Інформаційний простір Римської культури періоду імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПЕРІОДУ ІМПЕРІЇ (ЛІТЕРАТУРА, ОСВІТА, НАУКА, ПРАВО)

Ю. М. Нікольченко

м. Маріуполь

Фактичним засновником Римської імперії вважається Гай Юлій Цезар (100-44 рр. до н. е.). Спираючись на армію, у ІІ пол. І ст. до н.е. він впровадив низку законів, що змінили політичний лад республіки: нейтралізував роль народних зборів у політичному житті Риму, за рахунок своїх прихильників збільшив кількість сенаторів до 900 чоловік, які у 45 р. до н.е. дарували йому титул імператора (лат. imperator-володар) з правом передачі його нащадкам, почав карбувати золоті монети зі своїм зображенням. Його наступник Гай Цезар Октавіан (63 р. до н.е.-14 р. н.е.) у 27 р. до н.е. отримав від сенату титул Августа (лат. August - великий, священний). Він завершив реформи Цезаря і започаткував перетворення Риму на могутню Середземноморську імперію від Вірменії і Месопотамії до Сахари і берегів Червоного моря та від Британії і Балтійського моря до Чорного моря.

Але вже у ІІІ ст. н.е. у Римській імперії з багатьох внутрішніх і зовнішніх причин розпочинається криза в політичній системі, армії, економіці і релігії. В її останній період (IV-V ст. н.е.) паралельно розвивалися два визначальні процеси: перемога християнства і регулярні вторгнення на її територію азійських і європейських варварів. У 476 р. Римська імперія припинила своє існування. після позбавлення влади останнього імператора РомулаАвгустула вандалами (племена германців). Разом з тим перетворення Римської республіки у могутню середземноморську імперію зробило Рим політичним, економічним і культурним центром величезної ойкумени, на території якої, внаслідок взаємодії культур Європи, Північної Африки і Східного Середземномор'я, склалася духовна цивілізація, що отримала назву античної культури. Найвищого свого розвитку вона досягла у І-ІІ ст. н.е.

Сприймаючи, засвоюючи та переробляючи культурну спадщину Давнього Сходу і Греції, римляни, водночас, сприяли залученню до грецько-римської культури неіталійського населення у своїх західних і північних провінціях. Тут поширюється латинська і грецька мови, прогресивні форми господарської діяльності, а разом з ними - римський світогляд, міфологія, архітектура, мистецтво і література, наукові знання, філософія і право. Сприйнявши римський менталітет, носіями і творцями античної культури поступово стають окремі нащадки місцевої знаті (з Іспанії, Галлії, Північної Африки), у майбутньому - видатні політичні, військові і культурні діячі імперії, зокрема імператори.

Говорячи про культуру ІІІ-V ст. сл. ід завважити, що вона була віддзеркаленням поступового занепаду імперії та бурхливого розвитку на її колишніх землях, нових (варварських) регіональних західноєвропейських цивілізацій, які започатковували прогресивні феодальні суспільно-економічні відносини і сприйняли раннє християнство як фундацію для своєї духовної культури.

Для майбутніх цивілізацій інформаційний простір Римської культури періоду імперії склали її унікальні досягнення в різних її галузях, у т. ч. - літературі, освіті, науці і праві.

Література. З метою зміцнення свого авторитету у суспільстві Октавіан Август надавав всебічну підтримку римським поетам і письменникам. З цією метою, один з його найближчих прибічників, багатий землевласник Гай Цильній Меценат (біля 74-8 рр. до н.е.) збирав у своїх будинках, підтримував матеріально та опікувався творчістю талановитих поетів. Членами його гуртка були видатні поети сучасності: Публій Вергілій Марон, автор епопеї «Енеїда», Квінт Горацій Флакк, автор напівліричних віршів та різноманітних за змістом од. Програмовою стала ода «До Мельпомени», яка збереглася під назвою «Пам'ятник». Сучасниками Вергілія і Горація були ліричні поети АльбійТібулл, Секст Проперцій та Овідій Назон. «Золотим віком латинської поезії» називають історики римської літератури час Октавіана Августа.

