Рецепція творчої спадщини Михайла Грушевського в історичній думці кінця ХІХ – 30-х років ХХ століття

Зацікавлено творчість М. Грушевського сприймалася представниками російського інтелектуального життя. З кінця ХІХ ст. кожна наукова розвідка вченого, попри численні цензурні рогатки, неодмінно потрапляла в поле зору російських дослідників, а його масштабна науково-організаційна праця принесла заслужений авторитет у колі славістів. Представники ліберальної течії російської науки, віддаючи належне фаховій майстерності українського колеги, принципово заперечували його намагання конструювати національний ґранд-наратив ціною перегляду усталеної погодинської схеми. Цілеспрямована діяльність М. Грушевського з популяризації своїх наукових поглядів у російському інтелектуальному світі сприяла поступовому проникненню його ідей у широкому інтелігентському середовищі. Полемізуючи з приводу схеми українського вченого й опираючись його намаганню "націоналізувати" звичну для імперської історіографії проблематику російські вчені водночас визнали слушність заявленої М. Грушевським потреби переосмислити класичні для науки ХІХ ст. постулати. Вибудована у передреволюційні часи російсько-українська історіографічна полеміка продовжувалася і в міжвоєнний період. Саме російська славістика великою мірою сформувала тенденції розвитку західного українознавства напередодні Другої світової війни.

Більш конфліктним було сприйняття наукових ідей українського вченого в середовищі російських інтелектуалів, що сповідували правомонархічну ідеологію. До їхнього рішучого неприйняття тез М. Грушевського про самостійність етнічного типу українців досить швидко додалося засудження розгорнутої вченим широкомасштабної культурницької та суспільно-політичної діяльності. Вбачаючи в наукових поглядах дослідника теоретичне обґрунтування його громадської активності, прихильники "единонеделимства" відкидали спроби вченого зав`язати інтелектуальний діалог. На сторінках публіцистичних видань демонізували образ ученого як творця ворожого російським національним інтересам українського руху. Крайні форми таке ставлення отримало у зламні для Росії періоди, а особливого поширення набуло в середовищі російської еміграції міжвоєнної доби. Під впливом класичної для російської науки та публіцистики полемічної традиції сприйняття праць М. Грушевського своє ставлення до створюваної ним національної версії українського минулого виробили представники галицького москвофільства та наддніпрянського малоросійства.

Цікавим явищем була інтерпретація творчої спадщини М. Грушевського представниками російського марксизму, традиції якого сягали ще початку ХХ ст. Закидаючи українському вченому недооцінку соціально-економічного чинника історичного поступу, російські марксисти загалом визнавали наукову вагомість доробку М. Грушевського та евристичну цінність його концепцій.

Уважним та емоційним сприйняття творчої спадщини М. Грушевського було в польському інтелектуальному середовищі. Від перших студентських праць і до невеликих наукових студій часів московського заслання - практично кожна розвідка вченого знаходила відгук у колі польських фахівців. Останні гаряче опонували науковим поглядам М. Грушевського в тих аспектах, де він "зазіхав" на традиційні засади польської історіографії. Польські вчені критикували антинорманізм М. Грушевського, заперечували його тлумачення етнічних процесів на польсько-українському порубіжжі, відкидали інтерпретацію дослідником більшості спірних проблем співжиття двох народів у межах польської держави. Активна участь М. Грушевського в модернізації українського культурно-наукового та суспільно-політичного руху в Галичині значною мірою політизувала осмислення творчості вченого польськими інтелектуалами. Гострота українсько-польського історіографічного діалогу, що мав, завдяки українським романтикам, великий досвід рефлексії в науці ХІХ ст. у порівнянні з українсько-російським, була значно меншою, аніж у випадку з північним сусідом. Своєрідністю польської грушевськіани була регіональна специфіка гостроти оцінних характеристик діяльності М. Грушевського.

