Американо-радянське ракетно-ядерне протистояння в 1945–1962 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. В умовах формування монополярної системи міжнародних відносин, посилення процесів глобалізації, розширення НАТО на Схід, реалізації іранської ядерної програми, перспектив створення системи ПРО в країнах Центральної та Східної Європи, з огляду на можливий рецидив гонки ракетно-ядерних озброєнь, виникає необхідність об'єктивного аналізу та узагальнення складних тенденцій міжнародного розвитку, які мали місце в минулому і увійшли в аннали світової історії під назвою «холодна війна».

Основним змістом подій «холодної війни» стала глобальна конфронтація двох наддержав: Сполучених Штатів Америки і Радянського Союзу, в основі якої лежала боротьба за перевагу у галузі ракетно-ядерних озброєнь, що було пріоритетним інструментом зовнішньої політики, каталізатором та індикатором військово-політичного протистояння.

Американо-радянське ракетно-ядерне протистояння стало унікальним історичним явищем другої половини XX століття. Гонка озброєнь, безпрецедентні заходи безпеки, практика «балансування на межі війни» стали втіленням амбітних зовнішньополітичних кроків обох країн, які прагнули нав'язати свої власні ідеї та цінності окремим народам, втягнувши їх в орбіту своєї політики.

Систематизація подій «холодної війни» дає можливість використати як позитивний, так і негативний досвід зовнішньополітичної діяльності США та СРСР, щоб уникнути можливих прорахунків нині і в майбутньому, помилок, здатних викликати загальнопланетарний термоядерний апокаліпсис, що робить вищезазначену тему дисертації надзвичайно актуальною.

Об'єктом дослідження стали американо-радянські відносини 1945 - 1962 рр.

Предметом дослідження є діяльність США та СРСР у галузі розробки, накопичення і використання (в якості засобу залякування) стратегічних ядерних озброєнь, що стали одним із найважливіших факторів у реалізації глобальних політичних завдань ворогуючих сторін, визначивши форми і ступінь американо-радянського ракетно-ядерного протистояння в період з 1945 р. до 1962 р.

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні, аналізі та узагальненні ключових тенденцій американо-радянської конфронтації 1945 - 1962 років, що відбувалась під впливом інтенсивного розвитку ракетно-ядерної зброї, в умовах поглиблення міждержавних протиріч, пов'язаних з початком «холодної війни».

Така мета визначила необхідність розв'язання наступних завдань, а саме:

— виявити ступінь наукового вивчення вищезазначеної проблеми;

— комплексно розглянути процес становлення та розвитку тріади радянських і американських стратегічних ядерних озброєнь, виділивши етапи та визначивши їх вплив на динаміку «холодної війни»;

— розкрити сутність і наслідки радянської воєнної реформи кінця 1950-х - початку 1960-х рр., а також місця і ролі промислових підприємств, органів державної влади та радянських учених у процесі створення стратегічних ядерних сил;

— виявити специфіку ракетно-ядерної дипломатії, показавши її вплив на розвиток міжнародних відносин другої половини 40-х - початку 60-х років XX століття;

— показати закономірність, і в той же час авантюрність кроків, як американського так і радянського керівництва стосовно силового вирішення кубинського питання;

— на підставі аналізу першоджерел та новітніх наукових досліджень, переосмислити роль політичних еліт Сполучених Штатів Америки і Радянського Союзу в процесі врегулювання Карибської кризи;

— конкретизувати зміст та розкрити зв'язок концепції «ядерної безвиході», як закономірної альтернативи «ядерної зими»;

— зробити висновки щодо причин поступового переходу наддержав від конфронтації до мирного діалогу і початку епохи розрядки міжнародної напруженості.

1. Історіографія, джерельна база методологія і методи наукового дослідження

Подано аналіз радянської, російської, вітчизняної і зарубіжної історіографії, яка розкриває різноманітні аспекти американо-радянського ракетно-ядерного протистояння в 1945-1962 рр., характеризується джерельна база вищезазначеної наукової проблеми.

Історіографію проблеми, можна класифікувати за регіональним принципом (радянська, західна, вітчизняна) і розділити на декілька періодів, виходячи із хронологічного методу систематизації наукових робіт.

Історіографія теми носить багаторівневий характер і включає наукову літературу присвячену історії становлення ракетно-ядерних озброєнь, розкриває різноманітні складові проблем атомної енергії, описує специфіку американо-радянських зовнішньополітичних стосунків в роки «холодної війни».

Специфічною рисою радянської історіографії є те, що в ній відсутня наукова системність, іншими словами спостерігається повна відсутність будь-яких шкіл і альтернативних точок зору. Тривалий час радянські історики займали, як правило, «офіційні позиції» і без будь-яких винятків звинувачували американців і їхніх західноєвропейських союзників у розв'язанні і «роздмухуванні» світової термоядерної війни, ескалації насилля, прагнення нав'язати миролюбним народам чужу їм ідеологію, пов'язуючи це з традиційним американським гегемонізмом. Для радянської історіографії, присвяченій темі американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945 - 1962 рр., характерні гіпертрофований ступінь секретності і найсуворіший цензурний контроль, стосовно розробок у сфері атомної енергії і ракетно-ядерних озброєнь.

