“Журнал Міністерства державного майна" як джерело з соціально-економічної історії Південної України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Особливості географічного положення, природнокліматичних умов та історичного розвитку виділяли Південну Україну серед інших регіонів Російської імперії. Характерними рисами соціально-економічної історії Південної України середини - другої половини ХІХ ст. були, по-перше, остаточна перемога землеробства над скотарством; по-друге, переселенські рухи та скасування кріпосного права, що значно посилило буржуазні відносини, перетворивши, тим самим, Південну Україну в потужний регіон капіталістичного виробництва. Саме тому, вже в цей період на регіон звернули увагу не тільки державні структури, але й чисельні науковці. Дослідження соціально-економічного розвитку Південної України даного періоду продиктовано, перш за все, тим, що його вивчення надає можливість зрозуміти ті фундаментальні процеси в сільському господарстві регіону, які надовго визначили традиційні напрямки аграрних відносин, і, тим самим, заклали основу сучасних особливостей сільського господарства в регіоні. Саме тому соціально-економічна історія Південної України середини - другої половини ХІХ ст. постійно привертала і продовжує привертати увагу багатьох дослідників. Водночас з активізацією соціальної історії, регіоналістики та мікроісторії постає проблема пошуку нових комплексів джерел, серед яких спеціальна періодика посідає особливе місце.

Спеціальні друковані видання мають важливе значення в житті суспільства. Вони відображають етапи виникнення і розвитку науки, економіки, господарства, соціально-історичних умов, характеризують рівень виробничих сил. Серед таких видань особливе місце належить “Журналу Министерства государственных имуществ” _ офіційному органу Міністерства державного майна. Це періодичне видання, як і взагалі вся періодика такого напрямку, не була об'єктом спеціальних джерелознавчих студій. Утім, специфіка “Журнала Министерства государственных имуществ” полягає в тому, що переважна більшість різножанрових публікацій у ньому формувалась на основі документальних та наративних джерел, частина яких уже втрачена. Виконання управлінських функцій Міністерством державного майна потребувало збирання статистичних та описових даних про стан господарства по всій Російській імперії. Південна Україна посідала особливе місце в політиці даного Міністерства. Ця особливість полягала в тому, що потенційні ресурси Південної України з огляду на нетривалий час її знаходження під суверенітетом Російської імперії, були ще не досить вивченими. Наслідком особливої уваги до соціально-економічного розвитку південноукраїнських губерній стала поява чималої кількості різножанрових публікацій на сторінках “Журнала Министерства государственных имуществ”.

На сьогодні принципово важливим є визначення особливостей створення “Журнала Министерства государственных имуществ” та шляхів і джерел формування його публікацій та проведення суцільної евристики, джерелознавчого аналізу та розкриття інформаційного потенціалу його матеріалів.

Мета дослідження полягає в комплексному аналізі різножанрових публікацій з історії соціально-економічного розвитку Південної України 1841 - 1894 років на сторінках “Журнала Министерства государственных имуществ”.

Досягнення мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

виявити стан і рівень наукової розробки “Журнала Министерства государственных имуществ” в історико-журналістських і джерелознавчих студіях та визначити особливості використання Журналу як джерела в історичних дослідженнях соціально-економічної історії Південної України;

з'ясувати обставини та причини створення Міністерства державного майна й визначити основні шляхи збору статистичної та описової інформації;

відтворити етапи розвитку “Журнала Министерства государственных имуществ” у контексті змін пріоритетів політики Міністерства державного майна, а також розкрити вплив цієї політики на формування й тематичну спрямованість комплексу публікацій;

провести суцільну евристику публікацій в “Журнале Министерства государственных имуществ” щодо соціально-економічного розвитку Південної України та класифікувати дані публікації за їх жанровою належністю;

- проаналізувати інформативні можливості виявленої на сторінках “Журнала Министерства государственных имуществ” джерельної бази розвитку землеробства та скотарства і переселенських рухів кінця 50-х - початку 60-х років ХІХ ст.

1. Історіографія та методи дослідження

Досліджується стан наукової розробки теми дисертації та характеризується теоретико-методологічна база, що була використана в дисертації.

