Протестантська періодика України як суспільно-політичне явище 20-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. У сучасній Україні протестантизм претендує на домінуючі позиції. Збільшення числа його послідовників супроводжується потужним забезпеченням засобами масової інформації, насамперед - періодичними друкованими органами. Протестантська періодика актуалізує християнські світоглядні принципи, надає суспільного резонансу змінам у світському і церковних середовищах. Водночас вона справляє зворотний вплив суспільства на розвиток релігійних організацій, спонукуючи їх до відгуку на злободенні питання.

За цих умов гостро актуальними стають наукові дослідження релігійної періодики та її історії в суспільно-політичних умовах, позначених динамічними змінами. Саме таким був період суттєвого зростання протестантських спільнот у 20-ті роки ХХ ст.

Дослідження характеру протестантської періодики 20-х рр. ХХ ст. в умовах суспільно-політичних трансформацій дозволить більш об'єктивно охарактеризувати сутність та глибину процесів у суспільстві.

Актуальність теми посилює сучасне розширення спектру громадської й релігійної думки та прагнення політичних і релігійних інституцій використати інформаційний потенціал своїх офіційних друкованих органів.

Мета дослідження: визначити закономірності і специфіку розвитку протестантської періодики в Україні у 20-х рр. ХХ ст. залежно від суспільно-політичних подій.

Для досягнення мети в дисертації розв'язуються наступні завдання:

- з'ясувати ступінь розробки теми в історіографії; охарактеризувати і систематизувати джерельну базу; розкрити методологічну основу дисертації;

- проаналізувати суспільно-політичні умови формування протестантських періодичних видань в Україні;

- дослідити церковно-організаційні умови виникнення і розгортання діяльності протестантських періодичних видань;

- розкрити закономірності становлення та етапи розвитку періодичних видань протестантських церков в Україні 20-х рр. ХХ ст.;

- визначити вплив суспільно-політичної системи на церковну періодику і припинення її діяльності;

- охарактеризувати відгук протестантських видань на ключові суспільно-політичні зміни: соціальну та національну революцію, вектори політики державної влади, запровадження обов'язкової військової служби;

- встановити пріоритетні напрямки діяльності протестантських журналів та їхню роль у соціальній та релігійній мобілізації, зокрема, у системі міжконфесійних відносин.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження

Визначено два історіографічних періоди, що відображають специфіку праць, належних до предмета дослідження: 1) період існування СРСР, 2) доба державної незалежності України. У першому періоді виокремлюємо три підперіоди: 20-х - початку 30-х рр., середини 30-х - кінця 50-х рр. та 60-80-х рр. ХХ ст.

Радянські публікації 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. поєднували риси політизованості й описовості. Автори були компартійними діячами, керівниками державно-атеїстичних структур - О. Ярославський, Ф. Олещук, А. Івановський, Д. Ігнатюк. Їхні оцінки протестантського руху і літератури стали провідними для авторів усієї доби. Уперше розгорнута характеристика українських протестантських періодичних видань прозвучала у статті Д. Ігнатюка. У працях М. Гурича на основі публікацій журналу «Евангелист» висвітлювалася роль І. Воронаєва та членів його родини у формуванні журналу ВСХЄВ.

З середини 30-х і до кінця 50-х рр. ХХ ст. протестантську періодику в Україні не досліджували.

Після антирелігійної кампанії кінця 50-х - початку 60-х рр. ХХ ст. влада розгорнула систематичну атеїстичну роботу, що позначилося поглибленням історичних досліджень протестантизму. Праці О. Клібанова, З. Калінічевої, Г. Ляліної базувалися на документах архівів та церковній періодиці. Вони порушували аспекти сутності та еволюції віровчень, релігійної практики протестантських церков у перші десятиліття радянської влади.

Поглибилися дослідження історії окремих конфесій у контексті проблематики компартійної філософії та атеїзму - баптизму та євангельського християнства (В. Подоляк, Ю. Поліщук, Л. Митрохін), адвентизму (А. Бєлов, П. Гопченко, В. Горський), п'ятидесятництва (Ф. Гаркавенко, В. Граждан, П. Косуха, В. Мельник (Любащенко), О. Москаленко, І. Москвітін, В. Солдатенко, Ю. Терещенко). Окреслювався український вимір аналізованих процесів. Подавалися факти поширення протестантських видань у соціальному середовищі, біографічні дані про діячів, причетних до їхнього випуску.