Однак в 40-ві роки з'являються перші емпірично-ознайомлювальні публікації, присвячені теоретичним питанням атомної енергії, можливостям її застосування, як у мирних, так і військових цілях, а також засобам захисту від її вражаючої дії. 50-ті роки внесли значні корективи у висвітлення вищевказаної проблеми. Втілення принципу мирного співіснування, «дух Женеви» та «Кемп-Девіда» сприяли пожвавленню американо-радянських міждержавних контактів на вищому рівні, що, в значній мірі, вплинуло на зміст і тональність наукової літератури виданої в СРСР. Серед численних публікацій, які вийшли в світ у спеціалізованих видавництвах 50-х років (Військвидав, ДТСААФ, Атомвидав) варто виділити роботи М. Гвоздєва, Я. Горелика, А. Іванова. Автори яких аналізували фактори впливу ядерної зброї на організм людини, за умови її використання в воєнних цілях.

Пріоритет загальнотеоретичних робіт, які висвітлювали проблеми мирного і воєнного атома, відносно наукових праць, що аналізували взаємозв'язок ракетно-ядерної зброї й зовнішньої політики СРСР і США, є яскравим прикладом того, що ядерна зброя (у зв'язку з її недосконалістю і мізерною кількістю) ще не стала найважливішим інструментом у системі міжнародних відносин у ті роки.

Розглядаючи західну історіографію присвячену проблемам американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945 - 1962 рр., слід зазначити, що дана тема вивчалася іноземними ученими з кінця 40-х років, минулого століття. Запеклі дискусії точилися передусім навколо його причин, точки відліку та ініціаторів воєнно-політичної конфронтації наддержав. Як наслідок - виникло декілька шкіл, представники яких намагалися комплексно дослідити витоки «холодної війни» та американо-радянської воєнно-політичної конфронтації. Представники «ортодоксального» напрямку (З. Бжезінський, В. Лафібер, А. Шлезінгер), виправдовували повоєнну політику США, звинувачуючи в усьому Радянський Союз.

Вчені «реалістської» школи (Дж. Гедіс, Д. Розенберг, У. Ростоу), піддали гострій критиці повоєнну політику США, доводячи, що, не зважаючи на агресивність з боку СРСР, американо-радянського ракетно-ядерного протистояння можна було б уникнути, якби політики Білого дому ставились більш толерантно до свого геополітичного конкурента

Питання розвитку ракетних технологій відтворені в працях З. Бургесса, К. Гетленда, І. Кооя, Г. Оберта. Зазначені вчені у своїх працях розкривають можливості балістичних ракет, їх спроможність в освоєнні безкрайніх міжгалактичних обріїв. Головна цінність даних робіт полягає в тому, що їх фабула стала науковим обґрунтуванням необхідності підкорення космосу за допомогою ракет, поставивши знак рівності між цими поняттями.

Мілітаристський аспект атомної енергії і ядерних озброєнь представлений у, допущених радянською цензурою і перекладених російською мовою, роботах Ш. Жибрена, Р. Котхарі, Д. Лоусона, Г. Сміта.

Таким чином, історіографія 40-х - 50-х років характеризується відсутністю робіт, які безпосередньо стосуються теми даного наукового дослідження. Вищезазначені роботи радянських і зарубіжних авторів висвітлювали проблематику американо-радянського ракетно-ядерного протистояння поверхово, коротко, заідеологізовано, не об'єктивно, що дає можливість зробити висновок про відсутність системності і кон'юнктурності проаналізованих дисертантом згаданих наукових досліджень.

Специфіка міжнародних відносин 60-х - 80-х років, бурхливий розвиток НТР, інтенсифікація суперництва в царині освоєння космічного простору, складність і суперечливість міжнародних відносин, обумовлених подіями «холодної війни», значною мірою вплинули на кількість і зміст наукових робіт, присвячених питанням американо-радянського ракетно-ядерної конфронтації.

Інформацію про ракети радянські громадяни отримували з книг, що відображали їх військову специфіку розвитку в країнах НАТО, або як про засоби здійснення пілотованих космічних польотів, запуску штучних супутників Землі з метою проведення наукових досліджень, які мали в Радянському Союзі «надзвичайно важливе, всенародне значення».

Серед досліджень, присвячених аналізу технічної досконалості (зазвичай іноземних) ракетних систем, розвитку ракетобудування як в СРСР, так і за кордоном, слід виділити: наукову працю авторського колективу: В. Александрова, В. Владимирова, Р. Дмитрієва, С. Осипова, збірник статей, укладений С. Потаповим, колективні роботи за редакцією М. Кир'ян, І. Попадько, Д. Урюпіна, Є. Чазова.

Концептуальна основа взаємозв'язку ядерної зброї і зовнішньої політики представлена в ряді робіт, виданих за редакцією видатних радянських учених і військових: В. Куліш, В. Соколовського, А. Уткіна.

Серед робіт, які відображають складність і багатогранність американо-радянських відносин, гонки ракетно-ядерних озброєнь, слід виділити праці А. Арбатова, Г. Арбатова, А. Громико, Е. Іваняна.

