Колективізація і розкуркулення селян Поділля та Південно-Східної Волині

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 94 (477. 43). 084. 6

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Колективізація і розкуркулення селян Поділля та Південно-Східної Волині (друга половина 20-х - середина 30-х років хх ст.)

07.00.01 - Історія України

МАТВЄЄВ Андрій Юрійович

Чернівці - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор Рибак Іван Васильович, Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, завідувач кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Ботушанський Василь Мефодійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України;

кандидат історичних наук, доцент Алєщенко Михайло Іванович,

Подільський державний аграрно-технічний університет, доцент кафедри історії, соціології і політології

Захист відбудеться _19__червня 2009 р. о _13__ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23)

Автореферат розісланий 17.05.2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.М. Скорейко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження історії України не може бути повним без висвітлення тієї важливої ролі, яку відігравало селянство в житті суспільства. Виходячи з цього, всебічне вивчення історії селянства є одним із найважливіших завдань сучасної української історичної науки. Чільне місце у цьому плані посідають такі важливі події в історії українського селянства як колективізація і розкуркулення, які відбувалися в другій половині 20 х - в середині на 30-х рр. минулого століття. Фактично це була громадянська війна між сталінським режимом і селянством, які представляли різні культури, способи мислення і буття у фатальному варіанті цього існування. Одним із наслідків колективізації і розкуркулення став голодомор 1932-1933 рр., який кваліфікується як геноцид українського народу.

Потреба отримання достовірної інформації про хід та наслідки трагічного перелому в історії селянства наприкінці 20-х - на початку 30-х років в Україні визначає підвищену увагу до особливостей розвитку різних її регіонів. Таке явище невипадкове, адже Україна становить сукупність певних консолідованих територій, кожна з яких має не лише своєрідні географічні, економічні та адміністративні умови, а й специфіку політичного, економічного, культурного розвитку. Аналіз історичного наукового доробку із зазначеної проблематики свідчить, що в історичній літературі місцевий матеріал залучається переважно з ілюстративною метою, а регіональні особливості розчиняються в загальноісторичному аспекті. В той же час на Поділлі і Південно-Східній Волині існували досить відмінні від інших частин України специфічні риси ведення сільського господарства, які позначилися на регіональних особливостях колективізації та розкуркулення. Тож, актуальність обраної для вивчення теми зумовлена необхідністю аналізу та узагальнення регіональних особливостей як сукупності складових, що відтворюють цілісну картину здійснення колективізації та розкуркулення в регіоні і, не меншою мірою, як підґрунтя фундаментального дослідження даної проблеми у всеукраїнському масштабі.

Отже, обрана для дослідження тема актуальна як з наукової, так і з соціально-політичної точки зору, чим і зумовлено звернення автора до неї.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана згідно з проблематикою наукових досліджень Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАНУ при Кам'янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка „Вивчення, узагальнення і наукове висвітлення історії Поділля і Південно-Східної Волині в контексті історії України”

Об'єктом дослідження є політика колективізації і розкуркулення на Поділлі і Південно-Східній Волині: передумови, хід та наслідки.

Предметом дослідження є соціально-економічні та громадсько-політичні процеси в подільському та східноволинському селі, зумовлені здійсненням політики розселянювання.

Методи дослідження. Дисертаційна робота спирається на методологічні засади пов'язані із загальновизнаними принципами об'єктивності й історизму, логічності, всебічності й підходами багатовимірності, діалектики, системності, регіональності. Одним із основних став принцип історизму, який передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, які відбувалися не лише з об'єктом дослідження, а й з усіма пов'язаними з ним процесами та явищами. Їх комплексне використання дозволяє сформувати об'єктивну картину колективізації і розкуркулення на Поділлі і Південно-Східній Волині.

Діалектичний метод пізнання дозволив розглядати колективізацію і розкуркулення селян у регіоні не як статичні явища, а у послідовному русі боротьби суперечностей між владними структурами і переважною більшістю селян. Методи системності, логічності й регіонального підходу використовувалися для періодизації, логічної побудови викладу матеріалу та дослідження впливу на колективізацію та розкуркулення суспільно-політичних, демографічних та економічних особливостей Поділля і Південно-Східної Волині як окремо взятого регіону.

У роботі використано загальнонаукові, теоретичні та емпіричні методи: аналітичний, синтетичний, статистичний, порівняльний та критичний. Відтворено цілісну картину колективізації та розкуркулення, зроблено відповідні висновки та узагальнення. Проблемно-хронологічний метод покладений в основу структурної побудови дисертаційного дослідження. Процеси, події та явища розглядались у чіткій історичній послідовності (діахронічний метод).

Хронологічні межі роботи охоплюють період другої половини 20-х - середини 30-х років, коли керівництво партії більшовиків відмовилося від політики непу і перейшло до реалізації концепції планової економіки через індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, складовою частиною якого стало розкуркулення селян, тобто здійснення політики тотального розселянювання. Вибір нижньої межі зумовлений здійсненням перших кроків із згортання непу і початком наступу тоталітарної держави на селянство. Верхня межа пов'язана із утвердженням у краї колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства і ліквідації вільного селянства, яка припадає на середину 30-х років ХХ ст.

Територіальні рамки дослідження охоплюють історико- географічні регіони України - Поділля і Південно-Східної Волині. Ці регіони згідно з адміністративно-територіальним поділом 1925 р. були поділені на Вінницький, Тульчинський, Гайсинський, Могилів-Подільський Проскурівський, Кам'янецький, Шепетівський округи. В їх складі було 106 районів із загальною кількістю населених пунктів - 3079. Територія склала 40,3 тис. км². Ці землі увійшли до складу сучасних Вінницької і Хмельницької областей.

