Архівна спадщина М. Біляшівського (1867-1926): склад, зміст та історико-культурна значущість

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

імені В. І.

ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 930.25(092) Біляшівський

Спеціальність 27.00.02 - документознавство, архівознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

АРХІВНА СПАДЩИНА М. Ф. БІЛЯШІВСЬКОГО (1867-1926): СКЛАД, ЗМІСТ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ЗНАЧУЩІСТЬ

Примак Алла Федорівна

Київ - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор КІВШАР ТАЇСІЯ ІВАНІВНА Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,Інститут біографічних досліджень,старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,ПАПАКІН ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітника відділу спеціальних галузей історичної науки та електронних інформаційних систем;

кандидат історичних наук, доцент, ЛУТОВИНОВА ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, професор кафедри інформаційного бібліографознавства та виставкового бізнесу.

Захист відбудеться 26 лютого 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, Київ, просп. 40- річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитись у читальному залі літератури з бібліотекознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розіслано 24 січня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат економічних наук А. О. Чекмарьов



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлена необхідністю глибокого і всебічного дослідження архівної спадщини тих діячів, які своєю працею сприяли збереженню самобутності українського народу, доводили його непересічність на тлі світової історії і культури.

Яскравою постаттю в українській науці та культурі є академік Микола Федотович Біляшівський (1867-1926) археолог, етнограф, пам'яткознавець, громадський та державний діяч, почесний академік Української академії мистецтв (1918), дійсний член Української академії наук (1919), член українських і закордонних наукових, громадських, мистецьких і краєзнавчих товариств, один із фундаторів вітчизняного пам'яткознавства та музеєзнавства. Реконструкція його архівної спадщини, введення до наукового обігу документів сприяє об'єктивному висвітленню доробку цієї визначної особистості. Особові архівні фонди М. Біляшівського, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Національному художньому музеї України, а також документи про життя і діяльність академіка з архівних фондів інших установ, дають можливість відтворення маловідомих сторінок історії української науки і культури, висвітлення механізму функціонування окремих підрозділів Всеукраїнської академії наук, наукових товариств, культурно-освітніх закладів, громадських організацій, використати накопичений досвід пам'яткознавчої та музеєзнавчої діяльності. Розпорошена архівна спадщина академіка, що зумовлена певною мірою різноплановою діяльністю М. Біляшівського, потребує комплексного аналізу з метою визначення його внеску у розвиток вітчизняної науки та культури, спеціальних історичних дисциплін, а також висвітлення його ролі у вивченні, охороні та збереженні історико-культурної спадщини українського народу.

Стан дослідження теми. Дослідження різних напрямів діяльності М. Біляшівського здійснювали Д. Багалій, М. Грушевський, С. Єфремов, К. Мощенко, А. Винницький; О. Лотоцький, Є. Чикаленко, В. Піскун (громадська діяльність), В. Верстюк та Т. Осташко (державний діяч); П. Курінний (археологія); С. Гаврилюк, С. Заремба, С. Кот, О. Нестуля (пам'яткоохоронна діяльність); І. Свєнціцький, Г. Скрипник (музеї та етнологія); онуки ученого Б. і М. Біляшівські, Л. Дідух, С. Кілієвич, І. Черняков (біографія, наукове та культурне життя); І. Гирич, В. Наулко, Г. Станіцина (епістолярій), Є. Панкова (просвітництво). Багатогранна діяльність академіка М. Біляшівського знайшла висвітлення в різних галузях наукових знань, проте його архівна спадщина, яка становить самостійний науковий інтерес, не була предметом спеціального архівознавчого та документознавчого дослідження. Тому архівна спадщина академіка М. Біляшівського як цілісне зібрання ще не отримала в українській історіографії належної наукової оцінки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до науково-дослідної теми Центру пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (далі - ЦП НАНУ і УТОПІК) “Практика застосування теоретико-методичних засад збереження культурної спадщини України”, її підрозділу “Роль пам'яткознавців у збереженні культурної спадщини України” (шифр теми 0104U004774).

Мета дослідження полягає у науковій реконструкції архівної спадщини академіка М. Біляшівського, встановленні її документального складу та змісту, визначенні інформаційного потенціалу та історико-культурної значущості.

Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:

- провести історіографічний аналіз проблеми і оцінити стан вивчення архівної спадщини вченого;

- виявити джерельну базу дослідження;

- використовуючи архівну спадщину М. Біляшівського, здійснити реконструкцію основних етапів його життєвого та творчого шляху;

- розкрити характер творчих взаємозв'язків академіка з окремими вченими, науковими та громадськими товариствами шляхом аналізу архівних документів; біляшівський спадщина академік історичний

- на основі систематизації і класифікації документів проаналізувати науковий доробок фондоутворювача, показати його значення для розвитку окремих галузей знань;

- доповнити бібліографію вченого;

- проаналізувати матеріали архіву, що стосуються видавничої діяльності академіка, визначити її джерелознавчий та документознавчий зміст;

- дослідити епістолярну спадщину та спогади сучасників М. Біляшівського як біографічні джерела.

Об'єкт дослідження - архівна спадщина академіка М. Біляшівського, її склад, зміст та історико-культурна значущість.

Предмет дослідження - реконструкція, склад і зміст архівних документів М. Біляшівського, визначення його внеску в історико-культурну спадщину України.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження зумовлені роками життя та діяльності М. Біляшівського (1867-1926), коли відбувалось формування його архівної спадщини, здійснювалось накопиченням документів та інших матеріалів, що свідчили про його наукову, культурницьку та громадську діяльність.

Джерельною базою дослідження є актуалізовані інформаційні джерела, що зберігаються в НАФ України у 54 реконструйованих історично чи штучно утворених фондах із 13 архівосховищ.

Основна увага приділена вивченню особових архівних фондів М. Біляшівського, що зберігаються в Інституті рукопису НБУВ (далі - ІР НБУВ), ф. ХХХІ, відділі рукописів Інституту літератури ім. Т Г. Шевченка НАН України (далі - ВР ІЛ НАНУ) ф. 146, науковому архіві Національного художнього музею України (далі - НА НХМУ) ф. 33.

