Польща в реалізації євроінтеграційного курсу України: міжрегіональне співробітництво (1999–2008 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломатична академія України при міністерстві закордонних справ України

УДК 947:943(438+477)”1999/2008”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Польща в реалізації євроінтеграційного курсу України: міжрегіональне співробітництво (1999-2008 рр.)

07.00.02 - всесвітня історія

Буглай Наталя Михайлівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Віднянський Степан Васильович Інститут історії України НАН України, завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Майборода Олександр Микитович Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, заступник директора з наукової роботи;

кандидат історичних наук, доцент Антонюк Олексій Сергійович Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри історії слов'ян.

Захист відбудеться „ _08____” грудня__________ 2009 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.728.01 в Дипломатичній академії України при МЗС України, 01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська 2, зала вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дипломатичної академії України при МЗС України, 01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська 2.

Автореферат розісланий „ _7__ ” __листопада____________ 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Горобець І.В.

Загальна характеристика роботи

Із здобуттям Україною незалежності та отриманням Польщею політичної свободи розпочався активний процес формування оновленої моделі міждержавних відносин двох суверенних держав. Упродовж 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. українсько-польські відносини перебували під впливом низки чинників, які різною мірою визначали характер та динаміку їх розвитку. Одним із важливих факторів, які значною мірою зумовлювали взаємини двох сусідніх держав, була безпосередня підпорядкованість зовнішньополітичної діяльності Республіки Польща успіхам її інтеграції в євроатлантичні та європейські структури, після досягнення чого головним в них стало поглиблення українсько-польського співробітництва на євро-інтеграційному напрямі. Польща, ставши у 1999 р. членом НАТО, а у 2004 р. - Європейського Союзу, сьогодні є одним із головних стратегічних партнерів України на шляху реалізації її євроінтеграційного курсу.

Актуальність теми обумовлюється науковим і практичним значенням вивчення комплексу малодосліджених питань українсько-польського співробітництва у період успішної реалізації Польщею стратегії інтеграції до Європейського Союзу, зокрема ролі міжрегіональної співпраці двох сусідніх держав в реалізації євроінтеграційних прагнень України. Адже важливою складовою українсько-польської співпраці як ефективно діючої цілісної системи міждержавного співробітництва є її регіональний рівень, в процесі розвитку якого відбувається масштабне, масове, незаформалізоване й багатогранне співробітництво українського і польського народів. Міжрегіональна взаємодія з РП виступає важливим додатковим „містком” європейської інтеграції України, своєрідними „малою формою” євроінтегрування та „підготовчим класом” до реалізації стратегії „великої” інтеграції. Вона є вагомим для української сторони каналом запозичення й впровадження плідного польського досвіду щодо „повернення” до об'єднаної Європи через здійснення активної регіональної політики і налагодження інтенсивних зв'язків з регіонами країн-членів ЄС. Міжрегіональне українсько-польське співробітництво відіграє також важливу роль в європеїзації української національної ідентичності та чи не найкращим чином сприяє наближенню українців до європейських соціокультурних цінностей, а отже - реалізації євроінтеграційного курсу України в цілому.

За останнє десятиліття в розвитку міжрегіонального співробітництва України та Польщі зафіксовано багато нових форм контактів, накопичено різноманітний досвід співпраці самоврядних територіальних спільнот і мільйонів громадян двох країн. Втім, попри зростання наукового інтересу до даної проблеми та наявність значної кількості різнопланових публікацій, питання реалізації українсько-польських відносин на регіональному рівні і в контексті інтеграційного успіхів Республіки Польща та менш успішних євроінтеграційних змагань України до сьогодні ще не знайшло ґрунтовного висвітлення в українській та зарубіжній історіографії, що і обумовлює головним чином актуальність і новизну дисертаційного дослідження.

Комплексний аналіз українсько-польського міжрегіонального співробітництва дає змогу зрозуміти закономірності взаємозв'язків між двома сусідніми народами на фоні оновленої Європи, співвіднести їх із загальноєвропейськими процесами, розкрити, зокрема, зростаючу роль перетворюючої діяльності людського чинника в сучасних міжнародних відносинах.

Науковий аналіз теорії й практики міждержавного, міжрегіонального, транскордонного співробітництва в контексті сучасних європейських інтеграційних процесів та їх конкретно-історичне висвітлення на прикладі українсько-польських відносин мають також важливе значення для розробки і реалізації стратегії зовнішньої та внутрішньої політики України на сучасному етапі, активізації її зовнішньої політики у міжрегіональному європейському вимірі, винайдення додаткових важелів й механізмів, які могли б вплинути на поглиблення стосунків нашої держави з Євросоюзом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової проблематики відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України за темами „Європа і Україна: загальне і особливе в культурно-цивілізаційному розвитку та міжнародних відносинах у ХХ ст.” (державний реєстр. номер 0199 U 004230) та „Європейський історичний процес і рецепції історії України в ХІХ - на початку ХХІ століття: джерела, напрями та суспільно-політичні впливи” (державний реєстр. номер 0109 U 002366).

Мета дослідження - розкрити сутність, особливості розвитку системи і механізмів українсько-польського міжрегіонального співробітництва в період 1999-2008 років та визначити його місце і роль в реалізації стратегії європейської інтеграції України. При цьому під поняттям „міжрегіональне співробітництво” згідно „Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво” від 24.05 1993 р. розуміється система міжнародної взаємодії територіальних спільнот (самоврядних громад), діяльність регіональних органів державної адміністрації і органів місцевого самоврядування України та Польщі, що направлена на зміцнення і розвиток дружніх та добросусідських відносин між обома країнами, а також міжнародні партнерські зв'язки інших суб'єктів, у тому числі неурядових громадських об'єднань та організацій на регіональному і локальному рівнях.

