Рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Дослідження стану та умов розвитку україномовної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Характер руху за україномовну освіту в Україні, аналіз його особливостей в різних регіонах. Дії української інтелігенції щодо україномовного навчання.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.01.2016 |
| Размер файла | 44,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Морозова Ольга Станіславівна
УДК 94 (477) “1880/1917”: 811.161.2.
РУХ ЗА ВПРОВАДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ
В КІНЦІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
07.00.01 - Історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк - 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник - доктор історичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України Тригуб Петро Микитович, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили
Офіційні опоненти
- доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Шкварець Валентин Павлович, завідувач кафедри українознавства Миколаївського навчально-наукового інституту Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова
- кандидат історичних наук Петренко Ірина Миколаївна, доцент кафедри культурології та історії Полтавського університету споживчої кооперації України
Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).
Автореферат розісланий 18.01. 2007 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Рідномовна освіта є важливим елементом існування свідомої нації, подальшого розвитку і прогресу держави. Освітня політика уряду, спрямована на розбудову україномовної школи, є передумовою економічного добробуту і подолання духовної кризи в Україні, подальшого розгортання науково-технічного прогресу, відродження національних традицій, інтеграції у співтовариство.
Сьогодні, незважаючи на помітне піднесення статусу української мови, зміцнення її позицій в усіх галузях життя, мають місце й негативні тенденції. У багатьох освітніх закладах України, особливо в південному і східному регіонах, навчання українською мовою не набуло достатнього поширення, ще й досі спостерігається опір її вивченню серед російськомовного населення, деякі місцеві ради прийняли рішення про надання російській мові статусу регіональної, що наносить шкоду нормальному функціонуванню національного організму. Проблеми становлення єдиної системи національної освіти з рідною мовою викладання, правового захисту україномовного навчання, пошуку засобів для досягнення компромісу між україномовним та іншомовним населенням досить гостро стояли перед населенням століття тому. Вивчення історичного досвіду становлення і розвитку руху за впровадження української мови в навчальних закладах України досліджуваного періоду сприятиме вирішенню мовних проблем сьогодення.
Дослідження даної проблеми дає можливість з'ясувати, за яких умов треба здійснювати українізацію освіти, на які особливості слід звернути увагу при її проведенні в різних регіонах України, визначити більш дієві форми й методи українізаційної політики, а також роль різних політичних сил, культурно-освітніх і громадських організацій у справі розбудови національної освіти з українською мовою викладання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано за індивідуальним планом в контексті наукової проблеми “Актуальні питання соціально-економічного, політичного і культурного розвитку Нижнього Подніпров'я та Побужжя” (номер державної реєстрації в УКРІНТЕІ 0106U000823), якою займається кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили.
Об'єктом дослідження є освітні установи України в кінці ХІХ - на початку ХХ століття.
Предметом дисертаційного дослідження є рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ - на початку ХХ століття та участь у ньому представників української інтелігенції, державних і громадських діячів, політичних партій і культурно-просвітницьких установ, окремих груп студентства, робітництва та селянства.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють час від 80-х рр. ХІХ ст. до 1917 р. Вони обумовлені тим, що наприкінці ХІХ ст. відбулося піднесення національно-визвольного руху на українських землях, складовою частиною якого стала боротьба за впровадження української мови в освітніх закладах України. україномовний освіта інтелігенція
80-90-ті роки ХІХ ст. характеризуються активною русифікацією українського населення Наддніпрянської України та полонізацією галичан, мадяризацією закарпатців та румунізацією буковинців. Водночас в Україні виникла широка мережа різноманітних культурно-освітніх і громадських організацій, які ставали на захист українського слова.
Революція 1905-1907 рр. у Російській імперії вплинула на піднесення руху за освіту рідною мовою не лише в підросійській Україні, а й в українській частині Австро-Угорської держави. Боротьба за українське національне шкільництво стала головним питанням не лише серед груп інтелектуальної еліти, а й у діяльності українських партій, відомих громадських і освітніх діячів, організацій того часу. Активно підтримали домагання свідомих українців майже усі верстви українського населення.
У післяреволюційний період посилилися антиукраїнські дії з боку російського та австрійського урядів. Політику знищення усіх проявів національної самосвідомості українців припинила тільки Лютнева революція 1917 р., яка ознаменувала якісно новий етап в історії їх національного відродження.
Територіальні межі дослідження охоплюють українські землі, що входили в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. до складу Російської та Австро-Угорської імперій.
Метою дослідження є комплексний аналіз характерних рис та особливостей руху за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:
- з'ясувати стан наукової розробки теми;
- визначити інформаційні можливості використаних джерел та розкрити методологічні засади дослідження;
- дослідити стан та умови розвитку україномовної освіти в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., охарактеризувати національно-мовну політику урядових кіл Російської імперії та Австро-Угорщини в сфері освіти, показати її негативний вплив на подальший розвиток населення України;
- на основі всебічного аналізу архівних та опублікованих документів, статистичних джерел, матеріалів періодики, досягнень вітчизняної та зарубіжної історіографії простежити та охарактеризувати процес руху за україномовну освіту в Україні, визначити його особливості в різних регіонах;
- висвітлити дії української інтелігенції щодо україномовного навчання, показати внесок найвидатніших діячів національної школи в розробку теоретичних основ і практику розбудови рідного шкільництва;
- скласти періодизацію процесу руху за освіту рідною мовою в Україні;
- підвести реальні підсумки руху за українізацію освіти в Україні зазначеного періоду.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в самій проблематиці теми. Автор на основі глибокого вивчення і критичного аналізу широкого кола матеріалів відтворює цілісну картину історичного розвитку руху за освіту рідною мовою в зазначений період.
