Генеза національної еліти України в історичному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Генеза національної еліти України в історичному вимірі

Занік Я.М.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Луганськ - 2009

Вступ

Актуальність теми дослідження. Процес становлення Української держави об'єктивно вимагає активного включення до його розвитку осіб, які здатні адекватно оцінювати ситуацію в країні, прогнозувати перспективи розвитку майбутнього. Саме вони - представники еліти - фактично стають провідниками нації. Історично склалося, що до її діяльності суспільство завжди виявляло значний інтерес. І сьогодні особливості життя і праці еліти також викликають наукову та практичну зацікавленість істориків, соціологів, політологів, філософів тощо.

При дослідженні різних аспектів проблеми, що стосуються національної еліти України, виникає питання, а чи завжди в українському середовищі були національно свідомі представники вищого прошарку, лідери, котрі виконували б роль провідника нації у відповідності до вимог часу: під час війн - видатні полководці, революцій - революціонери, повстань - народні ватажки, а в мирний час - культурні діячі, підприємці, меценати, фахівці з різних галузей знань тощо. До дискусійних також відносяться питання: чи відбувалися якісні зміни еліти, і, якщо відбувалися, то як проходив процес оновлення старої та становлення нової еліти, оскільки саме національна еліта - розум нації - виступала головною рушійною силою державотворення. У цьому контексті надзвичайно важливим стає дослідження традиційно усталених основ української родини - першоджерела формування елітарної особистості. В ній особа з дитячих років поглинала перші ознаки національної свідомості; у дитині виховувалися патріотизм, морально-етичні чесноти та цінності української ментальності. Паралельно із зазначеним актуальним є також вивчення впливу державної системи освіти на виховання лідерських якостей у процесі формування елітарної особистості.

Доба ринкових відносин другої половини XIX - початку XX ст. покликала до суспільного творення найбільш активних, далекоглядних, підприємливих громадян, які були організаторами і творцями нових суспільно-економічних відносин. Зусиллями цих людей за досить короткий проміжок часу економіка України стала складовою частиною не тільки загальноросійської, а й світової системи капіталістичного господарювання. Сьогодні у складних соціально-економічних умовах у країні увагу суспільної думки привертає проблема визначення соціальної ролі еліти - духовної, економічної, політичної, - на яку і покладаються сподівання населення на покращення загального становища. Соціально-історичне осмислення феномену національної еліти надає можливість на теоретичному рівні розробити певне підґрунтя, а на практичному _ вирішити численні питання сучасності, від яких у значній мірі залежить повсякденне життя пересічних громадян. Це також сприятиме визначенню необхідних умов для формування нового покоління національної еліти в Україні.

Зв'язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної програми, що розроблялася кафедрами історії України та всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, і є складовою частиною теми "Українська еліта в історичному контексті державотворчих процесів та розвитку суспільно-політичної думки" (номер державної реєстрації 0106U000296).

Об'єктом дослідження є національна еліта України.

Предметом дисертаційного вивчення постають питання оновлення та діяльності національної еліти України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з другої половини ХІХ ст. до 1914 р.

Нижня хронологічна межа обумовлена початком проведення реформ у другій половині ХІХ ст., активним розвитком ринкових відносин у Російській імперії, у тому числі у підросійській Україні, що спричинило зміни свідомості національно-прогресивних сил держави і, відповідно, сприяло інтенсифікації формування нової еліти в Україні з різних соціальних верств, яка розпочала активну діяльність у суспільно-політичній та соціально-економічній сферах. Саме у цей час почалися розходження у поглядах на національне питання серед представників національної еліти традиційних українських родів та нової еліти з різночинців. Другі були близькими до потреб українського народу, його культури та глибше відчували несправедливість завдяки соціальній диференціації суспільства, а тому виступали за вирішення питання національної свободи більш радикальними шляхами, ніж перші.

Верхня хронологічна межа обумовлена початком Першої світової війни у 1914 р., котра зупинила відповідні прогресивні зрушення у суспільстві та сприяла виникненню нових тенденцій і напрямків у суспільно-політичних та соціально-економічних процесах.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію України, що входила до складу Російської імперії.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивченої джерельної бази та наукової літератури проаналізувати особливості виникнення національної еліти в Україні та визначити специфіку її діяльності у процесі державотворення.

Для реалізації зазначеної мети поставлені завдання дослідження:

виявити ступінь наукової розробки проблеми;

визначити існуючі концепції, підходи щодо змісту понять "еліта", "елітарність", "національна еліта" тощо;

проаналізувати соціально-історичні умови другої половини ХІХ ст. й розкрити їх вплив на соціальну диференціацію та на виникнення нової національної еліти з представників різних соціальних верств;

дослідити вплив родинного виховання на становлення елітарної особистості, а також значення державної освіти у набутті досвіду організаційної діяльності;

з'ясувати роль еліти у духовному розвитку українського населення;

вивчити організаційні форми та етапи діяльності національної еліти в Україні;

розкрити роль економічної еліти у вирішенні соціальних проблем, що виникли у суспільстві внаслідок процесів модернізації;

довести, що національна еліта була головним суб'єктом, котрий впливав на політизацію українського національного руху;

показати зміни політичних орієнтирів та ідеологічних векторів найактивнішої частини суспільства України на початку ХХ ст.;

проаналізувати передумови втрати національною елітою пріоритетів у створенні незалежної Української держави;

