У першому розділі "Історіографічна характеристика та джерельна база дисертації" проаналізовано стан наукової розробки теми та рівень її джерельного забезпечення.

У підрозділі 1.1 "Стан наукової розробки теми" подається аналіз наукової літератури, присвяченої темі дисертаційного дослідження.

Історіографія україномовних періодичних видань даного періоду пройшла різні етапи свого розвитку (перший - 1905-1917 рр.; другий - 1917-1920-ті рр.; третій - 1930-ті рр. - початок 1950-х рр.; четвертий - кінець 1950-х - 1980-ті рр.; п'ятий - 1990-ті рр. - до сучасності).

Перший період історіографії був зумовлений послабленням цензури внаслідок революційних подій 1905-1907 рр. Більшість тогочасних праць, які висвітлювали діяльність "Ради", належала авторству співробітників даного видання. Зокрема, багато цікавої інформації про умови виходу "Ради" та основні напрямки діяльності її редакційного колективу містять праці Б. Грінченка, В. Доманицького, Д. Дорошенка та інших співробітників часопису Грінченко Б. Тяжким шляхом: про українську пресу / Б. Грінченко. - К.: Б. в., 1906. - 96 с.; Доманицький В. Українська преса в 1906 р. // Україна. - 1907. - Т. 1. - Кн. 1. - Ч. 2. - С. 48-65; Дорошенко Д. Україна в 1906 р. // Україна. - 1907. - Т. 1. - Кн. 1. - Ч. 2. - С. 1-29. .

Слід відзначити, що публікації, які вийшли у дореволюційний період, характеризуються наявністю в них цінних свідчень про умови та напрямки діяльності вітчизняної преси, зокрема, й редакційного колективу газети "Рада". Однак вищеназвані публікації містять деякі положення, пов'язані з суб'єктивністю поглядів їх авторів. Це зумовлює необхідність дещо глибшого переосмислення з позицій сьогодення деяких питань, викладених у цих працях.

Серед досліджень, які були опубліковані в часи революційних подій 1917-1920 рр., слід відзначити 2-томне видання "Історії українського письменства" С. Єфремова. Багато уваги в цій праці присвячено літераторам, які так чи інакше були причетними до видання "Ради". Зокрема, В. Леонтовичу, М. Левицькому, М. Грушевському, В. Винниченку та багатьом іншим співробітникам газети Єфремов С. Історія українського письменства / Сергій Єфремов. - [4-те вид.]. - Київ-Ляйпціг: Українська Накладня, 1919. - Т. 2. - С. 282-311. .

Дослідження діяльності української преси в 1920-х роках продовжилося вже радянською історіографією. Серед досліджень, які побачили світ у цей період, слід відзначити праці В. Ігнатієнка та В. Коряка Ігнатієнко В. Українська преса (1816 - 1923): (історико-бібліографічний етюд) / Ігнатієнко В. - К.: Державне видавництво України, 1926. - С. 42-53; Його ж. Бібліографія української преси. 1816-1916 / В. Ігнатієнко. - Харків - Київ: Державне видавництво України, 1930. - 288 с.; Коряк В. Нарис історії української літератури (буржуазне письменство). - Харків: Державне видавництво України, 1929. - 618 с. . Проте уже в цей час увага дослідників почала зосереджуватися на вивченні роботи переважно більшовицьких видань, при чому подавалися лише побіжні огляди друкованих органів національно-демократичного спрямування, до яких відноситься й "Рада".

Початок 1930-х рр. позначився широким наступом радянського керівництва на українську історичну науку. Радянські історики вважали за краще оминати у своїх дослідженнях найбільш дискусійні питання, пов'язані з українським національним рухом. В цей період дослідники відносили "Раду" до буржуазно-націоналістичної преси, яка протидіяла революції і характеризувалася лояльним ставленням до уряду Російської імперії Книга і друкарство на Україні / [О.І. Дей, Я.Д. Ісаєвич, Г.І. Коляда та ін.]; за ред. П.М. Попова. - К.: Наукова думка, 1964. - С. 189-191. .