Новим є спосіб реалізації поставлених завдань. У роботі простежується розвиток одразу двох процесів українізаційного руху: західноукраїнського і наддніпрянського, які відбувалися в різних історичних умовах, мали специфічні риси й особливості. Реконструкція історичної дійсності даного періоду здійснюється через аналіз цих процесів, їх співставлення й у кінцевому результаті їх характеристику як єдиного явища.
Дисертантом визначено:
- стан та статус української мови в навчальних закладах обох частин України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., історичні передумови необхідності впровадження цієї мови в українських освітніх установах;
- встановлено основні причини неоднакового ставлення населення різних регіонів України до українізації навчання, визначено єдність, багатогранність, особливості та специфіку руху за навчання українською мовою в Західній і Наддніпрянській Україні зазначеного періоду;
- проаналізовано діяльність різних верств українського населення стосовно введення української мови в систему освіти, надано принципову оцінку діям української інтелігенції, просвітніх і громадських товариств, органів державної влади та місцевого самоврядування на ниві націоналізації освіти;
- висвітлено значимість розроблених у боротьбі за освіту рідною мовою положень і висновків з фундаментальних проблем національної школи, освіти і виховання для розвитку сучасної науки і практики;
- розроблено періодизацію процесу руху за введення української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.;
- введено до наукового обігу нові документи, історичні факти, які дали можливість визначити внесок багатьох раніше невідомих і маловідомих освітніх і культурних діячів у розробку теоретичних основ і практику творення україномовної школи.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його результати і висновки можуть бути використані для подальшого вивчення процесу руху за впровадження української мови в навчальних закладах України в різні періоди його розвитку, при розробці стратегії розвитку освіти і школи на сучасному етапі реформування системи освіти в Україні; у вирішенні проблем впровадження української мови в освітніх та культосвітніх установах; у викладацькій та краєзнавчій роботі; в дослідженнях з історії України, історії української культури, в роботах з теорії та історії педагогіки, філософії освіти та ін. Науково-теоретичні результати дослідження можуть сприяти оновленню структури і змісту вузівських курсів з історії, педагогіки, використовуватися при розробці спецкурсів і проведенні спецсемінарів як у вищих, так і в середніх навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. У процесі роботи над дисертацією апробовано окремі та проміжні результати загального дослідження, обговорено відповідні проблеми. Основні положення і висновки дисертації оприлюднено у виступах на Міжнародній науковій конференції “Українсько-польські стосунки в джерелах та історіографії” (Херсон, 2004), VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції до 140-ї річниці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (Миколаїв, 2005), щорічній науковій конференції “Дні науки НаУКМА” (Київ, 2004), щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання” (Миколаїв, 2002-2004), науково-практичній конференції “Перспективні розробки науки і техніки” (Бєлгород, 2004).
Публікації. Результати дослідження викладено в 7 публікаціях, 5 з яких є фаховими, загальним обсягом 3,6 друкованого аркуша.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об'єкт дисертації, хронологічні рамки, територіальні межі дослідження, сформульовані дослідницька мета й завдання, вказано на наукову новизну, практичне значення дисертації та апробацію одержаних результатів.
У першому розділі - “Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” - проаналізовано стан і основні напрямки наукового вивчення питання, охарактеризовано джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження. Встановлено, що особливості розвитку україномовної освіти в кінці ХІХ - на початку ХХ століття привертали увагу багатьох авторів, які розуміли велике значення рідної мови для розвитку народу, існування і прогресу держави.
Історіографію проблеми автор дисертації умовно поділяє на три періоди: 1) дореволюційний (80-ті роки ХІХ ст. - 1917 р.); 2) радянський (1918-1990 рр.); 3) сучасний (1991-2006 рр.).
Для першого періоду характерна малочисельність наукових досліджень стосовно питань україномовної освіти. Більшість публікацій носить агітаційно-пропагандистський характер. Вони були написані як українськими діячами, прихильниками рідного слова - М.Костомаровим, М.Грушевським, Б.Грінченком, так і ворогами українізаційного процесу - С.Щеголєвим, О.Стороженком та іншими. Незважаючи на присутність у дослідженнях суб'єктивізму, ці праці виступають у ролі своєрідного історичного фону, на тлі якого відбувався рух української громадськості за рідномовне навчання.
Видання другого періоду виділяються тим, що в період 1918-1939 рр. окремі доробки стосовно теми були створені переважно за межами радянської України. Заслуговують на увагу труди В.Мудрого, С.Рудницького, С.Шаповал, які стосувалися розвитку національної свідомості українців, мали багато фактичних даних про боротьбу за впровадження рідної мови в український освітній процес. Створені в цей час праці відрізняються від попередніх більшою об'єктивністю, намаганням встановити причини тієї ситуації з мовою, що склалася, знайти шляхи її вирішення. Наголошується на необхідності введення рідної мови в навчальних закладах задля підвищення рівня освіти населення. Дослідники почали вивчати українізаційний рух з різних аспектів.
Протягом 30-х - першої половини 50-х рр. ХХ ст. література з зазначеної тематики майже не випускалася. У 50-70-х рр. проблема освіти українською мовою набула широкого громадського резонансу і знайшла своє відображення в більшості у виданнях зарубіжних науковців: П.Феденка, Л.Винара та інших. Серед них виділяються праці Г.Васьковича, які відзначаються багатством фактичних даних про рух за впровадження української мови в український навчальний процес кінця ХІХ - початку ХХ ст. Історики відкрито виступили на захист українського слова, намагалися проаналізувати українізаційний процес, надали свої рекомендації щодо вирішення проблеми.
