Сталінградська битва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сталінградська битва

Сталінградська битва (17 липня 1942 -- 2 лютого 1943) -- битва радянських військ проти німецьких, італійських, румунських і угорських військ у ході Німецько-радянської війни. Битва була однією з найважливіших подій Другої світової війни й поряд з битвою на Курській дузі була переломним моментом у ході воєнних дій, після яких німецькі війська втратили стратегічну ініціативу.

Сталінградська битва поділяється на два періоди: наступ німецьких військ (з 23 серпня по 18 листопада 1942 року), і контрнаступ радянських військ (з 19 листопада 1942 року по 2 лютого 1943 року).

Навесні 1942 року Гітлер був повний рішучості повернути собі ініціативу на Східному фронті після різкого провалу битви під Москвою.

За допомого німецького наступу, який мали здійснювати дві групи військ загальною чисельністю більше ніж 1 мільйон людей та близько 2500 танків, за підтримки військ сателітів: Румунії, Угорщини та Італії (близько 600 000 осіб) повинні були остаточно розгромити радянські війська на півдні країни з метою захоплення басейнів Дону і Волги, оволодіння важливим промисловим містом Сталінградом (вузлом річкового та залізничного сполучення, важливим машинобудівним центром), а потім опанувати нафтовими свердловинами Кавказу для забезпечення Німеччини достатньою кількістю енергетичних ресурсів, необхідних для продовження війни.

5 квітня 1942 року Гітлер затвердив Директиву верховного головнокомандування вермахту № 41, в якій викладався загальний задум наступу в літній кампанії 1942 року.

Початок операції "Блау" був запланований на кінець травня 1942 року. Тим не менше, кілька одиниць німецьких і румунських армій, які повинні бути частиною операції, брали участь в облозі Севастополя і в Криму. Затримки в закінченні облоги відкладали дату операції кілька разів до кінця червня. радянський німецький війна сталінградський

Наступ було розпочато 28 червня. Атаки були успішними насамперед тому, що радянські війська чинили невеликий опір у степу і почали безладний відступ на схід. Кілька спроб військ Червоної Армії відновити лінію оборони не мали успіху тому, що вони зазнали нападу з боку німецьких військ на флангах.

17 липня частинами 17-ої та 1-ої танкової армій було захоплено Ворошиловград (нині Луганськ), чим було завершено опанування промислово важливими областями Донбасу.

До кінця липня німці досягли Дону на всьому шляху від Воронежа до Ростова-на-Дону. 27 липня, після недовгих вуличних боїв, вони взяли Ростов, і на наступний день вони досягли міста Калач-на-Дону на схід від Донської дуги, всього за 70 км від Сталінграда. З того моменту вони почали використовувати війська італійських, угорських та румунських союзників своєї осі, щоб прикрити свої північні фланги.

Після втрати Ростова-на-Дону Сталін видав наказ № 227, який відоміший під назвою "Ні кроку назад". Зокрема цим наказом заборонялося самовільний відступ без наказу командування, а також створювалися загороджувальні загони.

У кінці липня радянському командуванню стали зрозумілі наміри Гітлера. Сталін призначив маршала Андрія Єрьоменка командувачем Південно-Східного фронту 1 серпня 1942 року. Єрьоменко і політичний комісар Микита Хрущов планували оборону Сталінграда. На східній частині міста, що простяглася вздовж річки Волги, було зосереджено більше військ для захисту. З цих підрозділів була сформована 62-а армія і 1 вересня її командування було доручено генералові Василю Чуйкову. Чуйков отримав наказ захищати Сталінград за будь-яку ціну.

Сталін заборонив повну евакуацію жителів міста, тому що їх присутність сприятиме захисникам в організації опору. Цивільні особи, включаючи жінок і дітей, були мобілізовані для риття траншей і будівництва оборонних позицій[4]. Массові бомбові атаки 23 серпня призвели до пожеж, в яких загинули тисячі мирних жителів і перетворили місто в зруйнований ландшафт.[5] Вісімдесят відсотків житлових будинків в місті було знищено.

До кінця серпня група армій "Б" досягла Волги північніше від Сталінграда.[6] Подальше просування поздовж річки на південь від міста було наступним кроком у захопленні міста. У початковій фазі конфлікту значну частину радянських військ становило ополчення робітників, які не були пов'язані з військовим виробництвом. За короткий період заводи міста перепрофілювалися для виробництва танків. Вони надходили безпосередньо із заводів на фронт, часто не будучи пофарбовані або мали не до кінця налаштований приціл.