сформулювати практичні рекомендації щодо умов, при яких можливе виникнення якісно нового - ідейно-об'єднуючого та прогресивно-демократичного - покоління національної еліти в Україні.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що представлене дослідження вперше у вітчизняній історіографії на основі всебічного вивчення широкого кола виявлених архівних документів, інших джерел складає собою узагальнюючий комплексний аналіз особливостей ґенези національної еліти в Україні та специфіки її самоідентифікації у процесі державотворення протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. У дисертації набуло подальшого розвитку вивчення еволюції етапів і форм організаційної діяльності національної еліти. Автор відійшов від однобічного висвітлення питання та заідеологізованих у попередні часи стереотипів оцінки ролі представників духовної, економічної та політичної еліти, що сприяло доповненню наукових уявлень про позитивні та негативні наслідки ідейного та ідеологічного впливу "обраних" на український народ. Дисертантом залучено до наукового обігу нові архівні матеріали, які можуть бути використані у подальшому при вивченні різних аспектів українського національного руху.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її основних положень та висновків при викладенні курсу з історії України у навчальних закладах, при розробці спецкурсів з проблем елітаризму та окремих тем соціальної історії. Матеріали мають практичне значення для підвищення знань населення про особливості виникнення та формування еліти в Україні. Зміст наукової роботи також може стати у нагоді особам розумової праці, які своєю діяльністю претендують зайняти почесні нечисленні місця у лавах сучасної еліти. На основі накопиченого у минулому досвіді, зокрема його позитивних важелів, існує можливість врахування останнього у виховному процесі молоді.

Апробація основних положень дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри всесвітньої історії та науково-методичному семінарі у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Окремі аспекти дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях: Друга Міжвузівська наукова конференція з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки (Луганськ, 28 жовтня 2006 р.); Третя Міжвузівська наукова конференція з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки (Луганськ, 27-28 вересня 2007 р.); Шоста Міжвузівська наукова конференція з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки (Луганськ, 25 листопада 2008 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 6 публікаціях у наукових збірниках, що затверджені ВАК України як фахові з історичних наук (без співавторів).

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків (175 сторінок - основний текст), посилань, списку використаних джерел та літератури (285 найменувань на 28 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 230 сторінок.

1. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, визначається його мета і завдання, розкриваються наукова новизна і практичне значення, містяться відомості про структуру й обсяг роботи.

Перший розділ - “Історіографія, джерела та методологічна база дослідження” - складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються стан наукової розробки проблеми, використані при написанні роботи джерела, та надається методологічна основа дисертації.

При розгляді історіографії проблеми автор виходив з того, що ґенеза та діяльність еліти у зазначений період виокремлюється у працях дослідників у двох аспектах. Перший стосується загальноприйнятої класифікації: література до 1917 р., публікації радянських часів, сучасні доробки вчених. Водночас дисертант зауважує, що історіографічний огляд буде більш доречним за умови його аналізу не лише за хронологічним, але й за проблемним принципом.

Здобувач вказує, що вивчення питання про ґенезу еліти, як наукової розвідки, розпочалося ще з доробок В.Антоновича, М.Костомарова, Є.Чикаленка, М.Драгоманова, Д.Донцова, М.Грушевського Антонович В.Б. Твори / В.Б. Антонович - К.: Видавництво ВУАН, 1932. - Т.1; .Грушевский М. Наши требования / Михаил Грушевский // Украинский вестник. - 1906. - № 5. - С. 267-273; Грушевский М. Очерк истории украинского народа / Михаил Грушевский. - К., 1991. - 400 с.; Ефремов С. Из общественной жизни на Украине / C.Єфремов // Русское богатство. - 1908. - № 7. - С. 17-27; Дорошенко Д. Українство в Росії. Новійші часи / Д.Дорошенко. - Відень, 1916. - 116 с.; Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901-1914) / Дмитро Дорошенко. - Вінніпег, 1949. - 168 с.; Русова С. Мої спомини (1879-1915) / С.Русова // За сто літ. Матеріали з громадського і літературного життя України ХІХ і початків ХХ століття. - К., 1928. - Кн. 3. - С. 147-205; Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917) / Є.Чикаленко. - Львів, 1931. - 496 с.; Чикаленко Є. Спогади (1861-1907) / Є.Чикаленко. - Нью-Йорк, 1955. - 504 с. тощо. тощо. Їх публікації висвітлювали намагання обґрунтувати ідею українства загалом, надати факти про діяльність української еліти у визначений період. Зміст праць має упереджений характер, проте дозволяє зрозуміти епоху з точки зору авторів. У працях було надано матеріал про соціально-економічне, політичне життя українського народу, але у цілому питання про ґенезу еліти не знайшли повного й об'єктивного висвітлення у тогочасній історичній літературі. Характерною ознакою видань означеного періоду постав їх суб'єктивний характер.

За часів радянської влади з ідеологічних та політичних міркувань дослідження теми було обмеженим. Радянська історіографія не визнавала парадигми: еліта - маса. Заідеологізовані явища розвитку політичної системи радянського суспільства, заборона творчої свободи та панування єдиних стереотипів в оцінці національно-визвольної боротьби в Україні зумовили появу досліджень, у яких українська еліта розглядалася тільки як буржуазно-націоналістична та антинародна. Такі риси були притаманні радянській історіографії майже впродовж усього її існування, але можна виділити певні періоди в її розвитку, що мали свої характерні особливості.

У довоєнні часи, особливо, у 20-і роки, у період політики українізації, науковці отримали додаткову можливість дослідження національного руху ХІХ ст., котрі, з урахуванням здобутків істориків діаспори, більш-менш об'єктивно висвітлювали діяльність національної еліти України Забаревський М. В. Липинський і його думки про Українську націю і державу / М.В.Забаревський. - Відень, 1925. - 98 с.; Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні. Т.1. Революційна партія (Р.У.П.) / О.Гермайзе. - К., 1926. - 432 с. тощо..

На початку 30-х років історична наука в Україні загалом негативно трансформувалася внаслідок її радянізації.

