Французько-російське наукове співробітництво в галузі антропології у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 902:572(470+571:44)„18”/„19”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Французько-російське наукове співробітництво в галузі антропології у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

Пахарєва Олександра Сергіївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Рижов Сергій Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри археології та музеєзнавства.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Гончар Борис Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн;

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Яковлєва Людмила Анатоліївна, Інститут Археології НАН України старший науковий співробітник відділу кам'яної доби.

Захист відбудеться "9" лютого 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий " 3 " січня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Г. М. Казакевич.

Загальна характеристика дисертації

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та п'яти додатків. Повний обсяг дисертації складає 349 с., основний зміст - 186 с., список літератури містить 505 найменувань на 44 сторінках.

Вступ. Актуальність дослідження. Розвиток наукового співробітництва та становлення антропологічної науки у Франції та Російській імперії у другій половині XIX - на початку XX ст. має важливе значення для розуміння історичних процесів, що відбувалися на європейському континенті.

У другій половині XIX - на початку ХХ ст. виходять роботи з доісторії Франції Ж. Буше де Перта, Е. Ларте, Г. де Мортільє, абата А. Брейля, які заклали основи сучасної історичної періодизації ранніх періодів людства на території Франції. У цей же час на території Російської імперії були відкриті та досліджувалися, стоянки первісності - Гінці, Вовчий грот, Кирилівська, Студинець, Мізин Костенки та ін., більша частина з яких була розташована на території України. Дослідження вели такі вчені, як: К. Феофілактов, В. Антонович, Ф. Камінський, И. Поляков, К. Мережковський, В. Хвойка, Ф. Вовк.

Зацікавленість ранніми періодами історії людства у Російській імперії виникла саме завдяки загальноєвропейським тенденціям розвитку еволюційних течій, нової джерельної бази та нових методів дослідження в європейських наукових колах. Пріоритет Франції у галузях антропології та доісторії був незаперечним і тому російські вчені проявляють винятковий інтерес до досвіду французьких колег у цих галузях. Через відсутність взаємного доступу до матеріалів даний аспект зв'язків не розкритий у науковій літературі. Утім, наукові дослідження є важливою частиною міжнародного співробітництва. Таким чином, вивчення витоків французько-російської співпраці є актуальним і необхідним для розуміння напрямків у сучасній антропологічній науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у межах державної бюджетної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06БФ046-01) та французько-українського проекту “Дисертація під спільним керівництвом між університетом Париж - 1 Пантеон Сорбонна та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка” (керівники проекту - Ф. Джинджян та С. Рижов, угода від 22 травня 2006 р.).

Об'єктом дослідження є співпраця в галузі антропології між науковими осередками Франції та Російської імперії у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст.

Предметом - спільні дослідження, участь у конгресах, обмін колекціями французьких та російських учених-антропологів.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з середини ХІХ до першої половини ХХ століття (до 1914 р.). Нижня хронологічна межа зумовлена оформленням антропології як науки та створенням Паризького товариства антропології. Верхня межа визначається початком Першої світової війни, яка призупинила міжнародне співробітництво.

Географічні межі дослідження охоплюють європейську територію Франції та Російської імперії в їх кордонах станом на другу половину ХІХ - першу половину ХХ ст., у межах яких відбувався розвиток антропологічної науки.

Метою роботи є визначення механізмів співпраці науковців Франції та Російської імперії в галузі антропології протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст., а також з'ясування впливу міжнародної наукової співпраці на розвиток антропологічних знань у цей час.

Завдання роботи:

- проаналізувати архівні матеріали, наукову літературу, періодичні видання та музейні колекції Франції та Російської імперії, що висвітлюють антропологічні дослідження та співпрацю у цій галузі протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

- з'ясувати передумови наукового співробітництва між країнами в галузі антропології;

- проаналізувати діяльність французьких та російських учених у галузі антропології протягом досліджуваного періоду;

- з'ясувати роль міжнародних конгресів з антропології та доісторичної археології та Московської антропологічної виставки 1879 року як осередків французько-російської наукової співпраці;

- висвітлити вплив співробітництва на становлення антропологічної науки в Російській імперії та Франції.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, системності, об'єктивності та структурного підходу до джерельної бази. Для досягнення поставленої мети та виконання завдань були використані загальнонаукові та спеціальні історичні методи: аналіз, опис, синтез, узагальнення, проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, ретроспективний, статистичний.

Стан наукової розробки проблеми. Тема французько-російського наукового співробітництва в галузі фізичної антропології не є розробленою, тому історіографічний доробок із цієї проблематики є незначним.