У наступні роки література Римської імперії продовжує свій розвиток. Серед поетів слід відзначити творчість Марка Аннея Лукана, уродженця Іспанії Марка Валерія Марціала, сатириків Авла Персія Флакка, Деціма Юнія Ювенала, ГаяПетронія Арбітра, якому приписують яскравий твір «Сатирикон» і Федра, творчий здобуток якого складається з п'яти книжок «Езопових байок». Видатним письменником був уродженець африканської провінції Луцій Апулей, автор безсмертного роману «Метаморфози, або Золотий віслюк». На початку ІІІ ст. з'являються своєрідні пригодницькі романи, серед яких виділяються «Дафніс і Хлоя» Лонга та «Ефіопіка» Геліодора. Стосовно драматургії, то вона практично відсутня, за винятком трагедій ЛуціяАннея Сенеки «Медея», «Федра», «Едіп», «Агамемнон», «Фієст» та ін.

У ІІІ-V ст. розширюється авторська географія та релігійна приналежність римської літератури. Серед поетів і письменників - язичники і християни, італіки; вихідці з провінцій - іспанці, галли, африканці, греки, сирійці. Відомими поетами були Децим МагнАвзоній, Клавдій Клавдіан, Клавдій РутилійНамаціан, єгиптянин Нонн (IV ст) та ін. Прозову літературу представляли Квінт АврелійСиммаха, АпполігінарійСидоній, сирієць Геліодор (рубіж III-IV с) та ін.

Освіта і наука. Розвиток масової освіти в Римській імперії, особливо у І-ІІ ст., був пов'язаний не тільки з реалізацією її інтересів у політичній, міжнародній та економічній сферах, що вимагало наявності професійно підготовлених фахівців, а й великим напливом освічених людей з провінцій (не тільки рабів), які за мізерну плату займалися практичною педагогікою.Освіта у Римі та інших містах Італії була багатоступеневою. Приватні вчителі навчали дітей віком від 7 до 12 років писати, читати, рахувати. Наступний етап - навчання у школах «граматики», яке тривало чотири роки. Учні читали і коментували твори поетів, письменників і філософів. Від 16 років починалося навчання у школах «риторики», які за системою підготовки нагадували сучасні виші. Вони отримували фінансову підтримку від імператорів та знаті, а ритори, вчителі красномовства, користувалися великою повагою у суспільстві.

Центрами наукової діяльності в імперії були італійські, грецькі, фінікійські та інші міста: Рим, Афіни, Олександрія, Карфаген, Пергам, Родос, Массилія. В Афінах продовжували функціонувати філософські школи Академія і Лікейон, започатковані ще Платоном і Аристотелем; в Александрії працювали бібліотека і центр астрономічних досліджень - Мусейон; у Пергамі діяв науковий медичний центр - Асклепіон. Центром вивчення філософії залишалися Афіни, а основними течіями філософської думки - епікурейство та стоїцизм, видатними представниками яких були політичний діяч, драматург і філософ ЛуційАнней Сенека й імператор Марк Аврелій (121-180 рр.). Філософські погляди Епікура поділяв і розвивав Лукіан Самосатський, філософ, ритор і письменник з Малої Азії.

Неоплатонізм і рання християнська філософія домінують в Римській імперії у III-V ст. Засновником неоплатонізму був Плотин, а продовжувачами - Порфирій і сирієць Ямвліх, фундатор неоплатонівської школи, прибічник політеїстичної теології. Шанувальницею неоплатонізму у V ст. була жінка-математик з Александрії Гіпатія, яка стала жертвою християнського фанатизму. римський імперія античний культура

Філософами раннього християнства були Оріген, Василій Великий, Григорій Назіанський, ІоанЗлатоустий та ін. Але першість серед них належала Августину Блаженному (354-430 рр.) з Карфагена. У своїх працях «Сповіді» і «Про град божий» він за допомогою філософії стверджує перевагу церкви над державою. .

До І-ІІ ст. відносяться трактати з географії греків Страбона і Клавдія Птолемея, римлянина Помпонія Мели. Пліній Секунд Старший створив грандіозну «Природничу історію», яка стала енциклопедією з фізичної географії, ботаніки, зоології, мінералогії. У Римі і Пергамі були створені школи для підготовки лікарів. Лікар з Пергаму Клавдій Гелен був визнаним фахівцем з хірургії та внутрішніх хвороб, автором славнозвісного трактату «Лікарське мистецтво».

