Науково-дослідна діяльність Керченського історико-археологічного музею (1922–1988 рр.): археологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут археології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науково-дослідна діяльність Керченського історико-археологічного музею (1922-1988 рр.): археологічний аспект

Баукова А.Ю.

07. 00. 04 - археологія

Київ -- 2008

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена кількома аспектами. Серед багатьох українських наукових організацій, що зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної археологічної науки, помітне місце посідає Керченський історико-археологічний музей. Він належить до найстаріших наукових осередків, що займалися дослідженням старожитностей Північного Причорномор'я. Співробітникам музейної установи належить низка науково-методичних розробок у галузі охорони та збереження культурної спадщини, методики археологічних робіт, сенсаційні наукові відкриття, безцінні речові знахідки, що принесли світову славу нашій історії. Упродовж зазначеного періоду із музеєм співпрацювали провідні археологічні установи Москви, Ленінграда, Одеси, Києва, Варшави та інших міст. Але ще й досі археологічна, пам'яткоохоронна діяльність Керченського музею у 1922-1988 рр. залишається маловідомою в історичній науці і не висвітлена у жодній з монографій.

Зв'язок з науковими програмами. Дисертацію виконано на кафедрі археології та історії стародавнього світу Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках планової науково-дослідної теми кафедри "Історія та культура населення Центрально-Східної Європи від найдавніших часів до ХVІІ ст.".

Об'єктом дисертаційного дослідження є археологічний аспект науково-дослідної діяльності Керченського музею впродовж 1922-1988 рр. як комплекс усіх заходів щодо пошуку, дослідження та збереження археологічних пам'яток і матеріалів.

Предметом дослідження є рятівні, розвідкові, охоронні та планові археологічні роботи Керченського історико-археологічного музею (далі -- КІАМ), а також участь його співробітників у спільних науково-дослідних проектах та археологічних експедиціях на території Керченського півострова.

Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом 1922-1988 рр., тобто часом від створення музею до набуття ним статусу заповідника.

Метою роботи є узагальнення археологічної діяльності КІАМ упродовж зазначеного періоду, визначення його ролі та значення у процесі археологічного вивчення історичного минулого Керченського півострова.

Реалізація мети передбачає вирішення низки завдань:

зробити аналіз стану дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

увести до наукового обігу низку нових джерел з історії археології Північного Причорномор'я;

розробити періодизацію діяльності Керченського музею;

встановити принципи організації науково-дослідної діяльності та основні напрямки археологічних пошуків;

визначити місце та роль Керченського музею у формуванні регіонального осередку пам'яткоохоронних досліджень;

охарактеризувати внесок КІАМ у дослідження "малих" міст Боспору та діяльність археологічних експедицій під керівництвом В. Гайдукевича і В. Блаватського;

висвітлити процес еволюції археологічних досліджень співробітників музею та їх основні здобутки;

на прикладі діяльності Керченського історико-археологічного музею проаналізувати вплив політичних подій ХХ ст. на стан музейного фонду країни та його використання.

Методичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові методи роботи з історичними, головним чином архівними та археологічними джерелами. Застосовано порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, індуктивний, дедуктивний методи. Огляд літератури здійснено за хронологічним та структурно-тематичним принципом історіографії. Динаміка археологічної діяльності музею показана з використанням системно-діахронного методу. З метою унаочнення наукового доробку співробітників музею використано математичні методи (ряди розподілу, полігони, діаграми). За допомогою соціологічних методів (анкетування, усне опитування) зібрано цінну інформацію. Загалом дисертаційне дослідження спирається на принципи історизму, логічності, системності та наукової об'єктивності у висвітленні поставлених завдань.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше подано цілісну картину археологічної діяльності Керченського музею. Також встановлено авторство відкриття низки пам'яток ("боспорської заміської садиби", склепів, некрополів тощо), створено концепцію, що розкриває результати наукових досліджень КІАМ та засвідчує напрямки його пам'яткоохоронної діяльності. Окрім того, уперше проаналізовано методику проведення рятівних розкопок, описано її еволюцію.

Науково-практичне значення роботи полягає у узагальненні відомостей по історії археологічного дослідження Східного Криму, розширенні знань про науково-дослідну діяльність музеїв у галузі охорони культурної спадщини, перегляді твердження про другорядну роль КІАМ у процесі археологічного дослідження Керчі та її околиць.

Робота може бути використана для написання узагальнюючих праць та навчальних посібників з історії археології України, кримознавства, історії археологічного дослідження пам'яток Європейського Боспору, науково-методичних посібників з історії пам'яткоохоронних досліджень, в історико-краєзнавчій роботі, складання археологічних та історичних карт сучасної Керчі.

Апробація результатів дослідження багаторазово проводилась на засіданнях кафедри археології та історії стародавнього світу Львівського національного університету імені Івана Франка, наукових семінарах, науковій конференції викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського університету (Львів, 2007), регіональних, міжнародних наукових конференціях: "Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні" (Київ, 2006, 2007), "Пам'ятки Національного заповідника "Софія Київська": культурний діалог поколінь" (Київ, 2007), "Музейні читання, присвячені 180-й річниці Керченського музею старожитностей" (Керч, 2006), "Ювелірне мистецтво: погляд крізь століття" (Київ, 2006), "Охорона культурної спадщини в Україні: історія, теорія, практика" (Тернопіль, 2007), "VІІІ Наукові читання Кримського республіканського краєзнавчого музею" (Сімферополь, 2007).

