Державні думи в Росії та діяльність у них українських депутатів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Державні думи в Росії та діяльність у них українських депутатів

Реферат з Історії держави і права України

Вступ

Темою моєї рефератної роботи є «Державні Думи в Росії та діяльність у Них українських депутатів», в якій описано початок XX ст. в Російській імперії який характеризувався загальним революційним піднесенням, що було викликане класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення.З?являється згодом революційний рух який охопив українські землі. Вимоги народу до політично та соціальної справедливосі в державі виявлялися починаючи від студентської молоді доукраїнських політичних партій.

У Російській імперії революційно - визвольний рух вилився в Демократичну революцію 1905-1907рр., у якій населення України взяло активнуучасть.В Україні революція носила і національно-визвольний характер, оскільки національне питання було напередньому плані боротьби. Найважливіше досягнення Національногоруху в період революції булла діяльність у першій Думі (1906 р.) та в другій Думі (1907 р.)українських депутатів, фракція яких вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова доПетербурга.

1. Суспільно-політичний і національний рух в Україні на початку ХХ ст.

Розвиток ринкових відносин в Російській імперії супроводжувався пожвавленням революційно-демократичного і національно-визвольного рухів, свідченням чого були заворушення студентства, яке прагнуло до демократизації суспільного життя, відродження української культури. За участь в акціях протесту 11 січня 1901 року царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету.

На початку XX ст. проти переслідувань української мови і культури протестували вчені Київського та Харківського університетів, представники інтелігенції Полтави, Чернігова, Одеси та інших міст.

У 1899 р. в Харкові гурток молодих інтелігентів заснував Революційну українську партію (РУП). Керівниками її були Д.Антонович(син В. Антоновича), М. Порш та ін. РУП організувала видавництво революційної літератури в Чернівцях і Львові, завозила звідти і розповсюджувала по селах велику кількість пропагандистської літератури.

Наприкінці XIX ст. створюється Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), до якої входили і українці. В 90-х роках виникли соціалістичні партії Польщі, Литви, єврейський соціалістичний союз «Бунд» та ін., які частково діяли і в Україні. Українська революційна партія поступово перетворюється в соціал-демократичну. Незабаром від неї відокремилася такзвана «Спілка», що приєдналася до РСДРП. Українські соціалісти ставили програмні завдання: боротися за соціальні інтереси трудящих і національні свободи українського народу.

Нові партіївідображали інтереси різних соціальнихгруп. Частина РУП під керівництвом М. Міхновського у 1902 р. створює Українську народну партію. В своїх заявах та статтях члени її відстоювали гасло «Україна для українців», право українського народу бути господарем на своїй землі, мати свою незалежну державу.

У 1904 р.із груп, що вийшли з РУП, та деяких членів громадівського руху створюється Українська демократична партія, яка пізніше перетворилася в Українську радикально-демократичну партію (УРДП).

Політичні партії України ширили національну свідомість, знайомили з різними політичними теоріями і поглядами, закликали до боротьби за свободи і права, готували і проводили політичніакції. В Україні відбувалися виступи та маніфестації, спрямовані на захист свободи української мови та культури. У відповідь на заборону читати вітання українською мовою вони влаштували демонстрацію, протестуючи протии обмежень української мови і культури. Такими ж святамивсеукраїнського характеру були ювілеї ІНечуя-Левицького та М. Лисенка в Києві.

Таким чином, на початку XX ст. рух національного відродження швидко набирає політичного характеру і стає вагомим чинником суспільно-політичного життя. Переважна частина українських партій в своїхпрограмах виступала за автономію України в складі федеративної Росії, але всі вони, діючи в підпіллі, боролися задемократію і республіку. Серед українських партій монархічних об'єднань не було. Російські соціал-демократичні партії поряд з ідеями боротьби за демократіюта соціалізм висували гасло про право націй на самовизначення. Організації РСДРП (більшовики) і РСДРП (меншовики), а також Російська партія соціалістів-революціонерів вели в Україні, особливо в містах Лівобережжя, Півдня України, в Києві, велику пропагандистську роботу, організовували робітничі страйки, демонстрації, вимагаючи поліпшення умов життя робітників:

скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, політичних свобод. І це сприяло зростанню масштабу і рівня всього суспільно-політичного життя в Україні.

