Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

УДК: 930.1 "1901/1919" М.В. Довнар-Запольський

ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОЇ ІСТОРИКО-ЕКОНОМІЧНОЇ ШКОЛИ

М.В. ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКОГО (1901-1919 РР.)

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

КАРПУСЬ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Росії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

ВЕРБА Ігор Володимирович, доктор історичних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії Росії.

Офіційні опоненти:

КАЗЬМИРЧУК Григорій Дмитрович, доктор історичних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії для гуманітарних факультетів, завідувач;

СОКОЛОВА Наталія Дмитрівна, кандидат історичних наук, Національний університет фізичного виховання і спорту України, кафедра соціально-гуманітарних дисциплін, доцент.

Захист відбудеться "25" вересня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий " 22 " серпня 2008 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради О.О. Песчаний.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміни пов'язані з державотворчими процесами в Україні, що охопили практично всі сфери суспільного життя в кінці XX на початку XXI століття, позначились на розвитку й національної історичної науки. Ліквідація численних гласних і негласних "вето" та "табу" на вибір теми, методологічних засад наукового дослідження дала потужний імпульс для становлення української історіографії. Однак нові реалії виявили чимало проблем, що має подолати сучасна історична наука. Зокрема, перехід на більш високий рівень узагальнень дуже часто ускладняється великою кількістю малодосліджених сторінок національної історії.

За таких обставин подолання цього своєрідного інформаційного вакууму стало одним з першочергових завдань української історіографії. Однією з малодосліджених сторінок історії науки є київська історико-економічна школа М.В. Довнар-Запольського Іноді як синонім ми вживаємо назву київська школа економічної історії.. До неї входила когорта яскравих вчених - істориків, доля переважної більшості з яких в радянський час була важкою, тому про них тривалий час намагалися не згадувати. Актуальність теми посилюється дискусійним характером проблеми наукової школи в українській історичній науці. Дослідження окремих наукових шкіл значно полегшить вивчення цього поняття загалом в національній історіографії.

Київська школа економічної історії була створена на початку XX століття. Європейська історична наука на той час перебувала в кризі, що була пов'язана з втратою домінуючих позицій позитивістською філософією. Одним із прикладів її подолання є створення наукової школи М.В. Довнар-Запольського. Сучасна українська наука має схожі проблеми вивчення досвіду попередників безперечно буде сприяти її органічному розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах програми науково-дослідницьких робіт "Історія формування і розвитку Української держави", затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Державний реєстраційний номер № 01 БФ 046-01), а також пов'язана з дослідженнями кафедри історії Росії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дослідження є з'ясування особливостей створення та функціонування наукової школи, а також дослідження проблеми синтезу історії та економіки в науковій інтерпретації російської історії на прикладі творчості М.В. Довнар-Запольського та представників його школи.

Реалізація зазначеної мети досягалася шляхом розв'язання ряду конкретних, взаємозумовлених дослідницьких завдань, основними з яких є:

- дослідити стан і ступінь вивчення проблеми в історіографії, повноту джерельної бази;

- проаналізувати діяльність М.В. Довнар-Запольського та його учнів, що сприяла утворенню наукової школи;

- дослідити науковий доробок представників київської школи економічної історії, розглянути найбільш характерні історіографічні ідеї школи, вивчити зміст історико-економічної інтерпретації історії здійсненої М.В. Довнар-Запольським та його школою;

- вивчити особливості методології наукових досліджень представників школи;

- з'ясувати місце і роль школи в історіографічному процесі початку XX століття.

Об'єктом наукового дослідження є київська історико-економічна школа М.В. Довнар-Запольського.

Предметом дисертаційного дослідження є функціонування київської школи економічної історії. Методологічні засади, основні історіографічні та історико-економічні ідеї, науковий доробок учнів М.В. Довнар-Запольського.

Методи дослідження: дисертантом використовувалися основні базові теоретичні засади історіографічної та джерелознавчої галузей історичної науки. А тому написання наукової роботи здійснювалося, насамперед, на основі методів історіографічного (проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, ретроспективного, системного аналізу та синтезу) і джерелознавчого (наукової евристики, класифікації та критики джерел) аналізів. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму, об'єктивності, науковості.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період науково-педагогічної діяльності М.В. Довнар-Запольського в Університеті св. Володимира (1901-1919). Нижньою межею в цьому випадку є 1901 рік, коли вчений запрошений в якості викладача до Києва і верхньою межею є 1919 рік, коли Митрофан Вікторович Довнар-Запольський назавжди залишив це місто.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українській історіографії науково досліджено історію створення та діяльності київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського. Також вперше наукова спадщина вчених представників школи вивчається комплексно як самостійна наукова проблема. У дисертації запропоновано авторське бачення періодизації діяльності наукової школи. Визначені пріоритетні напрями наукових досліджень представників київської школи економічної історії М.В. Довнар-Запольського.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає насамперед в тому, що основні його положення та висновки можуть бути використані:

- у створенні узагальнюючих праць, присвячених діяльності М.В. Довнар-Запольського та його школи та загалом проблемам розвитку історичної науки в Україні та Росії;

- в учбовому процесі для лекцій, спецкурсів по історії та історіографії у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. В опублікованій в співавторстві з професором І.В. Вербою статті дисертанту належить розробка і написання тексту праці відповідно до поданих науковим керівником ідей та визначених напрямів дослідження.

