Український визвольний рух на Наддніпрянщині (1920–1955 рр.)

0

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

УДК: 94(477)“1920/1955”

Український визвольний рух на Наддніпрянщині (1920-1955 рр.)

07.00.01 - історія України

Щур Юрій Ігорович

Запоріжжя 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Український визвольний рух ХХ століття є складовою частиною вітчизняної історії. До проголошення 1991 р. незалежності України цей історичний феномен або замовчувався, або фальсифікувався на догоду існуючому режиму.

Після 1991 р. в українській історіографії утвердилося розуміння того, що під час битви двох світових гігантів - нацистської Німеччини та Радянського Союзу - в Україні проявилася роль третьої сили, яка у неоднозначній воєнній та суспільно-політичній ситуації боролася за відновлення державної незалежності України. Цією силою став український визвольний рух, репрезентований Організацією українських націоналістів (ОУН) та Українською повстанською армією (УПА).

Однак, якщо радянські історики затаврували визвольний рух словом „бандитизм”, а його учасникам навішено ярлик „українських буржуазних націоналістів”, то в сучасній вітчизняній історичній науці, незважаючи на суттєвий доробок, присвячений проблемам ОУН та УПА, переважає аналіз західноукраїнських аспектів визвольної боротьби. Крім того, бракує комплексних досліджень історії українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр. Регіональний аспект визвольного руху в Україні дозволяє виокремити спільні й відмінні риси у процесах визвольної боротьби на Наддніпрянщині та Західній Україні, усвідомивши таким чином загальноукраїнський характер руху опору 1920-1955 рр.

Актуальність досліджуваної проблеми посилюється соціальною значущістю. У суспільстві відсутнє консолідоване сприйняття подій визвольного руху. Для українського політичного життя характерними залишаються спекуляції проблемами національної пам'яті, що посилюються з черговими передвиборчими перегонами. Не припиняються спроби різних політичних сил на законодавчому рівні визнати боротьбу ОУН та УПА або ж засудити її. Одним із інструментів подолання вказаної ситуації є історичні, науково обґрунтовані аргументи, зокрема й стосовно особливостей визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась як частина науково-дослідних тем історичного факультету Запорізького національного університету „Українське націотворення в контексті європейського національного відродження ХІХ - на початку ХХ століть” (номер держреєстрації 0100У001734) та „Модернізаційний процес в Україні у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст.” (номер держреєстрації 0103У000731), а також комплексної наукової програми, затвердженої 13 березня 2008 р. на засіданні робочої групи істориків Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Інституту суспільних досліджень (м. Дніпропетровськ) та Центру досліджень визвольного руху (м. Львів) про підготовку й видання багатотомної науково-документальної серії книг „Український визвольний рух на теренах центральних, східних та південних українських земель”.

Об'єктом дисертаційного дослідження є Наддніпрянщина у загальнонаціональному історичному процесі 1920-1955 рр.

Предметом дослідження виступає український визвольний рух на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр.

Мета дослідження - провести комплексний аналіз особливостей українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр.

Для досягнення означеної мети в дисертаційному дослідженні постулюються наступні науково-дослідницькі завдання:

вивчити стан розробки проблеми в історіографії та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

дослідити діяльність Української військової організації (УВО) та ОУН на території Наддніпрянської України у міжвоєнний період (1920-1941 рр.);

схарактеризувати заходи похідних груп ОУН-б та ОУН-м зі створення мережі націоналістичних осередків на Наддніпрянщині (літо 1941 - весна 1942 рр.);

проаналізувати основні напрямки діяльності ОУН-б та ОУН-м на Наддніпрянщині під час німецької окупації;

розкрити форми і методи діяльності націоналістичного підпілля та відділів УПА на Наддніпрянщині наприкінці німецько-радянської війни та у перші повоєнні роки (1944-1946 рр.);

висвітлити основні напрямки боротьби ОУН та УПА на Наддніпрянській Україні в умовах глибокого підпілля у 1947-1949 рр.;

визначити соціальну базу українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр.;

з'ясувати причини затухання боротьби збройного націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині у першій половині 1950-х рр.

Хронологічні рамки дослідження - 1920-1955 рр. - охоплюють якісно новий етап українського визвольного руху. Нижня хронологічна межа пов'язана із створенням осередків УВО в Радянській Україні у 1920 р. Верхня хронологічна межа ознаменована ліквідацією органами КДБ останніх осередків збройного підпілля на Наддніпрянщині у другій половині 1950-х рр.

Територіальні межі охоплюють Наддніпрянську Україну, яка у дисертації розглядається як територія УРСР у межах таких сучасних областей: Житомирської, Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Київської, Чернігівської, Сумської, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської та Криму. Такий підхід зафіксований у документації ОУН, де вказані території називалися Східними та Осередньосхідними українськими землями (СУЗ та ОСУЗ) або Радянською Україною ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 9. - Арк. 242..

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняній історіографії комплексно розкрито особливості українського визвольного руху на Наддніпрянщині у період 1920-1955 рр.

З'ясовано, що у міжвоєнний період (1920-1941 рр.) УВО та ОУН не вдалося повною мірою охопити організаційною мережею територію наддніпрянських областей України, зокрема цьому завадила діяльність радянських органів державної безпеки. Доведено, що успішній діяльності ОУН-б та ОУН-м на Наддніпрянщині влітку 1941 - весною 1942 рр. сприяли ряд факторів, зокрема чітка організація роботи похідних груп та нестабільна ситуація перших місяців німецько-радянської війни. Визначено, що основними напрямками діяльності націоналістичного підпілля під час німецько-радянської війни були культурницько-пропагандистський, організаційно-мобілізаційний та терористично-бойовий (військовий).

