Запорізька Січ як форма української державності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ГОРЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

КАФЕДРА ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ІСТОРІЇ

Курсова робота

Запорізька січ як форма української державності

Виконавець:

студентка 301-а групи

Пономарьова Олександра Олександрівна

Науковий керівник:

Доцент, канд. іст. наук

Захарова Лілія Михайлівна

Артемівськ 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ ТА ЇЇ РОЛЬ В РОЗБУДОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

1.1 Козацтво як новий суспільний стан

1.2 Перші документальні спогади про козацтво

1.3 Становлення Запорізької Січі

1.3.1 Військовий і територіальний поділ Запорізької Січі

РОЗДІЛ 2. ЗАРОДКИ МАЙБУТНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Органи самоуправління Запорізької Січі

2.2 Право і судочинство у Запорізькій Січі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Над вирішенням даної проблеми, а саме - відродження і розвитку української державності в Запорізькій Січі, працювало багато видатних істориків. Серед них були М. С. Грушевський, М. П. Драгоманов, М. І. Костомаров, І. П. Крип'якевич, Д. І. Яворницький, І. К. Рибалка та ін. У своїй роботі я погоджуюсь із з класичним твердженням Миколи Костомарова, що Запорізька Січ була «християнською козацькою республікою». Розгляну, які форми взаємовідносин існували на Запоріжжі, як глибокий демократизм суспільно-політичного устрою освячувався відповідною ідеологією, зверну увагу на судочинство Запорізької Січі і т. д.

Актуальність проблеми полягає в часі зародження української державності. Оцінюючи ситуацію XVI - XVII ст., ми бачимо, що навкруги знаходилися сильні держави, як то шляхетська Польща, а трохи пізніше вже Річ Посполита, Кримське ханство, Османська імперія, які постійно здійснювали грабіжницькі набіги на Україну та намагалися знищити козацтво. Але незламний дух, жага до свободи і бажання зупинити спустошливі набіги, спонукали українців до відродження і створення української державності. Щодо головного чинника державотворення, то ним стає українське козацтво. Саме на Запоріжжі утворюється нова військова організація, яка через деякий час стає основою української державності. Тут формуються підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства, нові джерела права. Одною з найяскравіших сторінок в історії українського народу була Визвольна війна 1648-1654 рр. Саме в цей час починає міцніти Україна, в державі з'являється нова військово-адміністративна система. Український народ здобуває національну та особисту волю. Продовжує розвиватися право та судочинство.

Об'єкт дослідження має на меті вивчення нового суспільного стану - козацтва і розкриття суті Запорізької Січі як форми української державності.

Предметом мого дослідження є саме форма української державності на Запорізькій Січі, доба Гетьманщини опосередковано згадується у моїй роботі, бо козацька держава періоду Богдана Хмельницького була повноцінною, з усіма характерними для будь-якої держави ознаками. Однак в період національно-визвольної боротьби судова система набуває нових рис суто «козацького» характеру, тому право і судочинство Запорізької Січі цього періоду посідають значне місце у моїй роботі.

Метою курсової роботи є вивчення Запорізької Січі і вирішення питання української державності.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі наукові завдання:

1. Встановити шляхи виникнення козацтва як нового суспільного стану;

2. Роздивитися і вивчити органи самоуправління Запорізької Січі, їх структуру, функції тощо;

3. Простежити і з'ясувати, чи можна вважати Запорізьку Січ формою майбутньої української державної організації.



РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ ТА ЇЇ РОЛЬ В РОЗБУДОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

запорізький державність козацтво судочинство

1.1 Козацтво як новий суспільний стан

Велику роль у визвольній боротьбі українського народу проти колонізаційної політики Польсько-Литовської держави відіграло козацтво. Тікаючи від панщини в південні, степові райони України, селяни сформували на рівнинах Придніпров'я новий суспільний стан - запорізьке козацтво. У половецькій мові слово «козак» означало вартовий, воїн, у турецькій - незалежна людина, волоцюга, а вираз «їздити в козацтво» означало промишляти у степах.

Джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве подніпровське населення та втікачі, переважно селяни, із Західної і Північної України, які рятуючись від панського гніту, масами тікали в ці малозаселені вільні місця. Але у цьому благодатному краї існували і свої недоліки, а саме постійна загроза нападу татар і турків, тому місцеве населення жило по-військовому, готове у будь-яку хвилину відбити ворожий напад. Що стосується занять, то поширено тут було риболовство, бортництво, мисливство та хліборобство.

До козаків приєднувалися люди різних національностей - поляки, білоруси, росіяни, молдавани, однак більшість становили все ж таки українці. Проникаючи щоразу далі на південь, вони у степах засновували укріплені табори - січі - з військовими залогами. Це були їх оборонні пункти південних земель від загарбників.

Вступивши в Січ, новачок не відразу ставав справжнім козаком, лише тоді, коли вивчав козацькі правила і вмів коритися кошовому отаманові, старшині й усьому товариству. Принцип старшинства і поваги між козаками базувався не на віці, а на часі вступу в Січ: хто вступив раніше, мав перевагу перед тим, хто вступив пізніше, тому останній називав першого «батьком», а перший останнього - «сином», хоча були поширені випадки, коли «батькові» могло бути, наприклад, 20, а «синові» 40 років.