Досягнення головної мети дисертаційної роботи передбачає послідовне вирішення наступних наукових завдань:

- з'ясувати стан наукової розробки теми та джерельного забезпечення дослідження і проаналізувати концептуальні підходи до вивчення проблеми;

- розкрити роль та визначити етапи розвитку українсько-польського міжрегіонального співробітництва як специфічного рівня (підрівня) європейської інтеграції України;

- узагальнити досвід міжрегіональної співпраці Республіки Польща в процесі інтеграції країни до Європейського Союзу;

- проаналізувати зміст, характер, основні напрями, види і форми українсько-польського міжрегіонального співробітництва та його місце в цілісній системі міждержавних відносин України та Польщі;

- визначити пріоритетні напрями й проблеми українсько-польського єврорегіонального співробітництва, зокрема особливе значення в його поглибленні діяльності єврорегіонів;

- виявити нові можливості й обґрунтувати принципи стратегічного підходу до розвитку міжрегіонального співробітництва України і Польщі після масштабного розширення ЄС.

Об'єктом наукового дослідження є процес європейської інтеграції України і Польщі на міжрегіональному рівні з 1999 по 2008 рр.

Предмет наукового аналізу становить сутність, основні напрями, види і форми українсько-польського міжрегіонального співробітництва, система і механізм співпраці на рівні регіонів двох країн, а також роль і місце міжрегіональної взаємодії в реалізації європейської інтеграційної стратегії України.

Територіальні межі дослідження - Україна та Республіка Польща, Центрально-Східна Європа, Європейський Союз.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1999 по 2008 роки. Нижня межа обумовлена тим, що саме у 1999 р. інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інавгураційній промові президента України Л.Кучми і стратегічною метою держави, а на Гельсінському саміті Європейської Ради була офіційно ухвалена нова стратегія розширення Європейського Союзу і прийнята Спільна стратегія ЄС щодо України. Республіка Польща, у свою чергу, у 1999 р. стала повноправним членом НАТО і офіційно отримала запрошення на вступ до ЄС, утвердившись одним із найважливіших стратегічних партнерів України на міжнародній арені, „провідником” її євроатлантичних та євроінтеграційних прагнень. Хронологічно робота доведена до 2008 р., коли завершився розпочатий у 2004 р. перехідний етап становлення принципів та інструментів Європейської політики сусідства ЄС щодо суміжних держав, де Польща відігравала виключно важливу роль у системі стосунків всієї Євроспільноти зі східними сусідами, в тому числі й особливо з Україною. Для останньої, 2008 рік став часом певного ускладнення відносин з Європейським Союзом і НАТО (результати самітів Україна - ЄС у вересні в Парижі та НАТО у квітні в Бухаресті і в грудні у Брюсселі), пошуком, зокрема, нового формату співробітництва з Євросоюзом, який знайшов оформлення в запропонованому у травні 2009 р. на Празькому саміті ЄС проекті „Східного партнерства”, що започаткував новий, більш прагматичний етап у взаємовідносинах України та країн-членів ЄС, в тому числі і з Польщею.

Разом з тим, в окремих випадках, з метою визначення відповідних передумов або характеристик тих чи інших процесів європейської інтеграції або явищ в українсько-польських відносинах в дисертації робляться деякі відступи за означений хронологічний період.

Методологія дослідження. За своєю основною суттю дисертаційна робота передусім конкретно-історична і присвячена висвітленню, із застосуванням комплексного проблемно-хронологічного підходу, реального історичного процесу еволюції міжрегіонального співробітництва України і Польщі в контексті поглиблення європейської інтеграції на межі ХХ-ХХІ століть. Тому методологічною основою наукового пошуку стали насамперед принципи історичного пізнання - об'єктивність, історизм, системність та багатофакторність, що дає можливість розглянути українсько-польське міжрегіональне співробітництво в його еволюційному розвитку і на тлі загальноєвропейського інтеграційного процесу. Дослідження проводилося з використанням як загальнонаукових методів (аналіз, синтез тощо), так і спеціальних - компаративно-історичного, порівняльно-ретроспективного, синхронного, структурно-функціонального методів, що дозволяє всебічно висвітлити місце і роль українсько-польської співпраці на регіональному рівні в реалізації євроінтеграційного курсу України.

Разом з тим, враховуючи міждисциплінарний характер обраної для вивчення теми, для дослідження різноманітних її аспектів застосовувався інструментарій не лише історичної, але і політичної та правової науки, історії і теорії міжнародних відносин, міжнародної та регіональної економіки, соціології, країнознавства та інших гуманітарних дисциплін, що дає можливість комплексно врахувати дію чинників політичного, економічного, культурного, правового й інституційного характеру в розвитку багатогранного й складного європейського інтеграційного процесу.

Наукова новизна одержаних в ході дослідження результатів полягає в наступному:

уперше:

- здійснено конкретно-історичний аналіз процесу розвитку українсько-польського міжрегіонального співробітництва в ході розширення Європейського Союзу на Схід у 1999-2004 рр.;

- досліджено місце і роль міжрегіонального співробітництва України і Польщі в реалізації завдань української державної стратегії європейської інтеграції;

- розкрито якісні зміни в системі українсько-польських міжрегіональних зв'язків в умовах безпосереднього сусідства України з ЄС після 2004 р.;

уточнено:

- суть і взаємозв'язок понять: „міждержавне”, „міжрегіональне”, „міжтериторіальне”, „транскордонне”, „прикордонне” співробітництво, а також „регіональна” і „міжрегіональна” інтеграція;

- характер рівнів (підрівнів) системи європейської інтеграції;

одержали подальший розвиток:

- теоретичні положення щодо міжнародного співробітництва регіонів як невід'ємної складової частини процесу загальноєвропейської інтеграції;

- принципи системного підходу до вивчення еволюції міжнародних відносин європейських постсоціалістичних країн;

- положення щодо суті, характеру, основних напрямів, видів і форм міжрегіонального співробітництва;

- практичні рекомендації щодо вдосконалення системи співробітництва України з Польщею та іншими центральноєвропейськими державами - новими членами Європейського Союзу, зокрема щодо активізації зовнішньої політики України у міжрегіональному європейському вимірі.