Розкрито вплив протиповстанської боротьби радянських спецслужб на Наддніпрянщині на звуження географії діяльності відділів УПА. Висвітлено особливості діяльності ОУН та УПА в умовах глибокого підпілля, які полягали у зосередженні на пропагандистській роботі, зокрема серед спеціалістів-наддніпрянців, відряджених на Західну Україну для відновлення політичного та господарського життя. Встановлено, що соціальну базу українського визвольного руху у 1920-1955 рр. становили різні прошарки населення: селяни, робітники, інтелігенція. Акцентовано на тому, що процес затухання визвольного руху на Наддніпрянщині у першій половині 1950-х рр. відбувався паралельно із аналогічними процесами на західноукраїнських землях, але більш інтенсивно.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при написанні узагальнюючих та регіональних праць з історії українського визвольного руху, у навчальному процесі, при вдосконаленні підручників з новітньої історії України.

Апробація результатів дослідження здійснена під час обговорення на засіданнях кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях і повідомленнях на 12 наукових конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 60-річчю з дня створення Української повстанської армії (м. Київ, 6 жовтня 2002); Міжнародній науково-практичній конференції „Знаки питання в історії України” (м. Ніжин, 31 жовтня - 2 листопада 2002); Науково-практичній конференції, присвяченій 60-й річниці визволення м. Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників (м. Запоріжжя, 7 жовтня 2003); Науково-практичній конференції, присвяченій 120-річчю від дня народження генерала-хорунжого Армії УНР М. Д. Безручка (м. Токмак, 30 жовтня 2003); Всеукраїнській науковій конференції „Інтеграційна модель для України: історичний досвід і перспектива” (м. Київ, 6-7 листопада 2003); Міжнародній науково-практичній конференції „Глобалізація та проблеми вітчизняного медіапростору” (м. Запоріжжя, 10-13 травня 2005); Другій міжнародній науковій конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності” (м. Луганськ, 17-18 травня 2007); Сьомій Всеукраїнській науково-практичній конференції „Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (м. Запоріжжя, 4-6 жовтня 2007); Науково-практичній конференції „Еволюція ідеології українського націоналізму в ХХ - на початку ХХІ століття” (м. Дніпропетровськ, 14-15 грудня 2007); Науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті Голови Українського державного правління, Голови Проводу ОУН та Президента Антибільшовицького блоку народів Я. Стецька (м. Київ, 13 лютого 2008); Всеукраїнській науковій конференції „Усна історія в наукових дослідженнях” (м. Запоріжжя, 23-24 травня 2008); Міжнародній науково-практичній конференції „Запоріжжя - минуле і сьогодення. Перспективи та пріоритети розвитку” (м. Запоріжжя, 15 січня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 26 наукових робіт автора загальним обсягом 23,85 ум. друк. арк., серед яких 6 статей у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена темою, метою і завданнями дослідження, комплексним характером роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, 12 підрозділів, висновків, 8 додатків, списку використаних джерел і літератури (340 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 248 сторінок, з них основного тексту - 200 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета і завдання, об'єкт, предмет, територіальні та хронологічні рамки, наукова новизна дослідження, практичне значення і апробація результатів дослідження.

У першому підрозділі розділу „Історіографія, джерельна база і теоретико-методологічні засади дослідження”, який має назву „Історіографія проблеми” з'ясовано ступінь висвітлення теми у науковій літературі, підкреслено відсутність комплексних праць з проблеми у зарубіжній та вітчизняній історіографії.

Історіографію проблеми можна умовно поділити на три групи. Першу групу становлять дослідження авторів із західної української діаспори та представників західноєвропейської й американської історичної науки (1946-1991). Це роботи або членів націоналістичних організацій, або представників цього середовища. До другої групи належать дослідження радянської доби (1945-1991), написані вітчизняними науковцями з яскраво виражених антинаціоналістичних позицій. До третьої групи віднесено сучасні дослідження вітчизняних істориків про український визвольний рух на Наддніпрянщині.

Праці українських еміграційних істориків з проблеми дослідження можна умовно поділити на дві підгрупи. До першої належить доробок тих учених, які зверталися до історії міжвоєнного періоду й намагалися проаналізувати поширення діяльності УВО та ОУН на всі етнічні українські землі Бойко Ю. Євген Коновалець і Осередньо-Східні Землі / Ю. Бойко. Ї Б.м. : Б.в., 1947. Ї 63 с.; Книш З. Власним руслом: Українська військова організація від осені 1922 до літа 1924 року / З. Книш. Ї Торонто : Срібна сурма, 1966. Ї 224 с.; Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів / П. Мірчук. Ї Мюнхен ; Лондон ; Нью Йорк : Українське видавництво, 1968. Ї Т. 1 : 1920-1939. Ї 642 с.; Плющ Л. Боротьба за українську державу під совєтською владою / Л. Плющ. Ї Лондон : УВС у Великій Британії, 1973. Ї 125 с.. Незважаючи на те, що написані вони були після закінчення Другої світової війни, а отже за умови існування двох ОУН (ОУН-б та ОУН-м), у працях майже не міститься негативних оцінок на адресу „опонентів”. Іншу підгрупу становлять українські закордонні дослідження, присвячені національно-визвольному руху під час німецько-радянської війни. Лише незначна частина цих робіт торкається проблеми історії українського націоналізму на Наддніпрянщині Полікарпенко Г. Організація Українських Націоналістів під час Другої світової війни / Г. Полікарпенко / [за ред. Б. Михайлюка]. Ї Б.м. : Б.в., 1951. Ї 147 с.; Шанковський Л. Похідні групи ОУН: причинки до історії похідних груп ОУН на центральних і східних землях України в 1941-1943 рр. / Л. Шанковський. Ї Мюнхен : Український самостійник, 1958. Ї 370 с..

Найвідомішою зарубіжною працею про український націоналізм і визвольний рух, у якій розглядається діяльність ОУН на Наддніпрянщині, є монографія Дж. Армстронга Armstrong J. Ukrainian Nationalism / J. Armstrong. Ї N.Y., 1963. Ї 361 p..

