Більшовицька влада та подільське селянство у 1920-х – першій половині 1930-х рр.: причини, технології, демографічні наслідки Голодомору-геноциду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

УДК 94(477/43/.44) „1920/1930”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидита історичних наук

Більшовицька влада та подільське селянство у 1920-х - першій половині 1930-х рр.: причини, технології, демографічні наслідки голодомору-геноциду

07.00.01 - історія України

Петренко Володимир Іванович

Кам'янець-Подільський - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Баженов Лев Васильович, Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, професор кафедри всесвітньої історії, директор Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Брицький Петро Павлович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України;

кандидат історичних наук, доцент Калитко Сергій Леонідович, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, доцент кафедри історії слов'янських народів

Захист дисертації відбудеться 20.01.2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 71.053.01 у Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка (32300, Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, вул. Огієнка, 61, ауд. 208).

Із дисертацією можна ознайомитись у читальному залі наукової бібліотеки історичного факультету Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (32300, Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, вул. Татарська, 14).

Автореферат розісланий 18.12.2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А. Б. Задорожнюк

селянство більшовизм реквізиція голодомор

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена об'єктивною необхідністю дослідження всіх аспектів проблематики Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, який визнаний в державі та низкою країн зарубіжжя як акт геноциду проти українського народу. Указ Президента України від 28.03.2007 р. № 250 „Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 рр.”, видання у 2008 р. двадятисемитомної „Національної Книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні”, в якій вміщено поіменні списки близько мільйона селян - жертв трагедії, матеріали обласних науково-практичних конференцій, зокрема, „Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині” та інші заходи - висвітлили прогалини у дослідженні проблеми, визначили перспективи подальшого наукового вивчення Голодомору з відновлення історичної правди його причин і наслідків для України. У цьому контексті тема дослідження має важливе значення, зберігає актуальність для суспільства та історичної науки.

Одним із регіонів масового Голодомору на селі у 1932-1933 рр. було Поділля. Виявлені архівні документи і матеріали та свідчення учасників подій, сучасні інноваційні методи їх систематизації й аналізу дозволяють повною мірою дослідити механізми організації та здійснення більшовицьким режимом розправи над українським селянством у формі суцільного голоду. Повне та об'єктивне розкриття технологій і методів організації й здійснення Голодомору початку 1930-х років в Україні за матеріалами подільського регіону є важливою науковою проблемою, розширяє знання з історії України цього періоду, слугуватиме застереженням для прийдешніх поколінь у справі недопущення повторення в будь-якій формі таких трагедій.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження відповідає Закону України від 28.11.2006 р. „Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, зокрема трактуванню статті 1. - „Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу”, узгоджується з Державною науковою програмою дослідження голодоморів ХХ ст. в Україні, відповідає науково-дослідним планам кафедр історії України та всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

Об'єктом дослідження є становище подільського селянства у 1920-ті - першій половині 1930-х рр. в умовах насування і в ході Голодомору 1932-1933 рр.

Предметом дослідження є причини, технології і методи більшовицької влади в Україні, зокрема на Поділлі, що спричинили Голодомор 1932-1933 рр. та його наслідки.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1920 р. - початку масових повстань українського селянства проти більшовицької влади, спричинених її політикою на селі. Наприкінці 1927-1928 рр. тоталітарний режим посилив терор проти селян, використавши фінансові та продовольчі реквізиції, що набрали системного характеру із здійсненням примусової колективізації. Апогей припав на 1932-1933 рр. - період тотального вилучення продуктів харчування в українських селах. Дослідження закінчується 1934 р. - часом завершення Голодомору-геноциду.

Географічні межі дослідження охоплюють регіон Поділля, за адміністративно-територіальним поділом 1932 р. - 71 район Вінницької області. Сьогодні на цій території розташовані Вінницька, Хмельницька та окремі райони Житомирської і Черкаської областей.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі комплексного та об'єктивного аналізу різноманітних джерел і наукової літератури всебічно дослідити причини, технології й методи експропріації в селянства Поділля матеріальних засобів для існування, що застосувала більшовицька влада у 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст., які призвели до Голодомору 1932-1933 рр. Довести, що організований та реалізований більшовицьким режимом Голодомор має характер геноциду українського народу.

Для досягнення мети поставлені такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати та систематизувати історіографічну й джерельну базу;

- розглянути опір українського селянства більшовизму в 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. за матеріалами Поділля;

- науково відтворити механізми фіскальної політики більшовицької влади, яка започаткувала тотальні продовольчі реквізиції на селі - головного чинника Голодомору 1932-1933 рр.;

- охарактеризувати процес розкуркулення й депортації селян під час примусової суцільної колективізації;

- дослідити технології й методи позбавлення селян матеріальних засобів для існування впродовж 1927-1933 рр., роль „буксирних” бригад у трагедії;

- з'ясувати демографічні наслідки Голодомору на Поділлі.