В історіографії “Журнал Министерства государственных имуществ” розглядався в трьох аспектах: історико-журналістські студії, джерелознавчі дослідження та звернення до Журналу в контексті дослідження історії Південної України.

В історії журналістики дореволюційного періоду значне місце посідали дослідження про взаємовідносин цензури та преси. “Журнал Министерства государственных имуществ” у цей період фігурував у працях, присвячених історії сільського господарства, науки, Міністерства державного майна або життю і діяльності політиків та вчених, таких як П. Кисельов та А. Заблоцький-Десятовський.

Достатньо ґрунтовно загальна історія періодики розроблена в радянський період. Втім, у зазначений період продовжував домінуванти суспільно-політичний напрям досліджень. Основним аспектом вивчення історії періодики радянського періоду стало висвітлення питань суспільно-політичної спрямованості журналів і газет як виразників ідеології та практики суспільних груп, їх взаємозв'язку і полеміки між ними. На фоні бурхливих досліджень суспільно-політичної періодики в радянські часи, дослідження спеціальної періодики знаходилось на узбіччі.

Доведено, що сучасна історіографія вивчення періодики розвивається, в основному, також у руслі вивчення суспільно-політичних видань. Вона має декілька напрямків. Перший _ це вивчення преси взагалі. Другий - вивчення регіональної преси. Третій напрямок - вивчення окремих журналів та газет. Дослідження спеціальної періодики в сучасній історіографії відсутні.

Така ситуація має пояснення. Домінування суспільно-політичної преси як об'єкта історико-журналістських досліджень пов'язано як з наявністю певної історіографічної традиції (що притаманно більше дореволюційному періоду), так і з тією роллю, яку дана преса відігравала в суспільстві (що є характерним для радянського часу). Суспільно-політична преси є важливим інструментом політичної та соціальної боротьби, маючи при цьому набагато більше коло читачів і торкаючись різних боків життя суспільства. Така роль робить суспільно-політичну пресу значним фактором історичного розвитку. Натомість спеціальна періодика була розрахована здебільшого на спеціалістів у певній галузі, що набагато звужувало коло читачів та вплив на суспільство.

Джерелознавче дослідження періодичної преси представлено загальнотеоретичним та конкретним напрямками. До загальнотеоретичного напрямку відносяться загальні джерелознавчі праці, які розкривають, головним чином, можливості періодичних видань як джерела на загальному рівні, містять характеристику основних методів роботи з ними, розкривають особливості цих джерел тощо.

Конкретний напрямок складається з різноманітних тематичних секторів. Суттєві зрушення в дослідженні періодичної преси, як джерела, зроблено у вивченні історії створення та діяльності окремих газет і журналів, виявленні їх структури та проблемної систематизації матеріалу. Важливими для джерелознавства періодики є дослідження її жанрів. Значне коло наукових праць аналізують прессу в проблемно-тематичному аспекті. У ряді праць деяких джерелознавчих аспектів торкались при розкритті ролі окремих друкованих органів у суспільно-політичній боротьбі, при вивченні цензурної політики уряду. Важливими в дослідженні періодики, еволюції її функцій у суспільному житті є праці, присвячені використанню періодичних видань як сфери вкладення капіталу. Деякі зрушення у вивченні періодики як джерела намітились на рубежі 70-х - 80-х років ХХ ст. З'явилися роботи, де досліджувалося формування та достовірність інформації періодичної преси. Нарешті І.Д. Ковальченком було поставлено питання про статистичні методи вивчення періодики та способи формалізації інформації періодичних видань. Проблема “Журнала Министерства государственных имуществ”, як джерела, підіймалась лише в статтях С. Клімової та Б. Тіхонова, де Журнал був однією зі складових частин об'єкта дослідження. Ці праці наголошують на важливості дослідження Журналу як джерела.

Питання достовірності даних Міністерства державного майна, на основі яких формувалися публікації Журналу, постало завдяки вивченню губернаторських звітів як змістовного джерела та визначенню їх достовірності шляхом співставлення з даними Міністерства. В історіографії цього питання відомості Міністерства державного майна не піддаються сумніву і вважаються індикатором достовірності для інших джерел, насамперед губернаторських звітів.

