Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 929 (477) Єфремов С. „1897/1929”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Громадсько-політична діяльність Сергія Єфремова (1897-1929 рр.)

07.00.01 - Історія України

Лебедєва Оксана Анатоліївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис Робота виконана на кафедрі історії для гуманітарних факультетів

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор Мінгазутдінов Алік Фасхутдінович, професор-консультант кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Солдатенко Валерій Федорович, завідуючий відділом етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України,

кандидат історичних наук, доцент Могильний Леонід Петрович, доцент кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 19 жовтня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої

ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 17 вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 266 сторінок, з них основного тексту - 203 сторінки, додатків - 32 сторінки (16 позицій), списку джерел і літератури - 31 сторінок (420 позицій).

Вступ. Актуальність теми. Становлення України як демократичної держави, формування громадянського суспільства передбачає вивчення і творчого використання історичного досвіду. В цьому плані становить інтерес такий напрям історичних досліджень, як персоналістика, завдяки чому є можливість розглядати певні історичні події та явища крізь призму світосприйняття їх конкретною особистістю - творцем цих подій. Аналіз життєвого шляху та діяльності видатних постатей дає можливість глибше осмислити історичні явища, розкрити зміст та специфіку суспільних рухів. Адже успіхи, процвітання та добробут держави як і негативні результати історичних подій, в значній мірі залежить від діяльності її лідерів, обумовлюються їх сильними і слабкими сторонами, рівнем теоретичної зрілості, здатністю до практичного виконання поставлених завдань.

Сьогодні ми повертаємо забуті імена діячів, які творили історичне минуле країни. Серед них виділяється постать Сергія Єфремова. Громадський діяч, політик, талановитий публіцист, учасник визвольних змагань, організатор та керівник ряду політичних партій та організацій, так можна охарактеризувати сферу його діяльності, яка донині не знайшла цілісного висвітлення в історичній науці. Цим визначається актуальність відтворення громадсько-політичної біографії С.Єфремова, що дозволить визначити зроблений ним внесок у громадські, політичні та інші процеси історії України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідної теми „Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01 БФ 406-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є особистість С. Єфремова, його індивідуальні риси та особливості, процес формування світогляду та життєвий шлях.

Предмет дослідження - громадсько-політична, державницька та науково-публіцистична діяльність С. Єфремова.

Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному науковому аналізі життєвого шляху С. Єфремова, визначенні основних напрямків його громадсько-політичної діяльності з урахуванням новітніх досягнень вітчизняної та зарубіжної історіографії. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

- з'ясувати особливості формування світогляду і суспільно-політичних поглядів С.Єфремова, виявити основні чинники, що сприяли їх становленню та трансформації;

- визначити місце С.Єфремова в розвитку українського визвольного руху в дореволюційний час;

- висвітлити громадсько-політичну та державну діяльність С. Єфремова у період національно-визвольних змагань 1917- 1920 рр.,

- виявити основні чинники, які визначили її характер і зміст; узагальнити основні напрямки його публіцистичної діяльності;

- проаналізувати його ставлення до радянської влади та відтворити маловідомі сторінки його антирадянської діяльності.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період громадсько-політичної діяльності С.Єфремова і окреслюються 1897 - 1929 рр.: від створення Загальної Української Безпартійної Організації до судового процесу над Спілкою Визволення України (СВУ).

Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму, науковості та об'єктивності, які є підґрунтям для діалектичного аналізу подій та явищ минулого, що дозволяє досліджувати вчинки і дії конкретної історичної особистості, враховуючи психологічні особливості її характеру і внутрішнього світу, реалії політичного й державного життя країни, а також специфіку суспільного середовища. У процесі виконання дисертації використовувалися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, аналітичний та описовий методи, а також методи оцінки вчинків та ідейної орієнтації особистостей з позицій загальнолюдських цінностей.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці актуальної теми, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці, а саме в комплексній оцінці ролі С.Єфремова як громадсько-політичного, державного діяча і публіциста. На основі широкої джерельної бази, з урахуванням здобутків історичної науки, переглянуто та неупереджено досліджено діяльність С.Єфремова як громадського діяча й політика.

Запропоновано авторське бачення ролі С.Єфремова у справі розбудови української держави в 1917 - 1920 рр. У дисертації обґрунтовано висновок про неготовність С.Єфремова, як керівника однієї з впливових політичних сил, до активних практичних дій в цей період.

На підставі залучення та аналізу нових джерел зроблені власні висновки та наведено додаткову авторську аргументацію щодо існування та діяльності Спілки Визволення України. Вцілому, всебічно оцінено внесок С.Єфремова в українське національне відродження кінця XIX - 20 рр. XX ст.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її результатів при підготовці спеціальних курсів та програм у вищих навчальних закладах, в лекційній роботі, довідковій літературі, підручниках та наукових працях з вітчизняної історії, політології, журналістики. Результати роботи можуть бути враховані при дослідженнях з історії громадських організацій, суспільно-політичних рухів, з історії українських визвольних змагань 1917 - 1920 рр., при вивченні проявів антирадянської боротьби старої української інтелігенції, особливо у тих випадках, коли вони не збігаються з усталеними вже у вітчизняній історіографії положеннями.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюдненні в доповідях на Міжнародній науковій конференції „Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів” (м. Київ, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми, перспективи розвитку” (м. Київ, 2005 р.), 40-річчя журналу «Український історик» на Сьомих джерелознавчих читаннях, присвячених 40-річчю Українського історичного товариства (м. Київ, 2005 р.), П'ятій Міжнародній науковій конференції молодих учених, присвяченій 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. (м. Київ, 2007 р.) та ін.