Наукова апробація дисертаційного дослідження. Дисертація обговорена і схвалена на засіданнях кафедри історії Росії історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Висновки та частина матеріалів дослідження були оприлюднені на конференціях: "Європейська регіональна історія у XX столітті": україно-німецький семінар (Київ, 21-22 листопада 2003 р.); "Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів" (Київ, 27 квітня 2004 р.); Міжнародна наукова конференція "Пятыя міжнародныя навуковыя Доўнараўскія чытанні у Рэчыцы" (Речіця, 22-23 вересня 2005 р.), а також обговорювались на засіданні кафедри історії Росії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що в свою чергу поділяються на підрозділи, висновків та списку використаних джерел та літератури (227 позицій).

Обсяг основної частини рукопису - 187 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовані мета і дослідницькі завдання дисертації, визначені об'єкт і предмет та методи дослідження, окреслені її хронологічні межі, наукова новизна і практичне значення.

У першому розділі "Джерельна база та історіографія дослідження", аналізується джерельну базу та стан наукової розробки проблеми.

Джерельна база дослідження представлена здебільшого двома групами писемних джерел: опублікованими та неопублікованими.

В дослідженні використані документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАК України), Державного архіву м. Києва (ДАК), Інституту рукопису Національної бібліотеки України НАН України ім. В.І. Вернадського (ІР НБУ).

Всі опрацьовані нами документи можна виділити в кілька груп: а) організаційно-розпорядча документація; б) документи особового походження; г) підготовчі матеріали для видання робіт.

Найбільш вагомий та надзвичайно чисельний комплекс джерел про розвиток київської школи економічної історії зберігається в ДАК - у фондах Університету св. Володимира (ф. 16) та Київського комерційного інституту (ф. 153). Основний масив документів, пов'язаних із темою дисертаційного дослідження, зосереджено у ф. 16. Наукова школа М.В. Довнар-Запольського, в значній мірі, виникла завдяки організаційній роботі двох структур Університету св. Володимира: кафедри російської історії та історико-етнографічного гуртка. Архівні документи фонду Університету св. Володимира досить широко висвітлюють їх діяльність. В 153 фонді Київського комерційного інституту зберігається інформація про службову діяльність директора цього навчального закладу М.В. Довнар-Запольського. Ці документи є багатим джерелом для вивчення біографії Митрофана Вікторовича.

Досить цінні матеріали для реконструкції взаємовідносин між представниками школи зберігаються в документах фондів ІР НБУ ім. В.І. Вернадського. Зокрема, окремий блок джерел - це епістолярна спадщина учнів М.В. Довнар-Запольського. У ф. І зберігається лист В.Є. Козловської, яка докладно описує одне з засідань історико-етнографічного гуртка. Цікавим джерелом для вивчення взаємовідносин на кафедрі російської історії Університету св. Володимира є листування між Г.А. Максимовичем та В.Ю. Данилевичем (ф. XXIX).

Окремі матеріали з історії формування київської школи економічної історії містяться в фондах ЦДІАК України. Зокрема, в 707 фонді зберігається листування М.В. Довнар-Запольського з приводу зміни статуту історико-етнографічного гуртка та варіанти статутів, підготовлені в різні роки. Документи, які торкаються гуртка знаходяться також в особовому фонді М.В. Довнар-Запольського (ф. 262).

Великий масив джерельних матеріалів, які стосуються проблеми київської історико-економічної школи, був надрукованим. Зокрема, видано дві частини праці, присвяченої історії Університету св. Володимира між двома революціями. В цих книгах значний масив документів безпосередньо стосується проблеми київської школи економічної історії М.В. Довнар-Запольського. Наприклад, спогади учнів М.В. Довнар-Запольського: В.О. Романовського та Б.Д. Крупницького, що є джерелом для дослідження проблеми підготовки вчених істориків у київській історико-економічній школі. Великий масив надрукованих документів стосується гучної "справи Сташевського" Alma Mater: Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції.1917-1920. Матеріали, документи, спогади: У 3 кн. / Упоряд.: В.А. Короткий, В.І. Ульяновський. - Кн. 1. Університет св. Володимира між двома революціями. - К., 2000. - 702 с.; Кн. 2. Університет св. Володимира за доби Української Центральної Ради та гетьманату Павла Скоропадського. - К., 2001. - 703 с..

Важливою групою джерел для нашого дослідження є епістолярна спадщина вчених істориків початку XX століття. Так, біографічні відомості про М.В. Довнар-Запольського, про його наукові зацікавлення та творчі пошуки містяться в листуванні вченого Перапіска М.В. Доўнар-Запольскага з дзеячамі навукі Украіны (1893-1908)/ Склад.: В.М. Лебедзева і ін. - Гомель, 2005. - 170 с.. Надзвичайно важливим джерелом для вивчення взаємовідносин між київськими та московськими вченими є епістолярна спадщина відомого російського вченого С.Б. Веселовського. Він листувався, зокрема, з учнями М.В. Довнар-Запольського: П.П. Смірновим, Є.Д. Сташевським, А.М. Гнєвушевим, В.М. Базилевичем, Н.Д. Полонською та викладачем кафедри російської історії Університету св. Володимира В.Ю. Данилевичем. В значній частині листів кияни повідомляли московському вченому про те, що відбувалося в Університеті св. Володимира: обставини наукового життя, міжособистісні стосунки це все було предметом обговорення в цьому листуванні Переписка С.Б. Веселовского с отечественными историками / Сост.: Л.Г. Дубинская, А.М. Дубровский. - М., 2001. - 528 с..

Загалом аналіз масиву опублікованих та архівних джерел переконує в тому, що він є достатньо репрезентативним і загалом забезпечує умови для розв'язання поставлених у дисертації завдань.

Історіографія проблеми вивчення київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського має кілька важливих етапів. Для кожного з періодів дослідження проблеми був характерний різний ступінь актуальності тематики. В надзвичайно широкому діапазоні змінювались історіографічні оцінки наукової роботи представників школи, від відвертого засудження до визнання її важливої ролі в розвитку української та російської історичної науки.

