Дмитро Маркович в кооперативному та громадсько-політичному житті України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДМИТРО МАРКОВИЧ У КООПЕРАТИВНОМУ ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

Спеціальність: Історія України

Рекрут Валерій Пилипович

Переяслав-Хмельницький, 2009 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена об'єктивною необхідністю дослідження маловідомих сторінок періоду національно-визвольних змагань 1917-1920 рр., різноманітних аспектів життя, становлення та сподвижницької праці в кінці ХIХ - початку ХХ ст. тогочасних українських діячів, в тому числі формування їхнього світогляду, політичного, наукового, освітнього, культурного і духовного внеску у творення української державності, що сприяє зменшенню кількості “білих плям” нашого минулого.

Серед когорти діячів українського руху часів царської реакції та національної революції і громадянської війни 1917-1920 рр. чільне місце займає Дмитро Васильович Маркович.

У роки радянської влади з ідеологічних причин постать Д. Марковича була забута. Його державницьку, громадську і кооперативну діяльність ніхто не досліджував та, взагалі, про період Української революції говорити було небезпечно. Однак, збережена і нині доступна для широкого загалу дослідників величезна документальна база дає можливість поглибити наші знання про Дмитра Марковича в різних сферах його діяльності: літературній, громадсько-кооперативній та державницькій.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України відповідно до науково-дослідної теми “Актуальні питання історії, історіографії та культури України ХVII-ХХ ст.” (реєстраційний номер 0199U001874).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному науковому аналізі й реконструкції громадсько-політичної, кооперативної, державотворчої і культурно-освітньої діяльності Дмитра Марковича, визначення його ролі та місця в тогочасних суспільних процесах.

Для досягнення мети поставлені такі дослідницькі завдання:

- здійснити історіографічний аналіз наукової літератури і на його основі з'ясувати ступінь висвітлення теми та виявити недосліджені й малодосліджені аспекти життя та діяльності Д. Марковича;

- виявити невідомі архівні документи і матеріали, зробити огляд опублікованої інформації;

- розглянути біографію Д. Марковича, внести відповідні уточнення та розробити періодизацію його життя, громадсько-політичної й кооперативної діяльності;

- охарактеризувати його як кооперативного діяча й учасника визвольних змагань та національно-культурного відродження України початку ХХ століття;

- розкрити місце і роль Д. Марковича у становленні кредитної кооперації на Волині і Поділлі;

- дослідити причини конфлікту на Волині між Д. Марковичем і провідниками політичного “Союзу руського народу”;

- розкрити його громадсько-політичну і державницьку діяльність у добу Української революції 1917-1920 рр.

Об'єктом дослідження є життєвий шлях, кооперативна та суспільно-політична діяльність Дмитра Васильовича Марковича, його участь у національно-духовних процесах українства.

Предметом дослідження обрано діяльність визначних діячів українського національно-визвольного руху кінця ХIХ - початку ХХ ст. на громадській, кооперативній та суспільно-політичній ниві.

Хронологічні рамки дисертації визначені роками життя та діяльності Дмитра Марковича (1848-1920).

Територіальні межі дослідження пов'язані з місцями перебування та діяльності Д. Марковича: Полтавщина, Бессарабія, Київська і Херсонська губернії, Царство Польське Російської імперії, Волинь, Поділля, міста Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський та Вінниця. Достовірність результатів дослідження ґрунтується на глибокому вивченні історіографії проблеми, творчої спадщини Д. Марковича та неупередженому аналізі широкого кола архівних та інших джерел.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації висновки та наукові результати одержані автором особисто. Наукові статті здобувача у фахових виданнях є одноосібними.

Публікації. Результати наукових пошуків викладено у 8-ти публікаціях автора, з них 1 - монографія, і 4 статті у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Загальний обсяг дисертаційної роботи 180 стор., повний - 207 стор., список використаних джерел та літератури складається з 277 найменувань (23 стор.), 3-х додатків (3 стор.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, хронологічні та териториальні межі, методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення результатів та їх апробацію, характер публікацій та структуру дисертації.

У першому розділі “Історіографія проблеми, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано здобутки української історіографії та охарактеризовано джерельну базу наукової розробки теми, яка охоплює відрізок часу з початку ХХ і до початку ХХI ст. Окреслено методологічну основу дослідження. Історіографічне вивчення літературної творчості та кооперативної й громадсько-політичної діяльності Д. Марковича можна умовно поділити на два головні періоди:

1) перша чверть ХХ ст. - етап, коли його літературний доробок аналізується та оцінюється в публікаціях критиків і рецензентів, зроблені перші спроби істореографічно підсумувати творчий шлях й визначити його участь в українському кооперативному рухові та громадсько-політичному житті України;

2) кінець 80-х років ХХ - перші роки ХХI ст. - період повної реабілітації й повернення імені та праць Д. Марковича, його діяльність розглядається в контексті національно-визвольної боротьби українського народу, як діяча кооперативного руху та активного учасника Української революції 1917-1921 років.

Вагоме підґрунтя у формування історіографічних засад життя і діяльності Д. Марковича заклали опубліковані у кінці ХIХ - початку ХХ ст. в україно- й іншомовних виданнях та періодиці статті, рецензії, критичні відгуки, ювілейні присвяти тощо. Зокрема, зіставлення ряду історичних документів і проведене особисте дослідження дозволило О. Маркевичу у 1890 р. висунути найбільш реальну, на наш погляд, геноологічну версію походження української гілки роду Марковичів.