Радянська історіографія повоєнного періоду продовжила традиції 30-х років. Тому у більшості праць стосовно елітарних груп та еліти висвітлення проблем загалом присвячувалося таким головним ідеям: класовості, провідної ролі робітничого класу тощо. Тенденційність досліджень, що була обумовлена догмами компартійної системи, спонукала вивченню класових відмінностей дореволюційної доби, наприклад, у підприємницькому прошарку у першу чергу як експлуататорів трудящих Кізченко В.І. Культурно-освітній рівень робітничого класу України напередодні революції 1905-1907 рр. / В.І.Кізченко. - К., 1972. - 162 с.; Шепелев Л.Е. Отмененные историей. Чины, звания и титулы в Российской империи / Л.Е.Шепелев. - Л., 1977. - 152 с.; Нестеренко А.А. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце ХІХ - начале ХХ вв./ А.А.Нестеренко. - М., 1988. - 307 с.; Галахов В.В. Торгово-промышленное предпринимательство российской буржуазии в конце ХIХ в. (по материалам статистики промыслового обложения): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. ист. наук. / В.В.Галахов. М., 1989. - 20 с.; Минарик Л.П. Экономическая характеристика крупнейших земельных собственников России конца ХІХ - начала ХХ в. / Л.П.Минарик. - М., 1989. - 142 с.; Рындзюнский П.Г. Утверждение капитализма в России. 1850-1880 гг. / П.Г.Рындзюнский. - М., 1990. - 295 с.. У зв'язку з цим спеціальних досліджень щодо діяльності як окремих відомих промисловців, так і їх представницьких організацій не проводилося, бо це суперечило радянській ідеології. У працях з історії освіти в історико-педагогічних дослідженнях фрагментарно згадувалися організаційні й фінансові заходи з розширення мережі навчальних закладів найбільш відомими промисловцями, окремими великими підприємствами, з'їздами гірничопромисловців Півдня Росії, купецькими товариствами, біржовими комітетами Розгін І. Симиренко: Короткий нарис життя та наукової й громадської діяльності / І.Розгін. - Вінніпег, 1960. - 60 с.; Кізченко В.І. Культурно-освітній рівень робітничого класу України напередодні революції (1905-1907 рр.) / В.І.Кізченко. - К., 1972. - 162 с.. Практично не з'ясовувалася роль та діяльність духовної та, особливо, політичної еліти.

У 90-х рр. ХХ ст., коли змінилися ідеологічні пріоритети у суспільстві, розпочалося створення основи для вивчення ґенези еліти, але вже у більш широкому контексті. По-перше, до цього процесу залучилися представники новонароджених громадських рухів, що з часом постали як політичні партії зі своїми елітарними особистостями. По-друге, сама проблема еліти у суспільстві набула практичної значимості. Усе це обумовило появу значної кількості публікацій, які побіжно висвітлювали й історію еліти України періоду, що вивчається.

В. Ковалинський у 1995 р. опублікував збірник історико-краєзнавчих нарисів Ковалинский В.В. Меценаты Киева / В.В.Ковалинский. - [2-е изд.]. - К., 1998. - 528 с. про життя та діяльність уславлених київських меценатів: Терещенків, Бродських, М.Дегтерьова, Б.Ханенка, Г.Гладинюка, С.Могилевцева та інших. Автор указав на їх роль у розбудові соціальної інфраструктури міста, розширенні мережі освітніх, культурно-мистецьких закладів, релігійних споруд та ін.

У монографії О.Доніка Донік О.М. Родина Терещенків в історії доброчинності / О.М.Донік. - К., 2004. - 314 с. значну увагу приділено висвітленню діяльності фундаторів і покровителів закладів соціального захисту й охорони здоров'я, навчальних закладів різних типів у Києві, Глухові, при цукрозаводах Терещенків, культурно-освітніх товариствах загалом. Автором розглянуто меценатство і просвітницьке колекціонування творів мистецтва членами родини Терещенків, показано їхній вагомий внесок у заснування картинних галерей і музеїв, у культурну й духовну спадщину України. З'ясовано суспільні та моральні чинники тогочасної епохи, що спонукали Терещенків до широкої доброчинної й меценатської діяльності.

Про окремі аспекти щодо сприяння економічною елітою розвитку таких міст як Катеринослав, Харків, Одеса та інших, зокрема освітньої і культурної сфер, спорудження видатних пам'яток архітектурного і монументального мистецтва, розвитку соціальної інфраструктури міст, згадується у виданнях з історії окремих українських міст Московский район, г. Харьков. История и современность / Ю. Кроль, Б. Зайцев, С. Куделко и др. - Х., 1994. - 192 с.; Нариси з історії Києва: Навч. посібник / М.Б. Кальницький, Д.В. Малаков, О.В. Юркова та ін. - К., 2002. - 384 с.; Лейбфрейд А.Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. / А.Ю. Лейбфрейд, Ю.Ю.Полякова. Х., 2004. - 335 с. .

На сучасному етапі інтерес науковців привертають соціальні аспекти формування еліти, сама людина, яка знаходилася в центрі того процесу і значною мірою керувала ним. На порядку денному постало розв'язання низки проблем, серед яких важливою є соціокультурна діяльність національної еліти.

Одним з перших вчених, котрий досліджував деякі аспекти порушеної теми став О.Реєнт Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ - початок ХХ ст.) / О.П.Реєнт / Інститут історії України НАН України. - К., 2003. - 340 с.. У його працях було започатковано нову методологію наукового пошуку періоду, що вивчається.

Зазначимо, що більшість публікацій, яка побачила світ за часів незалежності України, стосувалася висвітленню ролі еліти в економічній сфері, процесу формування торгово-промислової буржуазії пореформеної доби тощо Довжук І.В. Промисловість Наддніпрянської України наприкінці ХІХ ст. / І.В.Довжук // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: Вип. 11. - К., 2001. - С.17-24; Лазанська Т.І. Витрати підприємців України по забезпеченню соціальних потреб робітничого класу наприкінці ХІХ ст. / Т.І.Лозанська // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: Вип. 11. - К., 2001. - С. 114-136..