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на параграфи, висновків (177 сторінок), списку використаних джерел та літератури (289 позицій), додатків (69 аркушів).

1. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено хронологічні рамки, визначено мету, основні завдання, об'єкт та предмет дослідження, охарактеризовано методичні засади, зазначено наукову новизну та практичне використання одержаних результатів.

У першому розділі "Джерельна база та історіографія дослідження" проаналізовано джерельну базу дослідження та охарактеризовано сучасний стан наукової розробки теми.

Основу джерельної бази дисертаційного дослідження становлять головним чином неопубліковані архівні документи, пов'язані з археологічною науково-дослідною діяльністю КІАМ у ХХ ст. Найбільша група джерел -- це матеріали та відомості, що зберігаються в Науковому архіві Керченського історико-культурного заповідника (далі -- НА КДІКЗ). Цей архів відомчий і побудований за принципом поділу установи на відділи. Серед опрацьованих матеріалів помітне місце посідає документація опису 9 "Наукова частина", що відображає організаційно-правову основу функціонування музею. До цієї групи зараховано перспективні та річні плани діяльності установи, звіти про їх виконання, протоколи засідань науково-методичної ради, рукописи науково-дослідних робіт, тематичні та тематико-експозиційні плани музейних виставок, експозицій та інші документи. Особливістю повоєнного періоду діяльності музею є те, що звіти про рятівні розкопки, проведені співробітниками музею, є складовими частинами загального річного звіту.

Серед матеріалів опису 7 "Відділ "Канцелярія" НА КДІКЗ зберігаються розпорядження та накази Міністерства культури СРСР щодо консервації та охорони пам'яток старовини, акти та накази Державної інспекції з питань обліку археологічних пам'яток, список історичних об'єктів, які зареєстрував Керченський ОХРІС, тощо.

Важливу наукову інформацію в плані відтворення археологічної діяльності Керченського музею впродовж зазначеного періоду містить опис 2 НА КДІКЗ "Відділ стародавньої історії". Тут зберігаються щоденники дослідників, що проводили археологічні роботи на різночасових та різнопланових пам'ятках Керченського півострова, описи віднайдених артефактів, звіти археологічних експедицій з Москви та Ленінграда, участь у яких брали співробітники Керченського музею. Серед матеріалів опису міститься низка справ під назвою "Літопис охоронних розкопок, розвідок та найважливіших випадкових знахідок КДІАМ", що охоплює період 1958-1988 рр.

Аналіз звітів співробітників Керченського музею, що зберігаються серед матеріалів Наукового архіву Інституту археології Національної академії наук України, дає змогу простежити процес становлення самостійної (на підставі "Відкритих листів") археологічної діяльності КІАМ, а також її головні напрямки.

Оскільки з 20-х рр. ХХ ст. Керченський музей тісно співпрацював з археологічними установами Ленінграда, то низку цінних матеріалів виявлено у Рукописному архіві Інституту історії матеріальної культури (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація). Матеріали фондів 2 "Державна академія історії матеріальної культури" та 35 "Ленінградське відділення Інституту історії матеріальної культури" дозволяють простежити етапи пам'яткоохоронної діяльності Керченського музею, його участь у створенні та дослідженнях Боспорської археологічної експедиції, у формуванні методичної та джерельної бази радянської археології.

Правовий бік пам'яткоохоронної діяльності Керченського музею відтворено за матеріалами, що зберігаються у фондах Державного архіву в Республіці Крим.

Важливою групою джерел дисертаційного дослідження є опубліковані звіти про виконані дослідження співробітників Керченського музею (Ю. Марті, Л. Чуїстової, В. Куніна, Л. Мацкевого, С. Бессонової, О. Кислого, Є. Молєва), археологів, що брали участь у спільних з КІАМ дослідженнях (В. Гайдукевича, В. Блаватського, І. Кругликової, С. Бібікова).

Історичне тло розглянутих подій, відозви та звернення науковців до громадськості, повідомлення про польові дослідження вміщено на сторінках тогочасної керченської та кримської преси, зокрема у газетах "Керченский рабочий", "Под знаменем Ленина", "Крымская правда", "Крымский комсомолец" "Победа", "Курортная газета".

Переважну більшість історичних джерел щодо вивчення археологічної діяльності Керченського музею впродовж 1922-1988 рр. у науковий обіг введено вперше.

В українській та російській історіографії питання науково-дослідної діяльності Керченського історико-археологічного музею висвітлено побіжно і фрагментарно. Низка розпорошених статей та публікацій, які існують на сьогодні, не дозволяє розкрити в цілому вищеокреслену тему.

