Західноукраїнські землі в 1921-1938 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

«Західноукраїнські землі в 1921 - 1938 роках»

Зміст

1. Загальна характеристика становища західноукраїнських земель

1.1 Правовий статус західноукраїнських земель у 21-38-х роках

1.2 Економіка західноукраїнських земель

1.3 Громадсько-політичне життя у 21-38 роках

2. Українські землі у складі Польщі

2.1 Антиукраїнська політика польського уряду

2.2 Активація політичної боротьби українського населення Польщі

3. Українські землі у складі Румунії

3.1 Північна Буковина

3.2 Бессарабія

3.3 Політична боротьба

4. Закарпаття у складі Чехословаччини

4.1 Проголошення об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною

4.2 Особливості національно-культурного і соціально-економічного стану Закарпаття у складі Чехословаччини

4.3 Особливості політичного життя Закарпаття

4.4 Утворення Карпатської України

4.5 Проголошення незалежності Карпатської України й угорська окупація

Використані джерела

1. Загальна характеристика становища західноукраїнських земель

Доля західноукраїнських земель вирішувалась на Паризькій мирній конференції (1919 р.). В 1923 р. Рада Антанти остаточно погодилася на приєднання частини українських земель до Польщі, Румунії, Чехословаччини за умови додержання національних права українців.

Розділ західноукраїнських земель

Незважаючи на те, що українська меншість складала понад 7 млн. чоловік, її права обмежувались всупереч рішенням Паризької мирної конференції. Це, в першу чергу, відбилося на правовому статусі західноукраїнських земель

1.1 Правовий статус західноукраїнських земель у 21-38-х роках

· Польща, Румунія, Чехословаччина проголосили себе унітарними державами.

· Українському населенню було відмовлено у праві на самоврядування, автономний устрій і навіть культурну автономію.

· На цій території було створено чотири воєводства: Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське. Частина Українського Полісся разом з білоруськими землями утворили Поліське воєводство. Північна Буковина разом з Хотинським повітом ввійшли до складу румунської провінції Буковина з центром у Чернівцях. На Закарпатті було створено єдину адміністративно-територіальну одиницю Чехословаччини -- Підкарпатська Русь з центром в Ужгороді. Площа окупованих західноукраїнських земель становила близько 150 тис. км, а населення, що проживало на них, в кінці 30-х років перевищувало 11 млн чол.

· Українці були позбавлені можливості обіймати адміністративні посади в державних органах влади, офіцерські посади в польській, чеській, румунській арміях.

· Соціально-економічне становище українського населення, що опинилося на територіях, загарбаних Польщею, Румунією, Чехословаччиною, було тяжким. Головна причина--дискримінація українського населення. Ось яскравий приклад.

· Наприкінці 20-х років 60% дорослого населення Закарпаття, 70% -- Західної України, 80% -- Буковини було або неписьменним, або малописьменним. Покажчики по корінному населенню Польщі, Чехословаччини, Румунії були значно нижчими.

1.2 Економіка західноукраїнських земель

· Економічному розвитку західноукраїнських земель приділялося мало уваги, вони перетворювались в колонії Польщі, Чехословаччини, Румунії.

· Західноукраїнські землі опинились у залежності від іноземного капіталу (французького, англійського). Іноземці в союзі з урядом Польщі, Чехословаччини, Румунії хижацьки грабували багатства краю, гальмували його економічний розвиток.

· Промисловість залишалася напівкустарною (підприємств з чисельністю працівників понад 20 чол. було 2% від загальної кількості).

· Надзвичайно відсталими були райони Буковини і Закарпаття. Закарпаття перетворювалось в аграрний додаток Чехословаччини.

· Значна кількість земель залишалася у власності поміщиків, держави, церкви. Селяни страждали від малоземелля

· В середині 30-х років тяжкого удару по економіці західноукраїнських земель було завдано світовою економічною кризою Уряди Польщі, Румунії залишили без підтримки українські підприємства, кооперативи і населення ("своїм" ту чи іншу допомогу було надано).