Таким чином, увага істориків 1930-х - 1950-х років була сконцентрована в основному на вивченні діяльності партійної та робітничої преси.

Головні здобутки з названої проблеми у цей час належать зарубіжній українській історіографії. Серед цих праць слід відмітити публікацію "Спогадів" та "Щоденника" видавця "Ради" Є. Чикаленка, а також мемуарів іншого співробітника часопису - Д. Дорошенка. У них подається опис організації видання газет "Громадська Думка" та "Рада", а також характеристика членів редакційних колективів та головних їх працівників Чикаленко Є. Спогади (1861?1907) / Євген Чикаленко. - Львів: Діло, 1925. ? Ч.І. ? 139 с.; 1925. - Ч. ІІ. - 139 с.; 1926. - Ч. ІІІ. - 130 с.; Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917) / Євген Чикаленко. - Львів: Червона Калина, 1931. - 496 с.; Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901-1914 роки) / Дмитро Дорошенко. - Вінніпег, Манітоба: Видавнича спілка Тризуб, 1949. - 167 с. .

Окрім мемуарної літератури, представниками української діаспори за кордоном було опубліковано ряд більш загальних праць, присвячених історії українських періодичних видань досліджуваного періоду. Найпомітнішою серед них є "Історія української преси" А. Животка. Автор книги подав коротку характеристику умов видання "Ради, склад її редакційного колективу, читацьку аудиторію та показники передплати Животко А. Історія української преси / [упоряд., авт. іст. - біогр. нарису та приміт.М. Тимошик]. - К.: Наша культура і наука, 1999. - 368 с. - (Бібліотечна серія "Літературні пам'ятки України”). .

Таким чином, у 1930-ті - 1950-ті роки науковцями української діаспори було опубліковано ряд праць, які стали вагомим джерелом для вивчення історії української преси.

"Хрущовська відлига" дала можливість науковцям, що працювали в Радянському Союзі, знову повернутися до вивчення роботи періодичних видань, які були затавровані як "буржуазно-націоналістичні". Щоправда, ці спроби були лише частковими і поверховий та упереджений підхід до висвітлення їх діяльності залишився без змін. Зокрема, автори колективної праці "Книга і друкарство на Україні" назвали "Раду" одним із центрів націоналістичної пропаганди. Аналогічний підхід простежується також у працях М. Жовтобрюх, П. Федченка та інших дослідників цього часу Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / М.А. Жовтобрюх. - К.: Наукова думка, 1970. - 304 с.; Федченко П.М. Преса та її попередники: Історія зародження й основні закономірності розвитку / П.М. Федченко. - К.: Наукова думка, 1969. - 348 с.; Книга і друкарство на Україні / [О.І. Дей, Я.Д. Ісаєвич, Г.І. Коляда та ін.]; за ред.П.М. Попова. - К.: Наукова думка, 1964. - 314 с. .

1991-й рік ознаменував собою початок нового етапу в дослідженні української дожовтневої преси. Науковці отримали доступ до значної кількості видань колишніх спецфондів, що допомогло значно розширити коло історичних джерел, у тому числі й заборонених до цього часу періодичних друкованих органів.

У цей час з'являються публікації В. Лизанчука, І. Зайченка, І. Крупського, В. Гутковського, П. Федоришина та інших дослідників. Ними було проаналізовано тематику та зміст українських періодичних видань, а також умови діяльності їх редакційних колективів. Однак автори цих праць висвітлили лише окремі аспекти даної проблеми, у той час як багато інших важливих питань, таких як національно-патріотичне виховання та висвітлення пресою культурного будівництва на українських землях залишилося поза увагою науковців Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України (друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.) / І.В. Крупський. - Львів: Світ, 1995. - 184 с.; Гутковський В. Українська журналістика Наддніпрянщини (друга половина ХІХ ст. - 1920 р.): генеза, проблематика виступів, державотворча функція / Василь Гутковський, Іван Крупський, Петро Федоришин. - Львів: ЛА Піраміда, 2001. - 196 с.; Лизанчук В.В. Засоби масової інформації про русифікаторську політику в Україні: Факти, документи, коментарі до тексту лекцій / В.В. Лизанчук. - Львів: ЛДУ, 1993. - Ч. 1. - 256 с. .

