Ярослав Мудрий

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ярослав Мудрий

Зміст

Вступ

1. Життєпис Ярослава Мудрого

2. Внутрішня політика Ярослава Мудрого

3. Зовнішня політика Ярослава Мудрого

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Ярослав Володимирович (Мудрий) (бл. 978-1054) - видатний державний діяч і полководець, великий київський князь (1019-1054), син князя Володимира Святославича і полоцької княжни Рогнеди.

У період його князювання спостерігалося піднесення Давньоруської держави. Було розширено територію Київської Русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. Князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство (літописці називали його «Богохранимим» та «Богомудрим»), засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при Софіївському соборі.

За часів Ярослава Мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої «Правди Ярослава», що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як «Руська Правда». 37 років правління Ярослава Мудрого заклали міцний фундамент розвитку традицій державотворення на українських землях. Протягом цього часу Давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.

Метою даної роботи є дослідження ролі Ярослава Мудрого у становлені української державності.

Відповідно до мети були поставлені та виконані наступні завдання:

- Досліджено життя Ярослава Мудрого;

- Визначені особливості його внутрішньої політики;

- Досліджена зовнішня політика Ярослава Мудрого.

Об'єкт роботи - діяльність Ярослава Мудрого.

Предмет роботи - зовнішня та внутрішня діяльність Ярослава Мудрого.

При написанні роботи були використані наукові праці українських вчених, які присвячені питанню діяльності князів часів Київської Русі.

1. Життєпис Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий (978-1054 pp.) - державний діяч, великий князь Київський. Ярослав, син Володимира Святославовича, народився в 978 р. Ще у підлітковому віці батько відіслав його своїм намісником до Ростово-Суздальської землі, а згодом до Новгорода.

В останні роки життя Володимира його численні сини перестали коритися батьку. Спочатку повстав турівський князь Святополк, за що був кинутий у в'язницю. Потім відмовився платати данину новгородський князь Ярослав. Розлючений Володимир став готуватися у похід проти нього, але 15липня1015 р. раптово помер. Між братами спалахнула війна. Святополк, прозваний Окаянним, вів себе найбільш брутально. Він убив трьох братів - Бориса, Гліба, Святослава. Кілька разів приводив на Русь поляків, щоб здобути Київ. Нарешті, розбитий на річці Альті військами Ярослава, що складалися з новгородців і варягів, Святополк втік до Польщі, де безслідно зник. Великим князем київським став Ярослав Володимирович (1019-1054), прозваний за розум і вченість Мудрим. Незважаючи на своє слабке здоров'я, вроджену кульгавість, новий князь був завзятим полководцем і енергійним державцем. Його християнське ім'я - Юрій.

Прийшовши до влади, Ярослав Мудрий ще довгі роки приборкував інших князів та племена. Чернігівщина перейшла до нього лише після смерті брата, сильного князя Мстислава, який понад 10 років володів лівобережною частиною Русі від Чернігова до Тмутаракані. Він допоміг Ярославу повернути захоплені польським королем Болеславом I Хоробрим червенські міста. Над річкою Сян брати спорудили західний форпост Русі - місто Ярослав (тепер у Польщі). Було укріплено населені пункти на території Волині, де жили дуліби й бужани.

Ярослав поширив владу на західне узбережжя Чудського озера, де було споруджено місто Юр'єв (тепер Тарту в Естонії). Відновилася влада київського князя над ятвягами на Німані. Після завершення міжусобної боротьби князь сприяв відродженню сільського господарства, ремесла, торгівлі. Розбудовував Київ, Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород.

Найбільше зроблено князем Ярославом для зміцнення південно-східних кордонів. Як і його батько, Ярослав будував міста-фортеці на Росі, Стугні, рішуче боровся з кочовиками. Коли 1036 р. навала печенігів докотилася до Києва, князь зібрав великі сили і дав рішучий бій під столицею. Літописець відзначив: «Була битва жорстока, і тільки навечір Ярослав узяв гoру. Побігли печеніги у різні боки, бо не знали куди бігти. Тікаючи, одні тонули в Сетомлі, інші в інших ріках, а ще інші невідомо де бігають і донині». Розбиті вщент вороги більше не нападали. Частина їх пішла на схід у далекі степи, де асимілювалася з іншим народами, а частина, що залишилася біля кордонів Русі, підкорилась її владі і розчинилася в місцевому населенні.