В останні роки розпочалося вивчення й інших чинників розвитку національної еліти в історичному просторі. У зазначеному контексті виділяються дослідження М. та Н. Щербак, що присвячені аналізу процесів ґенези української еліти на тлі тих протиріч, які виявлялися у політичній діяльності російського, українського, єврейського та польського елітарних прошарків у підросійській Україні Щербак М. Г. Національна політика царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / М.Г.Щербак, Н.О.Щербак - К., 1997. - 92 с.; Щербак Н. Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні (кінець ХVІІІ - початок ХХ століття).: Монографія / Н.О.Щербак.- К., 2005. - 438 c..

Деякі аспекти ролі еліти періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. крізь призму українізації освітніх закладів розглядаються у дисертації Н.Давидової Давидова Н.В. Наукова інтелігенція в громадсько-політичному русі за українізацію освітніх закладів та державних установ (кінець ХІХ ст. - 1920 р. ): дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Н.В.Давидова. - Донецьк, 2008. - 243 c..

Характерною ознакою сучасної історичної науки постала проблемна визначеності історії української еліти на окремих історичних етапах. У цьому плані слід виокремити роботу Ю.Войтенка Войтенко Ю.М. Еліта Правобережної України в Російському імперському суспільстві: політико-соціальні виміри (1793-1832 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / Ю.М.Войтенко. - Переяслав-Хмельницький, 2008. - 20 c.. У вказаній праці розглянута інкорпораційна політика російської влади на Правобережжі стосовно її стосунків з місцевою політичною елітою; висвітлені процеси формування духовної еліти у Правобережній Україні в умовах відносин імперського уряду з регіонами та визначене становище духовенства в цьому процесі на основі функціонального та ціннісного критерію; з'ясоване становище та охарактеризована діяльність культурної еліти правобережного регіону в нових ідеологічних умовах, а також проаналізований її вплив на суспільне життя приєднаного краю.

Визначеним вивченням проблеми в оглядовому плані є монографія "Українська еліта в контексті вітчизняної історії", яка підготовлена та видана колективом авторів кафедр історичного профілю Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Бодрухин В.М. Українська еліта в контексті вітчизняної історії: монографія / [Бодрухин В.М., Д'яконіхін А.В., Литвиненко В.Ф.та ін.].- Луганськ, 2009. - 256 с..

Дослідження загального історико-політологічного та соціально-філософського аспектів проблеми представлено у роботах таких відомих українських вчених, як К.Баранцева, Т.Бевз, І.Белебеха, Ю.Левенець, М.Михальченко тощо Баранцева К. Українська еліта XVIII - XIX століття: проблеми вибору / К.Баранцева // Гетьманський альманах / Відп. ред. Ю.І.Терещенко. - Ч.1. - К., 2002. - 124 с.; Бевз Т. Концепт політичної еліти у дискурсі сучасного політичного процесу / Т.Бевз. // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. - У 2-х томах. К., 2006. - Т.1. - С. 69-80; Белебеха І. Українська еліта / Белебеха І. - Х., 1999. - 345 с.; Політична історія України. ХХ ст.: У 6 томах / Редкол.: І. Ф. Курас(голова) та ін. - К.: Генеза, 2002-2003. Т.1: На зламі століть (кінець ХІХ ст. - 1918 р.) / Ю.А. Левенець (кер.), Л. П. Нагорна, М. С. Карамзіна. - К., 2002. - 424 с. тощо..

Таким чином, аналіз історіографії з проблеми дозволяє дійти висновків, що на сьогодні у вітчизняній історичній науці немає спеціальної узагальнюючої праці, присвяченої історії оновлення та діяльності національної еліти України протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Тому ґрунтовна наукова розробка цієї проблеми є одним із завдань української історичної науки, що і зумовило вибір теми дослідження.

Джерельну базу дослідження склав, насамперед, широкий масив неопрацьованих дослідниками документів з теми дисертації, який знаходиться у Центральному державному історичному архіві України (м.Київ), державних обласних архівах.

У Центральному державному історичному архіві України (м.Київ) науковий інтерес представляють фонди силових структур Російської імперії, Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора тощо. Зокрема, у фондах 274, 336 тощо містяться дані про активізацію українофільських рухів, агентурні відомості про окремих його представників (М.Грушевського, А.Русова, С.Русової та інших). Деякі фонди зазначеного архіву дають можливість з'ясувати характер діяльності таких особистостей, як Симиренки, Терещенки, Харитоненки, Бродські тощо у заснуванні навчальних закладів, допомозі учням та студентам, загалом, у поширенні середньої та спеціальної професійної освіти, інших благодійних заходах.

Фонди державних архівів Київської області (2 - канцелярії Київського губернаторства, 10 - Київського губернського управління по справам суспільної присутності, 1260 - Київського повітового поліцейського управління), Кіровоградської області (3 - Торгового дому "Бродський і Компанія", м.Єлісаветград), Миколаївської області (206 - товариства "Просвіта", 468 - М.М.Аркаса - голови товариства "Просвіта"), Полтавської області (185 - особистого фонду М.Драгоманова, 763 - управління Кременчуком та його околицями), Чернігівської області (1082 - фонди особового походження, 1811 - Прилуцького управління товариства "Просвіта"), Харківської області (200 - правління по розповсюдженню серед народу освіти, 266 - канцелярія дирекції народного училища) дають змогу вивчити та доповнити конкретними фактами благодійницьку, духовну та політичну діяльність таких особистостей, як М.Воронов, Д.Лукич, Б.Грінченко, М.Аркас, М.Драгоманов, Є.Чиколенко, Г.Хоткевич, С.Єфремов тощо. Визначену цінність зазначених джерел мають документи фондів особового походження - листування між представниками української національної еліти. Вони допомагають зрозуміти не тільки загальні політичні погляди та ідеї, але й зробити антропологічний аналіз повсякденного життя "обраних".

До джерел дослідник відносить і мемуарну літературу, у якій наводяться невідомі проекти документів, які з тих чи інших причин не увійшли до архівів, але вони дають уяву про підходи учасників тих подій до українського питання.