Відомості про археологічні пошуки музею найактивніше популяризували його директори. Зокрема, слід відзначити праці Ю. Марті ("Сто лет Керченского музея", "Керченский историко-археологический музей", "Керченский музей (к столетию)", "Краткий отчет о деятельности Керченского историко-археологического музея за 1926-1927 г." тощо), у яких автор подає історію створення КІАМ, плани його наукової діяльності, перелік наукових співробітників, характеризує археологічну та пам'яткоохоронну роботу у 20-30-х рр. ХХ ст., та ін.

У післявоєнний час діяльність Керченського музею переважно ставала предметом уваги з нагоди або чергової річниці від часу заснування, або роковин встановлення радянської влади. Такого роду статті написані під кутом зору комуністичної ідеології, що призводило до викривлень в інтерпретації діяльності музею. Зокрема, Боспорські експедиції В. Блаватського та В. Гайдукевича визначалися головними і єдиними осередками наукових досліджень у регіоні. Окрім того, в опублікованих звітах про спільні дослідження не завжди згадувалося про участь співробітників музею в археологічних роботах. Післявоєнна діяльність музею характеризувалася вкрай стисло, найбільше наголошувалося на вивченні героїчного минулого.

Лише наприкінці 80-х рр. ХХ ст. активізувалось вивчення історії української археології. Важливою віхою стало видання дослідження "Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії та культури в Українській РСР" (у 6 частинах). Останнім часом з'явилася низка невеликих за обсягом праць співробітників Керченського історико-культурного заповідника (Н. Биковської, М. Федосєєва, С. Шестакова, Л. Лазенкової), а також кримських дослідників (А. Нєпомнящего, А. Хлівнюка, Н. Кармазіної), у яких частково висвітлено питання пам'яткоохоронної роботи КІАМ та здобутки керченських археологів.

Загалом джерела та історіографія свідчать, що історія археологічної діяльності КІАМ досліджувалась фрагментарно. Внесок працівників музею у створення та діяльність Боспорських експедицій В. Гайдукевича та В. Блаватського, у планомірне розгортання дослідження сільської території Боспору, активна участь у рятівній та пам'яткоохоронній роботі залишилися поза увагою дослідників історії археології.

У другому розділі "Науково-дослідна діяльність Керченського державного історико-археологічного музею у міжвоєнний період" висвітлено історію створення музею, засади його правового функціонування та відтворено процес поступового розгортання археологічних досліджень.

Керченський державний історико-археологічний музей (далі -- КДІАМ) було створено у квітні 1922 р. на базі Керченського музею старожитностей. Досвід дослідження історичних пам'яток, набутий від початку ХІХ ст., активно використовували археологи КДІАМ. Політична та економічна нестабільність початку 20-х рр. ХХ ст., як і недосконалість законодавчої бази в галузі охорони культурної спадщини, що діяла в СРСР, негативно позначились на діяльності установи. Особлива заслуга у розгортанні планомірних та фахових наукових досліджень належить першому директору музею Юлію Юлійовичу Марті. Він реорганізував діяльність установи та перевів її у нове русло, вперше створив експозицію археологічних матеріалів відповідно до епох та хронологічного порядку. Перетворенню КДІАМ на центр пам'яткоохоронної роботи сприяв той факт, що його директор водночас очолював Керченський ОХРІС. Також при музеї було створено Керченське відділення Російського товариства з вивчення Криму. Одним із завдань діяльності відділення було дослідження археологічних та історичних пам'яток Керчі шляхом проведення відкритих наукових зборів та участі в діяльності КДІАМ.

В умовах економічної кризи Керченський музей перетворюється на центр пам'яткоохоронних досліджень, а рятівні розкопки стали одним із головних видів робіт. У результаті обстеження зруйнованих маєтків археологи дослідили низку катакомб, ділянку ґрунтового некрополя, а також частину оборонного муру з вежею. Після звернення Ю. Марті до відповідних державних інституцій ці пам'ятки було частково націоналізовано.

У 1925 р. Ю. Марті розробив перший план діяльності Керченського музею, розрахований на п'ять років. Пріоритетними напрямками археологічних досліджень визначались обстеження пантікапейського городища та пошукові роботи на території Керченського півострова з метою картографування стародавніх поселень, городищ, валів, водогонів та інших пам'яток історії. Окрім того, було заплановано публікацію матеріалів архіву Керченського музею, а також роботи зі складення карти пантікапейських некрополів.

Важливою подією в історії вітчизняної археології стало проведення у 1926 р. у Керчі наукової конференції археологів СРСР як радянського аналогу дореволюційних археологічних з'їздів. Помітного значення цьому науковому форуму надавав той факт, що в роботі конференції брали участь керівники головних археологічних установ СРСР, провідні вчені та археологи (загалом 135 осіб із 30 міст країни). Під час роботи конференції працювало чотири секції: первісної (доісторичної), ірано-елінської, середньовічної та тюрксько-татарської археології. На засіданнях, окрім знайомлення з результатами польових досліджень, обговорювались питання методики проведення археологічних робіт.

Одним із напрямків пам'яткоохоронної роботи Керченського музею у зазначений період стало вимежовування античних городищ на території Керчі. Таким чином було перетворено на заповідники та передано Керченському музею городище Мірмекій, частину гори Мітридат, рештки городища Ілурат, Німфей тощо (більше 50 об'єктів).