· У промисловості - більшість підприємств були дрібними, напівкустарними. У Польщі - промисловість Східної Галичини розвивалася відповідно до інтересів польської економіки: тут переважали галузі, що забезпечують високі прибутки без значних капіталовкладень - нафтовидобувна, харчова і т. д.; спостерігалося засилля іноземного капіта-лу - французького й англійського, власники якого разом із польським по-хижацькому експлуатували багатства краю. На противагу іноземному економічному впливу західні українці створили розгалужену мережу кооперативів (напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, що об'єднували 700 тис. членів), розвиток яких також гальмувався польською владою. У сільському господарстві - переважало велике приватновласницьке, державне й церковне землеволодіння (у Галичині - 43,9 %, у Закарпатті - 45 %, на Буковині - 54,8 % від загальних площ). Одночасно тут була величезна кількість малоземельних та безземельних селян.

· Проведені в 1919-1920 рр. у Польщі, Румунії й Чехо-Словаччині земельні реформи не змінили ситуацію докорінно. Їх головною метою було економічне підпорядкування селянства та колонізація краю вихідцями з корінних польських, румунських і чеських земель.

· Відстала економіка зумовлювала і скрутне матеріальне становище населення. Розповсюдженими явищами були безробіття, низька заробітна платня, тяжкі умови праці, високі ціни на споживацькі товари першої необхідності, а також епідемії, висока смертність. Українцям не надавались субсидії, а вакансії розподілялись серед корінного населення.

· Показником тяжкого становища народних мас західноукраїнських земель була масова еміграція до інших країн.

· Соціальне і національне гноблення викликало опір з боку українців, набули поширення страйки, збройна партизанська боротьба, захоплення поміщицької землі, підпалення маєтків.

Влада на загарбаних землях розпочинає широко застосовувати репресії проти населення. (Тільки Закарпаття було виключенням).

1.3 Громадсько--політичне життя у 21-38 роках

· Заборона української мови в державних і адміністративних органах влади. Закриття українських шкіл, звільнення з роботи вчителів-українців.

· Виселення українців із західноукраїнських земель в центральні райони Польщі, Румунії, Чехословаччини. Колонізація західноукраїнських земель більш "надійним" польським, румунським, чехословацьким населенням.

· Зміна українських географічних назв на польські, чехословацькі, румунські, примушування до відмови від українських імен та прізвищ на користь чужинних.

· Національна дискримінація надзвичайно тяжкою була в Румунії, де було закрито всі українські школи, а українців не визнавали за націю.

· В кращому становищі було Закарпаття, бо Чехословаччина була однією з демократичніших країн Європи того часу. Тому національне пригнічення не було таким тяжким, як у Польщі чи Румунії.

Репресивна політика влади на західноукраїнських землях

· Зупинити репресії були нездатними навіть міжнародна організація -- Ліга Націй, яка засудила дії польської та румунської влади.

· Міжвоєнний період у Західній Україні був позначений напруженою політичною боротьбою за участю різних верств населення й політичних сил, погляди яких на майбутнє України істотно відрізнялися. У Східній Галичині - діяло більш як 10 політичних партій, найвпливовішими з яких були: Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) - блок партій і груп центристського напряму; виник у 1925 р.; керівник - Д. Левицький; складався в основному з представників інтелігенції; виступав за самостійність України без застосування терористичних методів, демократичний розвиток і соціальну справедливість; з його представників складалася більшість українських депутатів у польському сеймі.

· Радикальна партія - виникла в 1890 р.; складалася з представників селянства, сільськогосподарських робітників і сільської інтелігенції; прагнула об'єднати ідеї демократичного соціалізму з перспективою відродження України; виступала за справедливу аграрну реформу, обмеження приватної власності, незалежність України.