Важливий фактичний матеріал, що стосується соціокультурної активності економічної еліти знаходиться у ювілейних виданнях та брошурах, котрі з'явилися ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. (зокрема, брошура І.Ф. Вертоградова про катеринославського підприємця і громадського діяча О.М.Поля тощо).

Дані щодо діяльності еліти у соціальній, громадській та культурній сферах знаходяться в статистичних збірниках та звітах (Университеты и средние учебные заведения по переписи 20 марта 1880 г.; Список фабрик и заводов Европейской России. 1903.; Врачебно-санитарные учреждения г. Киева. Справочная книжка для членов VI Съезда Общества русских врачей в память Н.И. Пирогова; Историческая записка о состоянии Киево-Подольской женской гимназии в течение первого пятидесятилетия ее существования. 1861-1911 гг.; Правила стипендий, пособий, премий и прочих капиталов, существующих при Императорском Харьковском университете, составленные в 1913 году; Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г.; Памятная книжка Конотопского земства (1865 - 1890 гг.); Отчет о деятельности Киевского Общества грамотности за 1898 г; Отчет и речь, читанные на годичном акте в Университете св. Владимира 17 января 1895 г; Отчет бесплатной больницы Цесаревича Николая для чернорабочих за 1-ое десятилетие (1894-1904).; Народный дом Киевского Общества грамотности в г. Киеве: Краткий очерк истории сооружения Народного дома; Краткий обзор деятельности Общества вспомоществования нуждающимся студентам Киевского Политехнического института Императора Александра II за первое десятилетие (1903-1912); Мариуполь и его окрестности. Отчет об учебных экскурсиях Мариупольской Александровской гимназии тощо).

Визначеною групою джерел для поглибленого аналізу внеску підприємців у розвиток освіти, міської інфраструктури й культури України є дореволюційні періодичні видання, насамперед такі популярні часописи, що видавалися в губернських центрах, як: “Киевлянин”, “Харьковские губернские ведомости”, “Южный край”, “Приднепровский край”, “Одесский листок” тощо.

Таким чином, дослідження має цілком достатню джерельну базу. Використання всіх зазначених архівних документів та матеріалів, значну частину яких введено до наукового обігу вперше, а також опублікованих, дозволило авторові вирішити основні завдання дисертації.

Методологічну базу склали принципи історизму, системності, науковості, об'єктивності. Під час вирішення поставлених завдань, при обробці джерел, аналізу подій та у процесі написання роботи використані як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи дослідження. Проблемно-хронологічний метод надав можливість розкрити вплив діяльності національної еліти на зміну духовності українського народу протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Історико-порівняльний метод дозволив виявити якісні зміни, зокрема, що стосуються нових соціальних джерел походження еліти та трансформації її поглядів. За допомогою системно-структурного методу у процесі дослідження визначено зміст та напрями діяльності національної еліти. Також використано описовий метод при висвітленні біографічних даних деяких представників еліти та метод верифікації історичних джерел. Усі ці методи в комплексі склали необхідний інструментарій у процесі аналізу матеріалу, що досліджується.

Надається теоретичний аналіз понятійного апарату з теми дослідження. Визначається поняття еліти, як соціально-значимої меншості кращих представників суспільства, котрі наділені певними психологічними, моральними, професійними якостями і активно впливають на суспільні процеси, задають моделі поведінки буття та мислення. Еліта віддана суспільним ідеалам, здатна організовувати й очолювати державотворчий процес. Належність до еліти визначається культурно-психологічними особистими якостями людини, з якими вона народжується і які в неї виховуються. При цьому дисертант не пов'язує елітність безпосередньо з соціальним походженням особи.

Аналізуються типи еліти, виділяються її види, котрі формуються у залежності від місця, ролі, функцій та від виконуваної ролі у суспільстві. Дисертант підтримує думку провідних дослідників про те, що існують три базові соціальні функції еліти: світопізнання, державне керування, економіка. У зв'язку з цим виокремлюються три елітарні групи: духовна, політична, економічна, кожна з яких зобов'язана виконувати власний комплекс обов'язків.

Другий розділ - „Оновлення національної еліти в умовах модернізації суспільства” - складається з двох підрозділів, у яких аналізується процес формування характерних ознак елітарної особистості у сім'ї та навчальних закладах; розкриваються історико-соціальні умови радикалізації еліти в Україні.

Здобувач обґрунтовує положення про важливе значення виховання моральних якостей та характерних особливостей представників національної еліти шляхом набуття освіти у домашніх умовах. На основі опрацьованого архівного та мемуарного матеріалів доведена теза про те, що висококваліфіковані українські педагоги саме в національному сенсі у вихованцях закладали основи розуміння своїх обов'язків перед суспільством, формували зневагу до неуцтва, до всього, що заважало національному самоусвідомленню. Майбутня еліта вивчала класичну філософію, літературу, іноземні мови, фольклор, займалася фізичною підготовкою. Важливе місце також посідало виховання загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, патріотизму, працелюбності та інших чеснот.

Автор звертає увагу на те, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у силу відомих причин (поневолення, русифікації, тоталітаризму) політика у сфері національного виховання зводилася до того, щоб розмити національну свідомість, зруйнувати весь національно-культурний устрій життя українців, спрямувати в забуття історичну пам'ять, героїчне і трагічне минуле, знищити народні традиції, звичаї, мову.

Великого значення у процесі формування елітарної особистості мала також система освіти, зокрема навчання у вищих навчальних закладах. Випускники університетів отримували не тільки професійні знання, але й загальні навички інтелектуальної праці, за допомогою яких вони були спроможні оволодіти всіма особливостями спеціального предмету. Набуті знання сприяли отриманню різночинною молоддю висококваліфікованої освіти та залученню її до лав еліти. Підкреслено, що у період, який вивчається, намаганнями провідних вчених втілювалися не тільки професійні знання, але й ідеї українства в цілому.