2. Революція в Росії 1905-1907 рр.та створення Державної Думи в Росії

Початок XX ст.характеризувався значним загостренням в Російській імперії соціально-економічної та політичної ситуації, що переростала в революційну кризу. Царизм, щоб запобігти революції, відволікти увагу народу від внутрішніх проблем, розширити свої колоніальні володіння на Сході, вів у 1904-1905 рр. війну з Японією. Однак і на цей раз анти-демократичний, антинародний, напівфеодальний царський режим програв війну, що прискорило революцію. Вона вибухнула в січні 1905 р., охопивши і Україну. Ще раніше, в 1902 р., почалися селянські виступи з вимогами землі, ліквідаціїпоміщицького землеволодіння. Їх підтримали робітничі страйки та демонстрації.

Під тиском національного руху царизм у 1904 р. розглядає питання про скасування заборони на українську мову, запитує думку Академії наук в цьому питанні, а також Київського і Харківського університетів. Всі вони рішуче висловилися за скасування обмежень у використанні української мови. Але поки уряд розмірковував і зважував всі «за» і «проти» загальноросійський страйк і збройні виступи народу в жовтні 1905 р. Змусили царизм видати Маніфест (17 жовтня 1905 р.), в якому декларувалися свободи і право, в тому числі права вільно видавати мовами народів Росії літературу, пресу, використовувати національні мови в школі. Українські партії виступали за автономію України і одночасно вели пропаГанд соціалістичних гасел. Провідною силою національно-визвольного руху, цієї складової частини демократичної революції, була українська інтелігенція. Її національно-визвольні гасла знаходили підтримку серед селян і робітників, і таким чином рух національного відродження переріс в національно-визвольну війну. Боротьба була непримиренною, вимоги і гасла демонстрацій та маніфестацій, тон української преси були дуже гострими. Царська влада сприймала український національно-визвольний рух як одну із найнебезпечніших частин всього революційного процесу і тому невпинно боролася проти нього, закриваючи українські видання, забороняючи українські товариства, заарештовуючи українських діячів. Особливо посилюються репресії в кінці 1905 -- на початку 1906 років, коли зазнало поразки збройне повстання робітників та інтелігенції Харкова, Донбасу, Москви, спрямоване на знищення царизму і встановлення республіки. В Україні це повстання було значноюмірою підтримане селянством.

Під впливом першої російської революції було здійснено перебудову системи органів державної влади.На підставі низки законодавчих актів - Маніфесту (17 жовтня 1905 р.) Закону провибори до Державної думи (11 грудня 1905 р.), Положення про Державну думу (20 лютого 1906 р.), Положення про Державну раду(24 квітня 1906 р.) та Основних законів Російської імперії (1906 р.) -у Росії вперше було засновано державні представницькі органи. Вони повністю або частково створювалися способом виборів і мали компетенцію обговорення законопроектів. Першою інстанцією розгляду законопроектів було визначено Державну думу, другою - державну раду. Імператор відтоді наділявся правом аконодавчої ініціативи, однак не втратив законодавчої влади (без його підпису жоден закон не набував чинності). Затверджуючи чи відхиляючи законопроект, цар сам вирішував його долю. Крім того, згідно з Основними законами (ст. 87), цар наділявсяправом видавати закони поза Державною думою в разі припинення її діяльності. Винятки з цього повинні були становити лише закони про зміни в Основних законах, законах про Державну думу, Державну раду і вибори до них.

Державна дума утворювалася способом виборів. Державна рада наполовину призначалася царем (друга половина її складу обиралася). Таке створення Державної думи і Державної ради повинно було забезпечити їхню повну підпорядкованість цареві.

Вибор не були загальними і рівними: права участі у виборах було позбавлено майже половину населення. Виборче право не надавалося жінкам, особам до 25 років, студентам,військовикам,"бродячим інородцям", іноземним підданим, засудженим до покарання, пов'язаного зі звільненням з посади чи позбавленням прав тощо. Виборчого права позбавлялася велика кількість із тих робітників, хто працював на підприємствах із кількістю зайнятих менше 50.