Найбільше і найкраще висвітлена літературна творчість Д. Марковича. Зокрема, у відгуку І.Франка про оповідання письменника відзначалися самобутність і талант автора. Декілька ґрунтовних публікацій про творчість Д. Марковича належать В. Прокоповичу. Під псевдонімами “С. Волох” і “В. Черепин” він став одним із перших дослідників життя і діяльності Д. Марковича та зробив значний внесок в історіографію про нього.

У 1908-1918 рр. з'явилися декілька критичних оцінок творчості Д. Марковича. Зокрема, А. Василько відзначав послідовність автора ідеї гуманізму. У житомирському “Вестнику Волыни” рецензент (криптонім “М. Г-ке”) високо оцінив твори Д. Марковича і назвав його поруч з І. Франком та М. Левицьким та визнав їх кращими представниками української новели. З нагоди 70-річчя від дня народження митця побачили світ декілька статей, зокрема М. Кушніра, інших авторів під криптонімами “Ф.М.”, “В.Д.”, у яких вони в один голос відзначали неабиякі заслуги ювіляра в літературній, громадській, кооперативній та державницькій праці.

У роки згортання так званої “українізації” після виходу у світ 1929 р. збірника творів Д. Марковича його здобуток почали оцінювати з позицій ідеології більшовицької культури.

У сталінські часи та період “хрущовської відлиги” спадщина цього самобутнього літератора довгі роки замовчувалася. Про його громадську, кооперативну та державницьку діяльність у дореволюційний період та за часів УНР з відомих причин говорити було небезпечно.

Нове бачення і ґрунтовне осмислення літературно-громадської діяльності Д. Марковича в 90-х роках здійснено О. Засенком у передмові до збірки “По степах та хуторах”.

Вагомою подією в дослідженні творчої спадщини Д. Марковича стала дисертація С.А. Панченко. Авторка з глибоким знанням генези літературної творчості письменника довела, що літературна творчість та громадська діяльність Д. Марковича підтведжують значимість заслуг письменника перед рідним народом та його культурою.

Останнім часом у вітчизняній історіографії з'явилося декілька ювілейних присвят, які торкаються діяльності Д. Марковича. І. Немченко констатує, що пам'ять про Д. Марковича як митця і просвітника, редактора літературних збірників “Нива” і “ Степ” залишається немеркнучою.

Висвітлення кооперативної діяльності Д. Марковича в науковій літературі не знайшло належного відображення. У фундаментальних дослідженнях І. Витановича, монографіях М. Алімана, С. Бабенка, С. Гелея, Я. Гончарука, Є. Лихолата, Р. Пастушенка, В. Марочка, В. Гончаренка, І. Фаренія, В. Пака і Ф. Левченка, А. Пантелеймоненка та інших кооперативна діяльність Дмитра Марковича не висвітлюється.

Цікаву інформацію про початки кооперативного руху на Волині подав П. Павлюк. Додаткову важливу інформацію і наукові висновки знаходимо в праці О. Реєнта і О.Сердюка “Перша світова війна і Україна”. У ній подана низка маловідомих фактів щодо умов створення (за безпоседньої участі Д. Марковича) Подільського союзу кредитних і ощадно-позичкових товариств. У сучасних публікаціях В. Половця, В. Подоляна і В. Рекрута та інших вітчизняних дослідників кооперативного руху висвітлені основні питання правової бази та організаційно-структурної ієрархії української кооперації початку ХХ століття.

Першу спробу аналізу та маловідому інформацію про громадську діяльність Д. Марковича подала С. Русова. На переконання авторки, для усього українства Д. Маркович залишився як демократ у своїх соціальних та політичних переконаннях, відданий син України.

Наприкінці 1992 р., визначною подією стала публікаціявінницьких краєзнавців Л. Шпильової і М. Становича.

Варто звернути увагу на декілька краєзнавчих розвідок, здійснених на Рівненщині, в яких місцеві дослідники оприлюднили низку маловідомих фактів з життя родини Марковичів та громадської діяльності Дмитра Васильовича на Волині. Зокрема, Б. Денисюк повідомив цінну інформацію про долю дітей Д. Марковича.

Завдяки дослідженням сучасних науковців відкрилася ще одна грань подвижницької праці Д. Марковича. Дослідник Т. Осташко відзначила, що до когорти українських просвітян початку ХХ ст. потрібно віднести Д. Марковича як засновника товариства “Просвіта” у Вінниці. Поряд з цим, із дослідженнями подолянина К. Завальнюка, Дмитро Васильович став одним із фундаторів “Товариства розповсюдження технічної освіти на Поділлі”, яке ставило за мету влаштування агрономічного технікуму тощо.

Вдалу спробу висвітлити постать Д. Марковича у громадсько-політичному житті здійснив С. Світленко. Автор публікації використав маловідомі першоджерела й архівні матеріали, зокрема документи з Державного архіву Одеської області та Інституту рукопису НБУ НАН України й повідомив деякі факти з життя, не висвітлені в історіографії.

Однак, ніхто з критиків та історіографів багатогранної діяльності Дмитра Марковича не звернув уваги на його громадянську позицію щодо так званого “єврейського питання”. Зовсім не висвітлена боротьба письменника проти насадження антисемітизму через діяльність шовіністичних політичних організацій на кшталт “Союзу руського народу”. Випала з істoріографії тема розвитку загострених стосунків між Дмитром Васильовичем та вищим духовним керівництвом Почаївської лаври, котре намагалося посіяти на Волині міжнаціональну й міжконфесійну ворожнечу, упереджено пропагуючи ідеологію великодержавного російського шовінізму.