Спеціальних ґрунтовних досліджень з історії антропології як науки в Україні не проводилося. Проте в роботах Г. Зіневич є відомості про історію формування антропологічних знаньЗиневич Г. П. Очерки палеоантропологии Украины / Г. П. Зиневич. - К. : Наука, 1967. - С. 7-14; Зиневич Г. П. Человек изучает человека / Г. П. Зиневич. - К. : Наука, 1988. - С. 6-30.. Її праці містять багато фактичного матеріалу, але головна увага приділена радянському періоду, згадки ж про іноземних дослідників, які співпрацювали з російськими, є поодинокими. Слід зауважити, що авторка оминає релігійні питання середини ХІХ ст., даючи коротку характеристику формуванню французької антропологічної школи.

Відомості про антропологічні дослідження в Російській імперії в ХІХ ст. містяться в першому розділі підручника Я. Рогінського та М. Левіна, де автори коротко, але досить чітко охарактеризували зародження й основні віхи розвитку російської антропології до радянського періоду включно. М. Левіну належить окрема праця, у якій автор описав життєвий і науковий шлях таких видатних учених-антропологів, як: К. Бера, А. Богданова, Д. Анучіна, Ф. Вовка - та зробив критичний огляд їхніх основних робітРогинский Я. Я. Антропология / Я. Рогинский, М. Левин. -М. : Наука, 1963. - С. 23-35; Левин М. Г. История арнтропологии в России / Михаил Григорьевич Левин. - М. : Наука, 1960. - С. 40-89.. Історію московської антропологічної школи вивчав також Н. Залкінд, а деякі аспекти розвитку антропології на теренах українських земель викладені в працях О. Франко, О. Таран, С. Сегеди.

Про розвиток наукових товариств говориться в роботах А. Степанського, А. Веселовського, М. Левіна, В. Станко. Загальних робіт, як вітчизняних авторів (А. Уваров, К. Мережковський, Д. Сонцов) так і закордонних (Дж. Леббок, Г. Обермаейр, Г. та А. де Мортільє) із розвитку доісторичної археології у другій половині ХІХ ст. є чимало. Серед робіт з історії науки треба відзначити праці А. Монгайта, А. Формозова, В. Алєксєєва, П. Борисковського, у яких розглядається становлення й розвиток археологічної науки як у Росії, так і в Європі. Монографія Г. Любіної розкриває процес співпраці у ХІХ ст. між Французькою республікою та Російською імперією на прикладі гуманітарних та природничих наук. антропологія археологія французький російський

Інтерес до історії антропології у Франції та витоків антропологічної школи проявився ще у кінці ХІХ ст. і не слабшає до сьогоднішнього дня. Однією з перших ґрунтовних узагальнюючих робіт стала робота А. Катрефажа “Звіт про прогрес у антропології”, що складається з двох частин. У першій зроблено огляд усіх робіт, які мали відношення до антропології, порівняльної анатомії, лінгвістики та етнології. У другій частині характеризуються расознавчі дослідженняQuatrefages A. Rapport sur les progres de l'anthropologie / Armande Quatrefages. - Paris : Imp. Impйrial, 1867. - 570 p.. Класичною стала робота М. Буля, де зібрані всі відомі на той час матеріали щодо викопних решток людини, історія їх відкриття та дослідження. Другою класичною роботою з краніологічних досліджень стала робота А. Катрефажа та Е. Амі. Книга складається з двох томів. У першому подано опис, виміри та поділ на раси викопних решток людей, а другий є альбомом зображень усієї краніологічної колекції, описаної в першому томіBoule M. Les hommes fossiles: йlйments de palйonthologie humaine / M. Boule. - Paris : Masson, 1952. - 583 p; Quatrefages A. Crania ethnica / A. Quatrefages, E. Hamy. - Paris : J-B. Bailliиre et fils, 1882. - Vol. 1. - P. 5 - 78.. Розвиток французької доісторичної археології описується на сторінках робіт Н. Рішар, Н. Кое, М. Гроена, А. Ламінг-Емперер та інших.

Окремий блок складають роботи сучасних українських антропологів. Після розпаду Радянського Союзу вони були відірвані від центрів антропологічних досліджень, що традиційно розташовувалися в Москві та Санкт-Петербурзі. Проте, незважаючи на це, останнім часом в Україні з фізичної антропології були захищені дисертації С. Сегеди, Т. Рудич, Л. Литвинової, О. Козак.

Джерельну базу дослідження складає комплекс різноманітних джерел: архівні та опубліковані документи, матеріали періодичних видань.

Із вітчизняних архівних фондів було використано наступне:

Фонд Ф. Вовка в архіві Інституту археології НАН України (ф. А); епістолярний фонд Ф. Вовка, де зберігаються листи від Л. Манувріє, Ж. де Бая, В. Антоновича, Д. Анучіна. Окрему групу становить фотоархів ученого з розкопок Мізина та Гінців. Фонд № 13 архіву Інституту археології НАН України містить відомості про археологічні та антропологічні колекції Музею старожитностей при Київському університеті Св. Володимира.