Усі виборці поділялися на чотири курії;повітових землевласників, міських виборців, волосних селян і робітників. Для землевласників України було встановлено виборчий ценз, який цілком забезпечував їм право участі у виборчих з'їздах повітових землевласників. Також майновий ценз встановлено для курії міських виборців (володіння торговельно-промисловими підприємствами, сплата промислового або квартирного податку та.ін ) Для цих двох курій було встановлено двоступеневусистему виборів і забезпечено обрання такої кількості виборній к і в, яка забезпечила поміщикам та буржуазіїпереважну більшість депутатів. Землевласники обирали й виборщика від 2000 виборців, міська курія -1 виборщика від 7000 виборців. Селяни обирали депутатів зчотириступеневою, а робітники - за триступеневою системою виборів, з представництвом один виборщик від 30 000 селян і один виборщик від 90 000 робітників. Отже, виборчі пільги арантували широке представництво землевласникам.

3. Українське питання та діяльність українських державних діячів в Державній Думі Росії

Український національний рух досяг суттєвих успіхів на виборах до І та II Державних дум Росії. Так, із 102 депутатів, яких обирали від українських губерній, в І Думу пройшли до 40, а в II Думу -- більше 40 свідомих захисників українських інтересів. Враховуючи політичну недосвідченість українських політичних лідерів, неможливість відкрито висувати кандидатів від своїх політичних партій, це, безумовно, був успіх.Українські ліберали співробітничали з місцевими організаціями партії кадетів на виборах до І і II Державних дум. Діяв виборчий блок 9УДРП і ПН у Києві, Одесі, Полтаві. В деякихмістах (Чернігові) українські депутати пройшли як члени ПНС. Там, де угоди не було досягнуто, перемагали праві.

Зі свого боку лідери українських кадетів в агітаційній боротьбі використовували "українське питання" там, де українські партії були слабкі. Під час виборів до І Думи харківська організація ПНС пропагувала позитивний досвід української автономії у складі Росії XVII ст. З метою поступової підготовки громадської думки в з російщеному місті до сприйняття цих ідейна шпальтах російськомовної газети "Южный край" систематично друкувались матеріали з історії та культури

України,в тому числі українською мовою. Професор Харківського університету, один з лідерів міської філії ПНС М. Сумцовпідготував у 1906 р. проект запровадження українознавчих дисциплін в університеті, який був надрукований для громадського обговорювання, та започаткував читання лекцій українською мовою.

Загалом склад депутатів від України у Думах був прогресивно-демократичний,опозиційний до царського уряду. Діяли українські думські громади (фракції), що розробляли загальні вимоги українців.

Вони видавали в 1906 р. журнал "УкраинскийВестник", а в 1907 р. газету "Рідна справа", в яких друкували виступи членів фракції, проекти документів, заяви лідерів. український депутат дума революція

До української фракції І Думи входили 44 депутати, серед них -- І. Шраг, П. Чижевський, В. Шемет, Г. Зубченко, М. Онацький, І.Тарасенко, С. Таран, А. Грабовецький та інші. Крім депутатів, які репрезентували 10 український рух, багато членів Думи від інших партій увійшли у фракцію, визнаючи необхідність вирішення українських питань (М. Ковалевський, А. В'язлов, М. Біляшевськийта ін.).Фракція була позапартійною організацією прогресивно-демократичного напряму. Членство у ній не заважало депутатам у загальнополітичних питаннях взаємодіяти з фракціями кадетів, трудовиків. Водночас всі вони були зобов'язані у національних питаннях діяти згідно з духом української парламентської групи.

У складі українськоїфракції ІІ Думи було 47 осіб. Серед них М. Долгополов, Б. Сайко, А. Гриневич, В. Хвіст, С. Нечитайло та ін. Під час роботи Думи було прийнято рішення про вихід членів української фракції з усіх інших думських партійних об'єднань. Передчасний розпуск II Думи перервав процес формування української фракції.