Вплив ракетно-ядерних озброєнь, окремі аспекти американо-радянського ракетно-ядерного протистояння простежуються в наукових монографіях: О. Орлова, В. Овчинникова, О. Рощина.

Праці іноземних учених, які досліджували проблеми американо-радянського ракетно-ядерного протистояння в 60-х - 80-х роках минулого століття, присвячені історії створення ядерних озброєнь і ракетної техніки, можливості її застосування і передбачувані перспективи її вдосконалення, а також їх вплив на розвиток світової політики, показані в роботах: К. Гетланда, В. Лея, Р. Леппа, Ю. Мадера, Р. Родеса, Г. Сейферта, Р. Юнга.

Загальні роботи, у яких описано вплив ядерної зброї на систему міжнародних відносин, представлені монографіями: Г. Аптекера та П. Галлуа.

Ідеї наукової конвергенції, популярної на заході в 60-ті - 80-ті роки, сприяли появі школи «ревізіоністів», представники якої (Р. Алпровіц, У. Лафібер, Д. Флемінг) спробували переглянути низку усталених концепцій, синтезувавши постулати «ортодоксів» та «реалістів» щодо природи і характеру американо-радянських протиріч пов'язаних з початком «холодної війни».

На тлі критики точок зору «ревізіоністів» на початку 70-х років, в зарубіжній історіографії, виникла школа «постревізіоністів» (Р. Лундестад, В. Мастни, У. Таубман), котрі, в оцінці сутності американо-радянського воєнно-політичного протиборства, схилялися до ідей «ортодоксальних» учених покладаючи головну відповідальність за його початок на радянський уряд.

Завершення «холодної війни», розпад Радянського Союзу, сприяли виробленню нової науково-історичної парадигми. Настав період переосмислення всесвітньої історії другої половини XX століття, обміну думками, відкриття нових явищ і фактів, розгляду різноманітних точок зору. Тому не дивно, що історіографія, присвячена проблемам американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945 - 1962 рр., вступила в нову фазу, яка хронологічно охоплює 90-ті роки XX ст. і початок XXI ст.

Теоретичні дослідження російських учених кінця XX - початку XXI ст. відзначені низкою серйозних історичних робіт, присвячених становленню і розвитку радянського атомного проекту і розробці стратегічних носіїв ядерної зброї. Новітня історіографія, яка відображає різні аспекти американо-радянського ракетно-ядерного протистояння вирізняється широтою досліджуваних проблем і багатогранністю історичної проблематики. Тому цілком природно, що у кінці 90-х років минулого століття з'явилась наукова література, в якій описано історію створення, а також військово-технічні можливості як зарубіжних, так і вітчизняних ядерних озброєнь. У зв'язку з цим варто виділити роботи І. Афанасьєва, Є. Волкова, Л. Гільберта, О. Карпенка, С. Колесникова.

Поряд з інформацією про міжконтинентальні балістичні ракети російські вчені приділяли увагу й іншим носіям ядерної зброї. Так в 90-х роках побачили світ декілька енциклопедій літаків, книг, присвячених історії розвитку літакобудування, у яких міститься детальний аналіз усіх типів ВПС, у тому числі й стратегічних бомбардувальників, які є однією з складових тріади СЯС.

Третя складова стратегічних ядерних сил - атомний підводний флот ворогуючих сторін, досить ґрунтовно досліджена в роботах В. Ільїна, Ю. Коршунова, А. Петрова, збірнику статей під загальною редакцією І. Величка.

Монографії О. Орлова, М. Первова, А. Первушина, А. Уткіна, можна з впевненістю вважати першими науковими дослідженнями що в значній мірі торкаються найважливіших аспектів американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945-1962 рр.

Сучасну зарубіжну історіографію, яка має відношення до визначеної проблеми дисертаційного дослідження, вирізняє яскраво виражений аналітико-концептуальний характер. Західні історики, поряд з проблемами дослідження діалектики світової політики, велику увагу приділяють дослідженню фундаментальних основ радянської й американської ідеологічної та військово-політичної парадигми, яка пройшла довгий шлях еволюції в ході суперництва в сфері ракетно-ядерних озброєнь. У зв'язку з цим можна відзначити наукові праці В. Берге, ЖБ. Дюрозеля, Г. Кіссінгера.

Слід відмітити той факт, що, незважаючи на суттєве пожвавлення наукового діалогу присвяченого проблемам «холодної війни» та, зокрема, американо-радянського ракетно-ядерного протистояння, значного обміну історіографічною, джерельною, а також архівною інформацією так і не відбулося. Наукові праці західних вчених - це, в основному, перекладені видання, які носять оглядовий характер і вельми поверхово висвітлюють питання американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945 - 1962 рр.

Якщо розглядати українську наукову літературу, присвячену даній проблемі, то стає очевидним наявна диспропорція між вітчизняними і зарубіжними виданнями. Українська історична наука лише в середині 90-х років почала по справжньому цікавитися проблемами біполярної конфронтації часів «холодної війни».

