Етико-сотеріологічна концепція еросу в православній релігійно-філософській традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Олеся Гончара

УДК 1(3)(09)+1(47)(09)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Етико-сотеріологічна концепція еросу в православній релігійно-філософській традиції

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Шаталович Олександр Михайлович

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національної металургійної академії України Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Капітон Володимир Павлович, Дніпропетровська державна фінансова академія завідувач кафедри гуманітарних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент Осетрова Оксана Олександрівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент Чичков Анатолій Григорович, Український державний хіміко-технологічний університет, завідувач кафедри філософії

Захист відбудеться «16» жовтня 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук при Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к.30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара за адресою: 49050, м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий «14» вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор філософських наук, професор В.Б. Окороков

ерос православний релігійний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Духовні та соціальні процеси, які відбуваються в Україні в останні дисятиліття актуалізують філософське осмислення однієї з основних сфер любовних прагнень людини, яка з часів Платона характеризується через ідею еросу (як палкого прагнення до блага) та складає своєрідний морально-аксіологічний індикатор життя особистості й суспільства. Кожна людина перетворюється на те, що вона любить, до чого прагне її серце (Г. Сковорода). Якщо любов людини спрямована до низинних благ, у суспільстві виникає дефіцит людяності, стагнація етично-духовного розвитку (М. Шелер). Саме за ціннісними перевагами наших стремлінь визначається достоїнство людського способу життя.

Сьогодні, в світі переосмислення нашої православної спадщини набуває актуальності ідеал святості, традиційний для Київської Русі, але втрачений сучасним суспільством, який нерозривно пов'язаний із ціннісними перевагами вищих благ, «жаданням» невимовних благ майбутнього віку, спрямуванням сили любові-еросу до Бога.

В історії філософської думки існують різні судження щодо цього питання. На противагу християнській філософській традиції (Г. Сковорода, Вол. Соловйов, Б. Вишеславцев), в якій йдеться мова про перетворення еросу, висловлювався сумнів щодо визнання еросу різновидом християнської любові. Із точки зору протестантських мислителів (С. К'єркегор, А. Нігрен, К. Барт), зорієнтованих на новозавітне сприйняття любові, лише жаліслива, жертовна любов-агапе (яку оспівує в «гімні любові» апостол Павло) може мати статус християнської. Критики християнства (Ф. Ніцше, В. Розанов, З. Фрейд) висувають звинувачення в приборканні та «отруті» стихії еросу, неспроможності християнського шлюбу ввібрати в себе його безмежність.

Зазвичай дослідники зосереджують увагу на духовній моделі концепції еросу (як безтілесного прагнення душі до Бога), що зазнала суттєвого спіритуалістичного впливу платонізму. У християнській традиції духовно-тілесна модель концепції еросу (як прагнення, що поєднує чоловіка і жінку в одну людину на шляху спасіння) була не менш важлива, але малодосліджена. Саме вона, на думку дисертанта, може допомогти вирішити актуальні для України проблеми духовності та збереження традіційного інституту шлюбу від розпаду.

Зазначимо, що в вітчизняному філософському дослідженні феномену любові (А. Бичко, У. Головач, Н. Жиртуєва, В. Жулай, О. Забужко, Т. Кононенко, С. Крилова, О. Луценко, В. Малахов, Н. Нікішина, В. Табачковський, Н. Хамітов, Ю. Шабанова, Л. Шигімагіна, В. Шинкарук) православна концепція еросу є маловивченою. Традиційно в наукових колах на долю християнства відносять лише становлення ідеї любові-агапе, а значно меншої уваги придають християнській трансформації любові-еросу.

Хоча, як свідчать першоджерела, починаючи ще з часу «апостольського мужа» Ігнатія Богоносця, в православній традиції бере початок концепція еросу, переосмисленого в рамках християнського світогляду, яка набуває багатоаспектного розвитку в олександрійській богословській школі (Климент Олександрійській, Оріген) та у кападокійців (Василь Великий, Григорій Богослов, Григорій Нісський). Видатні православні мислителі, аскети, екзегети, богослови (Єфрем Сирін, Макарій Египетський, Іоан Златоуст, Діонісій Ареопагит, Іоан Лествічник, Максим Сповідник, Іоан Дамаскін, Сімеон Новий Богослов) висловлюють ідеї любові-еросу поряд із любов'ю-агапе. Становлення концепції еросу проходить крізь всю візантійську епоху та завершується в роботах ісихастів (Григорія Синаїта, Григорія Палами, Миколи Кавасили). Згодом разом зі святоотечеською літературою ідея еросу переходить в давньоруську традицію та впливає на українську і російську культуру. Цей перехід залишається теж малодослідженим.

Враховуючи вищезазначене, етико-сотеріологічна концепція еросу в православній релігійно-філософській традиції є актуальною темою історико-філософського дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара «Філософія науки й духовна культура на рубежі тисячоліття» (державний реєстраційний номер 0199V001308).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - розкрити етико-сотеріологічний зміст і значимість концепції еросу в православній релігійно-філософській традиції на основі історико-філософського аналізу. Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі формулюються наступні завдання:

1. Виявити основні ознаки й дати визначення для основних моделей православної етико-сотеріологічної концепції еросу на підставі аналізу першоджерел (оригінальних грецьких текстів та їх перекладів на давньоруську або російську мови Климента Олександрійського, Єфрема Сиріна, Макарія Єгипетського, Григорія Нісського, Іоана Златоуста, Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника, Іоана Лествічника, Іоана Дамаскіна, Симеона Нового Богослова, Григорія Синаїта, Григорія Палами, збірника «Добротолюбіє»).