Методологія і методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, системності та ін. Для реалізації поставленої мети та завдань застосовувалися такі методи: аналітико-синтетичний та конкретно-історіографічний аналіз при вивченні та обробці джерел і літератури, обґрунтуванні висновків; проблемно-історичний при викладенні історичного матеріалу в хронологічній послідовності; порівняльно-історичний, проблемно-тематичний та аналітичний при комплексному дослідженні фіскальної і продовольчої політики більшовицької влади щодо селянства, яка призвела до трагічних наслідків у 1932-1933 рр.; історико-статистичний при обробці цифрових даних для демографічного аналізу наслідків Голодомору.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в українській історичній науці:

- вперше за матеріалами дослідження, зокрема, аналізу технологій і методів політики більшовицької влади щодо селянства, доведено факт геноциду українського народу голодом у 1932-1933 рр. на прикладі Поділля;

- систематизовано і проаналізовано 24 види державних фінансових визискувань з селянства: сільськогосподарський податок, самообкладання, індивідуальне оподаткування, державні позики, „окладне” страхування та ін., які значно перевищували матеріальні можливості селянських господарств. Встановлено, що фіскальна заборгованість селянства більшовицькій державі започаткувала масовий терор в українських селах у формі конфіскацій власності, продовольства, розкуркулення селянських господарств тощо;

- висвітлено механізми розкуркулення та депортацій подільського селянства у ході примусової суцільної колективізації, що призвели до знищення найбільш продуктивних сил села. Вони слугували владі засобом придушення селянського опору політиці більшовиків;

- проаналізовано методи хлібозаготівель, які включали майже тридцять примусових заходів. Їх наслідком було вилучення усіх продовольчих запасів, що стало катастрофою для селянських родин;

- з'ясовано роль „буксирних” бригад, їх склад, специфіку діяльності як виконавців політики влади з вилучення продовольства у селянства.

- встановлено загальну кількість населення кожного з 71-го районів подільського регіону на початок 1932 р. і в 1934 р., що дозволило уточнити статистику жертв Голодомору та його демографічні наслідки;

- вказано на перманентність селянського опору більшовицькій владі впродовж 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст., що слугував їй підставою для розправи з селянством шляхом організації штучного голоду.

Практичне значення одержаних результатів полягає у відновленні історичної правди про становище подільського селянства у 1920-х - першій половині 1930-х рр. Вони використовуватимуться науковцями в подальших дослідженнях проблеми, для створення монографій, навчальних посібників і підручників, оформленні меморіальних музеїв трагедії, слугуватимуть справі збереження доброї пам'яті жертв Голодомору і застереженням для тих політичних сил, які можуть спровокувати щось подібне в майбутньому.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації висновки та наукові результати одержані автором особисто. Наукові статті здобувача у фахових виданнях є одноосібними.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації розглядалися на засіданні Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при КПНУ (18.12.2008 р., протокол № 10), обговорювалися на спільному засіданні кафедр історії України та всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка (28.08.2009 р., протокол № 2). Загальна концепція, результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних наукових конференціях: „Політичні репресії на Поділлі в ХХ ст.” (Вінниця, 23-24.11.2001 р.); „Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХІХ-ХХІ ст.” (Вінниця, 26.10.2006 р.); „Краєзнавство в системі розвитку духовності і культури регіону” (Вінниця, 21-23.10.2008 р.). Всеукраїнській науково-методичній конференції „Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи” (Кам'янець-Подільський, 17.10.2002 р.). Всеукраїнській науково-практичній конференції „Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Поділлі" (Кам'янець-Подільський, 19.11.2008 р.) та ін.

Публікації. За темою дослідження автор видав монографію, співавтор трьох науково-документальних збірників. Опубліковано 9 наукових статей у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (10 підрозділів), висновків, додатків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг основного тексту становить 180, загального - 238 сторінок. Список використаних джерел та літератури складається з 288 найменувань. У дисертації подано 25 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність, об'єкт, предмет дослідження, визначено мету, завдання, наукову новизну, практичне значення роботи, подано дані про апробацію результатів дослідження, наведено публікації з теми, розкрито структуру дисертації.

Перший розділ „Історіографія та джерельна база дослідження” присвячений аналізу літератури та характеристиці джерел з теми дисертації.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми” з'ясовано стан наукової розробки теми. В українській радянській історичній науці тема Голодомору була заборонена. Започаткували публікації про причини та перебіг подій Голодомору 1932-1933 рр. українські зарубіжні дослідники. Першою була книга О. Шульгіна „Без території: ідеологія та чин уряду УНР на чужині”, видана в 1934 р. у Франції. У ній автор вказав на протистояння українського селянства з більшовизмом та масовий голод в Україні.

Поглиблене дослідження Голодомору розпочалося після Другої світової війни зусиллями представників української діаспори. У 40-60-х рр. ХХ ст. на ній зосередили увагу: Н. Олежко,¹ В. Гришко,² Ю. Семенко,³ К. Кононенко,⁴ І. Майстренко⁵ та ін.

Масове привернення уваги громадськості до української трагедії було досягнуто в середині 80-х рр. ХХ ст. завдяки діяльності Комісії Конгресу США по дослідженню Голодомору в Україні та працям Д. Мейса, який аргументовано доводив, що репресивна діяльність більшовицького режиму мала політичні причини, спрямовані на остаточну ліквідацію самостійності України і була спланованою акцією проти українського народу -геноцидом.

Також важливою стала книга Р. Конквеста „Жнива скорботи”, в якій відтворено жахливу дійсність колективізації та Голодомору в Україні.