У другій половині 20-х рр. ХХ ст. на території Пантікапея та його некрополів проводились лише невеликі рятівні розкопки. Головним їх підсумком слід вважати відкриття гончарної печі, локалізацію ремісничих кварталів, а також дослідження найбільшої ділянки некрополя на Глинищі. У 1930-1931 рр. Ю. Марті дослідив частину оборонного муру (розкопки біля старого приміщення музею). Роботи після великої перерви були продовжені у 1939-1941 рр. і принесли низку видатних відкриттів. Ю. Марті вдалося дослідити рештки великої суспільної споруди та частину стіни, що, на його думку, була огорожею акрополя Пантікапея. За матеріалами розкопок попередніх років на території городища Ю. Марті склав топографічну карту і висловив припущення щодо загального планування столиці Боспорського царства.

Із перетворенням Керчі на значний металургійний центр Ю. Марті розпочав дослідження античних міст Тіритака та Мірмекій, ініціював створення Керченської (Камишбурунської, а згодом Боспорської) археологічної експедиції. До її складу Керченський музей увійшов на правах окремого загону, мав об'єкти самостійних досліджень (систему укріплень міста). Оскільки експедиція працювала лише влітку, співробітники музею наглядали за земляними роботами на городищі впродовж року. Особливістю такої наукової співпраці (що продовжувалось і в наступні періоди) стало те, що знайдені археологічні матеріали, як і звіти, були передані керівникам експедицій, а згодом вивезені з Керчі. Слід зазначити, що саме на розкопках у Керчі проходили школу ведення польових робіт та вдосконалювали свої вміння такі видатні археологи, як В. Блаватський, В. Гайдукевич, Л. Славін, М. Кобиліна.

З 1925 р. Ю. Марті проводив розвідувально-топографічні роботи на чорноморському узбережжі Керченського півострова, а в 1927 р. вперше розпочав археологічні розкопки городищ Кіммерік, Кітей, Киз-аульського некрополя та ін. Через недостатнє фінансування роботи були зосереджені на дослідженні Кітея.

Таким чином, у міжвоєнний період Керченський музей провів значну пам'яткоохоронну та науково-дослідну роботу. Було започатковано дослідження фортифікаційних споруд та городища Пантікапея, "малих" міст та хори Боспору.

У третьому розділі "Археологічні дослідження Керченського державного історико-археологічного музею у 40-х -- на початку 60-х рр. ХХ ст." висвітлено діяльність КДІАМ під час Великої Вітчизняної війни та в перші післявоєнні десятиліття, простежено зміни державної політики у галузі культури, що суттєво вплинули на роботу установи, відзначено особливості наукової співпраці та ін.

Керченський музей після початку Великої Вітчизняної війни та окупації Керчі продовжував працювати. На замовлення німецької влади усі артефакти були сфотографовані, найцінніші з них (як і частина архіву та бібліотеки) вивезені до Німеччини. Науково-дослідна робота музею зводилась головним чином до експонування, проте збиралась інформація про виявлені під час військових дій будівельні залишки та старожитності.

Повоєнний період став переломним в історії діяльності музею. Значні втрати установи у поєднанні з неукомплектованістю штату, відсутністю фінансування та післявоєнною розрухою в Керчі негативно позначились на обсягах наукових досліджень. Відновлення археологічної діяльності установи було поставлено одним із найголовніших завдань уже у 1944 р. Упродовж 1944-1945 рр. проведено комплекс заходів щодо визначення стану археологічних пам'яток, досліджуваних у довоєнні часи. Це дало змогу значно розширити уявлення про археологічну карту Керчі, визначити пріоритетні для дослідження ділянки на городищі Пантікапея та відновити межі заповідників навколо античних городищ. За зверненням музею влітку 1944 р. експедиція Інституту історії матеріальної культури провела розвідки в Керчі, підсумок яких було викладено в "Акті про пошкодження, нанесені земляними роботами різним старожитностям, розташованим на горі Мітридат".

З огляду на недостатність кадрів та значні обсяги археологічних робіт Керченський музей ініціював створення Боспорської археологічної експедиції під керівництвом В. Блаватського та сприяв відновленню досліджень експедиції під керівництвом В. Гайдукевича. У 50-х рр. ХХ ст. Керченський музей брав участь у розкопках археологічної експедиції під керівництвом І. Кругликової та був співорганізатором низки підводних досліджень. Проте змінився характер наукової співпраці. Щорічно участь у роботах зазначених осередків брали 1-3 співробітники музею (при загальній кількості штату установи у 8 осіб), музей фінансував розкопки, проте відомості про це не завжди відображались в опублікованих звітах. Продовжувала існувати практика вивезення з Керчі найцінніших археологічних матеріалів та звітів. Об'єктами досліджень експедицій В. Гайдукевича та В. Блаватського часто ставали пам'ятки, виявлені співробітниками КДІАМ під час спостереження за земляними роботами. Прикладами цього може слугувати дослідження так званої "заміської садиби", розкопки склепів 1954 та 1956 рр., обстеження частини некрополя біля с. ім. Войкова.