2. Класіфікувати основні значення поняття «ерос» на матеріалах візантійської православної традиції.

3. Визначити ступінь оригінальності концепції еросу в східному християнстві на основі аналізу її філософських (Платон, Плотін, Прокл) та релігійних (Біблія) засад.

4. З'ясувати сприйняття візантійської православної концепції еросу в перекладній давньоруській літературі (Біблія; проповідницькі та богословські праці Іоана Златоуста, Діонісія Ареопагіта; богослужбові збірки Октоїх, Мінеї; житія святих); в оригінальних роботах релігійних любомудрів Давньої Русі (Кирило Туровський, Ніл Сорський), України та Росії (Дмитро Ростовський, Григорій Сковорода, Паїсій Величковській, Феофан Затворник).

5. Виявити вплив православної концепції еросу на російську релігійну філософію (Вол. Соловйов, В. Розанов, М. Бердяєв, Б. Вишеславцев, П. Флоренський).

6. Визначити аксіологічний статус і роль етико-сотеріологічної концепції еросу в становленні православної традиції протягом візантійського, давньоруського, українського та російського періодів.

Об'єкт дисертаційної роботи - феномен еросу в античній і східно-християнській культурах.

Предметом дослідження є етико-аксіологічні аспекти концепції еросу у візантійській, давньоруській, українській та російській православній релігійно-філософській традиції.

Методи дослідження. Методологія ґрунтується на історичному й компаративному підходах. Дисертант звертається як до загальнонаукових класичних методів: аналізу, синтезу, індукції, класифікації; так і до некласичних філософських методів: герменевтичного, феноменологічного, структурного.

Метод класифікації допомагає систематизувати основні значення поняття «ерос» у православній спадщині й уточнити особливості православного розуміння цього феномену. Засобами філософської герменевтики вирішується проблема розуміння, яка зумовлена історичною й лінгвістичною віддаленістю досліджуваних епох. Застосування прийомів феноменології та структуралізму дозволяє з'ясувати інваріантну суть концепції еросу та визначити термінологічні еквіваленти ідеї ерос у Біблії.

Наукова новизна отриманих результатів. У ході роботи було отримано результати, що містять елементи наукової новизни:

1. Виявлено дві головні моделі духовного й духовно-тілесного еросу, які співіснують у традиції православної інтерпретації даного феномену. Відповідно до цих моделей визначено поняття еросу в узагальнених формулюваннях, які розкривають його природу (створена енергія душі або Богом дане прагнення) та спрямованість (до духовного або подружнього життя).

2. Проведено нову класифікацію поняття «ерос» на матеріалах візантійської православної спадщини за ознаками належності любові Богу чи людині; доброчесності чи спотвореності еросу та використання тілесних проявів еросу в контексті сотеріології.

3. Обґрунтовано самобутність православної концепції еросу в онтологічній (різна субстанціональність людського та божественого еросу), антропологічній (прагнення еросу до особистості), етичній (споконвічність чесноти еросу), аксіологічній (з'єднання ідеалів еросу і агапе), соціальній (поєднання ідей еросу і шлюбу) площинах у порівнянні з античною традицією.

4. Встановлено спадкоємність православної візантійської концепції еросу в давньоруській, українській та російській православній традиції. Ідея ?сщт із візантійського православ'я переходить у давньоруську (Кирило Туровський, Ніл Сорський), українську та російську (Дмитро Ростовський, Паїсій Величковський, Феофан Затворник) православну традиції через перекладні терміни (раченіє, бажання, похіть, любов) та трансформується через контекстуальні синоніми (стяжаніє, ревність, ревнощі).

5. Виявлено основні аспекти інтеграції православної концепції еросу в українську та російську релігійну філософію, які стосуються проблеми перетворення еросу (роботи Г. Сковороди, Вол. Соловйова, Б. Вишеславцева) й проблеми співвідношення еросу з іншими підструктурами ідеї любові (роботи М. Бердяєва, П. Флоренського).

6. Розкрито значущість, співвідношення та аксіологічний статус моделей духовного та духовно-тілесного еросу в православній культурі. Домінуюча модель духовного еросу вплинула на становлення аскетизму та ідеалу цнотливості. Завдяки моделі духовно-тілесного еросу православна традиція на відміну від платонізму зберігає шлюб як таїнство, а на відміну від католицизму шлюбне духівництво.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їхнього застосування при складанні навчальних курсів з історії філософії, філософської антропології, релігієзнавства, теорії й історії культури, етики, естетики, а також спецкурсів із античної, візантійської, давньоруської, української, російської філософії й філософії любові.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Апробація результатів наукового дослідження. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях «Православ'я у світовій культурі» (м. Дніпропетровськ, листопад 2003); ІІ філософсько-богословських читаннях «Православ'я у світовій культурі» (м. Дніпропетровськ, листопад 2004); ІІІ філософсько-богословських читаннях «Православ'я у світовій культурі» (м. Дніпропетровськ, листопад 2005); Всеукраїнській науковій конференції «Психоаналіз і суспільство» (м. Дніпропетровськ, квітень 2006); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти і сучасність» (м. Дніпропетровськ, квітень 2007); Історико-філософських читаннях «Колізії синтезу філософії і релігії в історії вітчизняної філософії (до 180-річчя Памфіла Юркевича та 130-річчя Семена Франка)» (м. Полтава, червень 2007); V філософсько-богословських читаннях «Православ'я у світовій культурі» (м. Дніпропетровськ, листопад 2007); Міжнародній науковій конференції «Проблема смислу у філософії та культурі російського срібного віку» (м. Дрогобич, травень 2008); Міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність» (м. Чернівці, жовтень 2008).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані в 9 статтях (7 з яких - у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України як фахові з філософії).