Фонди В. Антоновича, В. Хвойки і Київського університету імені Св. Володимира зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського. Щодо фондів В. Антоновича, то, перш за все, цінним, із точки зору міжнародної співпраці є його щоденники з розкопок в Україні (ф. І), листування В. Антоновича з французькими вченими Е. Шантром, Л. Леже та бароном Ж. де Байем (ф. ІІІ), листи В. Хвойки про розкопки на Кирилівській вулиці в Києві (ф. 153, № 42, 96). Певний інтерес становлять також листи французькою мовою до К. Феофілактова (ф. ІІІ).

Серед французьких установ слід зазначити бібліотеку Інституту палеонтології людини в Парижі “Bibliothиque de Institut Palйontologie Humaine”, де зберігаються всі видання та періодика з палеонтології, доісторичної археології, матеріали конгресів з початку ХІХ ст.

Потужний фонд особових справ та біографічних матеріалів зберігається у Центральній бібліотеці Національного музею природничої історії “Bibliothиque centrale Musйum Nationale d'histoire Naturelle”.

Окремо слід відзначити Національний музей старожитностей у м. Сент-Жермен ан Ле “Musйe l'antiquitй nationale”, де зберігаються не тільки археологічні колекції, але й документація щодо них. На жаль, папери ХІХ ст. не систематизовані й не мають інвентарних описів, але в них містяться документи про пожертви барона Ж. де Байя та музейна документація археологічних колекцій, вивезених ним із території сучасної України.

Серед друкованих джерел опрацьовані “Труды” Антропологічної виставки, "Известия" Товариства природознавців другої половини ХІХ ст., “Труды” археологічних з'їздів. Були також вивчені матеріали Міжнародних конгресів з антропології та доісторичної археології (CIAAP).

Цінна інформація про роботу окремих учених, дослідницьких організацій, про університетське та академічне життя була взята з російської та французької наукової та суспільно-політичної періодики другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст: “Журнал антропологія” (“Revue d'Anthropologique”), “Антропологія” (“L'Anthropologie”), “Бюлетені антропологічного товариства” (“Bulletins de la Sociйtй d'Anthropologie”), “Журнал школи антропології” (“Revue d'Ecole d'Anthropologie”), “Известия Общества любителей естествознания”, “Известия общества Нестора-летописца” та інші.

Характерною особливістю останніх є те, що в них розміщувалися не тільки статті, але й звіти вчених про відвідування конгресів та наукових установ, короткий зміст праць іноземних учених.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше здійснено аналіз і структуризацію архівних джерел, літератури у Франції та Україні з зазначеної теми. У галузі антропології та доісторії було виявлено нові, досі не опрацьовані документи у Музеї старожитностей Сент-Жермен ан Ле, які засвідчують спільні дослідження французьких та російських учених. Опрацьовано археологічні колекції (із селищ Сміла, Вишеньки, Мурянка, Ковалиха та міст Москва, Казань, Єкатеринбург) зазначеного музею, які опинились у Франції завдяки обміну між науковими організаціями країн та приватним надходженням. У дисертації по-новому проаналізовано епістолярний фонд Ф. Вовка, що дозволило визначити основні напрямки закордонної кооперації вченого в галузях фізичної антропології та доісторичної археології. На основі комплексу різноманітних джерел висвітлено діяльність французьких науковців у Російській імперії. У дисертаційному дослідженні вперше визначено взаємовплив країн на розвиток антропології. У роботі досліджуються форми співробітництва, розглянуто процес становлення та інституалізації антропологічної науки.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактичний матеріал та висновки можуть бути використані під час написання узагальнюючих праць із всесвітньої історії та історії наукового співробітництва на європейському континенті. Результати дослідження можуть бути використані для викладання певних тем в рамках курсів із всесвітньої історії, давньої історії, антропології, археології, етнології, етнографії в навчальних закладах усіх типів, а також під час написання курсових, бакалаврських, дипломних та дисертаційних робіт.

Наукова апробація проводилась на засіданнях кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі тези були апробовані на міжнародних науково-практичних конференціях: “Дні науки” (Київ, 2006); ІV Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть секція “Загальні проблеми гуманітарних наук” (Тернопіль, 2006); V Науково-практичній конференції “Історико-культурні надбання Сіверщини у контексті історії України (Глухів, 2006); Міжнародному колоквіумі з історіографії “Історія та доісторія вчора та сьогодні (Ліон, Франція, 2008).

Основний зміст дисертації

Перший розділ “Антропологічні дослідження у Франції у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст.” присвячений становленню антропології та формуванню наукової школи П. Брока. Розглядається роль наукових товариств та їхніх друкованих видань у процесі розвитку антропологічної науки. Звертається увага на організацію наукових конгресів.

У підрозділі 1.1. “Антропологічні дослідження у Франції у ХІХ - на початку ХХ ст.” розглянуто зародження антропологічних досліджень у Франції. Показано, як роздуми вчених про місце людини у системі живої природи заклали основи сучасної антропології.