Історіографія окремих сучасних публікацій В. Острецова, С. Степанова, В. Кожинова підтверджує, що традиції “чорної сотні” продовжують міцно тримати у своїх обіймах частину населення і несуть в маси простого люду міжнаціональний розбрат.

Певну інформацію про політичну боротьбу й участь Д. Марковича в різних державних інституціях подано у творах Д. Дорошенка, Д. Донцова, Є. Чикаленка, С. Русової та інших авторів. Однак вони не розкривають усього спектру державотворчої діяльності Д. Марковича.

У вітчизняній історіографії вкрай мало інформації про участь Дмитра Марковича в діяльності управлінських структур Української держави гетьмана П. Скоропадського. За оцінками професора О. Реєнта та інших сучасних дослідників саме в цей період законотворча діяльність набула сталого розвитку. Так, з прийняттям 8 липня 1918 р. закону про Державний сенат законотворча діяльність покладалася на цей професійний орган, членом якого став Д. Маркович. Важлива інформація про участь Дмитра Васильовича в державних структурах УНР подана у двохтомному збірнику документів і матеріалів “Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 - листопад 1920 рр.”, котрий побачив світ у 2006 р. У передмові В. Верстюк критично ставиться до діяльності очолюваного С. Остапенком уряду, до складу якого входив Д. Маркович.

На хибах у роботі уряду С. Остапенка наголошував і І. Мазепа.

Академік В. Литвин пов'язує недієздатність уряду з об'єктивними причинами, котрі лежали в площині прихильності суспільства до лівих проектів. Науковець Д. Яневський вважає, що відставка кабінету С. Остапенка була спровокована Директорією і поклала початок переходу влади до одноосібної військової диктатури. Аналіз отриманої інформації в поєднанні з даними науково-довідкової літератури дає можливість встановити безпосередній зв'язок Д. Марковича з процесами визвольної боротьби й державотворення України. Використання публікацій дозволило скласти його цілісний політичний портрет, а також пов'язати окремі архівні матеріали та наукові повідомлення в єдину аналітичну лінію дослідження.

Суттєво доповнили дослідження матеріали Державного архіву Хмельницької області (ДАХО), зокрема документи фондів 62 (Подільський губернський комітет у справах дрібного кредиту), Р - 1685 (Кам'янецький окружний союз сільськогосподарських кооперативів і колективів “Господарсоюз”) та ін.

Загострюють увагу деякі розбіжності в історіографії про Д. Марковича щодо дати народження Дмитра Васильовича. Нам пощастило у фондах ДАВО знайти низку унікальних документів, які дозволяють встановити точні хронологічні межі життя Д. Марковича, його службової діяльнoсті, деякі відомості про членів сім'ї та іншу інформацію, яка вкрай обмежено висвітлена у вищезазначених публікаціях. Зокрема в паспортній книжці та службовому атестаті зазначено, що Дмитро Васильович Маркович народився 26 жовтня 1848 р. (за старим стилем) у місті Полтаві, тобто 8 листопада 1848 року, а помер 9 грудня 1920 року. На наше переконання, саме ці дати потрібно вважати офіційними.

Цінним джерелом стали мемуари М. Галагана, Д. Донцова, С. Русової, Д. Дорошенка, П. Скоропадського, Є. Чикаленка та інших. Серед цієї літератури найбільшу цінність у контексті даного дослідження є “Спогади” та “Щоденник” Є. Чикаленка, які справді мають неабияке значення для неупередженого, об'єктивного вивчення складного, іноді суперечливого тлумачення подій навколо Д. Марковича.

Значний масив маловідомої інформації становлять періодичні видання Почаївської лаври, які довгий час перебували “під арештом” і зберігалися у спецсховищах, були недоступними для широкого загалу дослідників. Зокрема “Почаевский листок”, “Почаевские известия”, “Прибавление к Почаевскому листку”, “Волынские епархальные ведомости”, “Вестник Волыни” та інші видання з релігійної тематики відбивають чимало подробиць, не зафіксованих в архівних джерелах або історичних виданнях, які дозволили краще зрозуміти тогочасну історичну атмосферу.

В українських періодичних виданнях 1906-1922 рр., зокрема в газетах “Громадська думка”, “Рада”, “Народна воля”, “Нова рада”, “Життя Поділля”, “Україна”, “Шлях”, “Новий шлях”, “Нові шляхи”, журналах “Літературно-науковий вісник”, “Книгар”, “Киевская старовина” та ін. міститься значний масив надзвичайно цінної інформації з літературної та публіцистичної діяльності Д. Марковича. Важливим джерелом з вивчення історії кооперативного руху є кооперативна преса. Нами опрацьовано 18 комплектів журналів, що випускалися у період 1906-1920 рр. різними кооперативними установами. Найпомітніше місце серед подільської періодики займали журнали “Світова зірниця”, “Кооперативный листок”, “Экономический листок”, “Экономическая жизнь Подолии”, “Справочный листок ПСТП”, “Подільська воля”, “Бюлетень Подільського Союз-банку” та регіональні видання, зокрема “Хозяин”, “Южный кооператор”, “Полтавський кооператор”, “Потребитель”, “Наша хата” та інші.

Отже, виявлені й опрацьовані в роботі різноманітні джерела дозволили ввести в науковий обіг маловідомі факти з життя Д. Марковича та осмислити його кооперативну й громадсько-політичну діяльність.

