Місце настанов щодо історичних постатей у національній ідентичності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1. Актуальність

а) Практична

Національна свідомість - це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів.

До основних складових національної свідомості можна віднести наступні чинники:

- сприйняття оточуючого світу та ставлення до нього;

- усвідомлення національно-етнічної належності;

- ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти;

- ставлення до представників інших націй і національностей;

- патріотичні почуття та патріотична самосвідомість;

- усвідомлення національно-державної спільності.

Оскільки ставлення до історичних постатей є однією із складових що входять до такого чинника як ”ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти ” то можна дослідити місце даного фактору у національній свідомості індивідів, тобто вплив знання історії (історичних постатей у даному випадку) на національну свідомість індивідів.

З іншого боку поняття національної свідомості можна вважати певним “мірилом” поняття національна ідентичність. Наприклад якщо вимірювати рівень ідентичності за ототожненням себе з представником певного етносу/громадянином світу можна зробити припущення що зі збільшенням рівня національної свідомості зростає і національна ідентичність. Також це дослідження дозволить по новому розглянути такі явища як: ленінопад та декомунізація.

Установки людей до відомих історичних постатей можна привязати до національного самовизначення індивіда, місця його проживання. Наприклад загальновідомим є факт того що у східних регіонах України ставлення до діячів ОУН-УПА буде більш негативним ніж у західних.

За допомогою даного дослідження також можна визначити розподіл настанов за такими критеріями як: вік, стать, належність до певної соціальної групи. За допомогою нього також можна виявити і порівняти рівень національної історичної пам'яті серед представників різних вікових груп та серед мешканців різних регіонів України. Також історичну пам'ять та настанови щодо постатей української історії можна пов'язати з основною мовою спілкування.

Також за допомогою даного дослідження можна визначити знання молоддю та іншими віковими групами світової історії, що допоможе покращити рівень освіти, за допомогою концентрування уваги при учбовому процесі на світових історичних постатях котрі не відомі в Україні але є добре знаними тією ж віковою групою у світі.

У зв'язку з можливим впливом місця проживання, національної свідомості, національного самовизначення на настанови щодо історичних постатей ця робота є актуальною у практичному плані

б) Теоретична

У даному напрямку працювало доволі багато як історичних так і соціологічних дослідників.

Історики досліджують місце історичних постатей в історії україни, їхню роль у процесі формування української нації, державотворенні, піднесенню національної свідомості.

Предметом дослідження соціологів є вплив соціальної установки на місце індивіда у суспільстві, його соціальну позицію, соціальну активність. Також в соціологічних дослідженнях аналізується вплив соціальної настанови на формування особистості, її соціалізацію. Дослідниками що працюють у напрямку емпіричної соціології визначено відмінності у настановах до історичних постатей у регіонах України, динаміку зміни цих настанов, їх віковий розподіл.

Я. Грицак у своєму творі "Нариси Історії України: Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст." описує етапи формування, від найдавніших давньоруських часів до сьогодення, сучасного українського суспільства та роль у цьому формуванні різноманітних історичних факторів, подій, особистостей. В заданому творі він дещо ідеалізує діяльність діячів ОУН-УПА, описує таких видатних постатей в українській історії як: князь Олег, Ігор та княгиня Ольга, Нестор-літописець, якого можна вважати першим українським істориком, без його "Повісті временних літ" ми майже нічого не знали б про наше минуле, князь Святослав, Володимир Великий, котрому ми завдячуємо прийняттям християнства а відповідно і статусу європейської держави, Ярослав Мудрий, що вперше видав збірник законів " Руську Правду " завдяки якому в Україні утвердились принципи тогочасного європейського права, В. Мономах автор " Повчання дітям" Д. Байда-Вишневецький, І. Підкова, П. Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький - завдяки ньому український народ хоча й не надовго і великою ціною але здобув самостійність і світове визнання, І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик - автор конституції України, котра хоча й була видана у вигнанні проте була однією з перших “ гуманних ” конституцій у світі і затверджувала принципи свободи слова, віросповідання, П. Полуботок, Д. Апостол, К. Розумовський, І. Котляревський, якого вважають разом з Т. Г. Шевченком засновниками сучасної української літературної мови і твори котрих, особливо " Енеїда " і " Кобзар " перекладені і поширені по всьому світі, Г. Сковорода, Г. Квітка-Основ'яненко, І. Франко, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, М. Грушевський, П. Скоропадський, С. Бандера, М. Хвильовий, М. Рильський, П. Тичина.

У праці “ Видатні постаті України : біографічний довідник ” наведено більш докладний ніж у попередній роботі опис біографії та діяльності історичних особистостей. Однією з переваг даної праці є її словникова форма, що дозволяє утримуватись від оціночних суджень і відповідно вона є більш об'єктивною.

Розглядаючи працю М. І. Костомарова ” Історичні постаті ” варто відзначити детальний аналіз та характеристику автором діяльності, творчості, історичних особистостей, також у даному творі детально описано характер кожної з них.

У творі П. Н. Шихирева “ Соціальна установка ” описано: різновиди настанов (когнітивні, афективні, діяльнісні), розкрито значення терміну настанови чи установка.

Не знайдено авторів що працюють у напрямку визначення взаємозв`язку між національною ідентичністю та ставленням до історичних діячів тому ця робота є теоретично актуальною.

2. Мета і завдання

Мета -- проаналізувати відмінності у ставленні до історичних особистостей та визначити місце історичних постатей у національній ідентичності.

Завдання:

1. Проаналізувати думку сучасних історичних дослідників про найбільш відомі постаті в історії України

2. Розглянути дослідження провідних соціологічних дослідників щодо настанов до історичних постатей.

3. Визначити взаємозв'язок між регіоном проживання індивіда, його національною свідомістю, мовою спілкування та настановами до історичних постатей.

4. Визначити відмінності у настановах щодо історичних особистостей людей різної вікової групи.

3. Об'єкт і предмет

Об'єкт(за критерієм носія проблеми) громадяни України віком від 15 до 80 років

Об'єкт(за загальною проблемою) настанови щодо історичних особистостей

Предмет місце ставлення до історичних постатей у національній ідентичності.

4. Практичне значення

За результатами даного дослідження можна розробити науково обґрунтовані рекомендації для МОН України для покращення вивчення відповідних історичні постатей. Дане дослідження дозволить визначити причини (соціокультурні, економічні, політичні, психологічні) відмінностей у ставленні до історичних постатей у різних вікових, соціальних групах, різних місцевостях. Також за результатами цього дослідження буде встановлено наявність або відсутність взаємозв`язку між історичною пам`яттю та національною свідомістю.