Проаналізовані зміст та форми становлення елітарної особистості в процесі оволодіння ними гуманітарної та природознавчої освіти. Обґрунтовано висновок про те, що освіта виступала важливим показником належності до окремих груп еліти.

Дисертантом зазначається, що історичний шлях формування та розвитку еліти в Україні був пов'язаний зі змінами економічного, політичного та соціального становища українського народу. Зокрема підкреслюється, що у другій половині ХІХ ст. диференціювалася структура населення, змінилося повсякденне життя, виникли нові соціальні верстви українського суспільства - підприємці, промисловці українського походження, зросла кількість української інтелігенції, відбувалося формування пролетаріату. Наслідком процесів модернізації стало те, що у кожному соціальному прошарку стали виникати нові духовні цінності, нове мислення і нове уявлення про еліту.

Дисертант обґрунтовує тезу про те, що у досліджуваний період формувалася модернізаторська (економічна, промислова, сільськогосподарська тощо) еліта, основними рисами якої стали підприємницький дух, життєва енергія, рішучість, комерційна хватка, потяг до ризику, висока господарська культура, освіченість, відкритість до нового в техніці, науці, духовній сфері, активна громадська позиція. Підкреслюється, що представники цієї еліти значну увагу приділяли покращенню добробуту, підвищенню культурно-освітнього рівня робітників своїх підприємств, підтримуючи з ними партнерські відносини. Також серед них розповсюджується практика благодійництва і меценатства.

Зміни в економіці, спричинені реформами другої половини ХІХ ст. сприяли формуванню нової економічної еліти у підросійській Україні, переважно підприємців - вихідців з різних соціальних груп. Зазначається, що антиукраїнська політика царизму нав'язування чужого способу життя ставала на заваді активному залученню українського етносу до розвитку підприємництва у пореформений час, заважаючи формуванню нової економічної еліти з українців. Саме через психологічні, політичні та економічні особливості український етнос на початку ХХ ст. мав нечисленну та економічно слабку групу підприємців, серед яких найбільш виділялися лише кілька визначних родин цукрових магнатів - Симиренки, Терещенки, Харитоненки, а також банкір і промисловець у гірничій і металургійній справі - Алчевський.

Серед міських станів населення виокремлюється малочисельна група почесних громадян, котра стає основою для формування інтелігенції, зокрема тих, хто займався творчо-розумовою діяльністю, управлінською та громадською діяльністю. Дисертант зауважує, що простежується майнова, мовна та національна диференціація за територіальним розміщенням інтелігенції. Зокрема, наприкінці ХІХ ст. спостерігався феномен утворення російськомовних міст та україномовних сіл.

Найчисленнішу та найпродуктивнішу групу в структурі селянського населення України, на відміну від дореформеного стану, становили заможні селяни, що репрезентували підприємницьку етику праці, мали певний авторитет і повагу з боку більшості селян та являли собою селянську еліту. В середовищі економічно активної частини селянства поступово відбувався процес переходу від споживчої до підприємницької етики праці і тому саме заможному селянству належала провідна роль у процесі модернізації на селі. Підкреслено, що змінився їх побут, який характеризувався змінами психологічної та соціокультурної орієнтації, що також впливала на розширення бази формування української еліти.

Обґрунтовується положення про те, що в епоху модернізації зароджується нова національна інтелігенція України, яка безпосередньо впливала на економічні, культурні, соціально-психологічні трансформації у суспільстві. Зміни становища об'єктивно викликали попит на ідеї та тих провідників, які втілювали б ці ідеї у життя. Тому попит та потреба сприяли зростанню необхідності появи у суспільстві освічених людей.

У зв'язку з викладеним автор зауважує, що у період, який досліджується, відбувалась демократизація джерел поповнення осіб, зайнятих інтелектуальною працею внаслідок поширення освіти серед усіх станів суспільства. Поряд з духовенством і дворянством освіту почали отримувати представники нижчих верств населення.

Визначаються причини повільного зростання інтелігенції в Україні: по-перше, кращі інтелектуальні сили зосереджувалися в двох північних столицях. У другій половині ХІХ ст. у Києві представників розумової праці, інтелігенції, разом з їх сім'ями, нараховувалося лише 10 тис. осіб; по-друге, на перешкоді нарощуванню вітчизняного інтелектуального потенціалу знаходився іноземний бізнес, представники якого віддавали перевагу вивезеному зі своїх країн устаткуванню та власним технічним кадрам, що його обслуговували; по-третє, імперська державна політика спрямовувалася проти української мови та культури, які виступали основними засобами самовиявлення української інтелігенції, зокрема, переслідувалася головна мета - придушити формування національної самосвідомості, носієм якої, власне, і виступала українська інтелігенція; по-четверте, діяльність та свідомість нової інтелігенції мала національно орієнтований характер, що було небажаним у підросійській Україні.

Стверджується, що характерною особливістю поглядів української інтелігенції було народництво. Служіння народу стало програмою життя інтелігенції. Розкривається місце студентства у соціальній структурі суспільства, яке було джерелом поповнення інтелігенції.

Таким чином, в умовах модернізації суспільства відбувалося формування якісно нової національної еліти, представники якої були вихідцями з різних верств населення. Нова еліта мислила національними масштабами, спрямовуючи свою діяльність на реалізацію національної ідеї.

Третій розділ - „Діяльність національної еліти у контексті культурно-духовних, соціально-економічних та політичних трансформацій в Україні” - складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюється вплив еліти на зміну світогляду українського народу, його духовного світу; досліджується роль економічної еліти у вирішенні соціальних проблем населення; аналізується політична активність національної еліти України.