Практичне значення дисертації та одержаних в ході дослідження теми результатів полягає в тому, що теоретичні і методологічні підходи, апробовані в роботі, можна застосувати для вивчення процесів становлення і розвитку системи співробітництва України з іншими державами Центральної та Південно-Східної Європи - новими членами Євросоюзу, а узагальнення і рекомендації - для вдосконалення міжрегіональної співпраці України як з державами ЄС, так і СНД. Основні положення, узагальнення і висновки роботи, зібраний багатий фактичний матеріал можуть бути також використані для підготовки підручників, навчально-методичних посібників, навчальних програм з всесвітньої історії, країнознавства, історії і теорії міжнародних відносин, політології та інших гуманітарних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційна робота обговорена й рекомендована до захисту на засіданні відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України. Основні положення дисертації були викладені автором під час виступів на міжнародних наукових конференціях і науково-практичних семінарах: “Пріоритети транскордонного співробітництва у руслі регіонального розвитку України після розширення Євросоюзу: практика і досвід Закарпаття” (Ужгород, Україна, 24-25 травня 2007 р.);“Інтеграційні процеси в міжнародних відносинах: історія і сучасність” ( МДУ ім. В.О. Сухомлинського, Миколаїв, 3 квітня 2007 р.); “Гуманітарно-економічні дослідження. Науково-практична конференція“ (Миколаїв-Одеса, 2007р.); ХII Міжнародні слов'янознавчі читання (Миколаїв, ПІКСУ, 2007р.); ”Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: регіональний, національний та глобальний” (Миколаїв, 29 жовтня - 4 листопада 2007 р.); “Інтеграційні процеси в міжнародних відносинах: історія і сучасність” ( МДУ ім. В.О. Сухомлинського, Миколаїв, 11 квітня 2008 р.); “Причорноморський регіон у контексті європейської політики” (Одеса-Ополє-Вроцлав, 4-6 вересня 2008 р.); науково-практична конференція до 95-річчя Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського ”Імена. Історія. Інновації” (Миколаїв, Україна, 2008 р.); ХIII Міжнародні слов'янознавчі читання до Дня слов'янської писемності і культури та 1020-річчя Хрещення Русі (Миколаїв, ПІКСУ, 23-28 травня 2008 р.); “Актуальні проблеми всесвітньої історії та археології на сучасному етапі” (Миколаїв, Україна, 3 жовтня 2008 р.); ”Українська державність: історія і сучасність”(Маріуполь, 28 листопада 2008 р.); “Українсько-польське транскордонне співробітництво” (Ужгород, Україна, 12 грудня 2008 року); “Менталитет славян и интеграционные процессы: история, современность, перспективы” (Гомель, Беларусь, 21-22 травня 2009 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладено автором у 12 публікаціях, з яких 7 наукових статей надруковано у фахових виданнях з історичних наук, що відповідають вимогам ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження побудоване за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 248 сторінок комп'ютерного набору, з них список використаних джерел і літератури - 41 сторінка (420 бібліографічних позицій), додатки - 8 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й наукові завдання, розкрито методологічну основу дисертаційної роботи та наукову новизну і практичне значення отриманих в ході дослідження результатів.

У першому розділі - „Джерела та історіографія проблеми міжрегіонального співробітництва України та Польщі” подано класифікацію й аналіз джерельної основи дослідження, проблемно розглянуто історіографію новітніх українсько-польських відносин та концептуальні підходи й методи вивчення еволюції міждержавного і міжрегіонального співробітництва України та Республіки Польща.

Джерельна база дисертації містить декілька типів використаних джерел, які можуть бути класифіковані за прийнятими у сучасному джерелознавстві критеріями наступним чином: 1) законодавчі та нормативно-правові акти України і Польщі, документи й матеріали державних та місцевих органів влади двох країн, що стосуються українсько-польського співробітництва; 2) міжнародні договори, угоди, конвенції та документи міжнародних організацій; 3) матеріали періодики та Інтернет-ресурси; 4) промови, виступи і спогади державних діячів, дипломатів.

Щодо першого типу джерел, то це, насамперед, національне законодавство України та Польщі, зокрема зводи законів Республіки Польща та закони України, рішення і постанови Кабінету Міністрів України щодо розвитку та підвищення ефективності транскордонного та міжрегіонального співробітництва. Особливо важливими в плані дисертаційного дослідження є, наприклад, закони Республіки Польща про самоврядування гміни, повіту, воєводства, закони України „Про транскордонне співробітництво” (2004 р.), „Про стимулювання розвитку регіонів” (2005 р.), постанова Кабінету Міністрів України „Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів” (2002 р.) та зміни до неї (2003 р.), „Концепція Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 рр.”, схвалена розпорядження Кабінету Міністрів України у 2006 р., а також інші законодавчі, нормативні урядові та відомчі акти.

Окрему частину джерельної бази дисертаційного дослідження складають неопубліковані архівні матеріали, які вперше вводяться автором до наукового обігу. Безперечну важливість мають документи Управління Державного архіву Міністерства закордонних справ України (УДАМЗСУ), зокрема матеріали Фонду № 2 „Міжнародні договори України”. Цікавими з точки зору історичного дослідження є матеріали про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань і міжнародні білатеральні договори України з Польщею щодо розвитку міждержавного та міжрегіонального співробітництва (опис № 6), аналітичні звіти Посольства України в РП про стан і перспективи розвитку двосторонніх прикордонних та міжрегіональних зв'язків (опис № 161), а також його листи, вербальні ноти, звіти щодо розвитку білатеральних українсько-польських зв'язків у ширшому міжрегіональному форматі країн Європейського Союзу (Справа № 8).