Але ж все-таки дослідники подекуди звертаються до періодичної преси, насамперед до “Журнала Министерства государственных имуществ”. Як наслідок, маємо поступове усвідомлення науковцями важливості комплексу джерел, присутнього на шпальтах Журналу. Узагальнюючи досвід досліджень, що були присвячені періодичній пресі та “Журналу Министерства государственных имуществ”, можна констатувати, що цей Журнал не ставав предметом спеціальних джерелознавчих студій і не фігурував в історико-журналістських дослідженнях.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали принципи історизму, об'єктивності, причинності та багатофакторності. Ці принципи передбачають застосування загальнонаукових (абстракція, аналіз і синтез, аналогія, математична статистика), спеціальних джерелознавчих методів (евристичного, класифікації, герменевтичного та контент-аналізу) і теоретико-журналістського - жанрово-видового методу. Агрегатність використанних методів надала змогу розв'язати поставлені завдання.

2. Аграрна політика російського уряду та її вплив на формування матеріалів “Журнала Министерства государственных имуществ”

Показано, що податковий тиск на державних селян був значно більший, ніж на поміщицьких. Процес зубожіння державного села та падіння його платоспроможності йшов у розріз із намаганнями уряду поповнити зростаючий бюджет країни. Це, в свою чергу, активізувало зусилля правлячих кіл у вирішенні питання економічного підйому державного села. Наслідком цього стала поява чималої кількості проектів правових, господарських та адміністративних реформ. Усі проекти згруповані за чотирма напрямками: 1) буржуазний, 2) кріпосницький, 3) державно-ліберальний та 4) державно-консервативний.

Проекти мали певну тотожність. Перш за все, їх об'єднувала сама проблема, коріння якої полягало в недосконалій системі управління.

П'яте Відділення, створене на чолі з П.Д. Кисельовим, в результаті кропіткої та напруженої роботи підготувало й прийняло вісім законів. Законодавчі акти 1837 - 1841 років повинні були забезпечити державній казні регулярне надходження прибутків. Друга частина проекту реформи П. Кисельова - намагання дати особисту свободу селянам при збереженні права поміщиків на землю. Ця частина проекту викликала жваві дискусії та рішучий опір з боку прихильників кріпосного права. Невдала спроба реформувати приватний сектор сільської економіки залишала П. Кисельову єдиний шлях - сконцентрувати свою увагу на перетворенні державного сектора і впливати на поміщиків шляхом зразкового прикладу піклувального, прибуткового управління та шляхом пропаганди нових агрономічних, зоотехнічних знань і технологій.

Реформа П. Кисельова носила більшою мірою адміністративний характер, і тому першим та основним законом стало “учреждение” Міністерства державного майна від 26 грудня 1837 року. Збору статистичних даних новоутвореним Міністерством приділялось особливе значення. Процес акумулювання статистичної інформації йшов двома паралельними шляхами. Перший шлях включав до себе надходження на постійній основі обов'язкових звітів від губернаторів, департаментів, палат державного майна, Інспекції сільського господарства південних губерній, товариств сільського господарства. Окрім цього, коли інформація не могла окреслити повну картину стану господарства або Міністерство сумнівалось у достовірності офіційних відомостей, воно вдавалося до іншого шляху, що уточнював та конкретизував відомості, зібрані першим шляхом. Цей шлях включав збір даних відрядженими чиновниками Міністерства, Інспекцією сільського господарства, тимчасово створеними спеціальними комісіями, агрономічними поїздками професорів Горигорецького інституту, науковцями і добровільними кореспондентами Вченого комітету Міністерства та збір робіт, надісланих на конкурси, які проводив Вчений комітету Міністерства. Саме цей аспект у діяльності відомства і визначає його офіційний орган - “Журнал Министерства государственных имуществ”, на сторінках якого у вигляді різних за жанром публікацій відображена переважна більшість статистичних та описових відомостей, як важливе джерело з аграрної історії.

Виокремлено етапи розвитку “Журнала Министерства государственных имуществ” у контексті змін пріоритетів політики Міністерства державного майна, а також розкрито вплив цієї політики на формування і тематичну спрямованість комплексу публікацій.