Успіхи зовнішньої політики Ярослава грунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв'язки. Так, трирічна війна Русі з Візантією завершилася примиренням і шлюбом сина Ярослава Всеволода з донькою імператора Костянтина ІХ Мономаха Анастасією. Пізніше їхній син, Володимир Всеволодович, успадкував від візантійського діда прізвисько Мономах.

Сам Ярослав був одружений на доньці шведського короля Інгігерді. Син норвезького короля Гарольд Сміливий побрався з донькою Ярослава Єлизаветою. Анастасія Ярославна стала дружиною угорського короля Андріана І. Талановита і освічена Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І та після його смерті певний час управляла країною. Польський король Казимир І Відновлювач був одружений на сестрі князя Марії-Доброгніві. Династичні стосунки були також з Німеччиною. За Ярослава Мудрого середньовічна держава русичів дістала широкого міжнародного визнання. Князя Русі недаремно називали «тестем Європи».

Місто Київ перетворилося в одне з найбільших і найгарніших міст у середньовічній Європі - «матір міст руських», прекрасну столицю Русі. На місці розгрому печенігів князь розпочав міську забудову. Він оточив нову частину міста великим валом і високою дерев'яною стіною. На відміну від старої частини - «міста Володимира», юна дістала назву «міста Ярослава». Головні південні ворота, над якими височіла церква з золотою банею, дістали назву Золотих. У центрі «міста Ярослава» в 1037 р. споруджено митрополичий Софійський собор, що зберігся й донині. Зміцнювалися міські укріплення. Ремісничо-торговий Поділ обнесли верхнім та нижнім валом. У Києві накопичувались багатства. Він став визначним адміністративним і торговельним центром. Його зв'язки охопили багато країн Європи та Азії.

Населення Києва швидко зростало. Окрім князівської родини,бояр, дружинників, у ньому селилися ремісники, купці, лихварі. У період розквіту місто мало до 8 тис. дворів і близько 50 тис. чоловік населення. За розмірами, бурхливістю життя та багатством Київ досяг рівня найбільших столиць Європи - Лондона і Парижа. Його навіть стали називати суперником Константинополя.

Населення столиці Руської Землі в цілому було однонаціональним - русичі-українці. Але поруч з ними в XI ст. у Києві мешкали іноземні купці - греки, варяги-скандинави, араби, сирійці,франки, поляки, ще в X ст. з'явилася община євреїв-іудеїв.

Зростання військової, політичної і економічної могутності держави спричинило консолідацію праукраїнських племен, асиміляцію їхньої мови, характеру, вело до поступового формування єдиної української народності.

Велике значення в політичному і релігійному житті Руської держави мало оформлення константинопольським патріархом у 1039 р. самостійної київської церковної митрополії. Підвищенню її авторитета сприяло призначення у 1051 р. першого митрополита-русича Іларіона. Він був вихідцем з народу, священиком у Берестовому, але згодом став видатним діячем християнської церкви і письменником. Йому належить визначний філософський твір «Слово про закон і благодать». 3 ініціативи князя Ярослава й митрополита Іларіона по всій країні розгорталося церковне й монастирське будівництво, широка освітня, культурна та благодійна діяльність. У «Повісті минулих літ» сказано, що за Ярослава «стала віра плодитися і поширюватися пo Русі, і чорноризці (монахи) стали множитися, з'явилися монастирі. Любив Ярослав церковні устави (закони) і священиків дуже шанував, а понад усе почитав чорноризців». До кінця правління князя Русь уже мала шість церковних округ - єпархій, на чолі з єпископами. При ньому ж виник і Києво-Печерський монастир (згодом Лавра). Спочатку в печері на березі Дніпра оселився майбутній митрополит Іларіон. А згодом, у 1051 p., прийшли ченці Антоній , які походили з бояр. Вони стали першими печерськими чорноризцями і святими. Мощі Антонія й сьогодні зберігаються у Лаврі. У цьому ж монастирі на початку XII ст. чернець Нестор написав літопис «Повість минулих літ».

