватно відображали напрям думок, прагнень передової української інтелігенції.

Отже, у другій половині XIX ст. в західноукраїнських землях активізується суспільно-політичний рух, в якому злились різні течії, що виражали інтереси й ідеологію різних прошарків населення. Динаміка цього руху найяскравіше проявилась в загостренні протиріч між москвофілами, народовцями та радикалами. Важливу роль у розвитку національної самосвідомості та національного руху як у західних, так і в східних українських землях відіграли народовські періодичні видання, культурно-освітні та наукові товариства, програми й політичні документи перших українських політичних партій.

На політичному обрії України постали нові сили з числа української інтелігенції та молоді, які, відійшовши від культурництва, зосередилися на політичних проблемах українства, стали виразниками державницьких самостійницьких ідей. Багатьом з них згодом випало втілювати їх, обстоювати у жорстокій боротьбі. Це покоління, як і той політично нестійкий час, І. Франко назвав "Молода Україна" [16, c. 35].

Висунення ідеалу незалежної Української соборної держави, згуртування навколо неї значних національних сил було головним досягненням західних українців наприкінці XIX ст. Це свідчило про завершення процесу формування новітньої державницької ідеології свідомого українства.

3.2 Юліан Бачинський- видатний дослідник української еміграції

В 1914 році появилася з під пера Юліана Бачинського перша обширна праця про життя і побут українських емігрантів в ЗСА.1 Цей нарис ще до сьогодні не втратив своєї вартості і тому заслуговує на докладніший розгляд. Крім того, треба ще підкреслити, що «Українська Еміграція» Ю. Бачинського має надзвичайно важливу і цікаву свою видавничу історію, яка до певної міри насвітлює обставини праці наших дослідників, зацікавлених студіями української еміґрації.

Юліян Бачинський був відомим громадсько-політичним діячем, плідним журналістом та автором цілого ряду брошур і обширних трактатів, з яких вирізняється його твір «Україна irredenta» - публіцистична праця, в якій обґрунтовано вперше на соціальній базі постулат самостійної України. Саме зацікавленість Бачинського українськими емігрантами безпосередньо пов'язане з цією працею, в якій автор спершу говорить про українську еміграцію, про економічні і суспільні відносини в Галичині, як також про політичне життя галицьких українців, а згодом про проблеми і потребу української державності. Про це він виразно пише в своїх спогадах про М. Драгоманова: «Я знав, що виступити перед українською публікою, у той час, відразу, без різних вступних, приготовних оговорок, з думкою про українську державу, це значить - виставити себе на сміх, і я мусів добиратися до неї підступом. Так я зачав від справи, яка тоді дуже заворушила галицьку суспільність і її зацікавленність - від наглого зриву еміграційного в кількох галицьких повітах на Поділлю (Скалатчина, Збаражчина і ін.) до Росії, в 1891 році. Ся еміграція вибухла тоді цілком нагло і несподівано і з таким розмахом, що загалови галицькому здавалося, що стоїть перед якоюсь катастрофою. Це було цілком природньо - питання еміграції українських селян до Північної і Південної Америки в тому часі широко обговорювалося в українській і польській пресі, а також знайшло свій відгук у художній прозі і поезії наших письменників і поетів. Треба також пригадати, що Юліан Бачинський при першому друкуванні своєї праці в «Народі» назвав свій трактат «По поводу еміграції» (перші розділи), а лише згодом надіслав Павликові, редакторові цього журналу, решту манускрипту з уже уточненою назвою «Україна ірреден та». Перші розділи праці з еміграційною проблематикою появилися частинами в «Народі» в 1893-ому році. Павлик, по поміщені частини праці присвяченої еміграції, не хотів дальше друкувати «України ірреденти» в «Народі», уважаючи, як згадує Бачинський, що «це все філософія без фактів». Схожу думку висловив Іван Франко, який також не радив друкувати її в «Народі». Тоді Юліан Бачинський послав рукопис до оцінки Михайлові Драгоманову, в наслідок чого між ними зав'язалася цікава переписка, яка в деяких місцях виявляє погляди Бачинського про роль еміґрації. Якщо узяти до уваги, що він в 2-ім і 3-ім виданні «України ірреденти» зовсім вилишив розділи про еміграцію, тоді це листування заслуговує на окрему увагу і розгляд. В перших розділах своєї праці Бачинський досліджував причину еміґрації українських селян, а також справу реґуляції галицької еміґрації. М. Драгоманов в своєму листі з 6 червня 1894 року, який заразом був критичною рецензією «України ірреденти», писав, що «думки про реґуляцію галицької еміґрації не в'яжуться з соц.демократичною перспективою». На це твердження Ю. Бачинський дав доволі гостру відповідь Драгоманову в своєму листі від 4. XII. 1894 року: «Кажете, що проект реґуляції галицької еміґрації не в'яжеться з соціально-демократичною програмою і її перспективою. Справа стоїть так, що еміґрація раз-враз відбувається і помимо перепон, які їй ставили (два роки тому) і тепер ще подекуди ставлять, раз-враз збільшується і щораз захоплює нові околиці». В дальшому Бачинський висловлює свій погляд на роль еміґрації, яку розглядає, до певної міри, як поступове явище. «Еміграція, - пише Бачинський, - все відігравала роль в культурному розвитку людей і багато причинилася до нього [9, c. 12].