Основний зміст дисертації

У першому розділі „Стан наукової розробки та джерельна база дослідження” зроблено комплексний аналіз джерел і літератури, опрацьованих у процесі роботи над дисертацією.

Історіографія проблеми. Наукові праці, присвячені вивченню громадсько-політичної діяльності С.Єфремова розподілено на кілька груп, поданих за хронологічним принципом. До першої групи (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) віднесені спомини Є.Чикаленка, в яких багато уваги приділяється постаті С.Єфремова, як діяча ЗУБО, талановитого публіциста. С.Щеголєв у своїй роботі дав високу оцінку збірці статей С.Єфремова, присвяченій українській пресі.

До другої групи належать роботи, що з'явилась у період революції 1917 р. З гострою критикою політичної платформи, очолюваного Єфремовим Союзу українських автономістів-федералістів, виступив у своїй статті В.Винниченко ІР НБУ. - Ф. 293. - № 9. “Союз автономістів-федералістів ”.. Про значну роль Єфремова в організації створення Центральної Ради маємо згадки у М.Грушевського.

До радянського періоду, що становить третю групу досліджень, належить праця А.Кримського, що є чи не єдиною розвідкою життя та наукової діяльності Єфремова, написана за його життя ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 12. - Спр. 2519. А. Кримський. Академік С. Єфремов. Його життєпис, літературна діяльність, бібліографія за рр. 1895 - 1919. - К., 1920. . Її автор високо оцінив літературно-критичну творчість Єфремова. У працях, де з позиції правлячої партії досліджувалися різні аспекти української історії 20 - 30-х років ХХ ст., можна знайти поодинокі згадки про Єфремова, але які характеризуються тенденційним підходом до його особистості. Такими також є роботи, що висвітлювали хід політичного процесу СВУ СВУ. Стенографічний звіт судового процесу. - Х., 1931; Харківський процес СВУ. - Х., 1931..

Четверту групу наукових праць про С.Єфремова становлять роботи, що з'явилися в еміграції. Відповідно до часу видання, вони згруповані у кілька блоків: перший - праці, що з'явилися у 20 - 30-х рр. ХХ ст. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції / П. Христюк. - Відень, 1922; Лотоцький О. Сторінки минулого: В 3-х ч. - Варшава, 1932; Феденко П. Український громадський рух у ХХ ст. / Феденко П. - Подєбради, 1934; Manning C. Ukraine under the Soviets / C. Manning. - Н.-Йорк, 1953.; другий - роботи, видані у 40 - 60-х рр. ХХ ст. Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. 1917 - 1921 / І.Мазепа. - Прага, 1942; Ukrainian Communism and Soviet Russian Policy Toward the Ukraine. - Н.-Йорк, 1953. ; третій - дослідження, які вийшли у 70 - 80-х рр. ХХ ст. Антонович М. До взаємин Грушевського з Єфремовим / М.Антонович // Український історик. - 1973. - № 1-2. - С. 53-62. . Серед згадок про нього слід виокремити низку наукових розвідок, у яких розглядається його роль у створенні антирадянських організацій БУД та СВУ Харківський процес СВУ // Тризуб. - Париж, 1930. - Ч. 34; Чикаленко Л. Справа СВУ. Л. Чикаленко // Шляхом незалежності. - Варшава, 1930. - Ч. 2; Ковалевський М. Україна під червоним ярмом. СВУ / М.Ковалевський. - Відень, 1936; Полонська-Василенко Н. Процес СВУ. / Українська Академія Наук. Нарис історії. - Мюнхен, 1955; Лівицький М. ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 рр. / М. Лівицький. - Філадельфія, 1984; Павлушкова Н. Моє свідчення про Єфремова / Н.Павлушкова. - Мюнхен, 1989..

Здобуття Україною незалежності сприяло більш об'єктивному дослідженню історії України. Саме цей етап історіографії проблеми є найбільш ґрунтовним і становить п'яту групу робіт про нього. Протягом 1990-х рр. було опубліковано ряд статей, в яких, на основі вивчення нових архівних матеріалів, висвітлювалися окремі сторінки політичної біографії Єфремова Потебенько М. Протест / М. Потебенько // Літературна Україна. - 1989. - 31 серпня; Балабольченко А. СВУ: суд над переконаннями / А.Балабольченко // Вітчизна. - 1989. - № 11; Путро О. Грушевський у Щоденниках Єфремова / О.Путро // Київська старовина. - 1998. - № 4. - С. 94-108. . Серед них слід вказати на роботи І. Кураса, П.Кононенка Курас І. С. Єфремов та його щоденники / Єфремов С. Щоденники 1923-1929 рр. / І.Курас. - К. 1997. - С. 3-24., перу яких належать публікації, присвячені відтворенню життєвого шляху Єфремова, розкривається його багаторічна громадська та публіцистична діяльність. Аналізу політичних поглядів, партійних програм та діяльності УДРП, одним з керівників якої був Єфремов, присвячена більша кількість розвідок Колесник В., Могильний Л. Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку ХХ ст. / В.Колесник, Л. Могильний. - К., 2005; Могильний Л. Провідна роль С.Єфремова у створенні та діяльності партії соціалістів-федералістів у 1917-1918 рр. / Л.Могильний // Часопис української історії. - Вип. 6. - 2007. - С. 73-77.. Значний пласт досліджень в пострадянській Україні присвячено згаданому вище процесу СВУ Пристайко В., Шаповал Ю. Справа СВУ: невідомі документи і факти / В.Пристайко, Ю.Шаповал. - К.: Інтел, 1995. . В.Пристайко та Ю.Шаповал в своїх працях проводять думку, що СВУ не існувала Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії / Ю. Шаповал. - К.: Генеза, 1993;. Протилежна точка зору, з якою погоджується дисертантка, висловлюється в працях В.Стрільця Стрілець В. Українська радикально-демократична партія: ідеологія, організація, діяльність (кін. ХІХ ст. - 1939 рік). / В.Стрілець. - К., 2002; - С. 270.. Ці протилежні точки зору й спонукали авторку до певних сумнівів та власного дослідження цього питання.