До цього ж типу джерел відносяться: міжнародно-правова основа співробітництва України з Польщею (на квітень 2004 р. вона налічувала 109 договорів, угод, протоколів та інших двосторонніх документів), України та Польщі з ЄС, іншими країнами Центрально-Східної Європи; договірно-правова й нормативна база розвитку різних видів українсько-польських відносин, зокрема, функціонування єврорегіонів за участю адміністративно-територіальних одиниць України та Польщі (наприклад, Угода про створення і Статут Асоціації „Карпатський єврорегіон”, ухвалені 14.02 1993 р. (м. Дебрецен, УР) , або „Спільна польсько-українська стратегія транскордонного співробітництва: Люблінське воєводство, Підкарпатське воєводство, Волинська область, Львівська область. 2005-2015 рр.”); матеріали (доповідні записки, звіти, аналітичні огляди) Комітету у закордонних справах Верховної Ради України; загальнодержавна та регіональна українська і польська офіційна статистика, де відображено реальні соціально-економічні дані щодо розвитку як власне регіонів, так і українсько-польського співробітництва; матеріали політичних й громадських організацій, національно-культурних товариств (відповідно, поляків в Україні та українців в Польщі).

Важливою складовою джерельної бази українсько-польського міжрегіонального співробітництва є документи двостороннього характеру щодо розвитку міжрегіональних зв'язків згідно європейських механізмів та принципів регіональної політики ЄС, а саме: договори, міжурядові угоди, спільні декларації, заяви, протоколи, а також різні концепції, стратегії і програми міжрегіонального співробітництва. На 2006 р., наприклад, існувало 127 двосторонніх домовленостей між різними регіонами України і Польщі, в тому числі понад 20 угод про співробітництво, зокрема між Волинською, Закарпатською, Львівською, Івано-Франківською, Кіровоградською, Миколаївською, Харківською і Черкаською областями України та Люблінським, Лодзьким, Мазовецьким, Ніжньосілезьким, Підкарпатським, Шльонським та Західнопоморським воєводствами Польщі. Переважно, це документи архівних фондів України, а також матеріали поточних, в тому числі електронних, архівів міністерств закордонних справ України та Республіки Польща, документи поточних архівів обласних адміністрацій та обласних рад України. Наприклад, в Рамковій Угоді між урядом Західнопоморського воєводства та Миколаївською обласної державною адміністрацією від 19 вересня 2002 р. відзначається, що міжрегіональне співробітництво буде розвиватися головним чином шляхом прямих контактів між відповідними партнерами Сторін і буде підтримуватися місцевими органами влади та поширюватися на такі галузі як промисловість, сільське господарство, транспорт і торгівля, наука, техніка, освіта й охорона здоров'я, культура і мистецтво, розвиток туризму і спорту, екологія і раціональне використання природних ресурсів, місцеве самоврядування.

До наступного типу джерел відносяться документи, статистичні й аналітичні матеріали міжнародних організацій - НАТО, ЄС, Ради Європи, Вишеградської групи з питань розвитку міжрегіонального співробітництва (наприклад, щорічні звіти за 1999-2004 роки Європейської Комісії про адаптацію Республіки Польща до „acquis communitaure”), а також інші міжнародні європейські документи, які безпосередньо регулюють систему міжрегіонального співробітництва і лягли, зокрема, в основу градації та систематизації українсько-польського міжрегіонального співробітництва. Наприклад, положення багатосторонньої Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або властями, підписаної країнами-членами Ради Європи в Мадриді 21.05 1980 р. (так звана Мадридська конвенція), містить основні принципи розвитку міжнародної співпраці на регіональному рівні, Додатковий протокол до Мадридської конвенції (№ 159 або Протокол 1) від 9.10 1995 р. визначає загальні організаційно-правові засади транскордонної співпраці, а Протокол 2 Європейської Рамкової Конвенції (№ 169) від 5.05 1998 р. поширює принципи транскордонного співробітництва і на міжрегіональну співпрацю, тобто на взаємини регіонів, які не межують безпосередньо один з одним.

З-поміж численних документів так званої східної політики Європейського Союзу, які мають безпосередній вплив і на формування сучасних міжрегіональних польсько-українських взаємовідносин, особливої ваги для розкриття теми дослідження мають наступні три документи ЄС: Європейська політика сусідства (ЄПС), Програма нового інструменту фінансування - Інструмент європейського сусідства і партнерства (ІЄСП) та Східне партнерство, а також прийняті в їх розвиток стратегії, програми, регламенти, плани дій тощо (наприклад, План дій Україна - ЄС на 2005-2007 рр.). Не менш важливим з погляду єврорегіонального розвитку є ухвалений 18.02 2004 р. Європейською Комісією документ „Нове партнерство для єднання в розширеній Європі: конвергенція, конкуренція, співпраця”, який становить особливий інтерес для регіонів України щодо можливої участі у реалізації модифікованих програм-ініціатив на 2007-2013 рр.

Найважливіші документи з теми дослідження опубліковані у збірниках матеріалів „Україна на міжнародній арені”, „Офіційний вісник України”, „Закони України”, „Регіональна політика України”, „Відомості Верховної Ради України”, у періодичних виданнях Кабінету Міністрів та Верховної Ради України - газетах „Урядовий кур'єр” і „Голос України”, електронній законодавчій базі „Ліга”, довідкових та інформаційно-аналітичних виданнях. У польському вимірі - це „Газета Виборча”, „Реч Посполіта”, „Впрост”.

Враховуючи міждисциплінарний характер дисертаційного дослідження і його вельми сучасні часові рамки, важливими для більш предметного висвітлення теми є фактографічні матеріали періодичних видань, а також Інтернет-ресурси. Нарешті, мемуарна література, спогади й промови державних діячів й дипломатів (А.Зленка, М.Оніщука, Є.Козакевича) дають можливість, так би мовити, скласти більш об'єктивну картину щодо розвитку сучасних українсько-польських взаємин, адже автори цих мемуарів були реальними суб'єктами зародження і формування зовнішньої політики двох сусідніх держав. міжрегіональний співробітництво інтеграція україна

Історіографія теми розвитку українсько-польських відносин, у тому числі міжрегіонального співробітництва двох сусідніх країн, складається із значного масиву різноманітної вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, яку доцільно розділити умовно на окремі блоки, структурувавши наявні публікації в цілому за критерієм наукових позицій дослідників і проблемних питань, які вони висвітлюють. При цьому оцінка наукових розвідок здійснюється не лише з точки зору об'єктивності висвітлення українсько-польського міждержавного та міжрегіонального співробітництва, але й з врахуванням ступені з'ясування вченими національної й регіональної специфіки та міжнародного контексту цього процесу.