У 1948 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову "Про поліпшення охорони пам'яток стародавньої культури", на підставі положень якої Керченський музей почав отримувати "відкриті листи" на проведення рятівних розкопок та археологічних розвідок.

У зв'язку з повоєнною відбудовою міста співробітники музею провели низку рятівних розкопок. Вже у 1945 р. було укладено договори між музеєм та будівельними організаціями міста про спостереження за землерийними роботами та проведення термінових розкопок.

Одним із головних об'єктів нагляду співробітників КДІАМ був північний схил г. Мітридат, де в давнину була розташована частина пантікапейського некрополя. У другому кварталі 1945 р. співробітники музею обстежили північний схил Мітридату і встановили місцезнаходження 12 розписних склепів і катакомб. Археологічна документація про ці пам'ятки поховальної архітектури, що зберігалась в архіві музею, була втрачена. Тому, для відтворення археологічних паспортів пам'яток ця ділянка гори неодноразово і навіть повторно обстежувалась.

Під час огляду співробітники музею зазначали, що територія некрополя Пантікапея на північному схилі Мітридату руйнується талою водою та дощами. З огляду на це у 1947 р. КДІАМ обстежив найбільш зруйновані ділянки некрополя на куті 1-ї Нагорної вулиці та 2-го Нагорного провулку, а також на вул. Кирова.

З початку 50-х рр. ХХ ст. в археологічній діяльності Керченського музею простежується розгортання археологічних досліджень, спричинене активізацією будівництва в місті, а також поліпшенням фінансування археологічних робіт. Слід зазначити, що не зважаючи на те, що співробітники музею наприкінці 40-х -- у 50-х рр. ХХ ст. отримали лише три "відкриті листи", але звіти про проведені охоронні розкопки регулярно передавались до польового комітету ІА АН СРСР. Особливо відзначається археологічна діяльність співробітників музею А. Іванової, Л. Чуїстової, С. Лев (Берзіної), В. Цехмістренка, В. Куніна, Н. Піткіної (Куніної) В. Азарової.

Майже після сорокарічної перерви Керченський музей провів розкопки низки курганів на території сіл Приозерне, Аршинцеве, ім. Войкова та Керчі. Завдяки цьому було суттєво доповнено уявлення про розміри та особливості курганних некрополів, архітектурні особливості підкурганних споруд. У результаті спостереження за прокладанням міських комунікацій у центральній частині Керчі було визначено межі приморського району Пантікапея та межі некрополя на Глинищі. Важливим підсумком археологічних робіт стало відкриття решток декількох святилищ І-ІІІ ст. н. е., зокрема Афродіти Апатури. Виявлені матеріали дозволили переглянути твердження про релігійне життя населення Пантікапея. Рятівні розкопки музею стали головним джерелом поповнення археологічних колекцій Керченського музею, в першу чергу "кам'яного архіву" Боспору -- лапідарія. У 1962 р. співробітники музею на південному схилі Мітридату виявили фрагмент горельєфу, близького за стилем до Фідія. На ділянці розкопу також було досліджено низку поховань заможних пантікапейських громадян. Загальним недоліком розкопок цього періоду можна вважати відсутність чіткої локалізації пам'яток у звітах.

Новим напрямком археологічних пошуків співробітників КІАМ став збір матеріалів для відтворення історії літописного Корчева. На вул. 23 травня 1919 р., на вул. Театральній (біля школи ім. Короленка) співробітники музею обстежили декілька середньовічних християнських поховань, а також зібрали матеріали (уламки полив'яного посуду, чубуки люльок), що дозволили приблизно визначити територію міста в часи турецького панування. Одним із об'єктів досліджень стала видатна пам'ятка візантійської архітектури церква Іоанна Предтечі. Тут було зібрано значну кількість архітектурних деталей, що свідчили про характер міської забудови Пантікапея та Корчева.

Одним із головних завдань археологічної діяльності Керченського історико-археологічного музею було створення археологічної карти Керченського півострова. Потреба обумовлювалась тим, що від самого початку археологічне дослідження території проводилось безсистемно. Плани, зняті на початку ХІХ ст., були адже рельєф більшості пам'яток до другої половини ХХ ст. змінився. Хоча карта археологічних пам'яток Керченського півострова була необхідною усім без винятку археологічним експедиціям, що проводили дослідження цієї території, її складання ініціював і більшою мірою проводив Керченський музей. Завдяки археологічним роботам співробітників музею С. Семенова та В. Куніна така карта була створена на початку 60-х рр. ХХ ст. На карту Керченського півострова були перенесені дані архіву КДІАМ, повідомлення В. Веселова про виявлені археологічні пам'ятки. До роботи було залучено й керченського міського архітектора. На підставі бібліографічних даних співробітники музею склали картотеку населених пунктів Боспорського царства.