Крім особових фондів, вивчено документи про діяльність М. Біляшівського, що зберігаються в інших універсальних та спеціальних архівосховищах, досліджено комплекс архівних документів Центрального державного історичного архіву, м. Київ (далі - ЦДІАК) та м. Львові (далі - ЦДІАЛ), Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України), Державного архіву м. Києва (далі - ДАК), наукового архіву Інституту археології НАН України (далі - НА ІА НАНУ), наукових архівних фондів рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (далі - РФ ІМФЕ), відділі рукопису Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАНУ (далі - ВР ЛННБ НАНУ), Інвентарній книзі Львівського Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАНУ (далі - ІК ЛМЕХП ІН НАНУ), науковому архіві Національного музею історії України (далі - НА НІМУ), Національному музею ім. Андрея Шептицького у Львові (далі - НМШЛ).

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на основних методологічних засадах історичної науки: історизму, наукової об'єктивності, системності. При висвітленні історичних подій, фактів застосовувалися хронологічний, типологічний, порівняльний методи пізнання, а також методи класифікації та систематизації історичних джерел і бібліографічного матеріалу. Аналіз джерельної бази здійснювався за допомогою методів архівознавства та джерелознавства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні:

- в найповнішому обсязі проаналізовано архівну спадщину М. Біляшівського, що зберігається в архівосховищах України;

- визначено роль М. Біляшівського в українській історичній науці у контексті соціальних, політичних і культурних процесів, виявлено об'єктивні та суб'єктивні чинники, що впливали на формування його архівної спадщини;

- залучено до наукового обігу комплекс нових архівних джерел з історії України, археології, етнології, пам'яткознавства, музейництва;

- репрезентовано документальний склад наукових праць М. Біляшівського та визначено напрями науково-творчої діяльності вченого, його джерелознавчий та інформаційний потенціал;

- здійснено аналіз та доповнення біобібліографії М. Біляшівського, що дозволило визначити пріоритетні та тематичні особливості нових, перспективних напрямів історичної науки України, української культури, краєзнавства, музеєзнавства, пам'яткознавства;

- з'ясовано особистий внесок вченого у розвиток видавничої справи в контексті інформаційного та джерелознавче забезпечення спеціальних історичних дисциплін в Україні;

- на основі аналізу біографічних джерел, зокрема, епістолярію та спогадів, реконструйовано наукову біографію М. Біляшівського.

Практичне значення одержаних результатів. Напрацьовані матеріали архівознавчої реконструкції та аналіз архівної спадщини М. Біляшівського використані в поточних та перспективних державних програмах збереження історико-культурної спадщини відповідно до науково-дослідної теми Центру пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, підготовці узагальнюючих праць та навчальних посібників з української історіографії, археографії, археології, архівознавства, джерелознавства, документознавства, пам'яткознавства, музеєзнавства, краєзнавства; при укладанні біографічних та бібліографічних довідників, енциклопедій; у дослідженні біографістики, пам'яткознавства, музеєзнавства, краєзнавства. Підготовлено бібліографічний покажчик праць М. Біляшівського.

Особистий внесок здобувача. Викладенні положення та висновки належать дисертантці особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження оприлюднено на міжнародних науково-практичних конференціях “Православні духовні цінності і сучасність” (Київ, 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2006 р.); Міжнародній науковій конференції “На сторожі української народної культури” (Київ, 2004 р.); ІХ, Х Міжнародних наукових конференціях “Могилянські читання” (Київ, 2005 р, 2008 р.); Х, ХІ Всеукраїнських конференціях з історичного краєзнавства (Київ, 1999 р., Донецьк, 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній краєзнавчій конференції “Бердичів древній і вічно молодий” (Бердичів, 2005 р.); Перших Всеукраїнських Зарембівських наукових читаннях (Київ, 2007 р.); “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (Київ, 1997 р., 1998 р., 2001 р., 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р.); Науково-практичній конференції до 150-річчя з дня народження Б. І. Ханенка (Київ, 1999 р.); Наукових конференціях “Читання пам'яті Миколи Біляшівського” (Київ, 2005 р., 2007 р.). Опубліковано у 18 авторських публікаціях, шість з яких надруковано у наукових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України як фахові з історичних наук.

Структура дисертації. Поставлена мета, основні завдання дослідження зумовили структуру роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків, двох додатків, списку використаних архівних джерел та літератури. Загальний обсяг 247 c., основний текст - 167 c.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність, визначено об'єкт та предмет дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, хронологічні рамки, розкрита наукова новизна і практичне значення, показана апробація отриманих результатів

Перший розділ - “Історіографія та джерельна база дослідження” присвячений аналізу ступеня вивченості та джерельної бази дослідження, реконструкції наукової біографії академіка М. Бі-ляшівського.

Українськими ученими Г. Боряком, Л. Дубровіною, К. Захарченком, К. Новохатським і В. Ульяновським була розроблена наукова програма, що передбачала визначення науково-методичних та методологічних підходів до організації та використання архівної інформації, що знаходиться в архівах та рукописних відділах музеїв, інших установах. Дослідження, присвячені вивченню архівної спадщини вчених, присвячені праці Є. Рукавіциної (про Є. Бол-ховітінова), Н. Зубкової (Б. Грінченка), Н. Халак (С. Томашівського), О. Таран (Ф. Вовка), Н. Миронець (Ф. Штейнгель), Н. Волкотруб (П. Клименко), О. Бодак (М. Брайчевського), В. Вовченко (М. Левитського).

Вперше спроби оцінити науковий доробок М. Біляшівського було зроблено ще за життя вченого у наукових статях, рецензіях на сторінках “Киевской старины” (далі - КС), “Археологическиой летописи Южной России” (далі - АЛЮР). Антрополог Ф. Вовк рецензією у французькому журналі “L'Anthropologie” (Париж, 1894) на роботу М. Біляшівського “Розкопки на Княжій Горі 1892”, започаткував презентацію його праць зарубіжним дослідникам.

У 1915 р. з'явилася одна із перших прижиттєвих біографічних статей про М. Біляшівського у ювілейному виданні до 50-річчя Імператорського Московського археологічного товариства (далі - ІМАТ). Пізніше Д. Багалій, дав характеристику доробку ученого в галузі археології. Я. Тухенхольд розкрив участь М. Біляшівського у збереженні пам'яток Галичини (1919); брати Д. і В. Щербаківські високо оцінили праці вченого у вивченні народної декоративної творчості (орнамент) (1926); М. Грушевський, С. Єфремов відзначили громадську, державну та наукову діяльність ученого; І. Свєнціцький підкреслив особистий внесок академіка у створення Львівського музею ім. А. Шептицького (1930).