соціологічний національний ідентичність

Розділ 1. Розгляд настанов щодо історичних постатей соціогуманітарними науками

Поняття настанов, установок, атитюдів розглядається окрім соціології також і філософією, психологією та іншими науками. Зокрема при міждисциплінарному розгляді даного поняття наявні значні розбіжності у поглядах на основні відмінності між трьома вищенаведеними поняттями.

Деякі дослідники розділяють поняття соціальна настанова на наступні 3 складові: когнітивну, афективну, поведінкову (діяльнісну)

Дана блок-схема відображає структуру соціальної установки за М. Смітом.

Також поняття соціальної настанови (установки) розглядають на наступних рівнях:

Система диспозиційних утворень, які регулюють поведінку і діяльність людини (за В. Ядовим)

Поняття “настанов” є одним із об'єктів дослідження соціальної психології. У ній настанови розділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішня або смислова настанова розглядається як суб'єктивне заломлення зовнішньої, що може опиратись на моральні чи правові цінності. Можна прослідкувати аналогію із соціальними настновами що відображають норми сімейного, релігійного, політичного виховання, що базуються на засвоєнням за допомогою відповідних інститутів певних моральних цінностей. Отже можна подати наступне визначення, яке вважатимемо робочим визначенням у даному дослідженні, внутрішньої смислової чи соціальної настанови -

“параметр особистості як відображення зовнішньої соціальної настанови яка стала її внутрішнім особистісним моральним принципом (у формі інтеріоризованих формальних і неформальних норм, прав обов'язків, регламентів, правил, звичаїв тощо) регуляції ставлень до себе, до інших об'єктів і суб'єктів в процесі задоволення її біо- і соціогенних потреб матеріальними та інформаційно-ідеальними цінностями натурального і соціального середовища.” ( В. Циба ”Аналіз понять теорії особистості: соціальна настанова, соціальна установка, атитюд”)

Найбільші розбіжності серед сучасних дослідників викликає трактування такого поняття як атитюд. Розділимо дане поняття відповідно до значення яке будемо у нього вкладати на 2 наступні типи: 1)Атитюд - особливий вид переконання котрий відображає оцінювані властивості об'єкта (Е. Аронсон) або іншими словами атитюд-оцінка людей або предметів чи ідей (дане визначення найбільш поширене серед сучасних дослідників). 2)Атитюд - готовність до дії. Даний тип близький за значенням до поняття соціальна установка

Отже наведемо наступні визначення понять соціальна настанова, соціальна установка, атитюд (ставлення):

- соціальна настанова є морально-правовим параметром особистості, який містить правила регуляції поведінки з іншими особами, що реалізують свої потреби, можливо, націлені на ті ж цінності-блага;

- ставлення, атитюд - попереднє перед початком дій щодо задоволення потреб оцінювання матеріальних або інформаційно-ідеальних цінностей-благ для мотивованого вибору з їх числа найзначущішої для задоволення домінантної потреби;

- соціальна установка - це вибіркова за мотивами мобілізованість, налаштованість і готовність особистості до діяльності для задоволення певної біо- чи соціогенної потреби.” ( В. Циба ”Аналіз понять теорії особистості: соціальна настанова, соціальна установка, атитюд”)

При розгляді різноманітних соціологічних підходів щодо поняття настанов та відповідно поняття настанов шодо історичних постатей необхідно насамперед звернути увагу на власне саму класифікацію цих підходів чи парадигм. Насамперед варто зазначити про мульти парадигмальність соціології як науки, тобто про значну кількість у ній різноманітних підходів, напрямків, парадигм. За характером методологічних підходів до вивчення суспільства розрізняють:

1) структурні (макросоціологічні). Їх у свою чергу поділяють на:

а) функціоналістські ( структурний функціоналізм - Т. Парсонс, Р. Мертон)

б) конфліктні (К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Гумплович - класики; сучасні теоретики - Р. Міллс, Р. Дарендорф, Л. Козер)

2) інтерпретативні (мікросоціологічні). До них відносять: теорію соціальної дії ( М. Вебер), символічний інтеракціонізм (Дж. Міт), феноменологія (А. Щюц, Т. Лукман), етнометодологія (Г. Гарфінкель, Е. Гоффман), теорія соціального обміну (Д. Хоманс, П. Блау).

В першому випадку при емпіричних дослідженнях використовуються восновному кількісні методи, тоді як в другому - якісні методи соціологічних дослідженнь.

Також у соціології можна виділити три види парадигм:

1) Парадигми які обгрунтовують самостійний статус соціології як науки

2) Парадигми які наводять суттєві розбіжності між історичними стадіями розвитку соціології як науки (наприклад: позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм)

3) Парадигми що диференціюють соціологічних дослідників в рамках одного історичного періоду

Американський дослідник Джорж Рітцер виділяє 5 основних парадигм чи напрямків у соціології:

1) Парадигма соціальних фактів. В рамках неї виділяють два протилежні напрями: структурно функціональний аналіз (структурний функціоналізм) та теорію конфлікту.

2) Парадигма соціальних дефініцій. Засновник - М. Вебер. Включає такі напрямки як: феноменологічна соціологія Альфреда Шюца етнометодологія Гарольда Гарфінкля, символічний інтеракціонізм Томаса Лукмана і Джоржа Міда.

3) Парадигма соціальної поведінки - біхевіористська соціологія Б. Скіннера та теорія соціального обміну Джорджа Хоманса та Пітера Блау.

4) Парадигма психологічного детермінізму - формується на стику соціології і психології на основі концепції З. Фрейда. Сучасні напрямки - фрейдо-марксизм та неофрейдизм.

5) Парадигма соціально-історичного детермінізму - базується на працях класиків марксизму.

Російський соціолог В. П. Култигін представив класифікацію соціологічних парадигм - за методологічним критерієм:

1) Натуралістична парадигма - суміщає соціологічні напрями, засновані на методах дослідження, які наближаються до методу природних наук. Типовими представниками цієї парадигми є, наприклад, О. Конт, Г. Спенсер. В її рамках досліджуються тільки об'єктивні факти, практикуються математичні і емпіричні методи.

2) Інтерпретуюча парадигма ґрунтується на визнанні принципової розбіжності між предметом і методами природних і соціальних наук. Звідси витікає необхідність для соціології не констатувати і вивчати об'єктивні факти соціального життя, а орієнтуватися на розуміння суб'єктивного світу акторів, їх мотивів і спонукань. Це «розуміюча соціологія» М. Вебера, яка успадкувала ті ж методи етнометодології і феноменологічної соціології.