Лише після визнання наприкінці 1980-х рр. партійним керівництвом України факту існування голоду в 1932-1933 рр., розпочалося його дослідження на Батьківщині. З проголошенням незалежності України було знято заборону на доступ до джерел і дослідники отримали можливість детально проаналізувати події 20-х - 30-х рр. ХХ ст.

¹ Олежко Н. Аграрна політика большевиків: спроба історичного аналізу / Н. Ю. Олежко. - Б. м.: Наша книгозбірня, 1947. - 103 с.

² Гришко В. Москва сльозам не вірить: трагедія України 1933 року з перспектив 30-річчя (1933-1963) / В. І. Гришко. - Нью-Йорк: ДОБРУС, 1963. - 67 с.

³ Семенко Ю. Голод 1933 року в Україні: свідчення про винищення Москвою українського селянства / Юрій Семенко. - Мюнхен: Український селянин, 1963. - 80 с.

⁴ Кононенко К. Україна і Росія: соціально-економічні підстави української національної ідеї 1917-1960 / К. С. Кононенко. - Мюнхен: Сучасність, 1965. - 535 с.

⁵ Майстренко І. Сторінки історії Комуністичної партії України / І. В. Майстренко. -Мюнхен: Сучасність, 1969. - 107 с.

У 1991 р. на 5-й Всеукраїнській конференції з історичного краєзнавства сім доповідей стосувалися питання Голодомору. В цьому ж році була видана праця „33-й: голод: Народна Книга-Меморіал”, створена за ініціативи В. Маняка та Л. Коваленко-Маняк, у якій вперше в Україні подано визначення подій 1932-1933 рр. як Голодомору-геноциду.

До числа найбільш відомих українських вчених - дослідників проблеми належать С. Кульчицький та В. Марочко. В працях С. Кульчицького вперше комплексно досліджувалася проблема Голодомору.⁶ На думку науковця, його причиною був нежиттєздатний колгоспний лад. Виправити ситуацію влада намагалася реквізиціями продовольства, які й спричинили трагедію. Вчений стверджує, що примусові хлібозаготівлі використовувалися режимом як терор голодом, який спостерігався тільки в Україні і на Північному Кавказі. Голодомор набув характеру геноциду, оскільки поєднання терору голодом селянства з репресіями проти української інтелігенції мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в одній з найбільших радянських республік.

Значний внесок у дослідження проблематики Голодомору 1932-1933 рр. зробив В. Марочко.⁷ Вчений вважає, що основною причиною штучного голоду стало повернення влади до політики продрозкладки. Визначаючи Голодомор як геноцид, наголосив на його антиукраїнській спрямованості, водночас вказавши на жертви Голодомору серед етнічних меншин УСРР. В. Марочко відзначає, що трагедія українського селянства - це результат свідомої акції імперських сил, застерігаючи, що помилково ототожнювати партійно-державну номенклатуру держави тоталітарного типу з російським народом. Він привернув увагу до постанови ЦК КП(б)У про занесення колгоспів на „чорну дошку” як елемента творення Голодомору, а також дитячої смертності та її демографічних наслідків.

Вагомий внесок у дослідження даної проблеми і становлення сучасної концепції історії Голодомору зробили також українські вчені І. Шульга, С. Дровозюк, В. Васильєв, Ю. Шаповал, Л. Баженов, П. Брицький, В. Даниленко, П. Панченко, В. Сергійчук, Р. Подкур, С. Маркова, І. Рибак, А. Матвєєв та ін.

⁶ Кульчицький С. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення / С. В. Кульчицький. - К.: Наш час, 2008. - 424 с.

⁷ Марочко В. Голод на Україні (1931-1933 рр.): причини та наслідки / В. І. Марочко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Вип. 1. - К.: Україна, 1991. - С. 59-65.

Проте в історіографії відсутнє комплексне дослідження проблеми, зокрема, зв'язок опору селянства більшовицькому режиму з Голодомором як засобу його придушення; аналіз технологій і методів фіскальної та продовольчої політики влади на селі впродовж 1927-1933 рр.; з'ясування демографічних наслідків Голодомору в регіоні. Завдяки дисертаційному дослідженню, доведення на прикладі Поділля факту геноциду українського народу голодом у 1932-1933 рр.

У підрозділі 1.2. „Характеристика джерел” проаналізовано джерельну базу дослідження, яка складається з різнопланових за змістом і характером документів. Її можна поділити на два види джерел: неопубліковані матеріали, що зберігаються в архівах України і опубліковані документи.

В дисертації використані неопубліковані матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) та Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Значну цінність представляють документи обласних державних архівів - Вінницької, Житомирської та Хмельницької областей.

Масив архівних джерел, що залучались до опрацювання теми, класифікуються на групи: організаційно-розпорядчі документи вищих партійних та радянських органів влади, які безпосередньо вплинули на розвиток трагічних подій в Україні та її регіонах - постанови, директиви, рішення, інструкції ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, Вінницького обкому КП(б)У та ВУЦВК УСРР, Вінницького облвиконкому (ЦДАВО України: ф.1, 24, 27; ЦДАГО України: ф. 1; ДАВО: ф. П-1, П-29, П-136 та ін.); планово-звітна документація органів влади, підпорядкованих вищим партійним структурам - річні, місячні, декадні звіти про виконання фінансово-продовольчих завдань, протоколи, інформації, кошториси (ДАВО: ф. П-63, П-136, Р-2700 та ін.); документи інформаційно-аналітичного характеру - доповідні записки, інформації, стенограми, зведення, телеграми, скарги тощо (ЦДАВО України: ф.1, 166; ДАВО: ф. П-39, П-40, П-136, Р-236 та ін.).