Крім дорослих, які ставали козаками, на Січ потрапляло немало й дітей чоловічої статі: одних приводили в Січ самі батьки, щоб навчити їх там військового мистецтва; інших козаки захоплювали на війні й забирали з собою на Січ; третіх, особливо круглих сиріт, вони брали замість дітей; четвертих, найчастіше небожів, випрошували у батьків, а якщо не виходило домовитись, то просто заманювали до себе гостинцями й ласкою, а потім таємно завозили в Січ.

Саме таким чином складалося військо запорізьких низових козаків. Узяте в цілому, воно ділилося на січових та зимівних козаків. Січові козаки -

були люди нежонаті або ті, у крайньому разі, хто порвав свої сімейні зв'язки, у цілому, вони й становили справжній цвіт козацтва. Деякі з січових козаків, а саме ті, хто відзначився на війні чи довго служив у війську, дуже сильні й добре збудовані люди, до того ж переважно вроджені українці, звалися лицарством чи товариством. Лише товариство (лицарство) мало право обирати з-посеред себе старшину, отримувати грошову й хлібну платню, брати участь у поділі здобичі, вершити всі справи війська - воно жило в Січі по куренях, поділялося на «старше й менше» товариство й складало військо чи лицарство у властивому розумінні. Від цього лицарства чи товариства різко відрізнялися сімейні («зимівні») козаки. Звичайно, їх також допускали на Запоріжжя, але вони не сміли жити в Січі, а лише на відстані від неї, у запорізьких степах по слободах, зимівниках і бурдюгах, де займалися хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслами й промислами; звалися вони не лицарями й товаришами, а підданими чи посполитими січових козаків, «зимівчаками», «сиднями» «гніздюками». Але взяті всі разом, січовики й «зимівчаки» становили одне військо, офіційно зване «славним низовим Запорізьким Військом і товариством» або ширше «Військо дніпрове, кошове, верхове, низове і все будучеє на полях, на луках, на галявинках і на всіх урочищах морських, дніпрових і польових». [15, с. 106]

Численність усього війська запорізьких низових козаків, з певністю сказати не можна, бо запорожці дуже неохоче ділилися із сторонніми людьми даними про порядки в Січі, а ще тому, що в самій Січі не було, чи, в усякому разі, самі запорожці казали, що не було ніяких журналів, ніяких списків, куди б вписували імена прийшлих у Січ новачків і старих козаків, які її покидали. Окрім того, визначити кількість усього Запорізького Війська важко ще й тому, що багато козаків-зимівчан взагалі не з'являлося у Січ по кілька років і взагалі не були знаними військовій старшині, а щодо окремих січових козаків, то й сама старшина перебувала в цілковитому невіданні й не могла сказати, живі вони на даний час чи безвісти пропали під час окремих походів на ворогів, які часто здійснювалися без відома Коша. Тому всі свідчення про чисельність Запорізького Війська, навіть протягом якогось одного століття, надто суперечливі. [15, с. 108-109]

Таким чином, було виявлено, що козаками ставала тільки чоловіча стать, але не тільки українці, зустрічались поляки, білоруси, росіяни, молдавани тощо. Тікаючи від злиднів життя вони проникали все далі на південь і саме тому територія Південної України стала місцем виникнення в XV ст. козацтва, якому судилося посісти визначне місце в історії українського народу.

1.2 Перші документальні спогади про козацтво

Термін «козак» вперше згадується у джерелі XIII ст. (у початковій монгольській хроніці 1240 року) і походить з тюркських мов. Він означав «одинокий», «схильний до розбою, завоювання». У словнику половецької мови «Соdex Cumanicus» (1303 р.) «козак» перекладено як «страж, конвоїр».

В «Сугдейскому сінаксарії» кримського міста Сугдеї (Судак), що датується 17 травнем 1308 р., повідомляється: «В тот же день скончался раб Божий Альмальчу, сын Самака, увы, молодой человек, заколотый казаками».

Але перші згадки про козацтво як новий суспільний стан, з'являються тільки в кінці XV ст., а саме в дипломатичних листуваннях між Росією, Польщею, Кримом, Туреччиною, Молдовою і Валахією (1489, 1492, 1493, 1494, 1499 рр. тощо).

Так, перші польські спогади про козаків з'являються в 1489 році. Під час походу майбутнього польського короля Яна I Ольбрахта на татар дорогу його війську на Поділля вказали козаки-християни. Того ж року в дипломатичному листуванні між московським і литовським князями повідомляється про загони козаків під проводом отаманів Богдана, Голубця і Василя Жили,що з'явилися на низов'ях Дніпра, на лівому березі Таванської переправи, і розігнавши татарську охорону, захопили в купців частину товарів, а деяких потопили.

У 1492 р. козаки напали на татарське судно під Тягиною на Дніпрі, розбили його, полонили кілька чоловік, захопили майно, гроші, стада волів, коней та ін. На скаргу хана про цей напад і розграбування, литовський князь Олександр наказав місцевим старостам розшукати награбоване і повернути все татарам.