Таким чином, вітчизняна історіографія на різних етапах свого розвитку давала неоднозначні оцінки діяльності редакційного колективу газети "Рада". Найбільш інформативними є праці, опубліковані у дореволюційний період особами, які так чи інакше брали безпосередню участь у виданні газети, а також мемуарна література, видана у 1920-30-ті роки в еміграції. Радянська ж історіографія в значній мірі позначилася упередженим підходом до висвітлення цього питання.

Лише зі здобуттям Україною незалежності вітчизняні науковці отримали змогу більш об'єктивно оцінити внесок цього видання у процес національно-державного відродження українського народу. Однак, аналіз стану наукової розробки проблеми показує, що діяльність редакційних колективів окремих періодичних видань, у тому числі й газети "Рада", не знайшла належного висвітлення і потребує подальших досліджень.

У підрозділі 1.2 "Характеристика джерел" розглянуто джерельну базу дослідження, яка допомогла більш глибоко висвітлити питання, пов'язані з діяльністю редакційного колективу газети "Рада".

Вагомою групою джерел для розробки дисертації стали періодичні видання, які виходили в досліджуваний період. Провідне місце серед них належить самій газеті "Рада". Подати більш повну картину діяльності працівників "Ради" дозволило використання матеріалів, вміщених на сторінках інших періодичних видань, які виходили в 1906-1914 рр. З цією метою були опрацьовані газети "Діло", "Слово", "Українська Хата", "Украинская Жизнь", "Киевлянин", "Киевская Мысль", журнали "Рідний Край", "Літературно-Науковий Вісник", "Україна" та інші видання.

Особливо цінними джерелами для дисертаційного дослідження стали архівні матеріали. Зокрема, значний документальний масив з історії газети "Рада" зосереджений у Центральному державному історичному архіві м. Києва. Так, у фондах Київського тимчасового комітету у справах друку (ф.295) зберігаються матеріали цензурних органів. Досліджено також фонди Київського губернського жандармського управління (ф.274), Київського охоронного відділення (ф.275), Київської судової палати (ф.318) тощо. Опрацювання даних матеріалів дозволило ґрунтовно висвітлити переслідування співробітників та читачів часопису правоохоронними органами.

У ході дослідження використовувалося також листування видавців та співробітників "Ради". Значний масив таких документів зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В. Вернадського. Зокрема, тут міститься архівний фонд редакції газети "Рада" (ф.44). Велику частку його документів складають листи, надіслані на адресу редакції газети від її читачів з різних регіонів України, Російської імперії та з-за кордону. Серед них - переписка з приводу публікації статей, художніх творів, виплати за них гонорарів. Фонд також містить листування окремих співробітників "Ради" з її видавцем - Є. Чикаленком.

В Інституті рукопису зберігаються також особові фонди багатьох українських громадських діячів, діяльність яких була пов'язана з цим часописом. Серед них - С. Єфремов (ф.317), Б. Грінченко (ф.170), М. Жебуньов (ф.82), В. Доманицький (ф.95), А. Ніковський (ф.226).

У другому розділі "Заснування газети "Рада" та умови діяльності її редакційного колективу" досліджується організація роботи редакційного колективу газети та розкриваються соціально-політичні умови, які впливали на видавничу діяльність часопису.

У підрозділі 2.1 "Початок видання "Ради" та організація роботи її редакційного колективу" висвітлюються суспільно-політичні обставини, за яких стало можливим видання "Ради", подається аналіз її рубрик та інформація про співробітників газети.

Подією, яка поклала початок виникненню україномовних друкованих органів, стало видання 17 жовтня 1905 р. Миколою ІІ Маніфесту про громадянські свободи, серед яких, зокрема, була і свобода друку. Скористався такою сприятливою ситуацією відомий діяч українського національно-культурного руху та меценат Є. Чикаленко, заснувавши у грудні 1905 р. газету "Громадська Думка".