Наголошується на тому, що відповіддю уряду на зростаючий інформаційний попит у зв'язку зі зростанням економіки стали відбір й оприлюднення зібраних та оброблених статистично-описових відомостей. Специфіка оприлюднення зібраних Міністерством статистично-описових відомостей його Журналом полягала в тому, що перевага, в першу чергу, надавалась публікаціям звітів самого Міністерства, Інспекції сільського господарства Південної Росії та матеріалам, що були зібрані другим шляхом. Ці матеріали доповнювали та уточнювали відомості річних звітів і донесень губернаторів, департаментів, палат державного майна.

Досліджуючи шляхи надходження публікацій до Журналу, можна виділити п'ять груп. До першої групи відносяться публікації, що надходили від офіційних органів центральної та місцевої влади. Другу групу формують публікації, авторами яких були чиновники різних рівнів та структур Міністерства державного майна. Третю групу складають публікації, що надходили від добровільних кореспондентів, читачів та товариств сільського господарства. На півдні України діяла одна з розгалужених систем добровільних кореспондентів (220 осіб). Четверту групу складають публікації, створені редакцією “Журнала Министерства государственных имуществ” на основі матеріалів інших видань, листів читачів. П'яту групу складають публікації, передруковані з інших видань, насамперед з місцевої преси.

Увесь цей величезний масив публікацій, що був надрукований у Журналі, можна систематизувати таким чином: 1) статистично-описові матеріали щодо стану населення та сільського господарства; 2) матеріали з розвитку сільського та лісового господарства в Росії і за кордоном; 3) практичні публікації, що відображають досвід ведення сільського та лісового господарства і розвиток наукових знань у цій галузі; 4) офіційні публікації, які вміщують повідомлення уряду та губернських установ.

Встановлено, що з моменту виникнення у 1841 році та по 1894 рік Журнал у своєму розвитку пройшов два етапи. Перший етап тривав з 1841 по 1858 роки. У цей період на сторінках Журналу домінували матеріали статистичної групи та групи матеріалів, що висвітлювали розвиток господарства в Росії і за кордоном. На другому етапі, що тривав з 1859 по 1894 роки, кількість цих матеріалів поступово скорочується і з 70-х років ХІХ ст. вони повністю втрачають свої позиції, поступаючись місцем теоретико-практичним матеріалам ведення господарства. Це пов'язано з поступовою ліквідацією адміністративних функцій Міністерства, що скасувало необхідність загального збору статистичної інформації та матеріалів щодо розвитку сільського господарства, а звідси і скорочення кількості публікацій цього напрямку в Журналі.

Класифіковано виявлені публікації за їх жанровою належністю і з'ясовано рівень репрезентативності та достовірності виявлених на сторінках “Журнала Министерства государственных имуществ” матеріалів щодо соціально-економічної історії Південної України.

Особливе місце, що посідала Південна Україна в політиці Міністерства державного майна, стало основною умовою домінування різних за жанром публікацій. Це створило в Журналі найпотужніший інформаційний шар у порівнянні з публікаціями про інші регіони Російської імперії.

Аналіз публікацій на предмет присутності в них чинників жанроутворення, таких як предмет та мета відображення, дозволив класифікувати ці публікації за такими жанрами: замітка, кореспонденція, звіт, огляд, нарис та стаття. Визначення частки у відношенні до загальної сукупності всіх матеріалів жанру дає можливість наголошувати на їх репрезентативності відносно реконструкції соціально-економічних процесів на півдні України 40-х - початку 70-х років ХІХ ст. Особливості збору статистичних й описових даних Міністерством та їх відбір Вченим комітетом Міністерства для опублікування у Журналі дозволяє наголошувати на більшій достовірності публікацій, вміщених у Журналі, аніж досить популярних у дослідженнях губернаторських звітів. У дисертації доводиться, що процес створення губернаторських звітів суттєво впливав на якість вміщених в них відомостей.

Аналіз предмета відображення публікацій дозволив окреслити основні напрямки інформування в Журналі. Вищезгаданий аналіз дозволив показати інформативні можливості публікацій “Журнала Министерства государственных имуществ” для реконструкції соціально-економічної історії Південної України 40-х - початку 70-х років ХІХ ст. на прикладі головних галузей, що визначали специфіку економічного розвитку регіону - землеробства, скотарства та переселенських рухів кінця 50-х - початку 60-х років ХІХ ст.

