Еволюція наукової дуки в техніці електрокомунікацій в Україні (кінець ХІХ ст. - XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД “ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

УДК 001:62:007(477)„18/19“

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВОЇ ДУМКИ В ТЕХНІЦІ ЕЛЕКТРОКОМУНІКАЦІЙ УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ ХІХ - ХХ СТ.)

07.00.07 - історія науки і техніки

Нікітчин Олександр Миколайович

Переяслав-Хмельницький - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди"

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент АПН України Коцур Віктор Петрович, ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди", ректор

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Шевчук Василь Петрович, Національна академія оборони України, старший науковий співробітник науково-організаційного управління

кандидат технічних наук Мудрук Олексій Северіанович Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук, провідний науковий співробітник сектору наукової бібліографії і біографістики

Захист відбудеться "14" травня 2008 р. об 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.01 у ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" (08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, ауд. 106)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" (08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30)

Автореферат розісланий "14" квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ф.Глоба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена нагальною потребою наукового осмислення усіх аспектів української історії, встановлення вкладу учених та дослідників в розвиток науки і техніки, інформаційно-комунікаційних технологій. Такий підхід відповідає сучасному розвитку України, яка ставить своїм завданням реформувати та розширити інформаційно-комунікаційні технології різного рівня призначення.

Використання досягнень науки визначають темпи соціального, економічного та культурного розвитку країни, при цьому електрокомунікаціям належить провідна роль у прискоренні науково-технічного прогресу у забезпеченні життєдіяльності кожної людини. Вивчення тенденцій розвитку електрокомунікацій на кожному історичному етапі необхідне для прогнозування науково-технічної діяльності в цій галузі, для вдосконалення організаційних форм наукових досліджень, підготовки фахівців, інтеграції науки і техніки з виробництвом й потребами обороноздатності країни.

Електрокомунікації, як і наука про її становлення та еволюцію є інтернаціональною за своєю природою, однак її розвиток суттєво залежить від конкретних історичних умов, економічного потенціалу та культурного рівня кожної окремої країни. Вивчення та висвітлення особливостей розвитку електрокомунікацій в окремо взятій країні необхідне для адекватного аналізу цієї науки як соціального феномену, встановлення пріоритетних досліджень учених України, їх внеску в найважливіші наукові досягнення у цій галузі.

Актуальність дисертації обумовлена і тим, що на сьогоднішній день не існує історичних досліджень, присвячених еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні, які б розглядали цей процес як явище, що органічно вписується в контекст світової науки. Дана робота є відгуком на назрілу необхідність відтворення узагальнюючої картини досягнень у галузі електрокомунікацій в Україні, що в перспективі має сприяти більш об'єктивному висвітленню світової історії електрокомунікацій.

Досвід минулого у своїй багатогранності спонукає до критичного усвідомлення сучасного стану та прогнозування майбутнього інформаційно-комунікаційних технологій. Звернення до внеску у розвиток науки кращих її представників має служити прикладом у вихованні нинішнього й майбутнього поколінь вітчизняних науковців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної роботи кафедри історії та культури України ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" - "Соціально-політичні процеси в Україні XIX-XX століттях."

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є відтворення цілісної картини історії становлення наукової думки засобів електрокомунікацій в Україні, висвітлення концептуальних засад їх розвитку в контексті виявлених тенденцій еволюції наукових ідей та винаходів про засоби електрокомунікацій в кінці XIX-XX ст.

Для реалізації поставленої мети визначені такі завдання :

- з'ясувати стан наукової розробки теми, проаналізувати джерельну базу та обґрунтувати методи наукового дослідження;

- визначити періодизацію історії еволюції наукових ідей та винаходів засобів електрокомунікацій;

- виявити процес становлення наукової думки в Україні про засоби електрокомунікацій;

- встановити наукові установи в Україні та їх внесок у розвиток електрокомунікацій;

- висвітлити внесок провідних учених та інженерів України у розвиток техніки електрокомунікацій.

Об'єкт дослідження - становлення та розвиток технічних наук з електрокомунікацій в Україні.

Предметом дослідження є етапи еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій, діяльність науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, окремих учених та їх внесок у розвиток технічних наук в галузі електрокомунікацій України в кінці XІX - XX ст.

Хронологічні межі дисертації охоплюють кінець ХІХ - XX століття. Межі дослідження увібрали в себе розвиток практично всіх підгалузей електрокомунікацій України від початків телеграфії, телефонії, радіо та телебачення.

Методи дослідження. Досягнення поставленого завдання ґрунтується на принципах історичного аналізу та наукової об'єктивності. Автор використовував аналітичний, порівняльний, системний, конкретно-історичний, біографічний методи, а також принцип логічного обґрунтування, що дало змогу проаналізувати процес становлення і розвитку технічних наук в галузі електрокомунікацій України. У ході дослідження здійснено ретроспективний аналіз науково-технічних досягнень світової наукової думки в техніці електрокомунікацій в означені роки.

Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім науковою темою, яка до цього не була предметом спеціального дослідження в історії:

- вперше у новітній вітчизняній історіографії проведено комплексне дослідження історії становлення і розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні кінця ХІХ - XX століть

- запропоновано періодизацію становлення та розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій, виявлено специфіку її науково-технічного розвитку на кожному із історичних періодів;

- на основі численних архівних матеріалів та опублікованих документів, а також результатів наукових досліджень учених в історичному контексті проаналізовано погляди на процес утворення, розвиток і еволюцію засобів електрокомунікацій України;

- охарактеризовано наукові передумови розвитку і становлення цієї галузі науки в Україні;

- удосконалено перелік науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів України, які займалися дослідженнями та впровадженнями результатів наукової думки з електрокомунікацій в визначений період;

- дістали подальший розвиток бібліографічні відомості учених, котрі працювали в Україні та зробили помітний внесок у розробку складних наукових проблем у різних галузях електрокомунікацій;

- з'ясовано вплив соціально-економічних і політичних чинників на еволюцію наукових ідей та відкриттів щодо засобів електрозв'язку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні знань про становлення та розвиток наукових ідей та винаходів засобів електрокомунікацій, які можуть використовуватися при відтворенні цілісної картини історії засобів електрозв'язку.