З початку 30-х рр. ХХ ст., після звинувачень М. Біляшівського у “буржуазному націоналізмі”, “гетьманщині та петлюрівщині” його творчий доробок було вилучено із наукового обігу, обмежено доступ до архівної спадщини вченого. В цей час у зарубіжній україніці з'явилися статті О. Лотоцького (1934), Є. Чикаленка (1955) про наукову, державну та громадську діяльність М. Біляшівського.

У 1967 р. з нагоди 100-річчя від дня народження М. Біляшівського з'явилось наукове дослідження С. Кілієвич яка частково із особового архіву М. Біляшівського ввела до наукового обігу відомості про життєвий та творчий шлях. Пізніше (1987) Б. Біляшівський та Ю. Лащук оприлюднили нові відомості про діяльність вченого, зокрема, в складі Київського кустарного товариства. І. Черняков приурочив публікацію до 140-річчя від дня народження академіка, надаючи перевагу життєпису.

Активізації дослідження творчої спадщини незаслужено забутих українських вчених сприяв збірник “Репресоване краєзнавство” (1991), де було вміщено біографічний нарис і про М. Біляшівського, написаний Б. і М. Біляшівськими, а діяльність вченого в структурі ВУАН висвітлено О. Нестулею. М. Біляшівського як краєзнавця характеризувала Я. Верменич, а О. Супруненко спробував визначити внесок М. Біляшівського у створення першого приватного історико-краєзнавчого музею під Лубнами. Діяльність М. Біляшівського на Волині простежують - С. Гаврилюк, М. Костриця, Н. Миронець, І. Ярмошик. Громадську діяльність академіка, охарактеризовано у працях В. Верстюка, Т. Осташко, В. Піскун. У дослідженнях О. Титової йдеться про М. Біляшівського як ініціатора створення в Україні музею просто неба. У працях М. Варшавської, Н. Ковтанюк, Г. Шовкопляс, Л. Федорової висвітлювалась роль М. Біляшівського у створенні Національного музею України.

Діяльність М. Біляшівського у ВУАК досліджено С. Нестулею, а співробітництво в складі Етнографічної комісії проаналізовано у працях С. Заремби та Г. Скрипник.

У становленні державної системи охорони пам'яток за добу УНР, особистий внесок М. Біляшівського з долученням архівних документів, аналізував О. Нестуля та С. Кот. О. Ковалевська, використовуючи епістолярій М. Біляшівського, висвітлювала питання його співпраці з М. Грушевським. Частково проблеми архівної спадщини М. Біляшівського, зокрема, його зв'язків та контактів з українською елітою Львова, торкалась Т. Сидорчук-Потульницька. Внесок М. Біляшівського у пам'яткоохоронну та музейну справу, його наукова та культурно-громадська діяльність подані у працях Л. Дідух.

Історіографія дослідження свідчить, що при вивченні окремих аспектів життя та напрямів наукової діяльності М. Біляшівського, дослідники лише частково використовували його чисельну архівну спадщину. В сучасній українській історіографії відсутні праці, в яких ґрунтовно вивчалися б склад, зміст та історико-культурна значущість архівної спадщини вченого. Саме тому існує необхідність систематизації архівної спадщини М. Біляшівського, що є важливим джерелом комплексного дослідження діяльності вченого, написання його наукової біографії та об'єктивного висвітлення внеску у наукову думку та громадсько-політичне життя України.

Джерельну базу дослідження становлять архівні документи із 54 фондів, що знаходяться у 13 архівосховищах НАФ України.

Найбільш значущим є особовий архівний фонд М. Біляшівського (ф. ХХХІ), який зберігається в ІР НБУВ і має певну систематизацію матеріалів: біографічних; наукових та творчих; підготовчих до наукових праць; службової і громадської діяльності; пам'яткоохоронної та музейної справ, археологічної та етнологічної діяльності; листування; ілюстративні; фотодокументи; інших осіб.

До документів першої групи увійшли свідоцтво про народження (1867), посвідчення дійсного члена різних товариств, учасника з'їздів та конференцій (1891-1914); автобіографія (до 1913); свідоцтво на право носіння нагрудного срібного знака (1914); свідоцтво експерта-консультанта (1922). Другу групу складають опублікована та не публікована наукова та публіцистична спадщина фондоутворювача, анотації, бібліографії, передмови, плани, чернетки, щоденник М. Біляшівського, що охоплює тринадцять років (з перервами) (1885-1917), реєстр праць, підготовлений академіком особисто у 1923 р., до якого увійшло 65 назв праць з археології, етнології, нумізматики, музейної справи, в кінці дописано (іншою рукою), що академіку належать як підписані так і не підписані нотатки в часописах, з якими співпрацював або очолював, загалом біля 200. Третя група - це підготовчі матеріали до наукових праць. Четверта група представлена документами, що характеризують службову та громадську діяльність М. Біляшівського, свідоцтво про видання ним часопису АЛЮР (1902); документи, пов'язані з діяльністю уповноваженого Комітету Південно-західного фронту Всеросійського Союзу міст (1916-1917); лист Ради професорів Академії мистецтв з повідомленням про обрання почесним академіком (1918); мандат на право проведення археологічних розкопок на Канівщині і Переяславщині (1923). П'яту та шосту групи складають матеріали музейної та пам'яткоохоронної, археологічної та етнологічної діяльності вченого. Сьома група представлена чисельною епістолярною спадщиною М. Біляшівського, що містить офіційне листування з науковими та громадськими товариствами з приводу пам'яткоохоронної справи, серед адресатів якого були його дружина Є. Біляшівська, М. Василенко, П. Лебединцев, К. Мощенко, В. Хвойка та ін. Серед кореспондентів - В. Антонович, М. Грушевський, В. Горленко, В. Данилевич, Г. Житецький І. Каманін, О. Кобилянська, О. Новицький, Л. Падалка, С. Русова, П. Уварова, В. Щавинський тощо. Опрацювання епістолярної спадщини (2652 од. зб.) дало можливість уточнити й доповнити деякі періоди із життя академіка. Спогади, некрологи належать М. Грушевському, С. Єфремову, П. Курінному, К. Мощенку, А. Винницькому. Восьму та дев'яту групи представлено авторизованими ілюстративними матеріалами та фотодокументами, зробленими під час етнографічних експедицій по Україні та музеях Західної Європи. М. Біляшівський колекціонував картини, літографії, книжки, мистецтвознавчі збіроки. Десяту групу джерел складають матеріали інших осіб серед яких авторизовані роботи В. Бабенка, А. Балабухи, В. Корніловича, В. Левитського, О. Сластіона. Виписки з книг Д. Леббана, Л. Манувріє, Е. Мортільє, Л. Нідерле, Е. Тейлора, зроблені академіком, свідчать що він був послідовником світової прогресивної еволюційної школи.