В дореволюційний період було надруковано мало матеріалів, присвячених київській школі економічної історії М.В. Довнар-Запольського. І на це є об'єктивні причини, бо до 1917 року школа була відносно молодою, вона продовжувала функціонувати і ще не настав час підбивати підсумки.

Та все ж, визнання факту існування київської школи економічної історії відбулося набагато раніше початку дослідження цього наукового осередку. Особливо варто відзначити поширення усвідомлення себе представниками школи М.В. Довнар-Запольського серед учнів Митрофана Вікторовича. Зокрема, П.П. Смірнов у своєму звіті про заняття в якості професорського стипендіата згадує про київську школу професора Довнар-Запольського ДА м. Києва, ф.16, оп.465, спр. 3788, арк.12.. Згодом Н.Д. Полонська писала, що після археологічного з'їзду, який відбувався в 1911 році в Новгороді і на якому виголошували свої доповіді учні М.В. Довнар-Запольського, відзначаючи їх успіх, заговорили про нову школу істориків-економістів Верба І.В. Життя і творчість Н.Д. Полонської-Василенко (1884-1973). - К., 2000. - С. 43-44.. З часом про існування такої школи заговорив і її лідер, в 1913 році в листі він пише про свою наукову школу М.В. Довнар-Запольский - директор Киевского коммерческого института. Новые документы (Пуб. С.И. Михальченко)// Проблемы Славяноведения. - 2005. - №7. - С. 400.. Таким чином, виникнення терміну "наукова школа М.В. Довнар-Запольського" відбулося в дореволюційний період. київська школа економічна історія

Комплексне вивчення київської історико-економічної школи розпочалось в радянський час, але з позицій марксистської критики. Перше дослідження, присвячене київській школі економічної історії М.В. Довнар-Запольського, було пов'язане з кампанією нищення української історичної науки, яку розгорнули державні репресивні органи в тридцятих роках XX століття. Зокрема, О.П. Оглоблин був змушений написати роботу в якій розкритикував ідеологічні "прорахунки" наукової школи М.В. Довнар-Запольського Оглоблин О. Буржуазна історична школа Довнар-Запольского (До генезис блоку російського великодержавництва й місцевого націоналізму в українській історіографії)// Записки історико-археографічного інституту. - 1934. - № 1. - С. 159-221.. Всі основні тези цієї роботи є доволі суперечливими, слід пам'ятати про замовний характер дослідження О.П. Оглоблина. Однак, він сам був учнем М.В. Довнар-Запольського, а тому його робота іноді базується на власних спогадах, крім того О.П. Оглоблин збирав архівні джерела, частина з яких з часом була втрачена, через це фактичний матеріал, що був покладений в основу роботи зберігає свою цінність й до нашого часу.

Віддавав належне М.В. Довнар-Запольському як фундатору школи дослідників історії Московської держави М.Л. Рубинштейн - автор "Русской историографии". Він вказував, що Київ на початку ХХ століття був єдиним провінційним науковим центром, де поруч з Москвою і Санкт-Петербургом була утворена своя наукова школа Рубинштейн Н.Л. Русская историография. М., 1941. - 660 с..

Власне цими публікаціями історіографія проблеми наукової школи М.В. Довнар-Запольського в радянський час вичерпується. Незадовільний стан розробки тематики пояснюється тим, що київська історико-економічна школа, на думку радянських істориків, була буржуазною чи то дрібнобуржуазною, а тому не вартою їх пильної уваги.

Новий етап у вивченні київської історико-економічної школи розпочався в 1991 році. Лібералізація наукового життя відкрили нові горизонти для розвитку історіографії.

Ці обставини позначилися і на вивченні питань, пов'язаних з історією наукової школи М.В. Довнар-Запольського. Характерно, що зміни відбулися як на якісному так і кількісному рівнях. Важливим кроком у вивченні проблеми київської школи економічної історії М.В. Довнар-Запольського став науковий доробок російського вченого С.І. Міхальченка Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (середина XIX - первая треть XX в.): Автореф. дис.... д-ра. ист. наук. - Москва., 1997. - 27 с.; Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (В.Б. Антонович, М.В. Довнар-Запольський и их ученики). - М., 1997. - 228 с.; Михальченко С.И. Киевская школа очерки об историках. Брянск, 1994. - 76 с.. Він системно дослідив розвиток історичної науки в Університеті св. Володимира в XIX та XX століттях. С.І. Михальченко був одним з перших дослідників на пострадянському просторі, що почав вивчати проблему наукових шкіл: В.Б. Антоновича, М.В. Довнар-Запольського, М.Ф. Владимирського-Буданова. В цілому в науковий обіг був введений значний за обсягом фактичний матеріал. Роботи російського вченого заклали надійне підґрунтя для розгортання подальших досліджень цієї тематики.

Значно посилився інтерес до вивчення життєвого шляху та наукового доробку окремих представників київської історико-економічної школи. Зокрема, І.Б. Матяш вивчає біографії вчених, які сприяли становленню української архівістики. Серед представників школи економічної історії це були: В.М. Базилевич, В.О. Романовський, П.В. Клименко та сам її лідер М.В. Довнар-Запольський Матяш І.Б. Особа в українській архівістиці. - К., 2000. - 228 с..

Дві монографії присвячені учням М.В. Довнар-Запольського: О.П. Оглоблину та Н.Д. Полонській-Василенко підготував і надрукував, І.В. Верба. В цих книгах вчений, серед іншого, розглядає період їх учнівства у М.В. Довнар-Запольського. І.В. Верба аналізує наукову роботу, що здійснювали в історико-етнографічному гуртку О.П. Оглоблин і Н.Д. Полонська Верба І.В. Життя і творчість Н.Д. Полонської-Василенко (1884-1973). - К., 2000. - 339 с.; Верба І. Олександр Оглоблин: життя і праця в Україні. - К., 1999. - 383 с..

