Повсякденне життя населення Києва в роки нацистської окупації 1941–1943 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

повсякденне життя населення києва в роки нацистської окупації 1941-1943 рр.

Заболотна Тетяна Володимирівна

Київ - 2008

Анотації

Заболотна Т.В. Повсякденне життя населення Києва в роки нацистської окупації 1941-1943 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню повсякденного життя мешканців окупованого Києва. На основі широкої джерельної бази досліджуються структури повсякденності: харчування, одяг, житло, охорона здоров'я та аналізуються потреби городян у соціокультурній сфері. Визначено роль міської управи у вирішенні щоденних проблем киян. З'ясовано, що окупація поглибила щоденні проблеми киян, які змушені були самотужки виходити зі складних ситуацій, не розраховуючи на підтримку міської влади. Політика окупантів у сфері використання місцевих ресурсів спрямовувалася у першу чергу на обслуговування потреб німців. Простежується діяльність закладів торгівлі та громадського харчування, медичних, освітніх установ і закладів культури у напрямку задоволення повсякденних запитів городян.

Ключові слова: Друга світова війна, нацистський окупаційний режим, повсякденне життя, міський соціум, стратегії виживання.

Заболотная Т.В. Повседневная жизнь населения Киева в годы нацистской оккупации 1941-1943 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению повседневной жизни горожан оккупированного Киева. Охарактеризован процесс становления и формирования местных органов власти. Установлено, что во время нацистской оккупации они играли вспомогательную роль в осуществлении власти в городе. Созданный полицейский и управленческий аппарат имел насильственный уклон и предусматривал жёсткий контроль над местным населением путём внедрения комендантского часа и легитимационных мероприятий. Репрессивный характер власти проявился с первых дней оккупации в законодательных и нормативных актах городского комиссариата и управы. На протяжении всей оккупации для киевлян самым сложным и практически неразрешённым оставался вопрос продовольственного обеспечения, получения предметов первой необходимости. Главным источником пополнения указанных товаров были преимущественно базары. Горожане прозябали на гране выживания и не могли рассчитывать даже на удовлетворение минимальных физиологических потребностей организма в пище, одежде, жилье и т.п. Определена роль городской управы в решении ежедневных проблем киевлян. Доказано, что жители Киева своими силами решали весь спектр повседневных проблем и не рассчитывали на поддержку со стороны местных властей.

Разрушение жилищно-коммунальной сферы усложнило быт горожан, поскольку квартирный вопрос решался, как и другие, ориентируясь на безапелляционное обеспечение интересов гитлеровцев. Сложные условия жизни отрицательно сказались на уровне здоровья городского населения. Быстро распространялись инфекционные болезни, борьба с которыми сводилась на нет разрушением учреждений медицинской сферы. Доступ киевлян к медицинским услугам усложнился вследствие их дороговизны.

Жизнь в оккупированном Киеве продолжалась и горожане стремились отвлечься от страшных будней нацистской оккупации. В этом им помогли театры, кинотеатры, музеи, библиотеки, возобновившие свою деятельность. Однако они не могли в полной мере удовлетворить запросы киевлян в этой сфере, и существенно не влияли на преодоление душевного дискомфорта горожан.

В диссертации доказано, что нацистское руководство старалось свести школьное образование к минимуму знаний. Открытие семилетних школ, профтехучилищ и т.п. было вынужденным шагом, продиктованным условиями военного времени.

Освещена деятельность учреждений торговли и общественного питания, медицинских, культурных и образовательных организаций, направленная на удовлетворение повседневных запросов горожан.

Ключевые слова: Вторая мировая война, нацистский оккупационный режим, повседневная жизнь, городской социум, стратегии выживания.

Zabolotna T.V. Everyday life of Kyiv population during the Nazi occupation 1941-1943. - Manuscript.

Thesis for a Candidate of Sciences degree by speciality 07.00.01 - The History of Ukraine. - The Institute of History of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The thesis studies everyday life of inhabitants of Nazi-occupied Kyiv. Work is grounded on wide source base and investigates the structure of daily needs, i.e. food, clothes, habitation, health protection and analyses citizens' needs in social and cultural fields. Also the role of local authorities like city council in solving of citizen daily problems was determined. It was made clear that Kyivites were left alone with the necessity to solve the whole spectrum of their urgent problems, thus Kyiv citizens used to escape from difficult situations by themselves, without the support of city council. Occupants' policy in field of usage of local human resources was mainly directed to serve the needs of Germans. Also the activities of trade establishment and catering, medical and cultural institutions in the framework of satisfaction of the citizens' daily needs are traced in this work.

Key words: World War II, Nazi occupational regime, everyday life, city population, survival strategies.

1. загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Упродовж останніх років в історичній науці спостерігається чітка тенденція до вивчення гуманітарних аспектів суспільного буття, а об'єктом історичного пізнання стає пересічна людина. Межі наукових студій поступово розширюються не лише в напрямі розкриття глобальних, доленосних подій, а й фокусуються на повсякденному житті людини з усіма його складовими. Сталий інтерес до подій Другої світової війни та сучасні суспільні виклики диктують необхідність перегляду цілих тематичних пластів на основі нових методологічних підходів. Об'єктивне відтворення буття звичайних людей у всіх його проявах у роки нацистської окупації України є одним з важливих напрямів вивчення історичного минулого нашого народу.