Проблемі взаємозв'язку художньої творчості та ідейних переконань Єфремова присвятили розвідки М.Наєнко, Е.Соловей. Праць, що містять фактичний матеріал для вивчення масонської діяльності Єфремова вкрай мало. Основною роботою з цього питання є монографія О.Крижанівської. У дисертації Н.Бойко, присвяченій політичним ідеям С.Єфремова, у контексті суспільно-політичної діяльності, досліджується ідея державності та національне питання у світоглядній концепції останнього. Т.Єрмашов здійснив спробу систематизації, опублікованої про С.Єфремова, літератури.

Отже, означена тема до цього часу все ще не повністю розкрита науковцями. Не здійснено цілісного дослідження життєвого шляху С. Єфремова висловлюються протилежні точки зору щодо існування СВУ та ролі С. Єфремова у її діяльності.

Джерельну базу становлять архівні документи, які умовно можна поділити на 5 груп. Перша це матеріали, які є основою вивчення життєвого шляху, громадсько-політичної, державної та публіцистичної діяльності Єфремова. Вони зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву у м. Києві (ЦДІАК), Центрального державного архіву вищих органів державної влади і управління України (ЦДАВО України), Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського (ІР НБУ), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) та Галузевого Державного Архіву Служби Безпеки України (ГДА СБУ). До першої підгрупи архівних джерел відносяться матеріали ЦДІА України. Опрацьовано документи особистого фонду М.Грушевського 1889-1930 (ф.1235) ЦДІАК. - Ф. 1235. - Оп. 1. Листи Єфремова до Грушевського. - С. 1-156, 166-167, 177-185.- 1896 - 1913 рр. - 59 листів..

Архівні матеріали про громадсько-політичну та державну діяльність Єфремова, що зберігаються в ЦДАВО України становлять другу підгрупу архівних джерел. Це фонд Генерального Секретаріату (ф. 1063), де міститься закон про національну автономію, Універсали, постанови, листи, відозви у розробці яких брав участь Єфремов, Протокол з'їзду представників національностей, щодо федеративної перебудови України (ф. 1115). Їх аналіз дав можливість побачити складний шлях вироблення статегії державного розвитку діячами Центральної Ради та ролі Єфремова. В цьому ж архіві знаходиться фонд УПСФ 1917-1919 рр., що містить програму партії (ф. 4659), матеріали Єфремова (ф. 166), Угода Фракції Ради республіки в Тарнові про спільну діяльність для повалення радянської влади на Україні 1920 - 1943 рр. (ф. 3807). Колекція матеріалів українських еміграційних установ, що міститься Платформу УРД(с.-ф.) партії у м. Прага (ф. 4465), яку очолював на Україні Єфремов, та положення про те, що „ідеал державної незалежності для закордонної частини партії, став фактом”. Окрім цього тут знаходяться фонди А.Яковлева (ф. 4438), С.Петлюри 1907 - 1919 рр. (ф. 3809), Д.Дорошенка 1919-1940 рр. (ф. 4186), що дозволило доповнити роботу додатковою інформацією.

Найбільш значимою для дослідження постаті С.Єфремова є документи, які зберігаються в ІР НБУ у його фонді (ф. 317) і становлять третю підгрупу джерел, який містить 1849 положень: 1) щоденники; 2) політико-публіцистична спадщина; 3) листування. Особливий інтерес для дослідників, зважаючи на те, що записів таємні організації практично не вели, становить програма БУД, в якій Єфремов виклав мету та тактику боротьби що, зокрема, доводить по-перше, що боротьба людей не байдужих до долі Батьківщини продовжувалася і за часів радянської влади, по-друге, те, що велася вона тими ж законспірованими методами, що і в часи боротьби з царизмом, за організаційні принципи було взято структуру масонської організації. У цьому ж фонді знаходиться листування С.Єфремова з активними учасниками українського визвольного руху, з діячами науки і культур. Викликає інтерес його щоденник ІР НБУ. - Ф. 37. - № 53. - Арк. 56. (що не був опублікований), який він вів протягом 1895-1896 рр. Справа 54 цього фонду дає можливість вивчити питання про його сім'ю.

Четвертою підгрупою архівних джерел є документи ЦДАГО України, які розкривають громадсько-політичну діяльність Єфремова у 1917 р. Це документи УПСФ (ф. 44) та матеріали по справі СВУ 1929 р., що знаходяться у фонді Комуністичної партії (ф. 1).

В окрему п'яту підгрупу можна виділити свідчення С.Єфремова на допитах в ДПУ та судовий процес над СВУ (ф. 67098), що міститься в ГДА СБУ. Вони цінні тим, що містять матеріали допитів та відповідей на суді, свідчення про мету, програму, статут та діяльність СВУ та керівну роль Єфремова в цій справі. У цьому ж архіві також є матеріали, в яких є й інші докази існування СВУ та подібних до неї організацій (ф. 13) «Комітет Визволення України» (спр. 34); «Украинская повстанческая организация. Харьковский округ» (спр. 65); «Союз Кубани и Украины» (спр. 110). Заслуговують на увагу свідчення М.Славінського, який на допиті НКДБ УРСР в 1945 р. стверджував, що ті есефи, що залишились на території радянської України, згодом стали керівниками СВУ (ф. 71178).

