Молодіжна демократична ініціатива в контексті відродження національної свідомості та формування державницької ідеології в Україні (друга половина 1980-2000-і рр.)

Проведені Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді протягом 1993-1996 рр. дослідження динаміки зміни соціально-політичних орієнтацій молоді свідчать про істотне зниження в неї інтересу до проблем політичного життя. Більшість молодих людей за вказані роки не виявляла довіри до жодного з інститутів влади, жодної політичної партії, молодіжної чи “дорослої” громадсько-політичної, профспілкової організації.

Отже, протягом першої половини 1990-х рр. молодіжний рух в Україні можна охарактеризувати як слабкий, малочисельний, організаційно не структурований, його учасники здебільшого обирали споглядальну позицію щодо важливих суспільно-політичних подій життя України.

У четвертому розділі “Молодіжний рух як складова частина структур самоорганізації українського суспільства на сучасному етапі: перспективи розвитку” вивчено місце і роль демократичної молодіжної ініціативи у становленні громадянського суспільств в Україні в другій половині 1990-х - на початку 2000-х рр.

Упродовж другої половини 1990-х рр. громадські структури молодіжного руху України еволюціонували відповідно до тенденцій, що склалися в ньому протягом останніх років. Однією з основних закономірностей і характеристик молодіжного руху другої половини 1990-х рр. стало невпинне розростання мережі молодіжних Всеукраїнських організацій та об'єднань. Так на кінець 1999 р. зросла загальна чисельність громадських молодіжних та дитячих організацій. Серед тих, що з'явилися на молодіжній арені в 1999 р., були: Всеукраїнська асоціація молодих співробітників “Альтернатива В”; ВГМО “Асоціація молодих депутатів України”; ВГМО “Молоді демократи”; Всеукраїнська громадська організація “Асоціація молодих науковців”; Всеукраїнська громадська організація “Український молодіжний парламент”; ВМГО “Фонд підтримки молодіжних демократичних ініціатив”; Всеукраїнське молодіжне екологічне об'єднання “Молода зелена альтернатива”; Всеукраїнське молодіжне об'єднання “Слов'яни”; Всеукраїнське об'єднання “Молода громада”; Міжнародна молодіжна громадська організація “Молодіжна академія наук” тощо. Як свідчить неповний список перерахованих зареєстрованих молодіжних організацій та об'єднань, сфери діяльності та форми організації їх досить різноманітні, що свідчить швидше про розвиток ніж занепад молодіжного руху.

Щодо характеру і діяльності всеукраїнських молодіжних організацій, то навпаки - кількість політизованих та відверто припартійних молодіжних структур зростає. Слід додати, що пріоритетність політичного аспекту не завжди декларується. До того ж, лише умовно можна назвати позапартійними ті громадські об'єднання молоді, котрі чітко не заявляють у своїх програмних документах про політичний характер своєї діяльності чи припартійний статус.

На початку ХХІ ст. більше 300 регіональних молодіжних громадських та політичних структур продовжували свою діяльність з вирішення молодіжних проблем. Водночас спектр соціально-політичних орієнтацій та сфера діяльності обласних, районних та міських ланок молодіжних структур зберігали своє різнобарв'я. Ці організації яскраво політизовані, нейтральні, культурологічні, спортивні, дозвільні тощо.

Важливою рисою новітнього етапу в розвитку молодіжного руху стало те, що протягом останнього десятиріччя для задоволення потреб молоді та реалізації державної молодіжної політики в усіх областях України при органах місцевої виконавчої державної влади створювались підрозділи по роботі з молоддю. Значна частина молодіжних організацій займається вирішенням різноманітних соціальних, професійних, освітніх проблем, намагаючись забезпечити їм певний соціальний захист. Серед усіх Всеукраїнських молодіжних і дитячих громадських об'єднань питаннями соціальної адаптації молоді тією чи іншою мірою опікуються понад 40 утворень.