Якщо ідеться про неґативні сторони еміґрації, Бачинський підкреслював в першу чергу відплив з краю «найенергічніших одиниць». Думки автора щодо природи еміґраційного процесу важливі тому, що українські публіцисти і діячі в тому часі уважали еміґрацію, як цілковито неґативне явище. Тут треба ще раз підкреслити, що саме явище масової еміґрації українського селянства до Америки, стало поштовхом до опрацювання «України ірреденти» Ю. Бачинського. Хоч у цій праці питання еміграції не є головною темою автора, проте його зацікавлення еміграційною проблематикою в 1893 році вказує, що Бачинський вже тоді думав серйозно про дослідження еміґраційного явища. Його наступні праці присвячені українській еміґрації повністю підтверджують це припущення.

Праця Ю. Бачинського «Українська імміґрація в Сполучених Штатах Америки» ще до сьогодні є найобширнішим історичним і соціологічним дослідженням діяльності і побуту української іміграції під кінець XIX і з початком ХХ-го століття в США. Нею користуються історики, соціологи та інші дослідники, які навчають життя української громади в цій країні. Не зважаючи на те, ще до сьогодні немає критичного огляду праці Бачинського. Можливо, що оцінка виділу НТШ з 1907 року, що «Українська еміґрація» не мас наукового значення, а також специфічне наставлення до праці автора деяких українських діячів в Америці безпосередньо спричинилися до цієї «золо тої мовчанки» і своєрідної неґації автора і його твору. Якщо взяти до уваги, що це була властиво перша обширна студія про українців в Америці -- тоді виразно бачимо, що автор не заслужив собі на цю неґацію. Характер студії Бачинського історичний і соціологічний. Автор був по професії правником і не мав задовільно опанованої методи історичного і наукового досліду, а тому, звичайно, в його студії знайдуться методологічні і змістові недоліки. В короткій передмові до своєї книжки Бачинський пише, що його праця дає повний розгляд українського життя в США від його початків «до послідних часів» -- приблизно до 1909 року. Будучи соціал-демократом, Бачинський з марксистських позицій інтерпретує життя українського селянства в краю, наголошуючи роллю «мужика пролетаря», який завдяки капіталістичній державній системі Австро-Угорщини і Росії - мусить покидати рідний край і подаватися на чужину шукати кращої долі. Аналіза економічного стану селян в Галичині вийшла у нього досить поверховно, без належної джерельної документації. Однак, у тому самому першому розділові він подає докладний аналіз австрійських законів, якими держава намагалася реґулювати еміграцію. Надзвичайно колоритно змальовує автор переживання емігрантів підчас морської подорожі [1, c. 17].

Не зважаючи на деякі методологічні і джерелознавчі похибки, «Українська Еміграція» Юліана Бачинського не втратила своєї наукової вартості по сьогоднішній час.



Висновки

Отже, Юліан Бачинський взяв активну участь у боротьбі за українську державність на уламках Російської та Австро-Угорської імперій після завершення Першої світової війни та в умовах розгортання революційних подій на західноукраїнських землях. Юліан Бачинський, безперечно, зробив значний внесок у політико-ідеологічне становлення галицько-української соціал-демократії, був її ідейним лідером та натхненником. Він безперечно, зробив значний внесок у політико-ідеологічне становлення галицько-української соціал-демократії, був її ідейним лідером та натхненником. Йому належить особлива заслуга у справі виокремлення української соціал-демократичної партії з польської.

Праця Юліана Бачинського "Україна irredenta", яка, без перебільшення, етапним явищем в розвитку ідеї державної самостійності в українській правовій та політичній думці, стала могутнім поштовхом до подальшого розвитку ідеї державної самостійності України.