Другу групу джерел, використаних при написанні дисертації, складають праці С.Єфремова, яких за підрахунками А. Кримського налічується 956. З них авторка виокремила роботи, що здебільшого стосуються його суспільно-політичних поглядів та ідейних переконань. Так із ґрунтовних творів перш за все треба виділити такі, як „Історія українського письменства” Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. - К., 1911., в якій автор прагнув виявити провідні для української літератури риси: боротьбу за свободу людини, рух національно-визвольної ідеї. Багато уваги у творчості Єфремова приділено життєдіяльності Т.Шевченка Його ж. Історія українського письменства: Від Т.Шевченка по початок 20-х років. Вид. 4-те. - Мюнхен, 1989.. Праці „З громадського життя на Україні”, „За рік 1912. Під обухом. Більшовики” Єфремов С. З громадського життя на Україні / С.Єфремов. - К., 1909; Його ж. За рік 1912. Під обухом. Більшовики. - К., 1993. - допомагають простежити його переконання у різних наукових та життєвих площинах, осягнути риси останнього як науковця, дослідника, публіциста.

До третьої групи джерел відносяться періодичні видання 1906-1919 рр., а саме „Громадська думка”, „Рада”, “Записки НТШ”, „Літературно-Науковий Вісник”, „Киевская старина”, „Нова Рада”, “Голос минувшего”, “Ruthenishe Revue” та ін., у виданні яких брав участь Єфремов, відгукуючись на всі тогочасні події історії України, подаючи свій погляд на розвиток подій. Цей джерельний пласт привернув увагу тим, що саме в періодичних виданнях надруковано низку політико-публіцистичних праць С.Єфремова, які більше не перевидавалися.

Четверту групу джерел складають опубліковані документи Центральної Ради, Генерального Секретаріату та інші. Це двотомник „Українська Центральна Рада: Документи і матеріали” Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / НАН України. - К.: Наукова думка, 1997., в якому опубліковані майже всі протоколи засідань Ради та першого українського уряду, які відтворюють картину вироблення державної політики щодо організації органів законодавчої та виконавчої влади та нетривалу участь Єфремова в цій справі, адже його участь в державотворчому процесі обмежилася ІІ Універсалом, після чого він відійшов від державної роботи.

П'яту групу джерел складають спогади, мемуари сучасників С.Єфремова, а саме Є.Чикаленка, В.Винниченка, А.Кримського Н.Павлушкова, Н.Полонської-Василенко та ін.) Грушевський М. Спомини / М. Грушевський // Київ. - 1989. - № 8; Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. / Д.Дорошенко. - Ужгород, 1932; Мазепа І. Три періоди української революції / І.Мазепа // Вільна Украйна. - Львів, 1921. - № 1; Чикаленко Є. Спомини 1861-1907 / Є.Чикаленко. - Львів, 1925; Винниченко В. Відродження нації / В.Винниченко. - Ч. 1. - К., 1990; Кримський А. Життєпис і діяльність С.Єфремова / А. Кримський // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. - 1923. - Кн. 2-3; Полонська-Василенко Н. С.Єфремов: СВУ і СУМ / Н.Полонська-Василенко. - Мюнхен, 1964. . Вони цінні тим, що написані діячами національно-визвольних змагань, що брали в них активну участь разом з Єфремовим та подають факти з його біографії.

Критична та об'єктивна оцінка всіх зазначених документальних матеріалів та узагальнене осмислення доробку попередників дали авторці змогу вирішити основні завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі дисертації «Формування світогляду та громадсько-політична діяльність С.Єфремова до 1917 р.» розглядаються юнацькі роки С.Єфремова, розвиток його світоглядних позицій, початок громадсько-політичної та публіцистичної діяльності. Саме родинне оточення С.Єфремова сприяло ранньому формуванню у нього любові до знань та рідної мови. Під час навчання в Уманській бурсі виявився його нахил до самоосвіти та самовдосконалення. Важливим етапом у формуванні його світогляду був київський період коли він знайомиться з діяльністю таємної української громади «Ельдорадо», в якій домінувала ідея відродження України. Завдяки творчій атмосфері громади у С.Єфремова прокинулося прагнення стати професійним літературознавцем, бути високосвідомим та корисним українській визвольній справі діячем. Коли у 1897 р. на основі громади організувалася ЗУБО, С.Єфремов став членом її ради у видавничих справах та взяв участь у заснуванні й діяльності видавництва «Вік». Особливе місце у становленні свтогляду С.Єфремова, під час навчання на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира, мало його захоплення соціологічною системою М.Михайловського, у якого він знайшов теоретичне обґрунтування своїх думок про необхідність боротьби за національне відродження. єфремов трансформація визвольний змагання

В розділі прослідковано прихід Єфремова до усвідомлення необхідності переходу від “культурництва” до політичної боротьби народу за свої права. На поч. ХХ ст. він стає ініціатором перетворення ЗУБО в Українську Демократичну Партію (УДП) та бере участь у розробці її програми. Пізніше, радикалізуючи свої вимоги, він наполягає на внесенні в програму пунктів стосовно встановлення в Росії конституційної форми правління, автономії, демократичних свобод та соціалістичні вимоги: передачі землі та промисловості у спільну народну власність. Це спричиняє розкол партії й виокремлення її радикальної течії УРП, одним з керівників якої й став С.Єфремов. Але з часом керівництво обох партій досягло компромісу і об'єднало свої сили в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

Під час революції 1905-1907 рр. С.Єфремов працював в газеті “Рада" де мав можливість розвивати свій талант “працівника пера” та утверджувати свої політичні погляди. Вироблені погляди Єфремова щодо селянства, у розв'язанні державотворчого питання сприяли його участі в українській філії Селянського союзу. Сувору школу громадсько-політичної діяльності пройшов С.Єфремов у час пореволюційної реакції, ставши членом масонського братства, яке мало на меті організацію єдності різних політичних, революційних кіл для боротьби з самодержавством.