У 1493 р. запорізькі козаки під проводом черкаського старости Богдана Глинського зруйнували турецьку твердиню над гирлом Дніпра Очаків. Опісля її спалив також черкаський староста Остап Дашкевич і радив польсько-литовському урядові збудувати за порогами замки й тримати в них підготовлену залогу.

У 1494 р. козаки напали на посла московського князя - боярина І. Суботу, який ішов від васальського господаря Стефана разом з його послом у Крим до Менглі-Гірея. Їх на шляху «козаки потоптали, все поймали, пеша оставили …», про що сповіщав Менглі-Гірей Івана III.

У 1499 р. про козаків говорилося в уставній грамоті м. Києва: козаки ходять з Києва по Дніпру вниз і з усього,що здобудуть там, платять воєводі десяту частину. [12, с. 123-124]

А вже з 1520 р. почалася активна мобілізація козаків для оборони кордонів. Відомо, що до обов'язків королівських старост входила оборона кордонів, але саме цього року черкаський староста Сенько Полозович вдається до хитрощів і завербовує загін козаків служити прикордонною вартою. У наступні десятиліття інші старости, такі як Євстафій Дашкевич, Предслав Лянцкоронський та Бернард Претвич, почали активно залучати козаків вже не тільки для оборони кордонів, а й для нападів на турків.

Підсумовуючи вище зазначене ми бачимо, що якщо в дипломатичному листуванні кінця XV-XVI ст. неодноразово згадуються козаки, то ці факти мають під собою досить таки тверду підставу. Бо козацтво не тільки являє собою новий суспільний стан, але й зосереджує у собі велику силу, яка не залишається поза очима сусідніх держав.

1.3 Становлення Запорізької Січі

Заснуванням Запорізької Січі вважать 1552 - 1554 рр., коли у нижній течії Дніпра, за порогами, на острові Мала Хортиця канівський староста Дмитро («Байда») Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровськими порогами Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар.

Щодо самого Байди і його життя, то пам'ять про його подвиги зберегли численні українські народні пісні, багато з яких вивчають у школі й продовжують співати і нині. Одна легендарна подорож трапилась з Дмитром Вишневецьким улітку 1553 року, коли він несподівано залишив Малу Хортицю, і з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I півроку. Мотиви цього вчинку неясні, можливо не маючи достатньої підтримки від уряду, Дмитро Вишневецький намагався справити на султана відповідне враження, або прагнув налагодити добрі стосунки з ним, щоб через нього мати вплив на Кримського хана. Існує й інша версія - визволення з полону родичів загиблого Федька Вишневецького (зокрема, його вдови - княгині Марії). Мабуть, безпечному перебуванню в Стамбулі і його покиненню сприяла дружина султана Роксолана, яка також оспівана у літературі, образотворчому мистецтві, музиці та кіно.

Саме тому, у сповненому пригод житті Вишневецького, овіяному легендарною славою, дуже важко відділити правду від вимислу. Достовірно тільки відомо те, що розташована в недосяжності для урядової влади, Запорізька Січ навіть після смерті свого засновника продовжувала процвітати. Вона стала для українського народу могутньою опорою в боротьбі проти феодально-кріпацького й національного гноблення та турецько-татарської агресії.

Не визнаючи авторитету будь-якого правителя, запорізькі козаки здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь на українських землях. Козацтво створило свою оригінальну соціально-економічну, військову і політичну організацію. Головними її рисами були:

· відсутність кріпацтва (на Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва. Замість феодального примусу тут панував принцип найму);

· формально рівне право усіх членів козацької громади на користування землею та іншими угіддями (розподіл господарських угідь входив до компетенції козацької ради - верховної влади Запорізької Січі);

· право брати участь у військових радах, де розв'язувалися всі найважливіші питання й обирали отамана, писаря, суддю (старшина несла відповідальність перед військом і за будь-яку провину рада усувала їх з посад, а інколи карала навіть смертною карою);

· обов'язок відбувати військову повинність на власний кошт.

Таким чином, закріплюючи внутрішні демократичні порядки (засади рівноправності всіх козаків, право вільного обрання посадових осіб, підпорядкування меншості рішенням більшості, що політично згуртовувало товариство), Запорізька Січ ставала притягальною силою для утікачів з тих українських земель, які були під гнітом іноземних колонізаторів. Однак слід підкреслити, що демократизм на Запоріжжі - явище відносне. Ця відносність зумовлювалася насамперед суспільно-економічними реаліями. [8, с. 35-36]

Козацтво з самого початку розпадалося на різні соціальні групи: заможних, дрібних власників і бідноту - голоту. Це пояснюється тим, що в козаки тікали різні за своїм майновим станом селяни, в тому числі і заможні разом зі своїми наймитами. У свою чергу, на нових місцях майнова нерівність ще більше поглиблювалася. Козацька верхівка починала нещадно експлуатувати козацьку голоту. Також, використовуючи свою економічну перевагу, вона захоплювала старшинські посади, владу в козацьких громадах. Але все-таки, незважаючи на гостру класову боротьбу, господарський й суспільний побут козацтва продовжував вигідно відрізнятися від селянського. Самим фактом свого існування козацтво показувало покріпаченому селянству, як можна уникнути кріпацтва і стати вільними виробниками. [11, с. 407]

Отже, виникнення Запорізької Січі в 50-х рр. XVI ст. недарма привертає до себе увагу сусідніх держав, бо по-перше, саме тоді починають закладатися підвалини в боротьбі проти феодально-кріпацького й національного гноблення.

