Порівняння становища православної церкви у Великому князівстві Литовському та Московському князівстві в XIV-XV століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Ніжинський державний університет ім. М.Гоголя

Кафедра Історії України та Політології

Порівняння становища православної церкви у Великому князівстві Литовському та Московському князівстві в XIV-XV століттях

Ніжин 2014

З 988 року православ'я стає офіційною релігією на Руських землях і з цього часу православна церква отримує повну та всебічну підтримку керівних кіл на Русі. І хоч з початку прийняття християнства переслідувало меркантильні інтереси, але згодом воно стає дійсно єдиною і основною релігією на наших землях. Україна виступає як центр християнства для всіх Руських земель і так триватиме до Монгольсько-татарської навали, в наслідок якої Київ почне втрачати першість у церковному та культурному житті. З цих подій починається новий етап в розвитку православної церкви. Адже через деякий час раніше єдині Руські землі відходять до різних країн, де ставлення до православ'я різне.

В XIV ст.. відбувається інкорпорація Українських земель до ВКЛ князі якого були язичниками, але вони на початку по відношенню до приєднаних земель діяли за принципом «Ми старовини не рушимо, а новини не уводимо», що звичайно відобразилось на їх ставленні до церкви. Під впливом Українських звичаїв та культури Литовські князі починають масово приймати християнство.

Литовські князі стають протекторами Церкви, і опіка над Церквою була справою їх честі. Кожен князь по змозі будував храм, в усякому разі офірував для нього ікони, хрести, сосуди, гроші, землі. Таких князів мало було у Великому Князівстві Литовському, хоч деякі з них литовського походження залишили по собі добру пам'ять: Любарт збудував собор св. Івана в Луцьку, Володимир Ольгердович підтримував Києво-Печерський монастир, його син Олелько та унук Семен уславилися щедрими пожертвами на церкви. Українське велике панство робило щедрі подарунки церквам; князі - Ходкевичі, Дашкевичі, Гольданські, Острозькі, Глинські та інші - обдаровували церкви та монастирі. Дехто з панів, як, наприклад, Загоровський, влаштовували при церквах шпиталі для старих, хворих, а дехто - школи. церква український литовський московський

У Великому Князівстві Литовському найбагатшими церквами були Луцька та Володимирська, які володіли кількома містечками та селами; за ними йшла кафедра Перемиська, найбагатшими були Києво-Печерський, Михайлівський Золотоверхий. Добродійство панів у користь церков та монастирів виродилося в форму патронатів чи "подавань". Було чимало осіб, які дійсно були патронами церкви, як князі Острозькі, Олельковичі, Слуцькі, Ходкевичі та інші, але з XV ст. патронат перетворюється на звичайне володіння церквою або монастирем нарівні з селами, угіддями тощо. Патрони розпоряджалися ними на основі маєткового права: заставляли, давали в посаг, у спадщину, обмінювали на прибуткові села, здавали в оренду, продавали. Вони побирали гроші з церков, насамперед - за поставлення ігумена, священика, єпископа; з дібр, належних монастиреві чи церкві за час, коли був не обсаджений пост єпископа або ігумена. Самі королі подавали цьому приклад: Сигізмунд 1 віддав церкви в Києві Дягилевичеві на сплату боргу.

Погіршення становища православної церкви починається після підписання Кревської унії, коли католицтво під покровительством Польши починає насуватися на Українські землі і перехід у католики частини Української еліти, а також погана підготовка православних священників, спричинило падіння авторитету православ'я. Ці та інші процеси призвели до того, що в XVI ст. Православна церква в Речі Посполитій стала зазнавати страшенних утисків.

Що ж стосується Московського князівства то на протязі XIV-XV ст. Православна церква неперервно посилює свій авторитет і вплив на культурні та політичні процеси північно-східної Русі. Переїзд митрополита з Володимира до Москви і захоплення Константинополя турками формує нову ідеологію «Москва третій Рим», що ще більше підносить православну церкву в очах простих обивателів на Московських землях. Відсутність утисків та всебічне підтримання церкви з боку Московських князів сприяло збагаченню та зростанню кількості православних монастирів та церков на північно-східній Русі. Також втручання Московських князів в справи церкви обмежувалось засланням ненадійних князів, воєвод та бояр у монастирі, що не дозволило почати торгівлю духовними посадами, як у Речі посполитій.

Одже, проаналізувавши вище сказане можна зробити висновок, що в XIV ст. Становище православної церкви на території ВКЛ та Московського князівства було майже рівноправним, хоч і існувала окрема різниця, але вона не відігравала суттєвої ролі. А ось уже з початком XV ст. Різниця починає відчуватися все сильніше і сильніше. Роль церкви на території ВКЛ послаблюється, вона перетворюється інструмент володарювання великого князя та удільних князів, відбувається фактично торгівля духовними санами в інтересах правлячих кіл. На Московських землях роль церкви постійно посилюється і майже немає жодних перешкод. Московське духовенство не знає утисків з боку владних кіл, а навпаки отримує різнобічну підтримку.

Всі ці чинники привели до того, що на даний час православна церква Московського патріархату поширилась на всю Росію, Білорусію та на значну частину Українських земель. І значна кількість сучасних наших проблем закладалася ще в той час.

Размещено на Allbest.ru