С.Єфремов був також одним з організаторів ТУП, яке брало активну участь у суспільно-політичному житті України в міжреволюційний період, намагаючись об'єднати всі верстви українського народу, політичні партії на терені боротьби за демократичний розвиток, діючи на принципах національно-територіальної автономії України, парламентаризму, конституційної перебудови Росії. С.Єфремов був одним з найдіяльніших членів Товариства і незмінним членом його Ради з 1909 р., сприяв об'єднанню громад, влаштуванню на адміністративні посади національно свідомих українців, допомагав у діяльності видавництв, сільських бібліотек, видавав брошури, налагоджував зв'язки з російською демократією, готував декларації до Державної Думи. Як публіцист та один з керівників ТУП, він зробив великий внесок у відродження самосвідомості українського народу, готуючи грунт для революційних звершень 1917 р.

Водночас факти свідчать, що ідейно-теоретична платформа та практична діяльність С.Єфремова не були позбавлені і недоліків. Ним не було усвідомлено значення завоювання Україною власної державності, не здійснено аналізу потенціалу країни, не визначено кінцевих результатів та впливу політики протягом наступних років, не розроблено альтернативних шляхів досягнення своїх політичних вимог, не здійснено оцінки наслідків обрання того чи іншого варіанту, не розроблено практичних державно-адміністративних кроків після здійснення революції та побудови нового ладу. Також хоча С.Єфремов дійсно був патріотом, але йому не вистачало оптимізму, харизматичних якостей та державної волі, також він боявся публічних ролей, що теж негативно позначилося на ході та результатах визвольної боротьби українського народу.

У третьому розділі «Діяльність С.Єфремова у період національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр.” розглянуто його діяльність як одного з ініціаторів перетворення ТУП та ряду ін. організацій у Центральну Раду, праця на посту заступника голови цього органу та Генерального Секретаря, поїздка у складі української делегції до Петербургу, участь у розробці І Універсалу, відхід від державної діяльності, робота у «Новій Раді», досліджується його позиція та роль під час гетьманської влади, більшовицьких наступів, Директорії, організація ним Громадського комітету та БУД.

Визнанням незаперечних суспільних заслуг С.Єфремова стало обрання його заступником голови Центральної Ради. На сторінках «Нової Ради» він виступив із привітанням Тимчасовому уряду, закликав підтримати новий лад та готуватися до Установчіх Зборів щоб відстояти автономію України. У цьому зв'язку 25 березня 1917 р. він провів з'їзд ТУП, на якому було взято назву, що відповідала головним його політичним гаслам на той час - Союз українських автономістів-федералістів (СУАФ).

У травні 1917 р. С.Єфремов увійшов до складу української делегації до Тимчасового уряду з метою досягнення автономії України. Членство в масонській організації допомогло С.Єфремову та іншим “братам” з одного боку об'єднатися для повалення самодержавства, але з іншого, зумовило поступки С.Єфремова перед російськими “братами” з Тимчасового уряду, який не знайшов в собі рішимості оголосити творення незалежної України. Відчувши небезпеку розриву з російською демократією, С.Єфремов одним з перших виступив проти запровадження автономії у тих політичних умовах, що виявилося у розробці І Універсалу. Не ефективною виявилася його робота і як Генерального секретаря міжнаціональних справ.

Відійшовши від державної діяльності, головну увагу С.Єфремов зосереджує на публіцистичній роботі в «Новій Раді», критично коментуючи діяльність українського уряду, переговори з австро-німецьким блоком, наступи і політику більшовиків в Україні. Загалом, у «Новій Раді» С.Єфремовим було опубліковано 926 матеріалів з найактуальніших проблем часу.

Як голова СУАФ, 25 червня 1917 р. С.Єфремов провів партійну конференцію, яка прийняла проект оновленої програми та затвердила назву УПСФ. В основу своєї роботи партія планувала покласти утопічний ідеал міжнародного федералізму, проголошуючи лозунг до обєднання «вільних з вільними, рівних з рівними» та встановлення соціалістичного устрою.

Знаючи про державний переворот гетьмана П.Скоропадського, С.Єфремов та його партія підтримали останнього, не афішуючи цього, але пропозицію сформувати уряд не прийняли, що можна пояснити не лише небажанням влади С.Єфремовим, а й його невпевненістю у власних силах, нерозробленістю практичних кроків творення власної держави та нездатністю до практичної державно-адміністративної роботи. Ставши в опозицію до гетьманського уряду, він вказує на його не національний характер, застерігає від „експериментів с права”. В цей період, з трагічним запізненням, відбувається усвідомлення С.Єфремовим необхідності боротьби за власну незалежну державу. Він виступає одним з ініціаторів створення Українського Національного Демократичного Союзу, метою якого було утворення самостійної української держави.