3. Інформативні можливості матеріалів “Журнала Министерства государственных имуществ” щодо реконструкції соціально-економічної історії Південної України 40-х - початку 70-х років ХІХ ст.

Визначено, що до експортних культур відносились льон та пшениця. Остання грала основну роль у сільскому господарстві Південної України. У 40-х роках ХІХ ст. вже склались основні райони вирощування її головних сортів. Поступовий перехід у 60-х роках ХІХ ст. на трипільну систему створив умови поступового витіснення твердих сортів продуктивнішими та прибутковішими м'якими сортами. Культури, що вирощувалися для внутрішніх потреб, складали три підгрупи: для харчування населення (жито, просо, картопля, кукурудза), свійських тварин (ячмінь, овес, кормові трави) та технічні культури (морена, конопля, тютюн). Найбільш пристосовані до природно-кліматичних умов південного регіону були просо та ячмінь, але вони відігравали другорядну роль у своїх підгрупах. Натомість овес та жито, що давали нестабільні врожаї, відігравали головну роль. Ця роль була спричинена особливостями традиційного харчування (жито) та потребами скотарства (овес). Технічні культури займали незначне місце у землеробстві Південної України.

У землеробстві південноукраїнського регіону домінувала перелогова система. Вона існувала майже в кожному господарстві селян і поміщиків та навіть у деяких колоністських господарствах. Перехід на трипільну систему колоністів з 20-х років ХІХ ст. мав ті ж самі причини, що й перехід поміщиків та селян з 60-х років ХІХ ст., а саме - підвищення кількості населення. Перехід до трипільної системи змусив землеробів звернути увагу на широке використання добрив.

Низький рівень обробки землі в селянських господарствах спричинений, у першу чергу, нестачею робочої сили та часу, що свідчить про невисоку рентабельність землеробського виробництва, що, в свою чергу, не давало можливості спрямувати зайві кошти на підвищення якості обробки землі. Підвищити рівень обробки землі була покликана сільськогосподарська техніка, яка характеризувалась дорожнечею, місцевим характером збуту, виробництвом, за деякими виключеннями, на замовлення.

Урожайність на півдні України тотально залежала від впливу природно-кліматичних чинників, рівень боротьби з якими залишав бажати кращого. Заходи щодо нівелювання впливів природних чинників (гризуни, сарана) були вкрай неефективними. Лісонасадження вважалися основними засобами боротьби з такими кліматичними чинниками, як посухи, заморозки, та вітри. Потреби населення і скотарства у воді, якої і так бракувало, а також високі ціни на здійснення земляних робіт та їх великий об'єм, робили неможливим спорудження системи зрошення.

Матеріали Журналу дають нам змогу показати недоліки статистики врожайності та запропонувати спосіб їх подолання. Підрахунок урожайності в Російській імперії проводився пробними обмолотами та розпитуванням господарів. Популярність цих засобів збору відомостей пяснюється їх оперативностю і тому ці дані домінують у різних звітах, статтях, оглядах. Зведені разом вони ставали зручними для користування науковцями, і це стало причиною їх широкого використання в дослідженнях. Тоді як визначення урожайності шляхом співставлення посівів та зібраного врожаю є більш достовірними, але потребують додаткових пошукових зусиль та підрахунків.

Виробництво мериносної або тонкорунної вовни спрямовувалось на зовнішній ринок, окрім північних повітів Катеринославщини. Ядром розвитку мериносного вівчарства були континентальні повіти Таврійської губернії та Павлоградський повіт Катеринославської губернії. Підвищення продуктивності мериносного вівчарства йшло не якісним шляхом (селекція), а кількісним (підвищення кількості поголів'я), що, в свою чергу, призвело до падіння її конкурентоспроможності. Відомості, що містяться на сторінках Журналу, дозволяють ґрунтовно визначити причини кризи мериносного вівчарства, які полягали, по-перше, у зростанні попиту на якісну вовну як у Європі, так і в Росії, при поступовому падіні якості південноукраїнської вовни; по-друге, підвищення тарифів на імпортну вовну в європейських країнах, по-третє, зростання кількості населення, яке призвело до підвищення в декілька разів орендної платні за пасовиська. Просте вівчарство на відміну від мериносного орієнтувалось на внутрішній ринок, частина експорту його була незначною, але стабільною. Серед простих овець домінували цигейська, чундукська та волоська породи. Остання разом з мериносами поступово витісняла інші породи.