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Основний зміст роботи викладено на 171 сторінці. Список використаних джерел становить 351 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дослідження; показано зв'язок роботи з науковими темами; визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження; розкрито його методологічну основу, подано наукову новизну роботи та науково-практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ «Огляд літератури та методологія дисертаційного дослідження» присвячено аналізу літератури та методологічним засадам пропонованої роботи.

У підрозділі 1.1. «Огляд літератури з теми дисертації» подається аналіз першоджерел та дослідницької літератури за темою роботи.

Становлення концепції еросу в православній традиції пов'язане з феноменом християнського платонізму олександрійської богословської школи (Оріген). Православна традиція сприйняття феномена еросу, діставши поляризації у вигляді двох моделей: духовного (Григорій Нісський) й духовно-тілесного (Іоан Златоуст) еросу, завершується в містичній поетиці Симеона Нового Богослова, аскетиці Григорія Синаїта й онто-антропологічному синтезі Григорія Палами. Її соціальне вираження знаходить відображення у «Хронографії» Михайла Псела, а також у постановах соборів та збірнику законів «Номоканон» (у російському варіанті «Кормчая книга»).

Сприйняття концепції еросу в давньоруській православній традиції відбувалося в основному через рукописи робіт Іоана Златоуста, Єфрема Сиріна, Іоана Лествичника, Максима Сповідника. Своє відображення концепція еросу знаходить не тільки в перекладних, але й в оригінальних творах Кирила Туровського («Притча про душу і тіло») і Ніла Сорського («Про пустельницьке життя»). Термін раченiє (д.-рус. переклад грец. ?сщт) широко вживається у вітчизняних мислителів Дмитра Ростовського («Алфавіт») й Паїсія Величковського («Про розумну або внутрішню молитву»). Образ Еросу використовує Г. Сковорода («Жена Лотова», «Алфавіт, або Буквар миру»).

Починаючи з епохи становлення російської релігійної філософії (Вол. Соловйов, В. Розанов, М. Бердяєв, С. Булгаков, В. Ерн, Б. Вишеславцев, О. Лосєв), активізується дослідження концепції еросу. Вол. Соловйов інтерпретує ерос у його небесному, висхідному значенні. М. Бердяєв зв'язує феномен еросу із проблемами статі, творчості, любові-агапе. Б. Вишеславцев характеризує природу еросу як діалектичну й розглядає ідею щодо можливості перетворення еросу. О. Лосєв підкреслює спіритуалістичний характер концепції еросу в Платона і супутнє цьому знецінення інституту шлюбу.

Найбільш активні дослідження з філософії любові на пострадянському просторі починаються з 90-х г. ХХ в. (А. Абрамов, Р. Апресян, І. Бриліна, В. Бичков, Д. Васильєв, Г. Гачев, В. Жулай, О. Козирев, О. Косарев, О. Луценко, О. Птіцина, Ю. Рюріков, С. Семенова, А. Чанишев, В. Шестаков, Л. Шигімагіна). В. Шестаков розрізняє неоплатонічну й християнську лінії в російської філософії любові, але не враховує вплив православної традиції сприйняття еросу. Дослідження православної аскетики С. Хоружего, що розкривають онтологічну енергійну природу й синергійний принцип феномена еросу вносять істотний вклад у визначення православної концепції еросу.

Серед сучасних вітчизняних дослідників, що аналізують питання античної та візантійської спадщини доцільно відзначити деякі аспекти в роботах: У. Головач (сотеріологічна спрямованість ідеї платонівського еросу); О. Луценко, (ідея Божественного Еросу в Б. Вишеславцева, перейнята ним у вченнях отців Церкви); В. Малахова (вчення Платона про любов як «матриця» християнського осмислення любові); І. Мозгового (вплив неоплатонізму на східну патристику й через неї на російське православ'я); П. Павленко (запозичення християнством антропологічної моделі Платона).

Концепція еросу в різних аспектах представлена в роботах європейських дослідників П. Адо, В. Виндельбанда, Г. Лампа, А. Нигрена, К. Осборн, Дж. Реале, Дж. М. Риста, Д. Ружмона, Х. Яннараса. Згідно класифікації Г. Лампа (G. W. H. Lampe), «ерос» в патристиці з'являється як синонім агапе, Божественний ерос, Божа любов (God's love), любов людини стосовно Бога, святих, інших людей, чеснот і Царства Божого. Андерс Нигрен (Anders Nygren) у праці «Ерос й Агапе» аналізує джерела й етапи становлення концепції еросу в християнстві, але занадто абсолютизує значення агапе.

Дослідження православної концепції еросу розрізнено міститься у працях з православної містики (Вл. Лоський, П. Мінін, С. Булгаков), богослов'я отців Церкви (В. Кривошеин, Вл. Лоський, Б. Макгинн, Г. Флоровський), етики й аскетики (П. Дезей, Н. Жиртуєва, С. Зарін, О. Клеман, І. Концевич, В. Малахов, М. Муретов, В. Свєшніков); християнського шлюбу (Антоній митрополит Сурожський, М. Григоревський, Г. Каледа, І. Мейендорф, С. Троїцький); історії сексуальності (І. Кон, Е. Левина, А. Сосновський, М. Фуко); естетики (С. Аверинцев, В. Бичков, А. Михайлова).

Підводячи підсумок огляду літератури, зазначимо, по-перше, відсутність чіткого визначення і класифікації концепції еросу в православній традиції, які дозволяють охопити все різномаїття її аспектів; по-друге, немає детального дослідження різних моделей еросу по персоналіях; по-третє, не проводилося ґрунтовного вітчизняного дослідження православної концепції еросу.