По-друге, Запорізька Січ здійснює самоврядування за своїми звичаями і традиціями, не визнаючи авторитету будь-якого правителя.

І нарешті, Запорізька Січ приймає на себе виняткову роль захисника українського народу проти турецько-татарської агресії. Так як зміцнення козаків, у свою чергу, веде до регулярних походів у Крим, навіть на Туреччину, зокрема, Стамбул, сіючи серед татар і турків паніку, визволяючи тисячі і тисячі невільників з татарсько-турецької неволі. А визначні походи козаків, звичайно, дбали про широке рознесення слави Січі по всій Європі.

1.3.1 Військовий і територіальний поділ Запорізької Січі

Запорiзька Сiч у своєму складi мала військовий i територіальний поділ, у відповідності з яким i будувалося управлiння нею. Як військо, запорізька громада поділялася на 38 куренів, а територіально - спочатку на п'ять, а згодом на вісім паланок. Слід мати на увазі, що у запорізьких козаків слово «курінь» вживалося у трьох значеннях: по-перше, як легка будівля, житло; по-друге, як самостійна частина Запорізького козацького війська; і по-третє, як одиниця адміністративно-територіального поділу на Січі в межах паланки. Термін «паланка» також мав два значення - невелика фортеця (буквальний переклад з турецької мови) i певна частина території Запорізької Сiчi.

Коли й ким було встановлено такий поділ, достеменно невідомо через відсутність про це документальних відомостей, але є вказівка історика Мацієвського, що Військо Запорізьке поділилося на «курені, селища й околиці» за гетьмана Остафія Ружинського, тобто в першій половині XVI століття (1514--1534 pp.).

Центром кожної паланки була садиба з різними будівлями, обгороджена навколо палісадом. Час розділу землі запорізьких козаків на паланки, не можна визначити через брак даних; є, щоправда, припущення, начебто цей поділ було запроваджено 1734 року, після повернення запорожців з-під влади кримського хана в Росію, але чи ж справді так, стверджувати напевно не можна. До 1768 року всіх паланок у Запоріжжі було п'ять - Бугогардівська, Перевізька (Інгульська), Кодацька, Самарська й Кальміуська; з 1768 року додалося ще дві - Орільська й Протовчанська, а згодом третя, Прогноївська.[15, с. 111-114]

З часом, разом з розвитком Запорізької Січі, починають виникати проблеми з територіальним поділом земель. Їх вирішення відбувалось поступово, у міру збільшення площ, на які поширювала свою юрисдикцію Запорізька Січ. Встановлено, що на межі XV - XVІ ст. у свідомості частини представників дрібної української шляхти та козацтва починають визрівати думки про надання автономії окремим козацьким регіонам у складі Речі Посполитої. І разом з тим, вже цей період, характеризується новим рівнем політичної самосвідомості народу. Козаки починають повноцінно усвідомлювати поняття свого краю від Карпат до Сіверського Дінця, від Полісся до Чорноморського узбережжя, а не лише просто землі як общинного поля чи власної ділянки. Вони добре розуміють, що свій край потрібно відвойовувати та освоювати. Саме тому повним ходом відбувався процес перенесення інституцій Запорізької Січі на периферію, де козаки виносили без будь-яких попередніх роздумів «козацький присуд». А це, власне, і означало виділення цілих регіонів з-під юрисдикції польської місцевої адміністрації. І за таких умов розпочалося формування територіального ядра майбутньої Української держави, де розвивалися козацьке самоуправління, судочинство, військова організація.

Досліджено, що замість воєводств і повітів було створено полки і сотні. Такому своєрідному військовому і територіальному поділу Вольностей Запорізьких слугував характер території. Завдяки якому, запорізькі козаки могли належачи до Січі, проживати за її межами, але на теренах Вольностей Запорізьких.

Для спостереження за наближенням ворожих загонів запорожці використовували зимівники, слободи, чи просто високу траву, а інколи навіть і могили. Вони залягали в заглибинах й стежили, чи не хитається десь у степу трава, або слухали, чи не здіймаються зі свого місця потурбовані птахи тощо. Як тільки сторожа запримітила, щось з вище перерахованого, то негайно запалювала на вишках діжки зі смолою і таким способом сповіщала про наближення ворога. Одна сторожа передавала світовий сигнал другій, ця - третій і тривога доходила безпосередньо до коша і в козаків з'являлась можливим завчасно приготуватись до відсічі нападникам. [7, с. 50]

Ми бачимо, що запорізьке козацтво суттєво збагатило суспільно-політичні традиції виникаючої української державності, як військовим і територіальним поділом, так і організаційною структурою у формі полків. Полковий військово-адміністративний устрій довів свою життєздатність і був покладений в основу адміністративних структур, які виникли в роки Визвольної війни українського народу, що розпочалася в 1648 р. А політична структура козацтва у формі Запорозької Січі стала ядром боротьби за національне визволення. Навколо неї групувались всі інші політичні сили суспільства: реєстрові козацькі формування, церковні братства, міські самоврядування, шляхетські повітові сеймики та українські делегації на Вальні сейми Речі Посполитої

Багаторічне функціонування Запорізької Січі, по суті, було новим етапом у формуванні української етнічної державності. Фактично, Запорізька Січ ставала ідеалом козацького демократично-республіканського устрою.