Архівний фонд М. Біляшівського (ф. 146), що зберігається в РФ ІЛ НАНУ (100 од. зб.) (хронологічні рамки: 1893-1929 рр.), представлений групою джерел: автографія, листування, матеріали інших осіб, фотодокументи, вирізки з газет, які свідчать про те, що М. Біляшівський у цей період розшукував, збирав, вивчав мистецьку спадщину Т. Шевченка. Ці документи були представлені на виставці в Київському музеї 1911 р., присвяченій 50-річчю з дня смерті Великого Кобзаря, що пізніше разом із підготовчими матеріалами до виставки, були передані родиною ученого до ІЛ НАНУ на постійне зберігання.

Документи про етнографічні експедиції по Україні за участю академіка представлені у ф. 33 НА НХМУ “Колекція фотографій і репродукцій зібраних М. Біляшівським та Д. Щербаківським” (1132 од. зб.) (хронологічні рамки: 1878- 1914 р.) Фотодокументи згруповано за тематичною схемою: етнографія, що включила національний одяг, побут українських селян; сільську архітектуру, краєвиди, побутові сцени; архітектура Києва; архітектурні пам'ятки України; церковне мистецтво: ікони, монументальний живопис, декоративно-ужитковий. За жанрами документи поділяються на хронікальні, портретні, пейзажні, окремі фото. У документально-архівному фонді (ф. 49) представлено переважно фотоілюстрації та міститься проект Статуту Українського Національного музею (1919 р.) за підписом П. Дорошенка та М. Біляшівського.

Важливі джерела про життєпис М. Біляшівського містяться також в інших фондах ІР НБУВ (12 фондів, 31 справа), зокрема, у фонді історичної літератури (ф. 1), “Листування” (ф. ІІІ), Академії наук (ф. Х), університету Св. Володимира (ф.VІІ), особових фондах В. Модзалевського (ф. 12), В. Щавинського (ф. 68), Ф. Штейнгеля (ф. 109), М. Петрова (ф. 225), О. Новицького (ф. 278), Київського товариства старожитностей і мистецтв (ф. 241), видавництва “Друкар” (ф.251) та “Сяйво” (ф. 250).

Державна та громадська діяльність М. Біляшівського представлена у архівних документах ЦДІАК, серед яких важливими є комплекс документів, що висвітлюють окремі періоди життя та роботи М. Біляшівського, зокрема, його участь у виданні АЛЮР, громадську діяльность у складі Всеросійських комітетів на території Галичини та Буковини (ф. 692 - Киевского округа путей сообщения, ф. 715 - Комитет Юго-Западного фронта Всероссийского земского союза; ф. 721 - Юго-Западный комитет Всероссийского союза городов, Киев; ф. 725 - Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтв (далі - КТОПСІМ); ф. 1235 - Грушевські - історики, філологи). Документи архіву Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (далі - НТШ) (ф. 309) із ЦДІАЛ містять автобіографію та список праць М. Біляшівського, підготовлених ним для обрання його дійсним членом НТШ. Внесок ученого у створення НМШЛ є в документах фонду цього музею (ф. 750).

Вагомими за фактографічним наповненням є документи (проекти положень, листи, постанови, плани, накази, доповідні записки, протоколи, закони, інструкції, клопотання, посвідчення, повідомлення, звіти), що розкривають внесок М. Біляшівського у розвиток пам'яткоохоронної справи та його державну діяльність у складі чотирьох урядів. Вони репрезентовані джерелами ЦДАВОУ (ф. 166 - Народний комісаріат освіти УСРР, ф. 1076 - Комітет УЦР по поверненню українських національних реліквій та культурних цінностей із сховищ Росії, ф. 1071 - Міністерство ісповідань Української держави, ф. 1076 - Військове міністерство УНР, ф. 2201 - Міністерство освіти УНР, ф. 2457- Головне управління мистецтв та національної культури Міністерства освіти і мистецтв, ф. 2581 - Генеральний секретаріат справ освітніх УЦР та МНО УНР, ф. 2607 - Українська Мирна Делегація на переговорах УНР та РРФСР, ф. 3689 - Головне управління мистецтв та національної культури УНР, ф. 3766 - Міністерство закордонних справ УНР).

Музейна діяльність М. Біляшівського частково представлена у звітах та протоколах засідання директора КХПНМ в ДАК (ф. 304 - Киевский художественно-промышленный музей), а також у Державному архіві Рівненської області (ф. 366 - барона Ф. Штейнгеля).

Документи, що характеризують наукову та пам'яткоохоронну діяльність ученого у складі ВУАК (ф. ВУАК), листування з Ф. Вовком (ф. 1), В. Хвойкою (ф. 2), Д. Щербаківським (ф. 9), зберігаються в НА ІА НАНУ.

Пам'яткоохоронну діяльність та співпрацю М. Біляшівського з Л. Ернстом, висвітлюють документи (листи, доповідні записки, протоколи) із РФ ІМФЕ (ф. 13 Ернст Л.). Співпраця академіка з науковцями Львова підтверджується документами, що зберігаються в особових архівних фондах В. Гнатюка (ф. 46), І. Калиновича (ф. 57), О. Маковея (ф. 66) із ВР ЛННБ НАНУ.

Виявлені та описані М. Біляшівським у 1909-1910 рр. предмети археологічних розкопок епохи енеоліту під Овручем на Волині, бронзові вироби ХІ-ХП ст. з Київщини, сприяли поповненню музейних колекцій НТШ, що зафіксовано в Інвентарній книзі № 1, яка містить перелік цих експонатів колекції (з 1938 р. перейшла до ЛМЕХП ІН НАНУ).