Із зазначених джерел, виокремлюються матеріали силових відомств: ДПУ, міліції, прокуратури, суду - спецзведення, донесення, постанови, інформації про методи реалізації політики влади на селі, масову смертність від голоду (ЦДАГО України: ф. 1; ДАВО: ф. П-53, П-136 та ін.).

В роботі використано спогади очевидців Голодомору 1932-1933 рр., у яких розкриваються його перебіг і особливості, емоційний стан та почуття голодуючих (ДАВО: ф. Р-6021).

Іншим важливим джерелом дослідження стали документи партійно-радянських органів, опубліковані у науково-документальних збірниках. Це матеріали партійних з'їздів, конференцій, засідань політбюро ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У; збірники законів урядів СРСР та УСРР.

Також використані всеукраїнські збірники документів і матеріалів, сучасні російські документальні праці, якими введено в науковий обіг документи Архіву Президента Російської Федерації, листи про голод італійських дипломатів, регіональні видання, зокрема, документально-меморіальна серія „Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні” - томи присвячені Вінницькій та Хмельницькій областям. У томах подані списки біля 200 тис. жертв голоду в регіоні.

Джерелом дослідження є й тогочасна періодична преса, проте публікації у ній в основному про необхідність виконання продовольчих завдань і не згадується смертність від голоду.

Отже, огляд джерел про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні та її подільському регіоні засвідчує, що вони є цілком репрезентативними для розкриття теми і дозволяють реалізувати мету та дослідницькі завдання.

Другий розділ „Селянський опір більшовицькій владі на Поділлі у 1920-1926 рр.” складається із двох підрозділів. У підрозділі 2.1. „Терор як засіб управління суспільством” встановлено, що для більшовицького режиму методом утвердження влади в Україні, зокрема на Поділлі, слугував масовий терор. Більшовицька влада на українських землях впроваджувалася силами Червоної армії та ВУНК з 1918 р. У 1919-1921 рр. на території України було 24 концентраційні табори. Існував концтабір з 1920 р. і поблизу м. Вінниці.

Політика червоного терору базувалася на більшовицькій ідеології. Так, теза В. Леніна - „Для нас моральність підпорядкована інтересам класової боротьби пролетаріату” - відкидала прояви людяності як моральної цінності.

Терор здійснювався владою заради пристрашення, придушення опору населення, зокрема українського селянства. Він відзначався системністю, особливістю ідеологічної й психологічної мотивацій, підвищеною жорстокістю і безумовністю виконання. Фактично наодинці довелося боротися українському селянству з більшовицьким режимом, після його утвердження у 1920 р. Селянський опір остаточно був ліквідований більшовиками лише штучним голодом у 1932-1933 рр.

У підрозділі 2.2. „Причини та особливості повстанського руху на Поділлі” проаналізовано збройний опір подільського селянства владі впродовж першої половини 1920-х рр. Основними причинами, які призвели до масових виступів проти більшовиків були: політика „воєнного комунізму” з її продовольчими реквізиціями; свавілля щодо селянства підрозділів Червоної армії, загонів НК (ДПУ) та ревтрибуналів; примусова мобілізація селян до армії; переслідування релігії та вилучення церковних цінностей; прагнення селян до відновлення УНР.

Для подолання опору українського селянства, влада запровадила у 1921 р. жорстокі репресивні заходи, які повинні були розколоти, залякати та підкорити селянство України. Зокрема, діяли системи заручників, відповідачів та „надзвичайних трійок”, які передбачали розстріли не лише повстанців, але й мирного населення. Використавши ще й терор голодом, більшовицький режим зумів в середині 1920-х рр. подолати збройний опір повстанців. Однак, протистояння змінило лише форми опору, які стали менш відкритими. Під час репресій в Україні загинули тисячі невинних людей, що не могло не відбитись на ставленні переважної більшості селянства до більшовиків.

На території Поділля збройна боротьба селянських загонів проти влади відзначалася тривалістю, чому, насамперед, сприяла близькість регіону до кордонів. Впродовж 1925-1926 рр. тут ще активно діяли повстанські загони отаманів Я. Гальчевського та Д. Кушніра, намагаючись відновити УНР.

У третьому розділі „Експропріація владою селянської власності у 1927-1933 рр.” відтворена фінансово-економічна політика більшовицького режиму в українському селі, який прагнув змінити соціальний статус селянства, вважаючи його „дрібною буржуазією”, середовищем націоналізму.