Свідченням кризи радянської політичної системи стала публікація унікальної праці з історії євангельського руху в СРСР у роки відзначення тисячолітнього ювілею християнства в українських землях. Праці зарубіжних дослідників діаспори (Г. та В. Домашовець, Л. Жабко-Потапович) з історії протестантського руху практично були недосяжними для радянських дослідників і стали доступними в Україні лише після здобуття державної незалежності.

Радянська історіографія накопичила значний, хоча і фрагментарний матеріал про періодику протестантських церков 20-х рр. ХХ ст. Об'єктивний науковий аналіз його був неможливим у межах існуючої політичної системи.

Другому періоду в історіографії проблеми притаманна відмова від політизованих стереотипів. Нові підходи формувалися під впливом переоцінки характеру державно-церковних взаємин 20-х рр. ХХ ст. в Україні і поглиблення аналізу конфесійних процесів. Новаторське прочитання історії державно-церковних відносин запропонували В. Єленський та В. Пащенко. Якісний прорив у дослідженні історії протестантизму здійснили В. Любащенко, Ю. Решетніков, С. Санніков.

Історики, які досліджували зв'язок суспільно-політичних та конфесійних подій перших десятиліть ХХ ст., збагатили джерельну базу та розширили проблематику вивчення методологічними працями (О. Реєнт, О. Лисенко), працями з історії державно-церковних відносин доби національної революції (Б. Андрусишин, В. Ульяновський), формування радянського тоталітаризму (С. Білокінь, В. Ченцов, Ю. Шаповал), етноконфесійних ідентичностей (Т. Євсєєва, С. Жилюк, А. Зінченко, Г. Надтока, Н. Стоколос, О. Уткін), історії протестантських спільнот (Т. Грушева, П. Кравченко, І. Саламаха, Р. Сітарчук).

Осмислення релігійних процесів забезпечила наукова діяльність відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (з 1993 р. - керівник А. Колодний). Розгорталися дослідження протестантизму в Україні у контексті аналізу тенденцій його розвитку (В. Бондаренко, В. Єленський), впливу соціальних реалій (П. Косуха, В. Любащенко), культуротворчих і релігієтворчих процесів (В. Докаш, А. Колодний, О. Саган, Л. Филипович, О. Шуба, П. Яроцький), міжконфесійних відносин (С. Здіорук, П. Кралюк, Ю. Решетніков).

Значущий вплив на розвиток вітчизняних досліджень справили праці провідних російських науковців (В. Гараджа, Л. Митрохін).

Розробку проблематики стимулювала діяльність Науково-дослідного центру періодики при Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України (керівник М. Романюк). Ширилися дослідження періодики філологами, джерелознавцями (А. Бойко, М. Комариця, О. Канчалаба, І. Скленар). Взаємозв'язок національного державотворення з релігійно-церковною журналістикою аналізував І. Крупський. Суспільно-політичні умови існування української періодики у 20-ті рр. ХХ ст. досліджували В. Бездрабко, І. Матяш.

Конфесійну історію з відображенням розвитку періодики поглиблювали представники церков. Явищем стали монографії С. Савинського з історії євангельсько-баптистського руху, В. Франчука з історії церкви п'ятидесятників, О. Парасея, М. Жукалюка з історії церкви адвентистів сьомого дня. Предметні дослідження адвентистської преси почали М. Балаклицький та О. Опарін, в яких поряд із проблемами журналістики окреслено важливі історичні сюжети. Якісні здобутки сталися й у вивченні історії періодики церкви п'ятидесятників. О. Борноволоков звернув увагу на активну роль періодичного органу ВСХЄВ журналу «Евангелист» (1928 р.) у становленні церкви п'ятидесятників.

Таким чином, не дивлячись на відсутність комплексних наукових праць з історії протестантської періодики 20-х рр. ХХ ст., науковими дослідженнями закладено надійний теоретичний фундамент для вивчення цієї проблеми.

Предмет дослідження зумовив використання періодики протестантських церков України 20-х рр. ХХ ст. в якості центральних джерел. Актуалізовано повні комплекти журналів чотирьох всеукраїнських протестантських спільнот. Видання виявлено у фондах Львівської національної наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Бібліотеки Російської Академії Наук, м. Санкт-Петербург, Російської національної бібліотеки ім. М.Є. Салтикова-Щедріна, м. Санкт-Петербург, Російської державної бібліотеки, м. Москва.