Відсутність "відкритого листа" на проведення стаціонарних розкопок стала однією з передумов того, що виявлені відомості та пам'ятки ставали об'єктами досліджень археологічних експедицій з Москви, Ленінграда та інших археологічних осередків. Показовою в цьому плані стала діяльність В. Веселова -- "громадського інспектора з охорони пам'яток культури", який, провівши низку археологічних розвідок, передав їх результати І. Кругликовій. Подібним чином було використано відомості, зібрані С. Семеновим та В. Куніним.

Таким чином, повоєнні роки для Керченського музею стали важким періодом втрат, нового становлення та поступової еволюції. Археологічна діяльність музею проводилась у трьох напрямках: участь у роботах археологічних експедицій з Москви, Ленінграда, Києва; проведення рятівних розкопок; пошукова діяльність з метою складення археологічної карти півострова.

У четвертому розділі "Археологічна робота Керченського музею (1963-1988 рр.)" аналізується заключний етап діяльності установи, з'ясовано напрямки пам'яткоохоронної роботи, висвітлено процес відновлення самостійної археологічної діяльності.

Зазначений період розпочався з музейної кризи, коли протягом одного року зі штату музею вибуло чотири з восьми наукових співробітників, серед них директор та заступник директора з наукової частини. Також скоротилося фінансування музею, а в 1965 р. його було перейменовано на Керченський історико-археологічний музей. Справі охорони пам'яток культури сприяло утворення в Керчі відділення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, яке очолив директор КІАМ М. Литвиненко.

Традиційно, впродовж зазначеного періоду, КІАМ брав участь у розкопках Пантікапея, Гермонаси, Ілурату та Німфея, у роботах вздовж траси майбутнього Північно-Кримського каналу. У 1964 р. музей входив до складу експедиції під керівництвом О. Гадла, що досліджувала середньовічне поселення "чорних болгар". Окрім того, Д. Кирилін упродовж значного часу був учасником Михайлівської античної експедиції ІА АН СРСР під керівництвом Б. Петерса, що досліджувала фортецю перших століть нашої ери, розташовану за 3-4 км від Ілурата. У складі цієї ж експедиції у 1969 р. Ю. Трещова проводила розкопки 17 курганів доби бронзи біля с. Михайлівка. Продовжувалась співпраця музею і з іншими археологічними експедиціями ІА АН СРСР та ІА АН УРСР.

Окрім дослідження історії античних міст Боспору та їх некрополів, вивчення хори, Керченський музей розпочав розробку питань заселення півострова з найдавніших часів зокрема, в добу мезоліту та неоліту. Відзначається діяльність Первісної археологічної експедиції музею під керівництвом Л. Мацкевого. Завдяки археологічним дослідженням біля сіл Фронтове, Ленінське, Лугове, Алєксєєвка, Тасунове було розроблено періодизацію заселення Східного Криму в добу мезоліту-неоліту та типологію пам'яток. Поселення кам'яного віку поділено на стоянки (Фронтове І, Ленінське І, Лугове І, Алексєєвка І), місцезнаходження (Лугове ІІІ, Лугове ІV, Ленінське ІІІ, Кой-Асан тощо) та пункти з окремими знахідками (Барзовка І, Ленінське ІІ).

Загалом на території Керченського півострова за чотири роки діяльності Первісної археологічної експедиції КІАМ було виявлено 34 пункти із знахідками мікролітичної індустрії, з яких 10 стоянок, 11 місцезнаходжень та 13 пунктів з окремими знахідками. Культурні комплекси епохи мезоліту та неоліту, простежені стратиграфічно, виявлені на п'ятьох пам'ятках. Також було зафіксовано місцезнаходження десятьох мезолітичних та чотирьох неолітичних поселень. Близько 15 пам'яток були датовані мезолітом та неолітом. Отримані результати дозволили переглянути твердження про те, що в кам'яну добу на Керченському півострові існували лише тимчасові стоянки.

Експедиція КІАМ під керівництвом Д. Кириліна проводила дослідження з метою виявлення поселень -- центрів соляного та металообробного ремесла. Упродовж 1964-1966 рр. Д. Кирилін досліджував Ортельське античне поселення. Результати робіт дозволили з'ясувати характер пам'ятки, її господарську спеціалізацію, а також переглянути твердження про стан Тобечицького озера в античну добу.

На початку 80-х рр. ХХ ст. співробітники Керченського музею продовжили розкопки поселення бронзового часу Каменка, дослідили низку споріднених городищ на території Східного Криму. Таким чином було відтворено історію заселення півострова в добу міді-бронзи та виділено групу культур типу Каменка.

Специфічне ставлення державних установ та організацій до пам'яток культури призвело до масового їх знищення. Наукові співробітники музею у другій половині 60-х -- у 70-х рр. ХХ ст. провели низку рятівних розкопок курганів доби бронзи біля сіл Лугове, Чистопілля, Аджимушкай, елліністичних курганів на околицях Керчі тощо. За результатами розкопок курганів доби бронзи С. Бессонова створила концепцію, що розкривала особливості господарства та вірувань племен, що населяли Східний Крим. Відкриттям світового рівня стали результати дослідження курганної групи "Три Брати" на території Другого чорноморського рудника. Тут Д. Кирилін у 1965-1967 рр. провів розкопки кількох поховань у склепах, частина з яких виявилась непограбованою.