Робота сприяє поглибленому розгляду та висвітленню історії України кінця ХІХ - XX століть. Теоретико-методологічні розробки дослідження можуть використовуватися при підготовці узагальнюючих праць з історії України, історії науки і техніки, при викладанні історії української культури, в історико-краєзнавчій роботі. Результати дослідження можуть слугувати також при розробці сучасної політики держави в галузі науки і техніки.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні наслідки проведеного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри історії та культури України ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди".

Автор дисертації доповідав результати дослідження у виступах на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Індивідуалізація і фундаменталізація навчального процесу в умовах євроінтеграції» (Переяслав-Хмельницький, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми освіти в суспільстві ноосферної епохи (Освіта сталого розвитку)» (Київ, 2007); семінарі науково-педагогічних працівників технічних ВНЗ «Перспективи науки і техніки» (Київ, 2007); Міжнародному симпозіумі «Революція в університетській освіті: глобалізація та індивідуалізація - погляд у майбутнє» (Одеса, 2007); VI-й Міжнародній науково-практичній конференції «Менеджмент малого і середнього бізнесу: комунікативно-інформаційне управління знаннями» (Севастополь, 2007).

Публікації. Наслідки дослідження висвітлено у 9 працях. 7 з яких у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертації та її обсяг зумовлені метою й завданнями дослідження. Робота складається із вступу, 3 розділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 532 позицій, 16 таблиць, 11 рисунків, 23 додатків на 67 сторінках. Повний обсяг дисертації - 294 сторінки (з них 183 сторінки основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковими планами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дисертації; визначено хронологічні межі та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, вказано особистий внесок здобувача, апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі „Стан наукової розробки теми, наявна джерельна база та вибір напрямів дослідження? проаналізована історіографія становлення і розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України в означені роки, подана характеристика джерельної бази дослідження, визначені методологічні принципи та напрямки дослідження. Суттєву роль в поширенні історичних знань про перші досягнення електрозв'язку в Україні відіграв "Почтово-телеграфный журнал" (1888 р.). В 1902 р. побачила світ книга "Пошта й телеграф в ХІХ столітті". Зазначена робота є першим узагальнюючим дослідженням з історії науки і техніки в Російській імперії.

В дисертації визнається поступ українських вчених в узагальненні еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні в кінці ХІХ-ХХ століттях, однак комплексного дисертаційного дослідження до цього часу не проведено. При встановленні стану наукової розробки обраної теми автором дисертації проаналізовано праці Белькинда Л.Д., Веселовського О.М., Довгого С.О., Цибульова П.М., Мановцева А.П., Раввіна Г.І., Шамшина В.О., Глушкова В.М., Ющенко К.Л.. В працях цих та інших авторів відображені історія розвитку наукової думки з телефонії, електрозв'язку, інформаційних та комп'ютерних технологій, тощо.

Історія наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні кінця ХІХ - ХХ ст. висвітлена частково в зарубіжних і вітчизняних дослідженнях Лапшина В.І., Гамеля І.Х., Вільда Г.І., Попова О.С., Пильчикова М.Д.. Значення праць цих авторів полягає у встановленні хронологічних меж дослідження, обґрунтуванні умов формування теоретичних засад наукової думки в техніці електрокомунікацій кінця ХІХ - ХХ ст. і відокремлення нових її напрямів - телеграфії, телефонного зв'язку і його автоматизації, радіофікації, ліній зв'язку на основі волоконно-оптичних кабелів, супутникової системи зв'язку, телебачення тощо.

Перевага цих праць у розширенні хронологічних меж дослідження, обґрунтуванні формування теоретичних засад, самостійності наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні кінця ХІХ - ХХ ст. і відокремлення нових її напрямів - телеграфії, телефонного зв'язку і його автоматизації, радіофікації, лінії зв'язку на основі волоконно-оптичних кабелів, супутникова система зв'язку та телебачення тощо.

Для вивчення розвитку електрокомунікацій і її складових значну цінність мають праці Омельяненка Ю.І., Стеклова В.К., Беркмана Л.М., Омельченка В.О., Саннікова В.Г.. Надбанням історіографії про становлення і розвиток електрокомунікацій в Україні є роботи Лошкарьова В.Є., Косоногової К.М., Глушкова В.М., Малинівського Б.М., Ющенко К.Л.. Праці цих авторів зосереджені на розкритті розвитку мікроелектроніки, програмування та комп'ютерних технологій. Спільним для всіх часів і етапів в історіографії електрокомунікацій є небачений раніше ріст економіки й культури, грандіозні соціальні зміни, еволюція політичного режиму. Історіографія технічних наук з електрокомукацій на всіх етапах - це не тільки наукові здобутки, а й подолання тих величезних труднощів і лихоліть, що випали на долю вітчизни. Головне, за всіх часів і умов учені - представники технічних наук - робили велику і важливу справу заради розвитку науки, технічного прогресу. Це був шлях, сповнений постійного творчого пошуку, подвижницької праці вчених.

Аналіз праць з обраної теми засвідчує, що історичні пошуки попередніх дослідників еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні кінця ХІХ - ХХ ст. мали фрагментарний характер, а обрана дисертантом тема предметом окремого дослідження ще не була.