РОЗДІЛ 2. ЗАРОДКИ МАЙБУТНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Органи самоуправління Запорізької Січі

XVI--XVII ст. характеризується найбільшим розквітом Запорізької Січі. Саме у цей час козацтво зростає чисельно, формуються організаційні структури (Запорозька Січ, козачі реєстрові загони).

Перебування під верховною протекцією сусідніх держав відзначилось на формуванні запорізькими козаками власного управління і начальства, яке звичайно відрізнялось своєрідністю і неповторністю.

Так, органами самоуправління, влади на Січі були:

1. Військова рада за участю всіх козаків, що розв'язувала найважливіші питання. Ради скликалися при потребі, а обов'язково - 1 січня і 1 жовтня. Скликалися також ради у куренях і паланках.

2. Військова старшина - кошовий отаман, військовий суддя, писар, обозний, курінні отамани.

3. Військові чиновники - булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, шафар, канцеляристи тощо.

4. Похідні та паланкові начальники - полковники, писарі, осавули. [6, с. 59]

Вся військова старшина обиралася Військовою радою на рік. Рада була органом прямої дії, їй належали певні законодавчо-розпорядчі функції. Вона обирала кошового отамана і старшину (суддю, осавула, писаря). Кошовий був військовим головнокомандувачем, зосереджував всю повноту вищої виконавчої, адміністративної та судової влади, політичне репрезентував Військо перед іноземними державами. У воєнний час він мав право діяти як необмежений диктатор, але без загальної ради всього Війська не міг приймати принципових рішень. У всіх листах, рішеннях значилося: «Отаман кошовий з усім старшим і меншим Війська низового Запорозького товариством». Суддя, осавул та писар, курінні отамани входили до адміністрації Війська. Прийняття радою будь-якого рішення супроводжувалось відправленням релігійного ритуалу. Ось чому очевидці XVI - XVII ст. характеризували Січ як «християнську козацьку республіку». [1, с. 94]

За військовою старшиною йшли військові чиновники, головною метою яких було надання допомоги службовим особам військової старшини у виконаннi їх обов'язків.

Військовий довбиш відав полковими литаврами, якими збирали козаків на раду. Крiм того, він був присутній при виконаннi судових вироків, забезпечував стягнення податків i торгового мита.

Військовий пушкар завідував всією запорізькою артилерією. Під його началом знаходилася військова в'язниця.

Військовий тлумач виконував обов'язки перекладача. Інколи він відряджався у прикордоннi райони для здійснення військової розвідки.

Військовий кантаржiй був охоронцем військових мір та ваг, якi були однакові для всього Запорiжжя.

Вiйськовi шафарi збирали мито («перевозне») на переправах через рiчки Дніпро, Буг, Самару.

Військовий булавничий, бунчужний i хорунжий відповідно зберігали булаву, бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове знамено - хоругву.

Вiйськовi чаушi виконували функцiї посланників.

Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна i паланкова. Вона вважалась вище за рангом від військових чиновників, але на вiдмiну від них діяла за межами Сiчi в паланках. Похiдну старшину складали полковник, осавул i писар котрі у воєнний час організовували охорону передових рубежів Січі. Похідний полковник був командиром певної передової частини війська.

Паланкову старшину складали полковник, осавул, писар, пiдосавул i пiдписарiй, їх влада поширювалась на козаків, якi мешкали за межами Сiчi, у слободах i зимівниках. Усi представники паланкової старшини обирались на свої посади i залишали їх після загальної військової ради, тобто рівно через рік. Влада паланкового полковника у межах його паланки була досить широкою: він фактично виконував функції отамана, зрозуміло, в межах території паланки.

Другою особою після отамана вважався військовий суддя, який окрім суддівських функцій заступав кошового отамана, був начальником артилерії.

Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку і дисципліни, стежив за виконанням судових рішень ради та отамана, проводив дізнання за вчинені правопорушення тощо.

Курені були адміністративними і військовими одиницями. Очолювали їх виборні та підзвітні раді курінні отамани. [3, с. 151-152]

Отже, на Січі здійснювалось самостійне, зовсім не схоже с сусідніми державами, внутрішнє самоуправління. Була своя військова рада, начальники та службовці, що сприяли формуванню зародків майбутньої державної організації. З'являються свої власні символи : печатка-герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака; січова корогва (прапор) червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці був зображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотньому - білий хрест, оточений небесними світилами. Тобто, в організації козацького самоврядування, яке склалося в Запорiжжi, можна знайти зародки майбутньої української державної організації.

Участь у переговорах з послами інших держав про залучення на службу до монарха зміцнювала в козаках почуття політичної значущості й сили. Зароджувалась практика укладання договорів між козаками як самостійною верствою (станом) і державою. Перші спроби перетворити козацтво на державне військо були в 1541 р., коли Сигізмунд І наказав укласти реєстр (список) козаків в Київському, Канівському та Черкаському округах. Сигізмунд Август II у 1561 р., 1568 -1572 рр. також намагався організувати їх, вивівши з-під юрисдикції прикордонних старост. Але перші офіційні державні реєстри козаків датуються 1581, 1583, 1590 рр., коли на службу було взято 300, потім 600 і 1000 осіб. За службу вони отримували хутори навколо Переяслава, інших прикордонних міст.