Мета роботи. На основі комплексного дослідження документів і матеріалів виявити хід колективізації та розкуркулення на Поділлі і Південно-Східній Волині в контексті подій здійснення антиселянської політики тоталітарного режиму в Україні.

Об'єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання:

- розкрити особливості впровадження непу на Поділлі та Південно-Східній Волині, визначити ставлення селянства регіону до колективного господарювання;

- з'ясувати форми, методи та особливості здійснення колективізації;

- проаналізувати причини, зміст та форми селянського опору колективізації і розкуркуленню;

- дослідити механізм та масштаби розкуркулення селян;

- визначити наслідки голодомору 1932-1933 рр. у краї та його вплив на утвердження колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в наступному:

- введено в науковий обіг раніше недоступні архівні документи і матеріали;

- відповідно до сучасної концепції визначено періодизацію здійснення колективізації та розкуркулення у регіоні;

- запропоновано нове бачення механізму проведення розкуркулення селян, їх депортації у віддалені північні райони СРСР та їх масштаби;

- визначено типологію руху опору селян;

- виявлено загальні вади колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства та її місцеві риси;

- визначено специфічні особливості, загальні закономірності голодомору 1932-1933 рр., голоду 1934-1935 рр. на Поділлі і Південно-Східній Волині як складової загальноукраїнського процесу занепаду продуктивних сил та дезорганізації сільського господарства, катастрофічного зубожіння народних мас.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що її фактичний матеріал, основні положення, висновки й узагальнення можуть бути використані при вивченні цієї багатоаспектної проблеми. Результатами дисертації можна скористатися при написанні узагальнюючих історичних праць, підготовці спецкурсів з історії селянства України, Поділля, Волині. Зібрані та проаналізовані історичні документи і матеріали можуть лягти в основу просвітницької роботи серед населення.

Особистий внесок здобувача. Три статті опубліковано у співавторстві з І.В. Рибаком. Внесок дисертанта у кожну з них становить 70 %.

Апробація результатів дисертації, основні положення роботи обговорювалися на засіданні кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін Кам'янець-Подільського державного університету. Загальна концепція дисертації знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на Міжнародній науковій конференції „Українська історіографія на рубежі століть” (Кам'янець-Подільський, 2001), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження О.Ольжича та 90-річчю Української Народної Республіки „Проблеми українського державотворення: історія і сучасність” (Житомир, 2007), Всеукраїнській науковій конференції „Голод 1932-1933 рр. в Україні: уроки історії” (Львів, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки” (Хмельницький-Кам'янець-Подільський, 2008); Обласній науково-практичній конференції, приуроченій 65-й річниці утворення Хмельницької області „Хмельниччина: минуле, сучасне, майбутнє” (Хмельницький, 2002), Науково-практичній конференції „Трагічні події 30-х рр. ХХ століття як засіб формування тоталітарної системи в Україні (у зв'язку із 70-ми роковинами голодомору в Україні)” (Хмельницький, 2003).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 16 робіт, 5 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 7,5 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації. Робота написана у проблемно-хронологічному плані, складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділено на 10 підрозділів, висновків (всього 178 сторінок), додатків, та списку джерел і літератури (316 позицій). Повний обсяг дисертації 240 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, окреслено наукову новизну і практичне значення, подано інформацію про апробацію одержаних результатів та публікації.

У першому розділі „Стан наукового вивчення, джерельна база, методологія дослідження”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано історіографію та джерела дослідження, обґрунтовано його методологічні засади. колективізація розкуркулення поділля тоталітарний

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми” з'ясовано стан наукової розробки теми, в якій умовно виділяється два періоди - радянський (друга половина 30-х - 1991 рр.) та сучасний (1991 р. - початок ХХІ ст.). Окремо виділено історіографію української діаспори. Кожен з них має свою специфіку щодо можливості використання джерельної бази і публікації результатів науково-дослідної роботи, оцінок та характеру висвітлення.

Радянська історіографія вирізнялася концептуальним підходом, тематикою і напрямом досліджень, рівнем наукових узагальнень. Відповідно до квінтесенції радянської концепції колективізації сільського господарства ліквідація „куркульства як класу”, схвалення колективного господарювання основною масою селянства - шлях до заможного і щасливого життя сільських трударів.

Варто зазначити, що радянська історіографія замовчувала або навмисно обходила проблеми реальної історії колективізації. Для цих робіт характерне виправдання насилля над селянами. Замовчувався широкий селянський рух опору колективізації, а відтак він кваліфікувався як „куркульський”. Радянська історіографія не займалася цими проблемами і через ідеологічні заборони, і через недоступність до документальних джерел, явно утаємничених. Виняток складали дані про „куркульський терор”, який передавався в пресу як свідчення загострення класової боротьби. Цілком природно, що радянські історики мали змогу користуватися лише відкритими джерелами, котрі з відомих причин не були об'єктивними і правдивими.

Зокрема, у працях Ф.Д. Піджарого, І.І. Слинька, М.Т. Куца, М.Д. Березовчука та інших безпідставно стверджувалося, що селянське індивідуальне господарство вичерпало свої можливості і ресурси. Наприкінці 20-х років було створено матеріальні, політичні і психологічні передумови для колективізації сільського господарства. Незначний масив фактів, пов'язаних із насиллям над селянами під час колективізації, автори трактували як „перегини” партлінії в колгоспному будівництві, що були рішуче викорінені й подолані після їх виявлення.

Отже, в радянській історіографії 60-80-х років не було висвітлено всебічно й об'єктивно колективізацію та розкуркулення селян, домінував підхід цілеспрямованого підбору фактів, які виправдовували антиселянський характер т.з. „соціалістичних перетворень на селі”, що відбувався в другій половині 20-х - середині 30-х років. Свідомо замовчувалось безмежне насилля, брутальна жорстокість комуністичного тоталітарного режиму стосовно селянства під час колективізації та розкуркулення.