Ю. Бачинський не вважав створення держави самоціллю, а бачив у ній лише найважливіший засіб для забезпечення можливості вільного культурного розвитку народу. В основі єдності нації, за Бачинським, лежить спільність походження, але не кровноспоріднені зв'язки між її членами.

Ключовим чином на погляди Бачинського вплинули праці Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, австромарксистів. Історичний матеріалізм став не просто теоретичною основою, на якій розвивав свої ідеї Бачинський.

Він вважав, що політична самостійність України є необхідною умовою її економічного і культурного розвитку. Це була смілива спроба обгрунтувати функції майбутньої держави, яка повинна мати свої фінанси, армію, торгівлю, промисел, здійснювати внутрішню і зовнішню політику. Він стверджував, що самостійність України не стосується лишу українського народу, а є справою всіх націй, які населяють її етнічну територію, наголошував, що спільний інтерес змусить їх усіх стати українськими патріотами.

Праця Ю. Бачинського «Українська імміґрація в Сполучених Штатах Америки» ще до сьогодні є найобширнішим історичним і соціологічним дослідженням діяльності і побуту української іміграції під кінець XIX і з початком ХХ-го століття в США.

Ім'я Юліана Олександровича Бачинського належить до тієї категорії людей, які були «особистостями в історії» і суттєво вплинули на формування світогляду цілого покоління українців.



Список використаних джерел

Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державний. -- К., 2001. -- 256 с.

Бегей І. Юліан Бачинський: з життєпису, політичної та науко ві: діяльності. -- Львів, 1998. -- С. 7, 9, 10.

Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860 -- 1890). -- К., 2002. -- с. 193, 283.

Бачинський Ю. Україна irredenta. -- К., 2003. -- с. 78.

Франко І. Україна irredenta. Вивід прав України. -- Львів, 1991 -- С. 70.

Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки НТШ. -- Львів, 1991. -- Т. 222. -- С. 92.

Петро Гуцал, М. Мукомела. Бачинський Юліан Олександрович / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. -- Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004.

А. М. Шлепаков, Українська трудова еміграція в США і Канаді, Київ: Академія Наук Української РСР, I960, стор. 10.

Юлііян Бачинський, Я к я видавав «Українську еміграцію», Львів, накладом «Ради», 1930, стор. 4.

Юліян Бачинський, Україна ірредента, 1924, стор. 182.

Самостійна Україна // Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. - Тернопіль, 1991. - 82 с.; Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. - К., 1993;

Від “Самостійної України” до самостійної України; Самостійна Україна. Промова; Програма Української Народної Партії // Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. - Тернопіль, 1991. - С.3-53.

Шкварець В.П., Шитюк М.М. Історія держави і права України. - Миколаїв: Тетра, 1999. - 236 с.; Шкварець В.П., Орловський В.К. Історія держави і права України. Друге доопрацьоване, доповнене видання. - Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2006.

Утопический социализм: Хрестоматия. - М., 1982.

Бачинський Ю. Економічні підстави самостійності націй // Націоналізм: Антологія, 2-ге видання / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. -- Київ: Смолоскип, 2006. -- с.414-424

Бачинський Ю. Економічні підстави самостійності націй // Націоналізм: Антологія, 2-ге видання / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. -- Київ: Смолоскип, 2006. -- с.420-421

Кондратюк Н. Нариси історії українського національного руху ХІХ ст. / Н. Кондратюк. - Тернопіль, 1993

Наумов С. О. Харківський університет у суспільно-політичному русі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / С. О. Наумов, С. І. Посохов // Укр. іст. журн. - 2005. - № 1.

Щербак М. Г. Національна політика царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - поч. ХХ ст.): навч. посібник / Н. М. Щербак, Н. О. Щербак. - К., 1997.

Голубенко П. Русифікація України і український культурний процес у ХІХ ст. / П. Голубенко // Березіль. - 1994. - № 12.

Малий словник історії України / відпов. ред. Валерій Смолій. -- Київ : Либідь, 1997.

Химка Дж. Український соціалізм у Галичині. До розколу в Радикальній партії 1899 р. // Журнал вищих українознавчих студій, вип. 7, 1979

Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. -- К., 1914 Мірчук П. Відродження великої ідеї. -- Київ: Українська видавнича спілка, 1999

В.Сідак, Т.Осташко, Т.Вронська. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника: Наукове видання. -- К.: Темпора, 2004. -- 416 с.: іл.

100 видатних українців. -- К.: Видавництво Арій, 2006. -- 496 с.