С.Єфремов та партія есефів підтримують прихід Директорії до влади, прагнучи коригувати її політику в демократичному напрямку, допомагати уряду своєю роботою в державних і громадських закладах, не беручи однак на себе політичної відповідальності. Після виходу останньої з Києва, під час більшовицького нападу, С.Єфремов залишився в Україні, створивши Комітет об'єднаних українських громадських організацій, платформа якого проголошувала принципи державності, демократії, боротьби з більшовизмом, аграрну реформу, збереження українських установ. А в 1920 р. організовує БУД з метою досягнення незалежності України, консолідації і використанні народних рухів, політичних обставин у цьому напрямі. С.Єфремов прагнув відновлення УНР, вважаючи за єдиний законний для України емігрантський уряд Петлюри, сподіваючись, що визволення від більшовиків може статися в наслідок спільної акції петлюрівської та польської армій, підтриманих із середини країни внутрішнім повстанням, підготовчу працю до якого і мало провести Братерство.

У четвертому розділі дисертації „Життя та діяльність С.Єфремова в роки радянської влади (1921-1929 рр.)” аналізується його ставлення до радянської влади, робота в Академії наук та діяльність як організатора та керівника СВУ.

Хоча С.Єфремов залишився на окупованій більшовиками Україні, на співпрацю з офіційною владою він не пішов. Він займався літературознавчою роботою, вів щоденник, в якому однозначно характеризував власне ставлення до пролетарської диктатури, яка поставила людину в повну залежність від системи. Визнанням його наукових досягнень стало обрання віце-президентом Академії наук. Радянська влада пішла на такий крок у рамках політики «українізації». В Академії С.Єфремов працював секретарем І історико-філологічного відділу, головою комісії для видання пам'яток письменства, редактором комісії для видання творів Т.Шевченка, І.Франка, М.Драгоманова та ін., з 1921 р. очолював комісію дослідів громадських течій України, з 1922 р. був головою комісії для складання енциклопедичного словника, з 1924 р. очолював господарську управу академії.

Головна увага в розділі присвячена антирадянській діяльності С.Єфремова, як організатора і керівника СВУ. Спираючись на матеріали різних архівів, що стосуються життя та діяльності Єфремова, який через все життя проніс ідею національного відродження, авторка вважає, що ця організація існувала і діяла в Україні. С.Єфремов свідчив, що коли закінчилася боротьба між урядом УНР і радянською владою, БУД розпалося, постало питання, чи треба складати зброю в боротьбі за незалежність, чи боротьба може продовжуватися в інших формах. Він вважав, що на випадок знищення чи упадку радянської влади повинна бути організована сила, яка б виступила у ролі організації нового життя. З цією метою підтримувалися контакти з емігрантськими колами.

СВУ була створена в червні 1926 р. С.Єфремов, як її голова, прийняв участь у розробці програми та статуту організації за якими СВУ теж була законспірованою організацією, яка поширювалася шляхом утворення п'ятірок. Щодо майбутнього облаштування країни, то політичні погляди С.Єфремова еволюціонували в напрямку повної державної незалежності та визнання переваг приватної власності в промисловості і сільському господарстві при певному державному контролі. Передбачалася демократична республіка на чолі з президентом, радою міністрів, відповідальною перед народом, з гарантією громадянських свобод. Головною метою СВУ було визволити Україну з-під радянської влади та утворити незалежну державу. Першочерговим завданням вважалося віднайти й об'єднати якомога більше свідомих українців, всіми можливими засобами підносити різні ділянки українського культурного і господарського життя, поширювати серед мас національний світогляд, виховувати кадри свідомих борців за національну державу.

За ці дії Єфремова було арештовано і притягнуто до суду, на якому він дав змістовні пояснення щодо ідеології, мети, програми, структури та діяльності організації. Але у матеріалах обвинувального вироку свідчення підсудного тлумачилися відповідно до ідеології правлячої партії. Спілка була організована таким чином, що її діяльність неможливо було довести: не велися записи, протоколи, організація ширилася шляхом утворення невідомих один одному п`ятірок, на кшталт структури масоннської організації. Слідчі ДПУ, не маючи документальних доказів, змушені були вдатися до фізичного та психологічного тиску на арештованих, а сам слідчий процес відбувався із порушення кримінально-процесуального законодавства, що сьогодні дало підстави стверджувати, що справа СВУ була фальсифікованою. Згідно Кримінального кодексу того часу керівництво Єфремовим антирадянськими організаціями БУД та СВУ було визнано за злочин та засуджено за антигуманними законами.

Висновки

У Висновках сформульовано загальні результати дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- Здійснений історіографічний аналіз та вивчення архівних джерел дозволяють стверджувати, що уся сукупна суспільна, політична, державна та публіцистична діяльність С.Єфремова досі не стала предметом комплексного дослідження. Наявні роботи, хоч і є достатньо репрезентативними, у своїй більшості містять лише окремі епізоди його життя і громадсько-політичної діяльності. Логічні висновки, узагальнюючий аналіз та нові джерела дали можливість створити цілісну картину його життєдіяльності;

- З'ясовано, що спрямованість і зміст діяльності С.Єфремова визначалися його світоглядом, який почав формуватися з юнацьких років на історичній літературі сімейної бібліотеки. Вагомий вплив на формування його ідеологічних переконань мало навчання в Київській семінарії та університеті ім. Св. Володимира, де він починає свідомо працювати над собою. Саме в цей період він поринув у вир громадівського політичного руху, зблизився з представниками української інтелігенції, серед якої домінувала ідея відродження України. Неабиякий вплив на формування його поглядів мали твори М.Драгоманова, М.Михайловського, масонські ідеї свободи, рівності, братерства та всесвітнього федералізму.