Жорсткі ідеологічні перестороги, утаємничення архівних документів у цілому негативно позначилися на рівні та методиці історико-регіональних досліджень. За радянської доби це знайшло вияв у надзвичайно обмеженій кількості публікацій із цієї теми, а також у їх сумнівній науковій добротності та цінності. Це відображено в „Історії міст і сіл УРСР. Вінницька область”, „Історії міст і сіл УРСР. Хмельницька область”, „Нарисах історії Вінницької обласної партійної організації”, „Нарисах історії Хмельницької обласної партійної організації”, а також у працях В.М. Голєва та П.А. Хоміча.

У період перебудови та гласності (друга половина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.) проблему переоцінки колективізації селянських господарств було порушено в різноманітних публіцистичних працях. Авторами цих публікацій, як правило, були письменники, публіцисти тощо. Згодом із низкою статей про нове бачення історії колективізації виступили С.В. Кульчицький, І.К. Рибалка, інші відомі історики. На регіональному рівні у добу перебудови з'явилась незначна кількість публікацій, присвячених здійсненню колективізації і розкуркуленню у регіоні. Серед них варто відмітити роботи І.Г. Шульги, М.І. Алєщенка, П.В. Слотюка та інших.

Певний вклад у дослідження даної проблеми внесла діаспорна історіографія, зокрема праці І. Багряного, Г. Костюка, С. Підгайного, В. Гришка, І. Майстренка, І. Копилівця, В. Плюща. У них наголошувалося на насильницькому характері колективізації сільського господарства, жорстокості розкуркулення, непомірних планах хлібозаготівель, особливу увагу звертали на причини та наслідки голодомору 1932-1933 рр. Фактично діаспорна історіографія акцентувала увагу на тих проблемах, які через ідеологічні та політичні заборони не розроблялися радянськими істориками. Кінець 80-х рр. засвідчив згортання „монополії” діаспорної історіографії в царині науково-документального висвітлення насильницької колективізації, масштабів розкуркулення та голодомору в Україні. Ця тема стала пріоритетною для сучасних істориків України. Таким чином, у радянській історіографії можна виділити два етапи: перший - з 30-х до середини 80-х років ХХ ст. позначений ідеологічною компартійною ордоксальністю розгляду даної проблеми. Другий - з середини 80-х до початку 90-х років ХХ ст. характеризувався поміркованою критикою „деформацій соціалізму”, зокрема сталінської колективізації і розкуркулення. Незважаючи на очевидні успіхи діаспорної історіографії, тема колективізації і розкуркулення, зокрема її регіональні особливості, не отримали належного висвітлення.

Проблема колективізації й розкуркулення знайшла висвітлення в сучасній історіографії. Термін „сучасна” в дисертації вживається стосовно періоду 1991-2009 рр. і її формування відбувається одночасно із творенням Української незалежної держави.

Сучасна українська історична наука має власний понятійний апарат, методи наукового аналізу, становлення яких відбувається шляхом подолання різноманітних схем, стереотипів та міфів, успадкованих від радянської історіографії. Упродовж вказаного періоду введено у науковий обіг чимало джерел та фактів, відбувалося повернення наукової спадщини зарубіжних українських істориків, тобто мав місце характерний для будь-якої науки процес нагромадження емпіричного матеріалу, систематизація фактологічних знань.

Особливе значення в становленні сучасної концепції історії колективізації індивідуальних селянських господарств мали праці Ю.І. Шаповала, В.І. Марочка, Є.П. Шаталіної, І.С. Максудова, В.М. Ботушанського, П.П. Брицького, І.В. Рибака, Н.Г. Бема та ін. Найбільший внесок у вивчення колективізації сільського господарства зробив відомий український історик С.В. Кульчицький, зокрема, він запропонував нову періодизацію, окреслив форми і методи її здійснення.

На регіональному рівні у вивчення колективізації та розкуркулення внесли свій вклад праці Р.Ю. Подкура, О.М. Завальнюка, П.С. Григорчука, І.В. Рибака, В.Ю. Васильєва, В.І. Петренка, С. В. Маркової, І.Г. Шульги та ін.

Праці вчених демократичної України сприяли розробці сучасної концепції колективізації і сільського господарства, переоцінці багатьох подій і явищ, пов'язаних з нею, зокрема наслідків, які кваліфікуються на підставі неупередженого аналізу як трагічна сторінка в історії селянства.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база роботи” проаналізовано джерельну базу дослідження, яка складається з різнопланових за змістом і характером джерел. Під час опрацювання теми дослідження автором опрацьовано і залучено широке коло історичних джерел, які різняться за особливостями походження, інформативними можливостями, ступенем об'єктивності, місцем збереження. В цілому джерельну базу дисертації можна поділити на два види джерел: неопубліковані матеріали, що зберігаються у державних архівах України, і опубліковані.

Неопубліковані матеріали фондів українських архівів є особливо важливим джерелом. Значна частина з архівних матеріалів уводиться до наукового обігу вперше.

Неопубліковані джерела опрацьовано в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) та Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України).

Значну цінність представляють документи обласних архівів - це матеріали Державного архіву Хмельницької області (ДАХО) та Державного архіву Вінницької області (ДАВО).

Основну масу архівних матеріалів, що залучались під час опрацювання теми, можна розділити на декілька видів.

До першого слід віднести постанови та циркуляри ВУЦВКу, РНК УСРР, ЦК КП(б)України про колективізацію сільського господарства і „ліквідацію куркульства як класу”, основні засади колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства, а також постанови, циркуляри, обіжники радянських, партійних органів влади Поділля і Південно-Східної Волині щодо виконання і впровадження в життя рішень вищестоящих владних структур.