Про роботу М. Біляшівського по створенню Київського музею старожитностей йдеться в документах господарчого характеру НА НІМУ (Ф. Р. 1260). Діяльність ученого у справі поповнення музейних колекцій (дублетами) НМШЛ представлена фотодокументами, що поділені за схемою: фотографії київського періоду, пам'яток сакрального мистецтва, портрети історичних осіб, що зафіксовані у Головній книзі надходжень музею за 1916 р. з написом “Дари з дублетів міського музею у Києві від директора Миколи Біляшівського”.

Важливими джерелами стали наукові збірники документів “Листування Михайла Грушевського” (2001) та “Листування М. Ф. Біляшівський - Ф. К. Вовк” (2002), які свідчать про коло спілкування академіка та його наукові інтереси..

Другий розділ - “Документальний аналіз та інформаційний потенціал архівної спадщини М. Біляшівського з історії пам'яткознавства, музеєзнавства, археології, етнології та просвітництва” - присвячений дослідженню процесу формування світогляду, а також творчого шляху академіка, його внеску у розвиток спеціальних історичних дисциплін.

На основі документів простежуються основні етапи життєвого шляху від дитячих та студентських років до наукової, державотворчої, громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності. Вивчення комплексу архівних документів дозволило поглибити знання про становлення М. Біляшівського як пам'яткознавця та музеєзнавця, археолога та етнолога. За рекомендацією голови Імператорського Московського археологічного товариства (далі - ІМАТ) графині П. Уварової, яка дала високу оцінку М. Біляшівському за дослідження Волині, його було призначено на посаду директора Київського міського музею старожитностей, яку він обіймав з 1902 по 1923 рр. Розпочавши створення музею із археологічних предметів, виставлених під час проведення ХІ археологічного з'їзду, а також із укладання ученим програми діяльності культурно-освітнього закладу “К вопросу о программе Киевского музея древностей и искусств” (1900), сприяв організації виставок українського народного мистецтва - “Київська кустарна виставка” (1906, 1909), утворенню Київського кустарного товариства (1906-1916). Для репрезентації суспільного значення музею він залучив до співпраці мистецтвознавців братів Д. і В. Щербаківських, Є. Спаську та археолога В. Хвойку. За документальними джерелами у дисертації простежено набуття М. Біляшівським досвіду, а також популяризації українських ремесел за межами України, зокрема надавав допомогу в організації виставки у Лондоні, де експонувались “малоросійські плахти”. М. Біляшівський сприяв також створенню Церковного музею митрополита Андрея Шептицького у Львові (1905), про що свідчать джерела з його особового фонду (ІР НБУВ, ф. ХХХІ). Він провадив також консультаційну роботу серед музейних працівників, обмінювався досвідом з музеєзнавцями Москви, Петербурга, Харкова, Херсона, Львова.

Особливе місце у архівній спадщині М. Біляшівського належить “Шевченкіані”, сформованій із мистецького доробку, документів та матеріалів, пов'язаних зі спадщиною Т. Шевченка, що уможливлювала популяризацію його творчості, проведення виставок, присвячених Великому Кобзареві, про що свідчать архівні документальні джерела - фотодокументи та епістолярій.

Державна та громадська діяльність академіка окреслена виборами до Першої державної Думи, подіями Першої світової війни, засвідчена комплексом архівних документів. Як представник від Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст і сіл М. Біляшівський сприяв збереженню місцевих пам'яток історії та культури, надавав у цій справі допомогу населенню Буковини та Галичини, з яких пізніше було створено експозицію в залах Київського міського музею, що свідчила про єдність української національної культури.

Пам'яткоохоронна діяльність М. Біляшівського представлена комплексом документів, що свідчать про його сприяння об'єднанню українських мистецтвознавців та пам'яткоохоронців, коли він обіймав посаду Комісара з охорони пам'яток церковної та світської старовини і мистецтв міста Києва, створення місцевих пам'яткоохоронних комітетів у Вінниці, Катеринославі, Умані, Чернігові, Харкові, а також очолюючи Відділ охорони пам'яток старовини і мистецтв в добу УНР. Він був автором проекту першого закону УНР в галузі охорони пам'яток історії, культури та мистецтва, а також ініціатором надання Київському міському музею статусу національної установи.

Архівні документи свідчать про значну роботу М. Біляшівського по поверненню в Україну культурних цінностей, підготовку списків із зазначенням місця перебування українських національних святинь в Росії, зокрема, церковного майна. В добу УНР М. Біляшівський розробив програми по створенню місцевих музеїв в Україні, організації їх діяльності. Відклався комплекс документів, щодо наукової праці М. Біляшівського у складі ВУАК, коли він сприяв організації, наукового контролю за станом вітчизняних пам'яток та координації досліджень в галузі пам'яткознавства.

Архівні документи подають відомості про діяльність М. Біляшівського у наукових та громадських товариствах, а також про його внесок у справу охорони культурного надбання українського народу. Внутрішнє життя товариств, у роботі яких брав участь М. Біляшівський, представлено такими документами: протоколами засідань, доповідями, статутами, програмами діяльності установ як загального характеру, так і окремих відділів Привертають увагу матеріали про осіб, які впливали на становлення ученого, еволюцію його наукових інтересів, зокрема йдеться про В. Антоновича, О. Лазаревського, М. Петрова.

Комплекс документальних джерел, що висвітлюють науковий доробок ученого, представлений інструктивно-методичними матеріалами, програмами реорганізації пам'яткознавчої, музеєзнавчої, археологічної, етнологічної діяльності. Про внесок М. Біляшівського в охорону історико-культурної спадщини свідчить комплекс джерел, що включає наукові та науково-популярні праці фондоутворювача, документи громадсько-політичної діяльності академіка (матеріали археологічних та музейних з'їздів; доповіді М. Біляшівського, опубліковані в українських та зарубіжних виданнях). Фотодокументи та ілюстративні матеріали архівній спадщині представлені матеріалами, що зберігаються у відомчих наукових та громадських інституціях.