Насамперед слід зазначити, що в Україні склалася потужна історіографічна школа з вивчення історії країн Центрально-Східної Європи та центральноєвропейського регіонального співробітництва, з впливовими науковими осередками у Києві, Львові, Рівному, Тернополі, Ужгороді, Чернівцях. Адже безпосереднє сусідство України з країнами Центральної Європи вмотивовує вітчизняних дослідників до ретельного аналізу розвитку історичного процесу в регіоні, до якого належить і Україна, у тому числі історичних традицій та сучасного стану двосторонніх й багатосторонніх відносин центральноєвропейських держав.

Значний історіографічний масив літератури, створеної українськими науковцями за останні роки з проблематики центральноєвропейського регіону, з метою системного аналізу можна поділити на наступні структурні елементи: дослідження геополітичної орієнтації й зовнішньої політики України та країн Центральної Європи, вивчення участі країн Центральної Європи в розвитку європейського інтеграційного процесу та еволюції їх взаємовідносин з Європейським Союзом, аналіз двосторонніх та багатосторонніх відносин України з країнами регіону в цілому, і з Польщею зокрема, розробка проблем регіоналізму і власне питань міжрегіонального українсько-польського співробітництва.

Питанням вивчення геополітичних змін на європейському континенті на межі ХХ - ХХІ ст., у тому числі в Центральній Європі, формуванню зовнішньої політики України та інших країн регіону присвячені роботи О.Білоруса, С.Віднянського, А.Гальчинського, В.Горбуліна, Б.Гуменюка, О.Дергачова, А.Зленка, В.Манжоли, А.Мартинова, М.Михальченка, Б.Парахонського, Ю.Пахомова, С.Пірожкова, Г.Перепелиці, А.Філіпенка, Л.Чекаленко та деяких інших вчених, завдяки яким, зокрема, у вітчизняній історіографії ствердилось розуміння складного геополітичного становища незалежної України на перехресті взаємовиключних інтересів провідних світових потуг, що обумовило потребу у розвитку ефективних регіональних механізмів безпеки, співробітництва та добросусідських взаємин центрально-європейських країн, таких, наприклад, як Вишеградська група, Центрально-європейська Ініціатива та ін. Вагомим здобутком вітчизняної науки в цьому плані є, наприклад, колективні праці „Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичні і прикладні аспекти” (К., 2002), „Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003)” (К., 2004), „Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин” (К., 2008). Причому на сторінках наукових розвідок українських авторів можна знайти і аналіз та ретроспективу основних чинників, котрі впливали на визначення зовнішньополітичних пріоритетів України в цілому, і розвиток українсько-польського політичного діалогу впродовж 1990-х років зокрема. Як зазначає, наприклад, Б. Парахонський, вступ Республіки Польща до НАТО був пов'язаний із партнерською активністю щодо України не лише внаслідок спонукань з боку США, але також із легітимізацією лідерських інтенцій Польщі у східному напрямі. З часом, у зв'язку із невизначеністю внутрішньоукраїнської ситуації, зокрема у сфері політичного забезпечення економічних реформ, а також унаслідок вступу Польщі до ЄС має місце інша тенденція: регіональне лідерство Польщі набуває значення свого роду форпосту західної цивілізації на сході.

Тому українсько-польські відносини необхідно розглядати в контексті євроінтеграційних і глобальних світових процесів, враховуючи міжнародну ситуацію, наявні інтереси провідних держав й міжнародних структур. Саме такий підхід є характерним передусім для західних і польських дослідників - З.Бжезінського, Я.Браткевича, С.Буранта, В.Гілля та Н.Гілля, Г.Горжеляка, М. Гроніцкі, Ф.Данієльського, І.Залегкого, А.Камінського, Т.Коморницького, В.Малендовського, Т.Ольшанського, які оцінюють перспективи польсько-українського співробітництва насамперед у зв'язку із розбудовою нової архітектури європейської безпеки. Збігнєв Бжезінський, наприклад, у своїй відомій книзі „Велика шахівниця” (Львів, 2000) окремо зупиняється на особливій ролі Польщі у взаємовідносинах з Україною і в Європі в цілому.

Окремим історіографічним блоком слід виділити численні дослідження з історії розвитку європейської інтеграції загалом, досвіду реалізації євроінтеграційного курсу країнами Центрально-Східної Європи та ролі міжрегіонального співробітництва в контексті реалізації регіональної та східної політики Європейського Союзу. Поряд із західноєвропейськими, польськими та російськими вченими - П.Вандич, А.Інотаї, Дж.Інтвел, М.Елмен, М.Мареско, П.Еберхардт, Т.Коморніцкі, Т.Лієвські, А.Маршалек, М.Ростішевські, А.Стасяк, Ю.Борко, О.Буторіна, Л.Вардомський, Н.Кулікова, В.Шемятенков, Ю.Шишков, О.Чубарьян та іншими авторами, з початку 2000-х років активно включилися у розробку цієї тематики й українські науковці - І.Артьомов, В.Будкін, Н.Буренко, З.Варналій, О.Вишнякова, Т.Герасимчук, С.Годун, О.Горенко, О.Дікарєв, М.Козоріз, В.Ляшенко, О.Майборода, Ю.Макогон, С.Мітряєва, Д.Мороз, І.Піляєв та ін. На особливу увагу заслуговують, наприклад, матеріали міжнародних конференцій „Регіональна політика і транскордонне співробітництво в євроінтеграційній стратегії України” та „Актуальні аспекти реалізації євроінтеграційних прагнень України” (Ужгород, 2007, 2008), а також монографії В.Копійки „Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу” (К., 2002), О.Ковальової „Стратегія євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України” (К., 2003) та Є.Кіш „Центральна Європа в сучасній системі єврорегіональної інтеграції” (К., 2008). Зокрема, О.Ковальова слушно наголошує на значенні „центральноєвропейського лобі” в процесі поетапного наближення України до Європейського Союзу, а Є.Кіш переконана, що важливою складовою зовнішньої політики України у центральноєвропейському регіоні має стати активізація відносин на новому рівні, динамічна розбудова ефективної регіональної системи міжнародного співробітництва нашої країни з країнами Центральної Європи за нових геополітичних умов на континенті, що склалися після їх вступу до ЄС.