Другим видом є матеріали з'їздів рад, конференцій і пленумів, окружкомів і райкомів КП(б)У, зборів, нарад, мітингів, зльотів комітетів незаможних селян, на яких розглядалися і приймалися рішення щодо форм, методів, темпів проведення колективізації і розкуркулення у краї. Сюди слід віднести різноманітні директиви, телеграми, політлисти.

Третім - звіти місцевих партійних, радянських, господарських органів щодо практичного здійснення колективізації і розкуркулення у регіоні. До його складу входить чималий пласт різного роду доповідей, довідок, доповідних записок, політзведень про хід колективізації одноосібних селянських господарств, здійснення розкуркулення і депортації розкуркулених селян. При аналізі цих видів документів дослідником відстежувалась, відбиралась різноманітна латентна інформація про форми тиску на селянство з метою насильницького його залучення до вступу у колгоспи.

Четвертим видом є наявність великої кількості документів спецорганів ОДПУ і НКВС. Джерела свідчать про те, що у сталінській політичній системі спецоргани були не лише простими виконавцями. Вони не лише інформували партійні органи про становище на селі, настрої селян, але і виступали ініціаторами прийняття багатьох рішень, які визначали масштаби та характер здійснення політики розселянювання у її репресивних формах. Оскільки ці документи були суворо утаємничені, то вони найбільш об'єктивно зображали хід, методи та форми колективізації, розкривали факти опору селян тощо.

П'ятим видом документів є судові справи селян, які обвинувачувалися у протидії заходам радянської влади під час здійснення колективізації і розкуркулення. Незважаючи на те, що судові справи ретельно фабрикувалися, фальсифікувалися свідчення очевидців, судові засідання були закритими, все ж деякі матеріали можна, за умови критичного аналізу, використати для вивчення типології антиколгоспних виступів селян Поділля і Південно-Східної Волині.

Шостим - акти про розкуркулення, за якими можна встановити майновий стан селян, які підлягали депортації, а нерідко і мотиви розкуркулення, а саме - небажання вступу до колгоспу, особисті взаємини між сільською номенклатурою і жертвами розкуркулення, опір колективізації тощо.

Сьомим - різноманітні скарги, листи селян у всесоюзні, республіканські партійні і радянські органи, редакції газет і журналів з приводу утисків і переслідувань під час проведення колективізації і розкуркулення. Аналіз цього виду документів дозволяє простежити колективізацію і розкуркулення на Поділлі і Південно-Східній Волині „знизу”. В цілому за допомогою перерахованих видів архівних документів, а також за умови їх критичного і всебічного ретельного аналізу можна достатньо глибоко дослідити цю тему у визначених географічних і хронологічних межах.

Значну частину історичної джерельної бази дослідження складають опубліковані джерела, які містять фрагментарну інформацію з обраної теми. Їх можна класифікувати на декілька груп: 1) всеукраїнські збірники документів і матеріалів, присвячених колективізації, розкуркуленню і голодомору 1932-1933 рр.; 2) сучасні російські документальні видання, завдяки яким у науковий обіг введено справи із фондів політбюро ЦК ВКП (б), Архіву Президента Російської Федерації; 3) регіональні збірники документів і монографій у розрізі Вінницької та Кам'янець-Подільської (Хмельницька) областей; 4) періодика представлена матеріалами всесоюзних, республіканських, обласних та районних газет.

Отже, огляд джерел про колективізацію і розкуркулення на Поділлі і Південно-Східній Волині засвідчує, що вони є цілком репрезентативними, достатніми для розкриття теми і дозволяють реалізувати мету та дослідницькі завдання.

Другий розділ „Подільське та східноволинське село у доколгоспний період (1925-1929 рр.)” складається із двох підрозділів. У підрозділі 2.1„Подільське та східноволинське доколгоспне село: соціально-економічний і громадсько-політичний розвиток” встановлено, що індивідуальне селянське господарство Поділля і Південно-Східної Волині в умовах радянського тоталітарного режиму було приречене на надто низький, несприятливий рівень розвитку. Держава розглядала індивідуальні селянські господарства як тимчасове явище, відтак мало дбала про них, чинила всілякі перешкоди їх модернізації, намагаючись на практиці довести більшовицький постулат про обмеженість, відсталість, вичерпність можливостей індивідуального господарювання на селі. Такий тип господарств розглядався не лише кремлівськими зверхниками, але й місцевими владними структурами як явище перехідне, обмежене у часі. Все це не сприяло зміцненню індивідуального селянського господарства, яке переживало чимало труднощів: нестачу тяглової худоби, реманенту, досконалих сільськогосподарських машин. Індивідуальні селянські господарства Поділля і Південно-Східної Волині страждали від малоземелля, черезсмужжя тощо. В роботі доведено, що навіть за таких складних умов індивідуальне селянське господарство виявило необхідну стійкість, не вичерпало своїх можливостей як товаровиробник.

У підрозділі 2.2. „Здійснення політики обмеження і витіснення куркульства” встановлено, що в другій половині 20-х років більшовицький режим взяв курс на ліквідацію міцних селянських господарств. Такий метод керівництва проявився у „політиці обмеження й витіснення куркульства”, що практично зумовило розорення міцних селянських господарств через надмірні хлібозаготівлі, податковий тиск, обмеження використання вільнонайманої праці, оренди землі тощо.