Матеріали Журналу дають змогу визначити особливості торгівлі мериносною вовною, яка йшла повз ярмарки і базари та скуповувалась прямо на місцях у господарствах. Звідти вона направлялась до вовномийних підприємств, більшість із яких були розташовані в Херсоні і належали переважно купцям та крупним власникам отар.

Приклад найбільш прибуткових маєтків, опис яких містить Журнал, говорить про продовження традиції м'ясного напрямку вирощування великої рогатої худоби як одного з найстабільніших секторів господарства, що свідчить про його найбільшу відповідність умовам регіону. Проте молочний напрямок мав поширення лише в колоністів; його існування обумовлено наявністю кропіткої селекційної роботи, проведеної колоністами.

Зазначається, що з 227071 татарина та ногайця територію Таврійської губернії на 1860 рік покинуло 136545 осіб або 60,5 %. У запустінні залишилися всі ногайські та частина татарських поселень.

Для заповнення демографічного вакууму, що утворився внаслідок еміграції татар та ногайців, а також намагаючись остаточно заселити південний регіон, уряд підсилив оберти переселенських процесів до регіону. Основний тягар організації переселень покладалось на Міністерство державного майна, тому, звичайно, що ця увага відобразилася на сторінках офіційного видання Міністерства. Рапорти місцевих чиновників, телеграми, листи з місць, звіти інспекторів сільського господарства Південної Росії, частина яких уже втрачена, були джерелами для написання численних публікацій в “Журнале Министерства государственных имуществ” у вигляді заміток, інформаційних кореспонденцій, звітів тощо. Вони дають змогу більш глибоко та всебічно реконструювати етапи, сутність, особливості, підсумки та значення зовнішніх і внутрішніх переселенських процесів на півдні України, а саме на території Таврійської губернії кінця 50-х - початку 60-х років ХІХ ст. У Таврійській губернії під заселення виділялось 981953 дес. землі. Весь вільний земельний фонд нараховував 1227537,2 дес. та був сформований за рахунок: а) земель, залишених татарами та ногайцями; б) надлишків при державних поселеннях; в) оброчних статей; г) земель, куплених казною.

Матеріали Журналу дозволяють нам чітко вирізнити переселенські потоки та їх етапи, а також прослідкувати динаміку переселенського руху до Таврійської губернії. Цей рух відбувався двома потоками:

1) Зовнішнім - переселення болгар із Західної Болгарії та Бессарабії, українців та росіян з Бессарабії та Добруджі, а також греків.

2) Внутрішнім - переселення з центрально-російських губерній, а також із Правобережжя та Лівобережжя України. Зокрема зазначається, що різниця між кількістю оселених у Таврійській губернії (5369 родина або 21148 ревізьких душ чоловічої статі) з кількістю відпущених на переселення (4431 родин або 17680 ревізьких душ чоловічої статі), яка складає 938 родин або 3468 ревізьких душ чоловічої статі, на нашу думку, і є приблизною кількістю легалізованих владою самовільних переселенців з внутрішніх губерній Російської імперії.

Загалом у період кінця 50-х - початку 60-х років ХІХ ст. до Таврійської губернії переселилось 65983 осіб, що складали 10817 родин.

Висновки

джерелознавчий журналістський історичний

Специфіка використання “Журнала Министерства государственных имуществ” як джерела полягає в тому, що, матеріали Журналу використовувалися фрагментарно та дослідників цікавив, насамперед матеріал, який певною мірою доповнював, ілюстрував факти документальних джерел. Така специфіка була зумовлена, по-перше, тим, що в процесі вивчення джерел із соціально-економічної історії Південної України середини - другої половини ХІХ ст. головна увага приділялася джерелам, які були більш доступні та зручні в користуванні. По-друге, тим, що у вивченні преси як джерела та в історико-журналіських студіях домінував суспільно-політичний напрямок дослідження періодики.