У підрозділі 1.2. «Методологія дисертаційного дослідження» обґрунтовується вибір методів, використаних у дослідженні, й розкривається їхній зміст.

Методологія даного дослідження базується на історичному й компаративному підходах, із урахуванням загальнонаукових методів аналізу, синтезу, індукції.

Відсутність чіткого визначення поняття «ерос», нерозробленість термінології для його видових відмінностей та вживання цього терміну в тотожних виразах із різними смислами у отців Церкви (наприклад, Іоан Златоуст одне й те ж слово «ерос» використовує для позначення як подружнього, так і прелюбодійного кохання) потребує застосування методу класифікації. У дослідженні за допомогою фасетного методу Ш. Ранганатану (паралельний поділ за різними ознаками) було запропоновано нову класифікацію поняття «ерос», яка охоплює всі його основні аспекти в православній спадщині.

При дослідженні візантійської епохи виникає проблема розуміння, спричинена часовою віддаленістю в півтори тисячі років, незнайомою мовою й стійкими передсудженнями. Вирішення цієї проблеми можливе за допомогою герменевтичного методу. Дисертант спирається на доробок, який розроблено Ф. Шлейермахером та Г. Гадамером.

Образна та термінологічна варіація ідеї еросу в філософських трактатах, патрістичних проповідях, тлумаченнях, повчаннях на різних мовах й у різних епохах спричиняє труднощі її адекватного зіставлення. Рішення даної проблеми можливе через з'ясування інваріантної суті ідеї еросу феноменологічним методом. Цей метод неодноразово застосовувався в історії філософії для дослідження феномена любові. Так, ще Платон визначає суть феномена еросу в «Бенкеті» як усяке бажання (?рйихм?б) блага і щастя. Феноменологічну методику дослідження любові, на яку спирається дисертант, докладно аналізує Д. фон Гільдебранд у роботі «Метафізика любові».

У зв'язку з незначною частотою термінологічного використання ідеї еросу в Біблії необхідно скористатися структурним методом. У Священному Писанні «ерос» більш представлено контекстуальними синонімами: ?рйихмЯб (жадання) і рьипт (томління), які складають аналогічну «еросу» семіотичну структуру.

Другий розділ «Зміст та витоки етико-сотеріологічної концепції еросу в православній традиції» присвячений аналізу структурних ознак й визначенню онто-антропологічних передумов становлення православної концепції еросу.

У підрозділі 2.1. «Смисл структурних ознак етико-сотеріологічної концепції еросу» виявлено основні інваріантні ознаки феномена еросу в різних традиціях й характерне перетворення ідеї еросу в східному християнстві.

У дослідженні розкрита суть православної концепції еросу як нестримного прагнення до блага або нестримного наживання блага. Існують різні варіації «блага» - від земних благ до абсолютного Блага (Бога). Було також визначено основні інваріантні ознаки феномена еросу на основі античної міфології (Гесіод), поезії (Сапфо, Анакреонт), філософії (Платон, Плотін), біблійних текстів та спадщини православної патристики. Ознака поривчастості вподібнює феномен еросу дії рвучкості, стромовини, краху, ревності, на чому акцентує увагу Платон, виявляючи, що навіть присутній у корні слова ?сщт звук -с позначає порив и стрясання. Ознака полум'яності характеризує супровідні феномену еросу відчуття печіння, передані образами полум'я й вогню. На думку Григорія Нісського, той хто пломеніє любов'ю, «завжди згоратиме прагненням блага (?сщфб фп? ?гбип?)». Гедоністичність еросу пов'язана з пошуками насолоди. Ненаситність феномена еросу подібна до невтамованої спраги. Безрозсудність характеризує несамовитість феномену еросу як дію поза або всупереч людському розсудку. Уподібненість характеризує прагнення до своєї подоби. Парадоксальність означає двоїсту природу феномена еросу, в якому задоволення перемішані зі стражданнями, насолода з гіркотою, життєдайність зі смертоносністю. Ці ознаки у хтивому еросі порочні й спрямовані до низинних благ, у духовному еросі вони перетворюються від ненаситного й гарячого пошуку тілесних насолод до жагучого й ненаситного пошуку істини, безсмертя, блага, Бога.

Ідея еросу в православній традиції не суперечить ідеї агапе, а доповнює її. Вони утворюють у єдиній ідеї любові дві нерозривні підструктури. У спадщині Григорія Нісського й Максима Сповідника їх взаємозв'язок передається словосполученнями пристрасть безпристрасна й потяг любові (?сщфй ф?т ?г?рзт). Свою подальшу розробку питання співвідношення ідей еросу й агапе знаходить у російській релігійній філософії в роботах М. Бердяєва, на думку якого «в «еросі» піднімається людина до Бога, в «агапе» сходить Бог до людини».

Ідея ?сщт із візантійського православ'я переходить у давньоруську традицію: по-перше, через певну кількість різних перекладних термінів: раченіє, бажання, похіть, любов. Раченіє як переклад ?сщт'у знаходимо в давньоруських богослужбових книгах (Мінеї, Октоіх), житіях, перекладній літературі (списки творів Іоана Златоуста, Діонисія Ареопагіта, збірник «Добротолюбіє»), в оригінальних творах («Алфавіт» Дмитра Ростовського, «Про розумну або внутрішню молитву» Паїсія Величковського). По-друге, через контекстуальні синоніми: набування, ревність, ревнощі. Концепція еросу як набування (кфЮуей) благ духовних та небесних зустрічається в працях Іоана Златоуста, Максима Сповідника, Григорія Палами, а потім переходить у давньоруську традицію (про набування вічних благ міркують Кирило Туровський, Ніл Сорський). Терміни ревність, ревнощі, починаючи з біблійної традиції, виступають як контекстуальні синоніми «еросу» (ревність до блага й ревність до прекрасного). Трансляція ідеї еросу через ідеї ревності та ревнощі у православній релігійно-філософській традиції простежується у творах Феофана Затворника («Ревність до спасіння») та Павла Флоренського («Стовп і ствердження істини»).