У вітчизняній історіографії склалася добра традиція дослідження власне історії Польщі та українсько-польських відносин, в тому числі на сучасному етапі. Найбільш комплексно новітні українсько-польські відносини в контексті розвитку європейської інтеграції презентовані у працях І.Афанасьєва, О.Васильєва, Л.Зашкільняка, Г.Зеленько, О.Знахоренко, Б.Кісєля, В.Литвина, П.Сардачука, О.Сагайдака, О.Свиридюк, В.Трегобчука, Л.Чекаленко та деяких інших авторів, в тому числі у кандидатських дисертаціях О.Бабак, В.Гевко, Д.Горуна, Л.Ковач, В.Лишко, В.Моцока, С.Стоєцького, Н.Чорної, присвячених різних аспектам українсько-польських взаємин. Зокрема, у 2002 р. в Україні вийшло з друку перше синтетичне видання з історії Польщі - книга Зашкільняка Л. і Крикуна М. „Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів”, в якій автори намагаються донести до читачів основні події і факти минулого поляків та їхньої державності як цілісного явища в контексті цивілізаційного розвитку польського етносу, що відбувався у взаємодії та взаємовпливах з іншими народами, в тому числі українським. Водночас у цій та інших працях відомих львівських полоністів презентовано по суті комплексний й досить критичний аналіз сучасної історіографії польсько-українських відносин ХХ - початку ХХІ ст. Зокрема, вони справедливо наголошують на певній дихотомії в оцінці польсько-українського співробітництва: з одного боку, на початку 1990-х років спостерігалася відчайдушна міфологізація сучасних українсько-польських міжнародних, міждержавних та міжрегіональних відносин, які переважно мали декларативний характер, а з іншого - наявною була і подекуди й сьогодні можна помітити відлуння вкрай різкої критики польсько-українського співробітництва з акцепцією на псевдо-стратегічне партнерство на інші важкі й конфліктні питання взаємовідносин двох сусідніх народів у минулому, які виносяться на сучасний міждержавний рівень і не сприяють гармонізації та розвитку добросусідських відносин між нашими народами. Підтвердженням цього є, наприклад, гостро критична, але недостатньо аргументована, оцінка стану українсько-польських відносин у публікаціях в „Дзеркалі тижня” С.Гончаренка (1999) та В.Павліва (2002).

Дійсно, у розвитку українсько-польських відносин були різні періоди - активізації, гальмування, пошуків компромісів і зміцнення партнерства та певного охолодження. У зв'язку з цим заслуговують на увагу роботи відомої дослідниці сучасних проблем Польщі і зовнішньої політики України Людмили Чекаленко. Зокрема, вона стверджує, що саме з 1996 р. українсько-польські відносини вийшли на рівень стратегічного партнерства і саме у розвитку інституційних засад міжрегіонального/транскордонного співробітництва Польщі і України найкраще прослідковується активізація двосторонніх відносин. Втім, у подальшому нею констатується так зване „охолодження польсько-українських взаємовідносин” на початку ХХІ ст. і з'ясовуються чинники, що призвели до певного „дистанціювання” Польщі від України. Разом з тим, стверджуючи, що основними акторами на українському полі зовнішньої політики є США, ФРН, РФ і Республіка Польща, вчена цілком слушно зазначає, що у площині двостороннього партнерства з першими трьома державами Україна виступає скоріше реципієнтом, об'єктом міжнародних відносин, ніж суб'єктом і лише українсько-польські відносини можна охарактеризувати наближеними до рівноправних. Водночас, Польща відіграє визначальну роль в політиці України, зміцнюючи її міжнародні позиції насамперед через посилення трансрегіональних і субрегіональних безпекових схем.

На особливу увагу в контексті головної мети і завдань дисертаційного дослідження заслуговують праці істориків, економістів, політологів, які містять аналіз безпосередньо питань міжрегіонального співробітництва України та Польщі чи проблемних питань їх взаємовідносин у центральноєвропейському міжрегіональному контексті. Щодо української історіографії, то сьогодні можна говорити про формування наукових шкіл з питань регіоналістики, дослідження транскордонного та міжрегіонального співробітництва України та країн ЄС. У польсько-українському вимірі це, насамперед, наукові розвідки Інституту регіональних досліджень НАН України (Львів), порівняльні дослідження міжрегіональних зв'язків Ужгородського відділу Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України та Навчально-наукового інституту філософії та євроінтеграційних досліджень Закарпатського державного університету (Ужгород), концептуальні узагальнення з питань регіоналістики Центру теоретико-методологічних проблем історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України (Київ), студії з транскордонного співробітництва в Центральній Європі Буковинського політологічного центру (Чернівці). Зокрема, дослідження П.Бєлєнького, Б.Буркінського, М.Долішнього, В.Дербака, Г.Диниса, С.Гакмана, П.Луцишина, О.Малиновської, Н.Мікули, В.Пила, І.Сюська, К.Хом'юк та ін. авторів сфокусовані переважним чином на аналізі механізмів інституційного та фінансового забезпечення розвитку польсько-українського транскордонного співробітництва, проблемах розвитку єврорегіонів, вивченні реалізації інтеграційної стратегії у прикордонних регіонах Польщі та України.