Початком об'єктивного, неупередженого вивчення боротьби за україномовну освіту в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. стали 80-ті рр. минулого століття, коли вийшла в світ робота В.Й.Борисенка. Автор заявив про своє бажання дослідити український національний рух детально, в усіх його проявах та аспектах. Даній темі присвячена і праця О.В.Лисенка, що стосувалася діяльності “Просвіт” на ниві рідного шкільництва. Із зарубіжних видань цих часів виділяється унікальний твір Ю.Шевельова, присвячений мовній політиці пануючих урядів, під владою яких перебували українські землі в першій половині ХХ ст.
На жаль, у цей час ґрунтовних творів стосовно даної теми було ще мало. Проблема руху за впровадження української мови в навчальних установах України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. висвітлена фрагментарно, в контексті загальних питань національного відродження.
Дослідження третього періоду особливі тим, що їх автори зробили спробу проаналізувати процес українізації освіти в Україні як невід'ємну частину національного руху українців, показати його своєрідність і зв'язок із загальноєвропейськими та світовими процесами. На початку 90-х рр. виходять ґрунтовні роботи, які частково торкалася теми становлення освіти рідною мовою в Україні. Вітчизняні і зарубіжні історики розпочали комплексне вивчення українського національного руху за окремими проблемами. Н.А.Шип, О.Ф.Коновець, Г.Касьянов та інші зробили спробу об'єктивно показати місце і роль інтелігенції у розвитку подій кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Починаючи з другої половини 90-х рр. збільшується кількість колективних монографій, праць окремих істориків, статей, у яких містилася інформація щодо українізації навчальних закладів. І.Зайченко, С.Телешун, Н.Мещерякова, А.Гуз, Л.Кобилянська, Б.Савчук захистили дисертації. Автори робіт одноголосно визначили позитивне значення рідної мови для існування нації, а також обов'язковість ведення навчання цією мовою, надали високу оцінку діяльності борців за впровадження української мови в систему освіти України.
На початку ХХІ ст. науковці вирішили підсумувати існуючі дані з українського руху і зробити ґрунтовні висновки. У 2001 р. була перевидана праця С.Сірополка “Історія освіти в Україні”, що вражає багатством фактичного матеріалу щодо теми. З'явилися окремі дослідження, які прямо торкалися мовної проблеми в українській освіті. Р.Ковалюк, Н.Побірченко, О.Пенішкевич, С.Румянцева, О.Гайдай та багато інших, як і раніше, вивчають дану тему за різними аспектами. Але комплексного дослідження руху за впровадження української мови в навчальних закладах України кінця ХІХ - початку ХХ ст. і досі не існує, що й обумовило вибір теми запропонованої роботи.
У першому розділі також охарактеризовано джерельну базу дисертаційної роботи, яка складається з друкованих (збірники документів, статистичні матеріали, періодична преса, твори відомих діячів того часу та ін.) і архівних матеріалів. У роботі використані матеріали Центрального державного історичного архіву міста Києва, Центрального державного історичного архіву міста Львова, Державних архівів Львівської, Київської, Миколаївської областей. Окрім цього, у дослідженні знайшли місце документи Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. Вернадського, Інституту рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника. У цілому автором було вивчено матеріали 39 фондів державних центральних та обласних архівів та 9 фондів відділів рукописів бібліотек України. Значна частина знайдених матеріалів була вперше введена до наукового обігу.
Увесь комплекс джерел за інформативною значущістю умовно було поділено на 7 груп.
Першу групу становлять законодавчі акти і матеріали центральних та місцевих органів влади. Це укази, маніфести російського та австрійського імператорів, постанови Сенату і Державної Думи, австрійського парламенту, нормативні документи Міністерства народної освіти, Комітету Міністрів, Міністерства внутрішніх справ стосовно правового статусу української мови. До цієї ж групи відносимо матеріали Краєвих шкільних рад, попечителів шкільних округ, губернаторів щодо становлення україномовної освіти. Зазначені документи є важливим джерелом для з'ясування міри правового забезпечення захисту рідної мови українців, фактів порушення правового статусу української мови.
Друга група являє діловодну документацію місцевих громадських і просвітніх організацій, відомих українських діячів: статути, меморіали, резолюції, відозви, звіти, заяви, привітання, парламентські промови, бесіди, реферати, анкети, інтерпеляції, петиції, доповідні записки та інше, що стосуються українізації навчальних закладів. Ці матеріали розкривають ставлення до українського питання з боку населення України, дають змогу виявити щирість домагань українців та їх невідкладність, дозволяють виділити головні напрямки діяльності товариств, найяскравіших представників українського населення, найбільш дієві форми та методи боротьби за освіту українською мовою.
Третя група - це судово-слідчі справи щодо борців за введення української мови в школи: листування між центральними та місцевими слідчими органами стосовно питання, з губернаторами, Міністерством внутрішніх справ, а також рішення суду, обвинувальні акти та інші матеріали свідомих українців. Перелічені документи багаті статистичними даними щодо руху за впровадження української мови в навчальних закладах України в зазначений період, передають напруження тогочасної ситуації навколо українського питання.
До четвертої групи джерел належать літературні твори сучасників подій, спогади, які містять у собі значний фактичний матеріал про українізацію навчання, висвітлюють ставлення до боротьби за рідномовне шкільництво найяскравіших представників української інтелігенції.
П'яту групу складають епістолярні твори сучасників подій, у яких є багато заборонених для громадськості фактів з історії становлення україномовної освіти в Україні.
Шоста група представлена матеріалами періодичної преси (“Киевская старина”, “Рідний край”, “Громадська думка” (з 1906 р. - “Рада”), “Літературно-науковий вісник”, “Украинская жизнь”, “Зоря”, “Світло”, “Діло”, “Учитель”, “Руслан”, “Наша школа” та інші), які яскраво ілюстрували хід проведення українізації навчальних закладів на регіональному рівні, ставлення до процесу з боку влади, освітян, молоді, селян та ін.