Комплексному вивченню зовнішньополітичної могутності США в 40-ві - 60-ті роки, виробленню нових зовнішньополітичних концепцій, які базувалися на стратегії НАТО, і підкріплених ракетно-ядерною могутністю, з яскраво вираженою претензією на світове панування, присвячена низка фундаментальних монографій С. Юрченка. У своїх працях професору С. Юрченку вдалося здійснити глибокий історико-політичний аналіз векторів розвитку та пріоритетів американської зовнішньополітичної доктрини, що пережила процес глобальної трансформації в умовах військово-політичного протистояння з СРСР.

Проблеми формування і видозміну військово-ідеологічних підвалин нових зовнішньополітичних доктрин Білого дому, на трансформацію яких істотний вплив мала конфронтація з СРСР в повоєнний період всебічно розглянуто в дисертаціях Т. Брежнєвої, О. Дашкевича, В. Завгородного

У дисертаціях О. Копил і В. Потоки розкрита роль генерального конструктора «Південмашу» - М. Янгеля і його школи в процесі створення серії балістичних ракет середньої дальності, які довгий час були основою радянського ядерного щита.

Багатоаспектна наукова праця А. Тумашова присвячена дослідженню «холодної війни» як унікального суспільно-політичного явища світової історії, автор якого, зокрема, приділив увагу проблемам ядерної зброї, міжнародної напруженості, гонці ракетно-ядерних озброєнь, які відображали всю складність взаємовідносин двох систем.

Становленню і розвитку вітчизняного ракетобудування, створенню систем управління ракет-носіїв і літаючих космічних апаратів, присвячені роботи дніпропетровських учених і істориків: В. Будника, В. Вереньова, Ю. Мошненко, І. Ханіна, А. Звалишина, харків'янина С. Ларькова.

Таким чином, аналіз історіографії дає змогу зробити висновок про те, що не дивлячись на величезну кількість робіт, безпосередньо, чи опосередковано присвячених питанням американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945 - 1962 рр., нині відчувається дефіцит комплексних наукових досліджень, котрі розкривають, роль і місце ракетно-ядерних озброєнь, в системі зовнішньої політики наддержав, їх впливу на динаміку американо-радянських стосунків у роки «холодної війни».

Джерельна база дисертаційного дослідження достатньо широка і розмаїта, тому її доцільно поділити на декілька груп.

1. Архівні документи.

2. Опубліковані матеріали.

3. Тематичні збірки документів.

4. Мемуари історичних діячів.

5. Преса.

При написання дисертації автором були використані матеріали Російського державного архіву нової і новітньої історії (РДАНІ), зокрема Ф. 3 «Політбюро ЦК КПРС». Вивчення протоколів та стенограм засідань цього фонду, дозволяє усвідомити і відчути атмосферу, що панувала в ході обговорення і ухвалення планів, пов'язаних з виробленням зовнішньополітичної стратегії в ході Суецької кризи, Берлінської кризи 1958 - 1961 рр., прийняття рішення щодо розміщення радянських балістичних ракет на Кубі, реакції Кремля у зв'язку з загрозою термоядерної війни в період Карибської кризи.

Основний масив документів Центрального державного архіву громадських об'єднань (ЦДАГО) зосереджений у Ф.1 «ЦК Компартії України». У ньому збереглися стенограми з'їздів і конференцій, документи вищого партійного керівництва УРСР - Політбюро, Оргбюро, Секретаріату за період з 1945 по 1962 рр. Представлені матеріали відділів апарату ЦК Компартії України, інформаційні документи обкомів партії, надіслані до ЦК КП України. Їх аналіз дає змогу уявити специфіку формування партійно-державної системи управління, підприємствами та окремими ланками ВПК УРСР, розкриває механізм її дії, дозволяє усвідомити масштаби зусиль партійного керівництва з підвищення якості продукції стратегічного призначення, забезпечення ефективного виконання загальносоюзних директив воєнного будівництва, тощо.

У процесі написання даної роботи дисертантом були ретельно досліджені матеріали Державного архіву Харківської області (ДАХО). Беручи до уваги той факт, що Харків був великим науковим, культурним і промисловим центром СРСР, варто звернути увагу на його пріоритетну роль в нарощуванні оборонних потужностей, зокрема ракетно-ядерної зброї. Тому не випадково в фондах Р-1100, Р-3858 і Р-5716 ДАХО зберігаються 12754 одиниць збірок науково-технічної документації. Фонди 2, 69, 87, 10923, 10924 відображають, зокрема, роботу регіональних партійних органів управління: харківського райвиконкому, облвиконкому і раднаргоспу яка полягала в щомісячному і щоквартальному вирішенні нагальних питань, які стосувались поліпшення роботи МПВО, ДТСААФ, контролю за роботою секретних підприємств, численних проблем, які виникли у зв'язку із проведенням на регіональному рівні воєнної реформи в СРСР.

В кінці 90-х років минулого століття був остаточно знятий гриф секретності з фондів, присвячених реалізації ідеї по створенню радянської атомної бомби. В 1998 і 1999 рр. вийшли друком два томи архівних документів під назвою «Атомний проект СРСР», аналіз і вивчення яких формують уяву про грандіозні масштаби робіт в ході створення в Радянському Союзі ядерної зброї. Дослідження даного джерела дозволяє розставити всі акценти для остаточного з'ясування того глобального завдання, вирішення якого випало на долю радянського керівництва, учених і трудівників на початковому етапі конфронтації наддержав.