Упродовж останніх років, завдяки активній діяльності Українського національного комітету молодіжних організацій, поглиблюється консолідація українського молодіжного руху. Це дає шанс українському молодіжному руху мати на міжнародному рівні потужного і дієвого представника своїх інтересів. За масштабами діяльності молодіжні організації можна поділити на всеукраїнські або регіональні осередки міжнародних організацій, всеукраїнські організації, окремі обласні структури всеукраїнських організацій, обласні та міські організації. З точки зору політичних уподобань, всі молодіжні організації, по-перше, можна розподілити на неполітичні та політичні; по-друге, на ліві, центристські, національно-демократичні та націоналістичні. За напрямком діяльності умовно можна поділити на студентські, культурологічні, благодійницькі, фахові, соціальної допомоги, спортивні та туристські, екологічні. Слід відмітити, що, окрім перерахованих, є цілий ряд організацій, що задовольняють молодіжні інтереси через програми різного спрямування, що не дає можливості однозначно визначити головний напрям. Як правило, такі організації відносять до позакатегорійних.

У висновках дисертації викладено основні результати дослідження, обґрунтовано положення, які виносяться на захист.

1. Аналіз стану наукового вивчення теми засвідчив, що вона поки не стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Залучена до роботи джерельна база є представницькою, достовірною, презентована законодавчими актами Верховної Ради та Указами і розпорядженнями Президента України; документами і матеріалами державних і місцевих органів влади (закони, підзаконні, нормативні акти, постанови, рішення, розпорядження); молодіжними програмами та проектами, програмно-нормативними, статутними документами партій, організацій, рухів, об'єднань; статутами та положеннями комітетів та молодіжних фондів; спеціальними довідниковими відомчими виданнями з проблем молоді відділів у справах молоді, молодіжних фондів.

2. Криза суспільно-політичних та соціально-економічних підвалин радянської моделі державності, ціннісних орієнтирів радянських людей - причини формування демократичних форм молодіжного руху в УРСР, як своєрідного протесту проти зашкарублості пануючої на той час ідеології. У них молодь прагнула якнайповніше самореалізуватися, віднайшовши оптимальне місце у соціальній структурі УРСР.

3. У 1986-1987 рр. розпочинаються перші, нерішучі спроби зі створення альтернативних комсомолу молодіжних суспільних організацій. З того ж часу в Україні починають виникати і активно діяти молодіжні дискусійні клуби, на арену суспільно-політичного життя, зокрема, виходить Український Демократичний Союз. На 1988 р. молодіжний неформальний рух почав різко змінювати своє політичне обличчя. Палітра молодіжних неформальних організацій стала ще більш різноманітною і контрастною. 1989-1990 рр. були позначені найбільшою молодіжною активністю Всеукраїнських молодіжних та студентських організацій.

4. Події серпня 1991 р. започаткували новий етап сучасного українського молодіжного руху, який відкрив для його учасників шлях до реальної інституціалізації. Для молодіжних структур демократичної орієнтації відкрилися широкі можливості для розвитку та поширення свого впливу на молодь України. Відразу після проголошення незалежності України СУС, СНУМ, “Пласт”, УМА та Фонд “Молода Україна” оприлюднили “Заяву молодіжних організацій”, де вимагали негайної націоналізації майна ЛКСМУ та зміни керівною складу усіх рівнів в республіці.

5. Друга половина 1991 р. була відзначена кризовими явищами як в соціально-економічному і політичному житті республіки, так і в середовищі молодіжного руху. Молодіжні структури перебували в стані пошуку нових форм та методів роботи, загострювалася ідеологічна дискусія між прихильниками поступового розвитку та революційної боротьби, вичерпувався ідеологічний багаж більшості молодіжних організацій. На початок 1992 р. молодіжний рух не являв собою якоїсь єдиної ідеологічно спорідненої спільноти.

6. Молодіжний рух та його розвиток за період 1993 - 1996 рр. повністю відповідали стану речей, що був у той час в Україні. Спалах активності молоді, який припав на 1989 - 1992 рр., у 1993 р. почав згасати. Загальна криза призвела і до кризи в молодіжному русі. Більшість молодих людей за вказані роки не виявляла довіри до жодного з інститутів влади, жодної політичної партії, молодіжної чи “дорослої” громадсько-політичної, профспілкової організації, а тому і не пов'язувала з ними реалізації своїх різнобічних інтересів (від 66% до 75% молодих респондентів).