У дисертації показано, що цілеспрямована робота редакційного колективу газети перетворила цей друкований орган на цікаве та популярне видання, яке почало згуртовувати навколо себе національно свідомих представників українського суспільства. Однак, у серпні 1906 року "Громадську Думку" було заборонено цензурними органами. Натомість Б. Грінченку, одному з видавців "Громадської Думки", вдалося отримати дозвіл на видання нової газети. Цим виданням і стала "Рада".

Аналіз організації роботи редакційних колективів обох часописів, їх програм, наявних рубрик, працюючих співробітників та контингенту читачів засвідчує, що газета "Рада" продовжила справу, розпочату її попередницею. Планувалося, що "Рада", захищаючи принципи демократичного розвитку українства, стане позапартійним виданням і вміщуватиме на своїх сторінках матеріали, які будуть висвітлювати діяльність усіх політичних сил демократичного табору. Рубрики, які діяли в "Раді", були зорієнтовані на пропаганду серед суспільства ідеї національно-культурного відродження українського народу та свідчили про принципову позицію співробітників "Ради" з приводу багатьох найважливіших для українського національного руху питань.

У підрозділі 2.2 "Соціальні умови видавничої діяльності часопису" розкриваються суспільно-політичні умови роботи редакційного колективу "Ради".

Після закінчення революційних подій 1905-1907 рр. уряд розпочав реалізовувати політику систематичного наступу проти українства. У розділі доведено, що уряд, формально не забороняючи видавати "Раду", робив усе, щоб вона не потрапила до своїх передплатників. З цією метою було заборонено розсилати безкоштовні примірники газети в рекламних цілях до волосних та сільських правлінь. Людям, які перебували на державній службі, передплата "Ради" загрожувала звільненням з роботи.

Однак влада не обмежувалася переслідуванням прихильників газети. Одним із заходів, які широко застосовувалися, стали численні грошові стягнення, які накладалися на часопис царською цензурою. Видавцю часопису Є. Чикаленку, який сам перебував у скрутному матеріальному становищі, було надзвичайно тяжко вишукувати додаткові кошти для сплати таких сум. У цій ситуації значно допомагала меценатська підтримка В. Симиренка, який щороку на видавництво "Ради" виділяв 10-12 тис. крб.

В розділі зроблено висновок, що сам факт того, що в умовах жорсткого тиску з боку царської цензури часопис продовжував видаватися аж до початку Першої світової війни, свідчив про значний потенціал українського національного руху в Російській імперії. Боротьба за збереження єдиної української щоденної газети згуртувала навколо цього питання все українське суспільство та сприяла пропагуванню серед широких народних мас ідеї національного відродження українського народу.

У третьому розділі "Робота редакційного колективу газети з висвітлення суспільно-політичного життя в Україні" розкривається позиція працівників часопису щодо найбільш актуальних подій суспільно-політичного та соціально-економічного життя країни.

У підрозділі 3.1 "Газета про політичні процеси в українському суспільстві" на основі аналізу численних публікацій та архівних документів висвітлюється діяльність редакційного колективу "Ради" в галузі захисту прав української нації на арені політичної боротьби.

Доведено, що співробітники "Ради" займали активну громадянську позицію з приводу багатьох принципових для українського національного руху питань і послідовно відстоювали на сторінках часопису національні інтереси українського народу. Численні публікації, розміщені в "Раді", свідчать про те, що її редакційний колектив виступав поборником національно-культурної автономії України, а її співробітники уявляли Російську державу як федерацію рівноправних народів.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що значні зусилля співробітники часопису приділяли політичній освіті населення. У той же час редакційний колектив газети активно виступав проти реакційних дій уряду та прихильних до нього партій, які були спрямовані на придушення українського національного життя.

Отже, критичний аналіз публікацій, вміщених у газеті, дає можливість дійти висновку, що колектив "Ради" мав свою чітко сформульовану позицію у поглядах на те, якими мають бути головні напрямки суспільного та політичного розвитку країни і на місце України в тих процесах, які відбувалися в Російській імперії. Залишаючись позапартійною, газета пропагувала серед своїх читачів діяльність українських національних політичних сил, які ставили метою своєї діяльності досягнення українськими землями національно-культурної автономії.