Що стосується архівних та документальних матеріалів США, котрі розкривають особливості політики Білого дому в ході американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945 - 1962 рр., заслуговують на увагу документи багатотомного видання «Foreign Relations of the United States» (FRUS) «Міжнародні відносини Сполучених Штатів» , котре є своєрідною архівно-документальною хрестоматією першоджерел американської зовнішньої політики. Структуровані за хронологічним принципом, альманахи FRUS, розмежовують американську політику другої половини 40-х - початку 60-х років минулого століття, відповідно до етапів правління президентів післявоєнної доби, поєднуючи її визначними подіями «холодної війни», в контексті діалогу, або ж конфронтації з СРСР.

Величезну цінність для вивчення даної проблеми мають мемуари історичних осіб - сучасників і учасників подій тих років: А. Громико, А. Мікояна, М. Хрущова, С. Хрущова; президентів та держсекретарів США: Г. Трумена, Д. Ейзенхауера, Д. Ачесона, Д. Раска, британського екс-прем'єр-міністра Г. Макміллана. Заслуговують на увагу мемуари керівників, учених, які стали творцями ядерної зброї: Л. Гровса, В. Глушко, П. Капіци, В. Мішина, А. Сахарова, Ю. Харитона, Б. Чертока та О. Івановського.

Не зважаючи на значну міру кон'юнктурності їх точок зору, спогади вищезазначених осіб супроводжені аналітичними узагальненнями, що дозволяє зрозуміти сутність тих, чи інших політичних кроків, котрі впливали на специфіку американо-радянського ракетно-ядерного суперництва 1945 - 1962 рр.

Таким чином, використання багатої джерельної бази, її критична оцінка і узагальнююче переосмислення попередніх історіографічних наробок, дало можливість максимально об'єктивно розкрити проблему, поставлену в дисертації.

2. Становлення і розвиток радянських і американських стратегічних ядерних сил в умовах гонки ядерних озброєнь в 1945 - 1962 рр.

Присвячений комплексному розгляду створення і перманентного удосконалення американської і радянської ядерної тріади: стратегічної бомбардувальної авіації, атомних підводних човнів, з балістичними ракетами на борту, а також балістичних ракет наземного базування малої, середньої і міжконтинентальної дальності, кількісні і якісні показники яких і стали визначальним фактором як під час конфлікту, так і в процесі політичного діалогу двох систем.

У розділі також розкрита роль радянських учених у процесі створення ракетно-ядерного щита; проаналізовані основні складові реформування радянських Збройних сил, яке стало наслідком створення ракетних військ стратегічного призначення.

Американо-радянське суперництво в сфері ракетно-ядерних озброєнь, яке розгорнулося в другій половині 40-х - на початку 60-х років, виступало в ролі індикатора міжнародної напруженості у світі, безпосереднім чином вплинувши на характер «холодної війни».

Для досягнення абсолютної воєнної переваги як радянським, так і американським керівництвом докладалися титанічні зусилля, безпрецедентні заходи з організації, фінансування і визначення напрямів розвитку СЯС, можливості яких повинні були забезпечити перемогу в імовірній ядерній війні. Створення ядерних зарядів та їх носіїв, призвели до того, що на початок 60-х років ядерна зброя з пасивного інструменту залякування перетворюється на активний аргумент політичного тиску і ядерної дипломатії, котрі стали як формою конфлікту, так і формою діалогу ворогуючих систем.

Поряд з іншими чинниками протистояння наддержав пріоритетним напрямом стала гонка ракетно-ядерних озброєнь, що проводилася однаково інтенсивно обома сторонами. Особливістю цієї гонки, було те, що інтенсифікація розробок носіїв ядерної зброї передбачала здійснення асиметричних дій, заради досягнення паритету або стабільної першості в галузі СЯО. Проте, не дивлячись всі зусилля, Радянський Союз майже завжди залишався в ролі наздоганяючої сторони. Радянські носії ядерної зброї за кількісними і якісними показниками поступалися американським прототипам.

Чинник політичного і військового впливу США і їх сателітів в Євразії був майже абсолютним. Відсутність радянських військових баз в Західній півкулі не дозволяла здійснити прорив геополітичної блокади країн НАТО і використати в повному об'ємі ракетно-ядерну потужність СРСР, що і підштовхнуло кремлівське керівництво до участі в кубинській ракетній авантюрі 1962 року.

У третьому розділі «Роль і місце Карибської кризи в ході американо-радянського ракетно-ядерного протистояння» розглядаються ключові причини реалізації операції «Анадир», котра стала засобом розв'язання комплексу американо-радянських протиріч, набутих на початок 60-х років; прагнення досягти паритету у сфері ракетно-ядерних озброєнь.

Незважаючи на те, що події Карибської кризи достатньо оглядово представлені в низці наукових праць, дисертант вважав доцільним заповнити деякі історичні прогалини, акцентуючи увагу на висвітленні витоків, наслідків, а також специфіки врегулювання американо-радянської конфронтації, що виникла восени 1962 року.