Історична наука того часу була представлена працями видатних римських істориків італійського і провінційного походження:Тита Лівія, автора «Римської історії» у 142 книгах, написаною рафінованою латинською мовою; Ніколая Дамаського, автора «Всесвітньої історії» у 144 книгах; Помпея Трога, автора «Всесвітньої історії». Перше дослідження з римської археології, яке побачило світ наприкінці І ст. до н.е., належала перу Діонісія Галікарнаського. ВеллейПатеркул написав коротку історію Риму включно до 30 р. н.е.

В останній чверті І ст. н.е. з'являються книги історика єврейського походження Йосифа бенМаттафії, відомого під іменем Йосифа Флавія «Іудейська війна» й «Іудейські старожитності», у яких вміщений унікальний матеріал з історії і культури країн Близького Сходу. Світове визнання отримав римський історик Публій Корнелій Тацит (біля 55-120 рр.). У своїх основних працях «Діалоги про ораторів», «Агрикола», «Германія», «Історія», «Аннали» історик об'єктивно аналізує процес розвитку римського суспільства - від республіки до імперії.Значний внесок у світову історичну науку також здійснили Пліній Секунд Старший, Гай СвєтонійТранквілл, Аппіан, ЛуційАннея Флора, Адріан Плутарх, автор «Паралельних біографій», що являє собою життєпис видатних діячів (13 осіб) Греції та Риму.

Відомими римськими істориками III-V ст. були: КассійДіонКокцеян (нар.у 156 р.), автор фундаментальної «Римської історії» у 80 книгах; АмміанМарцеллін (330-400 рр.), автор «Римської історії» (переважно - військової) з 31-ї книги; Кесарійський єпископ Євсевій, автор «Церковної історії» з 10 книг, написаних грецькою мовою.

Право. За часів імперії правова ініціатива поступово стає прерогативою імператора і підвладного йому сенату, хоча за ініціативою Октавіана Августа були прийняті достатньо прогресивні закони про рабів, шлюб і сім'ю. Правова політика монархів була спрямована на заборону використання в провінціях місцевих правових норм і заміни їх загальноімперськими. В 130 р. імператор Адріан (76-138 рр.) наказав юристу Юліану скласти єдине зведення римських едиктів, яке було схвалене сенатом і затверджене імператором. Звідси походять відомі тези римських юристів: «Що бажає імператор, те має силу закону» й «Імператор законами не пов'язаний». У ІІ ст. в імперії відкриваються спеціальні юридичні школи. Для них відомий правознавець Гай розробив підручник з приватного права і судочинства, який отримав назву «Інституції».

На початку V ст. у реальних умовах поділу імперії на Західну й Східну, що відбувся в 395 р., східний імператор Феодосій ІІ (408-450 рр.) ініціював створення єдиного зведення законів, так званого «Кодексу», у якому були зібрані найкращі правові акти римського і провінційного походження і який постійно доповнювався та вдосконалювався. У 534 р. він отримав назву «Зведення цивільного права».За весь час свого існування римське право стало настільки гнучким, наскільки його можна було використовувати у різних суспільно-економічних системах, де існувала приватна власність.

Аналіз інформаційного простору Римської культури періоду імперії в галузі літератури, освіти, науки і права засвідчує їїфундаментальний вплив на подальший гуманістичнийрозвиток Європи.

Література

1. Бадак А.Н. История Древнего мира. Древний Рим. / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчик и др. - Минск: Харвест, 1998. - 864 с.

2. Историкиантичности: В двух томах.Том второй. Древний Рим: Пер. с лат. / Сост. и прим. М. Томашевской. - М.: «Правда»,1989. - 640 с.

3. Культура Древнего Рима: В 2-х т. -Т.2. / Е.С. Голубцова, В.Н. Илюшечкин, Г.С. Кнабе и др. - М.: Наука, 1985. - 397 с.

4. Моммзен Теодор. История Рима: В 4 томах. / Теодор Моммзен. - Ростов-на-Дону: «Феникс»; М.: «Зевс», 1997. -Т.4. - 636 с.

5. Пащенко В.І. Антична література: Підручник. / В.І. Пащенко, Н.І. Пащенко. - К.: Либідь, 2001. - 718 с.

6. Плутарх. Избранныежизнеописания: В двух томах. Пер. с древнегреч./ Сост.и прим. М.Томашевской. - М.: «Правда», 1987. -Т.2. - 608 с.

7. Савельев В.А. ИсторияРимскогочастного права. / В.А. Савельев. - М.: Статут, 1995. - 175 с.

Размещено на Allbest.ru