Створення Міністерства державного майна є одним із результатів реалізації державно-консервативного варіанту виходу з кризи казенного села. Серед завдань, що стояли перед цим Міністерством, пріоритетним стало вдосконалення управління державним майном та казенними селянами. Процес збору статистичної інформації відомством, як необхідна умова здійснення управління, йшов двома паралельними шляхами. На сторінках “Журнала Министерства государственных имуществ” у вигляді різних за жанром публікацій відображена переважна більшість вищезгаданих статистичних та описових відомостей, значна частина яких не збереглася в архівах. У першу чергу це стосується матеріалів, що уточнювали та поглиблювали інформацію, яка містилася в губернаторських звітах.

Відтворення етапів розвитку “Журнала Министерства государственных имуществ” в контексті змін пріоритетів політики Міністерства державного майна дозволило нам визначити умовні хронологічні рамки. В межах 40-х- початку 70-х років ХІХ ст. джерела з соціально-економічної історії Південної України, які містяться на сторінках “Журнала Министерства государственных имуществ”, представлені найбільш повно. У період з початку 70-х - початку 90-х років ХІХ ст. матеріали Журналу щодо соціально-економічного розвитку Південної України представлені досить фрагментарно, що дозволяє наголошувати на можливості їх більш ілюстративного використання.

Те особливе місце, яке відводилось Південній Україні у політиці Міністерства державного майна, стало головною умовою створення в “Журнале Министерства государственных имуществ” найпотужнішого інформаційного шару матеріалів з соціально-економічної історії даного регіону у порівнянні з іншими регіонами Російської імперії.

Матеріали “Журнала Министерства государственных имуществ” більш достовірні, ніж досить популярні у дослідженнях губернаторські звіти На це вказують особливості збору статистичних й описових даних Міністерством державного майна та їх відбір Вченим комітетом для опублікування у Журналі.

Аналіз предмета відображення публікацій дозволив визначити основні напрямки інформування в “Журнале Министерства государственных имуществ”. На прикладі землеробства, скотарства та переселенських рухів кінця 50-х - початку 60-х років ХІХ ст., які визначали специфіку економічного розвитку регіону, розкриті інформативні можливості Журналу.

Відомості, що містить Журнал, дають нам можливість більш конкретніше обґрунтувати такі риси землеробства Південної України, як орієнтація на експорт, панування перелогової системи, низький рівень обробки землі в більшості господарств південного регіону та тотальна залежність від природно-кліматичних чинників. Матеріали Журналу дають нам змогу показати недоліки статистики врожайності та вказати на оптимальний спосіб їх подолання.

Інформаційний потенціал матеріалів “Журнала Министерства государственных имуществ” надає можливість, по-перше, детально з'ясувати аспекти зародження і розвитку та причини кризи мериносного вівчарства на півдні України; по-друге, визначити особливості розповсюдження простих порід овець та з'ясувати місце і роль цих порід у розвитку простого вівчарства; по-третє, більш глибоко висвітлити питання особливостей торгівлі та первинної обробки вовни; по-четверте, уточнити ареал розповсюдження порід великої рогатої худоби та визначити направленість цієї галузі в середині ХІХ ст.

На основі відомостей, що містяться в Журналі, можна стверджувати, що переселенські рухи на півдні України у кінці 50-х - на початку 60-х років ХІХ ст. мали два напрямки: зовнішній (переселення болгар, греків, росіян українців з Туреччини та Молдавії) та внутрішній (переселення з внутрішніх губерній Росії). Ці переселення, як результат цілеспрямованої політики уряду, змінили структуру сільського господарства. Виділення особливостей розвитку землеробства, скотарства та переселенських рухів за матеріалами “Журнала Министерства государственных имуществ” дають можливість більш глибинно зрозуміти суть процесів, що мали місце на півдні України в середини - другій половини ХІХ ст.