У процесі дослідження доведено, що протягом 1927-1929 рр. на Поділлі і Південно-Східної Волині було ліквідовано найбільш економічно спроможні індивідуальні селянські господарства. В надрах „політики обмеження і витіснення куркульства” зароджувався тотальний наступ проти селянства, відпрацьовувалися, викристалізовувалися методи і засоби боротьби влади проти тих, хто міг би чинити опір колективізації. Надзвичайні заходи тиску на селян, як встановлено, не обмежувалися т.з. „куркульськими господарствами”, яких фактично після завершення зрівняльного розподілу землі у 1920-1923 рр. на Поділлі і Південно-Східної Волині не було, але й відбилися на значній частині середнього селянства. Щоб здійснити експропріацію селянських засобів виробництва під виглядом колективізації, потрібно було розколоти селянство краю за майновою (а в пропаганді - за соціальною) ознакою. Під тиском непомірних хлібозаготівель, податків, поборів місцеві владні структури, сільська компартійна номенклатура ставала на шлях повальних обшуків та арештів селян. Часто у селянських господарств вилучалися не лише хлібні лишки, але насіння, худоба, реманент і навіть хатнє майно. Встановлено, що у результаті таких дій відбулося суцільне розорення економічно спроможних індивідуальних селянських господарств у доколгоспний період.

Третій розділ „Початок суцільної колективізації одноосібних господарств (листопад 1929-березень 1930 рр.) складається із трьох взаємопов'язаних підрозділів. У підрозділі 3.1. „Методи, форми та характер першої хвилі колективізації у краї (листопад 1929-1930 рр.)” встановлено, що в період першого етапу колективізації одноосібних селянських господарств використовувався тотальний адміністративний тиск на селян через залякування, погрози розкуркулення та депортацію у віддалені північні райони СРСР. Розпливчастість критеріїв, за допомогою яких окреслювалась нібито експлуататорська верхівка села, була вкрай потрібною для місцевої компартійної номенклатури. Вони могли досить легко оголосити „куркулем” будь-якого більш-менш заможного у минулому селянина і „розчавити” його органами „робітничо-селянської” держави. Навіть цілковита незаможність не рятувала селян від розправи, якщо вони виступали проти колективізації. Місцеве керівництво таврувало протестуючих політичним неологізмом „підкуркульник”. Внаслідок поділу села на тих, хто нібито підтримував колективізацію і міг вступити до колгоспу, і тих, хто такого права не мав або був позбавлений його, владним структурам вдалося до лютого 1930 р. здійснити кількісний стрибок у насаджуванні колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства у краї. Проте більшість новостворених колгоспів залишилися „паперовими”, тобто вони не зуміли організаційно сформуватися. Після масового відпливу селян із колгоспів весною 1930 р. у їх складі залишилися переважно бідняки і люмпенізовані верстви села.

У підрозділі 3.2. „Початок здійснення „політики ліквідації куркульства як класу” в регіоні” встановлено, що під час першого етапу колективізації селянських господарств у регіоні розкуркулення було найбільш зручним, ефективним важелем тиску на селян. Розгортаючи операцію з розкуркулення, центральна і місцева влада намагалась скористатися наслідками, щоб загнати селян у колгоспи. Доведено, що розкуркуленню підлягали переважно господарства середняків. Характерною рисою розкуркулення була депортація селян у райони Північного краю не за економічними ознаками т.з. „куркульських” господарств, а за спротив колективізації. Цим самим владні структури намагалися залякати селян, змусити їх слухняно виконувати всі їхні розпорядження та накази. Відтак розкуркулення вилилося у справжню перманентну антиселянську війну. Під час першої хвилі розкуркулення (грудень 1929-березень 1930 рр.) головний удар припав на хазяйновиту частину селянства, що на момент цієї акції по суті втратило свою домінуючу господарську та громадську роль на селі. Незважаючи на поодинокі факти співчутливого ставлення односельчан до розкуркулених, депортації підтримувалися певною частиною села. Доситьзначна їх кількість займала нейтральне становище. Владним структурам вдалося розколоти селян, залякати їх тотальним терором і на цьому ґрунті швидко розправитися з найбільш бунтівною та енергійною частиною селянства, яка могла чинити найбільший спротив колективізації. Саме у цьому криється причина успіху першої хвилі розкуркулення у регіоні.

У підрозділі 3.3. „Селянський опір насильницькій колективізації” заакцентовано, що призупинка колективізації та розкуркулення була досягнута внаслідок потужного опору селян насаджуванню колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства на Поділлі та Південно-Східній Волині Передусім селянські виступи охопили Шепетівський, Тульчинський, Могилів-Подільський округи. На другому місці були Вінницький і Тульчинський округи. Значно млявішими були селянські заворушення у Кам'янець-Подільському та Проскурівському округах. Отже, антиколгоспний рух у регіоні не мав всеосяжного характеру. Поряд із селами, які відзначилися особливою активністю, існували і відносно спокійні поселення. Опір селян здійснювався у різних формах, проте заакцентуємо, що його основу складали активні форми у вигляді стихійних повстань і заворушень, які нерідко призводили не лише до ліквідації колгоспів, але й радянської влади на селі. Сталінському режиму вдалося подолати опір, застосувавши для цього різноманітну тактику: від силового методу придушення опору і аж до маневрування, пов'язаного із дозволом селянам добровільно залишити колгосп, призупинкою створення на селі комун, легалізацією присадибних господарств колгоспників тощо.

Четвертий розділ „Завершення колективізації сільського господарства (весна 1930-середина 30-х рр.)” структурно поділяється на три підрозділи. У підрозділі 4.1. „Зміна методів проведення та форм опору селян” стверджується, що завершальний період колективізації був надто трагічним. Після короткого весняно-літнього затишшя, восени 1930 р. розпочинається новий наступ на селян. Ставилося завдання досягти вирішальних зрушень у справі „організації наступного піднесення колгоспного руху”, заакцентовуючи на тому, що основною нормою колгоспного будівництва є сільськогосподарська артіль. Аби змусити селянина вступити до колгоспу, широко використовувався податковий і хлібозаготівельний тиск на одноосібників. У результаті податково-пільгового перепаду головний тягар оподаткування було покладено на індивідуальні селянські господарства з метою доведення їх до абсолютно повного розорення. Одноосібників обкладали надмірним податком, хлібозаготівельним планом, а у випадку відмови від їх виконання відбирали землю, тяглову худобу, реманент. За таких умов перед індивідуальними селянськими господарствами виникла дилема - повне розорення з наступною депортацією із села або вступ до колгоспу. Більше половини селян краю до осені 1932 р. зробили вибір на користь другого варіанту. Проте це не означало припинення опору селян колгоспно-радгоспній системі ведення сільського господарства. Як засвідчують матеріали дослідження селянські форми опору стали значно складнішими, а наслідки більш руйнівними. Чільне місце посідала імітація праці в колгоспах, безгосподарське ставлення до обробітку землі, недбалий догляд за худобою, крадіжки тощо.