Висвітлення цілісної картини життя різних верств населення Києва в умовах окупації до певної міри дозволить відтворити можливі стратегії виживання киян та тактику їх поведінки.

Актуальність праці визначається тим, що матриця історичних традицій проектується на сучасне суспільство та його проблеми, породжені недостатньою увагою влади до потреб пересічних громадян. Попри очевидну полярність сучасної та воєнної епох, доводиться констатувати, що їх порівняння дозволяє виявити певні аналогії, матеріал для яких містять і ті питання, які досліджуються у дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконана у відділі історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України в рамках науково-дослідної теми «Українське суспільство і влада на завершальному етапі війни. 1943-1945 рр.» (реєстраційний номер 0104U003293) та «Україна в добу німецько-румунської окупації 1941-1944 рр.: соціально-економічний та антропологічний вимір» (реєстраційний номер 0107U000237).

Об'єкт вивчення - міський соціум Києва в умовах нацистської окупації.

Предмет дослідження охоплює особливості німецького окупаційного режиму в Києві, діяльність міських органів влади та власне киян щодо розв'язання нагальних життєвих проблем: легалізація свого статусу, забезпечення продовольством та предметами щоденного вжитку, житлом, отримання медичних послуг, доступ цивільного населення до закладів культури та освіти, повсякденний побут мешканців міста.

Хронологічні рамки праці - 1941-1943 рр. Нижня межа обумовлена датою захоплення німцями столиці України (19 вересня 1941 р.), верхня - його визволенням Червоною армією (6 листопада 1943 р.). Для аналізу окремих процесів та явищ (ставлення киян до початку війни, евакуації) хронологічні рамки дещо зміщуються.

Географічні межі дисертації охоплюють територію міста Києва. При розгляді ряду законодавчих актів та окремих сюжетів виникла необхідність проаналізувати аналогічні процеси та явища на терені рейхскомісаріату «Україна», для порівняння заходів окупаційної влади щодо місцевого населення - однотипні події у «військовій зоні».

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі виявлених джерел, здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії комплексно висвітлити основні складові життя та побуту міського населення столиці України в умовах окупації, політику гітлерівської влади й місцевих органів управління стосовно городян та її наслідки.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясувати стан наукового вивчення теми, рівень і специфіку її джерельної бази;

- охарактеризувати процес становлення й компетенцію цивільних органів влади та місце легітимаційних заходів у впровадженні політики «нового порядку»;

- проаналізувати способи вирішення проблем постачання продуктами харчування міського населення та роль самозабезпечення у розв'язанні цього питання;

- розглянути можливості киян щодо задоволення свої потреб у предметах повсякденного вжитку;

- дослідити житлові умови мешканців Києва у роки нацистської окупації;

- показати рівень медичного обслуговування різних верств населення та санітарно-епідеміологічний стан столиці;

простежити особливості діяльності культурно-мистецьких установ;

з'ясувати запити киян в освітній сфері та шляхи їх реалізації.

Визначивши такі дослідницькі завдання, дисертантка не претендує на вичерпний аналіз усіх аспектів життя та побуту мешканців окупованого Києва з огляду на багатогранність даної теми.

Методологія і методика дослідження. Дисертація виконана в контексті соціальної історії. Методологічною основою праці стали антропологічні підходи, згідно з якими у фокусі наукового пошуку перебуває міський соціум, різні категорії населення, пересічна людина, що розглядається не лише як об'єкт, а й суб'єкт історичного дійства. Керуючись принципами історизму й прагнучи уникати стереотипів та ідеологічних нашарувань, дисертантка обирала методики, що найбільш ефективно забезпечували розв'язання сформульованих завдань. Поряд із загальнонауковими методами (структурний, системний, формально-логічний) використано міждисциплінарні й історичні, зокрема джерелознавчий, статистичний, проблемно-хронологічний, компаративний та інші.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

- вивчено тему, яка на сьогодні не отримала всебічного й об'єктивного висвітлення у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

- розширено джерельну базу теми за рахунок залучення до наукового обігу нових архівних документів та матеріалів, зокрема й унікальних джерельних комплексів зі складу відомчих архівосховищ;

- предметом спеціального вивчення стало повсякденне життя пересічних киян упродовж окупації;

- переглянуто усталені стереотипи стосовно буття городян в окупованому місті;

- проаналізовано коло питань, які раніше не знаходили достатнього висвітлення у науковій літературі: процес створення окупаційної адміністрації та місце в ній допоміжних органів управління; особливості окупаційного режиму у м. Києві та його вплив на вирішення мешканцями міста повсякденних проблем;

- визначено основні документи, завдяки яким городянам вдавалося легалізуватися за «нового порядку»;

- з'ясовано шляхи розв'язання киянами продовольчого питання, забезпечення потреб у їжі, житлі; отримання медичної допомоги;