Праці радянських авторів можна умовно поділити на дві підгрупи: власне наукові дослідження та матеріали памфлетно-фейлетонного характеру. Для радянських істориків характерне свідоме звуження географічних рамок українського визвольного руху лише до західноукраїнських областей. Радянські дослідження про підпільно-партизанську боротьбу на початку 1920-х рр. та антирадянську діяльність націоналістичного підпілля та УПА на західноукраїнських землях були, здебільшого, відповіддю на публікації та діяльність еміграційних націоналістичних організацій. Однак, незважаючи на гостру партійну цензуру та пильне око КДБ, інколи у працях радянських дослідників зустрічалися незначні згадки (часто не більше сторінки) про діяльність УВО, ОУН та УПА у міжвоєнний період та у 1940-1950-х рр. на Наддніпрянщині Карпов П. У кублі зрадників / П. Карпов, В. Степовий. Ї Харків : Прапор, 1977. Ї 56 с.; Чередниченко В. Анатомія зради. Український буржуазний націоналізм - знаряддя антирадянської політики імперіалізму / В. Чередниченко. Ї К. : Політвидав України, 1978. Ї 384 с.; Кравченко В. Прокляті народом: Українські буржуазні націоналісти - прислужники світової реакції / В. Кравченко. Ї Харків : Прапор, 1979. Ї 77 с.. Разом із друкованою продукцією для масового вжитку у СРСР готувалися спеціальні дослідження про український визвольний рух, на яких до 1991 р. стояв гриф „Цілком таємно”. Мова йде про підручники Вищої школи КДБ при Раді Міністрів СРСР ім. Ф. Дзержинського Украинские буржуазные националисты. Ї М. : Высшая школа КГБ при СМ СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1963. Ї 290 с..

Аналізуючи третю групу досліджень, відзначимо, що більшість сучасних авторів відійшли від традиційних заідеологізованих концепцій і стереотипів радянської доби. Об'єктивно склалося так, що проблема українського визвольного руху опинилася серед тих „білих плям” вітчизняної історії, які почали активно досліджуватися у 1990-ті рр. Значним досягненням новітнього періоду є початок академічного вивчення історії націоналістичного руху.

Перші праці з історії УВО, ОУН та УПА здебільшого перебували в політико-ідеологічній площині, а не в ракурсі наукових досліджень. Починаючи з 1993 р. українські вчені стали об'єктивніше підходити до вивчення історії українського визвольного руху, поступово відходячи від заідеологізованих оцінок.

На зламі ХХ - ХХІ століть почали з'являтися праці, у яких згадується намагання націоналістичного руху поширити свій вплив на Наддніпрянщину у міжвоєнний період Кентій А. Українська військова організація (УВО) в 1920-1928 рр. Короткий нарис / А. Кентій. Ї К. : Б.в., 1999. Ї 82 с.; Шатайло О. Генерал Юрко Тютюнник / О. Шатайло. Ї Львів : Світ, 2000. Ї 144 с.; Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939) / О. Рубльов. Ї К. : Інститут історії України НАН України, 2004. Ї 648 с.; Сич О. Референтура Підсовєтських справ - аналітичний орган проводу Закордонних частин ОУН / О. Сич // Визвольний шлях. Ї 2005. Ї № 4. Ї С. 104-115.. Більше уваги сучасні історики присвятили дослідженню проблеми українського визвольного руху періоду німецько-радянської війни та повоєнного десятиліття. Тут помітною є наявність як комплексних досліджень, так і присвячених різноманітним аспектам діяльності ОУН та УПА. Багато цінного матеріалу містять регіональні праці, що розглядають діяльність націоналістичного підпілля на східноукраїнських землях під час німецько-радянської війни Нікольський В. Підпілля ОУН (б) у Донбасі / В. Нікольський. Ї К. : Б.в., 2001. Ї 178 с.; Слободянюк М. Рух Опору на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни / М. Слободянюк, І. Шахрайчук. Ї Дніпропетровськ : ВКФ „Оксамит-Текс”, 2004. Ї 294 с.; Мизак Н. За тебе, свята Україно / Н. Мизак, В. Горбатюк. Ї Чернівці : ВД „Букрек”, 2006. Ї Кн. 5 : Кам'янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА. Ї 352 с..

Найменш вивченим аспектом українського визвольного руху на Наддніпрянщині є його діяльність у повоєнні роки. До недавнього часу у дослідженнях з'являлися лише окремі згадки про намагання оунівців відновити підпільну мережу та створити нові осередки на східноукраїнських землях після „зачистки”, яку провели радянські органи державної безпеки після звільнення українських земель від німецької окупації Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 : Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: [у 2 кн.] / І. Білас. Ї К. : Либідь; Військо України, 1994. Ї Кн. 1. Ї 432 с.; Кентій А. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956) / А. Кентій. Ї К. : Б.в., 1999. Ї 111 с.; Іщук О. Діяльність молодіжних структур ОУН(б) на території центральних та східних областей України у 1945-1954 рр. / О. Іщук, Н. Ніколаєва // Український визвольний рух. Ї Львів : Б.в., 2006. Ї Зб. 8. Ї С. 225-252..

Таким чином, незважаючи на те що історія ОУН та УПА у сучасній історіографії активно досліджується, український визвольний рух 1920-1955 рр. на Наддніпрянщині вивчений недостатньо. На сьогодні ні вітчизняні, ні зарубіжні історики не створили комплексне наукове дослідження, присвячене українському визвольному руху на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр.

У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” здійснено аналіз документів і матеріалів, залучених для розв'язання завдань дисертації.

Джерельна база дослідження складається з таких груп: 1) офіційні актові документи; 2) матеріали офіційного діловодства; 3) судово-слідчі матеріали; 4) матеріали політичних партій і громадських організацій; 5) матеріали періодичної преси; 6) наративні джерела.

Більшість використаних у дисертації документів представлена в опублікованому вигляді, хоча частина залишається неопублікованою.

З неопублікованих джерел у дисертації використані архівні документи фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), архіву Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (ДА СБУ, м. Запоріжжя), архіву Центру досліджень визвольного руху, м. Львів (АЦДВР), архіву Південно-східного представництва Центру досліджень визвольного руху (АПС ЦДВР), архіву Прокуратури Запорізької області (АПЗО), Державного архіву Запорізької області (ДАЗО), Державного архіву Рівненської області (ДАРО), Державного архіву Сумської області (ДАСО).