Враховуючи факт перманентного загострення міжнародних відносин, що почався в кінці 50-х років і досяг свого апогею на початку 60-х років, ядерна зброя поступово набувала якостей вагомого, а подекуди вирішального аргументу в умовах американо-радянського воєнно-політичного протистояння. Ідеологічна риторика Кремля виявила свою неспроможність. З часів Суецької кризи капіталістичні країни навчились ігнорувати радянофобію. Москва потребувала вироблення ефективних рішень і здійснення результативних дій, котрі б дозволили їй зберегти своє обличчя і відродити колишню велич. Тому реалізація операції «Анадир», в ході якої СРСР розмістив частину своїх балістичних ракет середньої дальності на Кубі була направлена на досягнення воєнно-політичного паритету з США і відновлення статус-кво на міжнародній арені.

Карибська криза стала логічним фіналом американо-радянського ракетно-ядерного протистояння другої половини 40-х початку - 60-х років, яке мало не вилилося у відкритий поєдинок між двома ворожими системами. Ця детально розроблена, але недостатньо проаналізована (з точки зору можливих наслідків), акція була швидше імпульсним рішенням радянського керівництва і особисто М. Хрущова, аніж військово-політична необхідність для захисту революційної Куби. В той же час саме Карибська криза є одночасно класичним втіленням ядерної дипломатії і військовою авантюрою, яка довела неможливість відкритого діалогу з позиції сили; поворотним моментом протистояння СРСР і США, стосунки між якими в подальшому були більш схожі на компроміс, ніж на конфлікт.

Карибська криза довела неспроможність використання ракетно-ядерної зброї як засобу тиску, в ім'я досягнення яких-небудь політичних цілей. З 1962 року СЯС виконували роль пасивного залякування противника, який вимушений був зважати на потенційні можливості ядерної наддержави. Можна з впевненістю стверджувати, що після Карибської кризи методика «ядерного шантажу», так само як і сама «холодна війна» остаточно втратили будь-який сенс.

Висновки

радянський американський ядерний політичний

· Стан наукової розробки теми дисертації характеризується низкою особливостей: суб'єктивністю наукових оцінок, оскільки їх вироблення базувалося на комплексі догматично-стереотипних установок радянських цензорів і найвищих партійних органів; значною ступінню ідеологізації досліджень радянського періоду, а також тенденційністю сучасних оцінок російськими істориками проблем американо-радянського ракетно-ядерного протистояння; відсутністю в науковому обігу минулих років достатньої кількості документальних і архівних джерел.

Для подолання вищезгаданих недоліків в науковий обіг дисертантом були введені нові архівні документи, мемуарна література, а також матеріали сучасних наукових публікацій.

· Завершення Другої світової війни стало історичною прелюдією глобальної конфронтації двох діаметрально протилежних політичних систем. Американо-радянська геополітична дихотомія, стала наслідком доктринальної ґенези, підкріплювалася військовим антагонізмом, який став пріоритетним засобом досягнення намічених цілей.

Головну ставку в зовнішній політиці США і СРСР робили на досягнення абсолютної переваги в сфері ракетно-ядерних озброєнь, створення яких змінило не лише класичні канони війни, але й дипломатії. Ядерна зброя стала «візитною карткою» наддержав, наявність і застосування якої могло забезпечити блискавичну перемогу в будь-якій битві, або ж сприяти досягненню істотної переваги в американо-радянському політичному діалозі. У цих умовах війна перетворювалася на справжній інструмент продовження політики якісно новими засобами.

Поява ядерної зброї стала поштовхом для початку американо-радянського суперництва у військово-політичній сфері, визначивши характер і динаміку всієї «холодної війни». В зв'язку з цим можна виділити низку її періодів, в рамках яких спостерігалися етапи крайнього протиборства або послаблення напруженості, котрі визначали політичний і суспільний клімат в умовах американо-радянської конфронтації 1945 - 1962 рр. Таких етапів, на думку автора, було три.

Перший етап - 1945 - 1953 рр. Формування нової політичної конфронтації у зв'язку з виникненням «холодної війни». Цей етап почався з моменту бомбардування Хіросіми та Нагасакі, а завершився зі зміною політичного керівництва і трансформацією курсу зовнішньополітичного розвитку в США і СРСР.

Для нього притаманні: зародження американо-радянського конфлікту, початок реалізації і успішне завершення радянського ракетно-ядерного проекту, створення НАТО, виникнення перших післявоєнних локальних конфліктів (перша Берлінська криза, війна в Кореї), вироблення в СРСР і США нової зовнішньополітичної парадигми у зв'язку з появою ядерної зброї.

Другий етап - 1953 - 1957 рр. Тимчасове послаблення міжнародної напруженості. Його початок пов'язаний з моментом завершення Корейської війни, а закінчення припадає на період посилення гонки ракетно-ядерних озброєнь, котра загострилася на тлі вдосконалення балістичних ракет як в США, так і в СРСР.