3) Оцінююча парадигма припускає з'єднання чисто дослідницької діяльності соціолога з соціально-критичною і, можливо, що соціально перетворюючою. В рамках цієї парадигми соціологічні концепції мають критичний потенціал, що перетворюється, і пов'язаний з оцінкою соціальної реальності. Представниками оцінюючої соціології є Карл Маркс, Карл Поппер, Амітай Етционі, Чарльз Мілл.

В даній курсовій роботі буде використано першу з вищенаведених класифікацій, тобто поділ на структурні та інтерпретативні парадигми.

При розгляді теорії конфлікту чи конфліктної парадигми усі напрацювання західних дослідників у цьому напрямі можна класифікувати наступним чином:

1) "Загальну теорію конфлікту" Дж. Бернард (Дж. Доугерті, Р. Пфалтцграффа, Дж. Рубіна, Д. Прютта та С. Кима) - концептуальну систему, що узагальнює емпіричний матеріал із проблем напруженості, конкуренції, конфлікту, накопичений у різних соціально-гуманітарних науках (від соціальної психології до семантичних галузей знань) у контексті модельного конструювання.

2) "Теорію політичного конфлікту" Ч. Міллса - концептуальну систему, що узагальнює емпіричні дані про соціальну структуру і її динаміку в контексті розвитку положень концепції панівної еліти.

3) "Теорію міжнародного конфлікту" К. Райта (Р. Арона, М. ван Кревельда) - концептуальну систему, яка впорядковує емпіричний матеріал щодо конфліктів у сфері міжнародних відносин за допомогою засобів факторного аналізу в контексті обґрунтування міжнародного протистояння як головного, так званого "фундаментального" конфлікту суспільного розвитку.

4) "Теорію класів та класового конфлікту" Р. Дарендорфа - концептуальну систему, що характеризує класовий конфлікт як елемент соціальної реальності на засадах нової інтерпретації процесу стратифікації в капіталістичному суспільстві в контексті розвитку теорії примусу.

5) "Теорію групової динаміки та соціального конфлікту" Л. Козера -

концептуальну систему, що описує і пояснює внутрішньогруповий і міжгруповий конфлікти в контексті обґрунтування зв'язку, який існує між характером питань, що становлять предмет суперечки, типом соціальної структури, сформованої в групі, у межах якої відбувається протиборство, і наслідками розвитку цих зіткнень.

6) "Системну теорію конфлікту" К. Боулдінга (А. Рапопорта) - концептуальну систему, що узагальнює дані про конфліктну поведінку в контексті розвитку положень теорії систем з активним використанням основних положень структуралізму і біхевіоризму.

7) "Ігрову теорію конфлікту" Д. Льюса та Г. Райффи (Т. Сааті, Н. Говарда, К. Гіпеля) - концептуальну систему, що узагальнює дані про конфліктну поведінку в контексті розвитку положень теорії ігор і тверджень з економічної та соціально-психологічної теорій (щодо стратегічної інтеракції, раціональності соціальної дії, соціальної корисності взаємодії, соціально-психологічних засад гри й т. ін.)

8) "Теорію конфлікту в організації" Л. Понді (У. Мастенбрука) -

концептуальну систему, що узагальнює емпіричні дані про конфлікт в організації в контексті інтерпретації механізму його врегулювання як визначального механізму соціальних змін у суспільстві.

9) "Хвильову теорію конфлікту/війни" Е. Тоффлера та Х. Тоффлер

(С. Гантінгтона) - концептуальну систему, що узагальнює дані про так звану "суперборотьбу" (протистояння цивілізацій, сформованих першою, другою і третьою хвилею соціально-демократичних перетворень) у контексті використання положень теорії хвиль соціального розвитку.

10) "Інтегральну теорію конфлікту" Дж. Тьорнера (Р. Конелла, Р. Коллінза) - концептуальну систему, що відбиває основні властивості і закономірності розвитку конфлікту на засадах аналітичного поєднання визначальних положень різних концепцій конфліктологічної орієнтації макрорівня (Дж. Тьорнер) або тверджень теорій конфлікту макрорівня з конкретними моделями теоретичних побудов мікрорівня - І. Гоффмана, Г. Гарфінкеля, Дж. Міда та ін. (Р. Конелл, Р. Коллінз)

Також поняття настанов розглядається у такій теорії мікрорівня як соціологія особистості. В соціології особистості настанова - це форма перетворення діяльності в реальні, конкретні дії по відношенню до соціально значимих об'єктів. Вони регулюють соціальну поведінку, визначають загальну спрямованість особистості. Настанови також відображають ставлення діючого індивіда до інших людей та об'єктів оточуючого середовища.

Розглянемо дослідження що проводилось ”Українським демократичним колом” 9-15 вересня 2010 року. Вибіркова сукупність у даному дослідженні репрезентує всі регіони України і складає 1200 респондентів віком від 18 років і старше. Статистична похибка складає 2.9%. Подібні дослідження проводились також у 2002 і 2006 рр.

В даному дослідженні респондентам було запропоновано оцінити 20 діячів культури та історичних діячів. При цьому варіанти відповіді були проіндексованими а саме: 1 - дуже негативно; 2 - скоріше негативно; 3 - скоріше позитивно; 4 - дуже позитивно; 0 - варіанти відповіді ”не знаю такого” та ”важко сказати”

За результатами останнього дослідження:

“ Усі в Україні знають Тараса Шевченка та Івана Франка, 9 з 10 українців знають Богдана Хмельницького, Володимира Леніна і Йосипа Сталіна, кожен третій громадянин не знає Павла Скоропадського та Петра Могилу, а кожний сьомий - Михайла Грушевського.

Якщо позитивне ставлення брати як суму відповідей “Дуже позитивно” та “Скоріше позитивно”, а негативне ставлення - як суму відповідей “Дуже негативно” та “Скоріше негативно”, то ставлення до діячів культури, історичних і політичних діячів набуває такого вигляду.

Як бачимо, в першу десятку визначних діячів, що беззаперечно оцінюються як позитивні, ввійшло 9 відомих українських культурних та державних діячів. Найпопулярніші серед яких Тарас Шевченко (97,7%), Іван Франко (96,1%) та Леся Українка (96%). А найпопулярніші державні діячі - Богдан Хмельницький (90,3%), Ярослав Мудрий (90%) та княгиня Ольга (83,6%). До десяти тих, що оцінюються позитивно, потрапив і відомий діяч Російської імперії Петро І, якого позитивно оцінили 71,5%, натомість, майже 20% оцінюють негативно.