Аналізуючи все вищевикладене, ми вважаємо за необхідне відзначити, що характерною рисою сучасної історіографії проблеми київської школи економічної історії став інтерес дослідників до значної групи представників цієї школи. Однак, доводиться констатувати, що роботи, присвячені вивченню загалом наукової школи М.В. Довнар-Запольського майже відсутні в українській історіографії.

У другому розділі "Створення та функціонування київської історико-економічної школи", який складається з 3-х підрозділів, досліджено яким чином формувалася київська школа економічної історії М.В. Довнар-Запольського етапи її розвитку та особливості функціонування. В підрозділі 2.1 "Становлення наукової школи (1903-1911)" - проаналізовано як створювалася це наукове об'єднання. Нами обґрунтовано наступне визначення терміну наукова школа: в основі класичної наукової школи лежить зв'язка вчитель - учні, вона виконує одну чи кілька спільних науково-дослідних програм, має спільну методологію та стиль досліджень, її створення пов'язано з діяльністю певної організаційної структури. Історія київської історико-економічної школи розпочалася в 1901 році коли М.В. Довнар-Запольського запросили в Університет св. Володимира викладачем на кафедру російської історії. Під впливом професора у середовищі студентів Університету св. Володимира в 1903 році виникла ідея створення історико-етнографічного гуртка, який в тому ж році почав працювати. Він став досить популярним, і в 1905 році його членами були тридцять сім чоловік. З часом оформився основний напрямок досліджень гуртка: за сприяння М.В. Довнар-Запольського все більше студентів стали досліджувати писцеві книги. Таким чином гурток зосередив свої головні зусилля на дослідженні економічної історії Московської держави.

Розглядаючи процес формування наукової школи М.В. Довнар-Запольського, не слід зосереджуватись виключно на роботі в гуртку. Свої погляди на історію Росії Митрофан Вікторович викладав на лекціях та на практичних заняттях. Особливе значення в становленні учнів М.В. Довнар-Запольського мали практичні заняття. Студенти переважно вивчали писцеві та переписні книги. Своїм головним завданням на практичних заняттях Митрофан Вікторович бачив підготовку студентів до засвоєння способів та методів історичного дослідження. На практичних заняттях учні М.В. Довнар-Запольського вперше отримували тему самостійного дослідження.

Наступною сходинкою становлення молодих вчених був згадуваний вище історико-етнографічний гурток. На засіданнях гуртка розглядались більш складні реферати, аніж ті, які читалися на практичних заняттях. Таким чином, щоб почати роботу у цьому науковому об'єднанні студенту необхідно було оволодіти базовим рівнем знань. Засідання гуртка проходили часом дуже жваво. Доповідача, який виніс на обговорення сумнівні твердження чекала нищівна критика. Сприяла формуванню майбутніх вчених у стінах Університету св. Володимира практика написання медальних робіт.

Підрозділ 2.2 "Період найвищої активності в діяльності школи (1911-1915)" присвячений найбільш інтенсивному періоду функціонування наукової школи. В 1913 році історико-етнографічний гурток відсвяткував своє десятиріччя. На урочистому засіданні було прийнято рішення відзначити річницю утворення гуртка випуском ювілейного збірника статей, присвяченого М.В. Довнар-Запольському.

До свого десятиріччя історико-етнографічний гурток підійшов маючи неабиякі успіхи. За десять років діяльності гуртка відбулося 64 засідання, через гурток пройшло більше ста студентів. Чимало з них отримали досвід роботи з архівними матеріалами в сховищах Москви, Санкт-Петербургу, Києва, Катеринослава. Це дало привід не лише для святкових заходів, але й для підняття нарешті питання про організацію гуртком власного друкованого органа.

Наголошується, що для київської школи економічної історії потреба друкувати результати своїх досліджень стала доволі нагальною, оскільки її наукова продуктивність значно зросла. М.В. Довнар-Запольському вдалося домогтися від Міністерства освіти одноразової виплати в тисячу рублів на друк робіт членів гуртка що накопичились і щорічної субсидії в п'ятсот рублів на подальший друк праць.

В травні 1913 року вийшов перший збірник статей гуртка "Сборник статей членов Студенческого Историко-Этнографического кружка при Университете Св. Владимира под руководством проф. М.В. Довнар-Запольского", скорочена назва "Сборник статей". Перший збірник був цілком присвячений економічній та соціальній історії Росії XVI - XVII ст.

Ця подія позитивно вплинула на наукову продуктивність гуртка. Після першого випуску "Сборника статей" в досить короткі строки почали готуватися до друку інші випуски. Всі книги "Сборника статей" можна поділити на дві групи: до першої належить друк окремих монографічних досліджень, друга група це власне і є збірники статей. Зокрема в якості випусків "Сборника статей" вийшли такі монографічні дослідження членів гуртка: другий випуск П.В. Клименко "Западно-русские цехи XVI - XVIII вв.", четвертий випуск М.Ф. Яницький "Экономический кризис в Новгородской области XVI в.", п'ятий випуск Г.М. Бєлоцерковський "Тула и Тульский уезд в XVI и XVII веках", шостий випуск Б.Г. Курц "Сочинение Кильбургера о русской торговле". З колективних збірників статей гурток випустив ще третій випуск, сьомий випуск, а також "Юбилейный сборник статей". Таким чином протягом 1913-1915 років вийшло вісім випусків "Сборника статей", кілька десятків студентів отримали, дуже часто вперше, змогу надрукувати свої статті.