У підрозділі 2.2. «Онто-антропологічні передумови становлення православної концепції еросу» розглядається вплив відмінностей античного й православного світоглядів на сприйняття феномену еросу.

Істотним етико-аксіологічним положенням, що свідчить про самобутність православної концепції еросу, є оцінка феномена еросу як споконвічної чесноти, що була перекручена як прагнення до земних благ в момент гріхопадіння. Дане положення відрізняється від позицій античної філософії, у якій феномен еросу порочний споконвічно. Так, у платонівському варіанті походження еросу не є чимось благим. Це або «деградація» розуму («Тимей»), або деякий любовний злочин Поросу і Пенії, чи результат покарання людей Зевсом («Бенкет»). Згідно з Платоном ?сщт є споконвічним прагненням (?рйихмЯб). У православній традиції споконвічне саме иЭлзмб (неспотворене гріхом бажання), а ?рйихмЯб - це його перекручування у вигляді рЬипт (пристрасті), що ріднить нас із тваринним світом через нерозумність.

Виникнення цього розходження має свої онто-антропологічні передумови. Православна традиція на відміну від античної непохитно ґрунтується на біблійному протиставленні божественного й створеного. Звідси протилежність двох енергійних сфер (нествореної божественної й створеної людської), а відповідно й двох рівнів еросу (надприродного й природного), які в православній традиції на відміну від античності мають різну субстанціональність. Крім цього антична філософія - це апофеоз і піднесення розуму. За біблійним вченням, людина не ототожнюється тільки з розумом, більше того вона створена за образом і подобою Божою. Еротичне тяжіння й з'єднання між людьми в «плоть єдину» має високе призначення в Новому Заповіті, воно стає прообразом з'єднання Христа й Церкви.

У православній традиції можна виділити дві основні антропологічні моделі, що є підґрунтям двох аспектів концепції еросу. Піднесення розуму під впливом платонізму у Григорія Нісського послужило підставою моделі духовного еросу, що відбилося на соціальній перевазі ідеалу чернецтва перед ідеалом шлюбу. Модель духовно-тілесного еросу ґрунтується на антропології Іоана Златоуста, яка ближче до біблійних джерел. На його думку, Бог розділяє наше життя на дві частини. Кожна людина є неповною, і лише шлюб та споконвічно-тілесний ерос між чоловіком і дружиною закладений у нас Богом допомагає досягти єдності.

Третії розділ «Релігійно-філософська рефлексія етико-сотеріологічної концепції еросу в православній культурі» містить аналіз переосмислення ідеї еросу в східному християнстві та значущості етико-сотеріологічної концепції еросу для православної культури.

У підрозділі 3.1. «Східно-християнське переосмислення ідеї перетворення еросу» розглядаються відмінності перетворення еросу в онтологічній, персоналістичній, методологічій площинах на ґрунті античного та християнського розуміння.

Ерос як порочна людська любов отримав негативну етичну оцінку в рамках християнської філософії. Спроба етико-аксіологічного виправлення проявів феномена еросу в контексті загальнолюдської культури виражається в практиці аскетизму й містицизму. Між ними можна умовно зробити розподіл функцій: аскетизм служить для упокорення пристрасних проявів феномену еросу, а містицизм для його суттевого перетворення.

Прийоми аскетичного упокорення еросу схожі в античній і православній традиціях. Містичне ж перетворення еросу в православній традиції має свої характерні відмінності (онтологічне, персоналістичне, методологічне). Тіло в православній традиції на відміну від античної, також підлягає обожненню. Згідно православному вченню, спасається вся людина, а не тільки її духовна складова. Тобто не умертвінню, а зміні підлягають сили людського єства, у числі яких перебуває й ерос, що у перетвореному стані повинен спрямовувати людину до краси іншої особистості в синергії з божественним еросом. Результатом східно-християнського перетворення є одухотворений погляд людини, що вже не підвладний тиранії хтиво-плотського еросу, приклад якого знаходимо в тлумаченні Григорія Нісського «Пісні пісень Соломона».

Характерні відмінності християнського переосмислення ідеї перетвореного еросу знаходять продовження у роботах Г. Сковороди, Вол. Соловйова й Б. Вишеславцева. Г. Сковорода використовує як прообраз Христа саме образ Купідона (римське прізвисько Еросу), але в преображенному значенні. Його крила позначають безперервний Божий рух, підтримуючий Всесвіт, його дитинство - споконвічність Божу, а його стріли - Боже спонукання. Звертаючись до Ісуса з палкою любов'ю Г. Сковорода мріє воскреснути від гріхів та «одягнути» небесну плоть. Вол. Соловйов хоча й називає платонівський ерос мостобудівником між небом і землею, проте відзначає, що ерос у концепції Платона онтологічно не здійснив свого призначення, «не з'єднав небеса із землею й пеклом, не побудував між ними ніякого дійсного моста». Цей «міст» як боголюдське поєднання Вол. Соловйов, слідом за Григорієм Нісським, осмислює в містичній теорії сизигії. Східно-християнська тематика перетворення еросу знаходить своє усвідомлення й у теорії сублімації Б. Вишеславцева, на думку якого перетворення, обужнення людини можливе за допомогою християнської ідеї божественного еросу.