Лише щодо трьох історичних постатей негативне ставлення українців переважає позитивне: Йосипа Сталіна (64% ставляться негативно, а 28% позитивно), Степана Бандери (51% проти 28%), Симона Петлюри (48% проти 29%).

В дослідженнях 2002 2006 та 2010 рр. Прізвища дванадцятьох історичних та політичних діячів залишались незмінними тому можна проаналізувати динаміку зміни ставлення до них. За час проведення досліджень: досить зросла позитивна оцінка: М. Грушевського (з 53 % до 68%) І. Мазепи (з 38% до 50%) В'ячеслава Чорновола ( 46% - 56%) П. Скоропадського ( 27% - 43% ); дещо збільшилось негативне ставлення до С. Бандери ( 40% - 51% )

Нижче наведено 2 таблиці: таблиця 1 - процентне розподілення ставлення українців до історичних, політичних та культурних постатей у 2010 р., імена діячів у ній упорядковані у поряду зменшення індексу ставлення - розраховується із середнього значення індексів які присвоїли респонденти діячу ( дуже позитивно - 1; скоріше позитивно - 2; і т.д); таблиця 2 - показує динаміку зміни ставлення 2002 - 2010 рр. до дванадцятьох діячів ( в ній: позитивно - сума відповідей дуже позитивно та скоріше позитивно, негативно - дуже негативно та скоріше негативно )

Таблиця 1

	Дуже позитивно	Скоріше позитивно	Скоріше негативно	Дуже негативно	Не знаю такого	Важко сказати	Індекс ставлення
Тарас Шевченко	76	21,7	0,5	0,6	0,2	1	3,71
Іван Франко	65,7	30,4	0,7	0,6	0,6	2	3,56
Леся Українка	64,6	31,4	1,1	0,6	0,3	2	3,55
Богдан Хмельницький	57,2	33,1	4,3	0,8	0,8	3,8	3,38
Ярослав Мудрий	51,5	38,5	0,9	0,3	2,8	6	3,24
Княгиня Ольга	44,1	39,5	3,4	1,4	4,2	7,4	3,03
Григорій Сковорода	43,2	39,7	2,6	0,7	6,1	7,7	2,98
Петро 1	41,1	30,4	10,3	9,2	0,9	8,1	2,85
Володимир Великий	38,1	38,8	2	1,2	10,7	9,2	2,74
Леонід Брежнєв	24,2	36,3	16,8	9,1	1,6	12	2,48
Михайло Грушевський	31,1	37,3	4,3	2,4	14,1	10,8	2,47
В'ячеслав Чорновіл	27,5	28,8	13	6,3	8,6	15,8	2,29
Володимир Ленін	19,6	26,6	20,3	20,6	0,3	12,6	2,19
Микита Хрущов	14	33,6	23,5	10,9	2	16	2,15
Іван Мазепа	17,8	31,8	12,5	13,4	8,7	15,8	2,05
Йосип Сталін	9,7	17,9	20,7	43	0,7	8	1,77
Симон Петлюра	10,1	18,5	21	26,8	8,1	15,5	1,65
Степан Бандера	11,3	16,2	18	33,1	4,5	16,9	1,63
Павло Скоропадський	15,3	27,2	6,8	2,5	31,1	17,1	1,59
Петро Могила	17,3	25	5,9	2,2	36,2	13,4	1,58

Таблиця 2

	ік	Позитивно	Важко сказати	Негативно	Не знаю такого
Степан Бандера	2002	27	25	40	8
	2006	24	24	44	8
	2010	27	17	51	5
Леонід Брежнєв	2002	53	12	34	1
	2006	52	20	27	1
	2010	60	12	26	2
Михайло Грушевський	2002	53	23	8	16
	2006	49	25	11	15
	2010	68	11	7	14
Володимир Ленiн	2002	40	18	41	1
	2006	38	21	40	1
	2010	46	12	41	1
Iван Мазепа	2002	38	29	22	11
	2006	36	29	26	9
	2010	50	16	26	8
Симон Петлюра	2002	21	29	40	10
	2006	21	27	42	10
	2010	28	16	48	8
Петро I	2002	60	18	19	2
	2006	60	20	17	3
	2010	71	8	19	1
Павло Скоропадський	2002	27	31	11	31
	2006	29	31	15	25
	2010	43	17	9	31
Йосип Сталiн	2002	26	12	61	1
	2006	23	17	59	2
	2010	28	8	64	1
Богдан Хмельницький	2002	76	14	8	2
	2006	70	19	9	2
	2010	90	4	5	1
Микита Хрущов	2002	42	20	36	2
	2006	44	25	29	2
	2010	48	16	34	2
В'ячеслав Чорновiл	2002	46	24	22	8
	2006	47	31	17	5
	2010	56	16	19	9

В даному соціологічному дослідженні показано ставлення громадян України до історичних діячів у 2010 р. та динаміку його зміни у 2002, 2006 та 2010 рр.

Розділ 2. Поняття та теорії національної ідентичності

На сьогодні існуючі теорії нації та національної ідентичності ґрунтуються на двох наступних критеріях : 1) часові виникнення націй; 2) причинах їхнього виникнення. До дослідників та теорій які були створені в рамках національної ідентичності можна віднести: Е. Сміта, В.Л. Арбєніна (соціобіологічна школа), теорія Л. Гумільова, теорія Ю. Бромлея, історико-стадіальна концепція, політична теорія, концепція Ґелнера, психологічна теорія, культурологічна теорія. Ґ. Касьянов називає такі підходи: комунікативну, етатистську, етнологічну (етніцистську) та інструменталістську теорії.

За Е. Смітом можна сформулювати такі найголовніші риси національної ідентичності:

1) історична територія, або рідний край;

2) спільні міфи та історична пам'ять;

3) спільна масова, громадська культура;

4) єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів;

5) спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.

Отже, націю можна визначити як сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів ²⁰.

Таке тимчасове робоче визначення розкриває всю складність абстрактної природи національної ідентичності. Нація, по суті, привласнює елементи інших видів колективної ідентичності, що зумовлює не лише спосіб, завдяки якому національна ідентичність може поєднуватись з тими іншими різновидами ідентичностей -- класовою, релігійною, етнічною, -- а й хамелеоноподібні перетворення націоналізму як ідеології на інші ідеології, як-от лібералізм, фашизм, комунізм. Національна ідентичність за самою своєю суттю багатовимірна, її ніколи не можна звести до єдиного елемента -- на таке неспроможні навіть окремі націоналістичні фракції, -- її не можна легко або швидко прищепити населенню з допомогою штучних засобів.