Досить всебічно вивчають проблеми транскордонного і міжрегіонального співробітництва також польські науковці, серед яких слід виділити праці М. Чієшліка, Г. Горжеляка, З. Макєла та особливо Р. Федана, який, зокрема, плідно досліджує українсько-польську співпрацю на регіональному рівні у порівнянні з багатим історичним досвідом співробітництва регіонів Польщі з регіонами Європейського Союзу, тобто у західному вимірі. А так званий східний вимір, зокрема польсько-українській, дослідник моделює у соціально-економічній конструкції співпраці регіонів, з йому лише притаманними функціями, просторовими ознаками і бар'єрами, взаємозв'язками та відмінностями, будучи переконаним, що „тісніший ступінь співпраці українських і польських регіонів буде реалізовано саме у рамках єврорегіонів”.

Узагальнюючи історіографічний огляд теми дисертаційного дослідження, слід відзначити, що публікації 1990-х років з розвитку українсько-польських відносин мали, все ж таки, більш публіцистичний і переважно політологічний характер, можливо також через причини ейфорії „національного відродження” перших років державної незалежності і пов'язані з нею демонстрації Польщі як свого роду „промоутера” України у загальноєвропейському контексті. Не слід також забувати про факт особливих євроатлантичних відносин Республіки Польща і США в центральноєвропейському регіоні та активне „втягування” України у сферу впливу Польщі протягом 90-х років ХХ ст. З іншого боку, це було наслідком цілком виправданих й енергійних кроків польської дипломатії з формування Польщі як регіонального лідера у Центральній Європі. У той же час, аналіз доробку українських і польських вчених 2000-х років дозволяє зробити висновок про досить об'єктивне та прагматичне дослідження українсько-польського співробітництва, яке вже не містить ідеалізації взаємовідносин чи так званого романтизму щодо важливості стратегічного партнерства. Вивчення реальної практики двосторонніх відносин сусідніх країн також свідчить, що на початку ХХІ ст. саме міжрегіональне українсько-польське співробітництво вийшло на прагматичний і якісно новий рівень. Позитивом більшості з новітніх публікацій є їх комплексність та міждисциплінарність, адже всебічна і об'єктивна характеристика сучасних українсько-польських взаємин на міжрегіональному рівні вимагає оцінки таких явищ і категорій як регіон, державний кордон, прикордонний регіон, регіональна політика, стратегічні інтереси, економічна ефективність, міжнародна система тощо. Втім, саме конкретно-історичний аналіз еволюції міжрегіонального українсько-польського співробітництва у контексті європейської інтеграції ще потребує подальшого комплексного вивчення.

Щодо концептуальних підходів та методів вивчення українсько-польського співробітництва на регіональному рівні, то первісним є застосування цивілізаційного підходу, який долає обмеження й догматизм формаційного аналізу. У нашому випадку саме європейська цивілізація виступає структурою, що забезпечує наступність та зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім усіх народів континенту, в тому числі й українського. У той же час, як зазначає З.Бжезінський, Європа - це не тільки цивілізація, - виникаючи як єдина Європа, вона також є способом життя, життєвим рівнем і устроєм спільних демократичних процедур, не обтяжених етнічними і територіальними конфліктами.

У теоретико-методологічному сенсі дисертаційне дослідження ґрунтується на трьох принципових, на наш погляд, наукових положеннях.

По-перше, міжрегіональне українсько-польське співробітництво здійснено з позицій політичного реалізму: основними мотивами поведінки регіонів і відповідно двох сусідніх держав на міжнародній арені вважаються національні інтереси, що лежать в основі їх зовнішньополітичної стратегії.

По-друге, міжрегіональне співробітництво як складова частина цілісної системи двосторонніх відносин України і РП поділяється на окремі види (підсистеми) співпраці, з поміж яких слід виділити дві основні: транскордонне (або - прикордонне) співробітництво суміжних адміністративно-територіальних одиниць двох держав, розташованих безпосередньо біля українсько-польського державного кордону, і міжрегіональна (або - міжтериторіальна) співпраця українських і польських регіонів (адміністративно-територіальних одиниць), які не є прикордонними і просторово віддалені один від одного.

В третє, міжрегіональне, транскордонне співробітництво України та Республіки Польща є не тільки підсистемою більш ширшої системи міжнародних відносин, у нашому випадку - загальноєвропейської інтеграційної системи, але і складовою регіональної політики Європейського Союзу. Адже основні програми й концептуальні положення Європейської Комісії щодо східного сусідства чи то східного партнерства включають в себе міжрегіональний напрямок співробітництва як складову регіональної політики конкретної держави, так і Європейського Союзу в цілому.

У другому розділі - „Регіональний рівень європейської інтеграції України і Польщі” - здійснено, насамперед, аналіз польського досвіду європейської інтеграції на регіональному рівні та висвітлено основні етапи, напрями і проблемні питання міжрегіонального співробітництва України і Польщі. Щодо польського прикладу становлення й розвитку цілісної системи міжрегіонального співробітництва в ході реалізації євроінтеграційного курсу РП, то в дисертації наголошується, що він слугує взірцем у центрально-європейському регіоні та є особливо продуктивним для України, як з точки зору максимального врахування європейських регіональних стандартів, так і ефективної державної політики по формуванню дієздатної, фінансово самодостатньої системи міжрегіонального співробітництва регіонів (воєводств) Польщі з регіонами ЄС, а також країнами Східної Європи.

Відзначається, що активна політика щодо формування нової моделі регіонального розвитку в Польщі розпочалася у 1995 р. з проведенням адміністративної реформи на місцевому рівні і початком розробки відповідної законодавчої бази, адаптованої до загальноєвропейських стандартів напередодні вступу країни до ЄС. У 1999 р. відбувся новий територіальний поділ Польщі на т. зв. статистичні регіони за номенклатурою Європейського Союзу: було впроваджено триступеневу систему територіальних одиниць (гмін - повіт - воєводство) замість двоступеневої (гмін - воєводство) і значно розширені повноваження органів місцевого самоврядування, що перетворилися, зокрема, на реальні суб'єкти міжрегіонального й транскордонного співробітництва. Водночас були внесені відповідні зміни до Конституції Республіки Польща й прийняті інші законодавчі акти, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування, у тому числі надають їм права укладати угоди про міжрегіональне/транскордонне співробітництво.