Підкреслюється, що духовна еліта відігравала провідну роль у вирішенні важливих питань населення. Вона показувала народу шлях у майбутнє, виступаючи головною рушійною силою загальнонаціонального самовизначення. До неї входили ті, хто зробив найбільший внесок у генерацію нових знань (наукова еліта) або у створення нових форм естетичного засвоєння дійсності (художня еліта). Духовна еліта концентрувала в собі риси національного ідеалу, ставала осередком народної творчості, володіла інтелектуальним, культурним, моральним, цивілізаційним потенціалом суспільства і творчо використовувала його, сприяючи прогресивним інноваційним змінам соціуму. Яскравими представниками такої еліти були О.Барвінський, М.Грінченко, М.Грушевський, Д.Дорошенко, М.Коцюбинський, І.Огієнко, С.Русова та інші. Підкреслено, що свою діяльність вони зосереджували на теоретичних обґрунтуваннях власного історичного минулого та пошуках шляхів майбутнього життя, були провідниками українського суспільства як у національно-визвольній справі, так і у духовному розвитку.

Автор доводить, що активна діяльність національної еліти створила підґрунтя для формування нової генерації українських видатних діячів, які вели політичну боротьбу за національні права українців. Зокрема, аналізуються погляди і діяльність М.Драгоманова, М.Грушевського, П.Куліша, М.Міхновського тощо. "Нова" еліта, як загальноукраїнська, так і регіональна, не соромилася своєї національної належності, виступала на захист як соціальної справедливості, так і національних прав українського народу.

Дисертант підкреслює, що важливу роль у розвитку духовної еліти та її впливу на духовне становище українського населення відігравав загальний підйом національної культури на рубежі ХІХ - ХХ ст. Активно відбувалися зміни у сфері освіти, театру і музики. З'явилися різні напрямки нових засобів вираження поглядів на світ, котрі у своїй діяльності представляли М. Кропивницький, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий (Тобілевич), М.Садовський, О. Саксаганський, Б. Грінченко, В. Самійленко, Л. Українка, М. Коцюбинський та інші. Духовна еліта представляла лише одну течію суспільно-політичного життя і була провідником українського суспільства як у національно-визвольній справі, так і у духовному розвитку.

Обґрунтовується висновок про те, що серед національно-свідомого українства не було єдності. Плюралізм думок, відсутність харизматичного, національно-визнаного лідера, незначний досвід політичної боротьби (порівняно із західними країнами), романтизм представників культури, відсутність прагматизму та незначна фінансова підтримка національного руху негативно впливали на єдність дій у національній справі.

Автор розкриває форми та напрями діяльності нової економічної еліти України. Вона у своїх практичних діях набувала значної ваги у справі місцевого самоврядування, поступово спрямовувала свій погляд на допомогу збіднілим співвітчизникам, ставала засновниками великих культурно-освітніх та громадських починань. Ліберально налаштовані промисловці і купці активно впливали на суспільне життя через виборні посади у міських, земських і професійних установах, як почесні члени благодійних товариств, попечителі училищ, гімназій, лікарень, притулків, фундатори філантропічних, лікувальних та освітніх закладів. Проте, до 1905 р., підприємництво фактично не було задіяне у політичній сфері, тому складні проблеми соціального становища найпрогресивніші його представники вирішували через сферу громадської діяльності, зокрема _ благодійність. При багатьох фабриках і заводах вони засновували школи, вечірні класи для робітників, недільні читання та різного рівня професійні навчальні заклади. Поширенням освіти серед населення переймалися й спеціальні громадські організації, до складу яких також входили представники економічної еліти: родини Терещенків, Алчевських, Л.Бродський, С.Костюрін, В.Давиденко, М.Литвиненко та інші.

Важливу роль економічна еліта відігравала і в розвитку інфраструктури міст України, що було пов'язано з пожвавленням суспільного і культурного життя в містах та сприяло будівництву нових приміщень для навчальних закладів, театрів, музеїв, бібліотек, лікарень, притулків, будинків громадських товариств тощо. Економічна еліта також приймала участь у спорудженні в робітничих районах міст нічліжок, богаділень, притулків, намагаючись таким чином пом'якшити соціальну напругу та надати притулок знедоленим. Вона проявляла турботу й про духовне здоров'я народу. Велика кількість храмів з'явилися завдяки фінансовим зусиллям економічної еліти або внаслідок отримання від неї суттєвої матеріальної підтримки. У цей період також значно підвищився її інтерес до меценатства та колекціонування творів мистецтва. Загалом малочисельна та економічно слабка еліта виступала організатором і творцем економічного життя в Україні. Вона активно впливала на суспільне життя через діяльність земств та магістратів, вирішуючи різні проблеми населення.

Зауважується, що наприкінці ХІХ століття відбувається політизація національного руху, пов'язана з приходом нового покоління політичної національної еліти України, представниками якого були В. Боровик, І.Липа, М.Байздренко, М.Базькевич, Д.Антонович, М.Русов, Л.Мацієвич, Б.Камінський, Д.Познанський, Б.Мартос, В.Фоменко, А.Королевич, О.Коваленко, Ю.Коллард, М. Міхновський та інші. При цьому старше покоління політичної еліти переймалося одним питанням: скасуванням мовних заборон через ліквідацію Емського акту. Про інші політичні права українців у їх заявах йшлося як про завдання боротьби за "загальні демократичні свободи" народу. Загалом український рух був представлений декількома українськими гуртками, організаціями та громадами.

Аналізується діяльність громадських та культурно-освітніх організацій, політичних партії (РУП, УСДРП, УРДП, УДП) на рубежі ХІХ - ХХ ст.

"Нова" політична еліта на початку ХХ ст. засвідчила свою спрямованість у бік автономності, але після 1905 - 1907 рр. національний рух опинився у підпіллі. Зазначено, що у 1908 р. була створена організація Товариство українських поступовців, завданням якої виступало спрямування і координація діяльності різних українських груп. Фактично в умовах столипінської реакції та репресій проти діячів українського національного руху та культурно-просвітніх організацій національне життя не припинилося.