Таке визначення національної ідентичності, крім того, виразно відокремлює її від будь-якого уявлення про державу. Концепція держави пов'язана лише з державними інституціями, відмінними й незалежними від решти суспільних інституцій; саме їм належить монополія на примус і стягування податків у межах даної території. Натомість нація означає культурні й політичні зв'язки, що об'єднують у єдину політичну спільноту всіх, хто має спільну історичну та культуру батьківщину. Щоправда, не можна заперечити певного взаємоперекривання обох концепцій з огляду на спільний для них зв'язок з історичною територією і (в демократичних державах) їхнє покликання на суверенітет народу. Та хоча сучасні держави мусять легітимуватись у національній і народній формі як держави окремих націй, їхній зміст і мета зовсім інші.

Повсюдні, всепроникні, складні, національна ідентичність і націоналізм зостаються могутніми й вибуховими глобальними силами і тепер, коли ми підходимо вже до третього тисячоріччя. Але чи досить вони сильні, щоб опиратися тенденціям дедалі більшої глобальної взаємозалежності? Чи не можна добачити в майбутньому ознак «подолання націоналізму»?

Саме така перспектива є, безперечно, надією і бажанням лібералів і соціалістів від початку XIX ст. й донині. Починаючи від Конта й Мілля і закінчуючи теоретиками-модернізаторами, еволюційна перспектива обіцяла як утвердження статусу нації, так і його подолання, оскільки людство вироблятиме дедалі ширші, повніші й могутніші одиниці єднання. Ослаблення родинності, локалізму й релігії дозволяє прозирнути поступ людства до глобального суспільства й культури. Марксисти теж провіщали «відмирання» держави і «минущість» націй і націоналізму; хоча національні культури можуть залишитись, вони будуть виповнені пролетарськими вартостями, зберігши тільки свою національну форму.

З іншого боку попри всезростаючу тенденцію до глобалізації у сучасному світі існує і протилежна тенденція регіоналізації, тобто до відокремлення свого етносу від представників інших етносів, що можна пояснити як індивідуалізацією так і збереженням традицій, традиційністю.

При розгляді структурно-функціоналістської теорії нації можна виділити наступні тези:

1. Насамперед, націю розглядають як спільноту (Т. Парсонс чи Е. Шилз) або солідарність (Дж. Александер).

2. Визначальну роль в інтеграції національної спільноти відіграє культура: як спільна для її членів культурна традиція загалом, та як переконання про спільне історичне походження національної спільноти. Причому важливою є твердження, що нація уявлюється довкола таких переконань. Крім того, об'єднання нації відбувається завдяки певним ритуалам (теорія Дж. Александера).

3. Націю розглядають як спільноту, віддиференційовану від політичної влади, тобто її існування є незалежним від конкретного політичного режиму. Таке відокремлення є можливим через поняття громадянства, яким описується приналежність до нації. Відповідно, стверджується, що символічна відстань між владою та членами спільноти є мінімальною.

4. У межах структурно-функціональної теорії виділяють два ідеальні типи націй: об'єднані на політичній чи етнічній основі. Відповідно, інтеграція членів конкретної нації може відбуватися на основі обох принципів (теорія Дж. Александера).

Розділ 3. Взаємозв'язок між ставленням щодо історичних постатей та національною ідентичністю

Для аналізу проблеми настанов щодо історичних постатей найбільш доречним буде використання структурно-функціоналістського підходу для якого характерні наступні особливості:

* розгляд суспільства як системи взаємопов'язаних структур, що складають його й утворюють єдине ціле; всі елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;

* розуміння соціальних інститутів (держави, церкви, профспілок тощо) не так як самостійних утворень, як частин соціальної системи, що впливають на функціонування всього суспільства;

* визнання індивіда (діючої особистості) як основного елемента системи; він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль;

* твердження, що суспільне життя залежить від солідарності, засновується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів;

* положення про те, що в основі соціального життя лежать норми й цінності; воно включає певні обов'язки людей і необхідність

соціального контролю;

* висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності; дисфункції у суспільстві -- це ненормальний, патологічний стан, який слід змінювати на краще; велику роль у цьому відіграє соціологія, бо саме вона здатна виявляти соціальні відхилення і попереджати про них відповідні соціальні інститути.

Основними теоретиками структурного функціоналізму є його засновник - Т. Парсонс та його учень і послідовник Р. Мертон, що значно удосконалив цю теорію, здійснив спробу обєднати теоретичну та емпіричну соціологію за допомогою теорій середнього рівня.

Використання саме струтурно-функціоналістсього підходу при дослідженні настанов жителів України щодо історичних постатей обґрунтовується наступними його особливостями:

1) Структурний функціоналізм опирається на кількісні методи дослідження що є основними при дослідженні настанов щодо історичних постатей.

2) Структурний функціоналзм опирається на твердження про рівновагу, стабільність суспільства.

3) Твердження про те що дії (настанови) індивіда є усвідомленими але він будує їх, опираючись на цінності, принципи і норми суспільної поведінки.

Дослідження ставлення громадян україни до історичних постатей буде базуватись на кількісному дослідженні ”Стратегії України” проведеному у грудні 2006 року фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» та центром «Українське демократичне коло» за великою вибіркою в 5000 респондентів. В даному дослідженні вивчалося ставлення громадян до: діячів козацької доби ( Б. Хмельницький, І. Мазепа, Петро І), діячів УНР (М. Грушевський, С. Петлюра, Павло Скоропадський), керівників радянського союзу (Володимир Ленін, Йосип Сталін, Микита Хрущов, Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов), діячів доби незалежності (Леонід Кравчук, В'ячеслав Чорновіл, Леонід Кучма) Із діячів ОУН-УПА в дослідження був включений лише С. Бандера. Також варто зазначити абсолютну відсутність у дослідженні діячів княжої та литовсько-польської доби в історії України. Можливими відповідями на питання про ставлення до конкретних історичних постатей були: дуже позитивно, скоріше позитивно, скоріше негативно, дуже негативно, не знаю такого, важко сказати.