На базі Керченського музею було створено ще одну археологічну експедицію під керівництвом С. Щербака, головним об'єктом досліджень стало проведення пошуків в Аджимушкайських каменоломнях з метою відтворення історичної правди про бійців підземного гарнізону. У другій половині 60-х рр. ХХ ст. у дослідженнях каменоломень брали участь співробітники журналу "Вокруг света", пошукові організації СРСР. Результати цих розкопок мали широкий розголос у країні, але маловідомим є той факт, що вперше археологічні пошуки у підземеллях Аджимушкаю були проведені у 1959 р. самими співробітниками музею.

На початку 70-х рр. Керченський музей продовжив рятівні розкопки Кітейського городища. Розкопками керували С. Бессонова, а пізніше -- Є. Молєв. Було обстежено систему укріплень міста та зольник. Зібрані матеріали значно доповнили відомості Ю. Марті та дали можливість з'ясувати економічну спеціалізацію городища, етнічну приналежність його мешканців. Згодом розкопки пам'ятки розпочала спільна з КІАМ археологічна експедиція Бєлгородського університету під керівництвом Є. Молєва. Загін Керченського музею досліджував некрополь Кітея.

Загін КІАМ під керівництвом О. Чевельова у 1978 р. розпочав дослідження Киз-аульського некрополя. Ця пам'ятка лише частково була обстежена Ю. Марті в 1930 р. і потребувала проведення негайних рятівних розкопок. За результатами робіт уже на початку 80-х рр. ХХ ст. визначено часові межі функціонування Киз-аульського некрополя, його приблизні розміри, встановлено етнічний склад похованих та простежено особливості поховальних звичаїв. О. Чевельов припустив, що некрополь належав поселенню міського типу, де переважало негрецьке населення. Проте під час археологічних розвідок у прилеглих районах не виявлено поселення, до якого можна було зарахувати цей некрополь.

Важливим етапом у пам'яткоохоронній діяльності КІАМ стало створення в 1980 р. Керченської археологічної експедиції під керівництвом О. Чевельова. Експедиція складалася з Південнобоспорського та Тасуновського загонів і досліджувала античні городища, проводила рятівні розкопки на території Керчі.

Співробітник КІАМ В. Холодков дослідив у 1982 р. рештки зруйнованого могильника елліністичного часу біля с. Ново-Ніколаєвка Ленінського району. Викликали зацікавлення час та обставини знищення пам'ятки, проте розкопки визнано безперспективними.

Водночас із збільшенням обсягів досліджень на території Керченського півострова, низку цінних відомостей було зібрано під час спостереження за землерийними, планувальними та іншими роботами на території Керчі. Об'єктами особливої уваги були північний схил г. Мітридат та центральна частина Керчі.

Одним із важливих напрямків археологічних пошуків КІАМ у зазначений період був збір матеріалів щодо локалізації середньовічного Корчева. У зв'язку з переплануванням міської території, музей разом із Інститутом археології Академії наук УРСР з 1963 р. проводив розкопки Ринкової площі, що біля церкви Іоанна Предтечі. Тут виявлено низку будівельних об'єктів, що характеризували етапи заселення території в часи середньовіччя (рештки фортеці, турецьку лазню, декілька житлових приміщень). Також уточнено час спорудження християнської базиліки та церкви. У поєднанні з дослідженнями співробітників КІАМ результати розкопок на Ринковій площі дали підставу стверджувати, що цей район в усі часи існування міста був центром громадського життя. Окрім того, локалізовано ділянки середньовічного цвинтаря, визначено основні риси поховального обряду VІІ-ХІ ст. та зібрано матеріали щодо заселення цієї частини сучасної Керчі у ранньому середньовіччі.

Співробітники музею і надалі проводили нагляд за реставраційними роботами навколо церкви Іоанна Предтечі. Завдяки розкопкам Д. Кириліна та М. Нікитенка було встановлено, що найперші фундаменти церкви споруджені у VІІІ-ІХ ст.

Декілька середньовічних пам'яток були обстежені і на території Керченського півострова. В. Холодков провів низку розвідок уздовж чорноморського узбережжя Керченського півострова (біля с. Завітне, біля г. Опук) з метою пошуку середньовічних поселень.

У зазначений період Керченський музей організував кілька підводних археологічних експедицій з метою складення карти затонулих об'єктів. Важливим підсумком досліджень можна вважати локалізацію городища Акра, затопленого морем. Окрім того, підводні археологи започаткували дослідження решток військової техніки часів Другої світової війни.

Важливу роль у розвитку археологічних наукових знань відігравала публікація результатів польових досліджень. Зазначимо, що в цей період значно збільшився обсяг повідомлень про виконані Керченським музеєм археологічні роботи.

Зважаючи на вагомі результати археологічних та пам'яткоохоронних досліджень, проведених КІАМ за час його існування, новопризначений директор установи Е. Яковенко у другій половині 80-х рр. ХХ ст. доклала всіх зусиль до перетворення музею на Керченський історико-культурний заповідник.