Тому державним ідеалом він вважав автономію України у складі федеративної Росії. Прихильником незалежної Української держави став під впливом зовнішніх факторів, а саме більшовицької загрози, що було закріплено у програмі БУД і до кінця життя вже відстоювалося незалежність України від радянської Росії. У соціальній сфері його погляди теж змінилися від відстоювання вимог усуспільнення землі і промисловості до сприйняття ідеї приватної власності на землю та засоби виробництва;

- У спектрі суспільного служіння С.Єфремова помітне місце займає його просвітницька діяльність як публіциста, що дозволяє характеризувати його як, палкого прихильника українського національного відродження, пропагандиста та захисника української мови, культури, освіти. У своїх роботах він прагнув підтримувати у свідомості народу національні почуття, історичну пам'ять, самоповагу, прагнення до самовдосконалення, самореалізації, до справедливого суспільного устрою, намагався будити свідомість нації. Мемуарна спадщина діяча збагатила також історичну науку. На основі аналізу творчої спадщини С.Єфремова зроблено висновок, що як публіцист він зробив значно більше, ніж як державний діяч;

- Доведено, що період до 1917 р. можна вважати найбільш творчим та результативним у життєдіяльності Єфремова. Важко переоцінити значення його просвітницької діяльності. В цей час він працював в українських таємних громадах, згуртовуючи навколо себе патріотів українства. Відзначена провідна роль Єфремова в таких організаціях, як УРП, УДРП та ТУП, які відіграли значну роль в піднесенні свідомості народу. Але політична сила, очолювана Єфремовим і він сам найкраще зіграла роль історичного чинника, що спричинвся до упадку попереднього ладу та не була зоорінтована на довготривале творче власнодержавницьке будівництво;

- Аналіз громадсько-політичної, державної діяльності С. Єфремова у період 1917-1920 рр. свідчить про те, що коли настала пора творити власну державність, він, перебуваючи на автономістичних позиціях не мав розробленої стратегії державного розвитку. Невпевненість С.Єфремова у власних силах спричинила до поступків перед російською демократією. Він не усвідомив повною мірою наслідків своєї попередньої дореволюційної діяльності, намагаючись уповільнити темпи національного відродження, ввести його в «помірковані» рамки. С.Єфремов виявився неготовим зіграти роль провідника нації, був позбавлений харизматичних рис та сильної державної волі, не бачив цілісної картини державного будівництва, був нездатний до практичної державно-адміністративної роботи. Відійшовши від державної діяльності він продовжив працювати в «Новій Раді», коментуючи політичні події в країні. Отже, у той конкретний історичний період С.Єфремов був не творцем життєвих обставин, а виявляв себе здебільшого як їх критик;

- У питанні стосунків з більшовицькою владою він займав чіткі позиції: явне несприйняття більшовизму, як принципово ворожої українській державності течії. Свое ставлення висловлював на сторінках газет, наголошуючи на тому, що уряд радянської Росії приніс пригнобленим народам національний розкол, внутрішню ворожнечу та громадянську війну. У беззаперечній опозиції до радянського уряду, відхиливши пропозиції співробітництва, залишився С.Єфремов і після остаточноого встановлення останньої на території Україні.

Поразка у визвольних змаганнях, принципове небажання співпрацювати з ворожою Україні владою підштовхнули С.Єфремова до створення антирадянської організації СВУ, яка, усвідомлюючи неможливість фізичної боротьби народу з московським окупантом, робила ставку на ідейно-моральний спротив системі, діяла шляхом поширення ідей незалежності України. Цей висновок спирається на аналіз маловідомих сторінок організації та діяльності СВУ, її мети, структури, статуту, матеріалів допитів, судового процесу. Наслідки діяльності С.Єфремова цього часу в історичній перспективі сягнули далеко за межі періоду, в якому він жив і діяв.

Опубліковані праці за темою дисертації

1. Крикуненко О. С.Єфремов про масонство в Росії та Україні / О.Крикуненко // Вісник академії праці та соціальних відносин. - 2002. - № 3. - С. 123-131.

2. Крикуненко О. До питання Братерства Української Державності та Спілки Визволення України / О. Крикуненко // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - 2002. - № 65-66. - С. 81-86.

3. Крикуненко О. С.Єфремов на долоні Всесвіту / О.Крикуненко // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2005. - № 3. - С. 96 - 102.

4. Лебедєва О. Державна діяльність С. Єфремова / О.Лебедєва // Часопис української історії. - К., 2009. - Вип. 14. - С. 27-31.

Публікації, що додатково відображають результати дисертації:

5. Крикуненко О. СВУ - протирадянська організація часів сталінського режиму (20-ті рр. ХХ ст.) / О.Крикуненко // Шевченківська весна: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги. - Київ, 2005. - С. 87-89.

6. Лебедєва О. СВУ - інсинуація чи реальність / О. Лебедєва // Шевченківська весна: Матеріали п'ятої Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених, присвяченій 90-річчю Української революції 1917 - 1920 рр. - Київ, 2007. - С. 165-168.

7. Лебедєва О. Громадсько-політична та державницька діяльність С.О.Єфремова в 1917 р. / О. Лебедєва // Соціальна історія. - К., - Випуск ІУ. - 2008. - С. 108-114.

Анотація

Лебедєва О.А. Громадсько-політична діяльність Сергія Єфремова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009.