До джерел цієї групи належать інші періодичні видання: 1) церковні - всесоюзні протестантські журнали: «Баптист» (1925-1929 рр.), «Христианин» (1924-1928 рр.); всеукраїнські православні - «Український Православний Благовісник» (1926-1928 рр.), «Церква й Життя» (1927-1928 рр.); 2) світські - центральна і місцева періодика партійно-радянського апарату - газета «Комуніст», «Вісті ВУЦВК», журнали «Безвірник», «Антирелигиозник» та ін.

Важливу групу складають документальні джерела: актові, діловодні, статистичні. У кожному виді їх поділяємо на конфесійні та світські.

До конфесійних актових відносимо сповідання віри, статути об'єднань та громад, що містять положення про пресу. Серед світських виділяємо акти, що визначали державний статус протестантських церков в Україні - «Декрет про відокремлення церкви від держави та школи від церкви» (1919 р.), Конституції УСРР (1919, 1929 рр.), Кримінальний (1927 р.) та Адміністративний (1928 р.) кодекси УСРР, постанови ВУЦВК та Раднаркому щодо державно-церковних взаємин. Близьку за видом підгрупу складають нормативні акти ЦК КП(б)У - постанови і ухвали щодо церкви, партійної, громадської та церковної преси.

Підгрупа діловодних конфесійних джерел представлена протоколами, листуванням, матеріалами церковних з'їздів. Діловодні джерела світського походження - накази, циркуляри, звіти партійних та державних органів.

Статистичні джерела подані відомостями центральних і місцевих радянських органів про чисельність населення, релігійних громад.

За формальною ознакою комплекс документальних джерел поділяємо на опубліковані та неопубліковані. Підгрупи опублікованих джерел виділяємо за часом публікації (радянські, доби державної незалежності України) та способом відтворення (на паперових, електронних носіях). За радянської доби переважали публікації актових джерел державних органів та нормативних партійних документів, серед новітніх публікацій - діловодні джерела державних органів про релігійне життя, церковні джерела. Особливе місце становлять електронні публікації Євро-Азійської Акредитаційної Асоціації. Вони вміщують різні за видовою ознакою джерела з багатьох архівів України.

Більшість документальних джерел з теми неопубліковані. У роботі використано джерела Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Державного архіву Російської Федерації, місцевих державних архівів України - Дніпропетровської, Донецької (ДАДонО), Запорізької, Полтавської, Сумської, Харківської областей.

Специфіка архівних джерел проявляється у тому, що вони представлені майже виключно фондами партійних та державних установ. Серед них особливу роль відіграють документи і матеріали фонду ЦК КП(б)У: протоколи, ухвали, резолюції політбюро, оргбюро і секретаріату ЦК КП(б)У, інформаційні звіти (ЦДАГО України. Ф. 1). Вагому цінність становлять документи фонду НКВС УСРР (ЦДАВО України. Ф. 5). Його особливістю є наявність справ з документами церков - протоколами і програмами з'їздів протестантських об'єднань, статутами, списками, відомостями про склад керівних органів церков, клопотаннями на адресу державних органів.

У дисертації використано джерела обласних державних архівів, зосереджені у фондах партійних і радянських органів, які втілювали антирелігійну політику у 20-ті рр. ХХ ст. - губернських і окружних комітетів КП(б)У, окружних виконкомів, адміністративних відділів окрвиконкомів, райвиконкомів, сільських рад та ін. Видова і змістова структура документального масиву цих фондів близька до характеру джерел центральних державних архівів України.

Лише як виняток у державних архівах маємо фонди релігійних установ 20-х рр. ХХ ст., зокрема - фонд Донецького відділу Всеукраїнського союзу євангельських християн (ДАДонО. Ф. Р-2261).

Окрему групу становлять оповідні джерела - релігійна література, брошури 20-х рр. ХХ ст. І. Моторіна, Г. Стадницького, М. Салова-Астахова, пізніше опубліковані за кордоном твори І. Кмети-Єфимовича. Інша підгрупа оповідних джерел - політична література і публіцистика діячів апарату державного атеїзму: центрального (В. Бонч-Бруєвич, А. Луначарський, О. Ярославський, Ф. Олещук), місцевого (Н. Дайрі, М. Панченко, І. Сухоплюєв, О. Чефранов).