У другому розділі “Життєвий шлях, становлення Дмитра Марковича як літератора, кооперативного й громадсько-політичного діяча” з'ясовано етапи життя і творчості до виходу на пенсію (1900 р.), розглянуто основні чинники щодо формування світогляду Д. Марковича.

Залежно від біографічних циклів у розділі визначені такі періоди його життя: 1848-1862 рр. - дитинство на Чернігівщині, 1862-1864 рр. - здобув середню освіту в м. Костромі, 1864-1871 рр. - навчання в Ніжинському ліцеї до 1867 р. під опікою дядька О. Марковича та згодом на юридичному факультеті Новоросійського (Одеського) університету (закінчив навчання в 1873 р.), 1871-1900 рр. - служба в судових органах Російської імперії: на Кубані (1871-1873), Бессарабії (1873-1884), Херсонщині (1884-1889), Царстві Польському (1889-1900). В Оргеєві 1880 р. він одружився з удовою, баронесою фон Таубе (в дівоцтві: Олена Іванівна Арандаренко). Там 1 березня 1881 р. в подружжя народився єдиний син Лев (1881-1930 рр.). Згодом, 19 березня 1886 р., (вірогідно, в Херсоні) в сім'ї Марковичів народилась донька Лідія.

8 жовтня 1900 р. за особистим проханням Д. Марковича звільняють з служби у зв'язку з хворобою. Ймовірно, саме влітку 1900 р. родина Марковичів оселилася в невеликиму занедбаному маєтку, збудованому 1855 р. Б. Лобачевським у селі Михалківцях Острозького повіту Волинської губернії. Там розпочався новий проміжок діяльності Д. Марковича вже як господаря-хлібороба, громадського і кооперативного діяча.

В юнацькі роки під впливом дорогих йому людей: батька, дядька Опанаса Марковича та О. Кониського - сформувалися громадянські позиції Д. Марковича, які визначились у його життєвому кредо: боротись проти “подлого режима” єдиним, на його думку, правильним шляхом “народовства”.

Літературну діяльність Д. Маркович розпочав у студентські роки. Публікував свої перші твори російською мовою в місцевій пресі і підписував їх ініціалами “Д.М.”.

В Єлисаветграді Д. Маркович зблизився з учасниками місцевих гуртків інтелігенції під керівництвом д-ра П. Михалевича та О. Тарновського. У діяльності гуртків брали участь відомі особистості, такі, як М. Левитський, О. Русов, Б. Грінченко, О. Волошин, А. Грабовенко, І. Карпенко-Карий. Ще в 1885 р. Д. Маркович набув першого досвіду щодо видавничої справи. Спільно з М. Боровиковським вони редагували й видали в Одесі альманах “Нива”, укладений М. Старицьким.

У Херсоні Д. Маркович почав активно співпрацювати з народовцями, видав 1886 р. в Петербурзі свої твори в альманасі “Степ”, зареєстрованому на ім'я дружини О.І. Маркович.

Представники прокуратури й жандармерії були переконані, що Дмитро Маркович також належав до тих, котрі брали участь у таємному товаристві українських народолюбців. Тому в січні 1886 р. його запросив прокурор і провів бесіду-допит і, попри відсутність прямих доказів і роки бездоганної служби Д. Марковича, його перевели по службі на Кубань.

Ще в 70-х рр. ХIХ ст. Д. Маркович зацікавився діяльністю різних кооперативних товариств, які були засновані у Великобританії і швидко прижилися в умовах стрімкого розвитку капіталізму.

Першими мрійниками і провідниками кооперативної ідеї в Україні стали учасники так званої “Старої української громади”. Серед них були М. Драгоманов, М. Зібер, В. Антонович, Б.Кистяківський, М. Левитський та ін. М. Драгоманов (1841-1895) поєднав історичне коріння й стародавні традиції українського народу з ідеологією кооперативного руху. Його ідеї ґрунтувалися на поглядах провісників європейської кооперації Р. Оуена, А. Сен-Сімона, Л. Блана, П. Прудона, Ф. Лассаля, К. Маркса, Є. Дюрінга і полягали в тому, щоб найскладніші соціальні проблеми розв'язати через організацію спілчанства.

Служба на території Царства Польського, його знання декількох іноземних мов надавали Д. Марковичу можливість краще знайомитися з прогресивними моделями економічного та й політичного устрою сусідніх країн. На початку 90-х років у сусідніх Німеччині та Австро-Угорщині набували стрімкого поширення кооперативні формування типу Ф. Шульце-Деліча та Ф. Райфайзена. Правник за фахом, безперечно, він досконало вивчив засади кооперативного єднання, і йому найближче стали до вподоби товариства у сфері кредитування. Тому в майбутній кооперативній праці він зосередився саме на кредитній кооперації та плідно працював над її розбудовою на українських територіях.

Формування політичного світогляду Д. Марковича відбувалося під впливом глибокого знання кризових явищ у Російській імперії в соціально-економічній сфері життя українського селянства й було тісно пов'язане з загальним розвитком прогресивної громадської думки.

