Фальсифікація писемних пам’яток Київської Русі. "Велесова книга"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Книга - унікальний, історично сформований універсальний засіб фіксації, збереження і передачі в часі й просторі суспільних надбань та цінностей. Вона розвивалася одночасно з розвитком суспільства, втілюючи в собі його основні досягнення і відповідаючи вимогам тієї чи іншої історичної епохи. Книга як продукт, створений в сфері матеріального виробництва, має матеріальну форму, характерну для кожного історичного відрізку часу. Разом з тим вона впливає на найтоншу сферу людини - на її духовний світ, під впливом книги у кожного індивіда виникають різні ідеї, образи, думки, які в процесі існування формують сукупне знання, дають поштовх новому витку розвитку суспільної свідомості. Незважаючи на дуалізм, закладений в природі книги, вона є єдиним цілісним організмом, що має своєрідну, характерну для кожної епохи естетику, втілену в художньо-графічних формах.

Велесова Книга -- за однією з версій найдавніша слов'янська писемна пам'ятка, а за іншою версією -- фальсифікація XIX--XX ст. Велесова книга це збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов'янську історію. Була написана (чи то зведена воєдино з декількох менших текстів) на дерев'яних дощечках ранньою кирилицею, різними авторами у різний час у кінці IX -- на початку X ст. (якщо є оригіналом), в Поліссі. Події, що описані у ВК охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. д. до кінця IX ст. н. д. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса. Останнім часом отримало розвиток неоязичництво, в якому ВК вважається святим письмом (волховником).

Свідченням того, що ще за давніх часів український народ був високо розвинутою спільнотою, є результати дослідження Трипільської культури, а значно пізніше -- геніальна пам'ятка українського народу, написана у IX і переписана в XVI чи в XVII ст., "Велесова книга". Представлена у "Велесовій книзі" характерологія українського народу показує, що початки української філософії зумовлені духом віри, любові і надії, а вінцем цього духу є свобода.

Фальсифікація писемних пам'яток Київської Русі. "Велесова книга"

велесовий книга історичний справжність

Велесова книга -- фальсифікат 20 ст., вигаданий твір, що «оповідає» історію Русі з 9 ст. до н.е. до часів Аскольда і Діра (9 ст. н. е.). Численні прихильники автентичності «Велесової книги» вважають її цінним історичним джерелом. Згідно з їх версією, вона була начебто написана не пізніше 9 ст. особливою азбукою на кількох десятках дерев'яних дощечок, що загинули під час Другої світової війни. На думку спеціалістів -- істориків і філологів, «Велесова книга» створена після 1953 в середовищі патріотично налаштованих російських емігрантів. Найбільш імовірним її творцем вважають історика-дилетанта Ю. Миролюбова. Підробленість «Велесової книги» доводиться аналізом мови, якою вона написана (ця мова поєднує риси різних слов'янських мов і не має власної морфологічної системи), а також безліччю історичних анахронізмів, нарешті численними суперечностями в розповідях про історію знахідки і обставинами її публікації. Повний текст «Велесової книги» видано О. Твороговим за машинописною копією з архіву самого Миролюбова. Творогов переконливо спростував усі версії справжності «Велесової книги».

Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Юрія Миролюбова.

Згідно з його розповідями, Велесову книгу було знайдено 1919-го року полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицькій садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був вишкрябаний шилом чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см, після чого покриті лаком чи маслом та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим -- білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов'янськими старожитностями. Подальша доля Велесової книги тісно пов'язана саме з цією постаттю.

З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли зайнятися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося переписати більшу частину і зберегти достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісне фото було зроблено лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Під час Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають. Окрім Миролюбова, дощечок ВК ніхто не бачив.

У 1954--59 рр. частину ВК було опубліковано в журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням книги почав займатись М.Ф. Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК у Канаді у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.

За посередництва Мельбурнського університету (Австралія) емігрант з Києва Сергій Лесной наприкінці 50-х рр. надіслав до Академії наук СРСР і Слов'янського Комітету свої статті про ВК і фотографію прорисів 16-ої дощечки, закликавши спеціалістів визнати важливість вивчення «дощечок Ізенбека», в яких він бачив оригінал давньоруського рукопису ІХ ст. Але С. Лесной не зробив ні палеографічного, ні лінгвістичного аналізу тексту, а його міркування мали лише загальний оглядовий характер. Він підкреслив, перш за все, оригінальність і неповторність як техніки написання ВК, так і її змісту. На його думку, виготовлення дерев'яних книг -- особливе мистецтво. І фальсифікатор не наважився би на таку підробку, та ще й в обсязі понад три друковані аркуші; алфавіт своєрідний, схожий на кирилицю, але без грецизмів; мова теж неповторна, але в усьому має чіткі слов'янські форми; вражають й історичні знання авторів.