Напередодні Першої світової війни український рух набув масовості і активності. Зокрема, автор аналізує факти активізації антиурядових виступів учительської еліти України. Підкреслюється, що вона поєднувала у своїй діяльності легальні та нелегальні форми і була спрямована на боротьбу за національні права українського народу і, особливо, українізацію. Цей рух вже не можна було заборонити, проте війна спрямувала його у дещо інше русло.

Таким чином, активна діяльність духовної, економічної та політичної еліти в Україні засвідчила високу національну свідомість її представників, котрі не лише мріями і бажаннями, але й фактичною діяльністю намагалися спрямувати українське суспільство на боротьбу за власну культуру. Духовна еліта формувала національно-патріотичні та високі культурні якості пересічних громадян. Економічна еліта матеріально допомагала у вирішенні соціальних проблем у суспільстві, а також намагалася зберегти культурну спадщину країни. Надзвичайно активна політична еліта започаткувала основи для розвитку суспільної та громадської активності народу у боротьбі за збереження самобутності нації у процесі розбудови певного етапу української державності. Водночас виявлялися і значні розбіжності у поглядах окремих представників елітарних груп.

У висновках дисертації підбиті головні підсумки дослідження, які виносяться на захист:

аналіз джерел та наукової літератури з теми дає підстави стверджувати, що комплексного спеціального дослідження особливостей ґенези та діяльності національної еліти України протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. проведено не було;

визначено, що еліта - це соціально-значима меншість кращих представників суспільства, котрі наділені певними психологічними, моральними, професійними якостями; це соціально неоднорідне утворення, що внутрішньо диференційоване й має складну структуру, що часто дає можливість не елітним групам видавати себе за її частину. Головне завдання національної еліти України - це формування та практична реалізація національної ідеї, а головною умовою її існування є суспільно-корисна націотворча діяльність. Історично еліта була не просто привілейованим класом, “вершками” суспільства, а й спрямовувала свою діяльність на утвердження нації, боролася за місце України серед інших народів;

роль сім'ї в процесі добору та виховання елітарної особистості визначалася своєю винятковістю. Родина, яка була першим вихователем дитини, середовищем передачі їй духовного багатства, культурних традицій, практичних умінь і навичок стала панівною, бо українська елітарна родина залишалась тим острівцем українського духу, де зберігались традиції, мова, культура, національна ментальність, гуманність і демократизм, честь і гідність українського народу;

формуванню елітарної особистості також сприяла система освіти. Буржуазні реформи наповнили університети різночинною молоддю, котра отримала можливість потрапити до елітного прошарку суспільства й впливати на суспільно-політичні та економічні процеси у країні;

історичний шлях формування та розвитку національної еліти пов'язаний зі змінами економічного, політичного та соціального становища українського народу. Буржуазні реформи другої половини ХІХ ст. позначилися на історико-соціальних умовах існування елітарного прошарку. Ускладнення структури населення, зміни у повсякденному житті та виникнення нових соціальних страт українського суспільства сприяли формуванню нових духовних цінностей, нового мислення тощо;

нові умови господарювання, потреби у кваліфікованих, освічених кадрах для підприємств з оновленим обладнанням, розвиток політики, науки, культури та громадського життя сприяли появі нової духовної еліти України - інтелігенції, яка поповнювалась з різних верств населення й була наближена до потреб українського суспільства. У свою чергу, цей процес сприяв розширенню бази національно-визвольного руху та появі серед різних соціальних страт національно-свідомих, найкращих ("обраних") представників бізнесу, управління, культури, науки, громадських діячів тощо. Свідома інтелігенція, котра, власне становила духовну еліту українського суспільства представляла лише одну течію (чи напрям) суспільно-політичного життя України, була провідником українського суспільства як у національно-визвольній справі, так і у духовному розвитку. Безперечною заслугою представників тодішньої інтелектуальної еліти була діяльність, спрямована на розробку принципів консолідації всієї української спільноти. Прагнення національного самовизначення, зрівняння в правах із великоросами обумовило спрямування української політичної думки;

процеси модернізації у суспільстві вплинули і на загальний розвиток культури, спричинили пошук різних напрямків та нових засобів вираження поглядів на світ та сприяли як підйому культурно-освітнього рівня населення, так і формуванню національної самосвідомості через засоби мистецтва. Деякі представники культурницької еліти стали на шлях політичної діяльності, а згодом і політичної боротьби;

економічну еліту в Україні репрезентував підприємницький прошарок, джерелами формування якого стали дореформені промисловці, купці, скупники, лихварі, дрібні товаровиробники-кустарі, поміщики, заможні селяни, сільські багатії тощо. Нові умови господарювання сприяли виникненню у них нової системи моральних, духовних цінностей. У свою чергу, серед них виділялись національно свідомі, професійно освічені, найкращі представники, котрі ставали місцевою елітою, а деякі з них, завдяки своїй діяльності - національною елітою. Залучення підприємницької еліти до національних справ та взаємодія її з духовною елітою України мали велике значення для розвитку української науки, культури, освіти, підприємництва, будівництва тощо. Їх спільна робота сприяла формуванню української національної ідеї і була націлена на підвищення добробуту українського народу у другій половині ХХ ст.;

нечисельна та економічно слабка українська економічна еліта виступала організатором і творцем економічного життя. Вона набула значної ваги у місцевому самоврядуванні, допомагала збіднілим співвітчизникам, вищій школі та незаможним студентам, відбудовувала інфраструктуру міст, сприяла підвищенню освітнього рівня українського народу. У той же час національна буржуазія старої формації наприкінці ХІХ ст. загалом залишалася осторонь українських проблем, усвідомлюючи себе частиною "великоросійської" нації. Лише поодинокі українські промисловці ставали учасниками національного руху. Згодом деякі представники буржуазії розпочали активну політичну діяльність й у подальшому репрезентували українську політичну еліту;