З'ясовано, що на початку ХІХ ст. у Франції починається виокремлення антропології як окремої наукової дисципліни. Інституалізація антропології пов'язана з діяльністю П. Брока, який у 1861 р. засновує Паризьке товариство антропології, у 1868 р. - Антропологічну лабораторію, а в 1876 р. - Антропологічну школу.

У підрозділі 1.2. “Відкриття поселень давньої людини. Боротьба еволюціоністів та клерикалів” підкреслено, що відкриття людських решток поставило багато питань перед археологами, антропологами та палеонтологами. Це стало початком нової гілки в антропології (палеоантропології), яка межувала з доісторичною археологією та палеонтологією. Її завданням стало вивчення викопних решток людини і визначення її місця у видовій системі. Це питання набуло особливого значення у зв'язку з еволюційною теорією Ч. Дарвіна.

Зазначено, що в кінці ХІХ ст. дослідження з доісторичної археології, відкриття викопних решток людини йшло всупереч біблійній теорії і це проявилося у вигляді клерикальної реакції.

У підрозділі 1.3. “Расова детермінація викопних решток людини” аналізуються роботи, які робили спроби пов'язати анатомічні особливості людини сучасного типу з доісторичною людиною.

Конкретизовано, що на початку ХХ ст. було виділено декілька рас поміж викопних решток людини, що ґрунтувалися на їхніх антропологічних характеристиках: раса грімальді, раса кроманьйон, неандертальська раса, гейдельберзька людина. Одним із завдань, що намагались вирішити палеонтологи, було питання про прабатьківщину людства. Полігеністи визнавали існування кількох центрів виникнення гомінід. На їх думку, ці центри були на тих самих територіях, які заселяють у наш час найпримітивніші раси. Цю думку заперечували моногеністи, вважаючи, що різні людські раси пішли від одного спільного кореня.

У підрозділі 1.4. “Французькі наукові товариства. Періодичні видання” показано, що наукові товариства вели активну дослідницьку діяльність і були однією з рушійних сил розвитку науки. У період від 1839 до 1859 рр. у Франції виникли товариства, що вивчали різні аспекти фізіології людини та її діяльності: Товариство етнології (1839 р.), Паризьке антропологічне товариство (1859 р.), Товариство етнографії (1859 р.). Виявлено, що одними з найважливіших видань того часу були “Журнал Антропологія”, “Журнал антропологічної школи”, журнали “Матеріали з позитивної та філософської історії людства” та “Антропологія”.

У підрозділі 1.5. “Антропологічна школа П. Брока” на основі аналізу біографічних даних учених показано, що визначальним фактором формування наукової школи є створення методологічної бази в поєднанні з практичними навичками. Показано, що школа П. Брока пройшла тривалий і складний період від створення Паризького антропологічного товариства на основі медицини в середині ХІХ ст. до етносоціологічних досліджень на початку ХХ ст. Безумовно, оформлення розрізнених антропологічних досліджень у єдину наукову школу стало можливим завдяки харизматичній особистості П. Брока, який, крім того, активно підтримував стосунки із закордонними дослідниками.

У другому розділі “Розвиток антропології у Російській імперії у другій половині ХІХ -- першій половині ХХ ст.” іде мова про зародження та становлення антропології на території Російської імперії. Значна увага приділена тому, яким чином бурхливий розвиток природознавства у Франції вплинув на розвиток антропології в Російській імперії. Розглянуто діяльність засновника московської антропологічної школи А. Богданова, його учня Д. Анучіна та українського дослідника-антрополога Ф. Вовка.

У підрозділі 2.1. “Антропологічні знання у Російській імперії у другій половині ХІХ -- першій половині ХХ ст.” встановлено, що антропологія ще не сформувалась як самостійна наука у 40 - 50 -ті рр. ХІХ ст. Однак учені-природознавці вивчали проблему походження людини, питання, пов'язані з вивченням людських рас та тлумаченням їхніх особливостей. Російські дослідники зосередились на вивчені слов'янського краніологічного типу. Спеціальні антропологічні дослідження були здійснені рядом російських учених, серед них: К. Бер, О. Шафонський, І. Коперницький, А. Богданов, К. Іков, Є. Емме та інші.

З'ясовано, що важливим етапом у розвитку антропології та її формуванні як самостійної науки в Росії та за кордоном стала друга половина ХІХ ст. У 60-70-х рр. ХІХ ст. виникли перші наукові осередки й антропологічні товариства, але провідний центр антропологічних досліджень сформувався при Московському університеті. Утім, і на території українських земель намагалися проводити самостійні антропологічні дослідження у Київському університеті імені Св. Володимира.