З формуванням нових суспільних відносин почалося збирання і запис поширених у народі правил взаємостосунків між різними верствами населення країни. З'явилися писані закони. Початок юридичному оформленню законодавства був покладений збіркою законів під назвою «Руська Правда». До нас дійшло понад 100 списків цього історичного документа, переписаних протягом XIII-XVIII ст.

Вважають, що автором найстарішого варіанта «Руської Правди» був князь Ярослав. Тому цей перший короткий список дістав назву «Правда Ярослава». Пізніші списки значно доповнили сини й онуки князя. У першому варіанті документа зберігся значний вплив родових звичаїв, у тому числі й кровної помсти. У цілому ж закони «Руської Правди» визначали правове становище різних груп тогочасного населення. У кодексі чітко виражені норми кримінального права, зокрема покарання за вбивство, образи, крадіжку.

Часи Ярослава Мудрого увійшли в історію України як період розквіту Руської Землі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, її світогляду, становлення в країні цивілізованого суспільства [1, c. 185; 2, c. 78].

2. Внутрішня політика Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр'їв. Ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. Він, як свідчить літописець, «почав ставити городи по Росі» й остаточно здолав печенігів. Звістка про останню, переможну для Ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами Києва, вміщена під 1034 p., одначе сучасні історики відносять її до 1017-го. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місці битви величний храм -- Софію Київську.

У Києві та багатьох інших містах Русі було створено скрипторії -- книжкові майстерні, у яких переписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Прикметно, що саме за Ярослава і, певно, з його ініціативи у Києві в 1037--1039 pp. було створено перший літописний звід.

За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли бібліотека і школа, де навчали грамоти й ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися й створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, велося літописання.

Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Зокрема, було засновано Київську митрополію, що підпорядковувалася константинопольському патріарху. У 1051 р. собор єпископів Київської держави обрав першого митрополита з русинів -- Іларіона. Під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря Русі -- Печерського, заснованого св. Антонієм Печерським. Уже від кінця XI ст. Печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської держави. Тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт. Саме з ченців Києво-Печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі Київської держави. За Ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. Георгія та св. Ірини, про які «Повість минулих літ» згадала під 1037 р.

Налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир. Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або «Найдавнішою правдою». Він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів «Руській правді».

Збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «Руська правда», складався впродовж кількох поколінь. Найдавніша частина, т. зв. «Найдавніша правда», створена за часів Ярослава Мудрого. Окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами -- т. зв. «Статут Ярославичів». До «Руської правди» увійшли статті й пізніших часів. Це й не дивно, адже збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства [3, c. 97].

Сьогодні відомо 106 списків «Руська Правда», складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три редакції --- Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі.

Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» або «Найдавнішої правди» (ст. 1-18), «Правди Ярославичів» або «Статуту Ярославичів» (ст. 19-41), «Локону вірного» (ст. 42) та «Урока мостникам» (ст. 43). «Правду Ярослава» складено у 1030-х роках (за деякими дан. --- бл. 1016).

Норми «Найдавнішої правди» відображають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігається, хоч із значним обмеженням, інститут кривавої помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження і челядь, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава -- давній частині Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII--IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією Х ст.

Руська Правда -- найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому -- статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Значна увага Ярослава Мудрого приділялася регулюванню торговельних відносин, визначенню прав, якими користувалися купці. Тому Ярослав Мудрий нерідко використовував русько-візантійські договори, які чітко фіксували правове становище і привілеї феодалів, для створення Короткої Руської Правди.

Розвинутість зобов'язального права в Київській Русі є переконливим свідченням панування тут права приватної власності. Із здійсненням цього права і його захистом пов'язані передусім зобов'язання з приводу заподіяння шкоди, про які згадується вже у Правді Ярослава.