Джерельну базу дисертації становлять архівні та опубліковані документи органів влади, статистичні матеріали, широкий спектр періодичних видань, матеріали наукових конференцій, з'їздів та різнопланових нарад, на яких обговорювалися наукові проблеми, що пов'язані з розвитком електрокомунікацій, її матеріально-технічної та експериментальної бази. В дисертації здійснено класифікацію використаних джерел за групами: праці українських учених з питань технічних наук; архівні матеріали; опубліковані документи, довідники, дисертації та автореферати; матеріали періодичних видань; спогади вчених та мемуарна література.

При підготовці дисертації широко використано матеріали, які зберігаються в державних архівах. Створення та діяльність наукових установ, досягнень багатьох учених, які працювали над розробкою технічних наук, відображені в матеріалах Центрального державного архіву вищих органів влади в Україні (фонди Ф.331, Р-806, 25, 105, 166). Вивчення документальних фондів дало можливість уточнити деякі факти біографії і наукові спадщини відомих учених. У Державному архіві м.Києва вивчено матеріали, які відображають наукову та дослідну діяльність учених Київського політехнічного інституту (фонд Р-308), Київського державного університету (фонд Р-1246). У Центральному державному історичному архіві України вивчено документи про наукову діяльність учених, які займалися проблемами електрокомунікацій. У фонді 2047 цього архіву почерпнуті важливі матеріали про наукову діяльність видатного українського ученого в галузі радіотехніки, магнетизму, електромагнітних коливань М.Д.Пильчикова. Проаналізовані документи архіву Президії Національної Академії Наук України, які відображають науково-дослідну роботу наукових установ академії, їх зв'язки з виробництвом (фонди 1, 251).

Інструментарій дисертації склав комплекс методів історико-аналітичного дослідження: джерелознавчий, бібліографічний, аналітичний, синтетичний та статистичний аналіз. Особливу групу становили специфічні методи: порівняльно-історичний, ретроспективний, стадіально-регіональний. Дисертаційне дослідження будувалось на поєднанні хронологічного та порівняльного методів, керуючись принципами історизму й наукової об'єктивності.

У другому розділі „Еволюція в техніці електрокомунікацій в Україні? показано, що становлення наукової думки в техніці електрокомунікацій кінця ХІХ- ХХ століття пов'язане з розвитком науково-технічного прогресу, появою телеграфу як першого засобу електрозв'язку, телефонного зв'язку та його автоматизацією, проводового мовлення (радіофікацією), використання телебачення.

Формування і перші етапи розвитку електрокомунікацій пов'язані з найважливішим винаходом в історії цивілізації - телеграфом, завдяки якому людський розум одержав найвизначнішу перемогу над відстанню. Попередником електричного телеграфу був оптичний телеграф. Перші кроки розвитку телеграфії пов'язані з відкриттями К.Шаппа та С.Земмерінга. Електричний телеграф винайшов російський учений П.Л.Шиллінг. Апарат із самописним приладом для записування переданої інформації винайдений американцем С.Морзе. Перший у світі телеграфний апарат, що віддруковував цифри і літери, які відтворювалися на паперовій стрічці, створив Б.С.Якобі, успішно займався цією справою в Київському університеті професор М.Кнорре. Помітною подією для України стало відкриття 19 вересня 1857 р. телеграфної лінії Житомир-Варшава, яку проклали вздовж тільки-но збудованого Брест-Литовського шосе. У довіднику "Статистический временник Российской империи" за 1872 р., Житомирське телеграфне відділення назване третім після Санкт-Петербурзького та Миколаївського. Телеграми, згідно з діючими тоді правилами, приймалися російською, французькою та німецькою мовами. Незважаючи на високі тарифні розцінки, попит на телеграфний зв'язок зростав, особливо серед ділових кіл. У 1859 році розпочав свою роботу і Харківський телеграф.

Визначну роль відігравало й Миколаївське відділення зв'язку, до складу якого входили станції в Миколаєві, Єлізаветграді, Полтаві, Херсоні, Севастополі та інших містах України. Бездротовий радіотелеграф із цілковитою підставою вважають найбільшим винаходом кінця ХІХ століття, що стало вихідним пунктом розвитку радіотехніки, а згодом й електроніки.

В Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ століття помітно інтенсифікується розвиток академічної науки, розпочалося створення матеріально-технічної бази досліджень електрозв'язку. Фактичні дані свідчать, що цей процес носив несистемний, фрагментарний характер, наукові пошуки не отримували достатньої державної підтримки. В Україні мав місце значно нижчий рівень матеріально-технічної бази дослідження порівняно з науковими центрами Москви та Петербурга, а тим більше - західноєвропейських країн. Проте і в цих умовах українські вчені спромоглися зробити суттєвий внесок у з'ясування закономірностей електромагнітних та світлових явищ, вивчення електричних коливань та електромагнітних хвиль. В дисертації відзначається внесок учених О.П.Грузинцева, Й.Й.Косоногова, М.Д.Пильчикова, М.О.Умова, Ф.Н.Шведова та М.Л.Шіллера, які започаткували розвиток радіофізичних досліджень в Україні.

Визначною подією в історії розвитку електрокомунікації стали пріоритетні дослідження М.Д.Пильчикова. Узагальнення наведених у дисертації відомостей про цього вченого показує, що внесок М.Д.Пильчикова у початковий розвиток радіотехніки визначається такими його досягненнями:

- перші в Росії та одні з перших у світі вдалі експерименти з радіо керування; практичне здійснення радіозв'язку на дальніх відстанях (втричі більших, ніж у аналогічних дослідах О.С.Попова);

- створення цілої низки оригінальних електричних, оптичних та радіоприладів (зокрема радіопроектора); винайдення принципу електрофотографії.;

- експериментальні дослідження електромагнітних хвиль, рентгенівських променів, радіоактивного випромінювання та променів Мозера;

- перші в Україні дослідження природного іскрового розряду-блискавки та одержання штучної кульової блискавки; дослідне вивчення явищ електропровідності;

- популяризація найновіших досягнень в галузі електро- та радіотехніки.