У підрозділі 2.2. “Відкриття поселень давньої людини на території Південно-Західного краю Російської імперії у другій половині ХІХ ст.” показано, що початок вивчення первісності в Російській імперії припадає на середину ХІХ ст. Як і у Франції, дослідження велися серед природознавців, але на півстоліття пізніше. Це пояснюється тим, що палеолітичні пам'ятки у Франції почали виявляти й вивчати ще на початку ХІХ ст., у той час, як у Російський імперії перші палеолітичні пам'ятки були знайдені у другій половині ХІХ ст. Характерними пам'ятками для французької території є гроти та навіси, а для Росії - пам'ятки на відкритій місцевості, які важче виявити.

Підкреслено, що на початку 1880 - 1890-х рр. у Східній Європі було відомо декілька пам'яток доби палеоліту, а саме на території Російської імперії - в околицях с. Карачарова Володимирської губернії та у с. Костьонки - Воронезької губернії; на території Південно-Західного краю (територія України) - у с. Гінці на Полтавщині, на березі Дністра в околицях Кам'янця у с. Студениці та Києво-Кирилівська стоянка. Дещо пізніше, у 1906 р., було відкрито Мізинську пізньопалеолітичну стоянку на Чернігівщині.

У підрозділі 2.3. “Фізична антропологія та проблеми викопної людини у російських періодичних виданнях” зазначається, що кінець 20-х і 30-ті рр. ХІХ ст. характеризуються хвилею реакції, що почалась після повстання 14 грудня 1825 р. Не зважаючи на утиски цензури, науково-популярна періодика знайомила читачів з досягненнями вітчизняної та закордонної наукової думки. Тут значна роль належала Московському університету, професура якого видавала науково-популярні журнали, такі як: “Новый магазин естественной истории, физики, химии и сведений экономических”, “Вестник естественных наук и медицины”, “Записки для сельских хозяев, заводчиков и фабрикантов” і “Телескоп”, “Журнал сучасного просвітництва”, “Антей” та інші.

Наголошується, що російські журнали протягом багатьох десятиліть були найголовнішими джерелами, що знайомили широкі маси з досягненнями природознавства в Європі.

У підрозділі 2.4. “Російська антропологічна школа (А. Богданов, Д. Анучін, Ф. Вовк)” здійснено аналіз формування наукових поглядів та діяльності вчених, які сформували російську школу антропологів.

У 60-70-ті рр. ХІХ ст. називають “богданівським періодом” у розвитку російської антропології. Професор Московського університету А. Богданов (1834-1896 рр.) був організатором антропологічного відділу у Товаристві любителів природознавства при Московському університеті. Основними завданнями цього центру були цілеспрямований і систематичний збір антропологічних, археологічних та етнографічних матеріалів, впровадження новітніх закордонних методик досліджень.

На підставі аналізу широкого кола джерел визначається, що Ф. Вовк був одним із основоположників української антропології. Опанувавши методику антропологічних досліджень класичної французької школи, Ф. Вовк застосував їх для студій в Україні. Ф. Вовка цікавили питання походження, ролі та місця у світі слов'янства і, насамперед, - українців.

Д. Анучін був не тільки антропологом, але й першим професором географії, засновником географічного музею, Інституту географії Московського університету, журналу “Землевласник”. Саме завдяки йому антропологія та географія були введені до кола академічних дисциплін.

У підрозділі 2.5. “Наукова діяльність представників школи Ф. Вовка та Кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка” підкреслено, що приїзд Ф. Вовка до Російської імперії після навчання та роботи за кордоном сприяв активізації антропологічної та етнографічної роботи в Санкт-Петербурзі.

Зазначається, що учні Ф. Вовка за складних політичних та економічних умов 1918-1921 рр. спромоглися створити установу, що відповідала меті комплексного всебічного етнологічного вивчення українського народу - “Музей антропології та етнології ім. Хведіра Вовка при ВУАН”. Із 1926 р. відділ антропології “Кабінету Антропології та Етнології” було виділено в окремий “Кабінет Антропології”, завданням якого стали дослідження фізичних (анатомічних) варіацій населення України різного віку, статі, професій, популяризація антропологічних знань, науково-педагогічна праця, пов'язана з керуванням гуртком молоді при Кабінеті з метою набуття слухачами практичних знань з антропологічних дисциплін

У третьому розділі “Французько-російське наукове співробітництво у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст.” аналізується співпраця французьких і російських учених - природознавців у галузі археології та антропології в другий половині ХІХ - першій половині ХХ ст.

У підрозділі 3.1. “Політичні події другої половини ХІХ ст. та розвиток науки у Російській імперії та Франції” підкреслено, що в останній третині ХІХ ст. відкрилися можливості для політичного та культурного зближення двох народів.