У підрозділі 4.2. „Друга хвиля розкуркулення: методи здійснення, особливості та наслідки” зроблено висновок, що для подолання опору селян колективізації було здійснено масове розкуркулення та депортації селян на Урал. Жертвами розкуркулення ставали, як правило, одноосібники, які не бажали вступати до колгоспу, або члени сільськогосподарських артілей, які саботували колгоспне виробництво, або не справлялись із хлібозаготівелями, сплатою податків та зборів. Компанія розкуркулення готувалася владою на Поділлі та Південно-Східній Волині досить продумано, з урахуванням попередньо „набутого досвіду”.

Матеріали дослідження переконують в об'єктивній картині тогочасного села: карально-репресивні органи, спираючись на місцеві владні структури, сільську парт номенклатуру, забезпечили виявлення у подільському і східноволинському селі „куркулів”, „підкуркульників”, „антирадянських елементів”, до складу яких включили селян, які чинили опір завершенню колективізації, утвердженню в регіоні колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства. Друга хвиля розкуркулення виявилась особливо масовою і наводила жах на селян краю. Перед загрозою розкуркулення одноосібники змушені були вступати до колгоспу. У 1932 р. в їхньому складі опинилося більше половини селянських господарств регіону.

У підрозділі 4.3. „Голодовий терор та остаточне утвердження колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства” доведено, що виникнення голодомору у регіоні пов'язано з конфіскацією усіх нагромаджених до наступного врожаю продовольчих запасів у колгоспників та одноосібників з метою покарати селян голодом за погану та неефективну роботу в колгоспах і невиконання державних зобов'язань. Проте голодомор на Поділлі та Південно-Східній Волині мав свою жахливу причину, пов'язану, насамперед, із тим, щоб завершити колективізацію сільського господарства. Голодовий терор був використаний місцевими владними структурами за вказівкою центральних органів влади для того, щоб припинити відплив селян із колгоспів, змусити одноосібників вступити до них, а колгоспників - прийняти колгоспно-радгоспну систему ведення сільського господарства як єдиний безальтернативний спосіб виживання в умовах голоду. Як свідчать результати дослідження, голодомор тривав на Поділлі аж до 1935 ро., вийшовши за звичні його рамки в Україні 1932-1933 рр. В регіоні факти масового голодування, опухання, смерті на ґрунті голоду зафіксовані у документах 1934-1935 рр.

Внаслідок таких дій центральних і місцевих органів влади до середини 30-х років подільське та східноволинське село було суцільно колективізоване. В краї утвердилася сталінська колгоспно-радгоспна система ведення сільського господарства.

У висновках дисертації викладено основні результати дослідження, обґрунтовано положення, які виносяться на захист:

1. Історія колективізації і розкуркулення на Поділлі і Південно-Східній Волині (друга половина 20-х-середина 30-х років ХХ ст.) в історіографії вивчена фрагментарно, що зумовило необхідність її дослідження на дисертаційному рівні. Залучена до роботи джерельна база - різноманітна та репрезентативна - дозволяє вирішити поставлені дослідницькі завдання.

2. У подільському і східноволинському селі не склалося економічних, політичних та психологічних передумов для колективізації сільського господарства - індивідуальні форми господарювання у селах Поділля і Південно-Східної Волині залишалися домінуючими. Селянство у своїй переважній більшості не підтримувало колективні форми ведення сільського господарства. Індивідуальні селянські господарства не вичерпали себе як товаровиробника, хоча і потребували загальної допомоги держави у їх модернізації.

3. Негативно на стані селянських господарств регіону позначилася „політика обмеження і витіснення куркульства”. Фактично у 1927-1929 рр. було здійснено радикальний відхід від принципів економічного змагання різних укладів у сільському господарстві, проголошених непом, на шкоду продуктивному розвитку сільського господарства. На основі дослідження стверджується, що протягом 1926-1929 рр. в силовому полі радянського тоталітарного режиму опинився сільський трудівник, було сформовано і водночас апробовано механізм суцільної колективізації.

4. Суцільна колективізація на Поділлі і Південно-Східній Волині у своєму розвитку пройшла три етапи. На першому початковому етапі (листопад 1929-березень 1930 рр.), який отримав назву „колективізаторська лихоманка”, місцеві владні структури основну ставку зробили на адміністративні насильницькі методи здійснення колективізації. Під час другого етапу (весна 1930-літо 1932 рр.) внесено зміни у політику суцільної колективізації. Їх суть полягала у тому, що компартійно-радянське керівництво, переклавши всю відповідальність за злочини першого етапу трагічного перелому на селі на місцеві кадри, мало намір дещо відступи перед проявами стихійних заворушень, заспокоїти селянство, що викоренити з його середовища всіх, хто міг чинити активний опір подальшому здійсненню суцільної колективізації. Третій період - завершальний (осінь 1932-1935 рр.) - співпав з голодомором 1932-1933 рр. та голодом 1934-1935 рр. Голодовий терор був використаний місцевими владними структурами за вказівкою центральних органів влади для того, щоб припинити відплив селян із колгоспів, змусити одноосібників зректися індивідуального господарства на користь колгоспного виробництва, а селянство регіону прийняти колгоспно-радгоспну систему ведення сільського господарства.