Зокрема, для характеристики становлення та розвитку українського визвольного руху на Наддніпрянщині під час німецької окупації 1941-1944 рр. використані Ф. 3833 (Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях) ЦДАВО України; Ф. 57 (Колекція документів з історії комуністичної партії України) ЦДАГО України; Ф. 13 (Фонд друкованих видань) ГДА СБУ; Ф. ПС (Фонд припинених справ) і Ф. АКС (Фонд архівно-кримінальних справ) ДА СБУ, м. Запоріжжя; фонд Закордонних Частин ОУН м. Нью Йорк, фонди М. Лебедя та Я. Гайваса АЦДВР, Ф. 3 (Колекція документів Д. Куделі та П. Хобота), Ф. 7 (Спогади членів ОУН-УПА) АПС ЦДВР; Ф. 5747 (Несудові справи репресованих громадян) ДАЗО; Ф. Р-30 (Колекція матеріалів загонів ОУН-УПА, що діяли на території Рівненської області (періоду німецько-фашистської окупації)) ДАРО.

Окремі аспекти українського визвольного руху на Наддніпрянщині в умовах відновлення радянської влади, передусім ті, що відображають процеси реорганізації ОУН та УПА та переорієнтації на нові умови боротьби, проведення агітаційно-пропагандистської діяльності, бойову діяльність націоналістичного підпілля висвітлюються у фондах АЦДВР, зокрема фондах персоналій: Г. Касянчука, Г. Дем'яна, В. Кука, Буй-Тура та фонді Запорожець; документах АПЗО, зокрема ф. ВПР (фонд висновків про реабілітацію); документах ДАСО, зокрема ф. П-42 (Конотопський районний комітет Комуністичної партії України).

Всього у дисертації використано документи 23 фондів 10 архівів.

Архівні джерела становлять лише частину загального документального комплексу. Значним масивом є опубліковані джерела різних типів.

Офіційні актові документи (постанови, накази, обіжники, інструкції центральних владних структур тощо) публікувалися у збірниках документів в умовах незалежної України та зусиллями діаспори за кордоном УГВР в світлі постанов Великого Збору та інших документів з діяльности. 1944-1951 рр. : Збірка документів. -- Б.м. : Б.в., 1956. -- 355 с.; Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1942-1943) / [упоряд. В. Косик]. - Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, ЛДУ ім. І. Франка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАНУ, 1999. -- Т. 1. -- 384 с..

Матеріали офіційного діловодства (рапорти, інформації, офіційні листи, донесення тощо, які надсилалися з місцевих органів влади до центральних, звіти чиновників центральних відомств про боротьбу з ОУН та УПА та настрої населення на Наддніпрянській Україні) містять багаті за змістом матеріали, які відбивають дотримання місцевими державними структурами лінії „верхів”. Великий масив матеріалів офіційного діловодства опублікований в археографічних збірниках, що вийшли друком після здобуття Україною незалежності Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали / В. Сергійчук. -- К. : Дніпро, 1996. -- 496 с.; Літопис УПА. Нова серія. -- К. ; Торонто : Літопис УПА, 1995-2007. -- Т. 1-10..

Судово-слідчі матеріали становлять ще одну важливу групу історичних джерел. Особливості функціонування радянських органів державної безпеки та їх тотальний контроль над суспільно-політичним життям в СРСР зумовили накопичення значної кількості документів про український визвольний рух та боротьбу з ним, зокрема на Наддніпрянщині Сергійчук В. Український здвиг : Наддніпрянщина. 1941-1955 / В. Сергійчук. -- К. : УВС, 2005. -- 836 с.; Сергійчук В. Український здвиг : Поділля. 1939-1955 / В. Сергійчук -- К. : УВС, 2005. -- 840 с.; Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950) : В 2 т. / [упоряд. В. Сергійчук та ін.]. -- К. : ПП Сергійчук М.І., 2007. -- Т. 1. -- 640 с.; Т. 2. -- 584 с..

Окрему групу джерел становлять матеріали політичних партій і громадських організацій ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби. 1929-1955 р. -- Б.м. : Б.в., 1955. -- 371 с.; Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів / [упоряд. О. Дзюбан]. -- Львів ; К. : Літературна агенція „Піраміда”, 2001. -- 557 с. .

З огляду на те, що у період визвольної боротьби преса виконувала інформаційну, агітаційну, організаційну та освітньо-виховну функції, вона є важливим історичним джерелом. На сторінках газет друкувалися статті членів націоналістичного підпілля (часто анонімні), у яких подавалася інформація про діяльність осередків ОУН та підрозділів УПА, висвітлювалися проблеми розвитку українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр. тощо.

Автором дисертації використано 12 періодичних видань 1928-1954 рр. Це регіональна, місцева, загальноукраїнська, закордонна преса українською мовою. Переважно це видання ОУН та УПА, органів влади та місцевого самоврядування.

Наративні джерела (листи і спогади) відіграють особливу роль у вивченні питань українського визвольного руху. Вони передають настрої окремих людей, національних і соціальних груп, „дух епохи”. Опубліковані приватні листи окремих учасників та політичних діячів характеризують ставлення представників українського націоналістичного руху до ідеї державної самостійності України, ілюструють складний процес розвитку концепції визвольної боротьби Онацький Є. У вічному місті: записки українського журналіста / Євген Онацький. -- Торонто : Новий шлях, 1985 -- Т. 3 : 1933 рік. -- 512 с.; Коновалець Є. „Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки...”. Невідомі документи Організації Українських Націоналістів. Рік 1930 : Документально-наукове видання / Євген Коновалець [передм. А. Кентій, В. Лозицький]. -- К. : Темпора, 2003. -- 272 с..