Для нього притаманні: укладення серії мирних договорів початку 50-х років, розробкою теорії мирного співіснування, декларованої XX з'їздом КПРС, розробка доктрини Ейзенхауера, теорії масованої відплати, дипломатичне врегулювання Суецької кризи, перетворення СРСР на ядерну наддержаву.

Третій етап - 1957 - 1962 рр. Різке посилення американо-радянського протистояння. Початок даного періоду пов'язаний з появою міжконтинентальних балістичних ракет, а закінчення було викликане виникненням «ядерного глухого кута», який став цілком очевидним в процесі розв'язання Карибської кризи 1962 року.

Для нього притаманні: подолання геополітичної невразливості США, за рахунок створення міжконтинентальних балістичних ракет, посилення гонки ракетно-ядерних озброєнь, початок суперництва в сфері освоєння космічного простору, здійснення політики «балансування на межі війни» (друга Берлінська і Карибська кризи).

Монополія США на володіння ядерною зброєю стала справжнім історичним викликом для СРСР, який був приречений прийняти його, що переросло в тривале військово-політичне протиборство, яке стало однією з форм боротьби за світове панування.

Радянський Союз (не дивлячись на відставання в науково-технічній і економічній сфері) і Сполучені Штати Америки не шкодували матеріальних і інтелектуальних ресурсів для постійного вдосконалення своїх ракетно-ядерних арсеналів, намагаючись кількісно і якісно перевершити свого противника. Проте, не залежно від інтенсивності гонки ракетно-ядерних озброєнь, Радянський Союз майже завжди залишався в ролі наздоганяючої сторони, що зменшувало його шанси на перемогу.

Нестримна військова конфронтація СРСР і США була не просто чинником накопичення сили - вона стала доказом переваги ідеологій і правильності курсу зовнішньополітичного розвитку. Володіння надпотужною ракетно-ядерною зброєю було запорукою мирного співіснування двох систем.

Конфронтація наддержав, що розгорнулася в повітрі, на землі і під водою, з часом перетворилася на грандіозне ракетно-ядерне протистояння, яке стало одним з найважливіших епізодів «холодної війни» і передбачало:

— створення цілого комплексу стратегічних ядерних сил і засобів протиракетної, протичовнової і протиповітряної оборони (нестримна гонка ядерних озброєнь);

— перманентне удосконалення системи ракетно-ядерних озброєнь (систематичне проведення випробувань ядерної зброї);

— виділення колосальних асигнувань на підтримку оборонної галузі країни (мілітаризація економіки);

— розробка серії стратегічних планів що передбачали використання ядерної зброї (політика «балансування на межі війни»);

— використання елементів ядерної дипломатії («ядерний шантаж»), для реалізації тих чи інших зовнішньополітичних цілей.

Феномен американо-радянського ракетно-ядерного протистояння полягає в тому, що ця подія не переросла у відкритий конфлікт, в якому б не було переможців. Його позитивним моментом слід вважати те, що, не дивлячись на мілітаристський характер, воно сприяло розвитку науки і техніки, освоєнню космічного простору, нарешті, становленню і посиленню інтеграційних процесів в різних сферах суспільно-політичного життя багатьох країн світу.

Парадокс ракетно-ядерного протистояння двох систем полягає в тому, що воно носило як руйнівний, так і відтворюючий характер. Воно стало однією з причин, розпаду Радянського Союзу, і в той же час сприяло нормалізації міжнародних відносин на планеті.

· Успішні розробки ракетно-ядерних озброєнь здійснили справжню революцію в царині військової стратегії і Збройних силах протиборчих країн. Універсальність, а головне, унікальні можливості СЯО, кардинальним чином вплинули на проведення широкомасштабного реформування армії. Особливо виразно це проявилося в СРСР, де за ініціативою М. Хрущова, з кінця 50-х років починає здійснюватися модернізація всіх родів військ. Її метою було не просто технічне переоснащення Збройних сил країни, але і відмова від «рудиментарних» видів озброєнь, а також значного скорочення кадрового складу Радянської Армії.

Дана акція, привела до половинчастих результатів. Як показав час, радикальні зміни у військовій сфері проводилися не продумано, без врахування людського чинника, що не забарилося позначитися на настроях солдат і офіцерів, зниженню боєздатності країни, переходу значної частини генералітету на антихрущовські позиції.

Створення і перманентне удосконалення ракетно-ядерного щита СРСР передбачало залучення великої кількості промислових підприємств, партійних чиновників, а також використання багатющого інтелектуального потенціалу радянських учених-ядерників, які перетворилися на особливу «закриту соціальну касту», котра існувала неофіційно в умовах надзвичайної секретності; від успішної роботи якої залежала могутність і міжнародний престиж радянської імперії.

· Американо-радянське ракетно-ядерне протистояння породило якісно новий вид міжнародних відносин, де пріоритетну роль грала ядерна або ракетно-ядерна дипломатія, яка стала силовим аргументом в діалозі двох держав-антагоністів. Політика «балансування на межі війни», «брязкання зброєю» - ядерний шантаж, на тлі грандіозних військово-стратегічних досягнень, перетворилися на чинник геополітичної переваги, і стало джерелом могутності політичної системи, здатної змусити ідеологічного противника прийняти ультимативні умови, або ж капітулювати.

