Виробнича інтелігенція українського села: формування соціальної верстви (середина 40 - середина 60 років ХХ століття)

У підрозділі 2.2 „Формування управлінських структур колгоспного виробництва” розглядаються шляхи, за допомогою яких у другій половині 1940-х - першій половині 1950-х рр. держава намагалася вдосконалити управлінські структури колгоспного виробництва як важливої складової підвищення продуктивності галузі.

Зазначається, що формування керівної ланки колгоспного виробництва в повоєнний період відбувалося досить складно. Причиною був традиціоналізм мислення партійно-державного керівництва щодо села. Замість підготовки фахівців для нього загальноприйнятим шляхом: у вищих і середніх спеціальних закладах, - було створено додаткові структури - однорічні школи майстрів колгоспного виробництва та дворічні - голів колгоспів, які, через недостатність фінансування і матеріально-технічного забезпечення, низькі освітні кондиції їхніх учнівських контингентів, виявилися неефективними для здійснення поставленого перед ними завдання. Результатом такого стану речей було вкрай недостатнє використання їхніх випускників. Спроба вирішити проблему шляхом направлення керівниками господарств працівників із сільськогосподарських управлінських структур наштовхнулася на нерозуміння з боку як самих цих працівників, так і місцевих партійних та державних органів влади і власне самого селянства і не виявила належної ефективності. Фактором, що серйозно впливав на процеси формування колгоспних керівних кадрів, була і позиція місцевого керівництва. З одного боку, воно не надавало належного значення роботі по пошуку, відбору і направленню на навчання перспективних працівників колгоспного виробництва, як того вимагали державно-партійні документи, а з іншого - у питанні покращення якісного складу керівників господарств йшло випробуваним шляхом - адміністративним. Тому основною формою „покращення рівня керівництва колгоспами” у нього була така, як широке зняття з посад їх керівників.

Традиціоналізм у поглядах партійно-державного керівництва країни на сільськогосподарську галузь виявився і у вирішенні кадрових проблем її інженерної служби. Він не дозволяв довгий час розглядати вузи і технікуми як єдине і найбільш ефективне джерело підготовки фахівців для машинно-тракторних станцій. Надання переваги адміністративним методам , залучення до вирішення проблем села працівників непрофільних галузей не досягало бажаних результатів, а лише ускладнювало ситуацію. Серйозним чинником виступала позиція місцевих керівних партійних і радянських органів. Необґрунтованим втручанням у роботу МТС та дріб'язковою опікою, замінами вказівок директорів і головних спеціалістів вони вносили дезорганізацію у їхню роботу. При цьому абсолютно ігнорувалося задіяння інших методів, таких, як надання моральної і матеріальної підтримки як у виробничих, так і в побутових питаннях залученим до роботи фахівцям.

Адміністрування, командно-вольові методи у вирішенні кадрових проблем і агрономічної та зоотехнічної галузей колгоспного виробництва, що проявилися у примусовому переміщенні з управлінських структур усіх рівнів галузі до матеріального виробництва, виявилися також неефективними. Здійснювані заходи по переміщенню спеціалістів ближче до виробництва не дали очікуваних результатів, тому що не зачіпали основ системи управління матеріальним виробництвом сільського господарства, і, отже, не змінювали принципів розстановки і використання кадрів.

У підрозділі 2.3 „Вища і середня сільськогосподарська школи в системі організаційно-господарського укріплення галузі” показано роль та місце вищих і середніх навчальних закладів у аграрній політиці керівництва держави і партії.

Свідченням традиційної недооцінки ролі сільськогосподарських інститутів вузів і технікумів у вирішенні виробничих завдань аграрного сектору було те місце, яке їм відводилося ще з 1930-х рр. У градації вузів і технікумів вони займали останню - IV категорію, з випливаючими звідси різного плану наслідками. У першу чергу це стосувалося розмірів і пріоритетності фінансування їх матеріально-технічної і навчально-виробничої бази. Асигнування на відбудову їм виділялися, порівняно з іншими навчальними закладами, у менших розмірах і не в першу чергу. Заробітна плата працівників та стипендії студентів були значно нижчими порівняно з навчальними закладами інших профілів.

Слідування у фарватері довоєнних стереотипів щодо формування сільськогосподарської галузі фахівцями визначило й орієнтацію на стару систему підготовки по вузьким спеціальностям з численними спеціалізаціями всередині них, що добре задовольняло потреби різного роду науково-дослідних організацій та установ, але негативно позначалося на забезпеченні сільського господарства, тим більше в умовах проголошеного курсу на наближення спеціалістів до виробництва. Серйозним чинником виступала невідповідна мережа розміщення навчальних закладів, у першу чергу - вищих, та розподіл більшої частини випускників за межі України.

Заочна ж школа, як і в цілому вищі й середні сільськогосподарські навчальні заклади у повоєнний період, не була зорієнтована на необхідну кількісну і якісну підготовку спеціалістів аграрного виробництва. Незважаючи на заходи, здійснені урядом країни з активізації її діяльності, вона продовжувала функціонувати в „неспішному” режимі, через що не могла стати джерелом забезпечення спеціалістами гостропотребуючого їх аграрного виробництва України. Заочної підготовки фахівців із середньою освітою взагалі не існувало.

Попри певні зрушення, що відбувалися в діяльності вищої і середньої сільськогосподарської школи у післявоєнний період, вона не була зорієнтована на задоволення зростаючих потреб галузі з підвищення інтелектуалізації процесів управління колгоспним виробництвом та обслуговуючих його сфер. Через панування у партійно-державного керівництва країни стереотипів щодо призначення вищих і середніх спеціальних навчальних закладів у системі сільського господарства, вона не розглядалася як чинник, що сприяв підвищенню продуктивності галузі. Тому, як і раніше, фахівці, яких вони готували, сприймалися як функціонери у здійсненні директив органів вищої ланки, і їх, як і раніше, у довоєнний час, продовжували готувати вузи і технікуми для роботи в контролюючих і плануючих структурах.

У третьому розділі „Напрями, шляхи і методи інтелектуалізації матеріального виробництва села (перша половина 1950-х - середина 1960-х рр.” досліджується зміст повоєнної відбудови сільського господарства, заходів держави з прискорення розвитку матеріального виробництва села та їх ефективність.

У підрозділі 3.1 „Результати повоєнної аграрної політики: спонукаючі чинники змін матеріально-технічних основ господарювання на селі” розглядаються заходи керівництва держави за вісім повоєнних років у сільському господарстві і їх вплив на економіку галузі, на умови життя і праці селян.

Показано, що вкрай недостатній розмір інвестицій у аграрну галузь країни визначав і відповідну його віддачу. Досить повільно до потреб колгоспів ішов процес механізації сільськогосподарських робіт. Фактично остання розглядалася лише як засіб забезпечення МТС більшою кількістю, порівняно з довоєнним часом, тракторами, зернозбиральними комбайнами та вантажними автомобілями. Інші ж види техніки та обладнання для механізації різних трудомістких процесів та операцій залишалися поза увагою. Як результат, парк сільськогосподарських машин у кількісному й асортиментному плані мало чим відрізнявся порівняно з довоєнним часом.

За таких умов отримання у більших і всезростаючих розмірах сільськогосподарської продукції тогочасне керівництво держави стимулювало посиленням примусових заходів, а саме: збільшенням норм вилучення колгоспної продукції, обов'язковим залученням до її здачі селянських особистих підсобних господарств, подовженням робочого дня колгоспників.

Пошук дешевих засобів і шляхів зміцнення колективних господарств спонукав керівництво держави до використання адміністративного ресурсу: укрупнення колгоспів, переміщення частини працівників управлінського апарату до колгоспного виробництва та МТС. Але й цей напрямок не виявив належного рівня ефективності.

Показується, що серйозним стримуючим фактором у забезпеченні колгоспів кваліфікованими спеціалістами була позиція вищого партійно-державного керівництва, яке в підходах до вирішення складних народно-господарських проблем орієнтувалося на адміністративно-вольові методи і абсолютно не враховувало інтереси та життєві плани тих, хто, власне, мав реалізовувати прийняті ним рішення.

У результаті, в колгоспи працівники управлінської ланки сільського господарства практично не потрапляли: переміщення їх відбувалося з вищих ланок в нижчі і, в основному, здійснювалося на районному рівні. Намагання ж підвищити освітній рівень керівників МТС навіть за допомогою направленння в них спеціалістів з інших організацій та установ мало що дало через значну їх плинність.

Результати політики, здійснюваної державно-політичним керівництвом країни з відбудови сільського господарства у післявоєнний період виявилися далекими від очікуваних. Методи її впровадження несли довоєнний тягар, який характеризувався спрощеним підходом до вирішення непростих проблем аграрного виробництва. Спроби кореляції їх лише підсилювали адміністративний характер здійснюваної політики і мало що змінювали на краще. Фактично, курс, обраний вищим державним керівництвом на чолі з Й.Сталіним, себе не виправдав.

У підрозділі 3.2 „Трансформації аграрної сфери і пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення” розглядаються шляхи, якими партійно-державне керівництво на чолі з М. Хрущовим намагалося підвищити ефективність сільськогосподарської галузі, та результати здійснюваних заходів.

Зазначається, що для виправлення недоліків в аграрній політиці поряд з широким комплексом фінансових та соціально-економічних заходів, планувалося проведення ряду організаційно-структурних змін у роботі самого сільськогосподарського міністерства, які мали на меті більш тісне залучення спеціалістів у процес вироблення сільськогосподарської продукції. У машинно-тракторних станціях планувалося значно підняти рівень ефективності інженерної служби як основи успішної механізації сільськогосподарських робіт. Усе планувалося зробити за рахунок інтелектуального потенціалу міста. У процесі реалізації цієї ідеї стало зрозуміло, що в такий спосіб мети щодо беспосереднього залучення фахівців до процесу колгоспного виробництва не вдасться досягти.

У серпні 1955 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР ухвалюють постанову, якою спеціалісти агрономічного, зоотехнічного і ветеринарного профілю переводилися з штатів МТС у штати колгоспів і мали вступати до членів сільгоспартілей, тобто ставати колгоспниками. У такий спосіб започатковувалося створення нової професійно-виробничої верстви колгоспного села, яка вже була “включена” у безпосередній процес вироблення сільськогосподарської продукції.

Фактично вольовим порядком змінювався соціальний статус значної маси працівників аграрно-зоотехнічного профілю, що влаштовувало далеко не всіх із них. Непідкріпленість же прийнятої постанови комплексом інших заходів вплинула на темпи, стан і результати формування нової професійної верстви у колгоспах.

Аналогічні наслідки мало і переведення до колгоспів інженерно-технічного персоналу МТС після їх реформування, а також патріотичні почини та пропагандистсько-господарські кампанії, що мали на меті підняти інтелектуальний потенціал керівних і технологічних ланок матеріальної сфери села.

Показується, що обраний партійно-державним керівництвом курс на організаційно-господарське укріплення колгоспів за рахунок жителів міста, працівників неаграрної сфери народного господарства як носіїв більш високої виробничої культури, вищої виробничої дисципліни, а тому спроможних, на його думку, швидко “підняти” сільськогосподарську галузь, не виявив очікуваної від нього (курсу) ефективності.

У той же час у процесі його реалізації у галузі відбулися радикальні структурно-організаційні зміни, результатом яких стало досягнення мети, яка ставилася з перших повоєнних років - наближення до безпосереднього виробництва сільсьгосподарської продукції працівників зі спеціальними знаннями. Проте, зазначається, даний процес мав побіжний характер. Це визначило недооцінку всіх складових, пов'язаних із процесом формування нової виробничої ланки, спричинило те, що багато з залучених до вирішення проблеми піднесення сільського господарства, не виявили особливого ентузіазму працювати в колгоспному виробництві.

Додатковим фактором була й позиція самих колгоспників. Працівники нової ланки не сприймалися ними як важливий і необхідний чинник виробничого процесу в господарствах. Тому ставлення до них як рядових колгоспників, так і керівників господарств, районних владних структур (які у більшості своїй були селянами за походженням і мали відповідний менталітет) були невідповідними їхній ролі у процесі вироблення сільськогосподарського продукту. Це визначало невирішеність багатьох питань, пов'язаних із трудовою діяльністю працівників нової верстви села, культурно-побутовими умовами життя як їх самих, так і членів їхніх сімей. Як наслідок, мало місце неприйняття значною частиною спеціалістів такої повсякденної ситуації і полишення ними виробничої сфери сільськогосподарської галузі.

У підрозділі 3.3 „Освітній фактор у системі формування нової професійно-виробничої і соціальної верстви села” розкривається такий шлях вирішення проблеми інтелектуалізації сільськогосподарського виробництва, як підготовка їх у системі різного роду навчальних закладів.

Зазначається, що на тлі неспрацювання ідеї вирішення проблем сільськогосподарського виробництва шляхом широкого залучення до нього представників різних професійних груп міського населення продовжувала існувати й альтернативна лінія забезпечення технологічних і керівних ланок колгоспного виробництва У ній мали місце дві тенденції. Одна була спрямована на вирішення проблем галузі за рахунок самих працівників низових ланок колгоспного виробництва шляхом надання їм прискорено певного мінімуму теоретичних знань. Інша орієнтувалася на забезпечення технологічних і керівних ланок колгоспів і радгоспів фахівцями, підготовленими у вищих і середніх навчальних закладах, які надавали фундаментальні фахові знання.

Показано, що перевага надавалася короткотерміновим формам навчання, які давали лише мінімум спеціальних знань. У результаті випускники різного роду шкіл, курсів тощо не відповідали вимогам часу, не мали попиту в господарствах і переважно не були задіяними на виробництві за набутим фахом.

Паралельно з прискореною розвивалася й система навчальних установ загальноприйнятої форми. Але на ній позначалася вся суперечливість здійснюваних державою кроків по забезпеченню колгоспного виробництва працівниками зі спеціальними знаннями, отриманими в системі “класичних” навчальних закладів. Це і так звана оптимізація мережі технікумів і вузів та факультетів у них, перманентне скорочення аж до кінця 1950-х рр. прийомів у вузи, або припинення взагалі підготовки за рядом спеціальностей, стале зменшення загальних прийомів на стаціонари на користь заочної форми навчання, спроби переміщення навчальних закладів у сільську місцевість, переведення їх з підпорядкування союзних структур - республіканським, з початку 1960-х рр. постійне збільшення студентських і учнівських контингентів по всіх формах навчання, обрання курсу на їх формування за рахунок сільської молоді та осіб з трудовим (не менше 2-х років) і армійським стажем. Покращення якісного складу студентських і учнівських контингентів на тлі їх кількісного зростання сприяло покращенню процесу забезпечення колгоспного виробництва спеціалістами відповідного фахового рівня. Показано, що попри непослідовну політику партійно-державного керівництва по підвищенню інтелектуального потенціалу матеріального виробництва села, як системний фактор формування фахівцями керівних і технологічних ланок його матеріального виробництва виступили вищі і середні спеціальні навчальні заклади.

Робиться висновок, що саме завдяки їм, була створена ланка працівників, які почали організовувати виробництво, планувати його, здійснювати управління всіма його процесами. Тобто виконувати ту функцію, що виконувала технічна інтелігенція міста у промисловому виробництві.

У четвертому розділі „Представники нової верстви у виробничій і соціальній структурі села” досліджуються діяльність, що здійснювалася державою і партією впродовж двадцяти повоєнних років по підвищенню інтелектуального потенціалу матеріального виробництва села.

У підрозділі 4.1 „Фахівці з вищою і середньою спеціальною освітою у професійно-посадовому складі працівників матеріальної сфери” розглядаються якісні й кількісні трансформації, що відбулися у складі керівних і технологічних ланок за період здійснення політики потужного піднесенння аграрного виробництва.

Зазначається, що була впроваджена нова модель управління колгоспним виробництвом, за якою спеціалісти концентрувалися вже безпосередньо в матеріальній сфері галузі і були задіяні в безпосередньому виробленні сільськогосподарської продукції. Наслідком упровадження цієї моделі стала заміна соціального статусу працівників усіх категорій. Вони в обов'язковому порядку ставали вже членами колективних господарств і тим самим набували статусу колгоспника, селянина, з усіма випливаючи ми звідси економічними, соціальними та іншими наслідками, що, певною мірою обмежувало їхні права порівняно з жителями міста. Іншим результатом проведеного реформування стали серйозні зрушення у посадово-професійному складі працівників керівної і технологічної ланок колгоспів. Був прийнятий штатний розклад, який у незмінному вигляді проіснував до останніх днів колгоспної системи. За цим розкладом поряд з традиційним набором керманичів господарств (голова колгоспу, бригадир, завфермою, рахівник), встановлювалися посади, що мали відповідати за технологію та якість вироблення продукції: агроном, зоотехнік, інженер. Замість другої за значенням посади - рахівника - взагалі з'явилася нова - бухгалтер. Більше того, за новою моделлю, у сільгоспартілях створювалися відповідні служби, для чого впроваджувалися посади головних і старших спеціалістів, які мали очолювати їх. З'являються посади, взагалі не властиві для колгоспного виробництва попередніх років.

Проте, результати реалізації аграрної програми, прийнятої у 1953 р., у частині інтелектуалізації матеріальної сфери колгоспно-радгоспного виробництва були досить суперечливими. З одного боку, відбулися радикальні організаційно-господарські зрушення, наслідком яких стала зміна акцентів у системі формування кадрового потенціалу села. Здійснювані трансформації супроводжувалися як кількісними, так і якісними змінами у штатно-посадовій структурі працівників керівної і технологічної ланок колгоспів і радгоспів та їх правовим забезпеченням. Але, з іншого боку, на середину 1960-х рр. стан забезпеченості цих ланок, як у якісному, так і в кількісному плані працівниками необхідного фахового й освітнього рівня, був далеким від потреб як матеріальної сфери села в цілому, так і конкретних галузей сільськогосподарського виробництва, а у процентному відношенні подекуди були гіршими, ніж у середині 1950-х рр. Багато посад займали працівники без належного рівня знань, особливо у середній керівній ланці. Більшість серед дипломованих фахівців становили особи з середньою спеціальною освітою.

У підрозділі 4.2 „Спеціалісти сільського господарства в контексті комуністичної теорії та практики реалізації аграрної політики ” розглядається діяльність партійних і державних структур по відношенню до села та його працівників крізь призму комуністичної доктрини, якою вони керувалися у стосунках з селом і якою останнє розглядалося як економічно і соціально меншовартісна складова суспільства.

Зазначається, що Комуністична партія керувалася теоретичними положеннями, що були сформульовані ще в середині ХІХ - на початку ХХ ст., які аж ніяк не враховували економічні й соціальні зміни, що з того часу сталися на селі. За радянських часів, хоч і відбулася певна адаптація традиційних поглядів до нових реалій, проте вони принципово не змінилися. І село, разом з його працівниками, продовжувало оцінюватися зі старих позицій. Ці погляди правлячої партії стали пануючими в усьому радянському суспільстві. Таке сприйняття села сформувало бачення його соціальної й економічної царини, як менш вартісної складової у структурі радянської держави. В результаті цього не були достатньою мірою теоретично осмислені й законодавчо урегульовані стосунки партії і держави з аграрною галуззю в усіх сферах, що так чи інакше мали відношення до неї. Тому навіть в умовах нової аграрної політики село продовжувало розглядатися як менш вагома складова суспільства, що не потребувала від держави у необхідних розмірах допомоги і уваги, а мусило у вирішенні своїх проблем розраховувати виключно на власні сили, а працівники технологічної ланки, що управляли процесами вироблення сільськогосподарської продукції не вважалися важливим чинником підвищення ефективності сільського господарства. Партійно-державне керівництво підвищення інтелектуального потенціалу матеріальної сфери села розглядало через призму його соціальної однорідності. Тому процес насичення її (матеріальної сфери ) працівниками з вищою і середньою спеціальною освітою оцінювало як звичайне підвищення культурно - технічного рівня колгоспників. Нерахування з появою нової виробничої верстви на селі супроводжувалося й недооцінкою потреб щодо культурних, побутових, соціальних, матеріальних умов життя і праці її представників. Така позиція керівництва партії і держави щодо створюваної у процесі ініційованої ним же самим політики потужного піднесення сільського господарства нової виробничої верстви свідчила про те, що воно, як і його попередники, не виділяло її з селянського середовища, не бачило в тих, хто був носієм професійних знань, аграрного досвіду попередніх поколінь та новітніх досягнень науки, важливої складової реалізації цієї політики.

Такий підхід знайшов своє відображення у практичній реалізації поставлених завдань, що проявилося в перманентному нехтуванні необхідністю інтелектуального забезпечення матеріальної сфери села та створенням у його виробничій сфері відповідної верстви, у недооцінці факторів, що впливали на закріплення її працівників у сільському господарстві.

У підрозділі 4.3 „Людина розумової праці у сприйнятті трудівників села” висвітлюється позиція села щодо сприйняття у своєму середовищі працівників, призначення яких полягало у виконанні переважно інтелектуального виду діяльності у матеріальному виробництві. Вона була досить своєрідною. З одного боку, село ставилося до освіти і людей з освітою з високою повагою, а з іншого - вважало реальною працею в колгоспному виробництві лише працю фізичну. З цих причин досить стримано оцінювало можливості використання працівників інтелектуального виду діяльності в матеріальному виробництві. Спеціалістам не надавалася належна їхній освіті посада, встановлювалися низькі посадові оклади, подовгу не виплачувалася зарплатня.

Показується, що чинником, який вагомо впливав на процеси насичення матеріального виробництва та закріплення в ньому представників виробничої інтелігенції, була позиція щодо неї керівників господарств. Навіть найбільш вдумливі з них часто досить поверхово бачили посадове становище таких працівників у виробництві. Більшість же розглядала спеціалістів як рядових колгоспників, виконавців своїх вказівок, брутально втручалися в їх безпосередні функції, зневажливо ставилися до їхніх ділових якостей та професійних знань, принижували людську гідність, при цьому не обтяжували себе турботою про забезпечення їм необхідних виробничих і побутових умов. Найбільш складними при цьому були умови функціонування молодих спеціалістів, прибулих за розподілом після закінчення навчальних закладів. Тут мало місце взагалі упереджене сприйняття їх як працівників, а також звичайна невіра в їхню спроможність фахово здійснювати управління виробничими процесами. У багатьох випадках, коли голови колгоспів брали на роботу молодих спеціалістів, то, через упереджене ставлення до їх фаху і віку, надавали посади, що потребували нижчого рівня освіти, ніж ті мали, або навіть - не за профілем отриманої спеціальності. Така позиція формувала атмосферу зневажливого ставлення до працівників розумової діяльності як з боку керівників нижчого рангу, так і інших членів сільгоспартілей.

Робиться висновок, що село досить складно приймало у своє середовище представників нової виробничої і соціальної верстви. З одного боку, це пояснювалося тим, що воно досить невиразно бачило місце людини розумової праці у системі виробничих стосунків. З іншого ж, воно не мало можливості, через свою економічну відсталість, забезпечити необхідний рівень матеріальних та соціальних потреб фахівців, що прибували до нього. Село ніби перевіряло їх на спроможність пристосуватися до такого стану побутового, культурного, соціально-економічного свого середовища, виробничих стосунків, прийняти його систему цінностей та сприйняти реалії тогочасної сільської дійсності.

У підрозділі 4.4 „Реалії повсякденного селянського буття як фактор впливу на верствоутворюючі процеси ”, який складається з трьох пунктів, розглядається соціально-культурно-побутова ситуація в сільській місцевості у всіх її проявах та аналізується ступінь впливу на процеси формування виробничої інтелігенції.

У пункті 4.4.1 „Житлово-комунальний стан села ” висвітлюється стан сільських населених пунктів, кількість та якість житла селян, рівень забезпеченості їх благами цивілізації та спроможність господарств задовольнити своїх мешканців житлово-комунальними умовами належної якості.

Розглянуто умови, в яких доводилося жити спеціалістам, котрі прибували на село, проаналізовано фактори побутового характеру, що впливали на їхні життєві плани та настрої. Це - необлаштованість житлових помешкань і складність для сільських жителів проживання у них, труднощі у забезпеченні різного роду комунальних потреб, украй обмежені умови для дотримання належної особистої гігієни, низький рівень електрифікації виробництва, житлових приміщень, а також шкільних, дошкільних дитячих закладів, лікарень та аптек, осередків культури, недостатня телефонізація села, у першу чергу - медичних, фармацевтичних та культурно-освітніх установ, низька якість роботи існуючого зв'язку, зокрема - поштового, необлаштованість сільських населених пунктів, недостатній рівень забезпеченості сільської місцевості дорогами з твердим покриттям та відсутність сталого і регулярного транспортного сполучення з адміністративними центрами і з містом взагалі.

Зазначається, що житлові й комунальні проблеми села, складність їх вирішення як для господарств, так і для самих сільських жителів, неможливість колгоспів і радгоспів задовольнити належним чином житлові, побутові потреби фахівців що прибували, необлаштованість населених пунктів, низький рівень забезпеченості їх надбаннями цивілізації, вже звичними для міста, виступали серйозним чинником, який впливав на рішення прибуваючих працівників не пов'язувати своє життя з селом.

У пункті 4.4.2 „Соціально-побутова ситуація” висвітлюються питання спроможності села належним чином задовольнити проблеми соціально-побутового характеру його працівників.

Показано, що якісний і кількісний стан торгівельної мережі, рівень насиченості закладів торгівлі на селі різними групами товарів, навіть тими, що входили до повсякденного попиту, були незадовільним. Мала місце хронічна нестача їх по багатьох позицій, а надто тих, що користувалися підвищеним попитом. Тож сільським жителям доводилось або обмежувати свої навіть необхідні потреби, або, щоб задовольнити їх, їхати до міста.

Аналогічна ситуація мала місце і в системі громадського харчування. Навіть та мінімальна кількість закладів, що функціонували на селі, не забезпечували належним чином повсякденні потреби людей ні ціною, ні якістю, ні асортиментом страв, викликали серйозні нарікання з боку як селян, так і органів влади. Не була розвинутою і система побутового обслуговування. Існуюча кількість підприємств була вкрай обмеженою, через що надавала надто обмежене коло послуг, до того ж і невисокої якості. Як правило, побутові підприємства знаходилися в районному центрі, тож селяни, щоб дістатися до них, мусили витрачати для цього і кошти, і час. Однією з важливих реалій села був і недостатній рівень медичного обслуговування. Сільські медичні установи як дільничні, так і районні, мали неналежну матеріальну базу, незадовільні умови утримання й лікування пацієнтів, хронічну недоукомплектованість кадрами медичних працівників як вищої, так і середньої кваліфікації, що спонукало сільських жителів постійно звертатися до міських закладів охорони здоров'я, витрачаючи при цьому додатковий час, найчастіше - робочий, додаткові кошти, або займатися самолікування, яке нерідко мало негативні, а то й трагічні наслідки.

Зроблено висновок, що незадовільний стан сфери торгівлі, нерозвиненість системи громадського харчування, низький рівень забезпеченості підприємствами служби побуту і медичними установами, з одного боку, та хронічна неспроможність їх задовольнити упродовж багатьох років на належному рівні і в необхідному обсязі товарами, послугами, медичним лікуванням - з іншого, були тими реаліями села, що серйозно впливали на умови життя і праці там і були спонукаючими чинниками щодо формування в багатьох його жителів міграційних настроїв.

У пункті 4.4.3 „Стан соціально-культурної і духовної сфери” розглядаються можливості села у задоволенні різноманітних потреб соціально-культурного і духовного характеру своїх працівників та забезпечення повноцінного виховання і фізичного та духовного розвитку їхніх дітей.

Зазначається, що недостатнє приділення уваги державою соціально-культурній і духовній сфері села визначило вкрай низький рівень розвитку всіх без винятку її складових. Незадовільна ситуація мала місце у формуванні молодого покоління сільських жителів. Серйозні проблеми спостерігалися у системі дошкільних дитячих закладів. Бідна матеріальна база, відсутність належної виховної роботи, медичного догляду за дітьми в багатьох з них серйозно позначалися на якості фізичного стану і духовного розвитку маленьких членів господарств. Аналогічна ситуація мала місце і в системі шкільних освітніх закладів. Недостатнє матеріальне і навчальне забезпечення сільських шкіл, непрості умови їх функціонування у системі стосунків з органами освіти і керівниками господарств, складнощі в організації навчально-виховного процесу, хронічні проблеми з якісним складом педагогічних колективів позначалися на якості знань сільських школярів, що не могло не викликати тривоги за їх майбутнє в батьків. Відсутність належних можливостей для забезпечення розвитку духовних потреб, позашкільного дозвілля і повноцінного відпочинку та оздоровлення в літній період, посилювали такі їх настрої.

Поглиблювало проблему фактичне обмеження в забезпеченні культурних і духовних потреб всього сільського населення. Надзвичайно убога матеріальна база сільських закладів культури вкрай збіднювала можливості жителів у цій царині. Відсутність у тисячах сіл будь-якого осередку культури не давало можливості їх мешканцям дивитися кінофільми, брати участь у творчих об'єднаннях, задовольняти інші свої духовні потреби. Нерозвиненість мережі бібліотек, їхня незадовільна матеріальна база, застарілі книжкові фонди ще більше ускладнювали ситуацію. Такий стан справ у духовній сфері формував незадоволення багатьох мешканців села і визначав у них негативні настрої.

На завершення розділу зазначається, що заходи держави по інтелектуалізації матеріальної сфери села мали неоднозначні результати. Хоч і відбулися певні кількісні і якісні зрушення у складі працівників її керівних і технологічних ланок, проте, на середину 1960-х рр. і по галузі в цілому, і по окремих її складових, вони були недостатніми. Мала місце невідповідність між освітнім і посадовим рівнями фахівців. Багато посад продовжували займати особи без відповідного фаху. В основі такої ситуації лежала політика державно-партійного керівництва, за якою завдання, що ставилися по збільшенню обсягів сільськогосподарської продукції, розглядалися через призму зміцнення матеріально-технічної бази колгоспного виробництва. Тому кошти, що виділялися державою для села, спрямовувалися в основному в його матеріальну сферу. Тож питання соціально-культурного та соціально-побутового характеру сільського населення фінансувалися за залишковим принципом. Як результат, на селі мало місце серйозне відставання всіх складових, які забезпечували повноцінне життя людини, що негативно впливало на наміри багатьох його працівників пов'язати своє майбутнє з працею і життям у таких умовах.

У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження, яке ґрунтується на оригінальних історичних джерелах, доступ до яких раніше був обмежений. Залучення їх, а також використання письмових та усних джерел учасників та сучасників досліджуваних проблем сприяло об'єктивному відтворенню процесів, що відбувалися в соціальній і виробничій сфері українського села.

Зазначається, що на середину 1960-х рр. завершилося формування виробничо-професійної структури працівників села. Утворилася ланка, якої об'єктивно потребувала існуюча в сільському господарстві з початку 1930-х рр. економічна модель виробництва. Процес її творення виявився непростим і затягнутим у часі. Причиною такого стану була політика радянського державно-партійного керівництва, в основі якої лежало сприйняття аграрного виробництва як менш вартісного сектора економіки, що й визначило весь хід економічного і соціального розвитку села.

Стосунки з ним будувалися в рамках традиційної для керівництва держави політики, яка полягала у практично безкомпромісному ставленні до села і безоглядному вилученню з нього виробленої продукції. Проблеми вирішувалися шляхом перманентного тиску як на громадський, так і приватний сектор. Зміцнення організаційно-господарської, виробничої дисципліни відбувалося за допомогою адміністративно-репресивних заходів щодо керівників господарств та їх підрозділів.

Через неефективну політику сталінське керівництво не змогло вирішити питання післявоєнної відбудови сільського господарства, що серйозно позначилося на всіх сферах життя країни. Критична ситуація в галузі і її вплив на всі процеси життя радянського суспільства поставили нове керівництво на чолі з М. Хрущовим перед необхідністю форсованого виправлення становища. У прийнятій ним програмі потужного піднесення аграрного виробництва у стислі терміни важливе місце відводилося інтелектуалізації його матеріальної сфери як вагомого чинника в підвищенні продуктивності сільського господарства і забезпечення потреб держави його продукцією.

Виконання наміченої програми здійснювалося одночасно трьома шляхами. Перший був продовженням курсу попереднього керівництва готувати працівників керівної ланки колгоспів з самих селян у системі короткотермінових форм навчання. Другий полягав у активному залученні до вирішення кадрових проблем села міста та його жителів. Третій передбачав залучення “класичних” навчальних закладів з підпорядкуванням їхньої діяльності як у якісному, так і в кількісному плані проголошеній програмі. Ступінь ефективності кожного з цих шляхів був різним. Так, система короткотермінового навчання не виправдала сподівань, що на неї покладалися, що, зрештою, і змусило відмовитися від такого шляху інтелектуалізації колгоспного виробництва.

Спроби підвищення інтелектуального потенціалу села за рахунок міста також не дали бажаного результату. Здійснювані у формі перманентних кампаній, вони носили мобілізаційний характер і не знаходили широкої підтримки в міського населення. Намагання виправити ситуацію шляхом задіяння різноманітних патріотичних починів також не виявило необхідної ефективності. Фактично, місто не відгукнулося на заклик держави взяти участь у відродженні сільськогосподарської галузі. По суті, з його боку мав місце пасивний спротив здійснюваній політиці.

Найбільшу ефективність виявив третій шлях, що полягав у залученні до вирішення проблем вищих і середніх сільськогосподарських навчальних закладів. Кількісні і якісні показники його не йшли ні в яке порівняння з двома попередніми. Саме вузи і технікуми, у результаті трансформацій, що мали на меті переорієнтацію їх діяльності в русло потреб матеріального виробництва (інколи не досить вдалих) стали єдиним джерелом формування нової виробничої ланки. Значні масштаби підготовки в них спеціалістів і направлення в сільськогосподарські підприємства, незважаючи навіть на сталий відтік їх звідти, сприяв, хоч і повільному, насиченню працівниками відповідного фахового рівня керівних і технологічних ланок матеріального виробництва. Цей процес набув розвитку, починаючи з другої половини 1950-х рр., коли було взято курс на збільшення у складі студентських і учнівських контингентів вихідців із села, молоді зі стажем роботи не менше 2-х років та осіб, котрі відбули армійську службу. Збільшення кількості працівників зооветеринарного, агрономічного та інженерно-технічного профілю в сільському господарстві не позначилося на ефективності роботи колективних господарств. Через незмінність системи їх інтелектуального обслуговування, ці працівники продовжували організаційно й соціально знаходитися поза колгоспним виробництвом і не несли відповідальності за його результати.

Вольовим порядком партійно-господарське керівництво країни вирішило питання формування виробничо-професійної ланки матеріальної сфери села. Спеціальними постановами агрономічні, зоотехнічні, інженерно-технічні працівники зі структур, що здійснювали по відношенню до колгоспів обслуговуючі та контролюючо-плануючі функції, були переведені на роботу до сільгоспартілей і стали членами їхніх трудових колективів. У такий спосіб працівників зі спеціальними знаннями було „включено” до безпосереднього процесу вироблення сількогосподарської продукції. І таким чином було вирішено питання формування виробничо-професійної ланки матеріальної сфери села, якої об'єктивно потребувала існуюча в Україні близько 30-ти років економічна модель сільського господарства. З цього часу село перейшло на власну соціально-економічну і демографічну базу забезпечення керівних і технологічних ланок свого матеріального виробництва. В результаті таких заходів державно-партійного керівництва відбулися кількісні та якісні зміни у виробничо-професійній структурі матеріальної сфери села. Замість традиційних посадовців у колгоспах - голови колгоспу, бригадира, завфермою і рахівника - з'явилася нова категорія працівників, які фахово, на основі спеціальних знань здійснювали управління всіма напрямками економіки господарств. Тож у соціальній структурі села виникла нова верства - виробнича інтелігенція, яка і по суті, і за формою насправді була сільською.

Проте заходи держави по зміцненню виробничої сфери села шляхом її інтелектуалізації мали досить неоднозначні результати. Хоч і відбулися певні кількісні і якісні зрушення в колі працівників їх керівних і технологічних ланок, на середину 1960-х рр. і по галузі у цілому, і по окремих її складових вони були недостатніми. Попри збільшення у складі працівників керівної і технологічної ланок колгоспного виробництва осіб з відповідною фаховою освітою, багато посад, як і раніше, займали особи без освіти. В основі такої ситуації лежала політика державного і партійного керівництва, яка базувалася на теоретичних положеннях марксизму, що сформувалися ще в середині ХІХ - на початку ХХ ст., за якими селу відводилася лише роль джерела по забезпеченню потреб держави сільськогосподарською продукцією. Завдання, що ставилися зі збільшення її обсягів, розглядалися лише крізь призму зміцнення матеріально-технічної бази колгоспного виробництва. Питання забезпечення належних умов праці і життя як фахівців, що мали виконувати поставлені завдання, так і всіх задіяних у сільськогосподарському виробництві, задоволенні їхніх матеріальних і духовних потреб були не пріоритетними в діяльності партійних, державних і господарських органів, фінансувалися за залишковим принципом. Вирішення соціальних, побутових, культурних проблем, за традицією, не вважалося важливим. У цьому ж руслі діяли й самі керівники господарств, від яких вимагалося насамперед підвищення здачі державі сільськогосподарської продукції і які через це, названі проблеми не ставили в ряд пріоритетних. До того ж, через недостатність своїх бюджетів, вони були неспроможні без допомоги держави вирішувати соціальні, культурні, духовні потреби своїх працівників належним чином. Тому жителі міст, які впродовж середини 1950-х - середини 1960-х рр. пропагандистсько-господарськими кампаніями держави залучалися для „підняття” села, а також випускники вузів і технікумів що розподілялися туди, у переважній більшості, не мали прийнятних для себе ні в соціально-побутовому, ні в духовно-культурному плані умов життя, належних умов для виховання дітей та набуття ними належного рівня освіти, через це часто мусили повертатися до міста, де такі умови були значно кращими.

Занедбаність соціально-побутової і культурної сфери села, яка разом з недооцінкою ролі й місця працівників новостворюваної ланки колгоспного виробництва партійними і радянськими структурами всіх рівнів та невизначеним баченням самим селом місця людини розумової праці в системі виробничих стосунків серйозно впливали на кількісний і якісний її (ланки) склад, робили його далеким від реальних потреб матеріальної сфери.

Результати дисертації відображені в наступних публікаціях

1. Виробнича інтелігенція українського села: Творення соціальної верстви. Середина 1940-х - середина 1960-х рр./ О.Ф.Нікілєв - Д.: Вид-во ДНУ, 2004. - 208 с.

2. Аграрна політика держави повоєнного часу: вища і середня сільськогосподарська школа України в контексті формування управлінської верстви галузі (середина 40-х - перша половина 50-х рр.) / О.Ф.Нікілєв // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Історія і археологія. - 2001. - Вип. 9. - С. 143 - 156.

3. Аграрна політика держави у 50-х рр. і сприйняття її в Україні / О.Ф.Нікілєв // Питання аграрної історії України і Росії. - Д.: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1995. - С. 86 - 94.

4. Антропогенне забезпечення організаційно-структурних трансформацій у сільському господарстві першої половини 40-х - середини 60-х рр. ХХ ст.: шляхи, форми, результати / О.Ф.Нікілєв // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - 2003. - Вип. 8. - С. 418 - 436.

5. Армія і творення нової соціально верстви села: військові кадри в системі аграрних трансформацій середини 50-х - середини 60-х рр. ХХ ст. / О.Ф.Нікілєв // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. - 2005. - Вип. 3. - С. 235 - 240.

6. Виробнича інтелігенція українського села в історіографії: проблеми і стан вивчення процесу формування соціальної верстви / О.Ф.Нікілєв // Український селянин. - 2004. - Вип. 8. - С. 68 - 73.

7. Виробнича інтелігенція українського села: до проблеми формування (середина 1940-х - середина 1960-х рр.) / О.Ф.Нікілєв // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - 2006. - Вип. 15. - С. 403 - 410.

8. Вища сільськогосподарська школа України в контексті аграрної політики держави середини 1950-х - середини 1960-х рр. / О.Ф.Нікілєв // Український селянин. - 2006. - № 10. - С. 170 - 179.

9. Вплив окупаційної політики на настрої селян України в 1941 - 1944 рр. (За матеріалами південних областей). / О.Ф.Нікілєв, М.А.Слободянюк // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - 1999. - Вип. 7. - С. 137 - 141.

10. Голод 1932 - 1933: село в контексті теорії і практики марксизму / О.Ф.Нікілєв // Грані. - 2005. - № 6. - С. 59 - 61.

11. Голод 1946 - 1947 на Дніпропетровщині / О.Ф.Нікілєв // Вісник Дніпропетровського університету. Серія історія і археологія. - 1999. - Вип. 5. - С. 124 - 129.

12. Дніпропетровщина 1946 - 1947 рр.: Голод на селі / О.Ф.Нікілєв // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. - Д.: Етюд-Сервіс, 1998. - С. 174 - 178.

13. До причин голоду 1946 - 1947 рр. В Україні (на прикладі Дніпропетровської області) / О.Ф.Нікілєв // Україна ХХ ст.: Культура, Ідеологія, Політика. - 2008. - Вип. 13. Спеціальний. - С. 213 - 223.

14. Інженерна служба села: стан і проблеми формування кадрового потенціалу у повоєнний період (середина 40-х - перша половина 50-х рр.) / О.Ф.Нікілєв // Український селянин. - 2002. - № 5. - С. 109 - 113.

15. Інженерно-технічна інтелігенція міста у формуванні виробничо-професійної структури матеріальної сфери села (На прикладі кадрового укріплення МТС середини 1950-х рр. / О.Ф.Нікілєв // Вісник Дніпропетровського університету. Серія історія і археологія. - 2005. - № 5. - С. 63 - 68.

16. Кадрова політика тоталітарної держави в українському селі як прояв інтелектуального геноциду (середина 40-х - перша половина 50-х рр.) / О.Ф.Нікілєв // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - 2003. - Вип. 7. Спеціальний. - С. 436 - 441.

17. Керівна ланка матеріального виробництва українського села: особливості формування і функціонування у повоєнний період (середина 40-х - перша половина 50-х ХХ ст.) / О.Ф.Нікілєв // Український селянин. - 2001. - № 3. - С. 298 - 302.