У підрозділі 3.2. «Аксіологічний статус ідеалу еросу в православній культурі» було оцінено значення ідеалу еросу в православній традиції та його вплив на співвідношення ідеалів цнотливості й шлюбу в православній культурі.

Протягом становлення православної традиції відбувалося протистояння двох моделей концепції еросу. З одного боку, модель духовного еросу Григорія Нісського має безкомпромісний антагонізм: у шлюбі рятівним є духовний ерос як прагнення розуму до Бога, як пристрасть безпристрасна, котрий неможливий у сполученні із природно-тілесним еросом. З точки зору Григорія Нісського, цнотливість сильніше смерті, а шлюб - остання межа нашого віддалення від райського життя. З іншого боку, в моделі духовно-тілесного еросу Іоан Златоуст поряд із ідеалом цнотливості, шлюбу душі й Бога, подає обґрунтування спасительності духовно-тілесного еросу, ідеалу вічного перебування чоловіка й дружини із Христом і разом у великій радості.

Остаточно ідеал духовного еросу в православній традиції став домінувати над ідеалом духовно-тілесного еросу, що сприяло посиленню ідеалів цнотливості й чернецтва в православній культурі. У результаті, природно-тілесний ерос хоча й захищається законодавчо (у постановах Церкви), але не має чіткого богословсько-філософського осмислення порівняно з великою аскетичною літературою, що базується на осмисленні феномена духовного еросу. Таким чином, аксіологичний статус еросу підпав під традиційний для православ'я принцип «релігійно-соціологічної дихотомії», запропонований С. Аверинцевим: «святе - святіше» (наприклад, храм - святий, а олтар - святіший; шлюб - святий, а цнотливість - святіша). Стосовно даного дослідження цей принцип можна переформулювати в такий спосіб: тілесно-духовний ерос святий, але духовний ерос - святіший.

Неоднозначна церковна позиція в апології шлюбу спричинила полеміку в російській релігійній філософії (Л. Толстой, О. Вейнингер, Вол. Соловйов). Слідом за іншими мислителями, В. Розанов гостро поставив питання щодо аксіологічного статусу православної концепції еросу. Якщо похіть є породженням сатанинським, як тоді церква благословляє чадородіння, якого немає без похоті? Тобто філософ указує на протиріччя між чернечим ідеалом помірності й церковною практикою благословіння шлюбу. На захист православної філософії шлюбу виступає С. Троїцький, зі спробою обґрунтувати можливості етично-позитивного природно-тілесного еросу й відповідної антропологічної моделі людини. Критикуючи традиційну «похіть» за її зв'язок із розумом, дослідник говорить, що потрібною є несвідома «хіть» (нормою статевих стосунків, на його думку, є їх нічне протікання поза волею й свідомістю людини). Але С. Троїцький не дає докладнішого обґрунтування несвідомої хіті. Таким чином, в православній традиції осмислення аспекту природно-тілесного еросу на відміну від природно-духовного перебуває ще в процесі становлення.

ВИСНОВКИ

У «Висновках» сформульовано основні результати роботи та рекомендації щодо можливих напрямків подальшого осмислення феномену еросу в православній культурі.

У ході дослідження було виявлено зміст етико-сотеріологічної концепції еросу в православній релігійно-філософській традиції, котра розподіляється на дві моделі духовного й духовно-тілесного еросу, які головним чином представлені у роботах Григорія Нісського й Іоана Златоуста.

1. Визначено інваріантні ознаки концепції еросу, а саме: поривчастість (екстремальність проявів), полум'яність (палкість кохання), гедоністичність (прагнення до насолоди), ненаситність (невгамовність еросу), безрозсудність (дія поза розсудком), уподібненість (прагнення до подібного), парадоксальність (двоїста природа), які дозволяють охопити всі прояви еросу, незважаючи на їх аксіологічний статус, виявити специфіку еротичного аспекту феномену любові. Ці ознаки паралельно простежуються в текстах античної, біблійної й православної традицій.

Запропоновано два визначення поняття «ерос», які відповідають двом головним моделям духовного і духовно-тілесного еросу в православній традиції. Перше визначення: ерос - це створена енергія душі, що споконвічно спрямовує людину до духовного з'єднання з Богом та набування Блага, яка після гріхопадіння була перекручена до наживання земних благ. Друге визначення: ерос є Богом дане первісне жадання між чоловіком та жінкою для відновлення буття (через подружнє з'єднання) та спільного праведного життя, що супроводжується пошуком душевної краси та доброчинності, яке через перекручення спотворюється на хтиву похіть.

2. Проведено класифікацію поняття «ерос» на матеріалах візантійської православної традиції фасетним методом за трьома ознаками: природи, доброчесності та спрямованості еросу, що допомогло охопити численність аспектів вживання терміну «ерос». По-перше, понадприродній ерос (для передачі формули Ареопагіта: Бог є Ерос) і природний ерос (для позначення властивого людському єству проявів еросу: природно-духовного як прагнення до Бога і природно-тілесного як прагнення до поєднання в одну плоть). По-друге, первісний ерос (морально-позитивна сила, що споконвічно надана людині як первісно-духовний ерос для поєднання з Богом та первісно-тілесний ерос для поєднання першого подружжя) і спотворений ерос (природа якого звиродніла у морально-негативне тяжіння до земних благ). По-третє, духовний ерос (прагнення душі до Бога, що характеризується недопустимістю тілесних проявів еросу), душевний ерос (стремління до краси душі іншої людини без тілесних проявів похоті); духовно-тілесний ерос (прагнення подружжя до Бога у духовно-тілесному єднанні), душевно-тілесний ерос (прагнення подружжя до душевно-тілесного єднання, що характеризується домінуючим стремлінням до душевної краси, без акценту на сотеріологічну складову), помірно-плотський ерос (прагнення подружжя до тілесного поєднання у шлюбі для погашення розпутної похоті), хтиво-плотський ерос (розпутне та погибельне прагнення до тілесної краси й насолоди, що зіставляється з сатанинською пристрастю).