На інституційний розвиток козацтва вплинули універсали короля Речі Посполитої Стефана Баторія 1578, 1582 р. Запропонована ними організаційно-штатна структура регулярного полку та публічно-правове оформлення козацького імунітету в Україні використовувалися й надалі. У 20-ті роки XVII ст. уряд Речі Посполитої санкціонував адміністративно-територіальну побудову реєстрового війська з шести територіальних полків на королівських землях. У 30-ті роки XVII ст. старшина Війська Запорозького розділилася на реєстрову з дислокацією у прикордонних містах, та нереєстрову - з дислокацією на Січі. Ми бачимо, що здійснювались постійні спроби придушення, перетягування козацтва на свій бік тощо. Але українське козацтво залишалось конкуруючим чинником щодо Речі Посполитої, бо розвивалось на противагу її офіційним владним структурам. Це саме стосується і впливу зовнішньополітичних чинників на розвиток козацтва, що постійно зростав. Козацькі загони залучали до різних збройних акцій. Так, 2 тис. вояків на чолі з Самійлом Кішкою брали участь у бойових діях в Лівонії. У 1618 р. майже 20 тис. козаків допомагали польському королевичу Володиславу здобути московський престол. [1, с. 95-96]

Таким чином, у першій половині XVII ст. козацтво перетворюється на провідника, оборонця і захисника інтересів українського суспільства, православ'я, стає політичною силою Речі Посполитої та Східної Європи. З ним починають рахуватись монархи Туреччини, Австрії, Московії. Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що тут відроджувалася українська державність. Адже вся система органів військово-адміністративної влади забезпечувала виконання складних внутрішніх і зовнішніх функцій, властивих державі.

2.2 Право і судочинство у Запорізькій Січі

Як відомо, селянсько-козацьке повстання 1637-1638 рр. під проводом Я. Острянина (Остряниці) було жорстоко придушене, а чимало учасників страчено. За прийнятою ординацією Війська Запорізького реєстрового 1638 р. реєстр козаків був зменшений до 6 тис. Було відмінено порядок обрання козацької старшини, яка призначалася з польської шляхти. Всі ці події мали певний, навіть значний результат, бо польська історіографія назвала період 1638-1648 рр. - віком «золотого спокою». Але і закінчення спокою залишилося для всіх нас незабутньою подією: навесні 1648 р. вибухнула національно-визвольна війна українського народу. Разом з цим розпочався новий період української історії, нова Українська держава визріла у надрах Запорізької Січі, що проводила самостійну політику, налагоджуючи зв'язки з різними державами. З перших днів національно-визвольної війни фактична влада перейшла до рук Запорізького війська. Також, цей період характеризується змінами в судовій системі, що набуває рис суто «козацького» характеру.

Достеменно відомо, що військовий суддя був другою після кошового особою в Запорізькому Війську; як і кошового отамана, його обирали на військовій раді з простого товариства. Суддя був охоронцем тих предківських звичаїв і одвічних порядків, на яких базувався весь лад козацького життя; у своїх рішеннях він керувався не писаним законом, котрого у запорожців взагалі не існувало, а переказами й традиціями, очевидно, занесеними з України в Запоріжжя, які передавалися з уст в уста й були освячені плином віків. Обов'язком військового судді було судити винних швидко, правдиво й безсторонньо; він розглядав кримінальні й цивільні справи й виносив вироки злочинцям, залишаючи, однак, остаточну ухвалу кошовому отаману або військовій раді. Військовий суддя часом заміняв кошового під іменем «наказного кошового отамана», виконував обов'язки скарбника й начальника артилерії при військовому «скарбі й арматі». Зовнішнім знаком влади військового судді була велика срібна печатка, яку він мусив мати при собі під час військових зборів чи рад і прикладати до паперів, ухвалених усією радою

Зверну увагу на те, що цей період не характеризувався цілковитою появою нових джерел прав. Йшло припинення дії джерел права, які утверджували панування магнатів, польської шляхти, католицької церкви у Речі Посполитій, а саме: «Устав на волоки», «Ординація війська Запорізького», сеймові та королівські конституції і т. ін.

У свою чергу основні джерела продовжували діяти. Таким був Статут Великого князівства Литовського 1588 р. З нього вилучили тільки ті розділи й артикули, що визначали порядок створення і діяльність шляхетських станових судів.

Але своє важливе значення на Запорізькій Січі продовжують набувати правові звичаї. Саме на їх основі регулювались порядок організації та структура козацького війська, порядок і основні принципи формування органів військово-адміністративної влади, судова система і судочинство, частина поземельних відносин, правове становище окремих станів і груп населення тощо.