Значно посилилась підготовка нової генерації вчених історико-економічної школи внаслідок кадрових змін що відбулися на кафедрі російської історії. Викладачами Університету св. Володимира стали учні М.В. Довнар-Запольського: Є.Д. Сташевський, П.П. Смірнов, Б.Г. Курц, Н.Д. Полонська, Г.А. Максимович.

Підбиваючи певні підсумки діяльності гуртка М.В. Довнар-Запольський в 1915 році писав, що його учні студенти та професорські стипендіати надрукували більше п'ятдесяти наукових робіт і що головним завданням історико-етнографічного гуртка була розробка найбільш складних і не розроблених історії господарства та соціальної історії Московського періоду.

У підрозділі 2.3 "Завершальний етап функціонування наукової школи М.В. Довнар-Запольського (1915-1919 рр.)" розглядається останній період діяльності київської історико-економічної школи. Час з 1915 по 1919 рік характеризується впливом негативних факторів, що заважали нормальній роботі як Університету св. Володимира, так і історико-етнографічного гуртка.

Хоча гурток значно активізував свою роботу в 1915 році, він не отримав очікуваних асигнувань. Розуміючи, які це може мати для гуртка згубні наслідки, М.В. Довнар-Запольский починає боротьбу за збереження фінансування. Міністерство освіти принципово не заперечувало необхідність фінансувати видавничу діяльність історико-етнографічного гуртка, але бажало б перекласти цей обов'язок на Університет св. Володимира.

З початком революційних подій 1917 року майже припинилося викладання в Університеті св. Володимира. Всі аудиторії якого перетворилися на зали для мітингів. Натомість М.В. Довнар-Запольський мав вільний час для реалізації свого нового проекту Київського археологічного інституту (КАІ). 30 серпня 1917 року Тимчасовий уряд дозволив заснувати КАІ, а 27 жовтня відбулося перше організаційне засідання членів-засновників КАІ. На ньому одноголосно обрали директором КАІ М.В. Довнар-Запольського. Викладачами КАІ поряд з відомими вченими були учні М.В. Довнар-Запольського: Н.Д. Полонська, Б.Г. Курц, П.П. Смірнов, Г.А. Максимович, П.В. Клименко, В.О. Романовський, В.М. Базилевич, члени історико-етнографічного гуртка Ф.Л. Ернст, В.М. Зуммер.

Зазначається, що ще за перебування М.В. Довнар-Запольського в Києві його учні захистили чотири магістерські дисертації: Б.Г. Курц, П.П. Смірнов, Г.А. Максимович, Є.Д. Сташевський; дві докторські: Г.А. Максимович, Є.Д. Сташевський.

В кінці 1919 року коли стала очевидною нова загроза окупації Києва більшовиками, частина професорів Університету св. Володимира залишила місто. Саме тоді з Києва виїхав М.В. Довнар-Запольський, закінчивши таким чином найпродуктивніший в своїй кар'єрі київський період біографії. Після того як М.В. Довнар-Запольський розірвав зв'язки з Київським університетом його школа перестала існувати. Київська школа економічної історії за своєю суттю була школою лідерського типу, занадто багато залежало від її керманича М.В. Довнар-Запольського тому вона не змогла залишитись життєздатною після втрати з ним зв'язків.

Підсумовуючи вище викладене зазначимо, що в період з 1903 по 1919 рік в Університеті св. Володимира була сформована київська історико-економічна школа М.В. Довнар-Запольського. Вона гуртувалась навколо двох інституцій історико-етнографічного гуртка при Університеті св. Володимира, та кафедри російської історії того ж університету. Наукова школа М.В. Довнар-Запольського в своїй історії мала кілька етапів: створення, активної діяльності та останній період свого існування. Характерною особливістю школи було вивчення економічної історії спираючись головним чином на історико-статистичні джерела. Після від'їзду з Києва М.В. Довнар-Запольського школа фактично припиняє своє існування, але окремі вчені продовжили дослідження в тому ж напрямку використовуючи дещо іншу методологію.

Третій розділ "Науковий доробок школи" складається з п'яти підрозділів, у яких досліджується наукова спадщина київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського.

В підрозділі 3.1 "Теоретико-методологічні засади київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського" аналізується методологія наукової школи.

Школа, що досліджується нами носила характер лідерської a priori наукові погляди її провідника М.В. Довнар-Запольського мали величезний вплив на формування методології досліджень його учнів. Тому слід докладніше зупиниться на аналізі його методологічних ідей.

М. В Довнар-Запольський був переконаний, що тривалий час всі напрями російської історіографії були спрямовані на дослідження факторів ідеологічних: держави, права, релігії, моралі, літератури, народної психіки, а матеріальним факторам в науці не було місця.

Висловлюючи власні методологічні погляди Митрофан Вікторович пропонує у доповнення до революційного в тогочасній науці гасла "назад к Канту" гаслом "назад к Марксу". Своєрідною даниною ідеям, що панували у минулому столітті є переконання М.В. Довнар-Запольського: формула прогресу, яка базується на важливому, або навіть домінуючому впливі економічного фактора на історію, буде неодмінно обґрунтована. Але на думку вченого помилково було б вважати, що це вже зроблено у працях К. Маркса, Ф. Енгельса та їх послідовників. Перспективний шлях у подальшій науковій роботі він бачить у поясненні історичного процесу, ґрунтуючись на дослідженні матеріальних факторів у їх взаємодії з факторами ідеологічними.

Важливими чинниками, що впливали на історичний процес в історіософії М.В. Довнар-Запольського були: географічний фактор, торгівля. Також він був переконаний у відмінності в економічних еволюціях Західної Європи і Росії на це вплинули особливості історичних та природних умов.