3. Обґрунтовано самобутність православної концепції еросу шляхом аналізу її філософсько-релігійних витоків.

З одного боку, концепція еросу в православній традиції є проявом християнського платонізму з успадкуванням спільних рис. В онтологічній площині християнство запозичує від Плотіна визначення еросу як енергії душі, від Прокла низхідну та висхідну спрямованість божественного еросу; в антропологічній площині згідно з Платоном ерос є різновидом похоті (?рйихмЯб); в етичній - простежується вплив аскетизму Платона (праці «Федон», «Держава») та Плотіна, що приборкує тиранічний «тілесний» ерос і пропонує «духовний», «безтілесний» ерос; в аксіологичній - схожість в сотеріологічному спрямуванні еросу до Блага й відповідно до безсмертя; в соціальній - знецінення шлюбу в спадщині Платона («Федон», «Держава») і Плотіна, а надалі в духовній моделі православної концепції еросу.

З іншого боку, православна концепція еросу суттєво відрізняється від античної через вплив біблійних ідей створеності, первісної доброчесності та подальшої спотвореності сил людського буття. В онтологічній площині - різною субстанціональністю людського й божественного еросу (християнське спасіння відбувається через обожнення шляхом синергії людського та божественного еросу); в антропологічній - персоналізмом (в християнське сприйняття феномену еросу проникає начало особистості); в етичній - споконвічністю чесноти еросу, що була перекручена в момент гріхопадіння; в аксіологичній - відновленням повноти ідеалу любові через перетворення та поєднання ідеї еросу з ідеєю агапе; в соціальній - ідея еросу як підґрунтя шлюбу (у православній традиції, з одного боку, містики виражають свій досвід в образах шлюбу, з іншого боку, шлюб стає одним із церковних таїнств, тобто за еросом в обох випадках зберігається як сотеріологічна, так і подружня складова).

4. Досліджено спадкоємність православної концепції еросу в давньоруській, українській та російській православній традиції. Основні ознаки концепції еросу в давньоруській традиції зберігаються, хоча не набувають подальшої розробки, оскільки ця традиція знаходилася у межах святоотечної візантійської спадщини. Для перекладу давньогрецького слова ?сщт у церковнослов'янській мові використовувався набір термінів: раченіє (д.-рус), бажання, похіть і любов. Раченіє - головний давньоруський еквівалент ідеї ?сщт (наприклад, у Дмитра Ростовського й Паїсія Величковського) згодом втрачає своє дане значення та заміщується ідеями ревності та ревнощів, що проаналізовано на прикладі робіт Феофана Затворника та Павла Флоренського. Ще одним еквівалентом ідеї ?сщт є набування (стяжанiє в д.-рус.), що зустрічається у творчості Кирила Туровського та Ніла Сорського.

5. Виявлено інтеграція православної концепції еросу в українську та російську релігійну філософію, яка простежується: по-перше, у тематиці перетворення еросу (символічне тлумачення еротичних аспектів Біблії Г. Сковородою, теорія сизигії Вол. Соловйова та теорія сублімації Б. Вишеславцева); по-друге, у тематиці співвідношення еросу з іншими підструктурами ідеї любові (з ідеєю агапе в роботах М. Бердяєва, з ідеєю ревнощів у роботах П. Флоренського).

6. Визначено аксіологічний статус і значимість етико-сотериологічної концепції еросу в православній культурі. Кінцевим підсумком обох моделей концепції еросу є спасіння людей. Модель духовного еросу, що окреслена у спадщині Григорія Нісського та Максима Сповідника, домінує в православній культурі та служить вираженням ідеалу святості, що сприяло піднесенню ідеалів цнотливості і чернецтва над ідеалами подружніх відносин й шлюбу. Саме проти цієї моделі були спрямовані аргументи критиків православної концепції еросу: А. Нигрена (спотворення ідеї християнської любові-агапе за рахунок впливу античної ідеї еросу) й В. Розанова (протиріччя ідеї православного шлюбу за рахунок нерозв'язаності проблеми безгрішності природно-тілесного еросу). Даній критиці не підлягає малодосліджена модель духовно-тілесного еросу Іоана Златоуста, завдяки чому в православній традиції шлюб сприймається як таїнство (на відміну від платонізму) й допускається шлюбне духівництво (на відміну від католицизму). Розробка даної моделі залишається сьогодні важливою для православної традиції.

7. Дослідження етико-сотеріологічної концепції еросу в православній традиції дає можливість у новому філософському баченні розглянути проблеми антропології, культурології, творчості, освіти, шлюбу, виявити нові зв'язки в процесі інтеграції візантійської й давньоруської культур, розкрити нові детермінанти української та російської релігійної філософії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України:

1. Шаталович А. М. Великое переосмысление любви / А. М. Шаталович // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2000. - Вип. 9. - С. 125-147 (1 др. а.).

2. Шаталович А. М. Православие и проблема эроса в современной культуре / А. М. Шаталович // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2003. - Вип. 23. - С. 127-130 (0,3 др. а.).

3. Шаталович А. М. Преображение как суть православного похода к изменению мира / А. М. Шаталович // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Дніпропетровськ : ДДФА, 2005. - Спец. вип. - С. 89-94 (0,4 др. а.).