У дисертації здійснено аналіз еволюції в техніці електрокомунікацій в Україні: телеграфу як першого засобу електрозв'язку; телефонного зв'язку і його автоматизації; радіофікацію. Показано здобутки ряду видатних учених і дослідників - вихідців з України, які зробили загальновизнаний внесок у розвиток і вдосконалення електронного телебачення і його практичне впровадження. Б.П.Грабовський ще в кінці 1920-х pp. продемонстрував розроблений ним телефот - прообраз першої електронної телепередавальної системи. Уродженець Умані С.В.Новаковський автор багатьох фундаментальних праць з теорії та практики кольорового телебачення, працював технічним керівником спорудженого в 1939 р. телепередавального центру в Москві. Біля 30 років здійснював організаційно-технічне керівництво розвитком технічної бази телерадіомовлення СРСР донеччанин О.М.Варбанський. Корінний полтавчанин М.Й.Кривошеєв обирався академіком Міжнародної академії телебачення, з 1985 р. по 2000 р. - беззмінний голова Міжнародного консультативного комітету радіозв'язку. Завдяки діяльності вчених Україна в 1949-1952 рр. зробили суттєвий крок в розвитку телебачення.

У дослідженні висвітлено роль і місце електрозв'язку на всіх етапах суспільного та господарського розвитку з другої половини XIX ст. до наших днів. Особливу увагу приділено сучасним і перспективним системам телекомунікацій, а також новим видам послуг зв'язку. Описано особливості розвитку міжміського телефонного зв'язку. Відображено етапи будівництва первинних магістралей електрозв'язку, створення технічної бази телебачення та досліджено проблеми його розвитку.

Незмірно зросла роль зв'язку; перш за все електрозв'язку, в наш час. Незчисленні лінії та канали телекомунікацій, що створюють величезну мережу, охоплюють територію кожної розвинутої країни, є "нервовою системою" її "державного організму". Без цієї мережі неможливе безперервне передавання найрізноманітнішої інформації, необхідної для управління країною, складною сучасною економікою, а також для ділового й особистого спілкування людей, здійснення мирного співробітництва між державами, прийняття відповідних заходів щодо попередження й ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і стихійних лих, здійснення наукового та культурного обміну та ін.

Таким чином, після проголошення незалежності України і побудови нової самостійної держави, яка має за мету спрямувати всі свої матеріальні й інтелектуальні зусилля для цивілізованого входження в загальноосвітню і європейську спільноту, питання радикальних змін щодо темпів і напрямів розвитку всієї системи національних телекомунікацій стало першочерговим. У дисертації обґрунтовується положення про те, що безпечне функціонування мереж зв'язку та захист інформації користувачів має вирішуватися в трьох аспектах: технічному, організаційному та правовому. Правовий аспект захисту мереж зв'язку та інформації користувачів стосується розроблення законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на створення умов функціонування і безпечного користування мережами зв'язку та інформаційними послугами. Технічний аспект має передбачати розробку і використання спеціальних апаратних і програмних засобів захисту. Організаційний аспект полягає в реалізації спеціальних заходів щодо здійснення контролю за станом інформаційної безпеки в мережах зв'язку.

У третьому розділі „Становлення та розвиток науки в техніці інформаційно-комунікаційних технологій? показано, що важливі наукові дослідження в галузі електрокомунікацій та визначення перспектив їх використання в 1925-1930 pp. проводилися в Україні такими відомими науковими закладами, як Харківський фізико-технічний інститут, Київський політехнічний інститут, Інститут радіопроблем Академії наук України. У 1950-1960 pp. розгорнулася наукова діяльність в створених інститутах кібернетики і напівпровідників Академії наук України, в Одеському інституті інженерів зв'язку.

У дисертації на основі науково-технічних, історичних, архівних джерел, довідникової літератури висвітлено становлення та розвиток науки в техніці сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, якій приділена недостатня увага, відсутнє систематизоване дослідження еволюції науки в техніці сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Джерельною основою для теоретичного матеріалу слугували праці видатних учених з історії електрокомунікацій України.

Встановлено, що у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка наукові дослідження з обраної теми проводилися на радіофізичному факультеті та на факультеті кібернетики. Київський політехнічний інститут за роки радянської влади став провідною установою України з інформаційних технологій, системного аналізу та керування, електроніки, радіотехніки та засобів телекомунікацій, енерготехніки та нових енергогенеруючих технологій, приладобудування та інформаційно-вимірювальної техніки. Прикладне використання електрозв'язку розроблялося у науково-дослідних закладах і конструкторських бюро промислових підприємств.

Головною ланкою розвитку науки в Україні була і залишається Національна академія наук України. Учені академії ще в 30-ті роки минулого століття здійснили штучну ядерну реакцію, побудували прискорювач заряджених частинок, отримали важку воду, створили трикоординатний радіолокатор дециметрового діапазону. Через п'ять років після завершення Другої світової війни в Україні вперше в Європі було побудовано малу електронну обчислювальну машину, розроблено теорію цифрових автоматів, сконструйовано кілька поколінь електронно-обчислювальної техніки.

В дисертації показано, що в Академії наук України засновані школи електрозварювання Є.О.Патона, напівпровідників В.Є.Лошкарьова, електротехніки С.О.Лебедєва, кібернетики В.М.Глушкова, теоретичного програмування К.Л.Ющенко тощо.

Під керівництвом В.Є.Лошкарьова на початку 50-х років в Iнститутi фізики АН УРСР розпочалося виробництво точкових транзисторів. Наукова школа в галузі фізики напiвпровiдникiв стала однією з провідних у СРСР. Визнанням значущості її наукових результатів було створення в 1960 р. Інституту напiвпровiдникiв АН УРСР.