За результатами дослідження середнє ставлення усіх громадян України до історичних діячів розподілилося наступним чином: найбільш позитивне ставлення - до об`єднувача України та Росії Б. Хмельницького; близько половини громадян (49%) позитивно ставляться до першого президента України Михайла Грушевського; також позитивні оцінки переважають над негативними у ставленні до В. Чорновола (47% - 17%), однак, що викликає деяке здивування, і в ставленні до генсекретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва (52% - 27%) якого більшість сучасних істориків оцінюють негативно і пов`язують із періодом ”застою”. Дещо менш позитивно оцінюються: Микита Хрущов, Павло Скоропадський та Іван Мазепа проте їх позитивна оцінка переважає над негативною. З іншого боку Павло Скоропадських став лідером серед діячів історії України які не відомі громадина (25% респондентів обрали варіант відповіді ”не знаю такого”) За негативними оцінками лідерами стали: Л. Кучма (71% - 16%) та Й. Сталін (59% - 23%) Проте варто звернути увагу що до відверто антиукраїнського Й. Сталіна досить позитивно ставляться близько чверті українців. Негативні оцінки переважають над позитивними також при оцінюванні Леоніда Кравчука, Михайла Горбачова, Симона Петлюри, Степана Бандери. Тільки в оцінці В. Леніна позитивні та негативні оцінки розділились порівну.

Регіональний розподіл оцінки історичних діячів у 2006р. на базі даного опитування має наступний вигляд:

- в Західній Україні дуже позитивно оцінюються Богдан Хмельницький, Михайло Грушевський, В'ячеслав Чорновіл, Іван Мазепа та Степан Бандера, а дуже негативно - Йосип Сталін, Леонід Кучма, Леонід Кравчук та Володимир Ленін.

- в Центральній Україні дуже позитивні оцінки громадяни дали Богдану Хмельницькому, Михайлу Грушевському, Петру І та В'ячеславу Чорноволу, а дуже негативні - Леоніду Кучмі, Йосипу Сталіну та Леоніду Кравчуку.

- на Південному Сході (Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська та Харківська області) дуже позитивне ставлення до Богдана Хмельницького, Петра І, Леоніда Брежнєва, Микити Хрущова та Михайла Грушевського, а дуже негативне - Леоніда Кучми, Степана Бендери, Симона Петлюри та Михайла Горбачова.

- в Донбасі та Криму дуже позитивними виявилось ставлення до Петра І, Богдана Хмельницького, Леоніда Брежнєва, а дуже негативним - до Степана Бандери, Симона Петлюри, Леоніда Кучми та Михайла Горбачова.

Отже єдиною історичною постаттю до якої в усіх регіонах однакове “дуже позитивне” ставлення є Б. Хмельницький, також в основному позитивне ставлення з незначною відмінністю у різних регіонах України до таких історичних діячів як: Павло Скоропадський, Михайло Грушевський, В`ячеслав Чорновіл, що свідчить про помітне зменшення розриву між регіонами. З іншого боку значна регіональна відмінність у ставленні до таких історичних діячів як: С. Бандера (до якого дуже позитивне ставлення в

Західній Україні та дуже негативне в Донбасі й Криму), Петро І (який є майже героєм в Донбасі та Криму і негативна персона в Західній Україні) Іван Мазепа (до нього дуже позитивно ставляться громадяни Західної України і переважно негативно - Донбасу та Криму)

Отже можна зробити висновок про наступні регіональні моделі настанов щодо історичних постатей: в Західній Україні переважає власне національно-демократична модель ставлення до історичних постатей, в Центральній Україні - суперечлива національно-проросійська, на Південному Сході - радянсько-проросійська, в Донбасі та Криму - російсько-радянська

Значно меншими є відмінності у ставленні до історичних постатей різних вікових груп українців:

- для молоді (18-29 років) найбільш позитивними постатями історії є Богдан Хмельницький, М. Грушевський, Петро І (!) та В'ячеслав Чорновіл, а найбільш негативними - Л. Кучма, Й. Сталін

та Л. Кравчук;

- для середнього покоління (30-54 роки) найбільш позитивно оцінюються Б. Хмельницький, Петро І, М. Грушевський, В. Чорновіл та Л.Брежнєв, а найбільш негативно - ті ж Л. Кучма, Й. Сталін та Л. Кравчук;

- для старшого покоління (55 і старші) найбільш позитивними персонажами історії є Б. Хмельницький, Петро І, Л. Брежнєв, а найбільш негативними - Л. Кучма, С. Бандера, Л. Кравчук, М. Горбачов та С. Петлюра.

Отже незначна відмінність у настановах різних вікових груп говорить про те що попри здобуття освіти молоддю уже в роки незалежності доволі значний вплив на неї справляє соціокультурне середовище та історична спадковість поколінь.

Також відмінності спостерігаються між респондентами російської та української національностей. Б. Хмельницький - єдина постать до якої ставлення етнічних українців та росіян є однаковим. Етнічні росіяни більш позитивно оцінюють ніж етнічні українці: Петра І, В. Леніна, Й. Сталіна, Л. Брежнєва Л. Кравчука та Л. Кучму. Етнічні українці краще ставляться ніж етнічні росіяни до: І. Мазепи, М. Грушевського, П. Скоропадського, С. Петлюри, М. Горбачова, С. Бандери та В. Чорновіла.

Проаналізувавши отримані результати можна дійти до висновку що ставлення українців до історичних діячів є доволі консервативним і змінюється дуже повільно і по різному в різних етнічних групах.

Програма соціологічного дослідження на тему: «Вплив настанов щодо історичних постатей на національну свідомість студентів ЛНУ ім. Івана Франка».

I. Методологічна частина

1.1. Проблемна ситуація

Національна свідомість - це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів.

До основних складових національної свідомості можна віднести наступні чинники:

- сприйняття оточуючого світу та ставлення до нього;

- усвідомлення національно-етнічної належності;

- ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти;

- ставлення до представників інших націй і національностей;

- патріотичні почуття та патріотична самосвідомість;

- усвідомлення національно-державної спільності.

Оскільки ставлення до історичних постатей є однією із складових що входять до такого чинника як ” ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти ” то можна дослідити місце даного фактору у національній свідомості індивідів, тобто вплив знання історії ( історичних постатей у даному випадку) на національну свідомість індивідів.

1.2. Тема

Таким чином, виходячи з опису проблемної ситуації, тема соціологічного дослідження може бути сформульована наступним чином: Вплив настанов щодо історичних постатей на національну свідомість студентів ЛНУ ім. Івана Франка.

1.3. Мета

Дослідити залежність національної свідомості від настанов щодо історичних постатей .

1.4. Завдання

?Визначити рівень історичної пам`яті студентів ЛНУ ім. Івана Франка;

? Визначити гендерну, вікову, диференціацію настанов щодо історичних постатей серед студентів ЛНУ ім. Івана Франка ;

? Визначити місце історичної памяті (а саме настанов щодо історичних постатей у даному випадку) у національній свідомості студентів.