У дисертації широко використані джерела мемуарного характеру, які несуть відбиток авторського світогляду, досить суб'єктивні і тому не можуть бути самодостатнім джерелом. Проте вони відтворюють реальну картину, наповнюють історичний процес живим подихом епохи, виявляють неповторні взаємозв'язки між подіями й історичними особистостями. У процесі дослідження було залучено мемуари двох видів (часто з елементами історичного і політологічного аналізу):

1) створені діячами українського визвольного руху Мартинець В. Українське підпілля. Від УВО до ОУН : Спогади й матеріяли до передісторії та історії українського організованого націоналізму / В. Мартинець. -- Б.м. : Б.в., 1949. -- 350 с.; Матла З. Південна похідна група / З. Матла. -- Мюнхен : Cicero, 1952 -- 32 с.; Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади / В. Галаса. -- Львів : Видавництво „Мс”, 2005. -- 272 с.; 2) спогади працівників радянських органів державної безпеки - безпосередніх учасників боротьби з українським визвольним рухом Судоплатов П. Разведка и Кремль. Записки нежелательного свидетеля / П. Судоплатов. -- М. : ТОО Гея, 1996. -- 510 с. ; Санников Г. Большая охота. Разгром вооруженного подполья в Западной Украине / Г. Санников. -- М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2002. -- 512 с..

У роботі залучено матеріали власних інтерв'ювань учасників націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині: керівника краєвого проводу ОУН-б на південноукраїнських землях В. Кука та члена Юнацтва ОУН-б м. Нікополя Дніпропетровської області Ю. Чернявського.

Таким чином, є підстави констатувати, що залучена до аналізу сукупність джерел різного походження та характеру є достатньо репрезентативною і може бути документальною основою для досягнення мети дослідження та вирішення конкретних дослідницьких завдань.

У третьому підрозділі „Теоретико-методологічні засади дослідження” зазначено принципи та методи, які використано автором під час написання дисертаційної роботи.

Теоретико-методологічну основу дисертації складає сукупність традиційних принципів наукового пізнання - історизму, об'єктивності, багатофакторності, всебічності та системності. Застосування вищезазначених принципів дало змогу з'ясувати, що на еволюцію українського визвольного руху та формування його нових підходів у 1920-1955 рр. значно впливала низка взаємозв'язаних та взаємообумовлюючих чинників: реструктуризація націоналістичного руху, безпосереднє зіткнення зі специфічними умовами діяльності на Наддніпрянщині, недостатня виробленість соціально-політичної програми тощо.

Для реалізації завдань дисертації застосовувались загальнонаукові та історичні методи дослідження, у підборі яких враховувався характер роботи. Загальнонаукові методи (аналітичний, синтетичний, індукції та дедукції) дозволяють розглядати рух історичних об'єктів у просторі - тут переважає аналіз синхронних процесів. Структура і функції об'єктів розглядаються в статиці, безвідносно до їх історичного розвитку. Серед спеціально-історичних методів широко застосовувалися історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-системний та проблемно-хронологічний. Під час опрацювання джерел використовувалися методологічні засади історичної герменевтики. Для запису спогадів членів націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині було використано метод інтерв'ювання.

Поняття „український визвольний рух” у дисертаційному дослідженні трактується як новий шлях національно-визвольної боротьби, органічне продовження Українських визвольних змагань початку ХХ століття.

Важливою методологічною проблемою дослідження є розмежування понять суб'єктів українського визвольного руху. Як слушно зауважив Я. Дашкевич, поєднання на папері обох скорочень (ОУН та УПА) через дефіс - є антиісторичною деформацією, що призвела до „великого збіднення історії нашої національно-визвольної боротьби”. Дослідник справедливо підкреслив, що „необґрунтоване поєднання абревіатур довело до того, що згідно з критеріями всесвітньої історії Українську Повстанську Армію перетворили у приватну, партійну армію, якою вона ніколи не була і не могла бути” Дашкевич Я. Роман Шухевич та його місце в історії України ХХ ст. Дослідницькі проблеми / Ярослав Дашкевич // Про генерала Тараса Чупринку (Романа Шухевича) / [Я. Дашкевич, В. Кук та ін.]. -- Львів : Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2006. -- С. 10-11..

Перший підрозділ другого розділу „Діяльність УВО та ОУН в Радянській Україні у міжвоєнний період (1920-1941 рр.)”, який має назву „Поширення діяльності УВО на Східну Україну у 1920-1929 рр.”, розглядає проблему продовження боротьби за державну самостійність України наприкінці доби Українських визвольних змагань початку ХХ ст. та у перші роки більшовицької влади. Констатовано, що після виведення 1920 р. регулярних військових частин Армії УНР з України боротьба за державну самостійність не припинилася. На Наддніпрянщині разом із повстансько-партизанським рухом виникали підпільні антирадянські організації, які вбачали мету своє діяльності у боротьбі за звільнення території України від більшовиків. український визвольний рух Наддніпрянщина

Активну участь у боротьбі з більшовизмом брала УВО, створена офіцерами української армії на еміграції. З перших днів існування УВО її члени брали участь у роботі антирадянських підпільних організацій, що готували збройне повстання на Наддніпрянщині. Керівник УВО на Наддніпрянщині І. Андрух був одним з організаторів та керівників Українського центрального повстанського комітету. Крім того, у тісній взаємодії УВО і Партизансько-повстанського штабу Ю. Тютюнника готувався ІІ Зимовий похід Армії УНР, який мав підняти жителів Наддніпрянщини на всеукраїнське повстання проти більшовиків.

Ліквідація органами ВЧК антирадянського підпілля на Наддніпрянщині на початку 1920-х рр. та зміна суспільно-політичної ситуації спонукали керівництво УВО змінити тактику. На Наддніпрянщину відправлялися поодинокі члени для створення підпільних осередків та збору інформації про різні сфери життя Радянської України.

У другому підрозділі „Діяльність ОУН у Радянській Україні в передвоєнне десятиліття (1929-1939 рр.)” визначено, що підпільна діяльність в умовах жорсткої централізації та широкомасштабних репресій 1930-х рр. була майже неможливою. Незважаючи на це, ОУН продовжувала розпочату УВО політику поширення організаційної мережі на територію Радянської України. У 1929-1939 рр. малочисельні осередки і окремі підпільники ОУН перебували у глибокому підпіллі.