· Комуністична партія Західної України (КПЗУ) - заснована в 1919 р.; виступала за соціальне й національне визволення трудящих шляхом соціалістичної революції та приєднання Західної України до радянської України; у 1923 р. під тиском Комінтерну ввійшла до складу компартії Польщі як її автономна частина; у 1938 р. Комінтерн за вказівкою керівництва ВКП(б) прийняв рішення про розпуск компартії Польщі, у тому числі й КПЗУ.

· Організація українських націоналістів (ОУН) - створена в 1929 р. у Відні на з'їзді офіцерського об'єднання - Української військової орга-нізації (УВО) і радикальних студентських груп; керівники - лідер УВО Є. Коновалець (колишній командир корпуса січових стрільців), а після його вбивства агентом НКВС у 1938 р. - А. Мельник; виступала за створення самостійної соборної України, обмежену приватну власність і багатоукладну економіку; як методи боротьби використовувала демонстрації, студентські страйки, бойкоти, але головними вважала акти терору, експропріації й саботажу; останні (наприклад, вбивство в 1934 р. у Варшаві польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького) викликали посилення репресій проти ОУН з боку польської влади.

· Безправ'я, злидні, гірке розчарування в можливості здобути національну свободу мирними, конституційними заходами, ліберальною боротьбою, реформами, -- все це сприяло появі в 20-ті роки нової ідеології -- інтегрального націоналізму.

· Ідеологія ОУН (головний ідеолог-Д. Донцов) -інтегральний націоналізм: відмова від ліберальних цінностей, проповідь рішучих дій заради національних інтересів. Передбачалося встановлення національної диктатури на чолі з вождем. У 1941 р. ОУН розкололася на ОУН(М) під проводом А. Мельника та ОУН(Б) - С. Бандери.

2. Українські землі у складі Польщі

2.1 Антиукраїнська політика польського уряду

Після завершення Першої світової війни й української національно-демократичної революції 1917-1920 pp. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі: Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Осяння, Лемківщина. Відповідно до Варшавського (1920 р.) і Ризького (1921 р.) договорів ці території офіційно закріплювалися за Польщею. Українці стали тут найчисленнішою національною групою (після поляків) - їх було понад 5 млн осіб (15 % від усього населення цієї країни).

Незважаючи на обіцянки Польської держави країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, положення українського населення було тяжким. Польський уряд проводив відкрито антиукраїнську політику. Були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУНР. У 1924 р. уряд Польщі ініціював закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Також була проведена шкільна реформа, що перетворила більшість українських шкіл на двомовні з переважанням польської мови. У Львівському університеті було скасовано українські кафедри, українці не мали вступати до нього. Забороненими стали слова «українець», «український»; замість них реанімувався термін «русин», «русинський». Польська влада проводила політику колонізації - переселення поляків до Східної Галичини та Волині.

Терор охопив всю територію Східної Галичини. Десятки тисяч українців зазнавали масових арештів, ув'язнень, концтаборів. Восени 1930 р. польський уряд провів політику «пацифікації» - масових репресій проти українців, здійснених за допомогою військових та поліції. У червні 1934 р. в Березі-Картузький (тепер м. Береза в Білорусі) був створений спеціальний концентраційний табір для репресованих українців.

Тяжкими були і соціально-економічні умови життя українського населення. Населені українцями землі (близько 25% території Польщі) являли собою нерозвинені аграрні окраїни з великою перенаселеністю і крихітними наділами. Українські селяни постачали центральним регіонам Польщі дешеву сировину і змушені були купувати дорогі готові товари. Під час економічної кризи 1929-1933 pp. значна кількість українських підприємств і господарств зазнали чималих збитків або розоришся. Польський уряд активно підтримував тільки польських підприємців і землевласників.