У підрозділі 3.1. „Фіскальна політика в подільських селах” встановлено, що нову хвилю експропріації селянської власності спричинило повернення наприкінці 1927 р. до політики „воєнного комунізму”. Для реалізації планів експропріації влада використовувала найрізноманітніші заходи з метою вилучення селянських коштів та продовольства: сільськогосподарський податок, самообкладання, індивідуальне оподаткування, державні позики, „окладне” страхування, тракторні зобов'язання колгоспників, збори на ліквідацію неписьменності, штрафи за прострочення термінів виконання фінансових зобов'язань та ін. Аналіз усіх 24-х обов'язкових і „добровільних” фінансових платежів у подільському селі протягом 1927-1933 рр. засвідчив, що розмір виплат за ці роки зріс у кілька разів і становив наприкінці 1932 р. понад тисячу крб. Сплатити їх було неможливо, тому що прибутки селянства були значно меншими, в більшості рентабельних господарств - 500-600 крб. За несплату селяни піддавалися репресіям, що змушувало їх знижувати ефективність господарств з метою зменшення суми фіскальних завдань. Розпочавши в 1927-1928 рр. експропріацію власності у заможніших селян, наприкінці 1930-1933 рр. більшовики вдалися до нищення всього селянства, як одноосібників, так і колгоспників. Руйнація сільського господарства відбувалася через систему фіскальних поборів у поєднанні з продовольчими реквізиціями, започаткованих фінансовою заборгованістю селянства, що створило умови для економічної катастрофи і, як наслідок - Голодомору.

У підрозділі 3.2. „Масове розкуркулення та депортації селянства в період суцільної колективізації” встановлено, що більшовицький режим здійснив акцію з розкуркулення та депортацій селянства за межі України не лише у зв'язку з планами колективізації, - а, передусім, для придушення перманентного селянського опору. Масове розкуркулення та виселення розпочалися наприкінці лютого 1930 р. і відбувалися у кожному селі подільського регіону. Найжорстокіших репресій зазнали, насамперед, противники більшовизму. Розкуркулювалися і колгоспники під гаслом „очищення колгоспів від куркулів”. На Поділлі у 1930-1933 рр. було розкуркулено понад 30 тис. селянських господарств (приблизно 5 %), з них біля 15 тис. селянських родин виселено за межі України.

Фінансовим результатом акції розкуркулення у 557 районах України лише в лютому-березні 1930 р. була сума біля 57 млн. крб. Таким чином, політика ліквідації куркульства як класу мала й економічне підґрунтя, була засобом пограбування українського села. Виконавцями акції „ліквідація куркульства як класу” стали військові частини ОДПУ, яким допомагали озброєні загони районного та сільського активу.

У четвертому розділі „Технології здійснення Голодомору-геноциду на Поділлі та його демографічні наслідки” детально проаналізована створена більшовиками система тотальних продовольчих реквізицій в подільських селах впродовж 1928-1933 рр.

В підрозділі 4.1. „Повернення влади до політики продрозкладки у 1928-1929 рр.: хлібозаготівельні реквізиції за „новими” методами” доведено, що хлібозаготівельна кампанія з 1928 рр. набула в Україні чіткого „воєнно-комуністичного” характеру, методів насильств і репресій для реалізації продовольчих завдань. Влада застосувала у 1928/29 господарському році біля тридцяти заходів, переважна більшість яких підтверджує факт терору проти селянства. Зокрема, за виконання завдань з хлібоздачі несли відповідальність незаможники, що стало серйозним стимулом для посилення психологічного й фізичного тиску сільської бідноти на заможніших селян. Успіх кампанії за „новими” методами забезпечували десятки тисяч партійних уповноважених, надіслані з виробництва робітники, сільський актив та ін. За підсумками хлібозаготівельної кампанії господарського року, загальнодержавне річне завдання було виконане протягом шести місяців. Проте листопадовий 1929 р. пленум ЦК ВКП(б) ухвалив рішення про суцільну колективізацію. Це рішення мало, насамперед, політичний характер, мета якого - знищити „коріння капіталізму” на селі. Тоталітарний режим не бажав надалі залежати від селянина-одноосібника.

У підрозділі 4.2. „Механізми посилення продовольчих репресій у 1929-1933 рр.” встановлено, що протягом цього періоду більшовицький режим, зосередившись на проведенні насильницької колективізації, використав для цього систематичне нарощування продовольчих репресій. Механізмами їхнього посилення були: постійне підвищення централізованих хлібозаготівельних завдань з використанням „червоних валок” для реквізицій збіжжя; „зустрічні” плани хлібозаготівель; „збір посівного матеріалу” (в грудні 1932 р. реквізиції всіх посівних фондів); запровадження цілої низки покарань, зокрема, відбирання трудоднів у колгоспників; використання механізму „чорних дошок”; застосування системи „натуральних” штрафів - відбирання усіх продуктів харчування; „децентралізовані” заготівлі продовольства в час пік Голодомору та ін.

У підрозділі 4.3. „Роль „буксирних” бригад у трагедії Голодомору” проаналізована діяльність цих формувань, які безпосередньо відбирали все наявне продовольство в селянських оселях.

До складу „буксирних” бригад, активна діяльність яких розпочалася з початком суцільної колективізації, входили: уповноважені партійних та радянських органів влади, робітники-„двадцятип'ятитисячники”, сільський актив, працівники державних установ, студенти та слухачі партійно-освітніх закладів, колгоспники з інших сіл, демобілізовані червоноармійці, робітниці елеваторів „Союзхліб”, комсомольці, школярі та ін. При необхідності, їм на допомогу направлялися робітничі бригади.

Координацію діяльності „буксирних” бригад здійснював Всеукраїнський штаб „буксирних” бригад, який з 1931 р. організував їхню взаємозаміну в селах для систематичного вилучення продовольства та запровадив їм премії від 500 до 1000 крб. У 1932-1933 рр. під час проведення „штурмових декад” та „децентралізованих” заготівель, члени бригад повністю вилучали продукти харчування, прирікаючи селянські родини на голодну смерть.