Робота фракції будувалася на принципах західноєвропейських парламентів. Так, у 1906 р. була створена групаекспертів з різних проблем, яку очолював М. Грушевський. Він розробив план національно-територіальної децентралізації Російської імперії, згідно з яким передбачалось утворити загальнодержавний парламент і територіальні сейми. До парламенту вибори мали бути непрямими, щоб уникнути великої його чисельності при утворенні маленьких виборчих округів і не репрезентативності малих націй у великих округах. Територіальні сейми мали займатися справами культури, місцевої адміністрації, призначенням суддів. Чверть місць у них передбачалася для інтелігенції.

Фракція працювала над законопроектами про сільськогосподарських робітників, національні права, мову викладання у школах українських губерній. Активно виступала вона з аграрного питання. Засудила позицію уряду щодо єврейських погромів (депутат І. Шраг був притягнутий до судової відповідальності за думську промову з цього питання), розстріли сільськогосподарських робітників у Київській,Полтавській і Чернігівській губерніях. Короткий термін існування І Думи не дав змоги фракції внестипідготовленізаконопроектина їїрозгляд.

У II Думі українська фракція виступила з декларацією, створеною на Базі програмиУДРП. Порядз загальнодемократичними вимогами свободи слова, друку, амністії політичним в'язням тощо проголошувалася необхідність надання автономії Україні, українізації шкільної освіти.

У III і IV Думах українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій,тиск на виборців під час голосування.

На засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте ці скромні вимоги не були прийняті. Українську мову не дозволили вивчати в початковій школі, хоч іншим народам -- полякам, латишам, литовцям, естонцям, татарам, євреям -- було дозволено мати такі школи. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернаторБагговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв "Україна", "український", доводити, що "Україна" -- це просто окраїна держави в минулі часи тощо.

Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.Попри намагання імператорського оточення ліквідувати інститут Парламентаризму в особі Державної думи, вона залишалася центром політичного життя країни, осередком вільнодумства, зрештою, мала значний вплив на формування суспільної свідомості широких мас. Беручи участь у думських баталіях, українські депутати набиралися безцінного досвіду, який їм мав знадобитися для будівництва власної держави. 

Висновки

Початок XX ст. характеризувався загостренням політичних і соціальних суперечностей, які стали причиною подальшої активізації суспільно-політичного і національного руху.

Національний рух в Російській імперії перетворився в Демократичну революцію 1905-1907 рр. В Україні революція носила і національно -визвольний характер. Переважна частина українських партій, в своїх програмах виступала за автономію України в складіфедеративної Росії, але всі вони, діючи в підпіллі, боролися за демократію і республіку.

На виборах до І та II Державних дум Росії, із 102 депутатів, яких обирали від українських губерній, в І Думу пройшли до 40, а в II Думу -- більше 40 свідомих захисників українських інтересів.І Державна дума (27 квітня - 7 липня 1906р.) продемонструвала наміри продовжувати реформи державного устрою Росії.II Державна дума (20 лютого -- 3 червня 1907р.)виступала проти незаконних дій поліції, про можливість скасування військово-польових судів і смертної кари.Назасіданнях III і IV Дум розглядалось питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію.

Державної думи, вона залишалася центром політичного життя країни, осередком вільнодумства, зрештою, мала значний вплив наформування суспільної свідомості широких мас. Беручи участь у думських баталіях, українські депутати набиралися безцінного досвіду, який їм мав знадобитися для будівництва власної держави.

Список використаної літератури

1.Політична історія України: Навчальний посібник / За ред. В. І. Танцюри.

-- 2-ге вид., доповн.. -- К., 2008. -- 552 с.

2. Білоцерківський В. Я.Історія України: Навчальний посібник. -- К.: Центр

учбової літератури, 2007. -- 536 c.

3. Захарченко П.П. З 38 Історія держави та права України: Навч. посіб. для

дист. навч. -- К.: Університет „Україна", 2005. -- 208 с.

4. Історія України / В.О. Колосюк, Н.М. Левицька, С.Б. Буравченкова та ін.Навчально-методичний посібник. - К.: НУХТ, 2011 -- 308 с

Размещено на Allbest.ru