Видавнича діяльність М. Біляшівського представлена комплексом джерел, що розкривають його співпрацю з часописом КС, як редактора рубрики “Археологическая летопись”. Крім того, вони свідчать, що вчений започаткував, очолив і видав власним коштом журнал АЛЮР (1903-1905) - археологічне видання в Україні. На його шпальтах було опубліковано цінні джерела з історії козацької доби, знайдені М. Біляшівським в Архіві колишнього фінансового управління Царства Польського при Варшавській казенній палаті, яку він очолював у 1894-1897 рр. У документі описані посольства Правобережних гетьманів П. Дорошенка (1665), А. Могили (1685), січовиків (1664, 1666, 1680, 1684) до Варшави. Долучено праці джерелознавчого та архівознавчого спрямування, відшукані вченим у Московському архіві Міністерства юстиції (далі - МАМЮ).

У третьому розділі - “Історико-культурна значущість біографічних, мемуарних та епістолярних документів архівної спадщини М. Біляшівського” йдеться про їх значення у формуванні та розвитку М. Біляшівського як історика, пам'яткознавця, музеєзнавця, археолога та етнолога. Архівні джерела біографічного спрямування представлені переважно автобіографічними відомостями, документами про навчання в університетах Києва, Одеси та Москви, щоденником вченого та комплексом документів про співпрацю з ВУАН, епістолярієм, спогадами про вченого. Колекціонування української старовини сприяло формуванню М. Біляшівського як музеєзнавця, а зібрання монет допомагало набуттю знань в галузі нумізматики, чому допомагало також спілкування з С. Бодилевським, К. Болсуновським, М. Леопардовим, О. Новицьким, М.Черньовим. Опанування археології як науки, здійснювалося за участю В. Антоновича та Д. Самоквасова, з яким провадились розкопки пам'ятки Княжа гора біля Канева.

Біографічні джерела архівної спадщини становлять важливу документальну основу наукової біографії М. Біляшівського, вони свідчать про становлення його як науковця, обрання академіком УАН у 1919 р. по кафедрі української археології Історико-філологічного відділу, про керівництво Комісією для складання археологічної карти України (1919-1920) та Комітетом охорони пам'яток мистецтва і старовини при УАН (1920), АК ВУАН (1919-23), про членство в ВУАК ВУАН (1924-1925) та в Трипільській комісії ВУАК (1925-1926) та окремих наукових відділах. Аналіз наукової діяльність академіка міститься у спогадах Д. Багалія, С. Єфремова, П. Курінного, вміщених на сторінках присвяченого його пам'яті окремого збірника “Записки історико-філологічного відділу ВУАН” (1926), а державна діяльність М. Біляшівського розкривається у некролозі М. Грушевського.

Важливою складовою архівної спадщини, що становить значну частину документального зібрання, є багатий епістолярій М. Біляшівського, але його вивчення у повному складі ускладнюється через розпорошеність по державних, наукових, бібліотечних та музейних архівах. Серед офіційного листування переважають листи-звернення та листи-клопотання, що висвітлюють період перебування М. Біляшівського на посаді директора Музею старожитностей та редактора часопису АЛЮР. У кореспонденції відклалися повідомлення і свідоцтва про присвоєння наукових ступенів і звань, різні запрошення, дозволи від ВУАН на проведення розкопок, рекомендаційні листи, звернення від наукових товариств, журналів, книготорговельних фірм. Листування з архівними установами Варшави та Москви, науковими товариствами в галузі археології та історії Франції, а також з редакціями часописів, наукових іноземних товариств, де друкувалися його статті та повідомлення свідчать про міжнародні зв'язки вченого. Аналіз листування з науковцями, викладачами, літераторами та громадськими діячами сприяє виявленню окремих фактів з життя, наукової діяльності, творчих зв'язків, громадсько-політичної позиції М. Біляшівського. Привертають увагу в епістолярній спадщині академіка листи до нього від М. Грушевського, Д. Щербаківського, К. Мощенка, Ю. Сіцінського, Ф. Штейнгеля, П. Уварової. У листах дружини йдеться про особисте життя визначного діяча. В цілому ж виявлений нами епістолярій М. Біляшівського містить близько 4 тис. одиниць.



ВИСНОВКИ

1. Аналіз історіографії засвідчив про значний інтерес дослідників до наукової та практичної діяльності М. Біляшівського, визначення його внеску в розвиток археології, музейної та пам'яткознавчої справи, в розбудову українського державотворення, культурно-просвітницьку діяльність. Вивчення творчої спадщини М. Біляшівського, розпочалося ще за його життя, але за радянської доби воно було загальмовано з ідеологічних міркувань і лише після проголошення незалежності України розпочався новий етап у дослідженні наукової та громадсько-політичної діяльності вченого із використанням його архівної спадщини. В той же час історіографія засвідчила відсутність комплексного дослідження архівної спадщини М. Біляшівського, її складу, змісту та історико-культурної значущості.

2. Джерельна база дослідження представлена комплексами документів, що зберігаються в ЦДІАК, ЦДІАЛ, ЦДАВОУ, ДАК, ІР НБУВ, НА ІА НАНУ, ВР ІМФЕ, ВР ІЛ, ІК ЛМЕХП ІН НАНУ, ВР ЛННБ НАНУ, НА НІМУ, НА НХМУ, ГКН НМЛ. Було виявлено 3 особові архівні фонди М. Біляшівського, що зберігаються в ІР НБУВ (ф. ХХХІ, 2706 справ), ВР ІЛ НАНУ (ф. 146, 105 од.зб.), НА НХМУ (ф. 33, 1132 од. зб.). Опрацювання архівної спадщини М. Біляшівського засвідчило про її розпорошеність по Національному архівному фонду України. Встановлено, що вона зберігається в національних бібліотеках, центральних та обласних архівах, в наукових архівах інститутів НАН України, архівах музеїв, а зміст документів засвідчує їх історико-культурну значущість. В ході дослідження виявлено архівну спадщину М. Біляшівського, що знаходиться поза межами України і потребує подальшого вивчення.

Документи про життя та діяльність ученого, а також про його внесок у розвиток пам'яткознавства, музейництва, археології, етнології умовно розподілено на три блоки. Перший - особові фонди ученого, другий - інші фонди архівосховищ, третій становлять архівні фонди поза межами України, зокрема, Російського державного історичного архіву у м. Санкт-Петербург (ф. 395 - О Киевском кустарном обществе).

Проведений аналіз архівної спадщини М. Біляшівського дозволив виявити основні архівосховища та види документів, що там зберігаються.