У підрозділі 4.4. „Демографічні наслідки Голодомору-геноциду на Поділлі” з'ясовано трагічну статистику жертв Голодомору 1932-1933 рр. на території Поділля, за адміністративно-територіальним поділом 1932 р. - 71 район Вінницької області. Кількість населення з лютого 1932 р. по травень-грудень 1934 р. зменшилася з 5 млн. 219 тис. 539 чол. до 4 млн. 220 тис. 631 чол., тобто майже один мільйон життів забрав Голодомор. У значній кількості сіл більшість жертв становили діти, найменше захищені від голоду.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження автором зроблено такі висновки:

1. Поглиблене дослідження проблематики Голодомору 1932-1933 рр. з використанням виявлених архівних документів дало змогу визначити його події як геноцид українського народу. Про це свідчать, насамперед, джерела: актові записи сільрад про масову смертність селян від голоду в 1932-1933 рр., з вказаними прізвищами, що стали доступні для дослідників у 2007 р.; документи органів влади щодо покриття селянами фінансової заборгованості продовольством, реквізиції всіх продуктів харчування та вилучення жорен і м'ясорубок з метою недопущення помолу в селянських господарствах; постійне вивезення зерна з Подільського регіону, зокрема в серпні 1933 р. 150 000 пуд. щодобово; функціонування спиртових заводів на зерновій сировині; масове виселення селянських родин з осель та заборона на виїзд із сіл; відбирання у колгоспників трудоднів за фінансову та хлібозаготівельну заборгованість; неефективну допомогу місцевої влади виснаженим від голоду; постійний терор щодо селянства в 1929-1933 рр.: розстріли, масові ув'язнення, депортації, фізичне насилля; ретельне приховування владою подій Голодомору.

2. Політиці більшовицької влади найбільш потужний опір вчинило українське селянство. В 1920-1926 рр. в Україні, зокрема на Поділлі, відбувалася збройна боротьба селянства з владою, в якій загинули тисячі людей, що відбилось на ставленні більшості селян до більшовицького режиму. Глибокі політичні протиріччя між ними так і не були ліквідовані, лише в економічній площині відбулися деякі зміни із запровадженням непу. Але як тільки ця політика змінилася економічними утисками наприкінці 1927 р. - повстанські тенденції в Україні посилились, істотно загрожуючи режиму.

3. У ході експропріації селянської власності в 1927-1933 рр., більшовицька влада застосувала через державну фінансову систему 24 види фіскальних стягнень з селянства України, зокрема на Поділлі. Для переважної більшості одноосібників і колгоспників виконання цих повинностей було нереальним, що спричинило тотальні продовольчі реквізиції, які в 1932-1933 рр. збільшили кількість жертв від голоду.

4. Масове розкуркулення та виселення селянських родин за межі України здійснювалося не лише в зв'язку з примусовою суцільною колективізацією, але й також для придушення потужного селянського опору. Терор у формі розкуркулення: розстрілів, ув'язнення у концтабори, депортацій на окраїни СРСР десятків тисяч селян зменшив міць опору більшовицькій владі. У 1930-1933 рр. зазнали розкуркулення колгоспники, в період так званого „очищення колгоспів від куркульського елементу”.

5. Владою використовувалися різноманітні заходи для вилучення продовольства: запровадження систематичних хлібозаготівель за так званими „новими” методами; збільшення хлібозаготівельних завдань „зустрічними” планами; вилучення посівного матеріалу; занесення боржників - одноосібників, колгоспників, сіл, районів на „чорні дошки”, що означало їх економічну блокаду; система „натуральних” штрафів, „децентралізованих” продовольчих реквізицій; відбирання трудоднів у колгоспників за заборгованість. Виконавцями цієї репресивної політики в 1930-1933 рр. були „буксирні” бригади, які формувалися з представників різних прошарків населення і діяли під керівництвом уповноважених партійних органів. Вилучення бригадами до останку продуктів харчування в селянських оселях прирікало селянські родини на голодну смерть.

6. Статистика жертв Голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі в межах Вінницької області 1932 р. становить близько одного млн. осіб. Кількість населення з лютого 1932 р. по травень-грудень 1934 р. зменшилася з 5 млн. 219 тис. 539 чол. до 4 млн. 220 тис. 631 чол. Різниця складає 998 тис. 908 чол., це понад 20 % населення регіону.

7. Отже, Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, зокрема на Поділлі, тривав понад два роки. Він був спрямований більшовицькою владою проти селянства - носія національної духовності і слугував засобом придушення перманентного опору її політиці впродовж 1920-х - початку 1930-х рр. З утвердженням режиму під керівництвом Й. Сталіна, влада остаточно приборкала селянство біологічною зброєю - голодом, який набув характеру геноциду і є однією з найбільших трагедій України.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Петренко В.І. Більшовицька влада та українське селянство у 20-30-х рр. ХХ ст.: причини, технології, наслідки Голодомору-геноциду (за матеріалами Поділля) / В.І. Петренко // Монографія. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2008. - 320 с.

2. Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр.: збірник документів та матеріалів / обл. ред. наук.-док. серії книг „Реабілітовані історією” (гол. І.С. Гамрецький, заст. гол. В.П. Лациба, С.С. Нешик та ін.); авт.-упоряд.: Р.Ю. Подкур, В.Ю. Васильєв, П.М. Кравченко, В.П. Лациба, І.П. Мельничук, В.І. Петренко. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2007. - 704 с.

3. Реабілітовані історією: у двадцяти семи томах. Вінницька обл. / ред. тому: І.С. Гамрецький (гол.), В.П. Лациба, С.С. Нешик та ін. /авт.-упоряд.: В.П. Лациба (кер.), В.І

14

Білокінь, К.Д Бухін, В.Ю. Васильєв, В.В. Вижга, К.В. Завальнюк, С.Л. Калитко, П.М. Кравченко, В.І Петренко, Р.Ю. Подкур, О.К. Струкевич. - Кн. 2. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2007. - 834 с.

4. Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область / авт.-упоряд.: В.П. Лациба, В.В. Вижга, П.М. Кравченко, І.П. Мельничук, В.І. Петренко, Р.Ю Подкур. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2008. - 1360 с.

5. Петренко В.І. Причини масових виступів подільських селян проти радянської влади в 1921 році / В.І. Петренко // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. - Вип. 7 / Ін-т історії України НАН України. - К.: Рідний край, 1999. - С. 263-266.

6. Петренко В.І. Причини селянської війни проти більшовиків в Україні у 1920-1922 рр. (на матеріалах Поділля) / В.І. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. 4. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2002. - С. 67-72.

7. Петренко В.І. Трагедія українського селянства (1932-1934 рр.) / В.І. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. 5. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2003. - С. 117-126.

8. Петренко В.І. Голодомор 1932-1934 рр. - злочин проти українського народу / В.І. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.

Коцюбинського. Вип. 6. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2003. - С. 67-75.

9. Петренко В.І. Поділля у 1930-1931 рр.: початок великого голоду / В.І. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. 9. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2005. - С. 259-266.

10. Петренко В.І. Самообкладання селян як складова політики насильницьких хлібозаготівель в Україні (кінець 1927 - початок 1928 рр.) / В.І. Петренко // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. - Вип. 30 / Ін-т історії України НАН України. - К.: Рідний край, 2005. - С. 119-128.

11. Петренко В.І. Хлібозаготівельна політика більшовиків в Україні в 1929 р. / В.І. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. 10. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2006. - С. 108-117.

12. Петренко В.І. „Червоні валки” в системі хлібозаготівельних реквізицій в українському селі / В.І. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. 12. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2007. - С. 117-123.

13. Петренко В.І. Масове розкуркулення українського селянства в 1930-1933 рр.: механізм творення Голодомору / В.І. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. 13. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця: ДП „ДКФ”, 2008. - С . 112-120.

14. Петренко В.І. Фінансово-продовольчі реквізиції в українських селах - головний чинник Голодомору 1932-1933 рр. / В. І. Петренко // Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки (до 75-річчя Голодомору 1932-1933 рр. в Україні). / За редакцією Вавринчука М.П., Завальнюка О.М., Баженова Л.В. та ін. - Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2008. - С. 88-113.

АНОТАЦІЯ

Петренко В. І. Більшовицька влада та подільське селянство у 1920-х - першій половині 1930-х рр.: причини, технології, демографічні наслідки Голодомору-геноциду. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01. - історія України. - Кам'янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка. - Кам'янець-Подільський, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Вперше за матеріалами подільського регіону доведено, що Голодомор є геноцидом українського селянства. Його причиною став постійний опір політиці більшовицького режиму. У протистоянні з селянами влада застосувала впродовж 1927-1933 рр. систему репресивних технологій: фінансові побори (реквізиції коштів і майна), колективізацію (відбирання землі та засобів виробництва), розкуркулення (конфіскації всієї власності й депортації селянських родин), тотальне вилучення продовольства. Руйнація села відбулася у поєднанні фінансових та продовольчих реквізицій в одноосібників і колгоспників, що створило умови для Голодомору. Вивезення посівних фондів та запровадження паспортного режиму призвело до масового вимирання від голоду селянських родин у своїх оселях.

Ключові слова: Голодомор, Поділля, українське селянство, опір, більшовицька влада, розкуркулення, фіскальна політика, хлібозаготівлі, реквізиції, геноцид.

АННОТАЦИЯ

Петренко В.И. Большевистская власть и подольское крестьянство в 1920-х - первой половине 1930-х гг.: причины, технологии, демографические последствия Голодомора - геноцида. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. - Каменец-Подольский национальный университет имени И. Огиенко. - Каменец-Подольский, 2010.

В диссертации, на основе значительного количества археографических и историографических источников, комплексно проанализирована фискальная и продовольственная политика большевистского режима в украинских селах в 1920-х - первой половине 1930-х гг.

В процессе исследования установлено, что Голодомор 1932-1933 гг. в Украине, в частности на Подолии, является геноцидом - организованной акцией большевистской власти против украинского крестьянства, как средство борьбы с массовым сопротивлением их политике на селе. Причинами повстанческого движения были: политика «военного коммунизма»; своеволие частей Красной армии и отрядов ЧК; принудительная мобилизация молодежи в армию; преследование большевиками религии, изъятие церковных ценностей; стремление крестьянства к возрождению УНР и др.