Доба другої половини 70-х - початку 90-х років була найглухішою в історії як кооперативного, так і українського руху. Саме в цей час набув найбільшого поширення “національний індиферентизм”, коли до питання політичної боротьби за власні національні права російське українство ставилося байдуже (цю властивість українців Д. Маркович неодноразово підкреслював). Однак завдяки зусиллям М. Драгоманова, О. Кониського і, особливо, В. Антоновича політичний рух не завмер, а поява на літературній арені нових яскравих талантів - Б. Грінченка, В. Самійленка, В. Леонтовича, Лесі Українки, М. Коцюбинського не дозволила втратити українську ідею. У цей час Дмитро Васильович пристав до ідеї культурно-територіальної автономії для України в складі конституційної, законоправної Російської держави, до якої обов'язково мала прийти імперія. Очевидно, що такі погляди залучили його до політичної боротьби в лавах Української радикально-демократичної партії, членства в Товаристві українських поступовців і згодом в Українській партії соціалістів-федералістів. Про свою схильність до ідеології соціал-демократії письменник написав у автобіографічному оповіданні “Весна” (“Малюнки з життя 1870-х років”), яке було вперше надруковане 1910 р. в журналі “Літературно-науковий вісник”. У творі автор дав зрозуміти, що ідеї західноєвропейських вчених Ш. Фур'є, А. Сен-Сімона, Д. Рікардо і Ф. Лассаля (всі відомі ідеологи вчення про кооперацію) врятують світ від нещадної експлуатації та запровадять справедливу соціальну систему на справедливих засадах братерства, взаємодопомоги, кооперації.

В оповіданні вустами Семена Некори Д. Маркович оприлюднив власну подальшу політичну програму радикальної боротьби проти царизму як боротьбу на життя і смерть з насильством і усім соціальним ладом.

Таким чином, у зазначений період Д. Маркович відбувся як український письменник, став прихильником економічної моделі “кооперативного соціалізму”, обрав шлях політичної боротьби проти царського режиму шляхом конституційних змін у російській монархії та створення соціально орієнтованих систем державного управління з застосуванням широкої національної автономії для всіх суб'єктів майбутньої федеративної Росії.

Третій розділ “Волинський період діяльності Дмитра Марковича” висвітлює подвижницьку кооперативну працю Д. Марковича, його громадянську позицію та незламну боротьбу проти почаївських функціонерів від церкви, котрі намагалися використати кооперативні організації та підкорити їх економічний і соціальний потенціал для досягнення політичних цілей реакційного “Союзу руського народу”.

Плідна праця Дмитра Васильовича в напрямках кооперування сільського населення Волині відкрила нову грань його таланту організатора і свідомого національного інтелігента-українофіла. Засноване ним у 1904 р. Михалківецьке кредитне товариство стало взірцем дотримання справжніх кооперативних принципів турботи про потреби своїх членів і тим здобуло численних послідовників розгалуженої мережі ощадно-позичкових та кредитних товариств губернії, яких на кінець 1914 р. налічувалося майже 450. Неабиякі організаторські здібності Д. Марковича проявилися у проведенні декількох губернських кооперативних форумів, котрі в майбутньому позитивно вплинули на створення кредитного і споживчого союзів кооперації Волині. Високий професіоналізм та бездоганний авторитет правника, визнаний на всеросійському рівні, дозволили йому брати участь у комісіях зі складання нового російського кооперативного законодавства і ряду нормативних документів (1912 р.). За роки кооперативної діяльності на Волині Д. Маркович визначився щодо “хвороб” російського кооперативного руху. Він приєднався до поглядів прогресивної частини кооператорів, які передбачали майбутнє українській кооперації, побудованої на принципах “рочдельських піонерів”, без використання кооперації як засобу визискування. Під час життя на Волині Д. Маркович відбувся як неабиякий організатор і вправний господарник. За короткий термін він зумів відродити занедбане господарство, запровадити новітні технології обробітку землі й досягти вражаючих результатів у інших сферах аграрного виробництва. Але чи не найголовнішою заслугою Д. Марковича стала його боротьба проти спроби почаївських функціонерів від церкви політизувати кооперативний рух та підкорити його під керівництво реакційного “Союзу руського народу”. В умовах потужного державного і релігійного тиску разом з прихильниками Дмитрові Васильовичу вдалося засобами друкованого слова в значній мірі відкрити “сірим волинякам” реакційну сутність “союзників” та показати їхні хижацькі наміри шодо ошуканства. В періодичних виданнях “Громадська думка”, “Рада”, “Вестник мелкого кредита”, “Муравейник” та ін. він помістив більше 10 статтей, які викривали великодержавний російський шовінізм та наміри почаївських ченців посіяти міжнаціональну й міжконфесійну смуту.

На захист волинської кооперації і Д. Марковича виступили відомі українські кооператори Х.Барановський, Й. Волошиновський, К. Храневич, котрі в часописах “Сплотчина”, “Світова зірниця” та ін. також висвітлювали антикооперативний зміст задумів почаївських “союзників”.

Загалом, завдяки відданості Д. Марковича кооперативним принципам і слідуванню моральним і етичним християнським цінностям, вдалося запобігти спаплюження кооперативної ідеї. Це була безперечна суспільна перемога. Не менш важливими здобутками волинського українства під проводом Д. Марковича стали заходи проти насадження великодержавного російського шовінізму та розпалювання міжетнічної ворожнечі, особливо щодо єврейського населення Волині.

Відверті образи й надумані звинувачення, якими були насичені публікації в шаленому потоці друкованої інформації почаївських “патріотів”, завдали Д. Марковичу найбільших моральних втрат. Він змушений залишити своє господарство синові і на початку 1913 р. переїхати до Вінниці. Таким чином, подвижницька кооперативна праця Д. Марковича на Волині ставить його в ряди українських кооператорів початку ХХ ст., які сенсом свого життя вважали перемогу кооперативних ідеалів і національну незалежність власного народу. За цей час він відбувся як неабиякий організатор і вправний господарник. Відверта боротьба проти великодержавного шовінізму загартувала Д. Марковича і спонукала до переосмислення політичних поглядів на користь радикалізації боротьби з ненависним йому царським режимом. За мету в цій боротьбі він обрав ідеали національної революції та демократизації суспільства.