До сьомої групи відносимо статистичні матеріали (стосовно кількості українського населення, україномовних навчальних закладів, педагогів-українців, шкільної літератури українською мовою і т.ін.), що містяться в довідниках, збірниках, енциклопедичних словниках, пресі, працях діячів - сучасників подій.
Такий поділ виправданий самою природою діяльності українських організацій і окремих українців, різницею цільових настанов, прийомів і способів у справі розбудови рідномовного шкільництва.
Загалом для висвітлення теми даної дисертаційної роботи в бібліотеках та архівах країни накопичений багатий фактичний матеріал, критичний підхід до якого дає змогу відтворити реальну картину процесу українізації освіти в Україні досліджуваного періоду.
Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження є принципи історизму, об'єктивності, системності та комплексності, розвитку та плюралізму, які сприяли вивченню історичних явищ і процесів з діалектичних позицій, об'єктивно, комплексно, як системне ціле, у розвитку, багатогранно; й методи: діалектичний, синхроністичний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, статистичний, описовий, логічно-аналітичний, що в свою чергу допомогли описати події у чіткій послідовності і логічній завершеності, використати дані статистики.
У другому розділі дисертації - “Зародження руху за українізацію освіти в Україні” - досліджено становище та умови розвитку україномовної освіти в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.; проаналізовано національно-мовну політику урядових кіл Російської імперії та Австро-Угорщини в сфері освіти, оцінено її негативний вплив на подальший розвиток населення України; визначено причини виникнення руху за впровадження української мови в навчальних закладах; простежено й охарактеризовано процес боротьби за україномовну освіту в Україні, висвітлено її форми та методи, особливості й спільні риси на західних землях і на Наддніпрянщині, чинники, які перешкоджали і допомагали процесу; розроблено періодизацію процесу руху за освіту рідною мовою; встановлено результати українізації навчання на різних етапах.
У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. однією з головних проблем українців було навчання нерідною мовою. Велику роль у знищенні й денаціоналізації української освіти відіграли російський та австро-угорський уряди, які надавали підтримку мовам пануючих націй. Українська мова, особливо у Наддніпрянській Україні, зазнавала гонінь і переслідувань (у 1905-1914 рр. не було відкрито жодної школи з українською мовою навчання). Така політика призвела до зниження освітнього і культурного рівня українського народу (у 1897 р. на 100 чоловік українського населення Наддніпрянщини було лише 13 письменних!), його повільного розчинення як нації.
Наприкінці ХІХ ст. М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, Б.Грінченко та інші свідомі українці все більшу увагу в своїх роботах стали приділяти проблемі україномовної освіти. Потяг українського населення до відновлення прав рідної мови був пов'язаний з ростом національної самосвідомості українців наприкінці ХІХ ст., розповсюдженням української літератури, преси, виникненням просвітніх і громадських організацій, які займалися українізаційною пропагандою серед населення. Ці фактори, разом із жорсткою асиміляторською політикою урядів, спричинили в кінці ХІХ ст. появу руху за впровадження української мови в навчальних закладах України.
У дисертації підкреслено, що процес розбудови системи україномовної освіти розпочався на території Наддніпрянської України, однак західноукраїнське населення, яке мало ширшу свободу слова й думки, досягло на шляху відновлення прав своєї мови більших перемог. Провідником боротьби за рідномовну освіту в Україні виступила інтелігенція. Особливе значення для становлення й розвитку руху мали революційні події 1905-1907 рр. у Російській імперії. Боротьба українців за відновлення своїх прав на обох частинах роз'єднаної держави переживала своє піднесення.
У ході боротьби за україномовну освіту на Наддніпрянщині можна виділити 3 етапи: 1) кінець ХІХ ст. - 1905 р. - період, коли питання українізації освіти стало основним у роботі українських педагогів, громадських та просвітніх товариств, партій, молоді. Відбуваються перші спроби впровадити рідну мову в навчальний процес; 2) 1905-1907 рр. - період активної боротьби населення Наддніпрянської України, у боротьбу включилися майже всі верстви населення, українці здобувають певні перемоги; 3) 1907-1917 рр. - період згортання руху. Особливістю боротьби у цьому регіоні була перевага літературно-наукової праці над громадсько-політичною діяльністю. Більшість прогресивних ідей щодо існування навчальних закладів з українською мовою викладання залишилася на папері. Крім того, боротьба точилася за права української літературної мови, а не живої народної мови населення, організаторам так і не вдалося здобути широкої підтримки селянських мас. В основному активність населення збільшувалася під час революційних подій. Ці обставини не дали можливість рухові мати бажані результати.
У Західній Україні, яка не була територіально цілісною, рух за впровадження рідної мови в систему навчання проходив у різних частинах західноукраїнських земель неоднаково. Змагання за рідномовну освіту найяскравіше проявилося в Галичині, як самій розвиненій території регіону, появі боротьби сприяло українсько-польське протистояння. У даному процесі можна виділити 3 періоди: 1) 80-ті рр. ХІХ ст. - 90-ті рр. ХІХ ст. - зародження та розгортання руху в Галичині; 2) 1900-1910 рр. - масова національна боротьба, здобутки галичан; 1910-1917 рр. - спад та згортання руху. Боротьба населення Буковини не була такою завзятою: наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на відміну від Галичини в краї для української школи склалися набагато сприятливіші обставини. У русі буковинців за навчання українською мовою автор виділяє 3 етапи: 80-ті - 90-ті рр. ХІХ ст. - зародження руху; початок ХХ ст. - розгортання боротьби, своєрідне відродження української національної школи на Буковині; 1914-1918 рр. - занепад українського шкільництва. Особливі успіхи були досягнуті в справі українізації початкової освіти. У Закарпатті взагалі рух мав досить незначні прояви, чому сприяло багатовікове відокремлення цієї території від інших українських земель, а також політичний, соціально-економічний, географічний, етнокультурний та етнічний чинники. Основним гальмом у розвитку національної освіти стала майже повна відсутність української інтелігенції, її неосвіченість, слабкість, відсутність національних устремлінь.