1.5. Об'єкт дослідження (за критерієм носія проблеми): студенти ЛНУ ім. І. Франка.

Об'єкт дослідження (за загальною проблемою): настанови щодо історичних постатей.

1.6. Предмет дослідження: взаємозвязок між настановами щодо історичних постатей на національною свідомістю.

1.7. Інтерпретація понять (теоретична)

Соціальна настанова - параметр особистості як відображення зовнішньої соціальної настанови яка стала її внутрішнім особистісним моральним принципом (у формі інтеріоризованих формальних і неформальних норм, прав обов'язків, регламентів, правил, звичаїв тощо) регуляції ставлень до себе, до інших об'єктів і суб'єктів в процусі задоволення її біо- і соціогенних потреб матеріальними та інформаційно-ідеальними цінностями натурального і соціального середовища.

Національна свідомість - це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів.



1. 8. Операціоналізація понять

Текстова операціоналізація понять

I. Рівень. Оцінка рівня національної свідомості/ідентичності.

II. Рівень. Ставлення до історичних постатей.

III. Рівень. Вплив ставлення до історичних постатей на національну свідомість/ідентичність

I. Рівень. Оцінка рівня національної свідомості/ідентичності.

I.1. Рівень національної ідентичності респондента

I.1.1. Низький ( Я - громадянин світу)

I.1.2. Середній/високий ( Я - громадянин держави / представник свого етносу)

I.1.3. Байдужий

І.2. Національна ідентичність оточення

І.2.1. Рівень національної ідентичності оточення

I.2.1.1. Низький

I.2.1.2. Середній

I.2.1.3. Високий

I.2.2. Оцінка рівня національної ідентичності оточення

I.2.2.1. Позитивна

I.2.2.2. Негативна

I.2.2.3. Нейтральна/байдужість

II. Рівень. Ставлення до історичних постатей

II.1. Загальне ставлення до історичних постатей ( із певного переліку діячів української історії)

II.1.1. Позитивне

ІІ.1.2. Негативне

ІІ.1.3. Нейтральне / байдуже / не відомий

ІІ.2. Оцінка актуальність знання про історичні постаті

ІІ.2.1 Ставлення до існуючих / встановлення нових памяток архітектури (наприклад ленінопад)

II.2.1.1. Позитивне

ІІ.2.1.2. Негативне

ІІ.2.1.3. Нейтральне

ІІ.2.2 Ставлення до вивчення у шкільній програмі конкретних/загалом історичних постатей

II.2.2.1. Позитивне

ІІ.2.2.2. Негативне

ІІ.2.2.3. Нейтральне

III. Рівень. Вплив ставлення до історичних постатей на національну свідомість/ідентичність:

ІІІ.1. Вплив історичної памяті на рівень національної ідентичності

ІІІ.1.1. Значний

ІІІ.1.2. Середній

ІІІ.1.3. Незначний

ІІІ.1.4. Немає впливу

1.9. Робочі гіпотези дослідження

Гіпотеза-підстава:

Настанови щодо історичних постатей мають суттєвий вплив на національну свідомість студентів ЛНУ ім. Івана Франка.

Гіпотеза-наслідок:

1. Рівень національної свідомості студентів ЛНУ ім. Івана Франка є достатньо високим.

2. Респонденти оцінюють національну свідомість оточення як достатньо високу

3. Респонденти більшою мірою позитивно ставляться до діячів історії України.

4. Студенти ЛНУ ім. Івана Франка негативно ставляться до памяток діячам комуністичної епохи і підтримують їх знищення. (ленінопад)

5. Студенти ЛНУ ім. Івана Франка не задоволені вивченням історичних постатей у шкільній програмі.

6. Знання історії (історичних постатей) не є визначальним чинником у національній свідомості студентів ЛНУ ім. Івана Франка.

Запитальник

1. Оцініть свій рівень національної свідомості:

а) Я - громадянин світу

б) Я - громадянин України/українець

в) Байдуже ставлюсь до своєї національності

г) Важко відповісти

2. Оцініть рівень національної свідомості людей що вас оточують:

а) Низький

б) Середній/високий

в) Важко відповісти

3. Які з діячів історії України вам запам`ятались та оцініть ставлення до кожного із них (1-позитивне; 2-нейтральне; 3-негативне)

4. Як ви ставитесь до встановлення історичних пам'яток:

- діячам української історії (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

- російським історичним постатям (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

- історичним діячам Польщі (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

- історичним діячам інших країн (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

5. Як ви ставитесь до знесення історичних памяток:

- діячам української історії (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

- російським історичним постатям (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

- історичним діячам Польщі (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

- історичним діячам інших країн (1-позитивно; 2-нейтрально; 3-негативно)

6. Як ви вважаєте якими повинні бути назви вулиць у Львові:

- такими якими вони є на сьогодні

- повинні бути меншою мірою пов`язаними з історією

- повинні бути більшою мірою пов`язаними з історією Уркаїни

- повинні бути більшою мірою пов`язаними з історією Європейськиї країн, США

- інша відповідь__________________________________________

7. На вашу думку яким повинно бути вивчення історії у школах:

- Таким же як є зараз

- Повинна вивчатись меншою мірою / більш загально.

- Зовсім не повинна вивчатися

- Потрібно поглибити вивчення історії.

8. Вкажіть будь-ласка факультет спеціальність та керс на якому ви навчаєтесь__________________________________________________

9. Ваша стать___________________________________________

10. Ваш вік_____________________________________________

11. Звідки ви родом? _____________________________________

II. Методична частина

2.1. Характеристика емпіричної бази дослідження:

Вид вибірки - квотна багатощаблева вибірка. Похибка - 5 %.

Генеральна сукупність - студенти ЛНУ імені Івана Франка 1-4 курсу денної форми навчання станом на 12 травня 2015 року (23243 осіб).

Вибіркова сукупність - 400 осіб із 17-ти факультетів.