З 1 вересня 1942 року радянські війська могли постачати свої частини в Сталінграді по небезпечній переправі через Волгу. Між руїнами зруйнованого міста 62-а армія облаштовувала свої оборонні позиції в житлових будинках і заводах. Бої в місті були жорстокими і відчайдушним.

Боротьба за Мамаїв Курган, пагорб поруч з містом, була особливо нещадною. Висота переходила на інший бік кілька разів. Протягом одного з радянських контрнаступів, щоб повернути Мамаїв курган, радянські війська втратили цілу дивізію, що складається з 10 000 чоловіків за один день. У зерносховищі сили були так близько один до одного, що радянські та німецькі солдати могли чути дихання один одного. Бойові дії у зерносховищі тривали кілька тижнів, поки німецькі війська не підірвали бункер. В іншій частині міста будівля, яку захищав взвод під командуванням сержанта Якова Павлова, була перетворена на фортецю. Будівля, яку пізніше назвали "будинком Павлова", знаходилася на відкритому просторі в центрі міста. Солдати оточили будинок мінними полями, встановили кулеметні позиції у вікнах і зробили отвори в стінах фундаменту для кращої мобільності.

Успіху досягли радянські снайпери, що завдавали німцям значних втрат. Найвідоміший з них -- Василь Зайцев налічує 242 убитих під час бою.

Через складну ситуацію німці передали важку артилерію в місто, включаючи кілька гігантських 600-мм мінометів. Німецькі війська, однак, не спробували створити плацдарм на іншому березі Волги.

Восени радянські генерали Олександр Василевський і Георгій Жуков, які відповідали за стратегічне планування в районі Сталінграду, зосередили значну масу радянських військ в степу на північ і південь від Сталінграда.

Північний фланг німецьких військ був особливо вразливим, тому що він був захищений угорськими, румунськими та італійськими військами, що за рівнем озброєння, підготовки та бойового духу значно поступалися вермахту. План Жукова передбачав стримати тиск німецьких військ у місті, а потім розбивши погано укомплектовані і слабо захищені фланги, оточити Сталінград. Операції було дано кодове ім'я "Уран" і розпочалась одночасно з операцією "Марс", яка була спрямована проти групи армій "Центр".

19 листопада 1942 року Червона армія розпочала операцію "Уран". Наступаючі радянські війська під командуванням генерала Миколи Ватутіна, складався з трьох повних армій 1-ої гвардійської, 5-а танкової і 21-ої армії, які включали в себе 18 піхотних дивізій, 8 танкових бригад, 2 механізовані бригади, 6 кавалерійських дивізій та протитанкову бригаду.

Радянські війська невдовзі створили дві лінії оборони: внутрішньої, щоб захиститися від атак з котла, і зовнішньої, щоб захиститися від можливих спроб деблокування оточення.

Через нестачу продовольства німецька армія постійно голодувала, що призводило до фізичного виснаження солдат. Також почали швидко закінчуватися паливо і медикаменти і тисячі почали вмирати від голоду, хвороб і замерзання.

З середини січня 1943 року, ще під час Сталінградської битви, Червона Армія розпочала новий великий наступ проти німців та їх союзників у межиріччі Дону і Сіверського Дінця, який завершився в березні битвою за Харків. У той же час німецька армія відступила з Кавказу, але зберегла Новоросійськ і Таманський півострів. Так через дев'ять місяців після німецького наступу лінія фронту повернулася назад на позиції минулого літа]

Обидві воюючі сторони зазнали важких втрат, але німецькі відшкодовувалися важче, через переважання у людських ресурсах СРСР. Крім того, нацистська Німеччина втратила багато військової техніки, запасів палива і престиж серед своїх союзників. Під час радянського контрнаступу (після 19 листопад 1942 р.) Німеччина втратила близько 2000 танків та штурмових гармат, близько 3000 винищувачів, бомбардувальники і транспортних літаків і більш ніж 10 000 гармат і мінометів проти 4341 танків і 2769 літаків втрачених радянською стороною. Німецькій військовій промисловості було важко відшкодовувати зростаючі втрати.

22 грудня 1942 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було введено медаль "За оборону Сталінграда", якою нагороджувалися особи, що безпосередньо брали участь у обороні Сталінграда.

1 травня 1945 року Сталінграду було присвоєно звання місто-герой, як данину героїзмові його захисників.

Размещено на Allbest.ru