У Руській Правді згадується також про зобов'язання за договорами. При цьому для ранньофеодального права було характерно, що невиконання стороною деяких зобов'язань могло не тільки тягти за собою майнові стягнення, а й давати потерпілій стороні за відомих обставин право на особу, яка не виконала своїх зобов'язань (продаж у холопи) (статті 54, 55 П. П.) [4].

Договори («ряди») укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує. Перші письмові договори купівлі-продажу землі, що дійшли до нас, були укладені в Новгороді.

Право Київської Русі за часів Ярослава Мудрого знало і договір особистого найму. Цей договір тягнув за собою право наймача на особу наймита. Наймання в служіння (тіунство, ключництво) призводило до холопства того, хто наймався, якщо інше не було спеціально обумовлено. Найчастіше наймання призводило до феодальної залежності.

Злочини і покарання згадуються в таких писемних пам'ятках права, як русько-візантійські договори (статті про вбивство, удар мечем, майнові злочини). Однак основні відомості про кримінальне право містить Руська Правда [5, c. 463].

У цій законодавчій пам'ятці злочини називаються «образою», під якою розуміють будь-яке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилося насамперед у нанесенні потерпілому фізичної, матеріальної або моральної шкоди. Проте ранньофеодальне право чітко не відрізняло кримінальне правопорушення від цивільно-правового. Так, згідно зі ст. 15 К П. злісна несплата боргу, що утворився внаслідок цивільно-правової угоди, визнавалася образою і тягла за собою покарання у вигляді штрафу [4].

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов'ян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судова грамота, Судебник 1497 p.. Судебник 1550 p. і навіть деяких статей Соборного уложения 1649 p. [6, c. 43].

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв'язати ще одну проблему, яка терзала його і його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, як правило спалахувала після смерті князя між його синами.

У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини.

Хоча деякий час система ротації влади діяла переважно завдяки співробітництву між трьома найстаршими синами - Ізяславом, Святославом і Всеволодом, незабаром вона зіткнулася з рядом перешкод. Найсерйознішою була та, що ідея ротації влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу - спадкоємства від батька до сина. Внаслідок цього характерною рисою поярославової доби стали запеклі сутички між племінниками та дядьками, із збільшенням числа князів чвари все більше розгорялися [7, c. 64].

Культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. Вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави, посилили міжнародний авторитет Київської Русі. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим [2, c. 79].

3. Зовнішня політика Ярослава Мудрого

Ярослав проводив гідну великої держави зовнішню політику, вступивши у рівноправні стосунки з головними європейськими державами середньовічного світу: Німеччиною та Візантією. Особливо пожвавилися дипломатичні взаємини між Київською Руссю та Германською імперією. В 1030 - 1031, 1040 та 1043 рр. держави обмінялися посольствами.

Зокрема, відбувається подальше зближення Русі з Німеччиною. 30 листопада 1040 р. в Альштедті побувало руське посольство з дарами. Там були врегульовані всі спірні питання, що стосуються торгівлі і русько-німецько-польських стосунків. Якщо говорити про ці три держави, то можна сказати, що їх взаємини сильно перепліталися. Довгий час він боровся за утвердження західних кордонів Київської держави, відвойовував у польських феодалів землі, захоплені ними під час усобиці 1015-1019 рр. У 1030 р. Ярослав звільнив від поляків волинське місто Белз, а наступного року разом із братом Мстиславом відвоював у Польщі і возз'єднав з Давньоруською державою Червону Русь. Проте в кінці 30-х років Польщі довелося зіткнутися з народним рухом, в результаті якого держава розпалася. Але незабаром воно знаходить допомогу Русі, а новий правитель Польщі Казимир Пяст укладає в 1042 році мирний договір, по якому Червенська земля (захоплена раніше) і Берестьє відходили до Русі, Польща відмовлялася від Ятвяги і повертала полонених, узятих за час війни. Союз з Руссю істотно полегшив Казимиру боротьбу за возз'єднання Помор'я і повернення Сілезії, оскільки можна було не побоюватися за напад русів з тилу [8, c. 52].