Важливим напрямком діяльності ОУН у 1930-х рр. був східноукраїнський. Зокрема, було створено спеціальну референтуру східноукраїнських земель, яка займалася аналізом усіх сфер життя в Радянській Україні та готувала пропагандистську літературу для пересилки в УСРР. Кур'єри ОУН за допомогою осередків у Фінляндії, Польщі та Литві періодично перетинали радянський кордон з метою поширення агітаційних матеріалів та проведення зустрічей із наддніпрянськими націоналістами. Для налагодження зв'язкових ліній із Радянською Україною було засновано осередок ОУН навіть у Маньчжурії.

У третьому підрозділі „Поширення мережі націоналістичного підпілля ОУН на Наддніпрянську Україну у 1939-1941 рр.” з'ясовано, що після приєднання Західної України до УРСР 1939 р. для ОУН відкрилися нові можливості для поширення своєї мережі на Наддніпрянщину. На заваді цьому став розкол в ОУН та внутрішні організаційні чвари, а також успішна діяльність радянських органів державної безпеки. Масові арешти провідних членів організації на західноукраїнських землях у 1939-1941 рр. примусили керівництво ОУН-б та ОУН-м звернути основну увагу на відновлення мережі на Західній Україні. Незважаючи на це, поодиноким членам підпілля вдалося заснувати у цей час на Наддніпрянщині осередки ОУН.

Напередодні німецько-радянської війни ОУН-б та ОУН-м у 1940-1941 рр. розпочали підготовку спеціальних похідних груп, учасники яких мали займатися створенням мережі ОУН на Наддніпрянщині. У різноманітних інструкціях та вказівках проблемі охоплення визвольним рухом жителів Наддніпрянської України відводилося одне з ключових місць. Оунівці розуміли, що без людського та матеріально-технічного потенціалу Наддніпрянщини український визвольний рух приречений на поразку.

У першому підрозділі третього розділу „Український визвольний рух на Наддніпрянській Україні під час німецької окупації”, який має назву „Похідні групи ОУН-б та становлення українського визвольного руху на Наддніпрянщині (червень 1941 - травень 1942 рр.)”, наголошено на тому, що створенням осередків ОУН-б займалися українські націоналісти, об'єднані у три похідні групи: північну, південну та середню. За короткий проміжок часу протягом літа - осені 1941 р. оунівці змогли охопити майже всі українські етнографічні землі своєю мережею. На початковому етапі діяльності похідних груп ОУН-б на Наддніпрянщині 1941 р. націоналістам вдалося частково поширити свій вплив на органи самоуправління, зокрема на Дніпропетровщині. Члени ОУН-б заснували низку громадських організацій, зокрема Український червоний хрест, товариство „Просвіта” тощо. Ці організації використовувалися для легальної діяльності. Одним з головних напрямків роботи ОУН-б була також пропагандистська діяльність. Для поширення ідей незалежної України оунівці використовували офіційні україномовні видання окупаційної влади та засновували власні газети і часописи. Зокрема, крайовий провід ОУН-б на центральноукраїнських землях видавав офіціоз „За самостійну Україну” (1942-1943) та газету юнацтва „Прапор Молоді” (1942).

Німецька влада спочатку не звертала уваги на похідні групи ОУН-б, не знаючи про їх справжню мету. Коли ж вони усвідомили небезпеку роботи оунівців, розпочалися арешти та розстріли, а в пресі - пропаганда проти ідеї самостійної України. Створена мережа ОУН-б виявилася недостатньо міцною і під натиском німців розпадалася. Значна кількість арештів відбувалася через відсутність конспірації. Найбільших втрат зазнало підпілля в індустріальних районах, зокрема на Дніпропетровщині, Криворіжжі й Донбасі.

У другому підрозділі „Підпільно-революційний етап діяльності ОУН-б на Наддніпрянській Україні (травень 1942 - 1943 рр.)” аналізується розвиток антинацистської боротьби ОУН-б, зокрема перехід до відкритого опору, в тому числі й збройного.

Діяльність осередків ОУН на Наддніпрянщині у цей час проходила за такими напрямками: організаційно-мобілізаційний, культурницько-пропагандистський, терористично-бойовий (військовий). Перший полягав у створенні органів місцевого самоврядування, розширенні підпільної мережі й залученні нових членів у ряди ОУН. У рамках культурницько-пропагандистського напрямку засновувалися українські театри, реорганізовувалася робота шкіл та інших освітніх установ, поширювалася різноманітна література, створювалися типографії тощо. Останній напрямок мав свою специфіку у центральних та південних областях України. У Центральній Україні здійснювались індивідуальні терористичні акти проти представників окупаційної влади й каральних органів, а з 1943 р. проводилася робота з організації відділів УПА. У південних областях, що належать до степової зони, організація великих озброєних груп була неможливою, тому тут обмежилися лише мобілізаційною роботою серед членів підпілля.

На момент розгортання підпільно-революційної діяльності ОУН на Наддніпрянщині німецькі спецслужби повністю усвідомили небезпеку націоналістичного підпілля й накопичили досвід боротьби з оунівцями, якого не мали на початку німецько-радянської війни. З другої половини 1943 р., після повернення радянської влади на Наддніпрянщину, органи державної безпеки СРСР продовжили боротьбу з націоналістичним підпіллям. Протягом другої половини 1943 р. вдалося ліквідувати значну кількість осередків у Південній та, частково, Центральній Україні.

У третьому підрозділі „ОУН-м на Наддніпрянщині під час німецької окупації (1941-1943 рр.)” акцентовано на тому, що у вказаний час ОУН-м діяла переважно як культурницька організація. Найбільшого успіху вона досягла у Києві. Помилкою її керівництва була орієнтація на легальні засоби діяльності, що призвело до розконспірації значної частини членів націоналістичного підпілля, зокрема активу й провідників та, у свою чергу, до значних втрат під час німецьких репресій.