Розрахунок вибіркової сукупності (за квотами факультетів та курсів):

Факультети	1 курс	2 курс	3 курс	4 курс	Разом
Біологічний	3	4	3	4	14
Геологічний	2	3	2	2	9
Географічний	11	10	9	10	40
Економічний	14	17	19	19	69
Електроніки	3	3	3	3	12
Журналістики	4	4	4	4	16
Іноземних мов	12	11	11	10	44
Історичний	8	6	5	5	24
Культури і мистецтв	2	2	2	2	8
Механіко-математичний	4	7	3	4	18
Міжнародних відносин	6	5	7	7	25
Прикладної математики і інформатики	4	5	4	4	17
Фізичний	3	2	2	2	9
Філологічний	10	9	7	6	32
Філософський	4	4	4	4	16
Хімічний	2	2	2	2	8
Юридичний	10	10	9	10	39
Загалом	102	103	97	98	400

2.2. Опис методів й технік отримання інформації. Розроблення відповідного до них інструментарію дослідження

Зважаючи на тему мого дослідження («Вплив настанов щодо історичних постатей на національну свідомість студентів ЛНУ ім. Івана Франка») доцільним буде метод анкетування. Перевагами даного методу є:

? дає можливість за короткий термін часу опитати велику кількість респондентів і можливість працювати вже з готовими показниками;

? особливо важливо використовувати закриті запитання, бо відкриті запитання незалежно від їх складності, викликають у респондента менш відповідальне ставлення та небажання відповідати.

Інформацію буде отримано за допомогою стандартизованої анкети та опрацьовано за допомогою програми SPSS.

Використовувались такі методи аналізу отриманих даних: одновимірний, двохвимірний, дихотомний, порівняння середніх та кореляційний аналіз.

Стратегічний план дослідження

У своїй роботі я використав аналітичний (описовий) вид плану. Сформулювавши гіпотезу, я зміг її перевірити та отримати точні кількісні характеристики досліджуваного об'єкта. Перед цією роботою я запланував розробку вибіркової сукупності та проведення анкетування. Здійснивши вище перераховані завдання можна завершити цю роботу розробкою аналітичного плану, що дасть змогу класифікувати дані, які характеризують об'єкт дослідження.

Робочий план дослідження

1.Обговорення і затвердження програми конкретного-соціологічного дослідження.

2. Проведення польового дослідження.

3. Кодування відкритих питань.

4.Складання програми для комп'ютерної обробки інформації

5. Перенесення отриманої інформації з анкет у комп'ютер

6.Обробка первинної соціологічної інформації на комп'ютері.

7.Аналіз результатів дослідження.

Саморефлексія

При апробаційному анкетуванні було опитано 10 респондентів серед яких: Усі респонденти студенти ЛНУ ім. Івана Франка. Більшість навчаються на історичному факультеті. Восновному більшість із них - студенти 2-3 курсів. Опитування проводились в центральному корпусі ЛНУ ім. Івана Франка під-час перерви.

В ході дослідження я виявив деяку кількість помилок методологічного характеру:

- завдання дослідження - деякі з них були неправильно сформульовані тому були вилучені із програми дослідження.

- підчас проведення опитуання було виявлено що практично усі респонденти не замислюючись оцінюють свій рівень національної свідомості як високий тому було втрішено змінити питання замінивши оцінку власної національної свідомості на ступінь віднесення себе до громадянина світу та представника етносу.

- також було дещо змінено гіпотези дослідження, доопрацьоано запитальник.

Список використаної літератури

1. «Нариси Історії України: Формування модерної української нації XIX-XX ст.» (Київ: Генеза 1996), друге видання: 2000

2. Видатні постаті України : біографічний довідник / голов. ред. Г. В. Щокін ; Міжрегіональна академія управління персоналом ; Книжкова палата України. - К. : МАУП, 2004. - 872 с.: іл. - ISBN 966-608-519-4.

3. Історична спадщина у світлі сучасних досліджень: Величко, Маркович, Маркевич, Костомаров, Яворський

4. Історія України: Маловідомі імена, події, факти

5. Костомаров М. І. Історичні постаті / пер. з рос. І. С. Голуб. -- Д. : Січ, 2008. -- 735с. -- ISBN 978-966-511-353-4.

6. Социальная установка. П.Н. Шихирев (Шихирев П.Н. Современная социальная психология США. М: Наука, 1979. С. 86-103.)

7. Волков Ю. Г. Социология [Текст] / Ю. Г. Волков. - М. : «Гардарики», 2003. - 315 с.

8. Волков Ю. Г. Социологические парадигмы [Текст] / Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. // Социология. [Издание второе]. - М. : «Гардарики», 2004. - 511 с.

9. Городяненко В. Г. Соціологія [Текст] / В. Г. Городяненко. - К. : «Академія», 2006. - 544 с.

10. Добреньков В. И. История зарубежной социологии [Текст] / В. И. Добреньков, А. И Кравченко. - М. : Академический проект, 2005. - 704 с.

11. Иванов Д. Б. Парадигмы в социологии: учебное пособие [Електронний ресурс] / Д. Б. Иванов - Омск: Изд-во ОмГУ, 2005. - 72 с. Режим доступу: http://studentam.net/content/view/83/19/

12. Кравченко С. А. Социология: парадигмы через призму социологического воображения [Текст] / С. А. Кравченко. Учебное пособие для вузов. - Москва: «Экзамен», 2002. - 511 с.

13. Краткий словарь по социологии. - М. : «Издательство политической литературы», 1988. - 478 с.

14. Кун Т. С. Структура научных революцій [Електронний ресурс] / Т. С. Кун; пер. с англ.. И. Э. Налетова. - M., 1975. Режим доступу: http://www.psylib.ukrweb.net/books/kunts01/ index.htm

15. Немировский В. Универсумная парадигма в российской социологии [Текст]/ В. Немировский //Социология на пороге XXI века: Основные направления исследований. / Под ред. С. И. Григорьева (Россия), Ж. Коэнен-Хуттера (Швейцария). [3-е изд., доп. и перераб.] - М., 1999. - С. 84-87.

16. Категории социологии: образ мышления и словарь исследования [Текст]/ Ольхови- ков К. М., Орлов К. М. // СоцИс. - 2002. - № 9 - С. 3-16.

17. Осипов Г. В. Социология: основы общей теории [Текст] / Осипов Г. В., Москви- чев Л. Н. - М. : «Норма», 2002. - 889 с.

18. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс [Текст] / В. М. Пича. - Київ: «Каравела», 2000. - 248 с.

19. Социология - мультипарадигмальная наука? [Текст] / А. Благов // СоцИс. - 2002. - № 7 - С. 22-30.

20. Социология как метопарадигмальная наука [Текст] / А. А. Давидов // СоцИс. - 1992. - № 9 - С. 85-87.

21. Танчин І. В. Соціологія [Текст] / Танчин І. В. Навчальний посібник [Друге видання, перероблене і доповнене] - Київ: «Знання», 2007. - 352 с.

22. Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність - К.: Основи 1994 - 224 с.

23. Д.Ю. Судин Теорія нації в працях теоретиків структурного функціоналізму Вісник Львів. УН-ТУ Сер. соціол. 2009. Вип. 3. С. 199-209

Размещено на Allbest.ru