2.2 Активація політичної боротьби українського населення Польщі

Міжвоєнний період характеризувався гострою політичною боротьбою, у якій брали участь різні верстви українського населення. У Східній Галичині й Західній Волині найбільший вплив мало Українське. національно-демократичне об'єднання (УНДО). Його лідером був Д. Левицький. УНДО було об'єднанням центристської напряму, яке орієнтувалося на здобуття Україною незалежності легальним шляхом, на демократичний розвиток Української держави. УНДО підтримували інтелігенція, діячі кооперативного руху, духовенство. 3 другої половини 30-хpp. УНДО дійшло згоди з правлячими колами Польщі, відмовившись від боротьби за незалежність України і визнавши пріоритет інтересів Польської держави.

Другою за впливом у Східній Галичині була Радикальна партія, яка нараховувала близько 20 тис. членів. її підтримували селяни, сільська інтелігенція. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України. Вирішення найважливіших соціально-економічних проблем ця партія пов'язувала зі здобуттям незалежності.

Частина західноукраїнського суспільства виступала за возз'єднання з УСРР. Ці інтереси виражала Комуністична партія Західної України (КПЗУ), що у 1923 р. увійшла до складу Компартії Польщі. Проведена в радянській Україні «українізація» і початок непу сприяли поширенню прорадянських настроїв і посиленню впливу КПЗУ в західноукраїнських землях. Однак незабаром в УСРР почалася колективізація, голод і репресії, після чого престиж комуністів послабшав. Деякі члени КПЗУ виступали з критикою сталінської політики. Це стало однієї з причин розпуску КПЗУ, здійсненого в 1938 р. Комінтерном під тиском керівництва ВКП(б). Керівництво КПЗУ було репресоване.

Багато жителів Східної Галичини та інших західноукраїнських земель після поразки в національно-визвольній боротьбі зневірилися в можливості мирного досягнення незалежності. Наростала нетерпимість і схильність до крайніх мір. У 1929р. у Відні на з'їзді Української військової організації при участі представників радикальних студентських груп була створена Організація українських націоналістів (ОУН). Ідеологією ОУН став інтегральний націоналізм, теоретиком якого був Д.Донцов. Напередодні 1939 р. ОУН нараховувала 20 тис. членів. Під королем ОУН діяли багато суспіль-но-політичних організацій, видавалася різноманітна друкована продукція.

Націоналісти використовували різні методи боротьби за національне визволення України, але найбільш діючими вважалися саботаж, експропріація і терор. Після вбивства оунівцями в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького були арештовані майбутні лідери ОУН Степан Бандера і М. Лебедь. До концтаборів потрапили сотні рядових членів організації.

3. Українські землі у складі Румунії

Ще в гіршому становищі були українці в Румунії, яка своєю нетерпимістю до національних меншин перевершувала навіть Польщу. У межах країни мешкало близько 790 тис. українців. Вони проживали на теренах Північної Буковини, Бессарабії, повіту Марамарош.

3.1 Північна Буковина

Територія Північної Буковини була анексована румунськими військами в листопаді 1918 р. Згідно із Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. - і Північну Буковину. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. У період румунської окупації Північної Буковини (1918-1940 pp.) були скасовані всі автономні права, які вона мала ця територія за часів Австро-Угорщини - її було перетворено на звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 pp. і 1937-1940 pp. територія перебувала у надзвичайному стані. Румунізація краю досягла апогею. Румунський уряд відмовився визнавати українців за окрему націю - українці цинічно називали «громадянами румунського походження, що забули рідну мову». На території цієї країни було заборонено вживання української мови, закрито практично всі учбові та культурно-просвітницькі заклади, газети та журнали. Українські назви населених пунктів і прізвища змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква.

3.2 Бессарабія

західноукраїнський земля склад політика

В умовах румунської окупації, що була здійснена в січні 1918 р. парламент Бессарабії проголосив 25 листопада 1918 р. приєднання Бессарабії до Румунії. Українське населення Бессарабії на багатотисячних мітингах і зборах протестувало проти анексії Румунією українських етнічних земель у Бессарабії: Акерманщини, Ізмаільщини, Західної Одещини (Південна Бессарабія) і Хотинщини (Північна Бессарабія). На початку січня 1919 р. на Хотишцині вибухнуло народне повстання проти румунських окупантів, яке було жорстоко придушене регулярними військами. У вересні 1924 p. у Бессарабії відбулося Татарбунарське повстання, яке завершилось кривавою розправою над учасниками виступу і політичним процесом (1925 p.) у Кишиневі над керівництвом повстання.