Як зазначає А. Скальковський: «запорожці не мали ніяких письмових законів; військові суди вирішували справи, керуючись здоровим глуздом і давніми звичаями, а у важких випадках судді радилися з кошовим та з іншими старшинами», можна дійти висновку, що найпоширенішою в адміністративних і судових органах при розв'язанні конкретних питань вважалася формула «за попередніми правами і звичаями». Звичаї були надзвичайно авторитетними. Вводилося навіть нове поняття - «козацьке право», під яким розумілася сукупність норм звичаєвого права, що виникла у Запорізькій Січі, а згодом - сукупність доповнених і розширених гетьманською владою і в практиці судової діяльності військово-адміністративних органів.

Як у виборі військової старшини й розподілі земель, так і в судах, покараннях і стратах запорізькі козаки керувалися не писаними законами, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Писаних законів від них годі було сподіватися передусім тому, що громада козаків мала позаду надто коротке минуле, щоб виробити ті чи інші закони, систематизувати їх і викласти на папері; а також тому, що все історичне життя запорізьких козаків було сповнене майже безнастанними війнами, які не дозволяли їм надто зупинятися на влаштуванні внутрішнього ладу свого життя; нарешті, запорізькі козаки взагалі уникали писаних законів, побоюючись, щоб вони не змінили їхніх свобод. Тому самі покарання і страти у запорізьких козаків стосувалися найбільше кримінальних і майнових злочинів; це загальне правило у всіх народів, що стояли й стоять на перших щаблях громадського розвитку: людині потрібно передовсім захистити свою особу й майно, а вже потім думати про інші, складніші ланки громадського життя. Саме тому у запорізьких козаків за такий злочин, як крадіжка, який у влаштованій державі карається штрафом чи позбавленням свободи, призначалася смертна кара. [15, с. 131]

Із найтяжчих кримінальних злочинів найбільшим вважалося убивство товариша, крадіжка чогось у товариша й переховування крадених речей, побої, завдані козаком козаку у тверезому чи п'яному стані; зв'язок із жінкою, або приведення у Січ жінки, не виключаючи матері, сестри чи дочки. Недопустиме було пияцтво під час походу на неприятеля, яке тягло за собою сурове покарання.

Страти, як і покарання, у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від злочину, вчиненого тією чи іншою особою. Найстрашнішою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша - вбивцю клали живим у труну разом з убитим і обох закопували в землю. Зрештою, існували і винятки, вбивцю могли звільнити від цієї страшної страти, якщо він був хоробрим воїном і добрим козаком, замінюючи її штрафом.

Найпопулярнішою стратою у запорізьких козаків було забивання киями біля ганебного стовпа. Під цю страту підпадали особи, що вчинили крадіжку або сховали украдені речі, дозволяли собі побої, насильство, дезертирство тощо. Ганебний стовп стояв на січовій площі біля дзвіниці, біля нього завжди лежала в'язка сухих дубових палиць з голівками на кінцях, званих киями й схожих на палиці, що їх прив'язують до ціпа. Киї замінювали запорожцям великоруські батоги. Винного приводили на площу, приковували до ганебного стовпа і тримали звичайно протягом трьох днів, а часом і більше, поки він не сплатить грошей за вкрадену річ. Звичайно, протягом цих днів за нього мав хтось поручитися, але якщо це не відбувалось, то він просто помирав від нанесених ударів і виснаження.

Взагалі, у кримінальному праві спостерігається складний і суперечливий процес, особливо під час національно-визвольної війни. Припинили дію правові норми, що встановлювали суворі покарання за злочини проти королівської влади і польсько-литовського магнатсько-шляхетського порядку управління, а також проти католицької церкви.

Саме тому система і види злочинів, мета і види покарань цього періоду були більш спрощеними. Йшов акцент суворих покарань за зраду українському народові, за відмову надати допомогу у битвах, невиконання вимог військово-старшинської адміністрації, непокору чи нанесення шкоди козацькій старшині, духовенству.

Чільне місце серед джерел права посідали універсали їх видавали гетьман, а іноді й полковники. Вони мали характер письмового розпорядження адміністративно-політичного акту. Найпоширенішими універсалами були ті, що регулювали питання про розподіл земельних володінь, підтвердження права власності на маєтки, недоторканість майна феодалів і підвладності селян, про встановлення повинностей і податків. Окрім цього, видавались універсали з військових питань, про призначення на посади тощо.

У магістратських, ратушних, церковних, сільських і копних судах зберігся попередній процесуальний порядок розгляду кримінальних і цивільних справ. Судовий процес у генеральному, полкових, сотенних та курінних судах проводився на підставі норм звичаєвого права. Судові рішення і вироки можна було оскаржити у вищу інстанцію за підпорядкованістю у всіх випадках, окрім тих, які винесені в умовах бойових дій. [6, с. 33]

Отже, у ході національно-визвольної війни не відбулося суттєвих змін у праві, скоріш за все, вони були доповнені, або трохи змінені, з урахуванням подій, що передували цьому періоду та подій національно-визвольної війни. Однак саме цей період характеризується змінами в судовій системі, що набуває рис суто «козацького» характеру. А несуттєві зміни зумовлювалися насамперед тим, що козацька старшина та інші панівні стани використовували органи військово-адміністративної влади для збереження основ феодально-кріпосних відносин та зміцнення своїх панівних інтересів і станових привілеїв.