З'ясовано, що з цілої низки причин в останній третині ХІХ ст. Франція стала політичним партнером Російської імперії. У другій половині XIX ст., після скасування кріпацтва (1861 р.), Російська імперія вступила на шлях капіталістичного розвитку. Прогрес у галузі виробництва й освоєння багатих природних ресурсів країни вимагали значних інвестицій. Це зблизило інтереси російського самодержавства та французької буржуазії. Окрім того, Франція вбачала в Російській імперії надійного політичного союзника проти Німеччини.

У підрозділі 3.2. “Перші кроки співпраці між вченими. Французькі русисти” аналізується внесок у розширення порозуміння між двома народами, зроблений французькими русистами.

Конкретизовано, що протягом ХІХ ст. міжнародна співпраця між ученими в різних галузях була не тільки поширеним явищем, але й необхідністю. Об'єднані зусилля окремих учених за межами національної наукової еліти давали вагомі результати. Подорожі за кордон для роботи в бібліотеках, лабораторіях, участі у міжнародних конференціях, колоквіумах - все це якнайкраще сприяло розвитку стосунків між країнами в галузі природничих дисциплін.

У підрозділі 3.3. “Організація конгресів з антропології та доісторичної археології” показано, що важливою віхою в розвитку наукової думки стала організація конгресів. Завдяки таким міжнародним з'їздам відбувався обмін досвідом та думками між ученими всього світу. Серед засновників таких конгресів насамперед слід назвати П. Брока та Г. де Мортільє.

У підрозділі 3.4. “Антропологічна виставка 1879 року” розглянуто роль Антропологічної виставки у процесі формування російської антропологічної науки та міжнародних наукових зв'язків у цій та суміжних галузях.

Зазначається, що завдяки проведенню виставки вдалося зібрати предмети для Антропологічного музею Московського університету не тільки з території Російської імперії, але і з території Західної Європи, створити антропологічну бібліотеку, укомплектувати лабораторію для майбутніх досліджень, було вперше проведено антропологічний науковий з`їзд. Антропологічний музей став джерелом наукової популяризації антропології та продовжив справу, розпочату виставкою.

У підрозділі 3.5. “Російська антропологія у французькій періодиці та колекціях” конкретизується, що в другій половині ХІХ ст. провідними виданнями з антропології та доісторії у Франції були “Бюлетені антропологічного товариства”, “Журнал Антропологія”, “Журнал Етнографія”, “Антропологія”, “Матеріали з природничої та примітивної історії людини”.

Наголошується, що саме в цих виданнях можна знайти роботи французьких природознавців, археологів, антропологів та відомості про досягнення науки як у Франції, так і за кордоном, зокрема російської. У результаті дослідження виявлено, що вчені двох країн, окрім того, що ділилися науковою інформацією під час підготовки публікацій, обмінювались науковими матеріалами, колекціями, артифактами, про що свідчить їх епістолярна спадщина та музейна документація.

У підрозділі 3.6. “Наукові студії за кордоном Д. Анучіна та Ф. Вовка” розглянуто закордонні відрядження Д. Анучіна, Ф. Вовка та їх вплив на формування вчених як фахівців-антропологів.

Зазначається, що вчені були представниками одного покоління. Д. Анучін був не тільки антропологом, але і вважається засновником російської академічної географії. Ф. Вовк - антрополог, історик, етнограф, засновник української антропологічної школи. Обидва вчені відіграли велику роль у розвитку наукової думки в Російській імперії та сприяли налагодженню зв'язків із іноземними колегами. Джерельна база засвідчує, що формування наукових поглядів обох учених відбулося за кордоном під впливом західноєвропейської, преш за все французької наукової традиції.

Висновки

У результаті дослідження вдалося виявити такий комплекс джерел: архіви, матеріали конгресів, періодичні видання, музейні колекції та їхня супровідна документація. Було доведено наявність різних форм наукової співпраці в галузі антропології, а саме: обмін колекціями, підготовка матеріалів для з'їздів та виставок, відрядження, спільні публікації та польові роботи.

Джерела вказують на міжнародні зв'язки В. Антоновича з такими французькими дослідниками, як: П. Топінар, Е. Шантр, барон Ж. де Бай, Л. Леже; А. Богданова з Г. де Мортільє; П. Павлова з А. Годрі; Ф. Вовка з Г. де Мортільє, Л. Манувріє. Окрім того, комплекс різноманітних джерел засвідчує, що наукове співробітництво розвивалось і на території сучасної України. Не дивлячись на те що провідні центри антропології та доісторії знаходились у Москві та Санкт-Петербурзі, Південно-Західний край Російської імперії не був осторонь міжнародної співпраці в цій галузі. Прикладом цього є діяльність та закордонні контакти таких учених, як: В. Антонович, В. Хвойка, Ф. Вовк.

Передумовою наукового співробітництва між Францією та Російською імперією стала активна діяльність французьких русистів Л. Леже та барона Ж. де Байя, що сприяло налагодженню зв'язків між ученими та обміну музейними колекціями між країнами. Наукові інтереси французьких та російських учених у розширенні джерельної бази досліджень стали приводом для спільної експедиційної діяльності та колективних публікацій.