3.3 Політична боротьба

Інтереси українського населення Північної Буковини захищала Українська національна партія (УНА; заснована у 1927 p.), на чолі з В. Залозецьким, якій вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті. УНП діяла легально, здебільшого займалася культурно-просвітницькою діяльністю і прагнула компромісу з румунськими властями. За умов національного, соціального та економічного гноблення на Північній Буковині посилювався національно-визвольний рух українського населення, як легальний, так і нелегальний (діяльність УВО-ОУН). Незабаром в УНП утворилося більш радикальне націоналістичне крило на чолі з О. Зибачинським, Д. Квітковським. Воно орієнтувалося на молодь і почало створювати конспіративні організації за зразком оунівських. Лише цим організаціям удалося зберегти свої групи, коли в 1938 р. була встановлена королівська диктатура і діяльність політичних партій була заборонена.

4. Закарпаття у складі Чехословаччини

4.1 Проголошення об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною

8 травня 1919 р. зібралися представники ужгородської, хустської і пряшівської народних рад і, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатської еміграції, представники якої вели переговори з чехословацькими діячами, головним чином з Т. Масариком, з метою включення Закарпаття до майбутньої республіки чехів і словаків на федеративних основах. Проведений плебісцит серед закарпатських громад дав 2/3 голосів на користь приєднання. На підставі цих актів народного волевиявлення та в результаті дипломатичних зусиль чехословацьких політиків, Паризька мирна конференція і Сен-Жерменський мирний договір (10 вересня 1919 р.) санкціонували передачу Закарпаття до складу Чехословаччини, де цьому краю гарантувався автономний статус.

4.2 Особливості національно-культурного і соціально-економічного стану Закарпаття у складі Чехословаччини

Чехословацьке панування на Закарпаття позначилося рядом реформ, більшість яких мала позитивні наслідки. 3 другого боку, було проведено низку заходів, які йшли врозріз із прагненням закарпатських українців до самоуправного життя. Політико-культурний розвиток Закарпаття 1920-1939 pp. відбувався на основі поєднання чехословацького централізму і місцевим автономізмом. Закарпаття було виділене в окремий адміністративний край «Підкарпатська Русь», але поза його межами лишилося близько 100 тис. українців у Словаччині.

Український рух, спираючись на живий зв'язок з народом, ініційований молодшою інтелігенцією, що вийшла переважно з низів (учительство, студенти), на противагу до старої інтелігенції й угрофільського священства, мав помітні успіхи. Діяльність товариства «Просвіта» з мережею читалень по всьому краго (у 1936 р. - 14 філій і 233 читальні), «Учительської громади» (у 1935 - 1 650 чл.), національного театру, хору в Ужгороді і, зокрема, українське шкільництво та вплив української преси спричинили досягнення українського національного руху на Закарпатті.

За чехословацького режиму на Закарпатті чимало було зроблено у справах технічної відбудови та соціальної організації краю (нові шляхи, модернізація міст, громадські будови, лікарні, соціальна допомога мешканцям Верховини тощо). Але владі Чехословаччини не вдалося розв'язати проблеми безземелля й безробіття серед українського населення.

4.3 Особливості політичного життя Закарпаття

Особливістю політичного життя Закарпаття, що перебувало у складі Чехословаччини, була відсутність власне українських партій. Українські суспільні та політичні групи схилялися до певних національно-культурних поглядів, традицій, що склалися в регіоні. Серед них було три основних течії:

- русофільство, що базувалося на переконанні, що карпатоукраїнці - частина російського народу, яка денаціоналізувалася під впливом певних історичних умов;

- русинство, прихильники якого бачили в карпатоукраїнцях окремий народ;

- українофільство, що орієнтувалося на возз'єднання всіх українських земель у незалежну державу.