На початку 1959 року С. Лесной отримав з Москви відповідь, що ВК -- підробка. Експертний висновок Академії наук СРСР про ВК, як підробку, був підготовлений палеографом Лідією Жуковською. Відзначивши, що палеографія накреслень досить давня, докирилівська, вона все ж зауважила, що вимова звуків, окремі морфологічніриси «свідчать про явища, співіснування яких, з погляду сучасного слов'янського мовознавства, абсурдне». Тобто, у тексті д. 16 було зафіксовано немало таких форм, які виникли у слов'янських мовах після ІХ ст. На цій підставі було зроблено висновок про підробку.

Згодом, аналізуючи результати цієї експертизи, С. Лесной дещо змінив свою позицію і зауважив, що пам'ятка могла дійти до нас у пізніших копіях, як і майже всі інші давньоруські. Але і ця думка не була взята до уваги у наукових колах.

Новий етап у дослідженні ВК розпочався з публікаціями Олега Вікторовича Творогова, який опрацював матеріали по ВК, надіслані в Інститут російської літератури Борисом Ребіндером (Франція). Це були тексти з архіву Ю. Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. О. Творогов не повертався вже до тексту д.16, лише зазначив, що лінгвістам (тобто Л. Жуковській) виявилося достатнім і незначного уривку тексту, щоб серйозно й обґрунтовано сумніватися в автентичності «Велесової книги». Він робив вже аналіз всього тексту, але доволі поверхневий, з тієї причини, що, як він сам зазначив, висновки очевидні і при поверхневому аналізі тексту. Він також прийшов до висновку, що ВК фальсифікат, також на основі морфології та фонетики пам'ятки, як і Л. Жуковська. Думка про те, що це пізніша копія, була також не врахована, пояснивши це тим, що якби пам'ятка була переписана у 16-17 ст., то вона неодмінно була б переписана на папері, а не на дощечках.

З кінця 80-х років XX ст. дослідженням ВК почав займатись український вчений -- Борис Яценко, який намагався опонувати Творогову та Жуковській і доводив, що ВК не фальсифікат. Морфологічні та фонетичні недоліки тексту він пояснював тим, що до рук Ізенбека потрапила копія кінця XVII ст., яка в свою чергу була зроблена з копії XV ст.

Л. Жуковська, розглянувши графіку Велесової книги, зазначила, що алфавіт близький до кирилиці, але відсутні літери, які позначають носові голосні, а також літери ч, и, ъ, ь, ю. Немає й специфічних букв грецького алфавіту.

У тексті фотокопії прорисів 16-ї дощечки використано 27 букв, причому, нема жодної специфічної грецької літери. Порівнявши абетку Велесової книги з абеткою з Софійського собору, датованою 9 ст., а також з новгородськими абетками 11-13 ст. можна зробити висновок, що абетка Велесової книги молодша за софійську абетку, але старша за новгородські абетки. Отже графіка Велесової книги датується кінцем 9 -- початком 10 ст.

Потрібно зазначити, що у софійській абетці 4 слов'янських літери, в абетці Велесової книги -- 9, в новгородській абетці 11 ст. -- 12, а в новгородській абетці 13 ст. -- 14, у повній кирилиці -- 19.

Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русами та русичами) від міфологічних пращурів до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюється з Рюриком). Власне історія викладається нібито непослідовно, народи різних епох начебто зводяться в один час, складається враження що ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів. Імена давніх героїв мають пізньослов'янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен (відомих з синхронних римсько-візантійських джерел), у текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли в пізнішому часі. Географія представлена в розпливчастих межах, поєднуючи віддалені один від одного місцевості в єдиний театр дії. Таким чином можна припускати, що давні слов'яни мали інше обчислювання часу та простору.

Більшу частину текстів займає прославляння самих русичів з протиставленням їм візантійців і готів, перераховуються язичницькі боги, поверхово описуються обряди русів.

Важливим божеством був Триглав, який єдиний в трьох особах -- бог Сварог, бог Перун і бог Світовид. Крім Триглава в «Велесовій книзі» згадуються численні слов'янські божества, а також вводиться вчення про Яв, Прав і Нав, яке отримало значний розвиток в сучасному рідновірстві. Деякі сюжети перегукуються з відомими записами з XVI-XVIII ст., наприклад «Сказання про Славеня і Руса», а також із «Словом о полку Ігоревім».

«Велесова книга» має безліч уривчастих розповідей, які не мають інтерпретації-пояснень в сучасній науці. Це:

1) Невідомі науці «міста Велесової книги»: Ворензенць, Іронь, Карань, Голунь (вона ж РусьКолунь та РусаГрад).

Відомі науці міста (Київ, Новгород, Корсунь-Херсонес) постають на тисячоліття древнішими, аніж це загальновизнано.

2) Історичні події та їх датування : похід русів у війську Набусара; прихід слов'ян на Дніпро -- з «гори Ірської» (в районі Індії); датування періоду слов'яно-готських воєн; та періоду «приходу варягів на Русь».