Група джерел особистого походження представлена невеликою кількістю мемуарів діячів протестантського руху - лідера євангельських християн І. Проханова, українського п'ятидесятницького руху В. Бєлих.

Таким чином, джерельна база роботи різноманітна за видами, широка за територіальними рамками, багата за фактографічним наповненням, неоднорідна за ідейним представництвом. Вона достатня для історичних реконструкцій історії української протестантської періодики 20-х рр. ХХ ст. та її характеристики як суспільно-політичного явища історичної доби.

Охарактеризовано застосовані у дослідженні принципи і методи наукового аналізу. Це принципи історизму, об'єктивності та всебічності пізнання, ціннісний і системний підходи. У якості стратегічного засобу при вивченні предмета дослідження застосовано компаративний підхід. Вибір наукових стратегій зумовлений предметом дослідження, який передбачає аналіз широкого спектру суспільно-політичних відносин, а також метою дослідження, зорієнтованою на реконструкцію історико-генетичних і системних зв'язків, що пояснюють трансформації предмета дослідження. Системний підхід дав можливість встановити фактори взаємовпливу суспільно-політичних процесів і явища протестантської періодики в Україні на рівні логічних, структурних, функціональних, інформаційних зв'язків у площинах світській і церковній, соціальній і політичній, державній і особистісній у процесі взаємодії.

Використано комплекс методів - загальнонаукових: історичний, логічний, аналітичний, синтетичний, індукції, дедукції, ілюстративний, описовий; загальноісторичних: проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний, діахронічний; спеціально-історичних - джерелознавчої критики, евристики, герменевтики; міждисциплінарних - літературної критики, контент-аналізу, кількісного аналізу.

2. Історичний шлях протестантської періодики в Україні та проблеми її розвитку (20-ті рр. ХХ ст.)

Показано, що умови видавничої діяльності визначили глибокі суспільно-політичні зрушення: світова війна, національна революція, руйнація старих суспільних форм, курс держави, який протягом 20-х рр. ХХ ст. поєднував пом'якшення економічного й національно-культурного розвитку з політикою розколу церкви, витіснення її з суспільного життя.

Колосальний вплив на формування всеукраїнського формату видань справила національна революція. Завдяки їй виникли національні протестантські об'єднання та союзи. Організаційно-самостійні тенденції у їхньому середовищі знайшли вираз у створенні друкованих періодичних органів.

Реконструйовано шляхи кожної з аналізованих церков до створення журналів. Розглядаються статути громад та союзів, рішення з'їздів, пленумів з цього питання.

На темпах створення періодичних видань позначилися фактори організаційної потужності конфесій: чисельність членів, матеріальна забезпеченість, щільність мережі, стабільність зв'язків із центром, наявність міцних громад у адміністративних центрах. Їх сукупність дозволила баптистам розпочати видання швидше за інших. Хоча дія цього фактора не була ключовою, на відміну від державно-політичного.

У розвитку протестантської періодики значним залишався особистісний момент - причетність до фундації видань лідерів конфесій та авторитетних діячів (А. Альохін, П. Дацко, І. Кмета-Єфимович, І. Моторін, І. Воронаєв, І. Львов).

Гальмівну роль у розвитку протестантських періодичних видань в Україні відіграли всеросійські форми організації церков. Видавничі проекти в Україні були реалізовані лише після апробації в Росії. Така вторинність нагадувала дії більшовицької влади в Україні, яка допускала у державно-церковних відносинах на території УСРР лише перевірені центром дії. Централізованість та авторитаризм церкви євангельських християн привели до припинення видання журналу Харківського обласного союзу, перші номери якого вийшли у вересні-грудні 1927 р.

Реконструйовано організаційні заходи кожної з церков у розгортанні періодичних видань. Характеризуються час виходу кожного видання, періодичність, наклади, склад редколегій. Звертається увага на змінність цих показників, їхні причини та наслідки у контексті розвитку церков. Аналізуються формати видань, подібність та специфічні риси, дизайн та символіка видань, концептуальна спрямованість, віддзеркалення ними ідейних настанов керівництва церкви. Кожен із журналів мав коло активних авторів, які, переважно, займали керівні посади в церковній організації. Акцентовано на використанні журналами передруків з інших релігійних вітчизняних та закордонних видань.