3. Документи про діяльність М. Біляшівського у складі різних товариств свідчать про суттєвий внесок ученого у розвиток української культури та охорону історико-культурної спадщини українського народу. Його праця у Київському товаристві старожитностей і мистецтв, Історичному Нестора-літописця, Одеському історії та старожитностей, дослідників Волині, НТШ у Львові та УНТ у Києві, Церковно-археологічному, а також Громаді та Просвіті, Київському товаристві грамотності, Київському товаристві охорони пам'яток старовини і мистецтв, а співпраця з Імператорським археологічним товариством, Товариством любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті, Московським нумізматичним товариством розширили та доповнили фактичну базу, що висвітлює громадянську позицію вченого.

4. Виявлена та вивчена архівна спадщина М. Біляшівського засвідчує про його вагомий внесок у становлення української науки та культури кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст. Структурування архівного фонду сприяє поглибленому осмисленню наукових концепцій, оприлюдненню бібліографічного доробку в галузі історії України, історії світової та української культур, археології, мистецтвознавства, пам'яткознавства, музейної справи та краєзнавства.

5. Архівні документи про видавничу діяльність, представлені участю вченого у підготовку та видання часопису АЛЮР (1903-1905), редактором якого був М. Біляшівський, дозволив виявити частину публікацій академіка. Нариси-огляди археологічних досліджень в Україні за 1899-1905 рр., програми досліджень, підготовлені редактором-видавцем М. Біляшівським, свідчать про науковий напрям журналу. Архівні документи дозволили уточнити методику дослідження вченим актових джерел з історії України, що мають велику цінність з огляду на те, що з різних обставин вони залишилися зафіксованими лише на сторінках часопису, оскільки їх значна частина була пізніше розпорошена, вивезена за межі України. Джерелознавчий та документознавчий зміст часопису дав можливість визначити його науково-інформаційний потенціал в галузі історії України, краєзнавства та пам'яткознавства.

6. Виявлені в ході дослідження наукові праці М. Біляшівського дозволило укласти бібліографічний покажчик його наукового доробку. Складений ученим у 1923 р. реєстр становив 65 одиниць, який вдалося розширити до 203 назв. Аналіз особового архівного фонду (ф. ХХХІ, ІР НБУВ) та архіву журналу АЛЮР уможливив виявити невідомий криптонім вченого означений як літера “К”, яким він підписував окремі свої праці.

7. Реконструйовано наукову біографію М. Біляшівського із використанням джерел особових та інших архівних фондів. Суттєвим джерелом біографічної інформації став щоденник вченого, який він вів впродовж тривалого часу і в якому відтворенно його науковий та творчий шлях - становлення як пам'яткознавця, музеєзнавця, мистецтвознавця, археолога та етнолога, громадського на політичного діяча.

8. В архівній спадщині М. Біляшівського виявлений нами епістолярій становить близько 4 тисяч одиниць від більш як 1000 кореспондентів, серед яких були наукові, державні та громадські діячі, а також відомі наукові та громадські товариства. Професійні контакти ученого простежуються у листуванні з кінця ХІХ - до 20-х рр. ХХ ст. У спогадах та некрологах сучасників М. Біляшівського висвітлено окремі події наукового та громадського життя, що сприяло поглибленню знань про внесок вченого в окремі галузі наукової та практичної діяльності, вони становлять важливе документальне джерело для дослідження історії української культури кінця ХІХ - 20-х рр. ХХ ст.

Таким чином, архівна спадщина академіка М. Біляшівського є джерелом для аналізу його діяльності як в часи Російської імперії, так і за радянської доби, спрямованої на збереження історико-культурної спадщини українського народу. Встановлено, що його документальна та публіцистична спадщина не втратили своєї актуальності, практичного значення в умовах сьогодення. Вони можуть бути використанні у процесі формування культурної політики на сучасному етапі розвитку української держави. Проведений аналіз архівної спадщини М. Біляшівського дає змогу системно висвітлити джерелознавчий та історико-біографічний аспекти, встановити основні місця зберігання документів.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Примак А. Ф. Становлення М. Ф. Біляшівського як вченого і дослідника минувшини / А. Ф. Примак // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. стат. - Вип. 17. - К., 2001. - С. 74-76.

2. Примак А. Ф. Ястребов В.М. - дослідник півдня України / А. Ф. Примак // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. - Вип. 6. - К., 1999. - С. 347-351.

3. Примак А. Ф. Пам'ятки історії та культури в дослідженнях М. Ф. Бі-ляшівського на сторінках часопису “Киевская старина” / А. Ф. Примак // Праці Центру пам'яткознавства / НАН України. Укр. т-во охорони пам'яток історії та культури; Центр пам'яткознавства. - К., 2003. - Вип. 5. - С. 170-179.

4. Примак А. Ф. Микола Біляшівський і Федір Вовк у листуванні / А. Ф. Примак // Праці Центру пам'яткознавства / НАН України. Укр. т-во охорони пам'яток історії та культури; Центр пам'яткознавства. - К., 2004. - Вип. 6. - С. 145-155.

5. Примак А. Ф. Архівна діяльність М.Ф.Біляшівського / А. Ф. Примак // Праці Центру пам'яткознавства / НАН України. Укр. т-во охорони пам'яток історії та культури; Центр пам'яткознавства. - К., 2006. - Вип. 9. - С. 125-133.

6. Примак А. Ф. Волинь в епістолярній спадщині М. Ф. Бі-ляшівського / А. Ф. Примак // Праці Центру пам'яткознавства / НАН України. Укр. т-во охорони пам'яток історії та культури; Центр пам'яткознавства. - К., 2007. - Вип. 12. - С. 166-171.

7. Примак А. Ф. Козацька доба в пам'ятках архітектури на сторінка “Киевской старины” / А. Ф. Примак // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні : Зб. наук. ст. - Вип.7. - 1998. - С. 76-80.

8. Примак А. Ф. Новосербія на українських землях за матеріалами часопису “Киевская старина” // Вісник УТОПІК. - № 1. - К., 1998. - С. 53-55.

9. Примак А. Ф. Б. І. Ханенко та “Киевская старина” / А. Ф. Примак // Матеріали науково-практичної конференції з нагоди 150-річчя від дня народження Б. І. Ханенка, мецената, колекціонера, фундатора музею. - К., 1999. - С. 59-64.