4.4 Утворення Карпатської України

Після Мюнхенської угоди західних держав (вересень 1938 р.) відбулося розчленування Чехословаччини нацистською Німеччиною. Влада центрального уряду Праги становилася номінальною. Закарпаття здобуло автономію. У жовтні 1938 р. було створено автономний уряд, який спочатку очолили русофіли. Того часу як русофіли в більшості підтримували Угорщину, українці виступили за побудову автономної Карпатської Української держави у федеративному зв'язку з чехами і словаками. 3 26 жовтня 1938 р. головою уряду Карпатської України (назва української держави в Закарпатті; інші назви - Карпатська Русь, Підкарпатська Русь та ін.) став А. Волошин.

Новий політично-правний статус Закарпаття визначив конституційний закон Чехословаччини від 22 листопада 1938 p., за яким краєм мав керувати окремий автономний уряд, а законодавча влада мала перебувати в руках обраного сейму (парламенту) Карпатської України. Після Віденського арбітражу (2 листопада 1938р.), який передав Угорщині південну частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове, столицю краю було перенесено до Хусту. 3 великим піднесенням розпочалося будівництво різних ділянок національного життя. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до першого сойму Карпатської України, які дали значну перемогу Українському національному об'єднанню (86% з усіх, що мали право голосувати).

Однак міжнародні події перешкодили нормальному розвиткові автономії Карпатської України. Угорці і поляки домагалися створення спільного угорсько-польського кордону в Закарпатті та посилали диверсійні групи з метою ширення занепокоєння і неладу. Будапешт і Варшава вживали заходи в Берліні з метою одержати згоду А. Гітлера на окупацію Закарпаття.

4.5 Проголошення незалежності Карпатської України й угорська окупація

15 березня 1939 р., одночасно з окупацією Чехії та Моравії, А. Гітлер доручив Угорщині окупувати Закарпаття. На оборону Карпатської України стали військові формування «Карпатської Січі» (організації, яка була створена для оборони краю), які не в силі були захистити країну проти вдесятеро переважаючого угорського війська (близько 40 тис).

За декілька годин до початку окупації Закарпаття, 15 березня 1939 р. зібрався сойм Карпатської України, який проголосив незалежність цієї країни, прийняв конституцію й обрав президентом Карпатської України А. Волошина. Державною мовою в Карпатській Україні була проголошена українська. Населення краю прагнуло возз'єднатися в єдиній Українській державі.

Але цього ж дня, 15 березня 1939 p., Закарпаття було окуповане військами Угорщини. Угорська окупація Закарпаття була зв'язана з терором та репресіями проти українських політичних і громадських діячів. А. Волошин разом з урядом Карпатської України змушений був емігрувати. Замість обіцяної автономії, угорці проводили політику мадяризації (мадяри - інша назва угорців) в культурному житті й адміністрації. Будапешт штучно інспірував творення «русинської» мови і культури, підтримуючи діяльність русофілів, проте гостро переслідуючи кожну спробу української активності. Угорці окупували Закарпаття протягом 1939-1944 pp.

Використані джерела

1. http://histua.com/istoriya-ukraini/novitnij-chas/ukrainski-zemli-u-skladi-polwi-rumunii-chehoslovachchini

2. bukvar.su›jekonomika/203315-Ekonomicheskoe…zemel…

3. Васюта І. К. Національно-визвольний рух у Західній Україні (1918-1939) // УІЖ. - 2001. - № 5. - С. 22-42.

4. Васюта І. К. Національно-визвольний рух у Західній Україні (1918-1939) // УІЖ. - 2001. - № 5. - С. 22-42.

5. Стерчо П. Карпато-Українська держава. До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 рр. - Львів, 1993

6. http://histua.com/istoriya-ukraini/novitnij-chas/ukrainski-zemli-u-skladi-polwi-rumunii-chehoslovachchini

Размещено на Allbest.ru