Видання розширювали географію та налагоджували зв'язок з периферією, мали позитивну динаміку, вдосконалювали форми при збереженні провідної християнської тематики, врахуванні суспільно-політичних реалій, високому професійному рівні.

Аналіз закономірностей і специфічних рис розвитку видань підводить до визначення етапів їхнього становлення, які відповідали процесам у релігійному середовищі. Ці етапи досить умовні, проте їх виділення поглиблює розуміння характеру суспільно-політичних обставин. За короткий час - 1926-1928 рр. - протестантські журнали пройшли етапи: 1) початку діяльності, 2) розгортання активності і усталення форм, 3) стабільного виходу, 4) припинення видань. Констатуємо відсутність етапу спаду і згортання активності, відсутність внутрішніх криз редакцій і конфесій, що могли привести до припинення видань.

Проаналізовано можливість ініціатив припинення видань у суспільно-політичній системі з боку церковних, громадських, державних інституцій, партійних органів шляхом послідовного аналізу їхньої реакції на протестантську пресу. Логічно підведено до політичного фактору як причини закриття протестантських журналів.

Для формулювання позицій державних органів щодо протестантської періодики визначальними були ухвали, прийняті на найвищому рівні ЦК КП(б)У. «Паперова криза», що поглибилася 1928 р. із розгортанням індустріалізації, загострила питання випуску преси. Адміністративне регулювання внутрішнього життя релігійних організацій та паралельне згортання свободи преси і посилення партійного контролю над нею у 1928 р. набули найрізкіших проявів.

Успіхи конфесій у видавничій сфері партія розцінила як власний політичний програш. Монополія на владу стимулювала партійне керівництво до застосування силових методів. 30 травня 1928 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про стан релігійної та антирелігійної літератури», що стала відправною у знищенні протестантської періодики. Для надання громадського іміджу своїм ініціативам ЦК КП(б)У адміністративними засобами стимулював роботу Спілки безвірників у цьому напрямі.

Припинення діяльності протестантських періодичних видань на межі 1928-1929 рр. свідчило про згортання «релігійного непу» та утвердження жорсткої компартійної лінії на знищення релігійних спільнот як «осередків класових ворогів». Партійні вказівки були закріплені загальнодержавними юридичними актами, включно з Конституцією УСРР 1929 р.

3. Періодика протестантських церков України другої половини 20-х рр. ХХ ст. як відгук на суспільно-політичні проблеми

Охарактеризовано вимушено обережну оцінку, яку надавали протестантські журнали суспільним подіям - революції, діям влади, напрямкам радянської політики.

Декларації протестантських журналів 20-х рр. ХХ ст. підтримували владу. Разом із тим матеріали містили побіжно зроблені закиди на адресу абстрактних індивідів, які «легковажать вірою». У такій формі виносився осуд атеїстичній політиці держави. Лідер ВСХЄВ І. Воронаєв («Евангелист»), А. Дудко («Благовестник»), кореспонденти журналів поширювали опозиційні атеїзму думки, порушували соціальні проблеми, які були наслідком політичних змін у більшовизованому суспільстві. Ці думки витримано у релігійно-філософській формі. Вони називали духовну атмосферу в суспільстві «духовною пітьмою», відсутність святих думок - «пустотою розуму», критикували крайнощі возвеличення та ігнорування людської особистості.

Редакції вміщували і коментували державно-нормативні акти. У цьому проявлялося, з одного боку - прагнення політичної лояльності, з іншого, опосередковано, - бажане для влади пропагування гласної сторони її релігійної політики, надання їй іміджу прозорості.

У зроблених протестантською періодикою 1926-1927 рр. оцінках влади позначилося як пом'якшення державно-політичного курсу, так і розуміння суспільних змін, що зрівняли становище протестантів і православних. Невипадково редакція журналу «Баптист Украины» назвала радянську свободу совісті серед спонукальних факторів свого заснування. Ускладнення державно-церковних відносин в Україні з 1928 р. проявилося посиленням в усіх журналах теми страждань, терпіння, значним збільшенням криптонімів.

Проведено аналіз вагомості для протестантських церков в Україні національного і мілітарного напрямків державної політики в оцінках їхніх офіційних друкованих органів.

Протестантська періодика репрезентувала неоднозначну точку зору на національне питання та державну політику українізації.