3) Згадуються невідомі історіографії «історичні лідери Русі»: Орій, Кісько, Свентояр, Скотень, Криворіг, Сегеня, Барвлень, та інші.

4) В галузі міфології є ряд образів, які невідомі «в загальновизнаних джерелах по міфології слов'ян

Противники справжності книги вважають її або підробкою початку 19 століття (Л. П. Жуковська), або творчістю самого Миролюбова (О. В.Творогов). До цієї думки схиляється більшість науковців-славістів.

Окрім зазначених вище д.ф.н. Творогова О. В. та Жуковської Л. П. фальсифікацією Велесову книгу вважає низка спеціалістів зі слов'янських мов.

За словами академіка А. А. Залізняка, «Велесова книга» являє собою особливу гілку аматорської лінгвістики зі створення текстів на уявній прадавній мові, що прямо зображує велич предків, і спроба видати такий текст за древній. Груба і примітивна підробка цього твору не викликає у професійних лінгвістів ніякого сумніву, бо автор уявляв собі мову древніх слов'ян просто як суміш сучасних мов, довільно спотворював слова, замінюючи в них літери, додаючи зайві склади, обрубуючи закінчення в наївному переконанні, що все це створить враження давнини.

Зі спеціалістів автентичність текстів підтримують: доктор філологічних наук, Бєгунов Юрій Констянтинович (Росія), професор Радивой Пєшич, переклад сербохорватською мовою якого був виданий у 1997 р. у Белграді (Сербія); доктор філологічних наук Радоміл Міроєвіч (Сербія), філолог-славіст Борис Яценко (Україна).

Сьогодні основна підтримка справжності Велесової книги виходить від ентузіастів. Це наприклад, професор філософії Володимир Шаян; доктор історичних наук Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Яременко; професор-філолог Іван Ющук; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко, Богдан Сушинський, Сергій Піддубний; філолог сходознавець-санскритолог С. Наливайко; кандидат філософських наук Галина Лозко; кандидат технічних наук Олексій Шпоть.

На думку Олексія Шпотя, твердження про те, що Велесова книга є результатом підробки Сулакадзєва або Миролюбова, некоректні, оскільки Василь Татищев, пишучи свою «Историю Российскую», вже користувався інформацією з дощечок Велесової книги, свідомо перейменувавши «ільмерців» на «ільменців». Проте сучасна історіографія не вбачає таких запозичень.

В Україні Велесова книга протягом десяти років містилася в програмі з української літератури для середніх та вищих навчальних закладів.

ВИСНОВОК

Я розглянула точки зору видатних істориків та науковців на труд Миролюбова або Волхвів прадавньої Русі. Миролюбов зробила текстові копії та фотографії тих дощечок, які знайшов командир білої армії Ізенбек під час штурму Великого Бурлука. Окрім Миролюбова та Алі Ізенбека ці дощечки ніхто не бачив, це один з найважливіших доводів який спростовує правдивість Велесової книги.

Думки дослідників, що до вірності книги розділилися. Одні вважають та приводять переконуючи доводи, що ця книга достовірно описує історію життя прадавніх слов'ян.

Інші впевненні, що ця книга є фальсифікацією Миролюбова та Ізенбека, що вони створили цю книгу, для мотивування українців до супротову радянської влади.

Якщо достовірність Велесової книги буде доказана або спростована, це приведе до певних змін у сфері релігії, історій, та міжнародних відносинах.

Якщо цю книгу підтвердять, то відлік початку давнішої цивілізацій будуть вважати Праслав'янську цивілізацію, колосально зміниться точка зору на релігію, так, як давні народи вірили в те що усі боги рівні та є єлементами, частинами одного єдиного бога - Триглава.

У наш час, віра у достовірність Велесової книги все більше набуває обертів, особливо серед молоді, яка заінтересована в історії та звичаях своїх пращурів. Тому спростування справжності книги може призвести до масового разочарування та занепаду української культури.

Тому на мою думку залишиться краще, якщо цей міф і залишиться міфом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1) Асов А. Тайны «Книги Велеса». - М.: АіФ-Принт, 2011. - 559 с.

2) Миролюбов Ю.П. 1892-1970 - Биография Ю. П. Миролюбова по данным Института Гувера.

3) Бурова Н. - «ДОЩЕЧКИ ИЗЕНБЕКА» - 2010 р. - 55с.

4) Велесова кига: Волховник / Упоряд. Г.Лозко. - К.: Такі справи, 7510 (2012). - 368 с.

5) Пашник С.Д. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. - Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 - 2013 р. - 180 с.

6) Соболєв Н. А. Деструктивность фальсификатов древнерусской книжности //6) Древняя Русь.. 2013 р.. № 2(8). С. 87--90.

7) Форум перекладача Велесової книги Слатіна. (7) http://vleskniga.borda.ru).

Размещено на Allbest.ru