Наукова школа С.О.Лебедєва за своїми результатами успішно конкурувала з відомою американською фірмою IBM. Під керівництвом ученого були створені i передані для серійного випуску типи високопродуктивних електронно-обчислювальних машин, кожна - нове слово в обчислювальній технiцi, більш продуктивна, більш надійна i зручна в експлуатації. Отже, С.О.Лебедєв жив i творив у період бурхливого розвитку електроніки, обчислювальної техніки, ракетобудування, освоєння космосу та атомної енергiї. С.О.Лебедєв брав участь у реалізації наукових проектів I.В.Курчатова, С.П.Корольова, В.М.Келдиша.

У дисертації відтворено внесок в розвиток інформаційно-комунікаційних технологій академіком В.М.Глушковим і створеного з його участю Інституту кібернетики. В.М.Глушковим вперше визначено поняття "iнформацiйнi технології", яке з'явилося в науці в останні роки ХХ століття. Доти вживали терміни "iнформатика" або "комп'ютерна наука", а ще раніше - "обчислювальна техніка", що окреслювали вужче коло проблем. Інформацiйнi технології, будучи високими технологіями, охоплюють широкий спектр наукових, конструкторських, технологічних i виробничих напрямів: проектування та виробництво комп'ютерів, периферійних пристроїв, мереженого устаткування, елементної бази, системного програмного забезпечення, розробку i створення автоматизованих та автоматичних цифрових систем різного призначення i прикладного програмного забезпечення до них. Усі ці напрями ще в 60-70-х роках сформувалися й успішно розвивалися в Iнститутi кiбернетики АН України, створеному В.М.Глушковим.

В дослідженні доведено, що велике значення В.М.Глушков надавав філософському осмисленню стану й положення кібернетики, методів і засобів її дослідження в системі наук і практичного життя. Саме його визначення кібернетики як науки включено в Велику Радянську й Британську энкциклопедії.

В.М.Глушков був дуже різнобічним ученим. У сферу його досліджень попадали іноді об'єкти, здавалося б, досить далекі від обчислювальної техніки й математики, але, міркуючи над кібернетичними ідеями й використанням досягнень кібернетики для користі людей, В.М.Глушков не міг пройти повз болючі крапки свого часу. Так з'явилися роботи, пов'язані із проблемами телепатії, виникнення життя, боротьби з раком. В.М.Глушков - видатний учений і організатор науки, Герой Соціалістичної праці, академік, автор фундаментальних робіт в області кібернетики, прикладної математики й обчислювальної техніки. Створені під його керівництвом засоби обчислювальної техніки (ЕОМ "Київ", серії "МИР", серії "ДНІПРО", "Київ-67", "Київ-70", "Рось", "Іскра" і ін.), ідеї й розробки математичного апарата кібернетики, її філософських концепцій, кібернетичних пристроїв і систем стали слугувати суспільству.

У дисертації розкрито творчі етапи діяльності К.Л.Ющенко - засновниці наукової школи теоретичного програмування в Україні. К.Л.Ющенко стала провідним українським ученим з математики, теоретичної і прикладної кібернетики та систем керування. Теоретичні дослідження і прикладні розробки, що належали вченій, відомі в багатьох країнах світу. В 1991 році їй присуджено за цикл робіт у галузі прикладної кібернетики Державну премію України.

З початку 70-х рокiв тематика теоретичного програмування в Україні істотно розширилася завдяки заснуванню наукових шкіл, які очолили I.В.Сергiєнко, А.А.Стогнiй, В.Н.Редько, I.В.Вельбицький. Суттєвий внесок у світову науку теоретичного програмування здійснили науковці Е.М.Куссуля, А.I.Халілов, Г.Е.Цейтлiн, О.Л.Перевозчикова. У 90-тi роки вчені України зосередилися на теоретичному програмуванні та дослiдженнi алгебро-граматичних методiв представлення знань про моделi органiзацiї обчислень при проектуваннi i розробцi баз даних i знань для систем прийняття рiшень, експертних систем i методiв одержання знань для них, навчаючих систем рiзної орiєнтацiї, наприклад, систем професiйної пiдготовки iнвалiдiв з метою їхньої соцiальної реабiлiтацiї. На основі науково-технічних, історичних, архівних джерел, довідникової літератури висвітлено становлення та розвиток науки в техніці сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, якій приділена недостатня увага, відсутнє систематизоване дослідження еволюції науки в техніці сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Джерельною основою для теоретичного матеріалу слугували праці видатних вчених з історії електрокомунікацій України. Історія науки в техніці сучасних інформаційно-комунікаційних технологій характеризується високим інтересом до розробки нових відкриттів, досліджень. Плеяда талановитих науковців України, які працювали у науково-дослідних закладах України, вищих навчальних закладах, Національній академії наук України прагнули вдосконалити наукові дослідження в техніці сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в Україні. У розділі вперше здійснено спробу історичної реконструкції та історико-наукового аналізу сучасного етапу розвитку інформаційно-комунікаційних технологій на основі маловідомих і зовсім невідомих документальних матеріалів та оригінальних наукових праць. Основний зміст розділу становить висвітлення найважливіших досягнень українських вчених у галузі електродинаміки, теоретичного програмування, в розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. У дисертаційній роботі досліджено не тільки особистий внесок вчених і інженерів у розробку проблем електрокомунікацій, а й творчий стиль багатьох провідних науковців, найбільш притаманні їм якості, які сприяли плідній праці у вибраній ними галузі науки. Вивчення їх творчої праці дозволяє зробити висновок, що саме сприяло їх професійному і науковому зростанню, які чинники впливали на досягнення ними найкращих наукових результатів та зробити свій внесок у розвиток науки про електрокомунікації в Україні. Творчий шлях вітчизняних вчених показує, що сприяло їх професійному і науковому зростанню, що саме уможливило зробити відкриття і винаходи, які стали знаковими у розвитку науки з електрокомунікацій, які притаманні їм риси характеру сприяли формуванню їх як винахідників, новаторів.