У дисертації досліджено громадсько-політичну діяльність С.Єфремова, основні етапи його життєдіяльності на основі ґрунтовного і всебічного опрацювання архівних джерел і документів, мемуарів, періодичних видань, листування, публікацій, а також його багатогранної публіцистичної спадщини. Проаналізовано зародження та розвиток його світоглядних позицій, простежено його різнобічну діяльність у дореволюційний період та період національно-визвольних змагань 1917-1920-х рр., спрямовану на захист автономно-федеративного устрою, а пізніше повної незалежності України. У дисертації розглядається його роль у діяльності ВУАН. Доведено керівну роль Єфремова у створенні антирадянських підпільних організацій БУД та СВУ.

Ключові слова: С.Єфремов, масонство, український громадівський рух, Українська Центральна Рада, український визвольний рух, Братерство Української Державності, Спілка Визволення України.

Аннотация

Лебедева О.А. Общественно-политическая деятельность Сергея Ефремова. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2009.

В диссертации на основании всестороннего изучения архивных источников и документов, а также мемуаров, периодических изданий, писем, публикаций, многочисленного литературного наследия исследована общественно-политическая деятельность С.Ефремова, основные этапы его жизнедеятельности.

В работе проанализировано зарождение и развитие мировоззрения С.Ефремова, становление котрого происходило в Уманской и Киевской семинариях и университете Св.Владимира, где он начинает сознательно работать над собой, критически оценивая уровень преподавания. Именно в этот период он сближается с представителями украинской интелигенции в кругах которой доминировала идея возрождения Украины. Большое влияние на формирование его взглядов имели произведения М.Драгоманова, М.Михайловского, масонские идеи свободы, равенства, братства и всемирного федерализма. Поэтому государственным идеалом он считал автономию Украины в составе федеративной России.

Определено, что С. Ефремова можна считать одним из первых профессиональных публицистов. В своих работах он поддерживал в сознании народа национально-патриотические чувства, историческую память, самоуважение, стремление к самосовершенствованию, к справедливому общественному строю.

Показано, что период до 1917 г. можна считать наиболее творческим и результативным. В это время он работает в тайных организациях, объединяя патриотов украинства. Отмечена его руководящая роль в Украинской радикальной парти, Украинской демократическо-радикальной парти, Торариществе Украинских Поступовцев, которые сыграли значительную роль в развитии сознания народа. Доказано, что политическая сила, которую возглавлял С.Ефремов, лучше сыграла роль исторического фактора, которий привел к упадку прежнего стоя, но не была соориентирована на длительное творческое государственное стоительство с учетом потребностей всех слоёв общества. Поэтому когда наступило время создавать свое государство, он, будучи на позициях автономии, не имел разработаного анализа социально-экономических возможности страны, стратегии государственного развития и программы конкретных практических шагов строительства общества.

Иисследована роль С. Ефреомва во время национально-освободительной борьбы украинского народа 1917-1920-х гг. В апреле 1917 г. он был избран заместителем главы Центральной Рады и секретарем межнациональных дел Генерального Секретариата. А в мае того же года в составе украинской делегации выехал на переговоры с российским Временным правительством с целью обсужден ия вопроса получения Украиной статуса автономки. Но неуверенность в собственных силах послужила уступкам С.Ефреомва перед российской демократией. На государственных должностях С. Ефремов продержался недолго. Его участие в органах государственной власти ограничевается І Универсалом. Он оказался не готовым сыгратль роль лидера нации, имел недостаточно харизматических качеств, не видел целостной картины государственного строительства, был неспособен к пректической государственно-административной работе. Отойдя от службы, все свое внимание он сосредотачивает на публицистической деятельности, работая в газете «Нова Рада», коментируя политические события в стране, деятельность правительства, приход большевиков на Украину и т.д. Необходимо также отметить его непоследовательную позицию во время гетьманата и Директории.

Подтверждена руководящая роль С.Ефремова в организации и деятельности антисоветских организаций Братства Украинской Державности и Союза Освобождения Украины, целью которых было бороба за достижение Украинской независимости. В работе приведены цели, программы, тактика, устав, структура, материалы следствия и судебного процесса по этим оргагизациям.

Вцелом, жизнь С. Ефремова, участие в национально-освободительной борьбе, нелегальная, государственная и научная деятельность рассматриваются в диссертации комплексно, через призму его мировоззрения и действий, как единое целое.

Ключевые слова: С.Ефремов, украинские громады, масонство, Украинская Центральная Рада, украинское освободительное движение, Братства Украинской Державности и Союза Освобождения Украины.

Annotation

Lebedeva O.A. Public-political activity of S. Efremov. - Manuscript.

The thesis for a competition of an academic degree of candidate of historic sciences on specialіty 07.00.01. - The History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kуiv, 2009.

In thesis were investigated the principle stages of S. Efremov's course of life, his public-political, published, secret and scientific activity on the basis of study of archive sources and documents, memories, letters, publications, as well as extensive literary inheritance of S.Efremov. The candidate for degree analyzed his many-side public-political activity at pre-revolution period and at the period of UNR 1917-1920, period of totalitarian socialistic regime directed on protection of independent of Ukraine. For the first time in this thesis are given facts of existence and activity of secret organizations as Braterstvo Ukrainskoy Derjavnosty and Spilka Vizvolennya Ukrayny in the 1920-1929 and active research in scientific institutions.

Key words: S.Efremov, masons, Ukrainian Central Rada, the Ukrainian movement of liberation, Braterstvo Ukrainskoy Derjavnosty, Spilka Vizvolennya Ukrainy.

Размещено на Allbest.ru