Не в состоянии ликвидировать вооруженное сопротивление крестьянства с помощью армии, в 1921 г. большевистская власть ввела жесткие репрессивные мероприятия с целью расколоть, запугать и обескровить крестьянство Украины. Это были системы заложников, ответчиков и «чрезвычайных троек». Расстрелы не только восставших, но и мирного населения, массовый террор к крестьянству свидетельствовали, что власть идет на любые крайние меры. Используя еще и террор голодом, большевистский режим сумел в середине 1920-х гг. в основном ликвидировать вооруженное сопротивление крестьян. Но противостояние не закончилось, оно изменило формы - стало менее открытым. Во время репрессий в Украине погибли тысячи невинных людей. Это не могло не оставить отпечаток на отношении большей части населения к большевистскому режиму.

В противостоянии с крестьянством, власть на протяжении 1927-1933 гг. задействовала систему очередных репрессивных технологий: финансовые оброки, сплошную коллективизацию, массовое раскулачивание, полное изъятие продуктов питания в украинских селах. Причем, изъятие продовольствия проводилось постоянно: непосильные финансовые обязательства крестьяне должны были компенсировать зерном, а хлебозаготовительные долги - другими продуктами питания.

Методами продовольственных репрессий были: увеличение хлебозаготовительных заданий и, в связи с невозможностью их выполнения, - реквизиции зерновых с использованием «красных обозов»; навязывание властью «встречных» планов, которые предусматривали изъятие остатков хлеба; «сбор посевного материала» (в декабре 1932 г. реквизиции посевных фондов); введение карательных санкций, в частности, лишение трудодней; использование механизма «черных досок»; внедрение системы «натуральных» штрафов; «децентрализованные» заготовки продовольствия и др.

Усилил Голодомор паспортный режим, который превратил села в начале 1933 г. в резервации, обрекая крестьянские семьи на голодную смерть.

Установлено, что преступную роль во время тотального изъятия продовольствия у крестьянства в 1930-1933 гг., сыграли «буксирные» бригады. Формировались бригады с разных слоев населения. Кроме партийных уполномоченных, которые их возглавляли, в состав входили: рабочие - «двадцатипятитысячники», сельский актив, студенты партийно-образовательных заведений, работники государственных и кооперативных организаций, демобилизованные красноармейцы, колхозники соседних сел, работницы элеваторов «Союзхлеб», комсомольцы, школьники и др.

Для координации их действий был создан Всеукраинский штаб «буксирных» бригад, который с 1931 г. организовал взаимозаменяемость бригад в селах (их присутствие стало постоянным) и ввел для них поощрение в виде премий от 500 до 1000 рублей. В случае ослабления давления на крестьянство, штаб реагировал молниеносно, отправляя «буксирным» бригадам рабочих промышленных городов. Они во время «штурмовых декад» отбирали последние продукты питания в крестьянских домах, обрекая их на голодную смерть. Исполнители контролировались на местах партийной номенклатурой.

Исследована трагическая статистика жертв Голодомора 1932-1933 гг. на территории Подолии, по административно-территориальному делению 1932 г. - 71 район Винницкой

области. Количество населения с февраля 1932 г. по май - декабрь 1934 г. уменьшилось с 5 млн. 219 тыс. 539 чел. до 4 млн. 220 тыс. 631 чел. Разница составила 998 тыс. 908 чел., почти 1 млн. подолян уничтожил штучный голод.

Таким образом, Голодомор 1932-1933 гг. на Подолии продолжался более двух лет и забрал больше 20 % населения региона. Он был использован большевистской властью против украинского крестьянства - носителя национальной духовности. Тоталитарный режим применил его, как способ подавления длительного и массового крестьянского сопротивления. Голодомор имеет явно выраженные признаки геноцида украинского народа.

Ключевые слова: Голодомор, Подолия, украинское крестьянство, сопротивление, большевистская власть, раскулачивание, фискальная политика, хлебозаготовки, реквизиции продовольствия, геноцид.

ANNOTATION

Petrenko V.I. The bilshoviks power and the peasants of Podillia in 1920 - the first half of 1930: causes, technologies, demographical results of the famine-genocide. - Typescript.

Thesis for a Candidate Degree in Historical Studies. Specialty: 07.00.01 - the History of Ukraine - Kamianets-Podilskiy National University named after Ivan Ogiyenko. - Kamianets-Podilskiy, 2010.

The dissertation is devoted to researching the problems of the Famine of 1932-1933 in Ukraine. For the first time according to the materials of the Podillia region it was proved that the Famine was genocide of the Ukrainian peasantry. It was caused by permanent resistance of the peasants to the bilshoviks in the village. Opposing the peasants the authorities used a system of repressive technologies in 1927-1933, such as: the financial requisition (the requisition of money and property), collectivization (taking away the land and the means of production), mass dispossession (the confiscation of the whole property and the eviction of families), total withdrawal of food supplies. The destruction of agriculture occurred in combination with fiscal and food requisitions which affected self-employed farmers as well as members of collective farms, which caused the Famine. Withdrawal of all the crop funds and the introduction of passport mode led to the starvation and death of numerous peasants' families.

The Key-words: Famine, Podillia, Ukrainian peasantry, resistance, the power of bilshoviks, dispossession, fiscal politics, corn-stocking-up, requisitions, genocide.

Размещено на Allbest.ru