З метою зміцнення західних рубежів заснував місто Ярослав на р. Сян. Продовжуючи зміцнювати західні рубежі країни, він провів кілька успішних походів проти агресивних ятвязьких (1038 р. ) і литовських (1040 р. ) племен. У цей період військо Ярослава успішно воювало проти угро-фінського племені чуді на півночі Русі та в Прибалтиці, де було збудовано на честь князя місто Юр'їв (християнське ім'я Ярослава було Юрій). Князь успішно воював з печенігами і у 1036 р. завдав їм нищівного удару під стінами Києва.

На півдні Ярослав, як і його попередники, вів боротьбу з печенігами. Він укріплював південний степовий кордон, будуючи міста-фортеці над річкою Рось. У 1036 р. печенігам вдалося прорватись до Києва. У жорстокій боротьбі руські війська, очолювані Ярославом, вщент розгромили печенігів.

Щоб забезпечити безпеку Галичини від Польщі, князь заснував над Сяном новий город і назвав його від свого імени Ярославом. Ходив також далеко на північ до Балтійського моря і там заложив город Юріїв, тепер Тарту (в Естонії).

Укладення нових союзів з Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Чехією було викликано розривом військово-політичних, торгівельних і церковних зв'язків з Візантією. Причини конфлікту не цілком ясні, але, імовірно, ними була зміна політичного курсу Костянтина IX, що викликала ніяковість прав руського купецтва, розформування «руського корпусу» і вбивство посла. Ярослав зібрав велике військо, на чолі якого поставив свого сина Володимира і воєводу Вишату. У 1043 р. руські раті рушили на Константинополь. Коли руський флот підійшов до столиці, руські посли запропонували Візантії укласти мир, запросивши за нього величезну суму, але не отримали відповіді. Потім відбулася морська битва двох флотів, в результаті якої руські судна знов, як і в 941, були знищені «грецьким вогнем» і частково розвіяні бурею. Володимир із залишками флоту повернувся додому. Але Візантії було важко ворогувати з Руссю, що зміцнила свої позиції в Європі і зв'язки, що зав'язала, з Німеччиною і Францією. Ось чому Візантія була вимушена шукати угоди, переймаючи на себе відшкодування збитку руським купцям. Укладений в 1046 році договір був скріплений браком Всеволода Ярославіча на дочці імператора. Від цього шлюбу народився славетний державний діяч і полководець, мислитель і письменник Володимир Мономах. Договором також передбачалася видача полонених і продовження служби руського корпусу.

Ярослав Мудрий доклав зусиль для покращення стосунків із Угорщиною. По смерті угорського короля Стефана І королівський трон успадкував його племінник Петро Орсеоло, який орієнтувався на союз із німецьким імператором. Інший племінник -- Андрій -- подався на Русь: спочатку на Волинь, але князь Ігор Ярославович не захотів його прийняти, і тоді принц був змушений вирушити до половців, а вже звідти прибув до Києва. Саме тут до угорського принца Андрія прибула делегація опозиційної до Петра Орсеола знаті зі запрошенням зайняти трон. Очевидно, Андрій отримав допомогу від князя Ярослава Мудрого, бо невдовзі таки зайняв угорський престол і одружився з донькою Ярослава Мудрого Анастасією, а онук Ярослава -- Ростислав Володимирович -- одружився з Ілоною (Ленкою), донькою угорського герцога Бели.

На кінець 40-х років XI ст. припадає встановлення дружніх стосунків між Київською Руссю та Францією. Ініціатором тут виступила Франція. У 1048 р. з Парижа до Києва вирушило посольство, яке очолили Готьє Моський, Госселен де Шаліньяк та Роже Шалонський. Від імені короля Генріха І вони просили руки доньки Ярослава Мудрого Анни. У травні 1049 р. в Реймсі відбулося весілля. Зі собою до Франції княжна взяла кириличне Євангеліє, на якому пізніше присягали французькі королі.