У діяльності ОУН-м на Наддніпрянщині можна виокремити три періоди. Перший період (червень - грудень 1941 р.) характеризувався легальними засобами, що спирались на певну підтримку німецької окупаційної влади; другий (січень - липень 1942 р.) - пов'язаний з пошуком виходу із організаційної кризи, зумовленої активізацією німецьких репресій; третій (серпень 1942 - кінець 1943 р.) характеризувався спробою переходу до активної боротьби, зокрема збройної.

У першому підрозділі четвертого розділу „Діяльність ОУН та УПА на Наддніпрянській Україні наприкінці Другої світової війни та у повоєнне десятиліття”, який має назву „ОУН та УПА на Наддніпрянщині наприкінці німецько-радянської війни та у перші повоєнні роки (1944 - 1946 рр.)” розглянуто продовження визвольної боротьби за створення самостійної української держави в нових умовах, що були спричинені зміною ситуації в німецько-радянській війні і звільненням території України від нацистської окупації.

Керівництво ОУН намагалося відновити організаційну мережу націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині та залучити нових членів до ОУН-б. Проводилася робота зі спеціалістами із Наддніпрянщини, які були відрядженні на Західну Україну для відбудови народного господарства. Відділи УПА на Наддніпрянщині дислокувалися на території правобережних областей, здебільшого Житомирської, Вінницької та Кам'янець-Подільської. Поруч з ними діяли рейдові групи УПА, які досягали Київської, Черкаської та Кіровоградської областей.

Після завершення німецько-радянської війни боротьба органів НКВС-НКДБ з ОУН та УПА посилилася. Протягом 1944-1946 рр. радянські органи державної безпеки на Наддніпрянщині заарештували, за попередніми підрахунками В. Нікольського, 2988 членів ОУН Нікольський В. Підпілля ОУН (б) у Донбасі / В. Нікольський. Ї К. : Б.в., 2001. Ї С. 106-110.. Найбільшу кількість було заарештовано у центрах краєвих проводів: Києві (644 особи) та Дніпропетровську (342 особи). Військові частини радянських спецслужб проводили регулярні операції проти відділів УПА. Для досягнення кінцевої мети - ліквідації спротиву - керівництво УРСР та спецслужб вдавалося до широкомасштабних агентурно-провокаційних заходів, зокрема до створення псевдоосередків ОУН на Наддніпрянщині.

У другому підрозділі „Діяльність ОУН та УПА на Наддніпрянській Україні в умовах глибокого підпілля (1947-1949 рр.)” визначені зміни в характері боротьби ОУН та УПА з радянською владою, які полягали у переході від масштабних бойових дій до операцій малими силами. У 1949 р. керівництво визвольного руху прийняло рішення розформувати УПА й повністю перейти до збройного підпілля.

Керівництво ОУН та УПА усвідомлювало важливість охоплення визвольним рухом Наддніпрянської України. Щороку наголошувалося на актуальності гасла „Обличчям до Сходу”, розроблялися відповідні інструкції. Націоналістичне підпілля практикувало різни види діяльності на східноукраїнських землях: поширення агітаційно-пропагандистського матеріалу, відправлення рейдів на Схід, здійснення терористичних актів проти працівників радянських партійних та каральних органів тощо.

З метою залучення молоді Наддніпрянщини до визвольного руху члени ОУН розробили спеціальну програму „Орлик”. На успішність такої діяльності вказували керівники радянських органів державної безпеки. У 1948 р. на Наддніпрянщині було знешкоджено 10 молодіжних організацій (131 особа), а у 1949 р. - 4 організації з 57 учасниками. У той же час, для порівняння на Західній Україні було ліквідовано 162 організації із 1757 учасниками.

У 1947-1949 рр. радянські партійні та каральні органи не збавляли обертів у боротьбі проти українського визвольного руху, спрямовуючи значні ресурси на його ліквідацію. Зокрема, у 1949 р. на Наддніпрянщині внаслідок проведення спецоперацій було знешкоджено 575 членів націоналістичного підпілля. Однак повністю розгромити український визвольний рух на східноукраїнських землях не вдалося.

У третьому підрозділі „Згортання боротьби збройного націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині у першій половині 1950-х рр.” проаналізовано основні причини затухання боротьби оунівського підпілля на Наддніпрянщині.

Протягом першої половини 1950-х рр. звужується географія діяльності українського націоналістичного підпілля. Зокрема, збройні боївки діяли на території правобережних областей, в основному на кордонах із західноукраїнськими областями: в Житомирській, Хмельницькій та Вінницькій. В інших областях Наддніпрянської України діяльність збройних груп була неможливою з огляду на відсутність великих лісових масивів. Тому тут більше проявили себе підпільні організації, переважно - молодіжні. Значна кількість таких організацій виникала на Донбасі. Це передусім було пов'язано із переселенською кампанією радянської влади, коли на відбудову народного господарства із Західної України прибуло немало членів і симпатиків ОУН.

Незважаючи на те що з 1955 р. про наявність збройних боївок та підпільних оунівських груп на Наддніпрянщині говорити здебільшого не можна, органи державної безпеки продовжували боротьбу з українським визвольним рухом. У КДБ небезпідставно побоювалися повернення колишніх учасників ОУН із ув'язнення.

Основні результати дисертаційного дослідження

В історії українського визвольного руху 1920-1955 рр. Наддніпрянська Україна відіграла роль, яка ще недостатньо адекватно оцінена наукою. Вирішення цієї наукової проблеми сприятиме ліквідації однієї з „білих плям” в історії України та осмисленню регіональних особливостей феномену українського визвольного руху 1920-1955 рр.

Обґрунтовано висновок, що наприкінці та після Українських визвольних змагань початку ХХ століття на території УСРР не припинялася боротьба за відновлення самостійності України. Одним із найактивніших суб'єктів антирадянського спротиву була УВО, а потім ОУН. Діяльність УВО на Наддніпрянщині розпочалася з підготовки антирадянського повстання, згодом перейшла до збирання інформаційного матеріалу про різні сфери життя в УСРР. Попри вдалу інформаційну роботу, створення референтури східноукраїнських справ, ОУН не змогла повною мірою поширити свою діяльність на територію Наддніпрянської України у 1930-х рр., зокрема через успішну діяльність радянських органів державної безпеки.