В дисертації проведено реконструкцію та історико-науковий аналіз сучасного етапу розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Результатом проведеного дослідження стало введення до наукового обігу нових фактів з історії електрокомунікацій в Україні, встановлення пріоритетності українських учених у вказаній галузі з точки зору їх значення для сучасного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

ВИСНОВКИ

Використання та науковий аналіз широкого комплексу джерел дає підстави для наступних висновків:

1. Доведено, що узагальнення здобутків українських учених з техніки електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст. в історичному аспекті є маловивченою темою. Попередні дослідники лише частково зверталися до цієї проблеми, зосереджуючись переважно на наукових досягненнях окремих вчених. Використання нового концептуального підходу, зосередженого на українській історії, залучення нових джерельних матеріалів і наукових фактів сприяло поглибленому висвітленню теми дослідження, заповненню прогалин в історії становлення та розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст.

2. Автор прийшов до висновку, що історія становлення і розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій України кінця ХІХ - ХХ ст. умовно охоплює чотири етапи.

Перший етап - кінець XIX століття - 1917 рік. Це роки, коли Російська імперія вступила на шлях модернізації й почала тривалий перехід від доіндустріального до індустріального суспільства. Цей період характеризується відкриттями нових явищ, започатковано експериментальне вивчення електромагнітних коливань та хвиль, методів радіозв'язку, фізичних процесів у радіотехнічних та електротехнічних приладах. Саме на цьому етапі в Україні стали запроваджувати такі найдосконаліші для того часу засоби зв'язку, як телеграф, телефон та радіо. Багато дослідників історії електрозв'язку України, будучи безпосередніми учасниками та свідками цих грандіозних змін, змогли донести до сучасників не тільки ці відкриття, але й своє (часто захоплене) відношення до того, що відбувалося. Практично всі роботи, в яких йшла мова про електрозв'язок в Україні були написані фізиками, інженерами та електротехніками. Другий етап - 1917 рік - перша половина 40-х років XX століття. Соціальні потрясіння 1917-1921 років спричинили глобальні зміни практично всіх сторін життя населення України, які безпосередньо відбивалися на спрямуванні наукових досліджень. Встановлено, що в роки громадянської війни 1918-1921 роки засоби телефонного зв'язку в Україні були фактично зруйновані і лише відновлені у 1929 році. За радянської доби сформувалася державна система управління наукою, завдяки якій наукові плани підпорядковувалися розвитку промисловості та забезпечення обороноздатності країни. На початку 30-х років Академія наук України переведена в систему науково-дослідних інститутів; засновано інститут електрозварювання та гірничої механіки. Важливим досягненням електрокомунікації в Україні стало масове проводове мовлення, що відноситься до кінця 20-х років ХХ століття.

За роки радянської влади розвиток технічних наук, їх ефективність суттєво стримувався через репресії, ідеологічний і моральний тиск на вчених. Архівні джерела надали змогу частково відновити імена вчених, які були несправедливо репресовані тоталітарним режимом. В їх числі фізик Б.Ф.Цокман, один із засновників вітчизняної радіотехніки, професор Одеського політехнічного інституту, геофізик М.А.Аганін, завдяки дослідженням якого вперше була складена магнітна карта України.

Третій етап - друга половина 40-х - 80-і роки XX століття. Відмінна риса цього етапу в тому, що помітно розширилася джерельна база досліджень з історії електрокомунікацій. З'являється науковий напрямок, який зосереджується на вивченні історії програмування, використання напівпровідників, електронно-обчислювальної техніки. Значний вплив на цей напрямок зробили праці Л.І.Мальдештама, М.І.Радовського, Б.С.Сотина, В.М.Титова, В.М.Радіонова, М.Д.Бочарова, О.В.Яроцького, В.А.Бурлянд, Д.Л.Шарле та інших. До наукових праць включалися матеріали про становлення і розвиток електрозв'язку в Україні. Проте більшість праць носило суто інформативний характер, розповідали про безпроблемний розвиток технічних наук в Україні цього періоду замовчувалися труднощі, на які наштовхувалися науковці у своїй творчій праці.

Четвертий етап - 90-і роки XX - початок XXI століття - визначається демократизацією українського суспільства, помітною інтенсифікацією академічної науки, формування власної матеріально-технічної бази досліджень електротелекомунікацій в Україні. Наукові дослідження в ці роки велися Д.Шарле, А.А.Глущенком, Р.Р.Біккеніним, Е.М.Шошковим, М.О.Портала, О.Б.Стреловим та ін.

3. Еволюція наукової думки в техніці електрокомунікацій України невіддільна від досягнень світової та радянської науки. Важливу роль в розвитку теоретичних та практичних засад електрокомунікацій відіграли дослідження зарубіжних вчених Ч.Бебіджа і А.Ловлейс, С.Морзе, Б.С.Якобі, П.М.Голубицького, О.С.Попова, П.М.Рибкіна, О.А.Адаміана. Суттєвий внесок у наукову думку електрокомунікацій внесли українські вчені М.Д.Пильчиков, Й.Й.Косоногов, Б.П.Грабовський, С.В.Новаківський, М.Й.Кривошеєв, В.Є.Лошкарьов, С.О.Лебедєв, В.М.Глушков, К.Л.Ющенко та ін.