У четвертому розділі “Дмитро Маркович на Поділлі” простежено діяльність Дмитра Васильовича на кооператоративній ниві, його участь у громадсько-політичних заходах революційного періоду та висвітлена його державницька праця в установах Української Народної Республіки.

З прибуттям на терени Подільського краю Дмитро Васильович не полишав займатись кооперативною справою. Д. Маркович брав участь в роботі ІІІ з'їзду представників споживчих товариств губернії, який відбувся 25-27 червня 1913 р. у Вінниці. У роботі форуму також брали участь керівництво губернії, представники з Москви, Києва, Одеси, Волині, Бессарабії, Херсонщини та делегати від кредитних, ощадно-позичкових і сільськогосподарських товариств. Для Д. Марковича зібрання виявилось слушною нагодою познайомитися з лідерами кооперативного руху.

Визначною подією в кооперативному русі Росії став ІІ Всеросійський з'їзд представників кредитної, споживчої, сільськогосподарської та промислової кооперації, який відбувся 1-7 серпня 1913 р. у м. Києві.

До низки загальних питань було включено проект закону про кооперацію. Д. Маркович брав активну участь у роботі кредитної секції, очолюючи її законодавчий комітет. Завдяки плідній роботі членів комітету, зібрання остаточно виробило основні положення законопроекту про кооперацію. В листопаді 1913 р. з дозволу Міністерства фінансів Дмитро Васильович вступив на службу членом обліково-позичкового комітету у справах дрібного кредиту Вінницького відділення державного банку. Така відповідальна робота дозволила Д. Марковичу досконало ознайомитися з підвалинами ієрархічної структури кредитування державного банку Російської імперії, і, найголовніше, він отримав можливість необмеженого спілкування з широкою аудиторією фізичних і юридичних осіб Подільської губернії. Початок 1914 р. означився важливою подією в кооперативному русі губернії. За ініціативою кооператорів та губернських органів 24-26 січня 1914 р. у Вінниці була скликана Перша кооперативно-адміністративна нарада за участю еліти кооперативного руху Поділля і земських органів управління - загалом 81 учасник. Д. Маркович брав активну участь у виробленні рішень цієї наради. У підсумку було створено “Кооперативну нараду” - єдиний постійно діючий координаційний кооперативний орган губернії, що сприяв розвитку кооперації Поділля.

13 травня 1915 р. з “височайшого” дозволу Ради Міністрів був затверджений статут Подільського союзу кредитних і ощадно-позичкових товариств. 13-14 вересня 1915 р. у Вінниці відбулись перші загальні збори уповноважених Подільського союзу, на яких відбулися вибори ради Союзу і правління. Головою правління делегати обрали Д. Марковича, всупереч намаганням не визнавати мандат Дмитра Васильовича на цих зборах (спроба помсти губернатора за викриття фінансових зловживань і відставку голови управи Вінницького повітового земства).

Утворений кредитний Союз зазнавав утисків і недовіри владних структур губернії, що викликало певне ігнорування з боку більшості фінансово зміцнілих товариств. Лише особистий ентузіазм Д. Марковича, який спромігся організувати закупівлю 100000 пудів хліба для потреб армії, завдяки чому вдалося значно зменшити можливі збитки, фактично врятувати від розпаду нещодавно створену організацію.

6 вересня 1916 р. були скликані позачергові загальні збори уповноважених Союзу, на яких кооператори вирішили облаштувати 9 ремонтних майстерень примітивного типу, 1 майстерню вищого рівня і 1 майстерню зі складом вугілля, металів та інших матеріалів. Також уповноважені доручили правлінню заснувати свій друкований періодичний орган з одностайною вимогою, щоб цей орган видавався українською мовою, а обов'язки редактора журналу одноголосно поклали на голову правління Дмитра Марковича.

Бюрократична тяганина, цензура, а згодом революційні події та інші умови не дозволили вийти часопису під назвою “Подольсоюз”. Другі чергові загальні збори уповноважених Подільського союзу (19-20 березня 1917 р.) вирішили не чекати дозволів на відкриття “Подольсоюзу”, а тимчасово змінити назву і заснувати новий журнал “Подільська воля”.

Початок 1917 р. приніс певні позитивні успіхи в діяльності кооператорів губернії. На Других чергових загальних зборах уповноважених Подільського союзу кооператори за пропозицією Д. Марковича одностайно ухвалили рішення всіляко підтримати створення “Южного кооперативного банка” в Києві та з філією в Одесі.

Визнання неабиякої ролі подільської кооперації в українському кооперативному русі сталося на другому Всеукраїнському кооперативному форумі, який відбувся 16-19 серпня 1917 р. в Києві. До складу обраного з'їздом Центрального українського кооперативного комітету (далі: ЦУКК) увійшли два представники від Подільського союзу - П. Відибіда та Д. Маркович, котрого обрали додатковим голосуванням, визнаючи його неабиякий авторитет і заслуги перед українською кооперацією.

Подільський кредитний союз став одним із засновників українських кооперативних центрів (Українбанк, Централ, Дніпросоюз, Книгоспілка та ін.). Зокрема, 16 вересня 1917 р. відбулася важлива для української кооперації подія - створення кооперативного Українбанку, в основі якого були закладені пропоновані Д. Марковичем принципи акціонування банку лише союзними організаціями, тобто без участі фізичних осіб. Загалом, плідна праця Д. Марковича на посаді голови правління кредитного союзу дозволила отримати вражаючі результати. За три роки діяльності основний капітал Союзу збільшився у 6 разів, а обороти і баланс установи стали у 100 разів більшими. Значні кошти виділялися на організацію культурно-просвітницької діяльності серед населення губернії.