З 2001 р. розпочався новий етап в розвитку міжрегіональної співпраці Польщі - період імплементації нової моделі регіонального розвитку, який включає використання структурних фондів та фондів підготовки до вступу в ЄС, а також перегляд функціонування системи та моделі регіонального розвитку Польщі. Зокрема, з метою гармонізації державної політики Польщі з вимогами ЄС були розроблені національні План та Стратегія регіонального розвитку на 2001-2006 рр., Акт про принципи підтримки регіонального розвитку і 16 регіональних стратегій розвитку для кожного з воєводств, укладені відповідні контракти між Радою Міністрів ПР та органами регіонального самоврядування - т. зв. „Контракти воєводств”, що були своєрідним договором на підтримку регіонального розвитку. В рамках цих контрактів воєводства отримували дотації (гранти) з центрального бюджету на виконання власних програм, але домінуючу роль в реалізації нової політики регіонального розвитку Польщі відігравали різні фонди Європейського Союзу. До 2004 р. ця допомога через програми PHARE, ISPA, SAPARD була спрямована виключно на потреби європейської інтеграції Польщі, а після вступу країни до Європейського Союзу вона отримала доступ до більш солідних у кількісному фінансовому вимірі структурних й аграрних фондів ЄС. Наприклад, лише на 2004-2006 рр. з них на забезпечення розвитку та робочі місця в промисловому секторі, розвиток людських ресурсів, підвищення частки інфраструктури в економічному зростанні та покращення якості життя і умов регіонального розвитку, включаючи розвиток сільських територій, було виділено 12,8 млрд. євро.

Така цілеспрямована допомога регіональному розвитку Польщі, яка значно збільшилася і була безпосередньо спрямована на поглиблення міжрегіональної співпраці після ухвалення Європейською Комісією Стратегічного документа для Східного регіону - Інструменту європейського сусідства і партнерства на 2007-2013 рр., сприяла активізації традиційного міжрегіонального/транскордонного співробітництва Польщі з Україною на якісно новому рівні, яке у 1999-2008 рр. набуло системного характеру і стало досить ефективним засобом реалізації євроінтеграційних намірів України. Конкретно-історичний аналіз українсько-польської міжрегіональної взаємодії в контексті розвитку міждержавних відносин України і Польщі в руслі європейської інтеграції дає підстави в межах досліджуваного періоду виділити два її етапи: 1999-2004 рр. - до розширення ЄС на Схід або передінтеграційний, та 2004-2008 рр. - після розширення Європейського Союзу або постінтеграційний. Для першого з них було характерним завершення становлення і консолідації системи міжрегіональних зв'язків та їх організаційної структури, розбудова яких, передусім між прикордонними регіонами України і Польщі, здійснювалася ще з початку 1990-х років. Щоправда, на цьому етапі інтенсивної підготовки РП до вступу в ЄС і через її намагання отримати для цього більше європейських фінансових ресурсів, відчувалось певне верховенство позиції та домінування механізмів ЄС щодо загальнонаціонального і регіонального розвитку, у тому числі в польсько-українському міжрегіональному співробітництві. Після вступу Польщі в Європейський Союз стало можливим здійснювати таку регіональну політику в Польщі, яка повністю відповідає її національним інтересам і потребам, в тому числі активізувати на якісно новому рівні польсько-українське міжрегіональне співробітництво, яке, зокрема, поширюється і на більш віддалені від спільного державного кордону внутрішні адміністративно-територіальні одиниці та самоврядні громади двох держав.

Висвітлюються динаміка і характер українсько-польських торговельно-економічних взаємовідносини, а також культурні, гуманітарні взаємини суб'єктів міжнародної та міжрегіональної взаємодії. Зокрема, протягом 1999-2007 рр. експорт українських товарів та послуг до Польщі зріс у 5,1 рази, а імпорт польських в Україну - більш ніж у 11 разів, суттєво зросли взаємні інвестиції в економіку двох сусідніх країн, особливо після приєднання Польщі до ЄС. Розглядається роль спільних виставкових заходів, бізнес- зустрічей і форумів у розвитку міжрегіонального українсько-польського співробітництва, а також діяльності в цьому напрямі міждержавних координаційних органів, торгово-промислових палат Закарпатської, Львівської та інших областей України. З врахуванням зміни характеру українсько-польського кордону (відміна лібералізованого режиму й введення візового режиму, вступ Польщі до Шенгенської зони), аналізуються динаміка перетину спільного кордону та заходи (підписані на початку 2008 р. угоди про спрощення візового режиму між Україною і ЄС та про малий прикордонний рух між Україною і Польщею) й можливості з мінімізації їх негативного впливу на розвиток добросусідських щоденних контактів суб'єктів міжрегіональної українсько-польської співпраці: спільна розбудова інфраструктури українсько-польського кордону, зокрема 12 діючих міжнародних пунктів пропуску, розвиток прикордонного менеджменту та ін.

Третій розділ - „Українсько-польське співробітництво в рамках єврорегіонів”, присвячений особливостям і проблемам функціонування однієї з вищих організаційних форм транскордонного співробітництва суміжних самоврядних територіальних спільнот у Європі - єврорегіонів, що являють собою міжнародні об'єднання у складі декількох адміністративно-територіальних одиниць держав-сусідів. Ґрунтовно проаналізовано, зокрема, розбудову організаційної структури та діяльність багатостороннього Карпатського єврорегіону, до складу якого входять Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області України і Підкарпатське воєводство Польщі з 20 повітами й 4 містами на правах повітів, а також прикордонні території Угорщини, Словаччини і Румунії (з 1997 р.). Відзначається, що в рамках єврорегіону укладено понад 50 двосторонніх угод про співпрацю в економічній, культурній, науковій, освітніх сферах, реалізовано й реалізується цілий ряд спільних проектів щодо розвитку інфраструктури регіонів, їх комунальної сфери та самоврядування і муніципального туризму, підтримки економічних ініціатив місцевих компаній та приватних підприємців, збереження пам'яток історії та культури.