· Відсутність ракетно-ядерного паритету з США, та низка невирішених зовнішньополітичних проблем, прагнення до реваншу за поразку в Берлінському питанні, стали головною причиною яка визначила мотивацію Кремлівського керівництва щодо розміщення угрупування балістичних ракет середньої дальності на Кубі.

На думку дисертанта, основним змістом кубинської ракетної авантюри була відсутність як з американського, так і з радянського боку чіткого і ефективного сценарію передбачуваних дій у разі можливої ескалації конфлікту. Для захисту Куби зовсім не потрібно було задіювати стратегічну ядерну зброю - достатньо було зробити її членом ОВД, уклавши з нею військовий договір.

Політика СРСР по відношенню до Куби була непослідовною. Радянсько-кубинський договір був лише парафований, а, отже, позбавляв Кремль будь-яких зобов'язань. Більш того, як свідчать архівні документи, радянське керівництво було готове пожертвувати своїм заокеанським союзником, в ім'я реалізації амбітних планів власної країни.

Події Карибської кризи, цілком можна вважати піком американо-радянського ракетно-ядерного протистояння 1945 - 1962 рр. і апогеєм «холодної війни». Ця історична подія виступила в ролі індикатора міжнародної напруженості другої половини 40-х - початку 60-х років минулого століття.

· Особливе місце в історії Карибської кризи займає боротьба мотивів політичних еліт Кремля і Білого дому, в ході ухвалення найважливіших рішень, направлених на недопущення виходу конфлікту за межу дозволеного. Як свідчать новітні архівні і документальні матеріали, жодна з протиборчих сторін на початку конфлікту (а так само як і протягом довгого часу напружених дипломатичних переговорів) не була прибічником пацифістських позицій, вважаючи їх ганебним актом капітуляції. Більш того, обидві сторони не лише не злякалися можливих наслідків початку ядерної війни, але і, в принципі, були готові йти до кінця в своєму прагненні відстояти геополітичні інтереси власної країни.

Проте, керовані підсвідомими імпульсами, розуміючи безперспективність можливого обміну ракетно-бомбовими ударами, лідери СРСР і США з часом стали схилятися до компромісу, ініціатором якого, як не дивно, виступила американська, а не радянська сторона, яка і запропонувала «обміняти» європейські ракети на кубинські.

· Усвідомлення ірраціональності і безперспективності відкритого ракетно-ядерного конфлікту, привело до виникнення «ядерної безвиході», котра позбавляла сенсу подальшу підтримку гонки ракетно-ядерних озброєнь, розробку агресивних військових доктрин, «ядерний шантаж» та й саме американо-радянське військово-політичне протистояння.

Концептуальний зміст філософії «ядерної безвиході» буде покладено в основу американської стратегії гнучкого реагування і радянської теорії мирного співіснування двох антагоністичних систем, які стали передвісниками епохи розрядки міжнародної напруженості, котра почалася на початку 60-х років минулого століття.

· Домінування силових методів, в ході американо-радянської конфронтації, було чи не єдиним способом спілкування двох систем протягом другої половини 40-х - початку 60-х років. Логічним завершенням політики шантажу і погроз стала Карибська криза. Її результати і наслідки сприяли політичному протверезінню лідерів СРСР і США, змусивши вдатися до компромісної форми дипломатичного діалогу, який заклав підвалини епохи розрядки, що ознаменувала якісно новий етап політичних взаємин двох систем. Силова політика наддержав вимагала переоцінки і переосмислення. Перегляд ультрарадикальних позицій сприяв виробленню нової зовнішньополітичної парадигми, що базувалась на пріоритеті «балансу сприйняття» та ідеологічної конвергенції.

Тому не випадково, що спад напруженості і послаблення гонки озброєнь, що почалися незабаром після Карибської кризи, стали наслідком гальмування процесу конфронтації і пожвавленню політичного діалогу наддержав.

Література

1. Салтан О.М. Проблема походження «холодної війни» в американській історіографії / Салтан О. М. // Збірник наукових праць. Серія «Історія і географія» / Харк. держ. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2003. - Вип. 13. - С. 87-94.

2. Салтан О.М. Глобальне лідерство США в сучасному світі / Салтан О.М. // Збірник наукових праць. Серія «Історія і географія» / Харк. нац. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2004. - Вип. 16. - С. 21-27.

3. Салтан О.М. Зовнішньополітичні пріоритети Радянського Союзу в роки «хрущовської відлиги» / Салтан О.М. // Збірник наукових праць. Серія «Історія і географія» / Харк. нац. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2005. - Вип. 18. - С. 61-64.

4. Салтан О.М. Вплив концепції «ідеологічного ворога» на формування радянської зовнішньополітичної доктрини / Салтан О. М. // Збірник наукових праць. Серія «Історія і географія» / Харк. нац. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2005. - Вип. 19-20. - С. 21-25.

5. Салтан О.М. Ядерно-космічна дипломатія Радянського Союзу в період «холодної війни», 1953-1964 рр. / Салтан О.М. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. - Харків. : НМЦ «СД», 2006. - Вип. 8. - С. 104-114.

Размещено на Allbest.ru