За короткий час проживання у Вінниці Д. Маркович зумів набути високого авторитету серед мешканців міста та стати одним із лідерів української громади. Його обирали від першого територіального відділення м. Вінниці радним (депутатом) Вінницького повітового земства терміном на 1914-1917 роки. Висока моральність, принциповість і талант організатора привернули увагу радних, і вони восени 1914 р. Д. Марковича обрали головою повітової земської управи. Подільський губернатор граф П. Ігнатьєв у беззаперечній формі телеграмою 27 грудня 1914 р. не затвердив Д.В. Марковича на цій посаді.

Особливо дбав Д. Маркович про організацію народної освіти в Україні, у Вінницькому повіті зокрема. Він підготував на засідання земських зборів доповідь “О недостатках школьного образования”, яка на підставі глибокого дослідження автора відкривала всі разючі контрасти освіти українського населення. У напруженому ритмі революційних подій Д. Маркович зумів створити Союз подільських українців, кооперативне видавництво “Воля” і організував видання українського часопису “Подільська воля”, яке поширювало ідею незалежності України та сприяло утвердженню влади УЦР на території губернії. 5-6 травня 1917 р. у Вінниці відбувся І Подільський український з'їзд, у роботі якого взяли участь більше 400 представників волосних комітетів, кооперативів, осередків “Просвіт”, відділів Союзу подільських українців, громадян та представників національних меншин Поділля (поляків, євреїв та ін.). Форум обрав Д. Марковича головою Подільської губернської української ради (ПГУР), котра стала легітимним представником УЦР на Поділлі.

Під час жовтневого перевороту 1917 р. зусиллями керівництва ПГУР розпочалася українізація військових формувань: вдалося провести часткову демобілізацію пробільшовицьки налаштованих вояків, у Вінницю було введено 6-8 гайдамацькі полки, посилився вплив у губернських і повітових виконавчих органах. Такі заходи дозволили в кінці листопада встановити нове, доволі хитке, двовладдя: Ради робітничих і солдатських депутатів та ПГУР. На заклик УЦР по всій Україні відбулися урочисті оповістки тексту III Універсалу. 30 листопада - у Вінниці на засіданні Міської думи Дмитро Маркович від імені ПГУР українською, єврейською, польською та російською мовами оголосив текст Універсалу і закликав радних підтримати цей історичний документ. Дума визнала Центральну Раду і Генеральний Секретаріат за верховну владу в Україні. Таким чином, багатогранна діяльність Д. Марковича мала творчий характер, несла чітко визначені риси боротьби за українське національне відродження і була спрямована на вирішення нагальних потреб населення.

Д. Маркович вже на початку 1918 р. змушений був залишити активну кооперативну працю і перейти на відповідальні державні посади УНР. Лише за декілька місяців праці на посаді Генерального судді УНР Д. Маркович проявив себе неабияким знавцем і спеціалістом у правничих і господарських справах та виступив з низкою слушних пропозицій налагодження економічної безпеки України.

В Українській Державі гетьмана П. Скоропадського Д. Маркович обіймав високі посади сенатора і прокурора Генерального суду. Репрезентуючи та захищаючи інтереси подільських кооператорів у вищих органах влади, Д. Маркович не допустив пограбування кооперативного Союзу та рішуче втрутився у протиправні дії австрійських і німецьких військових адміністрацій щодо діячів Центральної Ради та кооперативних організацій. Використовуючи службові можливості та членство в ЦУКК, Д. Маркович запобіг фізичному знищенню ряду кооперативних діячів, зокрема П. Відибіди та І. Зборовського.

За короткий термін державної діяльності на посаді “найвищого судді” Директорії УНР та міністра юстиції в уряді С. Остапенка Д. Маркович проводив українізацію апарату судочинства і прокурорського нагляду, спрямував роботу Міністерства на забезпечення правопорядку на території УНР та займався розробкою законодавчої бази щодо захисту честі й гідності громадян молодої Української держави. Директорія УНР та органи юстиції під керівництвом Д. Марковича в складних зовнішніх і внутрішніх політичних умовах намагалися рішуче протидіяти проявам анархізму та погромницьких настроїв щодо єврейського населення, що в значній мірі вплинуло на скорочення жертв серед єврейського населення на контрольованих Директорією українських територіях.

Невдала спроба виїхати з урядовою місією до Італії закінчилась принизливим полоном у більшовиків та “добровольців” у м. Одесі (квітень - жовтень 1919 р.), але природна кмітливість і величезний життєвий досвід дозволили Д. Марковичу вирватися з ворожого табору і повернутися додому, в рідну Вінницю.

З припиненням державної служби Дмитро Васильович продовжив літературну і громадську працю, і до кінця життя намагався всіляко сприяти боротьбі з ненависними йому україножерами.

В умовах неминучої катастрофи визвольної боротьби Директорія УНР знайшла можливість віддячити Д. Марковичу за його героїчну працю на користь українського народу й ухвалила рішення про виділення йому значної суми коштів, чим підтвердила неабиякі його заслуги перед Україною.