4. Шаталович А. М. Роль христианства в становлении классической науки / А. М. Шаталович // Філософія, культура, життя: Міжвузівський збірник наукових праць. - Дніпропетровськ : ДДФА, 2006. - Спец. вип. - С.174-190 (1 др. а.).

5. Шаталович А. М. Эрос Платона в контексте современного научно-технического творчества / А. М. Шаталович // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Історія і філософія науки і техніки. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2006. - Вип. 13. - С.35-43 (0,7 др. а.).

6. Шаталович А. М. Духовная ревность как основа древнерусского образования / А. М. Шаталович // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2007. - С.431-438 (0,5 др. а.).

7. Шаталович А. М. Проблема эроса в русской православной традиции / А. М. Шаталович // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2007. - Вип. 16. - С. 247-251 (0,3 др. а.).

Статті в інших наукових виданнях:

8. Шаталович А. М. Влияние православной традиции восприятия эроса на становление русской философии любви / Шаталович А. М. // Вісник Товариства російської філософії при Українському філософському фонді. - Полтава : АСМІ, 2007. - Вип. 7. - С. 605-614 (0,6 др. а.).

9. Шаталович А. М. Переосмысление православной традиции восприятия эроса в творчестве В. Розанова / Александр Шаталович // Проблема смислу у філософії і культурі російського Срібного віку. - Дрогобич : Редакційно-видавничний відділ Дрогобицького держ. пед. ун-та, 2008. - Вип. 14. - С. 424-430 (0,3 др. а.).

АНОТАЦІЯ

Шаталович О. М. Етико-сотеріологічна концепція еросу в православній релігійно-філософській традиції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. Дніпропетровськ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню етико-сотеріологічного змісту й значимості концепції еросу в православній релігійно-філософській традиції на основі історико-філософського аналізу.

Було встановлено головні моделі концепції еросу в православній традиції, виявлено та класифіковано її основні ознаки на підставі аналізу оригінальних грецьких текстів та їх перекладів на давньоруську й російську мови, а також подано чіткі визначення поняття еросу в православній традиції.

Розкрито релігійно-філософські витоки становлення православної концепції еросу, що дозволило обґрунтувати ступень її оригінальності. Було з'ясовано успадкування православної концепції еросу від візантійської до давньоруської традиції, української та російської релігійної філософії.

Визначено аксіологічний статус і роль етико-сотеріологічної концепції еросу в становленні православної культури, що виявило перспективу для подальшого аналізу феномена еросу як одного з головних екзестенціалів буття людини.

Ключові слова: любов, ерос, агапе, похіть, ревнощі, шлюб, платонізм, аскетизм, містика, православ'я.

АННОТАЦИЯ

Шаталович А.М. Этико-сотериологическая концепция эроса в православной религиозно-философской традиции. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Днепропетровский национальный университет имени О. Гончара. Днепропетровск, 2009.

Диссертация посвящена исследованию этико-сотериологического содержания и значимости концепции эроса в православной религиозно-философской традиции. Историко-философская реконструкция православной концепции эроса, которая не получила всесторонней отечественной разработки, позволила выявить две основные модели: духовного эроса как стремления души к Богу (Григорий Нисский) и духовно-телесного эроса как стремления человека к Богу в духовно-телесном супружеском единении (Иоанн Златоуст).

На основании историко-философского анализа православных первоисточников (оригинальных греческих текстов и их переводов на древнерусский и русский языки) были выявлены основные инвариантные признаки, предложена классификация и новые формулировки понятия эроса в православной традиции. В исследовании раскрыта суть концепции эроса как неистового стремления к благу или неистового стяжания блага. Проанализировано структурное соотношение идей эроса и агапе в контексте единого феномена любви и обоснована их неразрывность и аксиологическое единство.

Путем анализа религиозно-философских истоков была определена самобытность концепции эроса в православной традиции в сравнении с античной традицией (Платон, Плотин, Прокл), что прослеживается в онтологической, антропологической, этической, аксиологической и социальных сферах. С одной стороны, концепция эроса в православной традиции является проявлением христианского платонизма с четкими созвучиями. С другой стороны, православная концепция эроса существенно отличается от античной за счет влияния библейских идей тварности, изначальной добродетельности и дальнейшей искаженности сил человеческого бытия. Существенным этико-аксиологическим положением, которое свидетельствует о самобытности православной концепции эроса, есть оценка феномена эроса как изначальной добродетели, которая была искажена в момент грехопадения в стремление к земным благам.

Обоснована преемственность византийской православной концепции эроса в древнерусской, украинской и русской религиозно-философской традиции (Кирилл Туровский, Нил Сорский, Дмитрий Ростовский, Паисий Величковский, Григорий Сковорода, Феофан Затворник, Владимир Соловьев, Борис Вышеславцев, Николай Бердяев, Павел Флоренский).

Прослежена трансформация идеи эрос из византийской в древнерусскую, украинскую и русскую православные традиции. Выявлена терминологическая проблема при передаче концепции эрос из древнегреческого в древнерусский язык. Установлено, что идея эроса из византийского православия переходит в древнерусскую традицию через переводные термины: рачение, желание, похоть, любовь, а также через контекстуальные синонимы: стяжание, ревность.

Показано, что в древнерусской и русской православной традиции (Феофан Затворник и Павел Флоренский) идея ревности постепенно вытесняет идею эроса. В качественном отношении в древнерусской традиции концепция эроса далее не разрабатывается, а сохраняет все основные признаки идеи эроса православной византийской традиции.

Установлено, что характерные отличия христианской идеи преображения эроса (онтологическое, персоналистическое, методологическое) присущи концепциям эроса Г. Сковороды (символическое толкование эротических аспектов Библии), Вл. Соловьева (теория сизигии) и Б. Вышеславцева (теория сублимации).