У підрозділі 3.2 "Висвітлення на сторінках "Ради" соціально-економічного становища українського народу" подається аналіз заходів, здійснюваних редакційним колективом часопису, які мали на меті поліпшення соціально-економічних умов життя українського народу.

У параграфі показано, що особлива увага редакційним колективом "Ради" надавалася розгляду проблем та перспектив розвитку українського села. Співробітники газети головною причиною нездатності селянства в повній мірі самостійно відстоювати свої права називали їх неорганізованість та неосвіченість. Це змусило редакційний колектив "Ради" вдатися до здійснення активної просвітницько-правової роботи серед сільського населення.

В рамках цих заходів газета друкувала пояснення до законів про продаж землі, розповідалося про удільні землі, поширення кооперації тощо. "Рада" популяризувала також літературу, яка містила інформацію про те, як успішно провадити сільське господарство.

У параграфі доведено, що одним з найбільш дієвих шляхів забезпечення економічних прав селян редакційний колектив "Ради" вважав поширення у сільській місцевості кооперативного руху. Інформаційна та практична підтримка українських кооператорів, яка здійснювалася "Радою", позитивно впливала на темпи поширення цього руху в Україні.

В полі зору співробітників "Ради" була також діяльність українських земств. Працівники газети досить часто звертали увагу своїх читачів на труднощі, які виникали в процесі діяльності цих установ, а також говорили про перспективи подальшої діяльності земств.

Отже, редакційним колективом "Ради" проводилася значна просвітницька робота серед населення, спрямована на підвищення його політичної, правової та економічної освіти. Це допомагало трудовому населенню більш ефективно відстоювати власні права та інтереси не лише на своїх робочих місцях, але й у політичній сфері.

У четвертому розділі "Пропагування "Радою" української культури" зосереджується увага на культурно-освітній роботі, яку здійснював редакційний колектив газети.

У підрозділі 4.1 "Боротьба редакційного колективу газети за українізацію шкільної та вищої освіти" розкриваються головні напрямки освітньо-пропагандистської роботи кореспондентів "Ради" щодо введення української мови у навчальний процес, поширення інформації серед читачів про діяльність "Просвіт" та вітчизняних наукових товариств.

"Рада" виступала за проведення реформ у сфері освіти, зміст яких мав полягати у введенні викладання українською мовою в початкових, середніх та вищих навчальних закладах, а також використанні шкільних підручників, написаних українською мовою. Особливої масштабності набула участь "Ради" у кампанії, метою якої було відкриття українських кафедр у вищих навчальних закладах на території України.

На увагу заслуговує також інформування "Радою" своїх читачів про діяльність "Просвіт" та Наукового Товариства імені Шевченка, що сприяло значній популяризації цих організацій серед українського суспільства.

Отже, під впливом публікацій "Ради" питання українізації навчання у вітчизняних вузах стало справою загальнонаціонального рівня. Плідні результати приносило також пропагування на сторінках газети діяльності наукових та культурно-освітніх організацій.

У підрозділі 4.2 "Висвітлення питань розвитку української мови, книговидання та художньої літератури на сторінках "Ради" розглянуто заходи, які здійснював редакційний колектив газети у галузі культурно-національної просвіти українського народу.

На основі аналізу численних публікацій показано, що однією з проблем, над якими працювали співробітники газети, було вироблення граматичного, фонетичного, лексичного та орфографічного нормування української мови, а також формування українського правопису. Працівники часопису долучилися до розробки газетно-публіцистичного стилю, брали активну участь у процесі вдосконалення літературних стилів та витворенні української наукової термінології.

Широка пропаганда щодо популяризації української книжки, яка була розгорнута на сторінках газети, сприяла тому, що в Україні збільшилася кількість українських бібліотек та читалень при товариствах "Просвіта", що в цілому позитивно вплинуло на вивчення української мови населенням. У параграфі розглядається також робота "Ради" щодо пошуку нових талановитих письменників, які могли збагатити українську літературу своїми художніми творами.