Не зважаючи на розкол ОУН 1940 р., унаслідок чого виникли дві різні організації з однаковою назвою - ОУН-б та ОУН-м - до червня 1941 р. обидві організації розробили плани поширення свого впливу на східноукраїнські землі.

Встановлено, що піком організаційної діяльності українських націоналістів на Наддніпрянщині стали роки німецької окупації (1941-1943 рр.). Скориставшись нестабільною ситуацією перших місяців війни, ОУН-б та ОУН-м вдалося поширити свою діяльність на всі українські етнографічні землі. Спільна помилка обох організацій полягала в очікуванні сприяння німецької окупаційної влади у відродженні Української держави.

У діяльності ОУН-б на Наддніпрянщині під час німецької окупації можна виділити два етапи: підготовчий (червень 1941 - травень 1942 рр.) та підпільно-революційний (травень 1942-1943 рр.). Підпілля було об'єднане в рамках двох крайових проводів - центральноукраїнських (м. Київ) та південноукраїнських (м. Дніпропетровськ) земель. Від 1943 року східноукраїнською мережею ОУН-б та відділами групи УПА-Південь керував В. Кук.

Діяльність ОУН-м на Наддніпрянщині можна умовно поділити на три періоди: легальний (червень - грудень 1941 р.); пошук виходу із організаційної кризи в умовах активізації німецьких репресій (січень - липень 1942 р.); період активної боротьби (серпень 1942 - кінець 1943 рр.). Роботу місцевих осередків координувало Центральне керівництво, очолюване О. Ольжичем. Оунівці восени 1941 р. створили у Києві Українську національну раду, до складу якої входили представники різних політичних угрупувань і течій. Її мета полягала в організації українських адміністративних органів на місцях.

Українські націоналісти на Наддніпрянщині в умовах німецької окупації діяли в організаційному, культурницькому, пропагандистському та терористично-бойовому (військовому) напрямках.

Після звільнення території України від нацистської окупації помічається спад присутності ОУН та УПА на Наддніпрянщині, що було викликано потужною протидією радянської репресивної машини та географічними умовами, несприятливими для ведення підпільно-партизанської боротьби. Збройна боротьба відділів УПА на Наддніпрянщині охоплювала, здебільшого, правобережні області УРСР, поступово зосереджуючись на західноукраїнському прикордонні. На іншій території Наддніпрянської України у глибокому підпіллі діяли осередки ОУН-б.

Для розгортання визвольного підпілля на Наддніпрянщині у післявоєнні роки керівництво націоналістичного руху в рамках реалізації гасла „Обличчям до Сходу!” намагалося використати приїжджих спеціалістів та голодуючих із східноукраїнських земель, робота з якими визначалася серед найголовніших пріоритетів.

Відносно успішною була робота ОУН, спрямована на залучення до визвольного руху молоді Наддніпрянщини. Важливість такого напрямку роботи підтверджена розробкою спеціальної програми націоналістичного підпілля „Орлик”.

На 1950-1955 рр. припадає останній період діяльності націоналістичного руху на Наддніпрянщині. У цей час відбувалася ліквідація органами державної безпеки розрізнених ланок оунівського підпілля та збройних боївок. З боку українського визвольного руху проводилися стихійні антирадянські акції. Незважаючи на те, що останні оунівські осередки на Наддніпрянщині були ліквідовані у 1955 р., органи державної безпеки продовжували боротьбу з українським визвольним рухом. У КДБ небезпідставно побоювалися повернення колишніх учасників ОУН із ув'язнення, оскільки пізніше частина з них стала активними учасниками дисидентського й правозахисного руху. Змінився час, змінилися обставини діяльності. Український визвольний рух перейшов до інших засобів боротьби за державну самостійність України.

Напрямки подальшої розробки проблеми можуть полягати у більш детальному вивченні еволюції програмових засад ОУН під впливом діяльності на Наддніпрянській Україні, зокрема етнонаціональної концепції. Потребує окремого аналізу історія групи УПА-Південь.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Щур Ю. УПА і Червона армія: протиборство чи взаємодія? / Ю. Щур // Література і культура Полісся. Ї Ніжин : НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. Ї Вип. 20: Історичні та культурологічні процеси на Поліссі та в Україні (ХІ-ХХ століття). Ї С. 219-224.

2. Щур Ю. І. Національний рух Опору на Наддніпрянщині у 20-ті роки ХХ ст. / Ю. І. Щур // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Ї Запоріжжя : ЗНУ, 2006. Ї Вип. XX. Ї С. 153-161.

3. Щур Ю. І. Запорізький округ ОУН-революційної (1941-44 рр.) / Ю. І. Щур // Музейний вісник. Ї Запоріжжя : Дике поле, 2007. Ї Вип. 7. Ї С. 154-161.

4. Щур Ю. І. Національна революція на експорт: курс ОУН на поширення підпільної мережі на Наддніпрянщину (1929-1939 рр.) / Ю. І. Щур // Південний архів. Історичні науки: Збірник наукових праць. Ї Херсон : Видавництво ХДУ, 2007. Ї Вип. 26. Ї С. 250-256.

5. Щур Ю. І. На шляху до національного порозуміння: еволюція етнонаціональної концепції ОУН під впливом діяльності на Півдні України / Ю. І. Щур // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Ї Запоріжжя : Просвіта, 2007. Ї Вип. ХХІ. Ї С. 233-236.

6. Щур Ю. І. Підпілля ОУН-м на Наддніпрянщині під час німецько-радянської війни / Ю. І. Щур // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Ї Запоріжжя : Просвіта, 2008. Ї Вип. XXII. Ї С. 109-117.

7. Щур Ю. І. Нарис історії діяльності Організації Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях / Ю. І. Щур. Ї Запоріжжя : Друкарська дільниця Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького, 2006. Ї 68 с.