5. Супутником колективізації стала політика розкуркулення, яка у своєму здійсненні пройшла три хвилі. У ході першої (грудень 1929-квітень 1930 рр.) було здійснено депортацію селян у віддалені північні райони СРСР. Друга хвиля (літо 1930-1932 рр.) була найбільш масовою, розкуркулені селяни депортовано на Урал. Третя хвиля (осінь 1933-1934 рр.) мала вибірково-адресний характер, і жертви розкуркулення використовувалися на найбільш важких роботах, насамперед на будівництві Біломорканалу. Розкуркулення здійснювалося винятково з метою залякування та розколу селянства.

6. Селянство регіону чинило опір колективізації та розкуркуленню, який можна поділити на активні і пасивні форми. На початковому етапі суцільної колективізації переважали стихійні заворушення селян, які були придушені сталінським режимом силовими методами. На другому етапі чільне місце посіли такі форми, як імітація праці у колгоспах, недбалий догляд за худобою, псування колгоспного реманенту, масовий вихід селян із колгоспів, крадіжки колгоспної власності. Для того, щоб зламати остаточно опір селян регіону колгоспно-радгоспній системі ведення сільського господарства, владними структурами було використано голодовий терор.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Матвєєв А.Ю. Колективізація і розкуркулення на Поділлі і Південно-Східній Волині (кін. 20-х - сер. 30-х) в історико-краєзнавчих студіях /Андрій Юрійович Матвєєв, Іван Васильович Рибак// Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету / Українська історіографія на рубежі століть: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Т. 7 (9). - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2001. - С. 590-594. (Особисто дисертанту належить 70%).

2. Матвєєв А.Ю. Опір селян Поділля і Південно-Східної Волині колективізації: документи свідчать /Андрій Юрійович Матвєєв// Вісник Національного університету „Львівська політехніка” Держава та армія. - Вип. № 493. - Львів: Вид-во Національного університету „Львівська політехніка”, 2003. - С. 85-91.

3. Матвєєв А.Ю. „Похід на куркулів” Поділля в 1930 р.: документи і факти /Андрій Юрійович Матвєєв// Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Т. 8 (10). - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2002. - С. 394-400.

4. Матвєєв А.Ю. Розкуркулення на Поділлі /Андрій Юрійович Матвєєв, Іван Васильович Рибак// Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). - Вип. 9. - К.: Рідний край, 1999. - С. 133-140. (Особисто дисертанту належить 70%).

5. Матвєєв А.Ю. Розкуркулення на Поділлі в період „колективізаторської лихоманки” (грудень 1929 - березень 1930 рр.) /Андрій Юрійович Матвєєв, Іван Васильович Рибак// Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Т. 2 (4). - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 1998. - С. 186-191. (Особисто дисертанту належить 70%).

6. Матвєєв А.Ю Трагічний перелом: колективізація і розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині /Андрій Юрійович Матвєєв, Іван Васильович Рибак// Монографія. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2001. - 140 с. (Особисто дисертанту належить 50%).

7. Матвєєв А.Ю. Березень 1930 року: місяць безправ'я і безнадії /Андрій Юрійович Матвєєв// Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Науковий збірник “Велика Волинь”. - Т. 22. - Житомир-Бердичів: Вид. МАК, 2001. - С. 186-187.

8. Матвєєв А.Ю. Виселення і депортації селян Поділля і Південно-Східної Волині в 1930 році: документи і факти /Андрій Юрійович Матвєєв// Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. Науковий збірник. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. - С. 244-249.

9. Матвєєв А.Ю. До питання щодо статистики кількості жертв голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі /Андрій Юрійович Матвєєв// Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: соціально-демографічні та економіко-правові аспекти. Збірник наукових праць. - Хмельницький, 2007. - С. 76-80.

10. Матвєєв А.Ю. Акти по розкуркуленню селянства на Поділлі і Південно-Східній Волині в 1930-1932 рр. /Андрій Юрійович Матвєєв// Трагічні події 30-х років ХХ століття як засіб формування тоталітарної системи в Україні (у зв'язку із 70-ми роковинами голодомору в Україні). Матеріали науково-практичної конференції. - Вип. 1. - Хмельницький, 2004. - С. 91-93.

11. Матвєєв А.Ю. Білогірщина: нові сторінки історії /Андрій Юрійович Матвєєв// Болохівщина: земля і люди. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції „Велика Волинь”. - Т. 20. - Хмельницький-Стара Синява-Любар: ХМД, 2000. - С. 187-192.

12. Матвєєв А.Ю. Голодомор на Поділлі: детермінанта та наслідки /Андрій Юрійович Матвєєв, Іван Васильович Рибак// Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини жертви, наслідки. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Хмельницький-Кам'янець-Подільський, ФОП Сисин О.В., 2008. - С. 70-83.

13. Матвєєв А.Ю. Здійснення політики обмеження та витіснення куркульських господарств на Поділлі в кінці 20-х років /Андрій Юрійович Матвєєв// Бізнес на Поділлі: стратегія, організація, ефективність. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 23 листопада в Хмельницькому інституті бізнесу. - Хмельницький: НВП „Еврика” ТОВ, 2001. - С. 266-271.

14. Матвєєв А.Ю. Репресивна політика щодо заможного селянства на Славутчині /Андрій Юрійович Матвєєв// Хмельниччина: минуле, сучасне, майбутнє. Матеріали обласної науково-практичної конференції, приуроченої 65-й річниці утворення Хмельницької області. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. - С. 219-223.