У зазначений період розвивались міжнародні зв'язки між Францією та Російською імперією у напрямку політики, культури, науки, освіти тощо. Проявами наукової, а також культурної та освітньої співпраці у галузі антропології між країнами можна назвати обмін результатами спільних досліджень та підготовку російських учених за кордоном. Так навчання та стажування з антропології у Франції пройшли Д. Анучін (1876 - 1878 рр.), В. Антонович (1880 р.), А. Краснов (1887 - 1888 рр.), проф. Д. Оболонський (1887 р.), Ф. Вовк (1890 - 1905 рр.). Завдяки навчанню Ф. Вовка у провідних французьких антропологів та археологів він зміг вірно оцінити й визначити вік палеолітичних пам'яток, а його антропологічні дослідження на Західній Україні просто вражають з огляду на методологічну досконалість та професіоналізм їх виконання. У Росії Ф. Вовк згуртував навколо себе учнів, багатьох з них він відправив на навчання за кордон. Учні Ф. Вовка, що залишалися на Україні (О. Алешо, А. Носов, А. Онищук) у 20-х рр. ХХ ст. спромоглися створити “Музей антропології та етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН” і продовжити антропологічні дослідження українського народу.

Міжнародні конгреси стали засобом для посилення міжнародної співпраці та обміну науковим досвідом. Під час дослідження було виявлено новий фактичний матеріал із розвитку наукової думки та французько-російської кооперації в антропології за матеріалами конгресів з антропології та доісторичної археології (1867-1912 рр.). Під час підготовки Антропологічної виставки (1879 р.) російські вченні були направлені у провідні антропологічні та археологічні установи Європи для встановлення особистих зв'язків, збору колекцій та ознайомлення із досвідом іноземних колег у проведенні таких заходів. Виставка стала не тільки першою міжнародною подією для російської антропологічної науки, але й результатом ґрунтовної наукової роботи, адже всі зібрані матеріали згодом були покладені в основу колекцій Московського антропологічного музею, а методичні розробки та інструкції для збору колекцій відповідали передовим тенденціям тогочасної науки.

У результаті наукового співробітництва на французькій методологічній базі була сформована російська антропологічна наука, яка в подальшому вплинула на розвиток української антропології. Утім, відбувся й зворотній вплив, який проявився у розширенні наукових інтересів французьких дослідників і, як наслідок, поява багатотомних французьких видань із антропології Росії. У докторській дисертації та на практиці власних польових досліджень Ф. Вовк опробував антропометричну методику П. Брока. Запропоновані ним удосконалення (параметри вимірювання стопи людини) були включені до міжнародної методики антропологічних досліджень.

Додатки є суттєвим інформаційним доповненням до основного тексту дисертації й вміщують таблиці з переліком оброблених музейних колекцій, відомості про присутність російських учених на міжнародних конгресах із антропології та доісторичної археології, фотокопії архівних документів.

Основні положення дисертації відображенні в таких публікаціях автора

1. Пахарєва О. С. Вплив першої антропологічної виставки на розвиток антропології у Російській імперії. / О. С. Пахарєва // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. - Київ, 2006. - Вип. 87-88. - С. 43-46.

2. Пахарєва О. С. Російська-французька співпраця в галузі археології та антропології в другій половині ХІХ століття. / О. С. Пахарєва // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2008. - Вип. 1. - С. 202-207.

3. Пахарєва О. С. Дослідження професора В.Б. Антоновича у первісній археології. / О. С. Пахарєва // Археологічні студії. Інститут археології НАН України, Буковинський центр археологічних досліджень при Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича. - Київ-Чернівці, 2008. - Вип. 3. - С. 268-274.

Публікації, що додатково відображають результати дослідження:

4. Пахарєва О. С. Сіверщина в контексті антропологічних досліджень Російської імперії у другій половині ХІХ століття -- на початку ХХ ст. / О. С. Пахарєва // Історико-культурні надбання Сіверщини у контексті історії України: матеріали П'ятої науково-практичної конференції 18-19 травня 2006 р. / Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові. - Глухів, 2006. - С. 146-148.

5. Пахарєва О. С. Розвиток антропологічних знань в українських землях у ХІХ та на початку ХХ ст. / О. С. Пахарєва // Тези доповіді IV Міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” секція “Загальні проблеми гуманітарних наук”. - Т. : Стародубець. - 2006. - С. 63-64.

6. Pakharieva O. S. Impact des relations entre palйontologues et prйhistoriens francais au XIX siиcle au dйbut du XX siиcle sur la prйhistoire russe / O. S. Pakharieva // Le resume pour le colloque d'histoire “L'йcriture de l'histoire et de la prйhistoire d'hier а aujourd'hui”. - Lyon, 2008. - P. 17-18.