Одним з найбільш принципових та дискусійних питань в історичній науці кінця XIX початку XX століття є проблема закономірності в історії. М.В. Довнар-Запольський вважав, що історичний розвиток кожного народу і всього людства здійснюється по певним законам. Особисто сам М.В. Довнар-Запольський виокремлював два історичних закони: 1) Під впливом відомої сукупності умов, людство, як в цілому, так і в частинах, досягає відомого рівня культурного розвитку. 2) Людство рухається шляхом нескінченого прогресу. Значно складніше справа з історико-економічними законами. М.В. Довнар-Запольський вважає, що такі закони ще не відкриті економічною наукою, це твердження базується на переконанні про відсутність універсальної теорії розвитку народного господарства яка б їх обґрунтувала. Вчений переконаний, що господарське життя рухається від нижчих форм до вищих. Однак періоди реакції мають бути враховані, як і періоди господарської кризи. Економічна криза в системі історико-економічних поглядів М.В. Довнар-Запольського ще один дуже важливий фактор еволюції народного господарства. Він переконаний що в теорії народного господарства криза знайде "должное место и влияние". В історіософії самого М.В. Довнар-Запольського вона займає центральне місце. Саме економічні кризи на думку вченого розділяли історію країни на періоди і були перехідною ланкою від однієї системи економічних відносин до іншої. Досить часто під впливом економічної кризи відбувалися важливі зміни в політичному житті країни.

У підрозділі 3.2 "Загальна характеристика праць присвячених дослідженню історії Росії", аналізуються праці представників школи з історії Московської держави. Вступну частину більшості студій школи можна визнати типовою. Зокрема, обов'язковою для робіт представників київської школи економічної історії стає уважна внутрішня та зовнішня критика джерельної бази.

Також на початку своїх робіт представники школи намагалися дати географічну характеристику регіону, який досліджували. Центральною в багатьох дослідженнях представників школи є думка про вплив географічного положення повіту на його соціально-економічний розвиток.

Важливе місце в роботах представників школи займали проблеми історичної демографії. Інтерес до демографії був далеко невипадковим. Землі в Росії завжди було вдосталь, нагадаємо, що саме в XVI ст. територія Московської держави збільшилась в кілька разів, однак тих хто мав її обробляти, було небагато. Тому кількість населення на тій чи іншій території, динаміка його збільшення чи зменшення дає можливість судити про економічний розвиток регіону.

Крім того опрацювання писцевих книг за допомогою інструментарію статистичної науки було важливою складовою наукової роботи представників школи. Результати таких досліджень численні додатки: графіки, таблиці, діаграми - часом за об'ємом були більшими за основний текст, функція якого досить часто зводилась до коментарів цієї інформації.

Також важливим є внесок представників школи в дослідженні проблем соціальної історії. Історико-статистичні джерела, які вивчали представники школи містили часом надзвичайно цікавий матеріал саме з соціальної історії Московської держави. Він звичайно не обминався представниками школи, і проблеми соціальної історії посідали важливе місце серед комплексу проблем, які досліджувала наукова школа М.В. Довнар-Запольського.

Підкреслюється, що наукові пошуки представників школи сприяли розвитку регіональної історії, так як зазвичай учні М.В. Довнар-Запольського в своїх перших монографічних роботах вивчали певний регіон Московської держави за писцевими книгами. Важливо відзначити, що переважно вся робота школи була концентровано спрямована на формування як дисципліни економічної історії в Росії.

В підрозділі 3.3 "Економічна криза Московської держави кінця XVI першої половини XVII століття в науковому доробку школи" досліджено як виконувалась науково-дослідна програма школи з вивчення економічної кризи в Московській державі. М.Ф. Яницький в своїй роботі "Экономический кризис в Новгородской области XVI в." розглядає писцеві книги різних років намагаючись простежити динаміку кризи. Економічна криза на думку вченого розпочалася між 1551 та 1564 роками. Аналіз писцевих книг 1571 та 1576 років дозволили автору говорити про значний крок назад в розвитку землеробського господарства новгородців. Однак криза не зупиняється і перепис 1582-1584 років ілюструє руйнування господарства Новгородського краю. Вчений вважав, що причинами кризи були: збільшення податкового тиску на селян, перехід від натурального господарства до грошового, занепад новгородської торгівлі.

Є.Д. Сташевський в праці "Опыты изучения писцовых книг Московского государства 16 в. Выпуск I. Московский уезд" писав, що криза політична була неминучим наслідком кризи економічної, вказуючи на "Смуту" що охопила Росію на початку XVIІ століття.

Проблему негативного впливу економічної кризи на політичну стабільність Московської держави найбільш повно виклав у своїй статті "Кризис перед Смутой в Московском государстве" інший учень М.В. Довнар-Запольського Г.А. Максимович. Вчений говорив про значне погіршення становища селян, але крім економічного він розкриває правовий аспект проблеми. Вказує на зростання залежності селян від поміщиків, численні зловживання власників землі. Погіршилось також становище "служилого классу", всі від власників великих вотчин до дрібних помість відчували нестачу грошового капіталу, необхідного для правильного ведення господарства та виконання службових обов'язків. Це викликало швидкий розвиток боргової залежності у представників цього стану.

Також розгортання економічної кризи дослідив в своїй магістерській дисертації "Города Московского государства в первой половине XVII в." П.П. Смірнов. Автор дослідження визнає дві групи факторів, що викликали кризові явища серед міщан. Перш за все це комплекс зовнішніх причин: масштабні військові дії, які була змушена вести Росія на західному кордоні в XVI - XVII століттях; буремні події "Смути"; втрата економічних зв'язків з Балтійським морем. Але поряд з цими причинами вчений вказує на існування внутрішньої хвороби, що зменшує сили чинити опір російських міст та в багатьох місцевостях ще до "Смути" приводить до спустошення. На думку вченого негативні явища викликали глобальні внутрішні зміни організації Московської держави. В цьому контексті кризу міських посадів він пов'язує з формуванням на залишках колишніх удільних князівств єдиної Московської держави. Нові політичні реалії вимагали нової внутрішньої структури країни.