У дисертації зроблено висновок, що всі вище перелічені заходи редакційного колективу "Ради" сприяли формуванню серед читачів газети переконання у мовній і культурній самоідентичності українського народу та сприяли зростанню його національної самосвідомості.

У підрозділі 4.3 "Підтримка "Радою" українського мистецтва" подається аналіз заходів редакційного колективу газети, спрямованих на пропагування в суспільстві досягнень українського театрально-музичного мистецтва та налагодження пам'яткоохоронної діяльності й музейної справи.

Співробітники видання широко популяризували на сторінках газети найновіші твори вітчизняних та зарубіжних драматургів, сприяючи пропаганді в масах українського театрального мистецтва. У численних статтях газета проводила ідею про те, що український театр має розширити свій репертуар та вийти за межі того "малоросійського" складу п'єс, які до цього часу ставилися на українській сцені.

Поряд із підтримкою українського театру, "Рада" приділяла значну увагу і розвитку українського музичного мистецтва. З метою його пропагування співробітники "Ради" широко інформували своїх читачів про діяльність ряду вітчизняних музичних товариств та публікували розповіді про концерти, які організовувалися в Києві та інших українських містах.

Ще одним важливим напрямком культурно-освітньої діяльності редакційного колективу "Ради" стало проведення широкої кампанії, метою якої було вшанування пам'яті Т. Шевченка шляхом встановлення йому пам'ятника у м. Києві. Співробітники видання інформували читачів про підготовку до зведення монумента. Редакція "Ради" також долучилася до процесу збору коштів, призначених на його побудову. У дисертації доведено, що дана акція, активним учасником якої була й газета "Рада", набула всенаціонального масштабу й сприяла об'єднанню українських патріотичних сил.

Слід відмітити також заходи редакційного колективу "Ради" в галузі пропагування діяльності українських музеїв, та збереження пам'яток давньої української архітектури, зокрема, церков.

В розділі зроблено висновок, що публікації, які розміщувалися на сторінках "Ради", були спрямовані на популяризацію культурних надбань та національних традицій українства серед суспільства. Ця сфера діяльності працівників часопису принесла найбільш плідні результати, які можна було спостерігати в Україні під час подій 1917-1921 рр.

У Висновках викладені підсумки проведеного дослідження, сформульовані основні його наукові результати:

? Встановлено, що питання діяльності редакційного колективу газети "Рада" викликало науковий інтерес серед багатьох поколінь дослідників. Однак, в залежності від політичної ситуації, оцінки, які давалися науковцями цьому виданню, суттєво відрізнялися. Аналіз історіографічних здобутків та джерельної бази досліджуваного питання свідчить, що певні його аспекти у вітчизняній історичній науці на даний момент досліджені в недостатній мірі, що зумовлює необхідність більш ґрунтовного їх вивчення;

? Документальні джерела свідчать, що появі у світ "Ради" передувала діяльність газети "Громадська Думка". В результаті аналізу організації роботи редакційних колективів обох часописів, їх програм, наявних рубрик, працюючих співробітників та контингенту читачів було встановлено, що газета "Рада" продовжила справу, розпочату її попередницею. Відбулися незначні зміни, які полягали в дещо обережнішому висвітленні урядової політики та найбільш гострих питань суспільно-політичного та соціально-економічного життя країни. Це пояснюється жорсткими цензурними умовами та небезпекою закриття газети через висловлювання на її сторінках занадто радикальних поглядів;

? Уряд, формально не забороняючи видавати "Раду", робив усе для того, щоб вона не змогла потрапити до своїх передплатників. Підривали фінансовий стан газети і численні судові переслідування та високі штрафи, які накладалися за публікацію на її сторінках критичних по відношенню до існуючого державного ладу матеріалів;

? Критичний аналіз публікацій, вміщених у "Раді", свідчить, що одним із головних напрямків роботи газети було ознайомлення українського суспільства з політичними подіями, які проходили в країні і світі. Залишаючись офіційно позапартійним виданням, "Рада" захищала демократичні засади розвитку суспільства.