Отже, за короткий період життя та діяльності на теренах Подільського краю Д. Маркович вніс вагомий внесок у розвиток кооперативного руху губернії. Його участь в громадсько-політичному та державницькому житті України була спрямована на українське національне відродження та здобуття незалежності в боротьбі з численними ворогами й недругами УНР.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження автором зроблено такі висновки:

1. Діяльність видатного українського діяча Д. Марковича (1848-1920) в кооперативному та громадсько-політичному житті України вперше стала об'єктом дисертаційної роботи. Дослідження діяльності Д. Марковича в зазначених аспектах показало відсутність всебічного наукового аналізу та обмаль в Україні відомостей про його подвижницьку кооперативну та громадсько-політичну працю, незнання окремих сторінок біографії, не використання в науковому обігу нових архівних, документальних і літературних матеріалів. У сукупності це не дозволяло глибоко і всебічно репрезентувати особистість Д.В. Марковича і його кооперативну, громадську та державницьку діяльність;

2. Аналіз джерельної бази дав змогу встановити, що у своїй сукупності зазначені в дисертації групи джерел становлять багатий і різноманітний комплекс документального забезпечення досліджуваної проблеми. Їх опрацювання дало можливість досягти мети дисертаційного дослідження, показати значення концептуальних засад творчої спадщини Дмитра Марковича та визначити періоди життя і його діяльності;

3. Становлення особистості Д.В. Марковича, його високих загальнолюдських моральних якостей проходило під впливом членів родини, дядька Опанаса Марковича, письменника О. Кониського та ін. Формування світоглядних позицій Дмитра Васильовича припало на другу половину ХIХ ст., часи відміни кріпосного права, поширення ідеології нородовства серед частини прогресивних українців, зародження кооперативного руху на території етнічної України. Сенсом його життя стало відродження української нації, її культури і державності. Нами визначено, що впродовж державної служби в судових органах Російської імперії (1871-1900) Д. Маркович стояв на позиціях українських народовців, займався літературно-видавничою діяльністю, поширював серед українства ідеї гуманізму та пропагував європейські форми соціального захисту через утворення різних кооперативних товариств; мемуар історіографія національний

4. Під час проживання на Волині (1900-1913) Д. Маркович став прихильником ідей партії українських поступовців, активно залучився до розбудови крайового кооперативного руху та рішуче виступив проти засилля чорносотенної ідеології в середовище волинської кооперації. У цей час він відбувся як фундатор кредитної кооперації, організатор кооперативної спілки на Волині, знавець і розробник нового російського кооперативного законодавства. Громадська діяльність Д. Марковича була направлена на боротьбу проти провідників почаївського “Союзу руського народу”, котрі намагалися в черговий раз ошукати неосвічене волинське селянство. Він відверто виступив проти насадження російського великодержавного шовінізму та активно боровся проти засилля антисемітизму і внесення міжконфесійного протистояння в суспільне життя краю;

5. Доведено, що подільський період (1913-1920) життя і діяльності Дмитра Марковича виявився найбільш продуктивним у його кооперативній, громадській та державотворчій діяльності. Він став визначним українським кооперативним діячем, обирався депутатом губернських і повітових земських зборів, організував кооперативне видавництво “Воля” й керував редакцією часопису “Подільська воля”, став одним із засновників Вінницького товариства “Просвіта”, очолював Подільську губернську українську раду, працював на високих посадах в державних інституціях Української Центральної Ради, Української держави гетьмана П. Скоропадського та в уряді Директорії УНР. За високі заслуги перед Україною гідно вшанований українською кооперативною громадою та Директорією УНР.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Рекрут В.П. “З людьми і для людей...” (Дмитро Маркович в українському національно-визвольному русі: кінець ХIХ - початок ХХ ст.) / В.П. Рекрут. - Вінниця: ПП Балюк, 2006. - 408 с., іл. монографія.

2. Рекрут В.П. Громадська діяльність кооператора та літератора Дмитра Марковича у Вінниці в 1914 - 1917 рр. / В.П. Рекрут // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. ХI. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. П.С. Григорчука - Вінниця, 2006. - С. 324-331.

3. Рекрут В.П. Дмитро Маркович: сторінки біографії (1918 - початок 1919 рр.) / В.П. Рекрут // Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2006. - Т. 8: Матеріали круглого столу “Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі”. - С. 226-233.

4. Рекрут В.П. Вінницький етап державотворчої діяльності Дмитра Марковича (1918-1919 рр.) / В.П. Рекрут // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. ХII. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2007. - С. 221-224.

5. Рекрут В.П. Боротьба Д.В. Марковича проти втручання політичного “Союзу руського народу” у розвиток кооперативного руху на Волині у 1905 - 1913 рр. / В.П. Рекрут // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. XIII. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2008. - С. 39-45.

6. Рекрут В.П. Діяльність Д. Марковича в добу Директорії УНР (кінець 1918-1920 рр.) / В.П. Рекрут // Матеріали ХII Подільської історико-краєзнавчої конференції / Ред. кол.: Завальнюк О.М. (співголова), Войтенко В.І., Баженов Л.В. (відповід. редактор) та ін. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2007. - Т. 1. - С. 432-440.

7. Рекрут В. Дмитро Маркович: “...Житиму на користь милої, безцінної України” / Валерій Рекрут // Вісті Центральної спілки споживчих товариств. Діловий випуск. - К., 2004. - №39. - С. 1-24.

8. Рекрут В.П. Дмитро Маркович - український письменник, кооператор, громадський та державний діяч. Подільські сторінки життя і праці / В.П. Рекрут // Вісті Центральної спілки споживчих товариств. Діловий випуск. - К., 2006. - №25. - С. 1-24, №26. - С. 5-24.

Размещено на Allbest.ru