Традиційно дружніми в часи правління Ярослава Мудрого залишалися русько-скандинавські зв'язки. Сам Ярослав був одружений з донькою шведського короля Олафа Інгігердою, котру в нас звали Ірина. Подружжя жило дружньо і, як відомо, по смерті Ірини Ярослав Мудрий заповів поховати себе біля неї. Руські літописи та скандинавські саги повідомляють, що деякі скандинавські правителі та їхні діти знаходили притулок у Києві. Так, зокрема, у війську Ярослава Мудрого перебував Гаральд Хоробрий -- норвезький принц, який був закоханий у княжу доньку Єлизавету. В 1046 р. Гаральд Хоробрий одружився з Єлизаветою, а з 1047 р. він став норвезьким королем [9, c. 81-83].

Окрім вирішення питань співпраці з європейськими країнами, Ярослав Мудрий проводив і активну східну політику. Продовжується розширення Руської держави, заселення в степові зони. Головна оборонна лінія переноситься далі на південь - на річку Рось. Але найзнаменнішою подією стає розгром Ярославом печенізької орди під Києвом в 1036 році. Розбиті дружинами Ярослава печеніги відкочували на Балкани і перестали бути загрозою для Київських земель.

Династичні шлюби сприяли активізації дипломатичних зносин та налагодженню приязних політичних і особистих контактів. Польський король Казимир одружився з сестрою Ярослава, дочкою Володимира. Цей союз затвердив за Києвом червенські міста. Зате Ярослав приборкав заколотника проти Казимира на ймення Моїслав, який захопив Мазовію й хотів бути незалежним володарем.

Зарубіжні літописці згадують трьох дочок Ярослава -- Єлизавету, Анну й Анастасію. Перша була дружиною норвезького принца Гаральда. Гаральд спочатку служив у війську Ярослава, а згодом -- в імператорському в Константинополі. Успішно воював у Африці, на Сицилії. Після одруження з Єлизаветою став королем Норвегії.

Друга княжна, Анна, вийшла заміж за Генріха І, короля Франції. Цьому передувала така історія. Батько Генріха І, Роберт, мав необережність одружитися зі своєю родичкою (в четвертих). Але папа Римський, дізнавшись про це, оголосив його одруження кровозмішуванням і жорстоко переслідував. Боячись такої ж долі, Генріх почав шукати наречену за межами Франції, яка, тоді ще бідна й слабка, могла пишатися союзом з могутньою Київською державою. 1048 року король прислав до Ярослава послом єпископа Шалонського Рокера. Анна приїхала з ним до Парижа й вийшла заміж за Генріха. Після його смерті (1060 р.) вона спочатку пішла в черниці, але через два роки всупереч волі сина одружилася з графом де Крепі. Син її, Філіпп, хоча й став королем Франції, однак настільки любив і шанував матір, що до 1075 року підписував усі державні папери разом з Анною.

Третя дочка Ярослава, Анастасія, вийшла заміж за угорського короля Андрія І. За нею на лівий берег Дунаю переселилося чимало колишніх громадян Київської держави.

Троє синів Ярослава одружилися з європейськими принцесами. Норвезькі літописці називають Володимира, старшого сина Ярослава, чоловіком Гіди, доньки англійського короля Гаральда, переможеного Вільгельмом Завойовником. Такі широкі зв'язки свідчать про великий міжнародний престиж Ярослава. Недаремно його називали «тестем Європи».

У київському дворі шукають собі притулку вигнанці, представники різних європейських династій. Норвезький король Олаф разом із сином Магнусом пережив у Києві втрату престолу, який Магнус згодом повернув родині. Угорські королевичі Андрій і Левента сидять у Києві, аж доки угорські магнати не запрошують Андрія на престол [10, c. 69].

За час свого правління, Ярослав зумів забезпечити зміцнення на Європейській політичній арені статусу Русі як великої держави. Укладаючи нові союзи і розвиваючи міждержавні відносини, Ярослав постійно балансував, не допускаючи посилення якої-небудь країни, але при нагоді прагнучи підвищити авторитет Руської держави.