4. Аналіз джерельної бази засвідчив, що в 1925-1930 рр. в Україні важливі наукові дослідження в галузі електрозв'язку проводилися в таких наукових закладах, як Харківський фізико-технічний інститут, Київський політехнічний інститут, інститут радіо проблем Академії наук України. поряд з ними в 1950-1960 рр. широко розгорнулася діяльність в організованих на той час інститутах кібернетики і напівпровідників. Наукові традиції забезпечували вчені Київського державного університету, Одеського інституту інженерів зв'язку.

5. Встановлено, що завдяки дослідженням провідних учених в Україні побудована "Машина механічного мислення" О.М.Щукарєва; відкритий В.Є.Лошкарьовим напівпровідниковий p-n перехід, використаний при створенні транзистора; обґрунтовано принципи побудови та структуру універсальної цифрової електронно-обчислювальної машини С.О.Лебедєвим; розроблено принципи побудови та створено першу в Україні асинхронну електронно-обчислювальну машину "Киев" за участю Б.В.Гнеденка, В.М.Глушкова, В.С.Королюка, К.Л.Ющенко, Л.Н.Дашевського, К.О.Шкабари, С.Б.Погребинського; розроблено теорію цифрових автоматів, яка стала теоретичною основою при проектуванні електронно-обчислювальних машин; розроблено С.О.Моральовим, Ф.Д.Мораховським структуру та архітектуру першого в Радянському Союзі мікрокалькулятора на чотирьох інтегральних схемах; за участю В.Н.Плотнікова, В.І.Долгова розроблено та розпочато серійний випуск спеціалізованих супернадійних електронно-обчислювальних машин "Карат" для систем озброєння і керування на надводних та підводних суднах військово-морського флоту, а також для розв'язання задач навігації на суднах торгового флоту та атомних криголамах; за участю В.М.Глушкова, В.С.Михалевича, С.Б.Погребинського, А.О.Летичевського, Ю.В.Капiтонова, I.М.Молчанова та ін. Спроектовано, створено та випущено малими серiями суперпродуктивнi макроконвеєрнi комплекси "ЕС-2701" i "ЕС-1766", які на тому етапі не мали аналогів за кордоном.

6. За радянської доби відбувався процес перетворення Академії наук України в систему науково-дослідних інститутів та наукових шкіл. Засновано школи напівпровідників В.Є.Лошкарьова, електротехніки С.О.Лебедєва, кібернетики В.М.Глушкова, школу теоретичного програмування К.Л.Ющенко, а також низку переданих до Академії наук України технічних і галузевих інститутів, які докорінно змінили структуру Академії.

7. В дисертації обґрунтована пропозиція про доцільність поглибити вивчення еволюції наукової думки в техніці електрокомунікацій України. Доцільно було б підготувати праці присвячені історії становлення та розвитку науково-дослідних установ України, розкрити характер організації в них досліджень, показати творчі зв'язки та співробітництво з науковими установами колишніх Союзних республік. Враховуючи інтеграцію сучасної України в європейські структури актуальним висувається завдання проаналізувати зв'язки учених України з зарубіжними колегами, показати досвід та наслідки такого співробітництва. Важливо активізувати роботу над розкриттям практики наукових пошуків учених, вихідців з України і зробили суттєвий внесок в історію науки і техніки.

науковій думка електрокомунікація учений

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нікітчин О. Академік В.Є.Лошкарьов - основоположник інформаційних технологій в Україні у галузі транзисторної елементної бази засобів обчислювальної техніки // Наукові записки української історії: Зб.наукових статей.- Тернопіль: Астон, 2007.- Вип.19.- С.255-259.

2. Нікітчин О. Комп'ютери та комп'ютерні технології електрозв'язку в мережі дистанційної освіти в історичному розвитку// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2007.- Вип. 29. - С.168-181.

3. Нікітчин О. Сергій Олексійович Лебедєв - творець першого в континентальній Європі комп'ютера// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць.- К., 2007.- Вип. 30. - С.158-164.

4. Нікітчин О. Українська леді Ловлейс. Катерина Логвинівна Ющенко - засновник теоретичного програмування в Україні// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2007. - Вип. 31.- С.128-138.

5. Нікітчин О. Ефективність використання засобів інформаційних технологій у навчально-виховному процесі//Гуманітарний вісник ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди": Науково-теоретичний збірник.- Переяслав-Хмельницький, 2007.- Вип.12.- С. 63-67.

6. Нікітчин О. З історії становлення і розвитку військ зв'язку сучасної України// Часопис української історії.- К., 2007.- Вип. 8.- С. 117-122.

7. Нікітчин О. Творчий внесок академіка В.М.Глушкова і створенного ним Інституту кібернетики НАН України в розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних технологій// Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2007.- Вип. 32. - С.173-185.

8. Нікітчин О. Інтелектуальна власність в контексті практичної діяльності вищих навчальних закладів (з досвіду роботи Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди)// Менеджмент малого и среднего бизнеса: управление знаниями: Тезисы докладов шестой международной научно-практической конференции 24-28 сентября 2007 г.- Севастополь, 2007.- С.85-87.

9. Нікітчин О. Військові зв'язківці України у боротьбі з чорнобильським лихом// Постаті Київщини: Зб. наук. праць.- К.: Міленіум, 2007.- С.340-348.

АНОТАЦІЇ

Нікітчин О.М. Еволюція наукової дуки в техніці електрокомунікацій в Україні (кінець ХІХ ст. - XX ст.).- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 - історія науки і техніки. - ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди".- Переяслав-Хмельницький, 2008. У дослідженні представлено результати історико-наукового аналізу становлення та розвитку наукової думки в техніці електрокомунікацій в Україні кінця ХІХ - ХХст. Розроблено періодизацію еволюції наукових ідей та винаходів засобів електрокомунікацій; сформульовано основні наукові принципи; розкрито закономірності й тенденції еволюції наукових ідей та винаходів засобів електрокомунікацій. Досліджено становлення та розвитку засобів електрокомунікацій в Україні. Розкрито роль комплексної програми Єдиної національної системи електрокомунікацій та концепція її становлення. З'ясовано різноманітні способи поширення наукових знань з техніки інформаційно-комунікаційних технологій України. Проаналізовано діяльність науково-дослідних закладів, НАН України, Інституту напівпровідників НАН України академіка В.Є.Лошкарьова, Інституту електротехніки НАН України академіка С.О.Лебедєва, Інституту кібернетики НАН України академіка В.М.Глушкова, школи теоретичного програмування академіка К.Л.Ющенко. Ключові слова: електрокомунікації, електрозв'язок, еволюція, технічні науки, науково-дослідна діяльність, наукові дослідження, телеграф, телефон, проводові мовлення, телебачення, науково-дослідні заклади, НАН України.