Особливістю процесу на західноукраїнських територіях було те, що у русі брали участь усі верстви українського населення, перевага надавалася практичним, а не агітаційним методам боротьби. Консолідації українців в їх домаганнях визнання належного статусу української мови сприяло перебування населення під впливом таких високодисциплінованих народів, як німці та чехи. Крім того, українці виступали за права живої народної мови, якою вони спілкувалися і вдома, і в офіційних установах. Типовою рисою руху за націоналізацію освіти на західноукраїнських землях стало те, що він мав офіційний, лояльний до віденського уряду характер. Виступи населення у Західній Україні були більш масовими, тривалими, організованими.
У дисертації зазначено, що у результаті того, що рух за українізацію освіти йшов у поєднанні з національним рухом, завдяки чому набував вторинного значення поряд із вимогами свободи, незалежності і т.д., українці не підтримували належних зв'язків один з одним, досить часто припускалися помилок і прорахунків у методах і засобах ведення руху, переоцінювали свої сили, процес не досяг планованого результату. Однак поява боротьби, її здобутки дали змогу українському народові зберегти рідну мову для нащадків, вберегти націю від краху.
У третьому розділі - “Інтелігенція Наддніпрянщини в русі за впровадження української мови в навчальних закладах” - висвітлено діяльність українських органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських і просвітніх організацій, педагогічних колективів навчальних закладів, окремих діячів щодо впровадження рідної мови в освітніх установах Наддніпрянської України зазначеного періоду; проаналізовано ставлення різних категорій населення, культурно-освітніх та громадських установ до українізації навчання на цих землях; показано внесок найвидатніших діячів національної школи в розробку теоретичних основ і практику розбудови рідного шкільництва.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. питання освіти рідною мовою стало важливим моментом у діяльності земств, міських дум, українських партій, громад, “Просвіт”, педагогічних колективів навчальних закладів та інших організацій. Члени цих товариств зверталися до уряду, місцевої влади з проханнями дозволити викладати в навчальних закладах Наддніпрянщини українською мовою, надавали грошову допомогу українським закладам освіти, займалися виданням рідномовної літератури, підготовкою кадрів, організацією тимчасових курсів для вчителів з української мови, відкриттям україномовних навчальних закладів. Однак у більшості випадків усі спроби допомогти українській справі закінчувалися поразкою.
Автор дослідження підкреслює, що особливо виділилися своєю активною працею на шляху впровадження рідного слова в шкільний процес Чернігівське, Херсонське, Полтавське губернські земства, Одеська, Полтавська, Харківська й Київська міські думи, чернігівська й харківська громади, Катеринославська, Київська, Кам'янець-Подільська, Одеська, Миколаївська, Чернігівська й Житомирська “Просвіти”, педагогічні колективи Харкова, Києва, Полтави, Чернігова, Житомира та інших міст. Активно боролися за освіту українською мовою І.Шраг, Б.Грінченко, М.Аркас, М.Грушевський, С. і О.Русови, С.Єфремов, М.Сумцов та ін. Справу україномовного навчання підтримали просвітницькі організації: Санкт-Петербурзький комітет грамотності, Київське та Харківське товариство розповсюдження грамоти серед народу. Негативне ставлення до насильницької русифікації та бажання мати школу з українською мовою навчання висловили РУП, УНП, УДП, УРП та ін.
Преса була легальною трибуною пропаганди національних ідей свідомих діячів того часу. Періодичні видання “Киевская старина”, “Рідний край”, “Громадська думка” (з 1906 р. - “Рада”), “Украинский вестник”, “Украинская жизнь”, “Світло” та інші відіграли найактивнішу роль у розробці теоретичних основ української національної школи та освіти.
Найбільш дієвою стала робота українців щодо розбудови україномовного навчання в Державній Думі Російської імперії. Підняття питання про освіту рідною мовою на кожній з чотирьох Дум, поява української фракції та її інформаційного органу, складання законопроекту про українську школу стали доказом справжньої боротьби за права української мови.
Хоча головну участь у русі за україномовне шкільництво відіграла інтелігенція, її дії були підтримані представниками усіх верств українського населення.
Завдяки активним діям українців проблема введення рідної мови в освітній процес вийшла на державний розгляд, перестала бути лише загальноукраїнською. Українська нація довела, що вона боротиметься за свої права, українську школу та освіту. Це сприяло подальшому вирішенню питання.
У четвертому розділі - “Розвиток руху за україномовну освіту на Західній Україні” - простежено розгортання українізаційного процесу на західноукраїнських землях окремо в Галичині, Буковині і Закарпатті. Зважаючи на неоднакові політичні, економічні та соціальні передумови, які склалися для розгортання руху на цих територіях, боротьба українців Галичини, Буковини і Закарпаття мала зовсім різні характер, прояв, форму і методи. Особлива увага приділена розгляду питання щодо розвитку руху за рідномовні навчальні заклади в Галичині: здійснено аналіз процесу українізації початкових, середніх та вищих навчальних закладів; висвітлено діяльність окремих просвітніх і громадських організацій, політичних і громадських діячів щодо введення української мови в освітніх установах Західної України зазначеного періоду; проаналізовано ставлення різних категорій населення, культурно-освітніх та громадських установ до українізації навчання на цих територіях; показано внесок найвидатніших діячів української школи у справу становлення системи освіти українською мовою.