- розкрито заходи гітлерівського окупаційного режиму в соціокультурній сфері та залежність намірів місцевої влади від розпоряджень та наказів міського комісаріату.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що виявлений і відповідним чином систематизований емпіричний матеріал, теоретичні положення, узагальнення і висновки, викладені у праці, можуть бути використані для підготовки спецкурсів з історії України періоду Другої світової війни, зокрема окупації, а також підручників та навчальних посібників з історії Києва новітнього часу.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації і результати роботи обговорювалися на засіданнях відділу історії України періоду Другої світової війни. Окремі аспекти праці знайшли відображення у виступах на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях та круглих столах: «Актуальні проблеми історії Великої Вітчизняної війни 1941?1945 рр.» (Житомирський державний університет ім. Івана Франка, 22 жовтня 2004 р.), «60-річчя визволення України від фашистських загарбників: внесок українського народу в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни» (Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 27 жовтня 2004 р.), «Незабутні сторінки історії нашого народу» (Інститут історії України НАН України, 17 грудня 2004 р.), «Безсмертя подвигу» (Національна академія внутрішніх справ України, 22 квітня 2005 р.), «Друга світова війна: Український вимір» (Інститут історії України НАН України, 29 вересня 2005 р.), а також під час методологічних семінарів 2007 і 2008 рр. в Інституті історії України НАН України.

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у 9 публікаціях, 5 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 8 друкованих аркушів.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури (442 найменування), додатків. Загальний обсяг роботи становить 259 сторінок, з них 189 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету й завдання, доведено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі ? «Історіографія проблеми та характеристика джерел» - проаналізовано стан наукової розробки, рівень опрацювання вітчизняними та зарубіжними вченими теми повсякденного життя киян у роки нацистської окупації, подано загальну характеристику джерел і літератури. Розділ структурно поділяється на 2 підрозділи. Перший - «Стан наукової розробки теми» - містить аналіз літератури з проблематики. Повсякденне життя киян упродовж нацистської окупації не стало предметом ґрунтовних досліджень у радянській історіографії. В окремих роботах у контексті вивчення історики аналізували буття городян в окупованому місті. У розвідках К. Дубини згадуються деякі аспекти життя киян у роки окупації, автор викрив злочинний характер гітлерівського режиму та звинуватив міську управу в умисній співпраці з німцями. У монографії М. Супруненка, окрім іншого, охарактеризовано окупаційну владу, встановлену нацистами на захоплених територіях. Хоча тогочасні публікації мали певні методологічні хиби, проте на тривалий час вони створили емпіричний фундамент для вивчення історії війни.

У 1960-ті роки з'явилися узагальнюючі праці з історії Другої світової війни, які визначили періодизацію та рубрикацію досліджень, стали орієнтиром для істориків та вплинули на формування їх методологічних установок. М. Загорулько та А. Юденков розкрили значення економічних важелів у процесі підготовки і розв'язання Німеччиною війни. Проблемі продуктового постачання міських мешканців присвячена монографія У. Чернявського. На жаль, історик оминув увагою забезпечення міського населення, яке залишилося на окупованій гітлерівцями території.

Упродовж радянської доби публікувалися роботи переважно пропагандистського характеру, в яких історія Києва періоду війни розглядалася, в першу чергу, в ореолі «міста-героя». Відповідно, на цьому концепті базувалася теоретична інтерпретація матеріалу та його аналіз, причому головна увага авторів цих досліджень зосереджувалась на висвітленні оборони міста та діяльності комуністичного підпілля.

Історіографія 1970-1980-х років характеризується розширенням тематичних горизонтів, зверненням до подій, які раніше не досліджувалися. Т. Першина проаналізувала основні засади нацистської расової теорії, злочинні наміри гітлерівців щодо східноєвропейських народів, а також засоби їх реалізації в умовах світового збройного конфлікту.

У восьмому томі фундаментальної 10-томної історії Української РСР проаналізовано окупаційний режим в Україні, зокрема політику стосовно місцевого населення, структуру органів управління тощо. Період 1960-1980-х рр. у радянській історіографії пов'язаний з публікацією праць, написаних у руслі традиційних повоєнних концепцій з дозованою подачею емпіричного матеріалу та жорсткими ідеологічними оцінками.

Поява новаторських методологічних напрацювань М. Коваля, де переосмислено події Другої світової війни і місце в ній України, сприяла подоланню вищеназваних негативних тенденцій в історіографії. Історіософські праці О. Лисенка спонукали до перегляду теоретичних засад у вивченні воєнної тематики, утвердження принципів україноцентризму та антропологізму в сучасних історичних пошуках.

Українські історики значну увагу приділяють вивченню економічних питань, пов'язаних з війною й окупацією. Зокрема І. Вєтров, досліджуючи експансію Третього рейху та плани Німеччини щодо використання економічного потенціалу України, в окремих сюжетах наголошує на місці Києва як важливого стратегічного центру в реалізації задумів гітлерівців.

Останнім часом активізувалося вивчення окупаційної політики на регіональному рівні, зокрема в рейхскомісаріаті «Україна». Предметом дослідження кандидатської дисертації В.Удовика стали соціально-економічні та культурні аспекти окупаційної політики на Київщині та Полтавщині. Хоча автор у контексті вивчення звертається до побутових проблем городян, та все ж акцентує увагу переважно на політичних чинниках окупації.