Никитчин А.Н. Эволюция научной мысли в технике электрокоммуникаций в Украине (конец ХІХ - XX ст.).- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.07 - история науки и техники.- ГВУЗ "Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды".- Переяслав-Хмельницкий, 2008. Диссертация является первым комплексным исследованием процесса становления и развития научных исследований и достижений в технике электрокоммуникаций в Украине на протяжении конца ХІХ - XX ст. Работа состоит из вступления, трех разделов, выводов к каждому разделу, выводов, списка использованных источников и литературы, приложений. Анализируется состояние научной разработки темы. В отдельном параграфе представлены обзор литературы и характеристика источников, использованных в процессе исследования. Указывается на важность историко-аналитических работ по развитию технического образования и изобретательства исследуемого периода. Отмечается, что основная часть работы построена на анализе архивных документов, статистических материалов, периодических изданий, отчетов научно-исследовательских учреждений, НАН Украины, Институтов НАН Украины, научных школ. На основании обширного круга источников исследуются нормативные документы, которыми определялась цель и задания работы научно-исследовательских учреждений, их правовое положение, система управления, содержание и организация научной деятельности. В отдельной главе рассматривается сложный процесс эволюции в технике электрокоммуникаций в Украине. В исследовании доведено, что в Украине данный период отмечается интенсификацией развития академической науки, началом создания материально-технической базы исследований электросвязи. В результате выполненного исследования в научный оборот введено новые исторические факты и установлен целый ряд приоритетов украинской науки в области электродинамики и теоретической оптики, изучение электрических колебаний и электромагнитных волн, совершенствования технических средств радиосвязи, электросвязи. Значительный интерес для истории национальной науки представляет обобщающий анализ достижений украинских ученных, в частности М.Д.Пыльчикова в указанной области науки и определения их личного вклада в мировую науку. Обращаясь к истокам телевидения, в диссертации отображены достижения видных ученых Украины, которые сделали общепризнанный вклад в развитие и совершенствование телевидения и его практическое использование в России и других республиках бывшего СССР. Прежде всего это сын известного украинского поэта П.А.Грабовского - Б.П.Грабовский, который еще в конце 1920-х годов продемонстрировал разработанный им так называемый телефот - прообраз первой электронной телепередающей системы. Большие заслуги С.В.Новаковского из Умани - доктора технических наук, профессора, непосредственного участника строительства и технического руководителя построенного в 1939 году первого в СССР телепередающего центра в Москве. Труды наших современников и земляков С.В.Новакоского, А.Н.Варбанского и М.Е.Кривошеева - лауреатов Государственных премий СССР - широко известны не только в СНГ, но и на западе. В третьей главе анализируется становление и развитие науки в технике информационно-коммуникационных технологий Украины. Исследован вклад научно-исследовательских заведений, НАН Украины, отдельных научных школ в становление науки в технике электрокоммуникаций в Украине. В данной главе отображены результаты научной деятельности академика В.Е.Лошкарева, академика С.А.Лебедева, научные открытия, которых были известны и за границей. Проанализирована ценность научных открытий для становления новых научных направлений академика В.М.Глушкова и академика Е.Л.Ющенко. исследованы материалы, подтверждающие непосредственное участие ученых в создании технических обществ, в проведении и научно-просветительской работе в информационно-коммуникационном направлении. Отмечается, что одним из важнейших направлений научно-исследовательской работы было создание научных школ, создание технических периодических изданий, что способствовало становлению и развитию науки в технике информационно-коммуникационных технологий в Украине. В выводах обобщены результаты исследования. Ключевые слова: электрокоммуникации, электросвязь, эволюция, технические науки, научно-исследовательская деятельность, научные исследования, телеграф, телефон, радиофикация, телевидение, научно-исследователькие учреждения, НАН Украины.

Nikitchyn O.M. Evolution of scientific thought in techniques of electric communications in Ukraine (the end of the XIX-th and the beginning of the XX-th century). - Manuscript. Dissertation for applying the scientific degree of the candidate of historical science in specialty 07.00.07 - history of science and techniques. - State Institution of Higher Education “Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University”. - Pereyaslav-Khmelnytsky, 2008. In the investigation are showed the results of historical and scientific analysis of scientific thought formation and development in techniques of electric communications in Ukraine by the end of the XIX-th and the beginning of the XX-th century. Division into periods of the evolution of scientific ideas and inventions concerning the means of electric communications is worked out; the basic scientific principles are formulated; the regularities and tendencies of the evolution of scientific ideas and inventions are showed. The formation and development of means of electric communications in Ukraine are researched. The role of complex program of the sole national system of electric communications and conception of its formation are revealed. Different ways of spreading the scientific knowledge about techniques of informational and communicational technologies in Ukraine are established. The activity of scientific-research institutes, the NAS of Ukraine, V.S.Loshkariov institute of semi-conductors of the NAS of Ukraine, S.O.Lebediev institute of electric techniques of the NAS of Ukraine, V.M.Hlushkov institute of cybernetics of the NAS of Ukraine, K.L.Ushchenko school of theoretic programming were analyzed.