У кінці ХІХ ст. справжня боротьба за впровадження рідної мови в навчальний процес точилася в Галичині. У ній брали участь не лише освітні діячі та організації, а й духівництво, політики, громадські організації, молодь, селяни та ін. Приваблює різноманітність форм та методів руху - від обговорень українського питання на різноманітних з'їздах до бойкотів, страйків, сецесії.
У дисертації зазначено, що активним учасником процесу стало “Товариство ім. Т.Г.Шевченка” (згодом - “Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка”), “Руське товариство педагогічне”, “Учительська громада”, “Просвіта”. Члени цих організацій М.Грушевський, Д.Багалій, М.Сумцов, О.Колесса, А.Вахнянин, О.Огоновський та інші займалися клопотанням перед урядом щодо українізації навчання, відкриттям україномовних освітніх закладів, виданням українських підручників та ін. Значний вплив на розвиток боротьби за українську школу справила національно-демократична партія, українська народна демократична партія та інші, окремі українські депутати Ю.Романчук, Я.Окуневський, Є.Олесницький, О.Барвінський. Рішуче відстоювали права рідної мови у навчальних закладах “Школьна часопись”, “Учитель”, “Зоря”, “Руслан”, “Діло”, “Громадський голос”, “Літературно-науковий вісник”, “Наша школа” та ін.
Яскравою сторінкою з історії руху за україномовну освіту у цьому регіоні стала боротьба галичан за існування рідномовного вищого навчального закладу. Рух за українізацію Львівського університету в Галичині став гарним прикладом змагань за національні права для українців інших регіонів.
У русі українців Буковини за впровадження рідного слова в освітній процес проявили себе українські політики, педагоги, представники культурно-освітніх і громадських товариств. Головним напрямком їх роботи було відкриття україномовних класів при навчальних закладах, заснування рідномовних освітніх установ, створення національних підручників. Особливо відзначились у цьому процесі просвітнє товариство “Руська бесіда” (пізніше - “Руська школа”, “Українська школа”), учительське “Товариство ім. Г.Сковороди”, О.Попович, Ю.Федькович, Ю.Романчук, С.Смаль-Стоцький, Є.Пігуляк та ін. Завдяки їх діяльності питання відновлення прав рідної мови вийшло на державний рівень, отримало часткове задоволення, ідеї освіти українською мовою поступово утверджувалися в краї. Однак процес гальмувався низьким рівнем економіки краю та культурним рівнем населення, монополією церковних установ на навчання, німецьким та румунським втручанням у культуру й освіту українців, нерозвиненістю зв'язків із населенням інших регіонів України.
У кінці ХІХ ст. помітний поворот до українства відбувся в Закарпатті. Цьому сприяло здійснення наукових досліджень з історії рідного краю, мови місцевими інтелігентами. Л.Чопей та Я.Гашпар стали першими, хто почав звертати увагу на значення рідної мови. Відбулися спроби створення підручників народною мовою. Плідно діяв у цьому напрямку А.Волошин. Однак такі дії закарпатців були одиничними. Основна маса населення залишалася пасивною у домаганні своїх національних потреб. Багатовікова відірваність Закарпаття від інших українських земель, втрата зв'язків із ними, низький освітній стан закарпатців стали головними причинами того, що справа українізації освіти Закарпаття, можна сказати, була завданням лише декількох осіб.
ВИСНОВКИ
У висновках узагальнюються основні положення і формулюються підсумки дослідження, які винесено на захист:
- національно-мовна політика урядових кіл Російської імперії та Австро-Угорщини в сфері освіти мала реакційний характер, мова українців знаходилася в пригніченому стані. Це нанесло непоправну шкоду освітньому й культурному розвиткові населення України, загрожувало самому існуванню українського народу;
- рух за українізацію освіти в Україні виник внаслідок піднесення в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. національної самосвідомості українців, чому сприяв ряд внутрішніх і зовнішніх факторів, він дуже тісно переплітався з національним рухом;
- процес розпочався у Наддніпрянській Україні, де мав культурницький характер, ідея освіти плекалася перш за все серед інтелігенції, яка була малою за чисельністю, що уповільнювало його розвиток; на Західній Україні боротьба мала політичну забарвленість, усі верстви населення виступили єдиною силою за права народної, а не літературної (на відміну від Наддніпрянщини) мови, у результаті цей регіон став головною ареною руху;
- українізаційний рух розвивався на розрізнених частинах України не однаково, чому сприяла різна історична спадщина, економічна та релігійна ситуація регіонів, якщо Галичина очолила боротьбу за рідномовне шкільництво, то Закарпаття взагалі майже не брало участі у русі;
- провідником процесу виступила інтелігенція, хоча представники усіх верств населення були задіяні в цій справі. У боротьбі за становлення рідномовного навчання українці використали різноманітні форми і методи: обговорення проблеми на різноманітних зборах, підняття питання перед урядом, розробка та видання україномовної літератури, ведення занять рідною мовою, відкриття україномовних навчальних закладів, досягнення мети шляхом протестів, страйків, мітингів і т.п.;
- боротьба українців за введення рідної мови в закладах освіти пройшла такі етапи: 1) кінець ХІХ ст. - 1900 р. - утвердження елементів української національної освіти; 2) 1900-1910 рр. - період енергійної боротьби за українське шкільництво; 3) 1910-1917 рр. - період згортання руху;
- у результаті руху українці не досягли планованого результату. Основними чинниками, що перешкоджали українізаційному процесу, були: поділ українських земель між двома імперіями, роз'єднаність західноукраїнських земель, мала чисельність інтелігенції, велика кількість денаціоналізованого населення, відсутність професіоналізму у веденні національних змагань у головних творців боротьби, бідна матеріальна база для українізації освіти та ін.;
- рух громадськості за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. не вирішив мовну проблему, однак він створив значний позитивний історичний досвід, який у майбутньому сприяв становленню системи україномовної освіти, збереженню української мови і взагалі української нації.