Складним питанням стосунків українців з окупаційним режимом, які набували характеру колаборації, присвячені праці І. Дерейка та В. Шайкан. Особливості відновлення та діяльності закладів освіти ґрунтовно досліджують В. Гінда, В. Ленська, В. Удовик. У руслі вивчення різних аспектів окупаційного режиму виконані дослідження М. Михайлюк, В. Ревегука, М. Слободянюка.

Об'єктом наукових зусиль вітчизняних науковців стали соціокультурні процеси в окупованій Україні. Серед публікацій цього тематичного ряду - концептуальні праці М. Коваля, П. Ґрімстед Кеннеді та Г. Боряка. Ряд українських вчених зверталися до вивчення питань повсякденного життя міського населення в роки Другої світової війни. Зокрема Т. Вронська досліджувала побут різних соціальних груп міського населення у 1943-1945 рр., М. Коваль висвітлив складні умови буття городян у роки війни. Останнім часом в українській історичній науці тема повсякденного життя набуває популярності. Методологічні аспекти даного питання досліджують О. Коляструк, В. Коцур, О. Удод. Усвідомлюючи важливість вивчення історії повсякденності в Інституті історії України НАН України у відділах історії України періоду Другої світової війни та другої половини ХХ cт. активно розробляються теми, дотичні до означеної. Серед науковців, що торкалися у своїх працях аналогічної проблематики, але в повоєнний період, можна назвати М. Герасимову, В. Даниленка, О. Ісайкіну, В. Кононенка.

Таким чином, у сучасній вітчизняній історіографії простежується чітка тенденція до відходу від радянських штампів, розширення тематики дослідження, орієнтація на вивчення соціальної історії. Однак, незважаючи на розмаїття публікацій, столиця України окупаційної доби так і не стала предметом вивчення жодної з них.

У російській історіографії відбуваються процеси, аналогічні вітчизняним. Проте широкий доступ до відомчих архівів, наявність наукових центрів з поглибленого вивчення вузьких проблем дозволила історикам накопичити критичну масу праць, достатню для осмислення подій Другої світової війни з точки зору потреб пересічної людини. Російські вчені активно розробляють проблеми повсякдення.

Праці зарубіжних дослідників про окупаційний період у СРСР позначені тематичним розмаїттям, ґрунтовною джерельною базою, аналітичними підходами. На відміну від радянських істориків західні вчені могли вільно користуватися джерелами, не були обмежені при написанні своїх праць цензурним тиском. Ряд істориків - А. Верт, О. Даллін, І. Каменецький, Н. Мюллер, Ч. Мадайчик - досліджували загальні питання Другої світової війни. Іноземні історики досить ретельно вивчали події збройного конфлікту, аналізуючи проблеми мікроісторії, життя простої людини в умовах окупації. Проте недослідженими залишалися вплив окупаційного режиму на морально-психологічне становище місцевого населення. Більш детально до теми окупованого Києва зверталися у своїх працях К. Беркгоф, Ф. Ґрелка, К. Харде. Зарубіжна наукова література значно менше політизована й заідеологізована. У ній превалюють критичні оцінки, прагнення максимально наблизитися до розуміння глибинних суспільно-політичних процесів, осягнути їх механізм і технології, простежити причинно-наслідкові зв'язки.

Певний внесок у розробку зазначеної тематики зробили українські історики з діаспори. Можливість вільно висловлювати свої думки, доступ до джерельних масивів дозволили їм простежити формування передумов початку Другої світової війни, ідеологічне підґрунтя окупаційного режиму, особливості його встановлення у різних зонах окупації.

Підсумовуючи історіографічний огляд, слід зазначити, що сучасні українські та зарубіжні дослідники зробили вагомий внесок у вивчення історії окремих аспектів окупаційного режиму. Разом з тим залишилося багато відкритих питань, які потребують ґрунтовного опрацювання. До сьогодні немає спеціального дослідження, в якому б комплексно висвітлювалося життя та побут киян у роки нацистської окупації.

У другому підрозділі - «Джерельна база» - проаналізовані різнопланові за змістом та походженням джерела. Характер джерельної бази зумовлений метою та завданнями дисертаційного дослідження, постановкою проблем, які перебувають у центрі наукового пошуку. Опрацьовані матеріали умовно можна поділити на 4 групи: 1) архівні документи; 2) збірники документів і матеріалів; 3) опубліковані свідчення очевидців подій, мемуари; 4) періодичні видання.

Основний емпіричний масив документів становлять архівні матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО), Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), Державного архіву Київської області (ДАКО). Більшість документів містять відомості про окупаційну політику, настрої населення, особливості розвитку антифашистського руху Опору.

Найбільш продуктивними для характеристики окупаційного режиму, діяльності міської управи, настроїв киян стали матеріали фондів ЦДАГО України «Центральний комітет Комуністичної партії України» (ф. 1), «Колекція документів з історії Комуністичної партії України» (ф. 57). Необхідна для дослідження життя та побуту киян інформація зосереджена у ф.166 «Комісія з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук УРСР».