Баптисти впроваджували українську мову у публікаціях. Видатну роль у мобілізації національних творчих сил відіграла рубрика «Рідне слово».

Євангельські християни прагнули врахувати українські чинники у житті церкви - Харківський обласний союз висловив ініціативу створення окремого україномовного відділу у майбутньому всеукраїнському друкованому органі.

П'ятидесятницький рух, динамічно зростаючи, прагнув інтернаціональних та всеросійських форм. У програмі першого всесоюзного з'їзду (1927 р.) проявилися плани створення всесоюзного періодичного видання.

Адвентисти декларували потребу українських видань, але «Благовестник» не вмістив жодної української статті і серйозно питання українізації не порушив.

Протестанти практично не мали альтернативи загальній військовій службі. Державна влада прийняла закон про альтернативну військову службу, проте його застосування не відзначалося послідовністю і толерантністю. Церкви корилися диктату влади заради самої можливості існування. Друковані органи прописували цей алгоритм поведінки своїм послідовникам. Періодика стала каталізатором суперечливих суспільно-політичних настроїв віруючих та деструктивних церковних процесів.

Влада обмежила діяльність конфесій релігійною практикою. Преса намагалася безконфліктно узгодити пропаговані церквами риси соціального служіння з радянською дійсністю. Не вміщуючи статей про участь членів церкви у громадських чи кооперативних організаціях, «Баптист Украины» писав про можливість для віруючих приймати урядові посади. Тема благодійництва, заборонена релігійним організаціям радянськими нормативними актами аж до Кримінального кодексу включно, знаходила відклик зверненнями до моральної проблематики. Увага ґендерній та молодіжній політиці виходила за межі суто конфесійних проблем і спрямовувалася на застосування церковних гуртків у культурно-освітніх заходах ліквідації неписьменності, відвідування сімей, лікарень, в'язниць, притулків.

Журнал ВСОБ вважав пріоритетним виховання проповідників, пропагував християнські чесноти, критикував безлад, зневажання цінностями у суспільстві. Тому його публікації можна вважати елементами не лише морального, а й громадсько-політичного виховання.

У кожному номері журналу євангельських християн вміщено морально-етичні статті. Започаткована рубрика «На євангельській ниві» інформувала про події у громадах і закликала до гідної соціальної поведінки.

Публікації морального спрямування складали дві третини обсягу журналу п'ятидесятників. Практикувалися бесіди з етики, роздуми про сутність душі, її виховання. «Евангелист» закликав не соромитися покарань за віру. Такі матеріали дисонували настановам атеїстичної влади.

Журнал ВОАСД більшість обсягу присвячував моральним повчанням. Вимогою часу називали «чистоту характеру» як продовження адвентистської ідеї «санітарної реформи». Виняткове значення надавали сім'ї, називаючи її найкращою школою християнського виховання. Зі сторінок журналу лунала характеристика часу як важкого, коли «найкращі опори руйнуються».

Великою була роль періодики в уніфікації релігійних практик, що сприяло подоланню сектантства і виходу об'єднань на формат конфесії. Періодика була потужним комунікатором, забезпечуючи зв'язок між громадами та центром.

Організаційний потенціал преси церков різнився. Найбільш яскравими були успіхи органу ВСОБ. З метою укріплення церкви журнали «Баптист Украины» та «Евангелист» (Одеса) оперативно інформували про внутрішньоцерковні події. «Благовестнику» подібна діяльність вдавалася найменше з огляду на рідший інтервал випуску. Журнал ВОАСД, лідери якого не бачили себе окремо від загальносоюзної структури, не став належною опорою у консолідації всеукраїнської цілісності. Він зосереджувався на методичному забезпеченні діяльності громад. Журнали баптистів і п'ятидесятників не відставали в методичному відношенні, але вели організаційну роботу більш різнопланово.

Історія становлення протестантської преси та характер її публікацій свідчить про організаційні відмінності побудови протестантських об'єднань, що знайшли відображення в релігійній свідомості і продукувалися у суспільстві. Ідеї конфесійної єдності церков сполучали у собі риси інтернаціональної спрямованості християнського вчення, всеросійської постімперської ментальності, харизматичності лідерства. Хоча вміст цих елементів був неоднаковим. В організаційній діяльності преси знайшли вияв виразний національний компонент ВСОБ, більш чіткі всесоюзні прагнення ВСХЄВ, харизматичний авторитаризм ВУСЄХ, всеросійські зв'язки ВОАСД.