Найприхильнішою у слов`янському світі до М. Грушевського була чеська наука. Попри скептичне ставлення до антинорманізму вченого, чеські дослідники визнавали різнобічну культурну діяльність українського колеги, уважно відстежуючи появу його наукових творів. Тому невипадково, що найбільшим академічним титулом - закордонного члена національної Академії Наук - українського дослідника відзначили саме в Чехії. Чеська історіографія також має солідну грушевськіану: присвячені М. Грушевському публікації відтворювали образ видатного вченого-славіста та невтомного працівника на полі української культури, принципового захисника національних інтересів.

Західна славістика, незважаючи на відмінності її національних шкіл, у ставленні до наукової творчості М. Грушевського виробила загалом спільні підходи. І найбагатша грушевськознавчими рефлексіями німецька україністика, і значно скромніші у кількісному плані оцінки праць ученого в англійській, французькій, американській, італійській літературі були фактично одностайними у визнанні фундаментальності творчої спадщини М. Грушевського, незамінності його внеску в розвиток славістики. Усвідомленням цього стало обрання українського вченого до складу багатьох європейських славістичних товариств. Однак на рівні фахового аналізу запропонованих М. Грушевським інтерпретацій східноєвропейської історичної проблематики переважали скептицизм і критицизм, зумовлені пануванням дослідницьких традицій і значним авторитетом російських славістів та популярності їхніх наукових пропозицій. Тому, попри співчутливе ставлення до спроб ученого ввести український народ у європейську сім`ю на правах рівного члена, в його наукових концепціях схильні були вбачати радше політичні аспірації, аніж аргументовану наукову модель.

Підсумком у ставленні сучасників М. Грушевського до його наукової творчості стала велика за обсягом література, викликана передчасною смертю вченого. В усіх національних історіографічних традиціях було зафіксовано актуальне сприйняття спадщини М. Грушевського та концептуалізованого ним образу українства зі зрозумілою поправкою на особливості меморіальних публікацій. Лише українська грушевськіана, осмислюючи непоправну для вітчизняної науки та культури втрату, спромоглася вийти на новий рівень теоретичної рефлексії стосовно спадщини дослідника. Протягом другої половини 30-х рр. з`явилася низка історіографічних опрацювань, у яких було проаналізовано історіографічну, літературознавчу, методологічну, соціологічну та релігієзнавчу складові творчості М. Грушевського, визначено його роль у модернізації вітчизняної культури та місце в історіографічному процесі. Дисциплінарне становлення цих студій, перерване Другою світовою війною, отримало продовження вже у післявоєнний час.

Література

1. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників (кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття). - Київ-Дрогобич: «Вимір», 2008. - 494с.

2. Біографічні нариси видатних представників європейської культури. Михайло Грушевський (1866-1934) / Нариси та монографії, ч. 198. - Opole: Politechnika Opolska, 2007. - 375s.

3. Наукова спадщина Михайла Грушевського в російській історіографії кінця ХІХ - першої половини ХХ століття // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. - Х.: "ФріМайнд", 2002. - Вип. V. - С. 64-78.

4. Михайло Грушевський у Київському університеті (до проблеми формування теоретико-методологічних поглядів) // Український історик. - 2002. - № 1-4. - С. 186-209.

5. Теоретична спадщина Михайла Грушевського у східноєвропейській історіографії першої половини ХХ століття // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич: Вимір, 2002. - Вип. VI. - С. 384-394.

6. Листи Михайла Грушевського у краківських архівах // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2004. - Вип. VIII. - С. 511-514.

7. Інституційні та теоретичні засади української історичної науки на зламі ХІХ-ХХ ст. в науковій спадщині Михайла Грушевського // Історія та історіографія в Європі. - К., 2004. - Вип. 3. - С. 107-115.

8. Огляд української історіографії кінця ХІХ - початку ХХ століття на сторінках „Kwartalnika Historycznego” // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - Черкаси, 2005. - Вип. 66. - С. 3-11.

Размещено на Allbest.ru