Таким чином, у дисертації вперше наведене теоретичне узагальнення археологічної діяльності КІАМ упродовж зазначеного періоду. Головними науковими висновками дисертаційного дослідження є:

1. Керченський історико-археологічний музей посідає одне з провідних місць серед наукових установ України. В історії його археологічної діяльності виділяється три етапи. І етап охоплює міжвоєнний період і характеризується розгортанням широкомасштабних рятівних археологічних досліджень. Окрім того, вживалися заходи для музеєфікації виявлених об'єктів. Музей об'єднував у своїх лавах досвідчених археологів-практиків та ініціював створення спільної з провідними науковими установами Боспорської археологічної експедиції, брав активну участь у її роботі.

ІІ етап охоплює період 1942-1962 рр. і відзначається зменшенням обсягів археологічних досліджень (за винятком рятівних). Музей виступає організатором досліджень археологічних експедицій Інституту історії матеріальної культури, Державного музею образотворчих мистецтв, Інституту археології Академії наук СРСР та Інституту археології Академії наук УРСР та бере активну участь у їх роботі. Післявоєнна відбудова Керчі та околиць дала змогу скласти уявлення про історичну топографію Пантікапея, його некрополів, городищ та некрополів Тіритаки, Мірмекія, середньовічного Корчева.

ІІІ етап (1963-1988 рр.) характеризується зростанням обсягів археологічних досліджень, в першу чергу самостійних, охоплюючи пам'ятки від мезоліту до середньовіччя.

2. Археологічна діяльність Керченського музею передбачала комплекс дослідницьких заходів, що включав пошуки, виявлення, фіксацію пам'яток, камеральну обробку, опис, збереження, дослідження та експонування археологічних матеріалів. Головним підсумком діяльності КІАМ стало створення значного фонду археологічних джерел.

3. На археологічній діяльності Керченського музею негативно позначились політичні потрясіння та перетворення цієї установи на один з центрів ідеологічної пропаганди.

4. Практика вивезення найцінніших археологічних матеріалів, результатів спільних досліджень до Москви та Ленінграда, центральних музеїв СРСР стала непоправною втратою для культурної спадщини України.

5. Упродовж свого існування, Керченський музей був головним осередком пам'яткоохоронної роботи на території Керченського півострова. Навколо музею згуртувались Керченське відділення ОХРІСу, відділення Товариства з вивчення Криму (ОПИК), а також відділення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

6. Пам'яткоохоронна діяльність Керченського музею дала низку важливих результатів. Вагомі здобутки було отримано під час рятівних розкопок городищ та некрополів Кітея, Кіммеріка, Тіритаки, Киз-аульського некрополя, курганів "Три Брати", каменського поселення, курганів бронзового часу. Також було значно доповнено уявлення про історичну топографію сучасної Керчі.

7. Співробітники Керченського музею розробили методику проведення досліджень курганних та ґрунтових поховань, катакомб, фортифікаційних стін, а також методику комплексного дослідження різночасових багатошарових пам'яток, житлових та культових споруд, виробничих комплексів.

8. Розгортання діяльності КІАМ сприяло апробації та застосуванню найновіших методів наукових досліджень (електромагнітного, геофізичного, підводних пошуків та ін.) з метою поліпшення результативності робіт.

Таким чином, археологічна науково-дослідна діяльність Керченського історико-археологічного музею пройшла тривалу еволюцію, стала надзвичайно цінною та важливою у плані вивчення та збереження культурної спадщини нашого народу.

керченський археологічний музейний науковий

Список опублікованих праць на тему дисертаційного дослідження

1. Баукова А. Поль Дюбрюкс та Іван Стемпковський -- перші археологи-дослідники Пантікапея // Археологічні дослідження Львівського університету. -- Львів, 2004. -- Вип. 7. -- С. 184-190.

2. Баукова А. Імператорська археологічна комісія та її вплив на дослідження античних пам'яток Керченського півострова // Археологічні дослідження Львівського університету. -- Львів, 2006. -- Вип. 9. -- С. 54-58.

3. Баукова А. Із історії охоронних досліджень Керченського історико-археологічного музею в 60-х роках ХХ століття // Наукові записки Національного університету "Острозька Академія". Серія: Історичні науки. -- Острог: Видавництво Національного університету "Острозька Академія", 2007. -- Вип. 8. -- С. 319-324.

4. Баукова А. Археологічні розкопки на території Керчі під час Другої світової війни // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Держава та армія. -- Львів, 2007. -- Вип. 584. -- С. 155-158.

5. Баукова А. Пам'яткоохоронна діяльність Керченського історико-археологічного музею в 20-30-х рр. ХХ ст. // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Серія: історичні та педагогічні науки. -- К.: Видавництво НПУ ім. Драгоманова, 2007. -- Вип. LXVII. -- С. 213-218.

6. Баукова А. Маловідомі факти наукової діяльності Олександра Черниша -- дослідження мезоліту Керченського півострова // Матеріали і дослідження по археології Прикарпаття і Волині. -- Львів, 2007. -- Вип. 11. -- С. 399-401.

Размещено на Allbest.ru