Анотація

Пахарєва О.С. Французько - російське наукове співробітництво у галузі антропології у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації на основі залучення широкого кола джерел та аналізу наукової літератури досліджується співробітництво в галузі антропології між Францією та Російською імперією в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. та процес зародження та становлення антропологічної науки в обох країнах.

Основна увага приділена діяльності вчених-природознавців, науковим товариствам та конгресам, які відіграли основну роль у формуванні міжнародної кооперації. У дисертації окреслюються основні питання співпраці між ученими Франції та Російської імперії від перших аматорських подорожей на початку ХІХ ст. до налагодження наукових зв'язків між ученими, їхні спільні дослідження та взаємовплив. Проаналізовано наукову діяльність учених ХІХ ст. та разом з тим виявлено комплекс неформальних фактів, що визначають особливості формування наукової школи.

Ключові слова: Франція, Російська імперія, антропологія, доісторія, співпраця, наукова школа.

Аннотация

Пахарева А.С. Французcко - российское сотрудничество в области антропологии во второй половине ХІХ - первой половине ХХ в. - Рукопись

Диссертация на соискание степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации благодаря использованию широкого круга источников и научной литературы исследуется сотрудничество в области антропологии между Францией и Российской империей во второй половине ХІХ - первой половине ХХ в. и рассмотрен процесс зарождения и становления антропологической науки в обеих странах.

Основное внимание сосредоточенно на деятельности ученых - натуралистов, научных обществах и конгрессах, которые сыграли главную роль в формировании международной кооперации. В диссертации раскрыты основные вопросы сотрудничества между учеными Франции и Российской империи от первых путешествий аматоров в начале ХІХ в. до налаживания научных связей между учеными, их общие исследования и взаимовлияние.

В работе сравниваются процессы развития и институализации антропологической науки во Франции и Российской империи, определяются предпосылки научного сотрудничества между странами, роль международных конгрессов по антропологии и доисторической археологии.

Предпосылками научного сотрудничества между странами стали не только политические события второй половины ХІХ в., но и деятельность французских русистов. В этот период развивались международные связи в области политики, культуры, науки, образования. Проявлениями научного, культурного и образовательного сотрудничества в области антропологии между странами можно назвать: обмен коллекциями, общие исследования и публикации, совместная полевая работа и, наконец, подготовка русских ученых за границей.

В диссертации особое внимание уделяется международным конгрессам по антропологии и доисторической археологии. Они играли важнейшую роль в развитии международного сотрудничества в исследуемой области. Отдельно изучается организация и проведение Московской антропологической выставки, которая стала не только первым международным событием для российской антропологии, но и результатом серьезной научной работы. Во время подготовки выставки российские ученые были направлены в ведущие археологические и антропологические учреждения Европы для того, что бы перенять опыт иностранных коллег в организации подобных мероприятий, налаживания личных связей, сбора коллекций. Собранные материалы легли в основу коллекций антропологического музея при Московском университете, а методические разработки и инструкции для сбора материалов отвечали передовым тенденциям науки того времени.

Подчеркивается, что в результате научного сотрудничества на основе французской методологической базы сформировалась русская антропологическая наука, которая в дальнейшем повлияла и на развитие украинской антропологии. В то же время произошло и обратное влияние, которое проявилось в расширение научных интересов французских исследователей, появление многотомных французских изданий по антропологии России. А предложенные в докторской диссертации Ф. Волкова параметры измерения стопы человека были включены в международную методику антропологических исследований, что указывает на взаимовлияние французской и русской наук.

Также, проанализировано исследования ученых ХІХ в. и вместе с тем комплекс неформальных фактов, которые определяют особенности формирования научной школы.

Ключевые слова: Франция, Российская империя, антропология, преистория, сотрудничество, научная школа.

Summary

Pakharieva O.S. The cooperation between the France and the Russian empire at the second half of the XIX - at the beginning of the XX century. - Manuscript.

Thesis for candidate's degree in history science: specialty 07.00.02. - World history. - Kyiv National Taras Shevchenko University - Kyiv, 2008.

The thesis is dedicated to the complex analysis of the scientific literature of the cooperation in the field of anthropology between the France and the Russian empire in second half of the ХІХ - at the beginning of the XX century. The main attention is given to process of origin and formation of the anthropological science in both countries.

In the thesis was also examined the activity of naturalists, scientific societies and the congresses which have played a leading role in formation of anthropology as a science. In the thesis is analyzed the main questions of cooperation between scientists of the France and the Russian empire from the first travels at the beginning of the ХІХ century until establishment of scientific relations between scientists, their common researches and interference.

It is being investigated thescientific researches in the ХІХ century and at the same time a complex of the informal facts which define features of scientific school.

Key words: France, Russian empire, anthropology, cooperation, scientific school.

Размещено на Allbest.ru