мудрий князь політика закон

Висновки

Князюванню Ярослава Мудрого був притаманний виразно державотворчий підхід, він більше дбав про консолідацію, розбудову й захист своїх земель, аніж про силове приєднання нових територій. Хоча й нові території теж додавались. На кінець 30-х років ХІ ст. володіння Великого князя простягалися від Фінської затоки, Ладоги й Онеги до Чорного та Азовського морів, від Карпат і Нижнього Дунаю до Середньої Волги і верхів'їв Північної Двіни, перевершуючи за розмірами решту християнських країн. Відтворення єдності Русі, зосередження влади в руках великого князя, підпорядкуванню Києву окремих російських земель, за допомогою напряму туди великокняжих синів-намісників стало тією політичною основою, на якій розвинулися нові господарські процеси, розцвіли міста, ускладнилося суспільне життя, рушила вперед культура країни. Особливу увагу Ярослав приділяв поширенню і зміцненню християнства.

Князеві Ярославу Мудрому приписують перше зведення писаних руських законів, відомих під загальною назвою «Руська правда». Даний кодекс законів являє собою чудове історичне джерело та юридичний документ XI століття, що не поступається європейським аналогам тієї епохи. У «Правді Ярославичів», складеній уже по смерті Ярослава 1072 року у Вишгороді, на думку М. Грушевськго, була відображена юридична практика, що викристалізувалася ще за життя великого князя. Він був справжнім провідником просвiтництва у державі.

Безперечно, з цим висновком можна погодитися: великий князь київський Ярослав був різнобічно освіченим, мудрим правителем, наділеним надзвичайним дипломатичним хистом. I ми по праву можемо пишатися таким державним діячем, досягнення якого залишили вікопомний слід.

Культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. Вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави, посилили міжнародний авторитет Київської Русі. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим.

Зовнішня політика Київської Русі в період правління Ярослава Мудрого відзначалася продуманістю, відносною миролюбністю, прагненням відстояти руські інтереси, для захисту яких у разі необхідності застосовувалася сила зброї. Винятково важливе значення мала династична шлюбна політика Ярослава Мудрого, завдяки якій вдалося породичатися з володарями не лише сусідніх, а й віддалених від Русі європейських держав. Вклад Ярослава Мудрого у зовнішню політику та розвиток дипломатії Київської держави неоцінимий. В області зовнішньої політики Ярослав, як і його батько, більше сподівався на дипломатію, чим на зброю. Він зумів забезпечити для Київської Русі визнання і високий авторитет на міжнародній арені. Королі майже всіх західних держав прагнули зв'язати себе родинними зв'язками з Ярославом Володимировичем. Таким чином, міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі. Для багатьох європейських монархів київський володар був своєрідним взірцем феодального правителя. Саме таким постав київський князь у тогочасних європейських джерелах.

Таким чином, визначальними рисами правління Ярослава Мудрого були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність Ярослава Мудрого; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології - християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

Перелік посилань

1. Лановик Б.Д. Історія України: навч. посіб. / Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович. - К.: Знання-Прес, 2001. - 698 с.

2. Довідник з історії України / За ред. І.Підкови і Р.Шуста. - К.: Генеза, 2001. - 1136 с.

3. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: навч. посіб./ Ю.А. Мицик, О.Г. Бажан, В.С. Власов.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 591 с.

4. Руська правда (тексти на основі 7 списків та 5 редакцій) / Під ред. проф. Серафима Юшкова. -- Київ: Видавництво НАН України. 1995.

5. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. Т. 1. - К.: Знання, 1994-1996. - 932 с.

6. Леонтович Ф. Русская Правда и Литовский Статут. / Ф. Леонтович. - К.: Знання, 1996. - 126 с.

7. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчинського. - К.: Либідь, 1991. - 512с.

8. Лозко Г.С. Українське народознавство. - К.: Зодіак-ЕКО, 1995. - 368с.

9. Кучик О.С. Зовнішня політика України: навч. gосіб. / О.С. Кучик, О.А. Заяць. - К.: Знання, 2010. - 573 с.

10. Овсій І.О.Зовнішня політика України(від давніх часів до 1944 року): навч. посіб. - Київ: Либідь, 2002. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru