Країни Центральної Європи в системі міжнародних євроінтеграційних процесів (1991-2007 роки)

Здійснений аналіз розвитку системи міжнародних, міжрегіональних відносин в умовах поглиблення і поширення євроінтеграційних процесів дозволяє констатувати, що міжрегіональне співробітництво в Європі зараз знаходиться на етапі системних якісних змін і за умов зниження бар'єрного характеру внутрішніх для ЄС кордонів стає засобом успішної реалізації спільної регіональної політики, перетворюється в дієвий інструмент інтенсивного розвитку зв'язків ЄС з прикордонними державами.

Методи дослідження. Базовим методом дослідження є системний підхід, що дозволило провести структурно - функціональний аналіз зовнішньополітичних реалій, з застосуванням порівняльного, загальнологічного, проблемно-історичного, аналітико-прогностичного підходів, що сприяло проведенню комплексного дослідження міжрегіонального співробітництва країн Вишеградського групи. Використання системного підходу, сприяло чіткій постановці наявних проблем і логічній характеристиці шляхів їх розв'язання. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають також і сучасні концепції регіоналізму, теорія інтеграції, праці вітчизняних і зарубіжних вчених із проблем дослідження.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку суспільних процесів. Враховуючи проблематику докторської дисертації, в ході наукового дослідження застосовувалися поряд із загальнонауковими і спеціальні, прикладні методи: структурно-функціональний аналіз, порівняльний, системного аналізу, історичний, статистичний, логічний тощо.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичні принципи наукового пізнання: принципи історизму, науковості і об'єктивності, що дає можливість розглянути міжнародні, міждержавні відносини країн Центральної Європи на тлі загальноєвропейського інтеграційного процесу. Комплексне вивчення проблемних питань міжрегіональної інтеграції країн центральноєвропейського регіону було здійснено із використанням загальнонаукових (типологія та класифікація), міждисциплінарних (системно-функціональний і структурно-системний підходи) та історичних (проблемно-хронологічний та ретроспективний) методів наукового дослідження. Висвітлення конкретно - історичного контексту міжрегіональної інтеграції країн Центральної Європи стало можливим шляхом використання принципу історизму. Принцип багатофакторності передбачав вивчення комплексу факторів (внутрішніх і зовнішніх, суб'єктивних, регіональних і геополітичних, економічних, гуманітарних та інших), що впливають на формування і еволюцію відносин України та Європейського Союзу.

Теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження базуються на міждисциплінарному підході, що дає можливість комплексно враховуючи дію чинників економічного, інституційного, політичного характеру, проаналізувати всі складові євроінтеграційного процесу країн Центральної Європи.

Наукова новизна одержаних результатів в ході дослідження полягає в тому, що вперше в історичній науці здійснено комплексний, міждисциплінарний теоретичний та фактологічний аналіз міжнародного та міжрегіонального співробітництва країн Центральної Європи та України за період 1991-2007 років в контексті поширення та поглиблення європейського інтеграційного процесу.

Запропоновано авторське концептуальне узагальнення визначень нової Центральної Європи, нового східного кордону Європейського Союзу, міжнародного та міжрегіонального інтеграційного процесу.

Сформульовано концептуальне визначення категорії регіон, Центральноєвропейський регіон в форматі Вишеградського об'єднання, визначена міжнародно-політична, зовнішньополітична інтерпретація центральноєвропейського регіону із характеристикою його базових чинників.

Вперше узагальнено теоретичний доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників у сфері міжнародної регіональної інтеграції країн Вишеградської четвірки, а також досліджено історію формування та розвитку Вишеградського блоку країн в контексті їх євроатлантичної інтеграції протягом 1991-2007 років.

Уперше розкрито специфіку проблемних питань консолідації та співробітництва країн-членів Вишеградського об'єднання, узагальнено історичний досвід їх співробітництва, виявлено основні напрями, форми та якісні зміни у системі вишеградської співпраці після вступу їх до Європейського Союзу. Виявлено системні особливості та проаналізовано концептуальні засади єврорегіональної політики країн Центральної Європи.

Доведено, що міжрегіональні, транскордонні відносини і міжрегіональне співробітництво - невід'ємна складова частина - підсистема і підрівень цілісної системи сучасних міжнародних відносин. Водночас відносини міжрегіонального транскордонного співробітництва - це специфічна сфера міжнародних і міждержавних стосунків, яка здійснюється і розвивається на основі чітких критеріїв і принципів.

Розроблено авторську концепцію трансформації нового східного кордону ЄС, проаналізовано його як динамічну модель докорінних трансформаційних змін у міжнародних відносинах. Зміна характеру кордону, його геополітична значимість це комплексне питання і включає в собі не тільки зміни його перетину, менеджмент кордону, проблемні питання безпеки кордону, але це питання і цивілізаційного виміру, пошуків та усвідомлення місця держав Центральної Європи та України в системі цивілізаційного розвитку людства, виокремлення європейської ідентичності. Здійснено комплексний аналіз якісної зміни характеру нового східного кордону, досліджено питання безпеки на нових східних кордонах ЄС.

З'ясовано, що стратегічна мета міжрегіонального, транскордонного співробітництва полягає у його спрямованості на зміцнення держави у цілому через гармонізований комплексний розвиток регіонів та поглиблення їх участі в міжнародних інтеграційних процесах.

Розкрито специфіку причин, передумов формування Вишеградського об'єднання, здійснено системний аналіз проблемних питань консолідації країн Вишеградського об'єднання.

Уточнено положення щодо ролі регіонального лідерства, дано власну інтерпретацію регіонального центральноєвропейського виміру зовнішньої політики України. Також уточнено значення ролі нового східного кордону Європейського Союзу в контексті східного розширення ЄС. Здійснено класифікацію основних етапів співробітництва країн Центральної Європи в форматі Вишеграду.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані в індивідуальній монографії, у двох індивідуальних наукових виданнях; у розділах колективних монографій НАН України та зарубіжних колективних наукових виданнях; навчальному посібнику Міністерства освіти України; у 35 статтях в наукових фахових виданнях України (одна з яких у співавторстві); у 10 зарубіжних наукових фахових виданнях (на англійській, угорській, словацькій мовах) Угорської та Словацької Академії Наук; у 18 матеріалах і тезах міжнародних наукових конференцій (українською, англійською, угорською мовами).

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційної роботи, окреслені мета і завдання, визначено предмет і об'єкт дослідження, а також методологічна основа роботи, подано наукову новизну й практичне значення роботи, розкрито зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, визначено апробацію результатів дослідження, визначено структуру роботи.

У першому розділі дисертаційної роботи "Джерельна база, теорія і методологія дослідження євроінтеграції центральноєвропейського регіону" розглядається комплекс теоретико-методологічних проблемних питань дослідження європейського інтеграційного процесу початку ХХІ століття. Здійснено аналіз джерельної бази дослідження та історіографії досліджуваних проблем. Важливим в даній дисертаційній роботі є аналіз проблемних питань на двох рівнях міжнародному та міжрегіональному в контексті поглиблення та поширення європейського інтеграційного процесу.

Джерельна база дослідження питань євроінтеграційних процесів країн Центральної Європи становить комплекс - архівних матеріалів, опублікованих і неопублікованих документальних матеріалів, літератури на українській, російській, англійській, угорській, словацькій, чеській та польській мовах. Основну групу джерел можна поділити на декілька типів.

Перший тип джерел становлять законодавчі акти міжнародного характеру, документи архівних фондів України та країн Вишеградської четвірки; архівно-документаційного сховища Європейського Союзу та інших міжнародних організацій.

Для розкриття автором теми міжнародної інтеграції країн Вишеградської четвірки та України важливе значення мали фонди Галузевого державного архіву Міністерства закордонних справ України (ГДАМЗСУ): Основний Фонд, де сконцентровано документи з основної діяльності/опис/і відповідно по рокам номенклатура (справи, листування, по темі, ноти, по політичним, культурним питанням тощо), Фонд №2 - Міжнародні договори України, Опис №6, де найбільш повним чином презентовані документи по справам/розділам країн Центральної Європи. Конкретна інформація щодо розвитку міжрегіонального співробітництва міститься у поточному архіві Секретаріату Карпатського єврорегіону, який знаходиться у місті Ніредьгаза, Угорська Республіка. Важливою складовою першого типу джерел є нормативні документи, закони, програмні документи урядів і парламентів Польщі, Угорщини, Чехії і Словаччини, України, а також конституції цих країн, програми політичних партій країн Вишеградської четвірки.

Другий тип джерел, це не менш важливі джерела, як спеціалізовані світові Інтернет-видання: архівно-інформаційного формату, зокрема, це архівні матеріали, документи МЗС Угорщини та Чеської Республіки, а також поточні електронні архіви МЗС Польщі, та Словаччини, де концентровано виокремлено саме договірну базу між цими країнами і Європейським Союзом в процесі набуття повноправного членства в Євросоюз. Вкрай важливою джерельною базою дослідницьких студій є масив документів співробітництва країн Центральної Європи в форматі Вишеградського об'єднання на офіційному веб-сайті "Вишеградська група" у всесвітній мережі Інтернет (www.visegradgroup.eu).

Суттєвим архівно-джерельним доробком є видання "Вишеградська група - Центральноєвропейська сукупність" за редакцією Анджея Ягодзінкого за 2006 рік. У семи розділах і додатках - спогадах, головних документах країн Вишеградської групи розкриваються події вишеградського співробітництва.

Використання третього типу джерел сприяло здійсненню порівняльного і комплексного аналізу не тільки зовнішньополітичної складової, але і соціального та економічного розвитку країн Вишеградської четвірки та України. Важливою документаційною базою слугували статистичні матеріали Євростату, Світового банку, а також відповідно кожної з країн Вишеградського об'єднання, статистичні дані України.

Четвертий тип джерел - це численні документи, матеріали Європейської Комісії щодо чотирьох країн Центральної Європи, а також і внутрішньої і зовнішньої політики Євросоюзу, які презентовані у спеціальних офіційних виданнях інститутів ЄС.

П'ятий тип джерел становлять мемуари, спогади політичних і державних діячів країн Європейського Союзу та країн Центральної Європи, а також мемуари державних діячів США, зокрема, В. Гавела, Р. Шустера, Г. Єсенського, Ж. Монне, Р. Куденхове-Калергі, Р. Проді.

Історіографія питання. Класифікацію наукових розробок здійснено за класичним принципом: монографії, колективні монографічні видання, збірники праць, збірники наукових міжнародних симпозіумів та конференцій, публікації у журналах і газетах - істориків, міжнародників, політологів, економістів, соціологів, юристів, державних діячів.

Стан наукового вивчення даної проблематики в історіографії умовно можна поділити на декілька груп. По-перше, це поділ у розрізі наукових національних шкіл, хоча слід відзначити значний монографічний масив історичних розвідок вчених США та Великої Британії з історії Польщі та Угорщини; отже виокремимо наукові розробки - польських, угорських, чеських і словацьких науковців, вчених Європи та США, роботи російської школи і доробок вітчизняної, української наукової школи. По-друге, використання хронологічно-проблемного принципу створює можливість відзначити цілісність і повноту кожного конкретного аспекту досліджуваної тематики - як європейської інтеграції, міжнародних відносин в регіоні, власне історію кожної з країн регіону, історію міжрегіонального співробітництва в центральноєвропейському регіоні.

В дисертації дано загальну характеристику дослідження вченими та державними діячами концепту Центральної Європи. З-поміж численних ідей об'єднання народів Центральної Європи, особливої уваги заслуговують дві блискучі та логічно сформовані концепції: центральноєвропейська ідея Я. Оскара в контексті формування європейської федерації націй, а також "новоєвропейська" ідея Т.Г. Масарика щодо створення федерації малих народів і держав Європи.

Польську історіографію питання Центральноєвропейського регіону презентують фундаментальні праці Оскара Галецького "Кордони та поділи Європейської історії", Пьотра Вандича "Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення", Єжі Клочковського "Історія Центрально-Східної Європи". Цікавими і змістовними щодо аналізу розвитку польської історіографії у питанні Центральної Європи, є видання збірника праць 2003 року "Центральна Європа. Нові аспекти спадщини" за редакцією професора Яцека Пурчали.

Польський погляд на Центральну Європу суттєво відрізняється з-поміж інших в регіоні. Саме польські історики певні частини України та Білорусії вважають складовими Центральної Європи. Фактично, окрім поляків, мало хто навіть згадує про Україну. Відповідно Литву також вважають центральноєвропейською країною. Польська історіографія, історична та політична наука досить ґрунтовно формує (вслід за офіційною зовнішньополітичною доктриною Польщі) ідею "Центральної Європи". Зокрема, це праці Я. Баратинського, Г. Громадського, О. Осіки, А. Наумчика, Е. Мироновича, П. Казанецкого, К. Ігліцкої, С. Лодзінского, В. Цімошевіча, П. Журавські вел Граєвского. З європейських студій, це роботи Л. Біалашевіча, М. Фалковского, П. Букалскої, П. Казінского, М. Краєвскої, Р. Вішнєвскего; історико-економічного аналізу: М. Гняздовского, К. Жукоскої, А. Чижевського, З. Гіловскої, Г. Горжеляка, Е. Крінска.

Вагомим дослідженням співпраці країн Вишеградської групи є робота польського історика Антоніна Подражи "Центральна Європа в процесі європейської інтеграції", видана у 2000 році.

Тематика Центральної Європи в угорській історіографії презентована потужним масивом хронік, збірників документів: за редакцією Рінг Єви "Наше місце в Європі" у 2-х томах, 1986; "Інтеграційні спрямування у Центральній та Східній Європі у 19-20 століттях", 1997 (Бан Андраш, Діосегі Ласло, Марер Пал, Прітц Пал, Ромшич Ігнац); видання Лендваї Ференца "Концепції Центральної Європи". Угорські теоретичні напрацювання концепту ідеї Центральна Європа найбільш ґрунтовно висвітлені у праці Сюч Єно "Три історичні регіони Європи". По суті, всі інші дослідники у світі спиралися на його теоретико-методологічні узагальнення дослідження регіону. Ґрунтовне викладення фактографічних даних щодо еволюції ідеї Центральна Європа - містить Хрестоматія Центральної Європи (за редакцією Модош Петера) за 2005 рік.

Зовнішньополітичний, міжнародний вимір питань регіону Центральної Європі в контексті інтеграції досліджено у багатьох монографічних роботах науковців Інституту міжнародних відносин (сьогодні - це Угорський Інститут зовнішньої політики) за редакцією Кіш Ласло: "Національна ідентичність і зовнішня політика у Центральній та Східній Європі" 2003 року, "Національна ідентичність і зовнішня політика у євроатлантичному просторі" 2005 р., "Європа двадцяти п'яти" 2005 р.

Питанням історії вишеградського співробітництва присвячено праці істориків Ф. Бороша, А. Кеглера, Ю. Гамбергер, І. Короші. Економічний вимір вишеградської співпраці представлений працями Л. Чаби, А. Інотаї, К. Дезері, Т. Реті, Ш. Ріхтера, Л. Тота, Ф. Нітраі; міжрегіональні питання досліджують Ж. Людвіг, І. Шулі-Закар. Питанням безпеки країн Вишеградської четвірки присвячені роботи Г. Марошфі, П. Талаша. Зовнішній політиці країн регіону присвячено монографію і численні публікації П. Балажа. З-поміж періодичних видань слід відзначити "Європейський Мандрівник", респектабельний "Європейський Огляд" (на угорській і англійській мовах), "Європейське дзеркало".

Чеська історіографія дослідження проблемних питань Вишеградської четвірки презентована літературою насамперед, політологічного, економічного характеру. Комплексний аналіз системи міжнародних відносин презентований монографіями відомого чеського політолога Оскара Крейчі, з яких відзначимо "Геополітика регіону Центральної Європи: погляд з Праги та Братислави" 2005 року.

Цікавими є видання Інституту міжнародних відносин "Міжнародна політика" та "Міжнародні відносини". Питанням Вишеграду присвячені публікації Д. Шміхули, Й. Деінстберга, Л. Палати, П. Заваділа, Б. Блізковського, П. Друлака, М. Моцака, К. Ланга, Й. Новотного, А. Мештана, М. Пернала. Поряд з публікацією чеського виміру В. Гандила, О. Піка, Й. Кавана, наявними є і розвідки українського питання Ш. Волнера, О. Кліпа.

Комплексний і фактично єдиний як на сьогодні аналіз історії, відносини та перспективи розвитку країн Вишеградського об'єднання досліджено у праці за редакцією Й. Викоукала (історики Є. Ірманова, М. Копечек, М. Кунштат, Й. Викоукал, Л. Швец) "Вишеград: можливості та бар'єри центральноєвропейського співробітництва" (2003).

Питання, пов'язані з особливостями розвитку країн Вишеградського об'єднання, знайшли свій відбиток у працях Б. Данчака "Генеза співпраці у східному просторі", В. Котика "Центральна Європа і процес європейської інтеграції", колективна наукова робота "Чеська Республіка та її сусіди"; М. Хада "Центральноєвропейське співробітництво", Б. Дончака, В. Лешка, М. Мареша, П. Морвая "Чеська Республіка і центральний регіон Європи".

Словацька історіографія Вишеградської співпраці країн Центральної Європи презентована колективними виданнями Інституту Громадських питань: "Громадяни Вишеграду у порога Європейського Союзу", за 2003 рік, (О. Дярфашова, А. Бакач, М. Фалковскі, Л. Вацлавікова-Гелюсова); "Іракська криза і політика у США, Європі і країнах групи Вишеградської четвірки" 2003 року (М. Стастні, Ф. Боринскі, К. Дігана, І. Грабала, М. Корби, Р. Ондрейчака і Я. Оніскієвича); "Вишеградські країни у розширеному трансатлантичному співтоваристві" 2002 року; "Естернізація європейської політики безпеки" 2004 року за редакцією О. Дярфашової і Т. Валашка; "Демократія і популізм у Центральній Європі: вибір Вишеграду і його наслідки" за 2007 рік.

Науково-теоретичне і практичне значення мають видання Дослідницького центру Словацької асоціації зовнішньої політики: "Східна політика розширеного Європейського Союзу: Перспективи Вишеграду" за 2003 рік, "Карпатський Єврорегіон і зовнішні кордони розширеного Європейського Союзу" 2004 року. Окремо слід відзначити монографії директора Дослідницького центу Олександра Дулеби: "Кінець сучасної Центральної Європи? Україна і Словаччина після першої хвилі розширення НАТО на Схід" за 1998 рік і "Україна і Словаччина. Геополітичні характеристики розвитку і міжнародного становища України. Імплікація для Словаччини" за 2000 рік.

Зарубіжна історіографія з проблемних питань Вишеградської четвірки презентована серйозними монографічними виданнями. Теоретичною глибиною відрізняються монографічні праці британського історика Гартона Еша, як "В ім'я Європи" (1993), "Історія сучасності" (1999), монографічні роботи присвячені інтеграції країн Центральної Європи Мейхью Алана, Граббе Хевер, Хьюга Крісті. Особливої уваги заслуговують дослідження політики ЄС відомих дослідниць Г. Волес та М. Арах, дослідження теорії і практики інтеграції Б. Розамонда, Д. Сіджанського, М. Фуше. Фактологічною насиченістю відрізняються фундаментальні дослідження Д. Дайкена "Дедалі міцніший союз", Н. Мусіса "Усе про спільні політики Європейського Союзу", С. Гоці "Урядування в обєднаній Європі". Важливим джерелом дослідження були дослідження П. Кальвокорессі, З. Бжезінського, Г. Кісінджера, Ш. Кратке.

Російську історіографію питання Центральної Європи презентують потужний масив досліджень. Слід віддати належне, що російська історіографія більш системно і комплексно займається питаннями Центральної і Південної Європи. Виокремимо наукові дослідження концепту Центральна Європа історика Алексія Міллера, колективну працю "Центральна Європа в пошуках нової регіональної ідентичності" вчених Інституту слов'янознавства РАН, Ю. Новопашина, Е. Задорожнюка, Н. Коровіциної, Б. Желіцкі, О. Майорова, Ю. Зудінова. Безпосередньо аналізу політики розширення ЄС присвячено колективні монографій: за редакцією Н. Кулікової "Країни Центральної й Східної Європи на шляху в Європейський Союз" Інституту міжнародної економіки і політичних досліджень; "Розширення ЄС на Схід: передумови, проблеми, наслідки" за редакцією Н. Арбатової, "Системна історія міжнародних відносин у чотирьох томах. Події та документи. 1918-2003 рр." за редакцією професора О. Богатурова, Інституту світової економіки та міжнародних відносин РАН. Євро-інтеграційні студії презентують Ю. Борко, О. Буторіна, Л. Глухарев, М. Каргалова, М. Ковальський, О. Красіков, Є. Кутовий, Ю. Рубінський, В. Шемятенков. З теоретико-методологічної точки зору важливими є праці відомих вчених міжнародників Росії - П. Циганкова, А. Торкунова, А. Мельвіля, В. Колосова, Д. Замятіна, Л. Вардомського.

Рівень вивчення проблематики Центральноєвропейського регіону в українській історіографії залишається недостатнім. В Україні не існує академічних науково-дослідних установ, які б системно вивчали виключно питання країн Центральної Європи, немає академічного рівня монографічних праць, щорічників з сучасної центральноєвропейської проблематики. Наявними є центральноєвропейські студії у вимірі двосторонніх зв'язків України і країн Центральної Європи. Поза увагою вчених України залишається порівняльний аналіз історії країн Центральної та Східної Європи. Питанням вивчення геополітичних змін на європейському континенті, включно і в регіоні, присвячені роботи Б. Парахонського, О. Дергачова, Р. Жангожи, О. Горенко, А. Філіпенко, Ю. Пахомова, Ф. Рудича, С. Соколенко. Дослідження з тематики концепту Центральної Європи презентовані аналітичними розвідками В. Левандовського. Критичному аналізу українських дискурсів центрально-європейськості присвячено монографію польської вченої О. Гнатюк "Прощання з імперією" (2005).

Найбільш комплексно українсько-польський вимір презентовано у працях Л. Зашкільняка, М. Крикуна, Л. Чекаленко, Я. Ісаєвича, М. Кірсенка, В. Гевко; українсько-угорські відносини представлені гунгарологічними студіями О. Задорожного, А. Головача, В. Білана, І. Бабинець. Окремо слід відзначити монографію Д. Ткача "Сучасна Угорщина в контексті суспільних трансформацій" (2004). Українсько-словацький вимір презентований працями М. Вегеша, С. Віднянського, І. Вовканича, С. Мітряєвої, В. Приходько, І. Сюсько; українсько-чеський вимір двосторонніх звязків досліджують Л. Кіцила, С. Мотрук, В. Андрейко. Системний аналіз українсько-чеського міждержавного співробітництва 1991-2005 років, здійснено Р. Корсаком. Міждержавні відносини країн Центральної Європи та України презентовані у виданнях Інституту історії НАН України: "Україна і Європа", "Зовнішня політика України в умовах глобалізації". На особливу увагу заслуговує блискуча за концептуальним узагальненням робота Валентина Хоніна "Теорія міжнародних відноси".

Вагомим здобутком вітчизняної науки є монографія "Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти" (2002р.), а також монографії О. Ковальової "Стратегії європейської інтеграції: як реалізувати європейський вибір України" та Г. Зеленько "Політична "матриця" громадянського суспільства: досвід країн Вишеградської групи та України" (2007). Важливо відзначити колективне видання міжнародної групи експертів "Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами".

Політика ЄС до регіону докладно висвітлена у публікаціях Н. Буренко, Т. Герасимчук, монографіях В. Копійки, І. Піляєва; історії Вишеграду присвячені публікації О. Мороза. Питанням безпеки регіону присвячені роботи С. Пирожкова, О. Власюка, Л. Токаря, А. Гуцала, аналітичні розвідки з проблем міграції О. Малиновської, О. Хомри, М. Товта. За чисельністю і різноплановою тематикою щодо аналізу центральноєвропейського регіону, слід відзначити публікації збірників наукових конференцій Ужгородського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень.

У другому розділі "Теоретико-методологічне обґрунтування євроінтеграційних процесів на регіональному рівні" здійснено концептуальне обґрунтування політики східного розширення ЄС, досліджено політику "сусідства" ЄС, обґрунтовано методологічну основу дослідження, здійснено аналіз проблемних питань єврорегіонального співробітництва країн центральноєвропейського регіону в контексті європейської інтеграції.

Головною константою реально діючої ефективної стратегії ЄС, як і в часи заснування, так і на сьогодні - залишається вдале, оптимальне поєднання політичного прогресу з економічним і соціальним прогресом в контексті врахування об'єктивних реалій історичного розвитку ЄС.

Обґрунтовується, що основна тенденція сучасного етапу міжнародних відносин - незмінна із стародавнього світу, так як константним мотивом міжнародної політики залишаються національні інтереси, а суттю міжнародної політики - боротьба за владу і силу. Головним міжнародним актором, який визначає характер міжнародних відносин, залишається держава. Головним регулятором залишається сила і баланс сил. Втім, заперечуючи глорифікацію держави та її роль у міжнародних відносинах, вважаємо хибним обмежувати вивчення системи міжнародних відносин виключно мiждержавними стосунками, позаяк, все більшу роль грають міжнародні організації, громадянські рухи та ініціативи, тобто, що є проявом демократизації сучасних міжнародних відносин. Також слід відділяти загальну характеристику міжнародних як міждержавних відносин від видової, де політичні відносини є підсистемою міждержавних.

Методологічно в ході наукового аналізу європейської інтеграції країн Центральної Європи, на наш погляд, необхідно виходити із наступного положення - політичні відносини утворюють найважливішу підсистему системи міжнародних відносин з власною структурою, функціями, процесом розвитку. Одна із найголовніших функцій цієї підсистеми полягає в синтезі, детермінації, відбиванні всіх інших видів відносин, які виступають в якості самостійних підсистем в системі міжнародних відносин.

Історія проблемних питань теорії європейської інтеграції презентована ґрунтовними розробками представників федералізму (неофедералізму) (А. Етціоні, Дж. Піндер), функціоналізму (Д. Мітрані), неофункціоналізму (Е. Хаас, Д. Най, Р. Кеохейн, Л. Ліндберг, Ф. Шміттер), і його альтернативними презентаціями - як міжурядовість (інтергавернменталізм) (С. Хоффман) та сучасні теорії інтеграції - як наприклад з-поміж інших, інституціоналізм (П. Пірсон, К. Армстронг, С. Балмер). Окремо відзначимо теорію комунікації Карла Дойча і одну з найпопулярніших як на сьогодні теорію ліберального міжурядового підходу Ендрю Моравчика.

Аналіз свідчить, що тривалі теоретичні дискусії з концептуальних проблем євроінтеграції, розвивались на тлі двох протилежних підходів - спочатку, але в меншій мірі федералізму, який можна відзначити скоріше як теоретичний підхід, ніж теорію, а в більшій мірі - функціоналізму (неофункціоналізму) та теорії міжурядовості (інтергавернменталізму) і їх подальшої модифікації до реалій сьогодення і були зосереджені навколо широкого кола проблемних питань, які передбачали форми та механізми обмеження чи навпаки посилення національного суверенітету в процесі інтеграції. З наявної палітри теоретико-методологічних узагальнень в контексті як поглиблення, а також і розширення Євросоюзу, виокремлено три базових концептуальних узагальнення: Європа "різних швидкостей", Європа a la carte - так звана модель "змінної геометрії" євроінтеграції, Європа концентричних кіл.

Доведено, що попри наявні традиційні дискурси досить суперечливого характеру у площині - дилеми поглиблення чи розширення Євросоюзу, розширення як і поглиблення, посилює ЄС і його позиції - як формуючогося суб'єкта міжнародних відносин. Специфіка саме східного виміру розширення Європейського Союзу визначається дією чинників внутрішнього та зовнішнього характеру. Адже європейський політичний процес не існує окремо, ізольовано, позаяк паралельно відбувається вплив інших потужних держав чи глобальних, міждержавних структур. Розширення ЄС з історичної точки зору було і є одним з найуспішніших політик європейської політики з метою посилення позицій розширеного на Схід ЄС у глобальному вимірі.

Перспектива асоціації з ЄС у рамках зони вільної торгівлі та безвізового пересування громадян для України була замінена статусом сусіда. Методологічно політика сусідства ЄС не є транзитною, вона не визначає перехідного характеру до іншого, вищого рівня співробітництва, вона не є стратегічною, не визначає перспективи конкретних взаємовідносин у майбутньому і у найближчій перспективі теж. По суті, це навіть не політика, а директиви захисного характеру.

У третьому розділі "Формування і розвиток Вишеградського співробітництва в контексті європейської інтеграції" досліджується формування системи співробітництва країн центральноєвропейського регіону в форматі Вишеградської групи, зокрема розкрито основні етапи еволюції Вишеградського об'єднання, проблемні питання консолідації Вишеградського співробітництва протягом 2000-2004 років, а також проаналізовано функціонування Вишеградської групи країн в складі Європейського Союзу.

Головною метою створення Вишеградського об'єднання країнами Центральної Європи 15 лютого 1991 року (за назвою угорського міста, де відбулося його заснування) було об'єднання зусиль тоді ще трьох країн - Польщі, Угорщини та Чехословаччини для виходу із сфери впливу СРСР, як протистояння можливим спробам реставрації попередніх політичних режимів. Вишеградське об'єднання не створювалося як альтернатива європейській інтеграції - це завжди підкреслювалося лідерами країн Вишеградського блоку. Воно слугує дорадчим ефективно діючим форумом.

Обґрунтовується, що міжнародна регіональна інтеграція центральноєвропейських країн зумовлена рядом причин: їх спільними історичним минулим, регіональними інтересами, географічним положенням, політичними і економічними зв'язками, можливостями. Геополітичні інтереси цих країн також вимагали підсилення і міжрегіональної інтеграції, позаяк це слугувало передумовою як політичної, так і економічної стабілізації центральноєвропейського регіону.

Історію розвитку діяльності міжнародного регіонального об'єднання країн Центральної Європи - Вишеградської четвірки можна розділити на два чітко визначених періоди. Перший період - від часу утворення 15 лютого 1991 року до 2004 року - як формування Вишеградського об'єднання, до приєднання Республіки Польща, Угорської Республіки, Чеської Республіки та Словацької Республіки до Європейського Союзу. Другий період - з 2004 р. і на перспективу майбутнього, коли співпраця чотирьох країн Вишеградської групи відбувається вже в складі Європейського Союзу. Власне період 1991-2004 років можна поділити на декілька підперіодів із чітким виокремленням головних характеристик та із врахуванням відмінностей у характері їх співпраці, але в контексті єдиної незмінної цілі - євроатлантичної інтеграції країн Вишеграду.

Доведено, що з огляду на те, що Вишеградська четвірка не є інституційованим регіональним об'єднанням, на сьогодні сформувалася ефективно діюча система міжнародного регіонального об'єднання.

Аналіз свідчить, що еволюція складових механізму співпраці Вишеградського об'єднання концентровано визначилась у трьох сегментах. По-перше, це урядове співробітництво - яке є визначальним і найпотужнішим у структурі Вишеграду. По-друге - це зустрічі Президентів країн-членів Вишеграду і по-третє - це співробітництво Парламентів країн-членів Вишеграду. Особливо важливою є співпраця Вишеградського об'єднання з країнами Бенілюксу.

Якісно новий період розвитку Вишеграду розпочався з 2004 року вже в складі ЄС, було підписано 12 травня 2004 року Кромеріжзьку декларацію, яка визначила на довготривалу перспективу нові напрями, принципи, завдання співпраці країн Вишеградської четвірки в рамках Євросоюзу. Доведено, що особливістю цього періоду є узгодження інтересів країн Вишеградської четвірки не тільки з-поміж собою з метою досягнення визначених цілей, але і у новому форматі взаємовідносин з ЄС і окремо з країнами-членами Євросоюзу. По суті, з 2004 року гранично звузився формат двосторонніх та багатосторонніх відносин країн Вишеграду з "зовнішнім світом", оскільки країни Вишеграду вже делегують частину повноважень наддержавним інститутам ЄС.

Четвертий розділ "Геополітична роль нових східних кордонів Євросоюзу" присвячено аналізу політико-правових засад східних кордонів Центральної Європи, Євросоюзу та західних кордонів України, дано характеристику зміни характеру та перетину кордонів країн Центральної Європи та України, визначені проблемні питання безпеки на нових східних кордонах Європейського Союзу.