ВИСНОВКИ

Вважається за доцільне зазначити, що виникнення українського козацтва стало закономірним результатом, бо починаючи ще з часів Київської Русі осіле землеробське населення змушене було боротися зі степовими кочівниками. Це протистояння тривало і за доби монголо-татарської навали, і у початковий період існування Великого князівства Литовського. Тому немає нічого дивного в становленні козацтва у другій половині XV ст., бо разом з необхідністю відсічі татарської агресії на південному прикордонні Литовсько-Руської держави, поступово з'являються і інші чинники, серед яких все зростаючий панський гніт.

Природні багатства степу приваблювали багатьох промисловців-уходників, які могли займатися тут риболовством, бортництвом, мисливством та хліборобством. Добре відомо, що до середини XVI ст. козакування мало форму побутового явища, характерного для людності переважно південного прикордонного регіону, але значення цього явища величезне. Так, польська експансія в Україну після Люблінської унії зумовила розширення джерел поповнення козацтва представниками боярства і шляхти як українського, так і польського походження. Посилення соціального і національного гноблення викликало до життя таке явище, як покозачення селян та міщан. Разом з тим станові ознаки українського козацтва формувалися протягом майже цілого століття (з 70-х років XVI - до середини XVII ст.).

Правові засади козаків дістали втілення у «козацьких вольностях», які надавалися тим, хто перебував на державній службі. Права і привілеї мали визначати місце козацтва в усіх сферах суспільних відносин. У свою чергу польська влада вбачала в козаках суто військовий контингент і намагалася витримувати цей статус в юридичних нормах законодавства.

Регулятором взаємовідносин серед козацтва постало право, основні засади якого було вироблено в запорізькій громаді. Виникло навіть нове поняття - «козацьке право» як сукупність правових звичаїв, більшість з яких склалася в Запорізькій Січі. У звичаєвому праві запорожців дуже складно прослідкувати різницю між кримінальним і цивільним правопорушеннями. Бо покарання на Запорізькій Січі були дуже суровими. Під поняттям злочину ними розумілася будь-яка шкода, заподіяна здоров'ю, майну, життю, честі всьому запорізькому товариству.

Таким чином, у даній курсовій роботі було встановлено шляхи виникнення козацтва як нового суспільного стану; було простежено зародження і розвиток національної свідомості, що відбувався в умовах постійних нападів татар і національно-релігійних утисків українців з боку польської й сполонізованої (української) шляхти та владних структур Речі Посполитої. Показано і вивчено органи самоуправління Запорізької Січі, їх структуру, функції тощо. І найважливіше, - простежено і з'ясовано, що можна з впевненістю вважати Запорізьку Січ формою майбутньої української державної організації, яка була:

· за формою правління - «християнською козацькою республікою», органи управління якої формувалися, в основному, для забезпечення головного завдання - оборони козацтва від зовнішнього нападу;

· за формою державного устрою - унітарною організацією, що підрозділялась на курені та паланки в межах Вольностей Запорізьких;

· за територією - вільним краєм, що не підпорядковувався законам сусідніх держав;

· за населенням - самоорганізованим об'єднанням самітників та утікачів, яке було засноване на рівноправності всіх козаків, праві вільного обрання посадових осіб, підпорядкуванні меншості рішенням більшості, формальній рівності козаків у користуванні земельними угіддями та елементах зрівняльного розподілу благ.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Головко В.В. Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Арт Прес, 2001. - 450 с.

2. Грушевський М. С. Історія України-Руси Т. 7 Козацькі часи - до р. 1625 - Київ:Наукова думка, 1995. - 628 с.

3. Iсторiя держави i права України. Частина 1: Пiдруч. для юрид. вищих навч. закладiв i фак.: У 2 ч. / А.Й.Рогожин, М.М.Страхов, В.Д.Гончаренко та iн.; За ред. акад. правових наук України А.Й.Рогожина. - К.; Iн Юре. - 1996. - 368 с.

4. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - Т. 1. - 800 с.: іл.. - Бібліогр.: с. 690-781.

5. Калакура Я. С.Українська історіографія: Курс лекцій. - К.: Генеза, 2004. - 496 с.

6. Кульчицький В.С. Історія держави і права України : навчальний посібник для студ. юридич. спец. вузів, Львів : Світ, 1996. - 296 с.

7. Лаврів П. І. Історія південно-східної України. - Львів МП «Слово», 1992. - 152 с.

8. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності, Львів: Світ, 1995. - 248 с.

9. Панашенко В. Запорозька Січ і Кримське ханство у 20-х - 30-х рр. XVII ст. // Українська козацька держава: витоки і шляхи істор. розвитку. - Київ, 1991.

10. Паньонко І.М. Звичаєве право запорізьких козаків// Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів. - 1999.- Випуск 34.- с.49-51.

11. Радянська енциклопедія історії України, том 2, Київ: 1970. - 584 с.

12. Рибалка І. К. Історія України. Частина I: Від найдавніших часів до кінця XVIII століття: [Підр. Для іст. Фак.. вищих навч. закладів]. - Х.: Основа, 1994. - 448 с.

13. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша запорозького. - Дніпропетровськ. 1994. - 354 с.

14. Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини XVII ст. // УЇЖ. - 1995. - 256 с.

15. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків/Пер. з рос. і, І. Сварника. - Львів: Світ, 1990. - 319 с.

Размещено на Allbest.ru