Проведення даного дослідження зробило можливим виробити деякі практичні рекомендації:
- охороняти єдність країни та статус української мови як державної; підходити до національно-культурної сфери досить обережно та продумано; приділяти більшу увагу мовному питанню, враховуючи при цьому етнонаціональні особливості різних регіонів України;
- створити організаційно-контрольний орган або органи, які б стежили за виконанням законів щодо вживання української мови, аналізувати стан поширення мови, виробляти стратегію дій у цьому напрямку, інформувати громадськість, широко застосовуючи при цьому засоби масової інформації;
- збільшити видання газет та журналів рідною мовою, більшу увагу приділити україномовному телебаченню;
- плекати українську інтелігенцію; максимально допомагати, у тому числі і матеріально, культурно-освітнім установам і організаціям, що піклуються про українську мову і культуру; підтримувати національні прагнення населення;
- бажано було б ознайомити населення з досвідом ведення руху за україномовну освіту в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., для чого ввести курс історії україномовної освіти в навчальних закладах; видати брошуру про діяльність педагогів, освітян, громадських діячів, організацій та ін. у цьому напрямку; створити телевізійні програми, присвячені даній тематиці. Особливу увагу при цьому потрібно звернути на такі російськомовні регіони, як південь та схід;
- організувати курси української мови для усіх бажаючих; проводити роз'яснювальну роботу з учнями та їхніми батьками щодо значимості рідної мови для подальшого розвитку українського населення з метою запобігання негативної реакції при навчанні нею; розширити каталоги шкільних бібліотек введенням книг українською мовою;
- потрібно продовжити дослідження піднятої теми, оскільки проблема українізації навчальних закладів залишається актуальною. Зокрема подальшого висвітлення потребує питання боротьби за впровадження української мови в окремих регіонах України, на місцевому рівні, про роль окремих верств суспільства в цьому рухові, про боротьбу за введення рідної мови на окремих ділянках системи освіти.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ АВТОРА
1. Місце і роль М.М.Аркаса у відродженні національної школи // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 17. Вип. 4. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. - С. 104-108.
2. Система освіти в дореволюційній Україні та спроби впровадження української мови у навчальних закладах (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 27. Вип. 14. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2003. - С. 62-66.
3. Рух за українізацію освіти в російській та австрійській Україні: спроба порівняння (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 15. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. - С. 70-77.
4. Українсько-польські стосунки у сфері освіти кінця ХІХ - початку ХХ ст. в українській історіографії // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 16. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. - С. 119-125.
5. Питання про україномовну освіту в Державній Думі Російської імперії (1906-1917) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 33. Вип. 24. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. - С. 23-27.
6. Всероссийский съезд учителей за украинскую школу // Материалы научно-практической конференции “Перспективные разработки науки и техники”. Т. 11. История. - Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование, 2004. - С. 23-26.
7. Становище рідномовної школи на Наддніпрянщині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Гуманітарно-економічні дослідження. Т. 2. - Миколаїв; Одеса: ТОВ ВіД, 2005. - С. 260-267.
АНОТАЦІЇ
Морозова О.С. Рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2007.
Дисертаційна робота присвячена проблемі руху української громадськості за становлення системи україномовної освіти в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. У праці вперше комплексно досліджено й проаналізовано стан та статус української мови в системі освіти досліджуваного періоду, доведені історичні передумови необхідності впровадження рідного слова в навчальних закладах України, встановлені особливості впровадження української мови в освітній процес у Наддніпрянській Україні і на західноукраїнських землях, оцінена роль інтелігенції у зазначеному процесі, висвітлені найбільш значимі форми і методи, які застосовувалися в українізаційній діяльності, положення і висновки з фундаментальних проблем рідномовної школи, показано їх значимість для розвитку сучасної науки і практики.
Ключові слова: українізаційний рух, українська мова, українізація навчальних закладів, українізація освіти.
Морозова О.С. Движение за введение украинского языка в образовательных учреждениях Украины в конце ХІХ - в начале ХХ столетия. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2007.
Тема диссертационной работы особенно актуальна в наше время, так как опыт введения украинского языка в учебных учреждениях Украины конца ХІХ - начала ХХ вв. может быть использован при решении современных проблем национального образования.
В первом разделе анализируется отечественная и зарубежная историография по данной теме, источниковедческая база и теоретико-методологические основы исследования. Автор приходит к выводу, что на сегодняшний день, несмотря на достижения в разработке вопросов, касающихся темы данной диссертации, специального комплексного исследования про движение за введение украинского языка в образовательных учреждениях Украины конца ХІХ - начала ХХ вв. не существует.
Второй раздел посвящён анализу развития украинского языка в украинских учебных учреждениях в исследуемый период. Автор даёт характеристику языковой политике правительственных кругов Российской империи и Австро-Венгерской монархии в сфере украинского образования, оценивает её негативное влияние на дальнейшее развитие населения Украины, характеризует процесс украинизации образовательных заведений страны в данный период, выделяет особенности и характерные черты украинизационного движения на Надднепрянской и на Западной Украине, освещает формы и методы борьбы. Диссертант приходит к выводу, что антиукраинская политика государств, в состав которых входили украинские земли в конце ХІХ - в начале ХХ вв., нанесла значительный вред культурному развитию украинского народа, способствовала разрушению украинской нации. Пребывание украинцев под властью двух государств стало причиной оформления на разных территориях Украины абсолютно различных и в то же время аналогичных движений.