З'ясовано, що протестантські журнали були трибуною критичних виступів у бік інших віровчень. Найбільше місця для критики відводили «Баптист Украины» і «Евангелист» (Одеса). Виходячи з кількості та тону публікацій у пресі, для баптизму та п'ятидесятництва серйозну небезпеку становили: 1) взаємне неприйняття, 2) православна церква, 3) адвентизм. Вони і складали першочергові об'єкти критики у друкованих органах.

Соціальна база церкви п'ятидесятників формувалася, переважно, за рахунок баптистів і євангельських християн, що обумовило натягнуті взаємовідносини обох церков із п'ятидесятниками. Цей факт проявився публікаціями статей у журналах баптистів і п'ятидесятників.

Євангельські християни не встигли розгорнути широкої полемічної роботи зі сторінок свого видання в Україні, хоча архівні джерела свідчать про поширення їхніми громадами антиадвентистської літератури. «Евангелист» (Харків), як і інші журнали, виразно критикував православну церкву. Взаємовідносини баптистів і євангельських християн складалися найтепліше, що пояснює відсутність взаємної критики на сторінках їхніх видань.

Публікації ВОАСД з критикою альтернативних християнських течій були одиничними. Цей факт пояснюємо станом соціальної бази конфесії: меншою чисельністю прихильників, скромнішими фінансовими можливостями порівняно з ВСОБ та ВСХЄВ.

Висновки

протестантський суспільний політичний

У дисертаційному дослідженні вперше в історіографії знайшло комплексне вирішення питання характеристики закономірностей і специфіки історичного розвитку протестантської періодики України 20-х рр. ХХ ст. у контексті суспільно-політичних подій, її ролі у соціальних та конфесійних процесах.

Встановлено і систематизовано коло історичних джерел, які забезпечують ґрунтовне і репрезентативне розкриття теми дослідження. Вперше задіяно масив матеріалів видання ВОАСД «Благовестник» та видання Харківського обласного союзу євангельських християн - журналу «Евангелист» (1927 р.).

Радянська антирелігійна та національна політика справила визначальний вплив на формування протестантської періодики. Таємна політика церковного розколу, що поєднувалася з декларованим «невтручанням» у справи релігійних спільнот і політика українізації створили політичні передумови виникнення явища протестантської періодики.

Започаткування періодичних видань було наслідком організаційного зміцнення протестантизму в Україні. Потребу у періодиці підкреслювали статутні документи, ухвали з'їздів різних рівнів. Ідеї проявилися у соціально та національно різнорідному середовищі. Ініціаторами їх впровадження були міцні громади у місцях більш розвиненої комунікації та інформаційного обміну. Ключовим фактором створення видань в Україні стала організація всеукраїнських об'єднань і союзів - ВСОБ, ВУСЄХ, ВСХЄВ, ВОАСД, які, у свою чергу, були відповіддю на процеси підйому національної свідомості та вторинну до них радянську політику українізації.

Реалізація церквами в Україні видавничих проектів була запізнілою порівняно з початком виходу протестантської періодики в Росії, що віддзеркалило відсутність реального державного суверенітету УСРР.

Час появи і формат видань залежали від організаційно-матеріальної спроможності церков. Одному із найкрупніших союзів - ВУСЄХ - не вдалося організувати всеукраїнське видання і довелося припинити видання Харківського обласного союзу внаслідок заборони керівництва жорстко централізованої всесоюзної організації євангельських християн.

В історії протестантської періодики України 20-х рр. ХХ ст. вбачаємо цикл типового періодичного видання без ознак спаду і згортання активності напередодні припинення.

Втілення сталінського курсу на прискорену модернізацію країни 1928 р. підірвало поступальний розвиток протестантської періодики. Ключову роль у припиненні протестантських видань в Україні, за умов компартійної монополії на владу, відіграли рішення ЦК КП(б)У, зокрема - постанова «Про стан релігійної та антирелігійної літератури» (30 травня 1928 р.).

Протестантська періодика відгукувалася на ключові суспільно-політичні зміни. Несхвальне сприйняття нею революції і радянської влади у 1917-1918 рр. змінилося політичною лояльністю у середині 20-х рр. ХХ ст. Церковна преса вітала радянську владу за конкретні соціальні кроки. Водночас в усіх виданнях присутні негативні оцінки державного атеїзму, порушень вікових традицій, революційного нігілізму.