10. Примак А. Ф. Козацька тематика у дослідженнях М. Ф. Бі-ляшівського / А. Ф. Примак // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні : Зб. наук. ст. Вип. 10. - Луганськ: Шлях, 2001. - С. 238-240.

11. Примак А. Ф. Пам'ятки православ'я козацької доби (за матеріалами “КС”) / А. Ф. Примак // Православні духовні цінностей і сучасність: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 21 берез. 2003 р. - К.: МАУП, 2003. - С.198-202.

12. Примак А. Ф. Микола Біляшівський та його участь у Церковно-Археологічному музеї при Київській духовній академії / А. Ф. Примак // Православні духовні цінності в контексті формування сучасного світу: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 26 берез., 2004 р. - К.: МАУП, 2005. - С. 177-182.

13. Примак А. Ф. Десятинна церква в дослідженнях М. Ф. Бі-ляшівського / А. Ф. Примак // Могилянські читання 2004: Зб. наук.-пр.: Музейне збереження сакрального мистецтва. Історія, сучасна практика і майбутнє // Нац. Києво-Печер. іст.-культ.заповідник; Ред. рада: В. І. Колпакова (відп.ред.) та ін. - К.: Віпол, 2005. - С. 477-484 (іл.).

14. Примак А. Ф. Внесок М. Ф. Біляшівського в науково-просвітницьку справу / А. Ф. Примак // Перші читання пам'яті М. Ф. Біляшівського // Зб. ст. за матер. наук. конф. 22 червня 2005 р. - К.: Артанія Нова, 2006. - С. 111-114.

15. Примак А. Ф. М. Ф. Біляшівський як дослідник пам'яток православ'я та їх охоронець / А. Ф. Примак // Православні духовні цінності в умовах глобалізму: Матеріали ІV Міжнар. наук-практ. конф., К., 4 квітня 2006 р. - К.: МАУП, 2007. - С. 308-311.

16. Примак А. Ф. Щербаківський В. Д. // Видатні постаті України. Біограф. довід. / Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В. А. Гайченко та ін. - 2-ге вид. допов. - К.: МАУП; Книжкова палата України, 2007. - С. 1420-1423.

17. Примак А. Ф. Щербаківський Д. Д. // Видатні постаті України. Біограф. довід. / Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В. А. Гайченко та ін. - 2-ге вид. допов. - К.: МАУП; Книжкова палата України, 2007. - С. 1424-1428.

18. Примак А. Ф. Внесок С. Заремби в підготовку наукових кадрів / А. Ф. Примак // Перші Зарембівські читання. Матеріали Перших Всеукраїнських наукових читань, присвячених 60-річчю від дня народження українського історика та пам'яткознавця Сергія Захаровича Заремби (1947-2003). (Київ, 23 січня 2007 р.): Зб. ст. (упор. Титова О. М.) // Центр пам'яткознавства Національної академії наук України та Українського товариства охорони пам'яток історії і культури. - К, 2007. - С. 23-25



АНОТАЦІЯ

Примак А. Ф. Архівна спадщина М. Ф. Біляшівського (1867-1926): склад, зміст та історико-культурна значущість. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 27.00.02 - документознавство, архівознавство. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України, Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню архівної спадщини академіка Української академії наук (1919) Миколи Федотовича Біляшівського (1867-1926), аналізу його наукової та публіцистичної спадщини. Особлива увага приділена структурі, змісту, реконструкції архівної спадщини академіка. На основі архівних матеріалів та документів визначаються основні напрями наукової та творчої діяльності вченого, відслідковується внесок у розробку питань історико-культурної спадщини українського народу, становлення видавничої справи та виданні цінних історичних джерел. Завдячуючи йому, створено Відділ охорони пам'яток старовини та мистецтва, на державний рівень було поставлено питання охорони культурної спадщини і розпочато реєстр пам'яток.

Встановлено основну мету життя М. Ф. Біляшівського - працювати для України у справі збереження історичного надбання, пам'яток історії та культури, розвитку пам'яткознавства та музеєзнавства, здійснення видавничої діяльності, проведення широкої просвітницької роботи..

Ключові слова: архівна спадщина, археологія, бібліографія, етнологія, видавнича справа, музей, пам'яткознавство. просвітництво.



АННОТАЦИЯ

Примак А. Ф. Архивное наследие Н. Ф. Беляшевского (1867-1926): состав, содержание и историко-культурное значение. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 27.00.02 - документоведение, архивоведение. Национальная библиотека Украины имени В. И. Вернадского НАН Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию архивного наследия академика Украинской академии наук (1919) Николая Федотовича Беляшевского (1867-1926), анализу его научного и публицистического наследия, его деятельности в составе научных и общественных организаций, как украинских, так и зарубежных.

На базе архивных материалов и документов прослеживается вклад ученого в изучение культурного наследия украинского народа, а также становление издательского дела. Изучена источниковедческая работа по изданию исторических источников на страницах журнала “Археологическая летопись Южной России”, выходящего в 1903-1905 гг. под редакцией Н. Беляшевского. Определены основные направления научной и творческой деятельности ученого. Выявлено участие Н. Беляшевского в формировании системы охраны культурного наследия украинского народа в конце ХIХ - первой четверти ХХ в. и государственной системы охраны культурных ценностей в 1917-1921 гг. Показана роль Н. Беляшевского в объединении патриотических сил в деле охраны памятников старины, в создание Центрального комитета охраны памятников старины и искусств в Киеве и его роль в организации местных комитетов в Виннице, Екатеринославе, Умани, Чернигове, Харькове. Исследовано, что при непосредственном участии ученого впервые был создан государственный орган - Отдел охраны памятников старины и искусств, введена регистрация памятников истории и культуры украинского народа.

Изучено архивное наследия Н. Беляшевского по организации связей с научными учреждениями и общественными организациями, музеями Москвы, Санкт-Петербурга, а также деятелями науки и культуры, музееведами и памятниковедами. Исследованы программы, разработанные ученым для создания музеев в Украине, которые стали центрами концентрации культурных ценностей, к работе в которых ученый привлекал специалистов и творческую интеллигенцию украинского народа. Отдельное изучено архивное наследие по созданию программ школьных музеев с целью проведения просветительской работы среди детей и молодежи.