Раздел третий освещает деятельность украинских органов государственной власти и местного самоуправления, общественных и просветительских организаций, педагогических коллективов учебных учреждений, отдельных деятелей по введению родного языка в образовательных заведениях Надднепрянской Украины в конце ХІХ - начале ХХ вв., анализирует отношение разных категорий населения, культурно-просветительских и общественных организаций к украинизации образования, показывает вклад известнейших деятелей национальной школы в разработку теоретических основ и практику развития родного обучения. Автор устанавливает, что надднепрянская интеллигенция сыграла значительную роль в появлении и распространении украинизационного процесса, что способствовало дальнейшему решению проблемы.
В четвёртом разделе показано развитие украинизационного процесса на западноукраинских землях отдельно в Галичине, Буковине и Закарпатье. Особенное внимание уделено рассмотрению вопроса касательно движения за украиноязычные учебные учреждения на Галицких землях: осуществлён анализ процесса украинизации начальных, средних и высших учебных заведений; освещена деятельность отдельных просветительских и общественных организаций, политических и государственных деятелей по введению украинского языка в образовательных учреждениях Западной Украины исследуемого периода, проанализировано отношение разных категорий населения, культурно-образовательных и общественных заведений к украинизации обучения на этих территориях, показан вклад наиболее известных деятелей украинской школы в дело становления системы образования на украинском языке. Сделано заключение, что Галичина стала ярким примером ведения национальной борьбы за восстановление своих прав.
В конце диссертационной работы подведены итоги и показаны результаты исследования. Установлено, что несмотря на то, что украинцы не решили языковой проблемы, движение общественности Украины за введение украинского языка в национальных образовательных заведениях в конце ХІХ - в начале ХХ вв. создало значительный исторический опыт, который в будущем способствовал становлению системы украиноязычного образования, сохранению украинского языка и украинской нации в целом.
Основные положения и выводы диссертации прошли апробацию на различных конференциях, обсуждениях, в статьях и могут быть использованы при разработке современной стратегии развития образования в Украине, в учебной и краеведческой работе, для дальнейших научных исследований.
Ключевые слова: Украинизационное движение, украинский язык, украинизация учебных заведений, украинизация образования.
Morozova O.S. The movement for the statement of the Ukrainian language in the educational institutions of Ukraine at the end of the XIXth - the beginning of the XXth century. - Manuscript.
Thesis for a candidate's degree on speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Donetsk National University, Donetsk, 2007.
The dissertation is devoted to the problem of the Ukrainian's movement for the statement of the Ukrainian Educational system at the end of XIXth - the beginning of the XXth century.
In this paper the state and the status of the Ukrainian language in given period have been investigated.
Also were established the peculiarities of the movements of the Ukrainisation in Western Ukraine and Russia; appreciated the role of the intelligence in the process. Were enlightened the most important forms and methods, positions and conclusions of the Ukrainisation activity and shown their significance for the development of the contemporary science and practice.
Key words: the Ukrainisation movement, the Ukrainian language, the Ukrainisation of the educational institution, the Ukrainisation of the education.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Аналіз основних причин зростання національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Конфлікт всередині Революційної української партії та його наслідки. Національно-революційна течія під керівництвом М. Міхновського.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 19.09.2010Аналіз розвитку української інтелігенції - соціального прошарку населення професійно занятого розумовою працею, розвитком та поширенням культури та освіти у суспільстві. Соціально-економічні та соціокультурні фактори, які сприяли становленню інтелігенції.
реферат [31,8 K], добавлен 26.09.2010Соціально-економічний розвиток в Україні кінця XIX - початку XX ст. Скасування кріпацтва. Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток промисловості. Сільське господарство. Становлення і консолідація української нації. Переселенські рухи українців.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 18.01.2007Новий етап розвитку української культури. Національно-культурне відродження в Україні. Ідея громадське - політичної значимості освіти. Розвиток шкільної освіти наприкінці XVI - першій половині XVII ст. Єзуїтські колегіуми. Острозька школа-академія.
творческая работа [25,5 K], добавлен 29.07.2008Стан і становище української літературної мови у ХІХ – на початку ХХ ст. Документи про заборону української мови: Валуєвський циркуляр і Емський указ. Українські діячі культури і науки в боротьбі за українську мову та розширення сфер вжитку рідної мови.
курсовая работа [65,3 K], добавлен 15.09.2014Зрівняльний аналіз характеру та основних етапів економічного розвитку України в складі Російської та Австро-Угорської імперії на початку XIX сторіччя. Причини наростання націоналістичного руху, його пригноблення радянськими керманичами, та результати.
шпаргалка [34,8 K], добавлен 29.01.2010Основні напрямки розвитку студентства та вищих навчальних закладів Росії та України кінця ХІХ – початку ХХ ст., визначення впливу освітніх статутів на даний процес. Кількісний та становий склад студентства, критерії формування груп, вимоги до їх членів.
курсовая работа [129,7 K], добавлен 19.09.2010Українська державність наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Безпосередні наслідки поразки Української революції. Початок гайдамацького руху, його головні причини та історичні передумови. Гайдамацькі повстання, їх соціальні та політичні наслідки.
контрольная работа [29,0 K], добавлен 21.06.2011Англія та наприкінці XIX - на початку XX ст. та її криза. Політичний та економічний розвиток. Занепад колоніальної могутності Англії. Ірландська проблема. Франція наприкінці XIX - на початку XX ст. Еволюція державного устрою та економічної системи.
реферат [22,7 K], добавлен 27.07.2008Процеси національного відродження та просвітництва українських народних мас. Суспільно-історичні умови політичного режиму та незрілість інтелігенції як соціальної сили. Зусилля української інтелектуально-політичної еліти, діяльність товариств "Просвіта".
контрольная работа [43,5 K], добавлен 24.09.2010