Важливі для розкриття основного змісту дисертації документи містяться у ЦДАВО України - у фондах КМФ-8 «Колекція мікрофотокопій документів німецько-фашистських адміністративних установ, армійських груп та їх тилових охоронних підрозділів, які діяли на окупованих східних територіях» та 3206 «Рейхскомісаріат Україна». Вони дають змогу проаналізувати ставлення окупантів до киян та їх наміри з експлуатації місцевих ресурсів, політику гітлерівців у сфері задоволення першочергових потреб городян. Особливості культурного життя киян допомагають з'ясувати щоденникові записи одного з членів ОУН (ф.3833). Фонд 4620 «Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни» містить спогади, стенограми розмов з мешканцями Києва, які перебували на окупованій території, що дозволяють не лише відтворити тогочасні події, а й зрозуміти ставлення до тих явищ безпосередніх свідків та учасників.

З'ясувати специфіку заходів, застосовуваних гітлерівцями у сфері документування мешканців Києва, проаналізувати запроваджені окупантами види документів та їх обіг дозволяють матеріали ф.60 «ОАВ КДБ при Раді Міністрів УРСР (УШПР) ГДА СБУ. Документи ф.5 «Архівно-слідчі справи» та ф.6 «Колекція архівно-слідчих справ реабілітованих осіб» містять дані про особливості формування окупаційних органів влади, їх учасників. Матеріали допитів дають можливість відтворити значну кількість епізодів, пов'язаних з життям населення Києва.

Значний масив документів, важливих для розкриття основного змісту дисертації, зібрано у фондах ДАКО (Р-2356 «Київська міська управа», Р-2412 «Музей-архів переходової доби»). Частина цих джерел тривалий час перебувала у спеціальних сховищах і не була доступна для дослідників, тому введення їх до наукового обігу є важливим для подальшого вивчення окупаційної тематики.

Таким чином, архівні матеріали, залучені для написання дисертації, відзначаються різноманітністю, евристичним потенціалом, проте вимагають критичного підходу та адекватного осмислення. Частину з них введено до наукового обігу вперше.

Другу групу джерел становлять опубліковані документи. Найбільш насиченими для вивчення нацистського окупаційного режиму є тематичні збірки документів. Важливими для висвітлення повсякденного життя киян у роки окупації стали матеріали збірників, в яких зосереджені документи, що стосуються Києва та Київської області. Відстежити особливості окупаційної політики дозволили документи, представлені в збірках комплексного характеру, які об'єднують матеріали в масштабах України та СРСР.

Цінними джерелами для вивчення історія Києва упродовж окупації стали видання окремих матеріалів та публікацій газети «Українське слово» і її додатків, збірник документів радянських спецслужб, документально-довідкове видання «Архіви окупації. 1941-1945 рр.».

Значно доповнює інформацію про життя та побут киян упродовж нацистської окупації третя група джерел: опубліковані спогади очевидців подій, мемуари, свідчення сучасників, зібрані під час інтерв'ю. Саме вони допомагають з'ясувати людський вимір підокупаційного життя та реконструювати перебіг подій у Києві. Антирадянська налаштованість авторів вищезазначених спогадів помітно вплинула на опис явищ та процесів у період окупації. Вибіркова фіксація фактів, які викривали особливості радянського тоталітарного режиму, звинувачення у всіх бідах сталінського керівництва тощо вимагає критичного підходу до використання представленої в них інформації. Поглиблюють знання про окуповане місто та життя в ньому спогади, опубліковані на теренах Радянського Союзу та в сучасній Україні. Специфічним джерелом для вивчення життя в окупованому Києві стали свідчення киян - сучасників тих подій. Звичайно, спогади хибують суб'єктивністю, упередженістю, замовчуванням, проте саме вони здатні оживити сухий архівний матеріал, розкрити нові обриси проблем, зрозуміти мотиви та вчинки людей.

До четвертої групи джерел належать періодичні видання окупаційної влади, які посідають важливе місце у висвітленні повсякденних проблем мешканців столиці (газети «Українське слово», «Нове українське слово»). Загалом, незважаючи на заідеологізованість та міфотворчість, матеріали названих вище періодичних видань за умови їх критичного сприйняття дозволяють скласти уявлення про життя в окупованому Києві.

Таким чином, джерельна база є достатньо репрезентативною і змістовною для реалізації поставленої мети та вирішення основних завдань дисертаційного дослідження і для наукової реконструкції повсякденного буття киян упродовж гітлерівської окупації.

Другий розділ - «Запровадження німецького окупаційного режиму у Києві» - поділяється на три підрозділи. У першому - «Зміни у повсякденному житті киян з початком війни» - розкриваються особливості буття мешканців столичного міста, пов'язані з початком війни, а потім - окупацією. Суттєво вплинули на життя та побут городян мобілізація до лав Червоної армії, евакуація промислових установ, закладів освіти і культури та їх працівників на схід СРСР. Надалі життя пересічних киян зазнало змін внаслідок захоплення міста гітлерівцями. Нацистська окупація здебільшого мала негативний вплив на їх подальше існування. Кияни по-різному сприйняли захоплення міста. Кожен сам визначав для себе ставлення до нової влади та згідно з ним вибудовував модель поведінки у складних умовах.

Особливо негативно вплинуло на подальше існування киян в окупації знищення радянською владою харчових запасів та скорочення житлового фонду внаслідок бойових дій, проблеми у комунальній сфері.