7. Однією з основних закономірностей і характеристик молодіжного руху другої половини 1990-х рр. стало невпинне розростання мережі молодіжних Всеукраїнських організацій та об'єднань. Серед тих, що з'явились на молодіжній арені в 1999 р., були: Всеукраїнська асоціація молодих співробітників “Альтернатива В”; ВГМО “Асоціація молодих депутатів України”; ВГМО “Молоді демократи”; Всеукраїнська громадська організація “Асоціація молодих науковців”; Всеукраїнська громадська організація “Український молодіжний парламент”; ВМГО “Фонд підтримки молодіжних демократичних ініціатив”; Всеукраїнське молодіжне екологічне об'єднання “Молода зелена альтернатива”; Всеукраїнське молодіжне об'єднання “Слов'яни”; Всеукраїнське об'єднання “Молода громада”; Міжнародна молодіжна громадська організація “Молодіжна академія наук” тощо. Як свідчить неповний список перерахованих зареєстрованих молодіжних організацій та об'єднань, сфери діяльності та форми організації їх досить різноманітні, що свідчить скоріше про розвиток ніж занепад молодіжного руху.

8. На початку ХХІ ст. більше 300 регіональних молодіжних громадських та політичних структур продовжують свою діяльність з вирішення молодіжних проблем. Водночас спектр соціально-політичних орієнтацій та сфера діяльності обласних, районних та міських ланок молодіжних структур зберігали своє різнобарв'я. Ці організації яскраво політизовані, нейтральні, культурологічні, спортивні, дозвільні тощо. Важливою рисою новітнього етапу в розвитку молодіжного руху стало те, що протягом останнього десятиріччя для задоволення потреб молоді та реалізації державної молодіжної політики в усіх областях України при органах місцевої виконавчої державної влади створювались підрозділи по роботі з молоддю. Паралельно продовжує посилюватися тенденція до створення припартійних молодіжних організацій. Так упродовж останніх років серед усіх зареєстрованих, відповідно до чинного законодавства всеукраїнських організацій саме такі організації, становлять третину, тоді як в першій половині відсотковий їх склад складав лише 15 %. Нині майже всі партії України мають припартійні молодіжні формування.

ОСНОВНИЙ МІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ ДИСЕРТАНТКИ

1. Неформальні молодіжні організації в УРСР // Історичні записки. Збірник наукових праць. - Луганськ, 2007. - Випуск 14. - C. 146 - 156.

2. Роль молоді під час серпневих подій 1991 року та розвиток українського молодіжного руху після розпаду Радянського Союзу // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. - Серія : Історія. - Вінниця, 2007. - Вип. ХІІ - С. 155 - 159.

3. Суспільно-політичні обставини виникнення демократичних форм молодіжного руху в УРСР у 70-х-80-х рр. ХХ ст. // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків, 2007. - Випуск 25-26. - С. 85 - 88.

4. Молодіжний рух в Україні напередодні серпневих подій 1991 року // Збірник наукових праць Ніжинського державного педагогічного університет ім. М. Гоголя. - Ніжин, 2007. - С. 226 - 234.

5. Молодіжний рух в Україні у перші роки незалежності (1991-1993 рр.) // Гуржіївські історичні читання. Збірник наукових праць. - Черкаси, 2007. - Вип. 2. - С. 487 - 495.

6. Передумови формування демократичних форм молодіжного руху в УРСР // Сімнадцята наукова сесія Осередку наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах (14-24 березня 2006 року). - Черкаси, 2007. - С. 94 - 96.

7. Молодіжний рух в УРСР (огляд історіографії 1970 - 1980 - х рр.) // Материалы ІІІ научной международной научно-практической конференции “Дни науки - 2007”. - Т.8 История, Музыка и жизнь, Физическая культура и спорт. - Днепропетровск, , 2007. - С. 14 - 17.

Размещено на Allbest.ru