Національна ідентифікація виразно проявилася у діяльності журналу «Баптист Украины». Він єдиний запровадив українську мову та працював над піднесенням національної свідомості читачів. У середовищі інших церков подібні процеси гальмувалися більшою інтегрованістю у всеросійські структури, неукраїнським (переважно російським) національним походженням керівників (І. Воронаєв, І. Моторін, І. Львов) та інтернаціональністю протестантської ідеології.

За матеріалами протестантських журналів простежується складність прийняття рішення про загальну військову службу. Періодика виконала роль привідного механізму, що допоміг у всеукраїнському вимірі подати консолідований відгук на запит влади і, водночас, визначитися з громадянською позицією та узгодити її з релігійним сумлінням.

Протестантська періодика відігравала важливу роль у соціальній мобілізації, яка межувала з гранично дозволеними владою формами. Її напрямками були християнське виховання, організація гуртків, орієнтованих на різні соціальні аудиторії, схвалення гуманітарних акцій.

Видання згуртовували протестантський рух, укріплювали структуру церков. За умов державного атеїзму вони часто ставали єдиним джерелом знань про важливі процеси у церкві та суспільстві, методичним посібником для адаптації громад та віруючих у складних державно-церковних стосунках. Журнали допомагали регламентації внутрішнього розпорядку громад, узгодженню догматичних та обрядових норм, християнському морально-етичному та естетичному вихованню, організації дозвілля віруючих. Самобутні зовнішні форми і зміст періодики відображали відмінності концепцій розвитку церков та особливі риси світобачення членів редакційних колегій.

Журнали активно позиціонували свої церковні організації у поліконфесійній системі. Це проявилося апологетичними статтями, критикою інших віровчень. Найвиразнішою була тональність критичних публікацій журналів ВСОБ та ВСХЄВ один до одного, до православної церкви, адвентизму. Друкований орган Харківського союзу євангельських християн встиг задекларувати лояльність до всіх протестантських об'єднань та піддати критиці православну церкву. Адвентисти на сторінках преси майже не вдавалися до критики інших християнських течій.

Напрямками подальшої розробки проблеми можуть бути вивчення ролі соціальних і релігійних груп, окремих діячів у розвитку протестантської періодики, компаративні дослідження періодики 20-х рр. ХХ ст. у радянській Україні та у західноукраїнських землях, протестантської та православної періодики.

Література

1. Ігнатуша А.Є. Журнал «Евангелист» як фактор організаційного становлення церкви християн євангельської віри в умовах радянської держави (1928 р.) / А.Є. Ігнатуша // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. -- Запоріжжя : ЗДУ, 2000. -- Вип. ХІІ. -- С. 103-118.

2. Ігнатуша А.Є. До питання про діяльність періодичного органу церкви християн-баптистів «Баптист Украины» (1926-1928 рр.) / А.Є. Ігнатуша // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. -- Запоріжжя : Просвіта, 2000. -- Вип. 6. -- С. 35-38.

3. Ігнатуша А.Є. Політика українізації у віддзеркаленні протестантської преси 20-х рр. ХХ ст. / А.Є. Ігнатуша // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. -- Запоріжжя : Прем'єр, 2001. -- Вип. ХІІІ. -- С. 91-102.

4. Ігнатуша А.Є. Доля адвентистського журналу «Благовестник» як віддзеркалення суспільних процесів у радянській Україні 20-х років ХХ ст. / А.Є. Ігнатуша // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. -- Запоріжжя : Просвіта, 2002. -- Вип. ХV. -- С. 144-154.

5. Ігнатуша А.Є. Державно-церковні взаємини та місійна праця адвентистів сьомого дня (за матеріалами журналу «Благовестник» (1926-1928 роки) / А.Є. Ігнатуша // Історична пам'ять. -- Полтава : АСМІ, 2002. -- № 1-2. -- С. 88-92.

6. Ігнатуша А.Є. Участь протестантських журналів 20-х рр. ХХ ст. в організаційній роботі своїх конфесій / А.Є. Ігнатуша // Сумська старовина. -- Суми : Сумський державний ун-т, 2003. -- № ХІ-ХІІ. -- C. 65-74.

Размещено на Allbest.ru