Поглиблювала негативні процеси в окупованому місті політика німців щодо місцевого населення. Переслідування, терор, система заручництва надовго увійшли в життя киян. Від 19 вересня 1941 р. до 6 листопада 1943 р. окупанти стратили у Києві майже 200 тис. осіб.

Таким чином, життя мешканців столиці у перші місяці окупації зазнало суттєвих змін, оскільки відбулася не просто трансформація влади - стався кардинальний перелом у житті пересічних городян. Умови повсякденної життєдіяльності жителів міста змінились і визначалися тим, як тій чи іншій особі вдалося влаштуватися за нової влади.

Другий підрозділ - «Формування і компетенція цивільних органів влади у м. Києві» - присвячений аналізу міських владних інституцій та їх структури. Гітлерівці оперативно сформували окупаційні органи в місті, переслідуючи головну мету - використати наявні ресурси з максимальною ефективністю для потреб Верхмахту. Генеральний комісаріат мав виконавчу владу та здійснював управління окупованою територією, міська комендатура виконувала військові завдання, серед яких і нагляд за місцевими органами управління. Для вирішення повсякденних запитів киян та регулювання життєдіяльності столиці зусиллями київської громади була створена міська управа, яка стала допоміжною структурою нацистських окупаційних органів і лише виконувала накази німецьких чиновників. Почергово її очолювали О. Оглоблин, В. Багазій, Л. Форостівський. Рішення міських голів не були легітимними і вимагали відповідних резолюцій генерал-комісаріату, в апараті якого переважали німці. Останні були байдужі до щоденних запитів громадян, наголошуючи на тому, що кияни повинні самостійно задовольняти свої потреби.

Діяльність поліційного та карального апарату спрямовувалася на підтримку окупаційного режиму шляхом неухильного дотримання та виконання наказів міської влади.

У підрозділі 2.3 «Легітимаційні та режимні заходи щодо населення Києва в умовах "нового порядку" стверджується, що окупаційна політика передбачала певні легітимаційні заходи щодо киян (облік та реєстрація населення, запровадження документів, що засвідчують особу, ухвалення нормативних актів обмежувального характеру щодо пересування містом, оголошення комендантської години, організація певних соціальних заходів тощо). Втілення в життя цих намірів покладалося на міську та районні управи, комендатуру, помічників з місцевих мешканців.

Основними документами городян, що діяли протягом всього періоду окупації, були паспорти, перепустки, посвідчення та різноманітні довідки. Кожен з них мав певні правила видачі, терміни дії та територіальні рамки, в межах яких він був легітимним.

Документування і облік населення в окупованому місті стали невід'ємною складовою нацистського режиму й характеризували його концептуальні підходи у ставленні до мешканців міста.

Третій розділ - «Побутові запити киян та шляхи їх реалізації в роки окупації» - складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів. У підрозділі 3.1 «Постачання та самозабезпечення міського населення продуктами харчування» з'ясовано можливості городян щодо отримання продовольства та шляхи вирішення цієї складної проблеми. Міська управа запровадила мінімальне постачання жителів Києва продовольством за картками, яке здійснювалося нерегулярно. Норми були диференційованими і встановлювалися для 4-х категорій. Передбачені за продовольчими абонементами ліміти продуктів не могли забезпечити фізіологічні потреби людини в їжі на належному рівні навіть для найбільш забезпеченої ІV-ої категорії киян.

Більшість мешканців відчували брак продуктів. Лише особи, які добре пристосувалися до життя при гітлерівцях, мали можливість на більш пристойному рівні підтримувати свій раціон. Останніх серед киян було незрівнянно менше, ніж тих, хто ледь-ледь зводив кінці з кінцями.

За весь період окупації лише базари визначалися різноманітним асортиментом продуктів харчування. Проте спекулятивні ціни (1 кг хліба в грудні 1941 р. коштував 120-150 крб, 1 кг сала - 1000 крб, 1 кг вершкового масла - 800 крб; десяток картоплин - 10-15 крб, склянка пшона - 15 крб, солі - 10 крб, 1 л молока - 30-40 крб) та низька зарплата (в середньому 477 крб) зводили нанівець зусилля киян з вирішення продовольчої проблеми.

Жодне з джерел постачання і самозабезпечення киян продовольством (базари, мінки, спеціалізована торгівля, заклади громадського харчування) у часи окупації не гарантувало стабільного отримання продуктів.

У підрозділі 3.2 «Специфіка постачання киян предметами щоденного вжитку» визначено, що упродовж всієї окупації існувала гостра потреба в одязі та взутті. Багато людей втратили свої речі під час бомбардувань чи пожеж, реквізицій окупантів, через вимушений обмін одягу на продукти. Зовнішній вигляд столичного мешканця визначався статусом, який він мав за німців. Починаючи з 1942 р. широкого розповсюдження серед цивільного населення набув військовий одяг. Назагал мешканці столиці вдягалися одноманітно, переважали темні кольори. Люди намагалися у такий спосіб не привертати уваги окупантів.

Поряд з одягом та взуттям складною була ситуація з предметами щоденного вжитку. Широкий асортимент товарів щоденного вжитку був представлений на київських базарах та ціни на них були зависокими для пересічних киян.