Суть цих процесів полягає в тому, що на зміну перелоговій системі прийшла трьох- та чотирьохпільна системи, що, в свою чергу, надало можливість перейти до вирощування більш вигідних м'яких сортів пшениці. До того ж попит на м'яку пшеницю як раз у середині ХІХ століття набував тенденції до поширення в Європі - основному ринку її збуту. Землеробство після кризи 20-х років ХІХ ст. завдяки завнішній кон'юктурі стає досить прибутковим. Проте мериносне вівчарство як провідний напрямок скотарства зазнав відчутного удару саме від переселенських рухів кінця 50-х - початку 60-х років ХІХ ст. Демографічні зміни підвищили попит на землю в Таврійській губернії, основному ядрі розвитку мериносного вівчарства. Це обумовило зростання ціни за її оренду в декілька разів, а з огляду на те, що мериносне вівчарство велося переважно на орендованих землях, рентабельність його суттєво впала. Підвищення попиту в Європі та й у самій Росії на більш якісну вовняну продукцію призвело до того, що ті європейські підприємства, які використовували дешеву південноукраїнську мериносну вовну, почали або переходити на використання більш якісних сортів вовни відповідно до потреб ринку, або, якщо це не вдавалося - банкрутіли. Окрім того підвищення тарифів на імпортну вовну в європейських країнах підсилило кризу мериносного вівчарства на півдні України, що досить ґрунтовно вимальовують матеріали “Журнала Министерства государственных имуществ”. Скотарство стає другорядною галуззю господарства, де значну частину зберігає м'ясний напрямок у вирощуванні великої рогатої худоби. Це підтверджує факт найкращої відповідності даного напрямку умовам південноукраїнського регіону, який зазнавав постійних “утисків” з боку мериносного вівчарства та землеробства, особливо протягом ХІХ ст.

Окрім того, що Журнал відображав соціально-економічну історію Південної України, він був ще й складовою частиною цієї історії. Місце “Журналу Министерства государственных имуществ” в історії визначалось роллю, що надавало йому Міністерство державного майна. Це робило Журнал значним фактором, який впливав на розвиток південноукраїнського регіону. Цей вплив проявлявся, окрім відображення стану економіки, ще у популяризації й обміні передовим досвідом господарювання та у сприянні спілкування між тими, від кого в першу чергу залежав розвиток регіону (поміщики, чиновники, управляючі маєтками, підприємці тощо). Даний напрямок дослідження є одним з перспективних в майбутньому. Ряд важливих аспектів дисертаційної роботи теж заслуговують на те, щоб стати предметом самостійного наукового дослідження. Це дослідження “Журнала Министерства государственных имуществ” як джерела з розвитку садівництва, виноградарства, виноробства, лісництва, промислів, історії сільськогосподарської науки.

Література

1. Пiвденна Україна на сторiнках “Журнала Министерства государственных имуществ” (1844 - 1846) // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII - XIX століття. - Запоріжжя: РА “Тандем У”, 2003. - Вип.4. - С. 246-250.

2. Промисловiсть Пiвденноп Украпни на сторiнках “Журнала Министерства государственных имуществ” // Науковi працi iсторичного факультету ЗДУ. - Запорiжжя: Просвіта, 2005. - Вип.19. - С. 53-58.

3. Значення “Журнала Министерства государственных имуществ” як джерела до вивчення iсторiп Пiвденноп Украпни // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. - Кипв: Інститут української археографії та джерелознавства, 2006. - Т. 12. - С. 361-367.

4. Заселення Таврійської губернії кінця 50-х - початку 60-х рр. ХІХ ст. за матеріалами “Журнала Министерства государственных имуществ” // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. - Кипв: Інститут української археографії та джерелознавства, 2006. - Т. 13. - С. 347-368.

5. В. Бауман та Ю. Вiтте про причини низькоп врожайностi у селян Пiвденної Украпни сер. ХIХ ст. // Украпна: вчора, сьогоднi, завтра: Збiрник наукових праць. - Київ: Поліграфічний центр “Фоліант”, 2003. - С. 148-152.

6. Стан виноградарства та виноробства Криму у 40-х - 70-х роках ХIХ ст. (за матерiалами “Журнала Министерства государственных имуществ”) // Наука та вища освiта: Тези доповiдей учасникiв ХII Всеукрапнськоп наукової конференцiї (20 травня 2004 р., м.Запорiжжя). - Запоріжжя: ГУ ЗIДМУ, 2004. - С. 105-106.

Размещено на Allbest.ru