15. Матвєєв А.Ю. Репресивна політика щодо церкви в 30-х роках на Поділлі /Андрій Юрійович Матвєєв// Політичні репресії на Поділлі в ХХ ст. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Вінниця: Велес, 2002. - С. 53-57.

16. Матвєєв А.Ю. Розкуркулення селян на Поділлі в 1927-1934 рр. /Андрій Юрійович Матвєєв// Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни українського народу середини ХVII століття. Всеукраїнська історико-краєзнавча науково-практична конференція. - Стара Синява: Поділля, 1998. - С. 243-245.

АНОТАЦІЯ

Матвєєв А.Ю. Колективізація і розкуркулення селян Поділля та Південно-Східної Волині (друга половина 20-х - середина 30-х років ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01 - історія України - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Дисертація присвячена дослідженню насильницької колективізації і розкуркуленню селян на Поділлі та Південно-Східній Волині, їх регіональним особливостям. Вперше у історіографії зроблено висновок, що у подільському та східноволинському селі не склалося матеріальних, політичних, психологічних передумов для переходу селян на колгоспно-радгоспну систему ведення сільського господарства. Суцільна колективізація у регіоні у своєму розвитку пройшла три етапи і тривала з листопада 1929 до середини 30-х років. Вона супроводжувалася розкуркуленням та депортацією селян. Встановлено, що селянство краю чинило опір колективізації та розкуркуленню, в арсеналі якого були активні та пасивні форми боротьби. Для його придушення було використано терор, зокрема голодовий, який на Поділлі вийшов за звичні рамки голодомору 1932-1933 рр. і переріс у голод, який тривав до середини 30-х рр. За таких умов селянству Поділля і Південно-Східної Волині було нав'язано колгоспно-радгоспну систему ведення сільського господарства.

Ключові слова: індивідуальні селянські господарства, колективізація, розкуркулення, колгосп, радгосп, депортація.

АННОТАЦИЯ

Матвеев А.Ю. Коллективизация и раскулачивание крестьян на Подолии и Юго-Восточной Волыни (вторая половина 20-х - середина 30-х годов ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича.

В диссертации на основе значительного количества источников, комплексного рассмотрены коллективизация и раскулачивание Подолии и Юго-Восточной Волыни. Сделан анализ научной литературы, в которой в той или иной степени рассматривалась изучаемая проблема. Дана характеристика архивным источникам, периодической печати, воспоминаниям, свидетельствам очевидцев тех событий.

В процессе исследования установлено, что в течении 1927-1929 гг. был осуществлен радикальный отход от принципов нэпа и фактически в регионе ликвидированы зажиточные, экономически крепкие индивидуальные трудовые крестьянские хозяйства. В сущности в этот период произошла подготовительная работа для осуществления сплошной и массовой коллективизации и раскулачивания.

Установлено, что сплошная коллективизация и массовое раскулачивание на Подолии и Юго-Восточной Волыни в своем развитии (ноябрь 1929-1934 гг.) прошла три этапа. На первом, начальном, этапе, который был назван „коллективизаторской горячкой” (ноябрь 1929-март 1930 гг.) местные структуры власти выполняя указания сверху, сделали основной упор на административные насильственные методы коллективизации. Раскулачивание проводилось с целью запугать крестьян и принудить их к вступлению в колхозы. Первая волна сплошной коллективизации вызвала мощное, хотя и неорганизованное сопротивление единоличников, принудительно записанных в колхозники.

Во время второго этапа (весна 1930-лето 1932 гг.) были внесены определённые изменения в тактику осуществления сплошной коллективизации и массового раскулачивания в регионе. Их сущность состояла в том, что партийно-советское руководство, переложив всю ответственность за преступления первого этапа трагического перелома на селе, продемонстрировала намерение отступить перед лицом стихийных волнений, но искоренить из его среды тех, кто мог оказывать активное сопротивление дальнейшему осуществлению сплошной коллективизации. Одновременно осуществлялось искусственное колоссальное давление на единоличников. Сельские советы получили право обложить индивидуальные хозяйства завышенным планом хлебозаготовок, а в случае отказа его выполнять, отбирать у крестьян землю, инвентарь, тягловой скот. В таких условиях для большинства крестьянских хозяйств региона стало вступление в колхоз, как выход из этой сложной ситуации. Существенно повлияла на ход коллективизации политика раскулачивания. Вторая её волна оказалась наиболее массовой. Фактически раскулачиванием занимались сельские советы, партийные и комсомольские ячейки, комитеты незажиточных крестьян, уполномоченные партийных и советских органов. Жертвами раскулачивания были преимущественно единоличники, которые не желали вступать в колхоз, отказывались выполнять непосильные подати и хлебозаготовки. На этом этапе изменились формы сопротивления крестьян. Отличительной её чертой стала порча колхозного инвентаря, бесхозяйственный уход за рабочим скотом, плохой уход за посевами, массовый выход крестьян из колхозов, воровство, а иногда и открытый саботаж колхозного производства.

С целью подавления крестьянского сопротивления коллективизации органами власти был применён беспрецедентный террор. В результате колхозы региона летом 1932 г. объединили половину крестьянских хозяйств и имели в своём распоряжении треть пахотной земли.

Третий период коллективизации и раскулачивания (декабрь 1932-середина 30-х годов) совпал с голодомором. Как свидетельствуют результаты исследования, его возникновение было связано с конфискацией продовольственных запасов у единоличников и колхозников. Однако голодомор в регионе имел свою собственную причину, связанную с завершением коллективизации сельского хозяйства, прекращением отката крестьян из колхозов и формой наказания колхозников за плохую работу, а также с целью принятия крестьянством колхозно-совхозной системы ведения сельского хозяйства. Как свидетельствуют материалы исследования завершение коллективизации в регионе следует прямо связать с голодомором 1932-1933 гг., который перешёл в голод 1934-1935 гг.