У підрозділі 3.3 «Житлові умови мешканців міста» йдеться про те, що упродовж нацистської окупації актуальним і вкрай важливим для людей була наявність житла. Німці встановили суворий контроль у житловій сфері, уповноваживши однойменний відділ міської управи вирішувати питання такого характеру, і залишивши кращі помешкання для власних потреб. У квартирах, призначених для пересічних киян, були відсутні елементарні побутові зручності (водогін, електроенергія, центральне опалення, ліфти тощо). Непридатність житла доповнювалась відсутністю ліжок, постільної білизни, меблів, які були знищені внаслідок пожеж та вибухів. Зазвичай міська влада взагалі залишала киян напризволяще, сподіваючись, що вони самотужки знайдуть собі притулок. Тільки окремі категорії городян користувалися перевагами в отриманні квартир (функціонери окупаційної адміністрації, фахівці, які приїжджали за викликом у Київ - лікарі, інженери тощо).

Політика окупантів стосовно забезпечення мешканців Києва як житлом, так і іншими елементами повсякденного побуту, орієнтувалася виключно на обслуговування інтересів гітлерівців та здійснення запланованих задумів у сфері місцевого господарства і пограбування матеріальних цінностей міста.

Четвертий розділ - «Вирішення медичних та культурно-освітніх запитів киян в умовах «нового порядку» - складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1 «Санітарно-епідемічна ситуація в Києві та медичне обслуговування мешканців столиці» розкрито можливості киян з отримання медичної допомоги, проаналізовано санітарно-епідеміологічну ситуацію в місті. Загальне погіршення стану здоров'я киян стало наслідком руйнування установ системи охорони здоров'я, недосконалого матеріально-технічного забезпечення медичних закладів, браком кадрів, відсутністю лікарських препаратів. Поширенню хвороб сприяли незадовільні умови проживання та харчування, низький рівень діагностики і профілактики, несвоєчасність медичної допомоги, загрозливий санітарний стан міста, знищення системи комунального обслуговування об'єктів міського господарства.

Найпоширенішими хворобами упродовж окупації були висипний та черевний тиф, віспа, дизентерія, холера, серед дітей та осіб похилого віку - туберкульоз. Міські заклади охорони здоров'я не мали належних коштів для вакцинації населення, віддавали перевагу профілактичним заходам, що в роки війни не мало належного впливу на зниження рівня захворювання серед цивільного населення.

Поступово пересічні киян практично втратили доступ до медичних послуг, оскільки міська влада запровадила за них фіксовану плату. Запис до лікаря коштував 5 крб, виконання процедур - від 2 до 200 крб залежно від складності операції; виклик лікаря додому - 25 крб, стаціонарне лікування мінімум 20 крб на добу без харчування. Тому значної популярності в той час набули послуги приватних лікарів, знахарів тощо.

У підрозділі 4.2 «Мистецьке життя киян» зазначається, що буття міських мешканців при німцях не обмежувалося вирішенням суто побутових проблем. У городян існували й інші запити, реалізація яких перебувала у культурно-мистецькій сфері. Політика окупантів у галузі культури спиралась на загальні засади нацистської расової теорії й орієнтувалася на духовну деградацію місцевого населення та вивезення культурних цінностей з міста.

Завдяки зусиллям української громадськості вдалося налагодити діяльність театрів, кінотеатрів, музеїв, бібліотек тощо. Хоча функціонували вони переважно для окупантів і задовольняли, в першу чергу їх смаки, та для киян вони стали важливим засобом відволікання від страшних окупаційних буднів. Особливою популярністю серед городян користувалися вистави драматичного й комедійного жанрів, але більшість тогочасних постановок мали аматорський рівень та відзначалася непрофесійною акторською грою.

У підрозділі 4.3 «Освітні потреби киян та можливості їх задоволення» йдеться про те, що важливою складовою духовного життя суспільства в умовах окупації була реалізація освітніх запитів киян. Німці не були зацікавлені у підвищенні освітнього рівня мешканців столиці, що й стало основою політики окупантів у цій сфері.

Зусиллями місцевих вчителів вдалося відновити лише незначну кількість навчальних установ («народних шкіл», загальних освітніх закладів, професійних училищ, технікумів, вузів), які лише частково могли задовольнити запити киян в отриманні освіти. На заваді навчально-виховному процесу стало руйнування закладів освітньої галузі, брак приміщень, підручників, обладнання, палива, прагнення окупаційної влади змусити педагогічний персонал активно співпрацювати з органами влади у сфері навчання та виховання дітей.

На школи окупанти покладали завдання зі здійснення «дебільшовизації» дітей, виховання у підростаючого покоління поваги до «визволителів» та почуття покори їм, перетворення його на лояльний до влади елемент. Училища та технікуми мали задовольнити потреби рейху у фахівцях вузького профілю, здатних слухняно виконувати вказівки німецької влади.

Для дітей міста школи стали засобом отримання карток на продукти харчування, для влади - забезпечення надійного обліку кількості дітей, яких можна було використати на примусових роботах.