Про погляди на економічну кризу в Московській державі лідера школи М.В. Довнар-Запольського ми дізнаємося проаналізувавши лекційні курси вченого. М.В. Довнар-Запольський визначив три основних наслідки кризи: зміни в сфері форм землеволодіння: з кризи виходить інший тип землевласника; перебудова соціальних відносин: кріпосне право як хронологічно так і фактично на думку вченого є наслідком кризи; інтенсивне посилення колонізаційного руху. Причинами кризи М.В. Довнар-Запольський вважає перехід від натурального господарства до грошового, перенаселеність тих регіонів, які пізніше охопила криза, панування екстенсивних форм ведення господарства.

В підрозділі 3.4 "Дослідження проблем історії України науковою школою М.В. Довнар-Запольського" - зазначено, що вивченню проблем української історії київською історико-економічною школою приділялося менше уваги. Одним з перших серед представників київської історико-економічної школи підготував наукове дослідження, що стосувалось історії України, звісно в рамках Російської імперії, був Г.А. Максимович. Його магістерська дисертація мала назву "Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией". Найважливішою з точки зору інтересів київської історико-економічної школи була та частина роботи, в якій вчений вивчає обставини проведення "Генерального описания Малороссии". Як і писцеві книги, це історичне джерело було історико-статистичним та мало фіскальний характер, тому його дослідження могло проводитись аналогічними методами.

Наступна книга вченого, за яку він отримав ступінь доктора історичних наук в 1918 році, була продовженням попередньої. В праці "Выборы и наказы в Малороссии в Законодательное собрание 1767 г." вчений вивчає настрої населення України за правління П.О. Румянцева-Задунайського.

Ціла група учнів М.В. Довнар-Запольського розробляли питання історії України, наприклад: В.О. Романовський "Экономический быт Черниговского полка в XVII - XVIII вв.", О.Ю. Гермайзе "Экономический быт западно-русского крестьянства XVI - XVIII вв.", П.К. Федоренко "Положение крестьян Черниговской губернии перед крестьянской реформой" та "Воронковская сотня Переяславского полка по Румянцевской описи 1765-1769 гг.", М.М. Ткаченко "Київська сотня Переяславського полку за Рум'янцевською ревізією", М.П. Полетика "Социально-экономическая организация Левобережной Украины в XVIII веке" Н.Д. Полонська займалася діяльністю Потьомкіна в Південній Україні, О.П. Оглоблин на університетській лаві в цікавився історичною географією та історією Сіверщини. Ці дослідження переважно не були надрукованими до 1919 року, однак саме ці вчені значно збагатили українську історіографію в радянський (і не тільки радяньський період. В більшості цих праць джерелом виступав Рум'янцевский опис.

В підрозділі 3.5 "Археографічна діяльність представників наукової школи" - зазначено, що важливим аспектом наукової роботи представників київської школи економічної історії став друк історичних документів. Розвиток археографічної роботи в Києві пов'язаний з традиціями, що склалися в Університеті св. Володимира. Історики - викладачі цього навчального закладу активно співпрацювали з Київською археографічною комісією.

До першого блоку документів з тих, що були надруковані представниками київської школи економічної історії, слід віднести історико-статистичні джерела з історії Московської держави. Зокрема, окремі учні М.В. Довнар-Запольського працювали над виданням писцевих книг. Найактивнішим серед них був А.М. Гнєвушев. В 1908 році він надрукував уривок писцевої книги Вотської пятини Новгорода. Дещо пізніше той же автор надрукував писцеву книгу "Обнежской пятины".

Видання писцевих книг продовжив також В.Є. Фаворський. Він за сприяння В'ятської архівної комісії надрукував одну з В'ятських писцевих книг. Ще один представник київської школи економічної історії П.П. Смірнов вивчав, зокрема, історію російської торгівлі. Він присвятив кілька праць дослідженню стану внутрішньої торгівлі Московської держави та економічних ідей російських купців за їх чолобитними. Найбільший археографічний доробок серед представників київської школи економічної історії мав Б.Г. Курц. Ще на студентській лаві він захопився свідченнями іноземців про Росію. Він надрукував свідчення Кільбургера та доповідну записку де-Родеса - унікальні джерела з історії російської торгівлі XVII століття.

ВИСНОВКИ

1. Зазначено, що фактичний матеріал, виявлений у використаному корпусі джерел та спеціальної літератури, дозволив дослідити історію формування київської історико-економічної школи. Ця наукова інституція в своїй історії мала кілька етапів: становлення, активної діяльності та завершальний період функціонування. Створення цієї наукової школи стало результатом активної дослідної і педагогічної роботи М.В. Довнар-Запольського в Університеті св. Володимира з 1901 по 1919 рік. Енергійному викладачу вдалося організувати при університеті в 1903 році історико-етнографічний гурток, який на багато років став основою кадрів для київської школи економічної історії. Ще одним організаційним осередком наукової школи М.В. Довнар-Запольського стала кафедра російської історії Університету св. Володимира, де тривалий час працювали однодумці видатного вченого. Лекції, практичні заняття, вибір тем для медальних робіт студентів кафедри - це все так чи інакше коригувалося відповідно до інтересів наукової школи.