Важливим напрямком широкої економічно-просвітницької роботи працівників газети стало пропагування в суспільстві поширення кооперативного та профспілкового рухів. Ознайомлення суспільства з діючим законодавством, а також із успішним досвідом боротьби робітників за свої права в інших регіонах країни допомагало трудовому населенню більш ефективно відстоювати власні економічні права та інтереси на своїх робочих місцях;

? Вивчення питання участі співробітників "Ради" у галузі пропагування української культури показало, що у цій сфері до значних досягнень редакційного колективу газети належать заходи, спрямовані на українізацію всіх рівнів вітчизняної освіти. Широка пропаганда, яка була розгорнута на сторінках "Ради", сприяла також розширенню мережі українських бібліотек, товариств "Просвіта", які своїми найголовнішими завданнями ставили підтримку українського слова. На особливу увагу заслуговує й агітаційно-пропагандистська робота, яка проводилася редакційним колективом часопису у сфері театрально-музичного мистецтва, організації художньої самодіяльності, аматорських театрів та діяльність, спрямована на організацію побудови пам'ятника Т. Шевченкові, які набули значного поширення в українському суспільстві;

? Всебічний аналіз головних напрямків роботи редакційного колективу газети "Рада" показав, що вся його діяльність була підпорядкована одній меті - національному відродженню українського народу. Приклад газети "Рада" свідчить, що відстоювання на сторінках преси права на власний політичний, соціально-економічний та культурний розвиток у 1906-1914 рр. стало однією з найбільш ефективних форм боротьби українства за свої права.

Результати проведеного дослідження дозволяють виділити ряд питань, які потребують подальшої наукової розробки. Серед них чільне місце посідає більш ґрунтовне вивчення багатогранної публіцистичної спадщини представників української інтелігенції, яке представлене на сторінках газети "Рада" та інших часописів, а також створення бібліографічного опису цих публікацій. Актуальним для вітчизняної науки є також дослідження діяльності редакційних колективів інших періодичних видань, які виходили на українських землях у різні часи. Такі дослідження в цілому значно збагатили б історію України.

Основні положення дисертації у публікаціях у фахових виданнях

1. Опанащук П. Висвітлення революційних подій 1905-1907 рр. на сторінках преси / П. Опанащук // Гілея (Наук. вісник): Збірн. наук. праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - К., 2008. - Вип.11. - С.129-136.

2. Опанащук П. Газета "Рада" як осередок українського національно-культурного руху (1906-1914 рр.) / П. Опанащук // Наукові записки з історії України. - Вип. 19. - Тернопіль: Астон. - 2007. - С.152-159.

3. Опанащук П. Діяльність редакційного колективу газети "Рада" в галузі пропагування українізації початкової та середньої освіти (1906-1914 рр.) / П. Опанащук // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2008 - Вип.1 (43). - С.133-139.

4. Опанащук П. Діяльність української преси в контексті виборів до другої Державної Думи Росії (за матеріалами газети "Рада") / П. Опанащук // Часопис української історії. - Вип.5. - К., 2006. - С.60-64.

5. Опанащук П. Діяльність газети "Рада" в контексті студентського руху за українізацію Київського університету (1906-1907 рр.) / П. Опанащук // Часопис української історії. - Вип.6. - К., 2007. - С.52-55.

6. Опанащук П. Про діяльність редакційного колективу газети "Рада" / П. Опанащук, Д. Розовик // Етнічна історія народів Європи. - Вип.24. - К., 2008. - С.26-31.

7. Опанащук П. Пропагування українського театрально-музичного мистецтва на сторінках газети "Рада" (1906-1914 рр.) / П. Опанащук // Часопис української історії. - Вип.7. - К., 2007. - С.76-80.

8. Опанащук П. Участь газети "Рада" в русі за побудову пам'ятника Т.Г. Шевченкові (1906-1914 рр.) / П. Опанащук // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія "Історія. Економіка. Філософія". - Вип.13. - К., 2007. - С.45-50.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

Опанащук П.В. Роль газети "Рада" в національному відродженні українського народу (1906-1914 рр.). - Рукопис.