Унаслідок проведеного дослідження автор виносить на захист наступні положення та висновки:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що до нині вона не стала предметом спеціального наукового вивчення. Використана джерельна база достатньо репрезентативна для всебічного висвітлення визначених питань.

2. Адміністративний та поліційний апарат, створений в окупованому Києві, спрямував свою діяльність на реалізацію поставлених нацистськими зверхниками завдань. Запровадження «нового порядку» у місті передбачало налагодження діяльності вертикалі влади, найнижчий щабель якої посідала міська управа. Рішення останньої не мали правочинності без санкцій міського комісаріату.

3. Однією з найсерйозніших проблем, з якою зіткнулися кияни протягом нацистської окупації, стало продовольче питання. Восени 1941 р. міська управа запровадила нерегулярне карткове постачання. Проте передбачені продуктовими абонементами норми могли забезпечити лише мінімальні фізіологічні потреби людського організму. Тому городяни шукали інші джерела забезпечення. Головну роль при отриманні продовольства відіграли базари, де домінували бартерні відносини.

4. Буття городян ускладнював дефіцит предметів щоденного вжитку. На весь період перебування гітлерівців у Києві з полиць торгівельних закладів зникли одяг, взуття, посуд, сірники, гас тощо. Головним місцем, де городяни могли придбати зазначені товари, були базари, інколи комісійні магазини. Часто витрати на продукти харчування забирали усі гроші міських мешканців, не залишаючи їм коштів на будь-що інше.

5. Задоволення потреб у теплі, безпеці, відпочинку людина знаходила у квартирі, де мешкала. Політика міської управи у сфері вирішення житлових проблем киян змінювалося від дозволу займати вільні квартири до жорсткої заборони самовільно переселятися з одного приміщення в інше.

6. Тяжкі умови життя, виснажлива праця негативно позначалися на здоров'ї городян. Значного поширення набули інфекційні захворювання. Серед дітей та осіб похилого віку прогресував туберкульоз. Сміття на вулицях міста, забруднена вода, непоховані мерці ускладнювали епідеміологічну ситуацію в Києві. Прагнення окупантів убезпечити своє існування у місті змушувало їх вживати заходів щодо придушення спалахів інфекцій.

7. Життя киян у часи нацистської окупації не обмежувалося забезпеченням своїх елементарних потреб у їжі, одязі та житлі. Культурно-просвітницькі традиції столиці України, соціально-демографічний склад її мешканців диктував відповідні вимоги та зумовлював певний ритм діяльності мистецьких установ і функціонування освітянської сфери. Культурне життя в Києві, пройшовши спочатку фазу загального піднесення і сподівань, чому сприяла самовіддана діяльність окремих митців, досить швидко зазнало краху під тиском брутального нацистського режиму. Перешкоджала належній діяльності культурно-освітніх організацій і політика окупантів щодо вивезення культурних цінностей із захоплених територій.

Упродовж 1941-1943 рр. київські діти могли здобути освіту у чотирирічних школах (так званих народних) та семирічних, отримуючи лише мінімум визначених окупантами обсягів знань. Ускладнювали умови навчання брак приміщень, палива, підручників, навчального приладдя тощо. Проте педагогами працювали колишні радянські освітяни. Не всі з них бажали співпрацювати з окупантами, а тому прагнули позбавити навчальний матеріал політичного підтексту, звести до мінімуму передбачений німецькими програмами ідеологічний вплив та навчати дітей основам свого предмету.

Заходи міської управи з вирішення повсякденних проблем киян позначалися вибірковістю та періодичністю. Городяни залишалися наодинці з усім спектром різноманітних проблем і змушені були самостійно їх вирішувати.

нацистський окупація києв харчовий

Публікації авторки, які відображають основні положення дисертації

Продовольче забезпечення киян під час гітлерівської окупації // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей /НАН України, Інститут історії України. - К., 2005. - № 9. - Ч. 2. - С. 213-241.

Житлова проблема в окупованому Києві // УІЖ. - 2006. - № 3. - С.158-173.

Карткова система у місті Києві (1941-1943 рр.) // Український історичний збірник: Зб. наук. статей аспірантів і молодих науковців /НАН України, Інститут історії України. - К., 2006. - Вип. 9. - С. 240-246.

Легітимаційні заходи окупаційної влади щодо міського населення на окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей /НАН України, Інститут історії України. - К., 2006. - Вип. 10. - Ч. 1. - С. 362-384.

Повсякденне життя киян в умова нацистської окупації (вересень - грудень 1941 р.) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей /НАН України, Інститут історії України. - К., 2007. - Вип. 11. - С. 107-116.

Публікації, що додатково відображають результати дисертації:

Структура цивільних органів окупаційної влади в Києві // Архіви окупації. 1941-1944. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - С.769-774.

Обличчя визволеного Києва // Велич подвигу народного. Зб. наук. статей міжнародної конференції, присвяченої перемозі радянського народу у Великій Вітчизняній війні. - Одеса: Одеський нац. ун-т, 2006. - С.63-69.

Стан шкільної освіти в окупованому Києві // Безсмертя подвигу. Матеріали наукової конференції, присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війн (1941-1945 р.). - К.: Київський нац.ун-т внутр.справ, 2006. - С.217-233.

Размещено на Allbest.ru