2. Наголошується, що після від'їзду М.В. Довнар-Запольського з Києва в нових політичних та ідеологічних умовах це неформальне наукове об'єднання припинило своє існування. Причина розпаду, полягала, в тому, що ця наукова школа була школою лідерського типу і без людини, яка б могла її очолити та спрямовувати наукову роботу вона не могла далі продовжувати свою діяльність. Одним з найважливіших наслідків її існування стала підготовка групи талановитих вчених істориків таких як: Є.Д. Сташевський, П.П. Смірнов, А.М. Гнєвушев, Г.А. Максимович, Г.М. Білоцерковський, Б.Г. Курц, В.Є. Фаворський, М.Ф. Яницький, С.Г. Грушевський, В.М. Базилевич, Н.Д. Полонська, П.К. Федоренко, В.О. Романовський, О.Ю. Гермайзе, М.П. Полетика, М.Ф. Тищенко, О.П. Оглоблин, М.М. Ткаченко.

3. З'ясовано, що аналіз методології київської школи економічної історії переконує, що вона перебувала під домінуючим впливом історико-економічних поглядів лідера школи М.В. Довнар-Запольського. В основу теоретико-методологічних засад школи була покладена моністична теорія розвитку історичного процесу, головна роль в якому належала економічним факторам. В цілому методологія школи була доволі еклектичною та поєднувала пануючі в історіографії тенденції.

4. Визначено що однією з основних рис наукових досліджень представників школи став їх міждисциплінарний характер. Вони досліджували широке коло нових для російської історичної науки проблем: економічної історії, соціальної історії, історичної демографії, регіональної історії, статистики, військової історії.

5. Аналіз наукового доробку київської історико-економічної школи переконує, що її зусилля були спрямовані переважно на дослідження економічної історії Московської держави. Наслідком цих наукових пошуків стала оригінальна концепція економічної кризи Московської держави на межі XVI - XVII століть. На думку представників школи, її розгортання викликали як внутрішні, так і зовнішні причини. Переважна більшість учнів М.В. Довнар-Запольського, спираючись на аналіз тенденції розвитку сільського господарства окремих регіонів Московської держави, вважали, що негативні наслідки мало зростання фіскального тиску на селян, поява нових форм експлуатації. Приєднання Іваном IV значних територій на півдні спровокувало активну колонізацію нових земель, що супроводжувалось зменшенням населення в інших регіонах держави. Головною причиною кризи, що мала характер тривалої дії, представники школи вважали перехід від натурального до грошового господарства, а це, у свою чергу, вимагало формування нової економічної структури господарства Московської держави, що не могло відбутися без кризових явищ.

6. Встановлено, що дослідження історії України представниками школи головним чином було спрямовано на реалізацію альтернативної науково-дослідної програми з вивчення економічного розвитку окремих територій України за Рум'янцевським описом. Цей напрямок в наукових дослідженнях київської історико-економічної школи був другорядним, багато праць представників школи з цієї тематики не були надрукованими з різних причин. Одним з найважливіших наслідків реалізації такої науково-дослідної програми стала підготовка значної кількості дослідників економічної історії України.

7. В своїй археографічній роботі представники наукової школи М.В. Довнар-Запольського зосереджували увагу на публікації документів з економічної історії Московської держави. Що, на нашу думку, доводить пріоритетність цього напрямку в дослідженнях київської історико-економічної школи. Відзначимо також підвищену увагу учнів М.В. Довнар-Запольського до історико-статистичних джерел та домінуючу серед представників наукової школи спрямованість на друк документів, що стосувалися економічної історії Росії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Карпусь Д. Історико-етнографічний гурток при Університеті св. Володимира та його роль у формуванні київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського / Дмитро Карпусь, Ігор Верба // Історичний журнал. - 2004. - № 8. - С. 50-55. (В співавторстві з І.В. Вербою).

2. Карпусь Д. Видавнича діяльність історико-етнографічного гуртка Університету св. Володимира / Дмитро Карпусь // Київська старовина. - 2004. - № 5. - С. 69-76.

3. Карпусь Д.О. Педагогічна діяльність М.В. Довнар-Запольського в Університеті св. Володимира, та формування ним київської школи економічної історії / Д.О. Карпусь // Проблемы славяноведения: Сборник научных статей и материалов. - 2005. - Вып. 7. - С. 158-170.

4. Карпусь Д. Старша плеяда вчених - представників київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського / Дмитро Карпусь // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - Київ, 2005. - Вип. 3. - С 54-61; 5. Часопис української історії: Збірник наукових статей. - Київ, 2006. - Вип. 4. - С 38-41.

5. Карпусь Д. Теоретико-методологічні погляди М.В. Довнар-Запольського та їх вплив на формування методології київської історико-економічної школи / Дмитро Карпусь // Пятыя міжнародныя Доўнараўскія чытанні. - Гомель, 2005. - С 118-135.

АНОТАЦІЯ

Карпусь Д.О. Діяльність Київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського (1901-1919 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню діяльності київської історико-економічної школи М.В. Довнар-Запольського. Визначені та проаналізовані етапи функціонування школи. Досліджена її наукова спадщина. Вивчені пріоритетні напрями наукових пошуків представників київської школи економічної історії М.В. Довнар-Запольського. На основі аналізу історіографії проблеми, залучення широкого кола архівних матеріалів, наукової спадщини школи, реконструйовано її історію, розкрито внесок школи у розвиток історичної науки.

Ключові слова: київська історико-економічна школа М.В. Довнар-Запольського, київська школа економічної історії М.В. Довнар-Запольського, історико-етнографічний гурток, Університет св. Володимира.

АННОТАЦИЯ

Карпусь Д.О. Деятельность Киевской историко-экономической школы М.В. Довнар-Запольского (1901-1919 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Институт украинской археографии и источниковедения имени М.С. Грушевского НАН Украины. - Киев, 2008.