18. Людина розумової праці в системі поглядів українського колгоспного села середини 40-х - 50-х рр. ХХ ст. / О.Ф.Нікілєв // Грані. - 2003. - № 4. - С. 93 - 98.

19. Молодые специалисты сельского хозяйства высшей квалификации: проблемы подготовки и закрепления в аграрном производстве (На материалах Украинской ССР) / О.Ф.Нікілєв // Молодежь и актуальные проблемы исторической науки. - К.: Ин-т истории АН Украины, 1989. - С. 189 - 195.

20. Німецька окупація Дніпропетровщини та її наслідки / / О.Ф.Нікілєв // Вопросы германской истории. Сб. научн. тр. / Редкол.: С.Й. Бобилєва ( відп.ред.) та ін. - Д.: Из-во Днепропетр. ун-та, 2001. - С. 239 - 246.

21. Нове видання дніпропетровських істориків про голод. / О.Ф.Нікілєв // Борисфен. - 1994. - № 1. - С. 21 - 22.

22. Професійно-освітній рівень працівників аграрного виробництва Української РСР у 60-х - 70-х рр. та шляхи його підвищення / О.Ф.Нікілєв // Питання історії України. Історико-культурні аспекти. - Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1993. - С. 63 - 73.

23. Про формування керівної управлінської ланки аграрного виробництва України в повоєнний період (середина 1940-х - перша половина 1950-х рр.) / О.Ф.Нікілєв // Наддніпрянська Україна: Історичні процеси, події, постаті. - 2001. - Вип. 1. - С. 125 - 138.

24. Рецензія на монографію Панченко П.П., Чишко В.С. Украинское село на путях научно-технического прогресса: достижения и просчеты (60-е - 80-е гг.) / О.Ф.Нікілєв, М.І.Марчук // УІЖ. - 1990. - № 5. - С. 149 - 151.

25. Сільське господарство України в контексті аграрної політики держави (1945 - 1950 рр.) / О.Ф.Нікілєв // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - 2002. - Вип. 6. - С. 457 - 467.

26. Сільське господарство України середини 40-х - першої половини 50-х рр.: результати повоєнної відбудови і проблеми шляхів підвищення ефективності / О.Ф.Нікілєв // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія історія і археологія. ? 2002. ? Вип. 10. ? С. 119 ? 127.

27. Соціальні аспекти закріплення спеціалістів в аграрному виробництві Української РСР в 60-х - 70-х рр. (на матеріалах Придніпровського регіону) / О.Ф.Нікілєв // Дослідження з історії Придніпров'я: соціальні відносини і соціальна думка. Збірник наук. праць. - Д.: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1991. - С. 135 - 144.

28. Українське село і влада у 60-х - 80-х рр. ХХ ст. / Н.А.Ковальова, О.Ф.Нікілєв // Гуманітарний журнал. - 2001. - № 1-2. - С. 89 - 91

29. Уроки реформування сільського господарства України ХІХ - ХХ ст.: погляд істориків / Н.А.Ковальова, О.Ф.Нікілєв // Бористен. - 2002. - № 3. - С. 22 - 23.

30. Формування інтелектуального потенціалу матеріального виробництва села 50-х - першої половини 60-х рр. ХХ ст.: вища і середня сільськогосподарська школа України в контексті політики «потужного піднесення» галузі / О.Ф.Нікілєв // Наддніпрянська України: історичні процеси, події, пошуки. - 2003. ? Вип. 2. - С. 184 - 202.

31. Школи майстрів колгоспного виробництва у формуванні організаційно-господарської ланки матеріальної сфери українського повоєнного села (середина 40-х - перша половина 50-х рр. ХХ ст.) / О.Ф.Нікілєв // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія історія і археологія. - 2004. - № 4. - С. 40 - 46.

Публікації, що додатково висвітлюють зміст дисертації:

1. Вища сільськогосподарська школа у контексті стосунків Москви з регіонами (50-ті - 70-ті рр.) / О.Ф.Нікілєв //Нива знань. - 1997. - № 4. - С. 112 - 114.

2. Вища і середня сільськогосподарська школа України і політика держави: до проблеми інтелектуально-професійного забезпечення трансформації сільськогосподарської галузі середини 50-х - середини 60-х рр. ХХ с. / О.Ф.Нікілєв // Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспектив співробітництва. / Сб. наук. праць / Редкол.: О.Кожухарь ( відп. ред. ) та ін. - Кривий Ріг, Б.в., 2004. - С. 198 - 209.

3. Голод 1932 - 1933 рр. на Дніпропетровщині / О.Ф.Нікілєв // Голод-геноцид 1933 р. в Україні: теоретико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків. Матер. міжнар. наук. конф. Київ, 25 листопада 2000 р. / Редкол.: В.А.Смолій та ін. - К. - Нью-Йорк, 2000. - С. 265 - 271.

4. До питання про формування сільськогосподарської інтелігенції в 50-х рр. / О.Ф.Нікілєв // Питання аграрної історії України і Росії : матеріали 5-х наук. читань, присвячених пам'яті професора Д.І.Пойди / Редкол.: В.В.Іваненко (відп. ред.) та ін.- Д.: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1997. - С. 179 - 187.

5. Інтелектуально-професійна ситуація у матеріальній сфері українського села 60-х рр. ХХ ст. / О.Ф.Нікілєв // Питання аграрної історії України і Росії: / Редкол.: В.В.Іваненко (відп. ред.) та ін. Матеріали шостих наукових читань, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди. - Д.: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2007. - С. 143 - 148.

6. Житлово-комунальний стан села 1950-х - середина 1980-х рр. як фактор впливу на формування його виробничо-професійної і соціальної структури. / О.Ф.Нікілєв // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали сьомих наукових читань, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди / Редкол.: В.В.Іваненко (відп. ред.) - Д.: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2008. - с. 225 - 331.

7. «Нетрадиційні» форми інтелектуалізації управлінських ланок колгоспного виробництва України першої половини 50-х - першої половини 60-х рр. ХХ ст.: сподівання і результати / О.Ф.Нікілєв // Питання аграрної історії України і Росії. Матеріали четвертих наукових читань, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди / Редкол.: В.В.Іваненко ( відп.ред. ) та ін. - Д.: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2002. - С. 171 - 178.